Методичні рекомендації та практичні завдання. 1. При вивченні першого питання головна увага повинна бути зосереджена на висвітленні еволюцій політичних партій і громадсько-політичних об'єднань

1. При вивченні першого питання головна увага повинна бути зосереджена на висвітленні еволюцій політичних партій і громадсько-політичних об'єднань.

У цьому контексті показовою є еволюція політичних партій - від аморфних, з нестійкою структурою політичних тимчасових аристократичних угрупувань (у Римі сенат поділявся на частини за інтересами на базі однієї соціальної верстви - партії Цезаря, Марія, Сулли і т.ін.), через політичні клуби епохи середньовіччя (в яких брали участь вищі соціальні верстви - дворяни, заможні міські жителі) і парламентські партії періоду буржуазних революцій (головним завданням яких була організація виборів у парламент і його функціонування) аж до виникнення у другій половині XIX ст. масових партій. Головним призначенням останніх була не тільки робота в парламенті, але і за його стінами, в широких масах, з використанням різних засобів пропаганди.

Організація Об'єднаних націй (ООН) проголосила право на об'єднання громадян невід'ємною частиною прав громадянина. Це положення зафіксоване як в загальній декларації прав людини і закріплене в конституціях більшості країн світу, в тому числі в Конституції України.

Сьогодні існує безліч міжнародних, регіональних і локальних добровільних об'єднань громадян, що виникли як результат вільного і свідомого волевиявлення людей на основі спільності інтересів.

Розкриваючи цю тенденцію, слід звернути увагу на те, що останнім часом багато західних політологів ставить питання так: чи не пора взагалі перейти від партій до громадських орієнтацій та рухів, які не претендують на владу, а практично реалізують у своїй діяльності інтереси тих чи інших соціальних груп?

При вивченні цього питання з'ясуйте внутрішню будову політичної партії і громадсько-політичного об'єднання, форми і методи їх діяльності на політичній арені держави. Такий аналіз дає можливість глибше усвідомити функціональну роль цих політичних об'єднань, визначити головні критерії за якими найдоцільніше провести їх класифікацію і з'ясування відмінностей між цими суб'єктами політичного процесу.

При класифікації політичних партій, зокрема, рекомендуємо скористатися традиційно найбільш вживаними для цього критеріями (ознаками): ідеологічна основа; тип організаційної структури; соціальна база; місце в політичній системі.

Оскільки для класифікації громадсько-політичних об'єднань і рухів можна використати ще більш широкий спектр критеріїв (ознак), доцільно скористатися універсальною їх типологією, яку запропонував Е.Гідденс. Згідно з його класифікацією громадсько-політичні об'єднання і рухи типологізуються так:

- трансформаційні (це ті, діяльність яких спрямована на радикальні зміни в суспільстві);

- реформаційні (ті, що пов'язані з певними перетвореннями лише деяких сторін суспільства);

- порятунку (ті, що спрямовані на звільнення людей від недоліків, які розцінюються як гріховні);

- альтернативні (не ті, що спрямовані на досягнення часткових індивідуальних змін).

При цьому зауважимо, що класифікація громадсько-політичних рухів запропонована Е.Гідденсом не є загальновизначальною, однак вона створює відповідні передумови для пошуків вихідних принципів типологізації сучасних громадсько-політичних об'єднань і рухів, для діяльності яких характерні такі риси як багатоваріантність і розмаїтість. Громадсько-політичні об'єднання відіграють важливу роль у структуруванні політичної системи, формуванні і поновленні еліти, захисті інтересів громадян, їх залученні до формування державної політики тощо. Громадсько-політичні об'єднання виконують важливу індикативну функцію, наприклад, засвідчує невдоволення громадян своїм матеріальним, соціальним, політичним або духовним станом.

 

2. Вивчення другого питання рекомендуємо розпочати із з'ясування сутності партійної системи. Оскільки загальноприйнятого її визначення поїси що немає, радимо скористатися нижче наведеною дефініцією, згідно якої партійна система розглядається як система відносин співробітництва га суперництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями. Взявши " за основу" таке визначення, можна приступити до вивчення типів партійних систем.

Класифікація останніх може проводитися за різними критеріями. Найпоширенішою є типологія наявних сьогодні у світі партійних систем за кількісним критерієм: однопартійна, двопартійна і багатопартійна. Типологізувати партійні системи за кількісним критерієм, вочевидь, не складає особливої проблеми. ї все ж, з'ясування багатопартійної системи уявляється більш складнішим за інші. Тому рекомендуємо розкрити сутність багатопартійності, звернувший при цьому увагу нате, що багатопартійність є найхарактернішою ознакою політичного розвитку більшості демократичних країн, серед яких Україна намагається посісти належне їй місце.

Хоча, вищенаведене твердження потребує уточнення, оскільки сама пособі багатопартійність не є гарантом демократії, позаяк є немало країн з багатопартійними системами, але політичні режими в них залишаються диктаторськими. Однак, не можна заперечувати того, що все ж таки багатопартійність створює певну систему противаг, яка позитивно виливає на різні аспекти політичного життя, зокрема, певною мірою перешкоджає розгортанню антидемократичних тенденцій (узурпації урядом функцій парламенту, зростаючої корупції службовців на різних ешелонах влади, виступає гальмом установлення прямих зв'язків і зрощення державного апарату з бізнесом і т.ін.).

Поряд з класифікацією партійних систем за кількісними критеріями використовуються й інші диференціюючі ознаки, а саме: ідеолого-політичні (ліві, праві, центристські, право - і лівоцентристські, ліберальні, марксистські, соціал - демократичні, консервативні, націоналістичні тощо), загальносистемні (поляризовані (біполярні), багатомірні, атомізовані, наднаціональні, загальнонаціональні, локальні, регіональн і, альтернативні та не альтернативні тощо).

При цьому слід мати на увазі, що поділ за ідеолого-політичними та загальносистемними критеріями є дещо умовним, однак і він, як і будь-яка інша типологія, застосовується лише у пізнавальних цілях і не повинен абсолютизуватись та догматизуватись.

 

3. Розгляд третього питання радимо розпочати з історії виникнення і діяльності перших політичних партій в Україні в кінці XIX - поч. XX ст. Саме в цей час на політичну арену виходять дві безкомпромісні ідеологічні сили - націоналізм і соціалізм. Останні і справили визначальний вплив на формування політичних партій в Україні. На Галичині діяли - Радикальна партія (1890), національно-демократична (1899), Соціал-демократична (1899), Католицько-руський Союз (1899), в Надніпрянщині у 1900 р. була утворена Революційна українська партія, яка діяла підпільно. При цьому слід звернути увагу, що РУП стала першою організованою спробою українського руху виступити на політичній арені Росії під прапором незалежності. Згодом подібні організації виникли у Києві, Полтаві, Прилуках, Катеринославі і ін.

Далі рекомендуємо зробити аналіз процесу формування політичних партій в Україні у перші роки після жовтневого перевороту 1917 року в Росії. Для класифікації утворених на землях Наддніпрянщини партій і партійних систем радимо скористатися загальносистемними критеріями. Згідно їх класифікацій утворену партійну систему України цього періоду можна поділити на три типи: партії-філії російських партій (РКП(б) кадети, октябристи, есери); партії національних меншин-єврейські, польські і т.ін; національні українські партії - Українська соціал-демократична партія, Українська партія соціалістів-революціонерів (боротьбисти), Українська народна партія тощо. Для поділу партійної системи, що з'явилося на теренах Західної України у 20-30-ті pp., радимо застосувати ідеолого-політичні критерії, а саме - ліві, праві, центристи.

Нам здається, що такий аналіз дасть можливість глибше з'ясувати не тільки об'єктивні умови, в яких проходив процес - формування політичних партій, але й краще зрозуміти політико-ідеологічну різновекторнісгь, а отже і головне тогочасне їх призначення.

Встановлення радянської влади в Україні одночасно стало кінцем багатопартійності і утвердження безроздільного панування однієї партії - КПРС. У масовій свідомості під партією розумілися райком, обкоми, а то й ще вужче - бюро на чолі з '" першим" і штатний апарат комітету. Такий стан не міг не викликати супротив національно-свідомих українців і створення ними різного роду соціально-політичних угрупувань протесту.

Далі слід проаналізувати місце і роль дисиденстсього руху, створених у 60-80 роки, альтернативних КПРС партійних груп в процесі політизації і пар газації українського суспільства. Проголошення незалежності України надало могутній імпульс легальному розгортанню процесу становлення багатопартійності.

Нині в Україні функціонує більше ста двадцяти партій різної політичної орієнтації. Тому для сучасної партійної системи України характерна атомістичність, якій притаманні такі риси як нестабільність і неефективність. Далі рекомендуємо провести аналіз цих рис і як вони проявляються в умовах поглиблення кризових явищ в суспільно-політичному житті України.

Завершуючи розгляд третього питання слід закцентувати увагу на тому що атомістичні партійні системи явище не суто українське. Для держав перехідного стану такі системи є більше правило, ніж виключення. Тому є впевненість у тому, що нинішня атомізована партійна система України поступово буде трансформуватися в одну із стабільних і ефективних прогресивних партійних систем. Стверджувати протилежне вище сказаному немає будь-яких вагомих підстав, оскільки у політичному спектрі України більшість політичних партій займають центриські позиції і ставлять своєю ціллю побудову демократичної правової держави, основаної на ринкових відносинах, виступають на рівноправність різних форм власності, політичний плюралізм.