Світове споживання бавовни, тис. т

	2001− 2002 р.	2002− 2003 р.	2003− 2004 р.	2004− 2005 р.	2005− 2006 р.
Усього	20 288	21 184	21 352	23 080	23 650
Китай
Індія
ЄС
Пакистан
Східна Азія, Австралія й Океанія
США
Бразилія
СНД
Інші

 

Найбільшим експортером бавовни в період 2001-2008 рр. є США (40 % усього експорту), на другому місці - африканські країни «зони франка» (9-13 %). Плід бавовника має вигляд коробочки, в гніздах якої розміщено 20-40 насінин, які вкриті волокнами. Ядра насіння бавовника містять 15-30% олії. Глікозид та алкалоїди, які входять до складу олії, надають їй специфічного присмаку. В насінні міститься 0, 5-1, 5% госіполу і його похідних. Цей пігмент має отруйні властивості. Глікозиди, алкалоїди, госіпол та його похідні переходять в олію. Вилучення цих речовин досягається рафінуванням олії. Тому харчову олію виготовляють тільки рафінованою, недезодорованою або дезодорованою.

Бавовна (Silk) - натуральне, органічне, насіннєве рослин­не волокно, отримане відриванням від насіння бавовнику. Відомо 5 культурних і понад 30 дикоростучих родів бавовника. Найпоши­ренішими є 4 види, що поділяються на підвиди (селекційні сорти), які мають власні назви, цифрове й умовне позначення:

♦ волокнистий (кошлатий) середньоволокнистий. Цей вид рослини культивується практично у всіх країнах-виробниках. Він посідає провідне місце у світі за обсягами вирощування і реалізації. Вченими виведено такі селекційні сорти - Кокер 100-І, Акалія, Стоувіл; 8-2-В, 5-4, В-15 (Китай).

Цей бавовник має розгалужене стебло, великі коробочки, у кожній з яких є по 3-5 гнізд, що в них, у свою чергу, міститься від 3 до 5 насінин, покритих во­локнами. Волокна білого, іноді блідо-кремового кольору мають довжину 28-35 мм, лінійну густину 167-222 мтекс і міцність 25-30 сН/текс. Вегетаційний період (від появи сходів до визрівання волокон) у нього становить 130-150 днів. Середньоволокнистий бавовник дає високі врожаї бавовни-сирцю (близько 25-35 ц/га). Ці волокна застосовують для виготовлення пряжі середньої товщини, з якої надалі виробляють більшість бавовняних тканин (ситець, бязь, сатин, полотно та ін.).

♦ барбадоський тонковолокнистий бавовник культивується у Єгипті, Середній Азії, Судані, Уганді, Перу, США. Вченими виведено такі селекційні сорти – Піма (США); Карнак, Пза-30 (Середня Азія); Сакель (Єгипет). Тонковолокнистий бавовник дає довге (35-50 мм), тонке (Т = 133-154 мтекс), міцне (30-38 сН/текс) і шовковисте волокно блідо-кремового кольору. Цей бавовник має вегетаційний період 140-160 днів, дає коробочки дрібніші порівняно із середньоволокнистим (маса коробочки 2, 5-4 г) і менший врожай (20-30 ц/га). Його широко культивують у Єгипті і значно менше у США, Узбекистані, Таджикистані та інших країнах. Волокно, отримане з тонковолокнистого бавовнику, найбільш цінне, і його застосовують для виготовлення швейних ниток і високоякісних бавовняних тканин (батисту, маркізету та ін.).

♦ деревоподібний; невибагливий до умов вирощування, швидко достигає; культивується в Індії, Ірані, Пакистані, країнах Близького Сходу (колись вирощувався в Ук­раїні); волокна короткі (25-35 мм) і грубі. Деревоподібний бавовник, який культивують е Індії, Шрі-Ланці, Пакистані та деяких інших країнах, теж дає коротке і грубе волокно Травоподібний і деревоподібний бавовник часто застосовують як села ційний матеріал, для виведення нових сортів.

♦ травоподібний бавовник має місцеве значення. Травоподїбний баЕовник культивують в Індії, Ірані, Афганістані та інших країнах. Він скороспілий і дає, коли визріває, дрібні коробочки. Волокно виходить коротке (довжиною 20/21-26/27 мм) і грубе.

Окреме (елементарне) волокно бавовни (ВБ) - це окрема рослинна клітина, розтягнута вздовж, верхній кінець якої гос­трий, а принасіннєвий рваний.

Волокна бавовнику є клітина­ми, які розрослися у довжину, зовнішнього епідермісу насінини. Ріст клітин починається у день цвітіння. Розвиток клітин від цвітіння до дозрівання поділя­ться на два періоди і становить 50-75 днів. У першому періоді після цвітіння волокно росте у довжину і являє собою тонкостінну трубочку, всередині якої перебуває протоплазма. Міцність такого волокна дуже мала, і для текстильної переробки воно не придатне. Ріст волокна у довжину продовжується до 40 днів. Дозрівання волокна відбувається у другому періоді. У цей час на стінках відкладаються добові кільця росту, які складаються з целюлози - клітковини. Коли волокно дозріває, сік, який наповнює його клітини, висихає, волокно сплющується у різних напрямах і набуває звивин, коробочки розкриваються і з них з’язляються волокна. На зрізі таке волокно має овальну форму і пустотілий канал.

Розвиток і дозрівання коробочок навіть на одному кущі бавовнику відбувається не одночасно, а протягом 1, 5-2 місяців. Коробочки, розміщені на нижніх гілках куща і ближче до стовбура, дозрівають швидше, мають більшу масу і волокно кращої якості (порівняно з коробочками з верхніх гілок стовбура).

У світі проводять ручне і машинне збирання бавовнику. Ручне збирання дуже трудомістке, середня продуктивність збирача становить 40-70 кг за зміну. Ручне збирання потребує великої кількості робої сили і підвищує собівартість волокна. Тому переважно застосовують машинне збирання бавовни, яке проводиться бавовнозбиральними комбайнами. Перед початком машинного збирання кущі обприскують хімікатами. Внаслідок цього коробочки швидше дозрівають, листя опадає (дефоліація) і волокно стає більш дозрілим. Дефоліацію бавовнику проводяя за 7-10 днів до початку збирання. Збирання починають, коли на кущі дозріває 65-70% коробочок. Один бавовнозбиральний комбайн заміняв 80 збирачів волокна. Робиться триразове, а іноді й чотириразове збирання бавовни-сирцю. При третьому збиранні з кущів знімають не розкриті коробочки (курак). Найкращою за якістю є бавовна-сирець 1 першого разу збирання (І сорт).

Усю зібрану бавовну-сирець поділяють на 4 сорти (І-ІУ) залежно від міри зрілості волокна. Сорт визначають органолептично, порівнюючи зібрану бавовну-сирець з еталонами бавовни-сирцю відповідного сорту. Зібрана бавовна-сиречь надходить на бавовноочищувальні заводи, де вона підсушується, зберігається і переробляється. Технологічний процес переробки бавовни-сирцю включає очищення бавовни-сирцю від сторонніх домішок (бруду, піску, залишків стебел, каміння) та відокремлення волокон від насіння і очищення волокон від дрібних домішок і дефектів (пуху, пороху, подрібненого листя та ін.). Волокна, очищені від насіння, називають бавовною-волокном. З бавовни-сирцю виходить 38% середньоволокнистої бавовни і 35%тонковолокнистої, решта припадає на насіння бавовнику. На бавовноочищувальних заводах із насіння знімають цух (лінт) з довжиною волокна до 20 мм.

З однієї тонни бавовни-сирцю виходить у середньому 350-380 кг бавовни-водокна, з якого можна виготовляти близько 3000 м тканини 1 40-50 кг лінту, що є сировиною для виготовлення нетканих матеріалів, штучних волокон та іншої хімічної продукції, а також 100 кг олії - цінного харчового продукту і сировини для виготовлення маргарину, оліфи, лаку, гліцерину, мила й інших продуктів; 235 кг бавовняної макухи - цінного корму для відгодівлі худоби і 230 кг лушпиння сирцю для виготовлення спирту, целюлози та корму для худоби.

Бавовняне волокно під мікроскопом являє собою сплющену трубочку з тонкими стінками і штопороподібною звитістю. Верхній кінець волок­на конусоподібний і щільно закритий, а нижній кінець, який прилягає до волокна, обірваний і має відкритий канал.

Рис.7.4. Поздовжній вигляд бавовнику різної міри зрілості

Від міри зрілості бавовни залежить форма поперечного перерізу, звитість, розмір внутрішнього каналу, товщина стінок. Зрілість волок­на визначає його якість. Недозрілі тонкостінні волокна мають вигляд плоских або скручених стрічок, малу міцність, еластичність, погано фарбуються. Перезрілі волокна мають товсті стінки, підвищену міцність, вони незвиті, жорсткі. Ні ті, ні інші волокна не придатні для тек­стильного виробництва. За мірою зрілості, яка оцінюється за співвід­ношенням зовнішнього і внутрішнього діаметрів волокон, бавовняні во­локна поділяються на 11 груп: від 0 (недозріле волокно) до 5 (пере­зріле волокно) з інтервалом 0, 5. Найбільш придатними для виготовлення текстильних виробів є волокна з мірою зрілості 2, 5-3, 5 (рис. 7.4).

Від зрілості волокон за­лежить їх звитість. У незріло­го або перезрілого волокна звитість відсутня або незнач­на. За довжиною волокна зви­тість розподіляється нерівно­мірно: найбільша припадає на середину; кінець волокна за­гострений і звитості не має. Напрям звитості за довжиною волокна часто змінюється.

Крім того, звиті ділянки чер­гуються з незвитими. Довгі і тонкі волокна мають більшу звитість, ніж короткі і грубі. Звитість середньоволокнистого бавовнику становить 60-75 звивин на 1 см, а тонковолокнистого до 90 і більше звивин на 1 см.

Залежно від виду бавовнику довжина волокон перебуває в межах від 6 до 52 мм, а діаметр поперечного перерізу становить 12-25 мкм.

Залежно від довжини волокон розрізняють коротковолокнисту бавовну (20-27 мм), середньоволокнисту (28-34 мм) і довговолокнисту (35-52 мм). Волокна довжиною до 20 мм для текстильного виробництва непридатні і їх застосовують для виготовлення нетканих полотен і як сировину для виробництва штучних волокон. Від довжини волокон залежить спосіб їх переробки у пряжу і вид пряжі. Так, коротковокнисту бавовну переробляють за апаратною системою прядіння, середньоволокнисту за кардною і довговолокнисту - за гребінною.

За своєю структурою бавовняне волокно неоднорідне. Воно складається з дуже тонкої (0, 2 мкм) первинної стінки (кутикули), яка містить жировоскові речовини й утворює захисну оболонку. Кутикула має мале змочування, водопроникнення, достатньо високу хімічну стійкість, що підвищує стійкість волокон до зовнішніх впливів. За температури 19°С жировоскові речовини розм’якшуються і внаслідок цього поліпшується ковзання волокон під час їх перероблення на пряжу. Однак жировоскові речовини не пропускають барвники під час фарбування або друкування рисунків, тому на відповідних стадіях обробки тканин ці речовини знімають з волокон. Макромолекули целюлози у первинній стінці не мають точної зорієнтованості, невеликі пучки їх (фібрили) зорієнтовані майже перпендикулярно до осі волокна. Цей шар волокна набухає однаковою мірою в усіх напрямах.

За кутикулою розміщена вторинна стінка бавовняного волокна. Цей шар є головним і містить найбільшу кількість целюлози. Він утворюється поступово, з дозріванням волокна. Вторинна стінка склаладається з паралельно зорієнтованих і щільно упакованих фібрил, які і розміщуються під невеликим кутом до осі волокна у вигляді концентричних циліндричних шарів (кілець росту). Таким чином, природна звитість волокна бавовни пов’язана зі спіральним розміщенням фіб­рил у шарах. Цей шар набухає у напрямі, перпендикулярному до осі волокна. Обидві стінки розміщені концентрично стосовно осі волок­на. В середині волокна проходить канал.

Між мікрофібрилами і фібрилами бавовняного волокна є значна кількість пустот різного діаметра, тому для цих волокон характерна висока пористість, яка істотно впливає на їх сорбційні властивості

За хімічним складом бавовна являє собою целюлозу і складаєтьсія, %: з α - целюлози 94, 5-96;

воскоподібних речовин 0, 5-0, 6;

пектинових речовин 1-1, 2;

азотистих (білкових) речовин 1, 2;

мінеральних речовин 1-2;

інших речовин 0, 3-1, 3.

Макромолекули целюлози складаються з ланок, кожна з яких являє собою залишок глюкози С₆Н₁₀О₅. Число таких ланок (ступінь полімеризації) - 5000-6000 і вище. Ці ланки сполучаються між собою глюкозидними зв’язками

- С –О – С (кисневими містками). Макромолекули целюлози мають лінійну форму і завдяки дії міжмолекулярних сил (вод­невих зв’язків і сил Ван-дер-Ваальса) утворюють високозорієнтовану структуру. Ступінь кристалічності бавовняних волокон становить 50-70%. Макромолекули целюлози групуються у мікрофібрили, з яких, у свою чергу, будуються фібрили. Фібрили в окремих шарах (первинна, вторинна стінка) розміщуються спірально під певним кутом (20-40°) до осі волокна.

Наявність глюкозидного зв’язку і трьох гідроксильних груп у кожній ланці целюлози обумовлює її основні фізико-хімічні властивості і робить її достатньо реакційноздатною сполукою.

 

 

Характерною особливістю молекул целюлози є наявність у кожній їх ланці трьох гідроксильних груп:

С6Н7О2		ОН
	ОН
ОН

 

Як бачимо з хімічного складу волокна в останньому, крім целю­лози, міститься невелика кількість домішок (жировоскові, пектинові та ін.). Більшість із них - у первинній стінці, а азотисті речови­ни - у каналі волокна. Густина целюлози становить 1, 52-1, 54 г/см³.

Бавовняні волокна мають достатню міцність. Середня міцність волокна становить 5 сН/волокно, відносне розривне навантаження пе­ребуває в межах 24-38 сН/текс. Видовження волокна під час розриву становить 7-8%. Бавовняні волокна характеризуються незначним пруж­ним і великим пластичним видовженням, а тому вироби з цих волокон легко мнуться, погано тримають надану форму.

Гігроскопічність бавовняних волокон є достатньо високою і ста­новить у кондиційних умовах 7-8%, тому вироби з них мають високі гігієнічні властивості. Максимальна вологість бавовняних волокон (за відносної вологості повітря, близької до 100%) - 20-23%.

У водному середовищі бавовняні волокна набухають і збільшуються у поперечнику на 15-30% і більше залежно від температури і часу обробки. Набухання волокон супроводжується збільшенням їх міцності на 5-10%. Це пояснюється збільшенням ступеня зорієнтованості макромолекул у напрямі дії розтягувального навантаження.

Бавовняні волокна мають низьку теплопровідність, що пояснюється низькою теплопровідністю самої речовини бавовнику, наявністю каналу, а також пор між волокнами, заповнених повітрям. Тому їх вико ристовують як утеплювальний матеріал (вату), а також для виробництва тканин зимового призначення (байки, фланелі, сукна).

Бавовняні волокна витримують короткочасне нагрівання до температури 180-200°С. Саме за такої температури прасують вироби з цих волокон. Довге нагрівання бавовни за температури 100°С приводить до того, що волокна менше набухають, гірше зафарбовуються. За температури 275°С бавовняні волокна розкладаються з утворенням рідких газоподібних продуктів, за температури 400-450°С настає обвуглення.

Під впливом сонячного світла та атмосферних дій волокна бавовни поступово руйнуються. Це виражається у зменшенні механічної міцності і видовження, у збільшенні жорсткості та ламкості волокон. Найбільший руйнівний вплив справляють ультрафіолетові промені. Так за інсоляції протягом 940 год. волокно втрачає розривне навантаження на 50%. Це пояснюється окисленням целюлози киснем повітря, яке посилюється ще світловими променями. Процес окислення залежить та­кож від температури та вологості середовища.

Бавовна руйнується мікроорганізмами. За підвищеної вологості волокна і навколишнього середовища бавовна може пошкоджуватися деякими бактеріями і грибками. На волокнах можуть з’явитися плями різного забарвлення, але може їх і не бути. При цьому відбувається гідроліз целюлози з утворенням більш простих сполук.

Бавовняні волокна не стійкі до дії кислот. Навіть слабкі кислоти руйнують ці волокна. При цьому утворюється гідроцелюлоза.

Бавовняні волокна стійкі до дії лугів, навіть під час кип'я­тіння у розчинах лугів (соди тощо) без доступу повітря волокна майже не змінюються. Проте під час кип’ятіння у розчинах лугів з до­ступом повітря механічна міцність волокна зменшується внаслідок окислення целюлози. Під час обробки бавовняних волокон на холоді І8-25%-м розчином їдкого натру волокно набухає, канал його звужу­ється, звитість зникає, волокно вкорочується, міцність його зростає. Якщо тканину в такому стані витягнути, вона набуде красивого шовковистого блиску і кращого забарвлення. Така обробка називається мерсеризацією, і широко застосовується під час виготовлення бавовняних тканин.

Бавовна не розчиняється у звичайних розчинниках (спирт, бензин, ацетон, ефір, трихлоретилен та ін.), тому вироби з цих волокон можна чистити. Розчиняються ці волокна у мідноаміаковому реактиві (водний розчин мідноаміакового комплексу).

Бавовна не стійка до дії окислювачів (пероксид водню, гіпохло­рит кальцію, гіпохлорит натрію). При цьому целюлоза окислюється і зменшується міцність волокна. Однак розведені розчини окислювачів не впливають на волокно і тому широко застосовуються для вибілювання тканин під час обробки.

Бавовняні волокна добре зафарбовуються багатьма класами барвни­ків. На цих волокнах одержують красиві і стійкі забарвлення.

У сухому стані бавовна є діелектриком, тому бавовняну пряжу застосовують для обмотування електропроводів. При збільшенні воло­гості бавовна проводить струм.

Бавовняні волокна горять швидким жовтим полум'ям. Після згорян­ня залишається сірий попіл, запах паленого паперу.

Більшість бавовняних волокон застосовують для виготовлення пря­жі, і лише невелика їх частина використовується для виготовлення не­тканих полотен і вати (медичної, одягової, меблевої). При цьому пря­жа виготовляється як суто бавовняною, так і змішаною. Як домішку до бавовни застосовують різні види хімічних волокон: віскозні, полінозні, високомодульні, капронові, лавсанові та ін.

З бавовняної пряжі виготовляють тканини різноманітного призна­чення (білизняні, платтяні, одягові, декоративні, меблеві, техніч­ні), трикотажні полотна для верхнього і білизняного трикотажу, пан­чішно-шкарпеткові вироби, текстильно-галантерейні вироби, неткані полотна, килими, швейні нитки тощо.

Для продажу волокно бавовни трамбують (гнітять), спре­совують у паки (кипи) масою 100-200 кг, обшивають ткани­ною і обтягують дротами, стрічковими чи іншими обручами. Із бавовнику можна отримати близько 200 різних речовин. Основна частка використовується для виробництва високоя­кісного текстилю побутового призначення (завдяки високій екологічності виробів).

Бавовняні тканини є лідерами за популярністю у світі. У принципі, цьому є найпростіше пояснення - бавовна дешева, зручний і практичний. Оброблене бавовняне волокно майже цілком складається із целюлози - природного полімеру. Властивості целюлози надають бавовняним волокнам більшу міцність, довговічність і практично ідеальну здатність до усмоктування вологи. Бавовняні тканини стійкі до дії лугу, їх можна стирати, фарбувати, навіть відбілювати агресивними способами. Бавовну не пошкоджують шкідники. Недоліками бавовни є відсутність еластичності, швидка забрудненість, зношуваність. Крім того, бавовна псується під прямими сонячними променями й під впливом високих температур, речі з нього сідають і довго сохнуть після прання. Для подолання цих недоліків бавовняні нитки змішують із іншими волокнами - з акрилом, поліестером тощо.

§7. Характеристика інших волокон (сизаль, генекен, маніла, кендир, койр, рамі, морська трава)

У текстильній промисловості цінною волокнистою сировиною є сизаль або агава. Сизаль, є продуктом трьох різних рослин роду Агава: з Agave sisalana одержують справжню сизаль - пеньку, Agave fourcroydes дає генекен і Agave cantala – волокно, яке називають «кантала» або «маге».

Найбільшими світовими виробниками сизалю є Танзанія, Кенія, Уганда, Ангола й Мозамбік. У Середній Азії найбільшу кількість волокон сизалю виробляє Індонезія. В Америці сизаль вирощує Бразилія, Гаїті, Венесуела.

До роду рослини агава належать понад 300 видів, які розповсюджені на островах Карибського моря, у Центральній Америці й на півдні США. У Європу агави були завезені в другій половині XVI ст. і швидко поширилися як екзотичні, декоративні рослини. У країнах Середземномор'я й на Чорноморському узбережжі Криму й Кавказу вони вирощуються у відкритому ґрунті. У країнах помірних і північних широтах- як оранжерейні й кімнатні рослини. У кімнатних умовах вирощують карликові форми або тільки молоді рослини. Серед культурних різновидів агав вирощують понад 50 видів.

Сизаль - agave sisalana (у перекладі із грецького означає «статна, видна») – це рід трав'янистих багаторічних рослин, які поширені в країнах тропіків як листкова волокниста сировина.

Батьківщиною сизалю є Мексика. Назва рослини походить від однойменного порту в Мексиці, через який вперше експортували волокно. Світову популярність завоювала агава сизалева (Agava Sisalana). Її з давніх часів вирощують заради волокна сизаль. Цей вид агави розповсюджений на Багамських островах, у Вест-Індії, Бразилії, Мадагаскарі й Танзанії.

Світове виробництво Сизалю поступово скорочується, тому що він витісняється синтетичним волокном. Головними експортерами є Танзанія, Кенія, Ангола, Бразилія.

Сизаль (Agave sisalana Perrine) - родина амарилісових (Amaryllidaceae), має коротке, товсте псевдостебло, що досягає 90-150 см у висоту й 15-30 см у діаметрі. Вкорочене стебло має розетку великих м'ясистих листків.

Листки сизалі товсті, лінійно-ланцетоподібні. Поверхня листків покрита восковим нальотом. Нові листки утворюються в точці росту стебла: перші товарні листки мають довжину 60-75 см, надалі довжина листків досягає 1 м і більше. Ширина листків становить 10-15 см. Сизалі або а гави-безстебельні кактусиз міцними, соковитими листками, зібраними в щільну розетку. Розмір розетки може бути набагато більшим – 3-4, 5 м у діаметрі. Проте ростуть агави менших розмірів, з діаметром розетки 3-4 см. Краї листків у більшості агав, як будь-якого кактуса, насичені міцними шипами – найгостріша колючка вінчає кінець листка. В сизалі нитконосної (Agava filifera) на краю листка замість шипів утворюються тонкі волокна. Умови обробітку сировини сильно впливають на довжину листків волокна. У пучку листків різних видів сезалі знаходиться від 2 до 4 тис. індивідуальних волокон. Листок сизалю включає в середньому до 1000 індивідуальних волокон. Листки утворюються у верхній частині вкороченого стебла, де розташовуються меристематичні клітини. Вони формуються по спіралі навколо стебла дуже близько один від одного.

Коренева системарослинимичкувата, в основному розподіляється в шарі ґрунту 50-60 см. Тільки невелика частина більших коренів досягає глибини 90-120 см. Коріння поширюється від рослини радіально на 3-4 м і більше. Із бруньок рослини в основі стебла на невеликій глибині утворюється білі м'ясисті кореневища (різоми).

Сизаль цвіте один один раз у житті. Із точки росту кактуса розвивається високий квітонос до 4-6 м і більше. Перед утворенням квітконосу листки в розетці стають меншими. Насіння утворюється дуже мало. Після того, як квіти обпадуть, квітконос відразу не відмирає, при цьому в суцвітті утворюється вегетативні цибулини до декількох тисяч на рослину. Ці цибулини є основним посадочним матеріалом. Рослина ксерофітна. Вона може рости в місцевостях як з великою кількістю опадів (250 мм) так і на бідних ґрунтах. Сизаль здатний витримувати тривалу посуху, при цьому ріст листків сповільнюється. Найбільшої продуктивності рослина досягає в районах, де випадає 1000-1800 мм опадів у рік. Температури повітря вище 27-32°С і нижче 16°С несприятливі для росту листків агави. Для сизалю найкраще підходить екваторіальний клімат.

Для одержання високих урожаїв сизалю й збереження родючості ґрунтів постійно розробляють нові, швидкозростаючі високопродуктивні сорти, застосовують органічні добрива, на поля вносять відходи переробки сизалю, освоюють нову систему землеробства, щодо вирощування сидеральних культур.

Сизаль розмножують пагонами й цибулинами. Пагони з'являються на плантаціях на другий або третій рік після посадки рослини. Пагони для пересадження найбільш придатні, тоді коли сягають висоти 15-25 см. Цибулини утворюються на вітках квітконосу й розвиваються в маленькі рослини довжиною 8-10 см, а потім опадають на землю. Цибулини висаджують у розплідник на 6-10 місяців. У полі рослини розміщують рядами на відстані 1, 5-2, 5 м при 1-рядковій посадці. Сизаль може культивуватися на невеликих ділянках та на схилах пагорбів.

При вирощуванні сизалю на великих плантаціях як посадочний матеріал використовують цибулини. Спочатку їх вирощують у розпліднику, де вони розвиваються до 45-60 см. Сезаль пересаджують на плантації у віці 12-18 місяців. Висадку рослини проводять у дощовий період молодими рослинами однієї висоти з кількістю листків понад 15. Місце посадки сизалю вибирають недалеко із місцем розташування фабрики по переробці листків. Розмір плантації не повинен бути великим, щоб робітники з листками не проходили довгий шлях із зібраною сировиною з метою збереження якості.

При розмноженні рослин агави цибулинами перший збір листків проводять на 9-12 місяці в порівнянні з посадкою пагонів. На початку зрізування листків щорічно збирають тільки 2 зовнішніх ряди листків, тобто 20-30 листків ближче до стебла. Збір урожаю починають на початку сухого сезону. Незрілі листки збирати не можна, оскільки волокно в них одержують дуже низької якості.

До першого збирання урожаю агави приступають через 2-2, 5 роки, тоді на рослині розвивається 100-125 листків. Під час зрізування забирають всі нижні листки, залишаючи на рослині 25-30 верхніх (центральних) листків. Маса одного великого листка становить приблизно 1, 5 кг. Урожайність свіжих листків до 30 т/га. Інтервал між черговими різанням листків сизалі залежить від інтенсивності росту. За нормальних умов вирощування становить від 10 до 22 місяців (іноді 6-9 місяців).

Сизаль також використовують у харчовій промисловості. Для отримання міцного алкогольного напою «текіла» агаві не дають зацвісти, вирізаючи бруньку, з якої мала розвитися квіткова стрілка, на її місці залишається ямка. У ямці збирається солодкий сік - до 5-7 л в день, який після зброджування, переганяють і одержують високоякісну текілу.

Сік агави використовується в народній медицині як засіб від укусів змій. Рослини агави з колючими листками господарі висаджують перед будинками. Вони служать живоплотом.

Високі якості волокна одержують із великих листків сизаді, які досягають довжини 2-2, 5 м. Вони наскрізь пронизані грубим волокном. Окремі волокна сизалі можуть бути дуже короткими до 3 мм довжини. Проте вони склеєні в пучки, що досягають 1-1, 2 м. Волокна сизалю мають кремово-білий або золотистий колір, особливу міцність і довговічність. Оскільки волокно сизалі грубувате, тому його використовують не в чистому вигляді, а в сумішах. Крім того сьогодні особливо модними вважаються «технічні» волокна із грубою, «первозданною» фактурою й переплетення типу «мішковини» або «рогожки». Їх використовують для виробництва мотузок, канатів, ласо, рибальських сіток, мішковини, шпагату, а також у килимарстві для плетення циновки. За міцністю воно перевищує волокно конопель.

Основною відомою сировиною для виробництва циновок є сизаль.Саме слово «циновка» походить від французького china, яким позначали килимові покриття, експортовані з Китаю. Вони ввійшли в побут європейців у XIX столітті на хвилі захоплення Сходом. У той час циновки являли собою просте полотно, сплетене з ниток, які відрізнялися за товщиною й фактурою.

В Європу мода на циновки повернулася в останнім десятилітті минулого століття, тоді широке поширення одержав екологічний дизайн. Коврики, сплетені з рослинних волокон, ідеально вписувалися в естетику приміщень. Вони вироблялися з натуральної сировини, яка не викликала алергії та здійснювала легкий масаж стопи. Щільна структура покриття робить циновки незамінним звукоізоляційним матеріалом, що не боїться пазурів і зубів домашніх тварин (котів, собак).

Циновки випускають пофарбованими та натурального кольору (світло-коричневого або темно-бежевого).

Машинний спосіб фарбування волокон дозволяє використовувати від 18 до 22 кольорів, в основному це локальні тони червоний, синій, чорний, білий, зелений тощо. Палітра ручного фарбування циновок набагато ширша.

Циновки вимагають спеціального догляду. Вони не люблять чистячих, миючих засобів, а також коли на них проливають рідину. Найкраще використовувати сухе чищення за допомогою порохотяга.

Ще однією сферою, де застосувують волокно агави є сучасний дизайн інтер'єрів. Із сизалю виготовляють модні екологічні килими й коврики різних текстур, шпалери, меблеві тканини, посуд, кашпо, рамки для картин тощо.

Сизаль використовується також для виробництва плетених капелюшків, сумок і різноманітних аксесуарів. Останнім часом вчені довели соціальну та економічну ефективність виробництва паперу, тканини й пряжі із сизалю.

Сизальскі тросивиготовляються з волокон м'ясистих листків різних видів агави (алое), зокрема виду Agave var. Sisalana. Такі троси вперше були ввезені в Європу з порту Сизаль на північному узбережжі півострова Юкатан. Від цього порту вони й одержали свою назву.

Перший урожай рослини Agava sisalana збирають лише на 5-й рік життя. При цьому зрізують тільки нижні спілі листки. Листок вважається дозрілим, коли колючки на ньому світлішають (з темно-коричневого кольору перетворюються на бежевий).

Волокно з листків можна виділяти як при замочуванні, так і з використанням машин зрізування листків. Волокно виділяють зі свіжих листків не пізніше, ніж через 2 дні після зрізання. Декортикаційні машини мнуть і роздавлюють листочки, в результаті ударів і обмолочень відділяється рослинне волокно. Пізніше його ретельно промивають, сушать на сонці й обробляють щітками. Свіжоодержане волокно сизалю блискуче, жовтуватого кольору. Вихід волокна зі свіжих листків 3, 0-3, 5%. Продуктивність - 7, 5-9 т/га волокна (цикл). При правильному вирощуванні рослина росте понад 10 і більше років (у Мексиці до 20 років).

У світовій торгівлі волокно Agavе sisalana позначають словом «сизаль», яке ставиться після назви країни походження, наприклад східноафриканська сизаль, гавайська сизаль тощо.Середня урожайністьсухого волокна - 1 т/га.

 

Найціннішим видом агави для кораблебудування є Agave fouteroydes - генекен (юкатанский сизаль). В XVI ст. в іспанський порт із Південної Америки прибули кораблі з дуже міцними канатами, які витримували величезне навантаження. Оскільки назва рослини морякам була невідомою, то мотузки й нитки, що виробляють із рослинного волокна, стали називати " сизаль". Сизаль – Agave fouteroydes це тверде, грубе натуральне волокно, яке одержують з листків субтропічного трав'янистого чагарника - мексиканської агави. Волокна генекену виділяють зі свіжих листків без спеціальної обробки. Вихід волокна генекену становить 3, 5%. Елементарні волокна генекену мають довжину 2-2, 5 мм, а технічні - 0, 6-1, 5 м. Вони блискучі, жовтуватого кольору. За міцністю генекен поступається манільській пряжі, характеризується більшою ламкістю, порівняно з пенькою. Волокно використовують для канатів, мережива, щіток тощо.

Генекен - це багаторічна безстеблена або з дуже коротким стеблом суккулентна рослина. Листки зібрані в прикореневій розетці, часто дуже великі, м'ясисті, тверді, широкі або вузькі, що закінчуються великими міцними колючками. По краях листків генекену є міцні загнуті шипи. Забарвлення листків сіре, зелене чи зеленувато-голубе, у деяких з них по краях розміщено жовті або білі смуги. Листки покриті густим восковим нальотом.

Квітуча Agave fouteroydes - чудове й рідкісне явище. На величезному до 10 м квітоносі утворюється суцвіття у вигляді колоска з тисячами жовтуватих воронкоподібних квіток. Великі сіро-зелені або блакитнувато-сірі листки, у сприятливих умовах часто досягають 1-1, 2 м довжини, з гострими колючками. На Кавказі листя генекену досягає в діаметрі 2-3 м. По краях листка виступають злегка зігнуті міцні бурі зубці. Верхня сторона листка плоска, нижня - опукла.

Суцвіття представлене великим віночком на верхівці. У великих рослинах досягає висоти 10 м і більше. Воно об’єднює понад 10 тисяч квіток. Квітки жовтуваті до 7 см у діаметрі. Після цвітіння рослина поступово гине, утворюючи пагони, які використовуються для розмноження.

З рослини генекен одержують тверде, грубе натуральне одноіменне волокно. Волокна виділяють зі свіжих листків без спеціальної обробки. Його вихід становить близько 3, 5%.

Елементарні волокна генекену мають довжину 2-2, 5 мм, а технічні - 0, 6-1, 5 м. За зовнішнім виглядом вони блискучі, жовтуватого кольору.

Волокна являють собою систему судин, що проходить через весь листок генекену. Навколо них розташовуються тканини, які заповнені рідиною. Волокна рослини придатні для одержання тонкої мотузки. Із листя генекену виготовляють канати, шпагат, постілки, пакувальні та інші грубі тканини. З відходів генекену роблять обгортковий папір.

Із цукристого соку генекену, зібраного перед початком цвітіння, виготовляють міцний алкогольний напій «текілу». Корінь - застосовують у медицині. Агавовий сік, (" медова вода") містить до 10% цукру. Його можна пити в натуральному виді. Іноді він використовується в народній кухні, а в народній медицині для лікування ран і укусів отрутних змій. Молодий, ніжний квітковий пагін агави рекомендується споживати як овоч. Агава серед різноманітних речовин включає полімери фруктози. Вони знижують вміст холестерину і змінюють поглинання жиру в кишечнику.

Коли багата вуглеводами серцевина готова для збору, її зрізують. Вона досягає 3-3, 5 м висоти з гострими, покритими шипами листками, розташованих навколо серцевини. Генекен зрізується химадором (jimador) або збирачем. Химадор являє собою гострий інструмент із довгою ручкою, що називається coa. Мистецтво збору агави передається через покоління від батька до сина. Працюючи методично, але ефективно, досвідчений химадор може за день обробити більше тонни серцевин агави. Потім її вантажать на автомобілі та доставляють на фабрику. На фабриці серцевину агави перед запіканням розрізають навпіл або на чотири частини. Збір агави проходить цілий рік тому, що рослини на полях дозрівають у різний термін. Деякі великі виробники збирають молоді агави, а інші, такі як фірма «Herradura», використовують рослини не молодші за 10 років.

 

Бананова пальма або (Calceta de platano) - виростає практично на всій території Колумбії, але в народному промислі використовується в департаменті Кордоба (Cordoba).

Бананові пальми вирощують для збору плодів та використовують для того, щоб закривати кавові плантації від прямих сонячних, а також є цінним джерелом волокна. Волокно маніли є сировиною для виготовлення високоякісних скатертин, подушок, предметів одягу. Більш грубі волокна маніли використовуються для виготовлення тросів на суднах, еле