Тема 6-7. Фінансування санації підприємств

Розвиток фінансової діяльності підприємства вимагає понад усе мобілізації і підвищення ефективності використання власних фінансових ресурсів, оскільки це забезпечує зростання його фінансової стійкості та рівня платоспроможності. Тому першочергова увага має бути приділена оцінці вартості залучуваного в фінансових цілях власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому. Оцінка вартості власного капіталу має низку особливостей, основними з яких є:

• необхідність постійного коригування балансової суми власного капіталу в процесі здійснення оцінки;
• оцінка вартості знову залучуваного власного капіталу носить імовірнісний, а отже, в значній мірі умовний характер;
• суми виплат власникам капіталу входять до вкладу оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість власного прибутку в порівнянні із залученим;
• залучення власного капіталу пов’язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик;
• залучення власного капіталу не пов’язано, як правило, зі зворотним грошовим потоком за основною його сумою, що визначає вигідність використання цього джерела підприємством незважаючи на більш високу його вартість.

Власне вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді визначається за формулою:

(6.1)

де СК_ФП – вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді, %;

СК_ФО – вартість функціонуючого власного капіталу;

ПВ_Т – планований темп росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді визначається як:

(6.2)

де СК_ФО – вартість функціонуючого власного капіталу;

ЧП_С – сума чистого прибутку, сплачена власникам підприємства у процесі його розподілу за звітний період;

– середня сума власного капіталу підприємства у звітному періоді.

2. Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду оцінюється з урахуванням певних прогнозних розрахунків. Оскільки нерозподілений прибуток представляє собою ту капіталізовану його частину, яка буде використана у майбутньому періоді, то ціною сформованого нерозподіленого прибутку виступають плановані на його суму виплати власникам, яким він належить.

З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку (СНП) прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства у плановому періоді:

(6.3)

Процес управління вартістю нерозподіленого прибутку визначається передусім сферою її використання – фінансовою діяльністю. Тому цілі управління цією частиною капіталу підпорядковані цілям фінансової політики підприємства і відповідно норма фінансового прибитку (внутрішня ставка доходності, IRR) завжди повинна співвідноситись із рівнем вартості нерозподіленого прибутку.

3. Вартість додатково залучуваного акціонерного (пайового) капіталу розраховується в процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями і за простими акціями (або додатково залучуваними паями).

Вартість додатково залучуваного капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій визначається з урахуванням фіксованого розміру дивідендів, який за ними завчасно визначений:

(6.4)

де ССК_пр – вартість власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії привілейованих акцій, %;

Д_пр – сума дивідендів, передбачених до сплати у відповідності до контрактних зобов’язань емітента;

К_пр – сума власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії привілейованих акцій;

ЕЗ – витрати з емісії акцій, виражені десятковим дробом у відношення до суми емісії.

Розрахунок вартості додаткового капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв), здійснюється за наступною формулою:

(6.5)

де ССК_па – вартість власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій, %;

К_а – кількість додатково емітованих акцій;

Д_па – сума дивідендів, сплачених на одну просту акцію у звітному періоді, %;

ПВ_Т – планований темп сплати дивідендів (відсотків за паями), виражений десятковим дробом;

К_па – сума власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій;

ЕЗ – витрати з емісії акцій, виражені десятковим дробом у відношення до суми емісії.

З урахуванням оцінки вартості окремих складових елементів власного капіталу й питомої ваги кожного з цих елементів у загальній сумі його залучення може бути розрахований показник середньозваженої вартості власних фінансових ресурсів підприємства.

Формування фінансових ресурсів, що забезпечують ефективне відтворення основних засобів і нематеріальних активів підприємства у процесі їх кругообігу пов’язано з їх амортизацією.

Амортизація представляє собою економічний механізм поступового зносу основних засобів і нематеріальних активів на реалізований готовий продукт, у результаті чого їх первісна вартість розподіляється у часі на протязі повного строку їх служби і формується спеціальний грошовий фонд, який забезпечує їх відтворення (реновацію).

Кошти амортизаційного фонду можуть забезпечувати лише просте відтворення амортизованих активів. Разом з тим, дослідження німецьких учених Лохмана і Рушті показали, що в умовах економічного підйому на ринку готової продукції кошти амортизаційного фонду підприємства дозволяють фінансувати не лише просте, але й розширене відтворення його активів. Амортизаційна політика підприємства представляє собою складову частину загальної політики формування власних фінансових ресурсів, яка полягає в управлінні амортизаційними відрахуваннями від використовуваних власних основних засобів і нематеріальних активів з метою їх реінвестування у виробничу діяльність.

Амортизаційна політика підприємства у значній мірі відображає амортизаційну політику держави на різних етапах її економічного розвитку. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Разом з тим, кожне підприємство має змогу індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні умови, що визначають її параметри.

Показником ефективності амортизаційної політики виступає сума приросту чистого грошового потоку, що досягається при використанні будь-якого методу амортизації у порівнянні з методом прямолінійної амортизації активу. В нашій господарській практиці розрахунок цієї ефективності зводиться до порівняння чистого грошового потоку при прискореній і прямолінійній амортизації активу. Сума приросту чистого грошового потоку в цьому випадку може бути розрахована за формулою:

(6.6)

де ЧВП_А – сума приросту чистого грошового потоку;

НП – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

– сума амортизаційних відрахувань при прискореній амортизації активу в конкретному часовому інтервалі;

– сума амортизаційних відрахувань при прямолінійній амортизації активу в конкретному часовому інтервалі;

п – загальний період експлуатації активу, виражений кількістю часових інтервалів (звичайно в роках);

і – дисконтний множник, що використовується при розрахунку теперішньої вартості грошей, виражений десятковим дробом.

Застосування різних методів амортизації забезпечує альтернативність вибору можливих управлінських рішень у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства за рахунок цього джерела.

Різноманіття джерел і умов пропозиції позикового капіталу визначає необхідність здійснення порівняльної оцінки ефективності формування позикових фінансових ресурсів у розрізі окремих їх видів і форм. Основу такої оцінки складає визначення вартості залучуваного позикового капіталу у розрізі окремих його елементів.

Оцінка вартості позикового капіталу має низку особливостей, основними з яких є:

– відносна простота формування базового показника оцінки вартості (таким базовим показником є вартість обслуговування боргу у формі відсотку за кредит, купонної ставки за облігацією тощо);

– урахування в процесі оцінки вартості позикових коштів податкового коректора (податковий коректор представляє собою множник (1– С_нп), де С_нп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом);

– вартість залучення позикового капіталу має високий ступінь зв’язку з рівнем кредитоспроможності підприємства, який оцінюється кредитором;

– залучення позикового капіталу завжди пов’язане зі зворотним грошовим потоком не тільки з обслуговування боргу, але і з погашення зобов’язання за основною сумою цього боргу. Розглянемо особливості оцінки та управління вартістю позикового капіталу у розрізі базових його елементів:

1. Вартість банківського кредиту, незважаючи на різноманіття його видів, форм і умов, визначається на основі ставки відсотку за кредит, яка формує основні витрати з його обслуговування:

(6.7)

де СБК – вартість позикового капіталу, залучуваного у формі банківського кредиту, %;

ПК_б – ставка відсотку за банківський кредит, %;

ЗП_б – рівень витрат по залученню банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю банківського кредиту зводиться до виявлення таких його пропозицій на фінансовому ринку, які цю вартість мінімізують як за ставкою відсотку за кредит, так і за іншими умовами його залучення (за незмінності залучуваної суми кредиту і терміну його використання).

2. Вартість позикового капіталу, залучуваного за рахунок емісії облігацій, оцінюється на базі ставки купонного відсотку за нею, що формує суму періодичних купонних виплат. Якщо облігація продається на інших умовах, то базою оцінки виступає загальна сума дисконту по ній, сплачувана при погашенні. У першому випадку оцінка здійснюється за формулою:

(6.8)

де СОЗ – вартість позикового капіталу, залучуваного за рахунок емісії облігацій, %;

СК – ставка купонного відсотку по облігації, %;

ЕЗ_О – рівень емісійних витрат по відношенню до об’єму емісії, виражений десятковим дробом.

У другому випадку розрахунок вартості здійснюється за наступною формулою:

(6.9)

де Д_г – середньорічна сума дисконту за облігацією;

Н_О – номінал облігації, що підлягає погашенню.

Управління вартістю залучуваного капіталу в цьому випадку зводиться до розробки відповідної емісійної політики, що забезпечує повну реалізацію емітованих облігацій на умовах не вище середньо ринкових.

3. Вартість товарного (комерційного) кредиту оцінюється у розрізі двох форм його надання:

а) по кредиту в формі короткострокової відстрочки платежу розрахунок вартості товарного (комерційного) кредиту здійснюється за формулою:

(6.10)

де СТК_к – вартість товарного (комерційного) кредиту, що надається на умовах короткострокової відстрочки платежу, %;

ЦС – розмір цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію, %;

ПО – період надання відстрочки платежу за продукцію, в днях.

Враховуючи, що вартість залучення цього виду позикового капіталу носить прихований характер, основу управління цією вартістю складає обов’язкова оцінка її у річній ставці по кожному надаваному товарному (комерційному) кредиту та її порівняння з вартістю залучення аналогічного банківського кредиту.

б) вартість товарного (комерційного) кредиту в формі довгострокової відстрочки платежу з оформленням векселем формується на тих самих умовах, що й банківського, однак має враховувати при цьому втрату цінової знижки за готівковий платіж за продукцію:

(6.11)

де СТК_в – вартість товарного (комерційного) кредиту в формі довгострокової відстрочки платежу з оформленням векселя, %;

ПК_в – ставка відсотку за вексельний кредит, %;

ЦС – розмір цінової знижки, надаваної постачальником при здійсненні готівкового платежу за продукцію, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю цієї форми товарного кредиту, як і банківським, зводиться до пошуку варіантів поставок аналогічної продукції, що мінімізує розміри цієї вартості.

4. Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства при визначенні середньозваженої вартості капіталу враховується за нульовою ставкою, оскільки представляє собою безкоштовне фінансування підприємства за рахунок цього виду позикового капіталу.

З урахуванням оцінки вартості окремих складових елементів позикового капіталу та питомої ваги кожного з цих елементів у загальній його сумі може бути визначена середньозважена вартість позикових фінансових ресурсів підприємства.