Підбір літератури і робота над книгою

При самостійній роботі студентів з підготовки їх до практичних занять доводиться використовувати велику кількість літератури — як тієї, що є в списках до кожної теми, так і тієї, яку радить лектор безпосередньо під час лекції чи консультації. Тому під час вивчення політології в студентів повинен випрацьовуватися раціонально - критичний підхід до книг, статей та інших інформаційних повідомлень.Слід враховувати те, що з часом ряд інформаційних і теоретичних матеріалів стають застарілими. З іншого боку, кожне поточне питання має свою історію, яку теж корисно знати. Слова, сказані десять, сто чи дві тисячі років тому, ще можуть мати важливе значення. «Політика» Аристотеля, «Держава» Платона, «Досвіди» Ф. Бекона, «Залежність віри від волі» У. Джемса й ін.» — рясні і щедрі джерела знань.

Щоб глибоко зрозуміти зміст книги, потрібно вміти раціонально її читати. Попередньо переглянувши книгу, можна вирішити, чи варто її читати (попередній перегляд включає ознайомлення з титульною сторінкою книги, анотацією, передмовою, змістом). Прекрасною професійною якістю є вміння читати зміст. Рада тут проста: зміст продумується як завдання по відтворенню тексту, при цьому свої думки необхідно фіксувати на папері. Розвивається концептуальне мислення, уміння мислити образно і вільно.

При ознайомленні зі змістом необхідно виділити глави, розділи, параграфи, що являють для вас інтерес, швидко їх переглянути, знайти місця, що відносяться до теми (абзаци, сторінки, параграфи) і ознайомитися з ними загалом.

Наступний етап роботи з книгою — прочитати виділені місця в швидкому темпі. Мета швидкого читання — визначити, що є цінного в кожній частині, до якого питання чи доповіді реферату має відношення та чи інша інформація і що з нею робити, як застосувати, чим доповнити.

Сформулюємо такі рекомендації з методики швидкого читання:

— ясно усвідомити і чітко зафіксувати мету читання: по якого саме питання потрібна інформація, для чого вона потрібна, її характер і т. д.;

— оперативно змінювати швидкість читання, сповільнюючи його на інформа­ції, що прямо стосується мети, і збільшувати на читанні інших частин. Описовий текст читається швидше, ніж текст складних умовиводів, доказів;

— зосереджено без відволікань працювати, над текстом. Це забезпечить глибоке розуміння тексту;

— уміти визначати структуру тексту — співпідпорядкованість його частин (глав, параграфів, рубрик), взаємозв'язок тексту з малюнками, картами, схемами, таблицями, графіками, діаграмами, виносками, примітками і додатками;

— розуміти зміст прочитаного при швидкому ознайомленні з текстом (виробити здатність при прочитанні цілого речення відразу розуміти його зміст і значення).

Швидкість правильного читання повинна бути в 3—4 рази вищою від швидкості мови.

Дуже корисними можуть бути допоміжні матеріали до видань і тому необхідно знати, з яких основних елементів складається апарат книги, які його функції.

До характерних елементів книги відносяться інформація про автора і назва книги, її типі чи жанрі інформація про відповідальних за випуск книги (редакторів, організації, що брали участь у підготовці видання, і т. д.), вихідна дані, анотація. Ця інформація, розташована, звичайно, на титульній сторінці, її звороті, на останній сторінці книги, допомагає скласти попередню думку про книгу. Глибше зрозуміти зміст книги можна, прочитавши вступну статтю, передмову, післямову, коментарі, списки літератури.

Передмова ознайомлює з подіями епохи, іншими працями автора, а також містить довідково — інформаційний матеріал. Якщо книга наповнена коментарями й примітками, то не слід нехтувати і цими елементами апарата.

Багато наукових книг і статті мають у своєму апараті списки літератури, що підвищують інформаційну цінність видання і дають читачам можливість підібрати додаткову літературу з певної тематики.

Якщо видання включає велику кількість матеріалів, орієнтуватися в них допомагають спеціальні покажчики.

Науково-довідковий апарат, при вмілому його використанні, сприяє глибшому засвоєнню змісту книги.

Окремий етап вивчення книги — ведення запису прочитаного. Існує кілька форм ведення записів — план (простий і розгорнутий), виписки, тези, анотація, резюме, конспект.

План як найбільш коротка форма запису прочитаного являє собою перелік питань, розглянутих у книзі чи статті. Планом, особливо розгорнутим, зручно користуватися під час підготовки тексту власного виступу, статті на яку-небудь тему. Кожен пункт плану розкриває одну зі сторін обраної теми, а всі його пункти охоп­люють її в цілому.

Складнішою зробленою формою записів є тези — стислий виклад основних положень тексту у формі твердження чи заперечення. Тези складаються після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному його прочитанні. Вони слугують для збереження інформації в пам'яті і є основою для дискусії.

Анотація — короткий виклад змісту — дає загальне уявлення про книгу, брошуру, статтю. Резюме коротко характеризує висновки, головні підсумки.

Найпоширенішою формою записів є конспект. Бажано розпочинати конспектувати після того, як весь матеріал прочитано і складено його план. Основну тканину конспекту становлять тези, доповнені міркуваннями й доказами. Конспект може бути текстуальним, вільним чи тематичним. Текстуальний конспект створюється з уривків оригіналу — цитат, зі збереженням логіки й структури тексту. Вільний конспект — це виклад матеріалу в зручному для читача порядку (наприклад, думки, розкидані по всій книзі, зводяться воєдино). У тематичному конспекті за основу береться тема чи проблема, він може бути складений по декількох джерелах.

Економію часу при конспектуванні дає використання різного роду скорочень, абревіатур і т. п.

Акуратне, розбірливе написання конспекту повинне сполучатися зі швидкістю: 120 знаків за хвилину — мінімальна швидкість, 150 знаків — максимальна швидкість

.Для запису даних, які підлягають використанню, багато дослідників рекомендують систему карток. Перевага карток у тому, що кожна довідка реєструється окремо і легко може бути знайдена, їх легко розкласти на столі, згрупувати і перегрупувати. Занісши довідковий матеріал до картки внизу наводиться назва джерела, вгорі — заголовок, що містить вказівку, де саме матеріал може придатися. Доцільно користуватися картками однакового розміру і писати тільки на одній її стороні. На кожній картці робиться тільки один запис. Якщо це питання, та її беруть у лапки. Доцільно зберігати картки в конвертах, різних папках із написами для подальшої роботи, а ще краще — в спеціальному ящичку.

Без такої систематизації роботи з книгою в голові й у записах буде суцільний хаос. «Тільки система... дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, нескладними знаннями, — говорив К. Д. Ушинский, — схожа на комору, в якій усе безладно і де сам хазяїн нічого не відшукає».