Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Хіміко-лісовий комплекс





 

До хіміко-лісового комплексу відносяться галузі промисловості, які виробляють сировину й конструкційні матеріали. Це хімічна й нафтохімічна, лісова, деревообробна й целюлозно-паперова промисловість, які забезпечують господарство мінеральними добривами, содою, фарбами, паливно-мастильними про­дуктами, пластмасами, синтетичними волокнами, папером, пиломатеріалами, целюлозою тощо. Особливість комплексу полягає у його здатності задовольняти потреби господарства у продукції з наперед визначеними властивостями, поліпшеної якості і в потрібній кількості. Найважливішою галуззю є хімічна промисловість.

Хімічна промисловість має широку сировинну базу – вугілля, коксовий газ, нафта, супутній нафтовий газ, солі, газові відходи чорної та кольорової металургії тощо. Тому, сировинний фактор впливає на територіальну спеціалізацію хімічної промисловості. Удосконалення технологій може у свою чергу впливати на сировинну базу.

Хімічна промисловість пов’язана з багатьма галузями. Вона комбінується з нафтопереробкою, коксуванням вугілля, чорною та кольоровою металургією, лісовою промисловістю.

Завдяки такій складній системі зв’язків з’являються різні поєднання виробництв, із яких і формуються міжгалузеві комплекси. До таких належить і хіміко-лісовий комплекс. Хімічна промисловість є головною галуззю у цій системі зв’язків, що визначає склад і напрям розвитку комплексу. Лісова промисловість – здебільшого розглядається як постачальник деревини для хімічної переробки.

Хімічна й нафтохімічна промисловість. Хімізація господарства України виявляється в широкому викорис­танні мінеральних добрив у різних галузях та сферах господарства у впровадженні хімічних технологій у промисловість і сільське господарст­во, сприянні інтенсифікації виробничих процесів, економії витрат суспільної праці.

У промислово­му комплексі України частка хімічної промисловості становить близько 6,8% вартості валової продукції. Виробництво основних видів продукції хімічної промисловості наведено у таблиці.

Хімічна промисловість має дуже складну галузеву структуру, що охоплює близько двохсот взаємопов’язаних виробництв з великою номенклатурою продукції. У структурі хімічної та нафтохімічної галузей виділяють такі підгалузі: гірничо-хіміч­ну; основну хімію; хімію органічного синтезу; галузі з виробництва полімерних матеріалів; хімію тонкого органічного синтезу (лаки, фарби, фотохімічні товари); побутову хімію. Останнім часом із галузі відокремилася мікробіологічна промисловість. Основу хімічної промисловості становлять видобуток сировини, виробництво мінеральних добрив і полімерних матеріалів.

Фактори розміщення галузей хімічної промисловості. Своєрідність територіальної організації хімічної промисловості зумовлюють численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві й технологічні зв'язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води. На розміщення галузі впливають й географічні, економічні і технічні фактори.

Географія сировинних ресурсів визначає розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Так, зростання потреб у нафті й газі в хімії органічного синтезу та нафтохімічної промисловості, посилює вплив фактора сировинних ресурсів на розміщення виробницт­ва. Але, наявність мережі трубопроводів сприяє наближенню виробництва до районів споживання.

Види продукції
Мінеральні добрива, млн т 5,1 4,8 2,2 2,4 1,9 2,3
– азотні 3,2 3,0 1,8 2,0 1,7 1,7
– калійні 0,2 0,1 0,1 0,05 0,05 0,05
– фосфорні 1,7 1,6 0,3 0,3 0,2 0,2
Хімічні засоби захисту рослин, тис.т 86,9 50,5 4,1 2,7 1,9 1,1
Сірчана кислота, млн т 4,6 5,0 1,6 1,4 1,3 1,0
Сода кальцинована, млн т 1,2 1,1 0,5 0,4 0,4 0,6
Сода каустична, тис. т 499,8 444,5 213,4 156,0 127,0 134,0
Хімічні волокна та нитки, тис. т 164,8 179,2 41,3 26,0 24,5 30,3
Синтетичні смоли та пластичні маси, тис. т 772,0 827,0 178,0 99,4 103,0 152,0

 

При обгрунтуванні розміщення конкретних хімічних виробництв ураховують і фактори, що випливають із структури витрат на одержання та споживання хімічної продукції: сировинний (частка сировини в 1 т готового продукту); енергетичний (витрати палива в умовних тоннах на 1 т готового продукту); водний (об'єми водоспоживання і стічних вод, які потребують очищення); трудовий (виробництва з високими затратами праці на одиницю готової продукції); транспортний (для обгрунтування розміщення великотоннажних виробництв). Дуже важливим фактором розміщення хімічних виробництв є екологічний – утворення великої кількості твердих, рідких і газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного фактора залежить від структури витрат на виробництво продукції.

НТП має вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв. Змінюється значення сировинного й енергетичного факторів. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація виробництва.

Хімічна промисловість дуже матеріаломістка. Так, частка матеріальних витрат у гірничо-хімічній промисловості становить 22,7%, у виробництві хімічних волокон – 59,0%, синтетичних барвників – 62,6%, пластмас і синтетичних смол – 72,2%, лаків і фарб – 90,1%, продукції основної хімії – 61,6%.

Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно різноманітна – це й корисні копалини, сільськогосподарська сировина, відходи промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря та вода.

Україна має потужну сировинну базу – це родовища самородної сірки в Прикарпатті (Роздол, Яворів), калійних солей (Калуш, Стебник), практично необмежені поклади кам'яної солі в Донбасі (Артемівськ, Слов'янськ), Закарпатті (Солотвино) і Прикарпатті (Болехов, Дрогобич), запаси самоосадної солі в озерах і лиманах Причорномор'я та Криму. Особливо багатий на хлоридні солі натрію, магнію й брому Сиваш. Великі запаси каоліну, вогнетривких глин, вапняків, доломітів, графіту та інших нерудних копалин сприяють розвитку багатьох хімічних виробництв. Сировиною є також вугілля, продукти коксового виробництва, нафта й горючі гази. Розгалужена система трубопроводів наближає підприємства органічної хімії до районів споживання виробленої продукції.

Хімічна промисловість дуже енергомістка. Вона використовує різні види енергії: електрична, теплова, механічна, світлова, штучний холод. Енергоносіями є електричний струм, пара, гаряча вода, паливо, охолоджена вода, повітря. За енергомісткістю продукції вирізняють три групи підгалузей.

 

Високоенергомісткі Середньоенергомісткі Малоенергомісткі
Азотна Основна хімія Переробка пластмас
Хімічних волокон Пластмас і синтетичних смол Засоби захисту рослин
Каустичної соди Гірнича хімія Лакофарбова
Содова Калійна Сірчана
  Аніліно-фарбова Побутова хімія

 

 

Хімічна промисловість водомістка, вона споживає багато води, яку використовують у технологічних процесах і для охолодження. За витратами води на 1 т готової продукції виробництва хімічної промисловості поділяються групи: неводомісткі (до 50 м3), середньої водомісткості (50–100 м3), великої водомісткості (100–1000 м3). Найбільш водомістке виробництво хімічних волокон, пластмас і синтетичних смол, синтетичного каучуку.

Ефективність розміщення окремих підприємств хімічної промисловості залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування. Найбільш ефективною є концентрація виробництва, що зумовлено його фондомісткістю, великою потребою господарства в хімічній продукції, високими темпами НТП.

За рівнем спеціалізації основні підгалузі хімічної промисловості значно різняться. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що зумовлене високим рівнем комбінування, великою кількістю виробничих процесів із послідовною й комплексною пере­робкою сировини, масштабами виробництва малотранспортабельних напівфабрикатів, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів тощо. Наприклад, поєднання комбінування виробництва з його концентрацією в нафтохімічній промисловості зменшує потреби у нафті й газу на 25–30%, а в виробництві хімічних волокон знижує собівартість 1 т волокна на 4%. Комбінування та комплексне використання сировини, утилізація відходів сприяють рішенню проблеми охорони навколишнього середовища.

Хімічна промисловість найбільш розвинена в Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті.

Гірничо-хімічна промисловість здійснює видобуток сировини для неорганічної хімії. Основна продукція – калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам'яна сіль Артемівська й Слов'янська, вапняки Донецької області та АР Крим. Галузь, сконцентрована переважно в Карпатському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Основна хімічна промисловість виробляє соду, сірчану кислоту й мінеральні добрива. Виробництво кальцинованої соди зосереджене в районах залягання солей та вапняків у Слов'янську й Лисичанську, каустичної соди, – у Слов'янську, Лисичанську і Красноперекопську. Виробництво сірчаної кислоти, розміщене в районах її споживання (низька транспортабельність). Підприємства тяжіють до виробництва фосфорних і азо­тних добрив у Костянтинівці, Сумах, Вінниці, Одесі, Горлівці, Дніпродзержинську й Лисичанську.

Виробництво мінеральних добрив (азотних, калійних, фосфорних і комбінованих) є провідною галуззю хімічної промисловості України.

Фосфорні добрива виробляють із привізних апатитів Кольського півострова на Вінницькому й Костянтинівському хімічних заводах, Сум­ському та Одеському суперфосфатних заводах. Використовують й фосфорити Кролевецького, Ізюмського та Придністровських родовищ України.

Азотно-тукова промисловість, що виникла поблизу коксохімічних підприємств, використовує коксовий газ для виробництва аміаку. Розгалужена система газопроводів наблизила її підприємства до районів споживан­ня. Вона виробляє азотні добрива: сульфат амонію, аміачну селітру, карбамід тощо. Основні центри – Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Сєверодонецьк, Запоріжжя, Черкаси, Рівне.

Виробництво калійних добрив зосереджене у Стебнику (100 тис. т сульфатів калію), Калуші (80 тис. т), Роздолі (100 тис. т хлориду калію), Вінниці, Костянтинівці (10 тис т). Передбачається реконструкція галузі, впровадження нових технологій, збільшення видобутку сировини до 2,8 млн т, що дасть змогу отримати понад 150 тис. т оксидів калію за рік (Калушське та Стебниківське родовища).

Пестициди виробляють 7 підприємств потужністю 150 тис. т, в останні роки вироблено 2,5 тис. т хімічних засобів захисту рослин. Сільське господарство забезпечується мінеральними добривами на 84%, а засобами захисту рослин на 60% від потреби. Обсяги виробництва зменшилися внаслідок того, що продукція на 10% дорожча за імпортну.

Хімія органічного синтезу. Нафтопереробна промисловість, зосереджена в районах видобутку нафти, портових містах, в Донбасі, Придніпров'ї, Прикарпатті та центральній частині України. Центри переробки нафти: Одеса, Херсон, Бердянськ, Кременчук, Лисичанськ, Запоріжжя, Вінниця, Дрогобич, Борислав, Надвірна та Львів.

Нафтохімічна промисловість розвивається на базі нафтопереробки, виробництва сажі, переробки привізного синтетичного й натурального каучуку.

Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань продукції. У Дніпропетровську виробляють шини, шини та гумоазбестові вироби виготовляють Білоцерковський комбінат, Київський і Сумський заводи, підприємства Бердянська, Запоріжжя, Харкова, Одеси, Ніжина та інших міст. Сажу виробляють у Дашаві, Стаханові та Кременчуці.

Полімерна промисловість розміщується у залежності від достатньої кількості вуглеводневої сировини, палива, електроенергії, води, а деяких підгалузей – від трудових ресурсів. Пластмаси виробляють на нафтохімічних комбінатах, азотно-тукових і хлорних заводах, а також у спеціалізованих цехах. Найбільшими виробниками синтетичних смол і пластмас є Донецьк (поліхлорвінілові смоли й пластмаси), і Сєверодонецьк (склопластики та пластмасові вироби), Запоріжжя (кремнійорганічні сполуки, синтетичні смоли), Дніпродзержинськ і Первомайськ (полівініл і полістирол). Центрами переробки синтетичних смол на пластмасові, плівкові та інші вироби є Калуш, Одеса, Київ, Фастів.

Хімія тонкого органічного синтезу. Виробництво хімічних волокон характеризується високою матеріале-, енерго- і водомісткістю. Розрізняють хімічні волокна штучні, які виробляють із целюлози, й синтетичні, сировиною для яких є синтетичні смоли. Найбільші підприємства розміщені в Чернігові (синтетичні волокна), Києві (шовковий комбінат), Черкасах (штучний шовк), Сокалі (штучне волокно).

Хімічна промисловість є одним із найбільших забруднювачів навколишнього середовища, але водночас – це єдина галузь, яка займається утилізацією виробничих відходів. Впровадження прогресивних хімічних технологій, дає змогу звести до мінімуму промислові відходи, максимально очищувати стічні води і викиди в атмосферу, сприяють оздоровленню місць з надмірною концентрацією хімічних підприємств.

Україна є одним із відомих у світі експортерів карбаміду. Основні імпортери продукції – Індія, Китай, Бразилія, США.

Хімічна промисловість України потребує корінної реконструкції, яка передбачає насамперед закриття неконкурентоспроможних підприємств, налагодження виробництва продукції, необхідної для внутрішнього споживання.

Коксохімічне виробництво зосереджене на 15 спеціалізованих підприємствах, на одному фенольному заводі де здійснюється глибока переробка коксохімічної продукції. Асортимент готової продукції: кокс, сульфат амонію, бензол, сірчана кислота, сірка технічна, смола кам'яновугільна, фталевий ангідрид та ін. На експорт ідуть пековий кокс, сульфат амонію, фталевий ангідрид, бензол. Нині відбувається процес старіння виробничих потужностей, практично не проводяться роботі і з нового будівництва та реконструкції. Основні виробничі фонди зношені на 65%, а хімічні – понад 70%. Найбільші коксохімічні заводи – Авдіївський, Маріупольський, Запорізький, Криворізький.

Передбачена перебудова коксохімічної промисловості – реконструкція установок газифікації вугілля для виробництва хімічної продукції (Дніпродзержниськ); створення потужностей для випуску метанолу й етилену в м. Авдіївці.

Частка України в СНД у виробництві коксу становить 45%. Доменне виробництво споживає 85% виробленого коксу. Україна може експортувати 2–2,5 млн т коксу за рік. Коксохімічне виробництво розвиватиметься тільки для забезпечення власних потреб через його екологічну небезпечність. Крім того, Україна може розраховувати на видобуток 28,5 млн т коксівного вугілля за рік. За рахунок власного видобутку можна задовольнити 65% потреби. Імпорт – становитиме 9–10 млн т за рік. Прогнозні джерела імпорту: Росія (5 млн т за рік), Казахстан (2 млн т), Польща (4 млн т).

Фармацевтична промисловість. У галузі працює 87 підприємств та організацій, які поділяють на 5 груп. До першої групи належать підприємства медичної промисловості, до складу якої входить хіміко-фармацевтична промисловість; до другої – мікробіологічна, яка випускає ферментні препарати, кормові добавки та антибіотики; до третьої – виробництво товарів медичного призначення (шприців тощо); до четвертої, – виробництво медичного скла; до п'ятої – науково-дослідні організації.

Тільки 20 фармацевтичних підприємств випускають готову продукцію (600 найменувань). Головна проблема в розвитку галузі – нестача сировини, більше половини якої імпортується. Є позитивні зрушення у виробництві медичних препаратів. Якщо раніше в Україні щороку освоювали виробництво 4-5 нових медикаментів, тепер щомісяця. Наприклад, Харківська фірма «Здоров'я» за останні роки впровадила у виробництво 40 нових препаратів. Планується задовільнити потреби власними ліками на 60–70% (світовий стандарт). Для цього потрібно виробляти до 2,5 тис. найменувань ліків. У Дарниці (з 1999 р.) працює фабрика з виробництва інсуліну, що дає змогу забезпечити 85% від потреби. Концерн «Стирол» у Горлівці виробляє понад 40 нових препаратів. Львівські та Одеські виробники випускають практично всі види вакцин (крім вакцини від поліомієліту).

Лісопромисловий комплексУкраїни інтенсивно формується в умовах малого заліснення та недостатніх запасів лісової сировини. У складі лісового комплексу України виділяють лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий та лісохімічний підкомплекси.

Лісогосподарський підкомплекс. Він складається з двох підгалузей: лісового господарства та лісозаготівельної промисловості. Лісове господарство займається лісовідтворенням, у тому числі розширенням площ лісів, поліпшенням їх видового складу, підвищенням продуктивності лісів та їх охороною. Заліснення України становить 14,3%.

Ліси України поділяються на дві групи. До першої групи, яка займає 48% загальної площі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також заповідники, національні парки й інші спеціальні ліси. Деревину заготовляють тільки під час догляду, санітарних і лісовідновних робіт. Другу групу (52% площі лісів) складають ліси, що мають захисне й обмежене експлуатаційне значення. До лісогосподарського комплексу відносять також заготівлю грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, меду тощо.

Лісовим господарством займаються переважно лісництва, а лісозаготівлею – лісогосподарські заготівельні організації (лісгоспзаги). Останні заготовляють ліс для лісопильної, фанерної, целюлозно-паперової, будівельної та гірничодобувної промисловості. Заготовляють ліс переважно в Закарпатській, Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Київській і Чернігівській областях. Обсяги лісозаготівлі в щороку знижуються, через це 20–22 млн м3 деревини (60%), завозиться з-за кордону, переважно з Росії.

Підприємства деревообробного підкомплексу розміщені у районах як лісозаготівлі, так і споживання деревини. Однією з найважливіших є лісопильна галузь, 80% підприємств якої зосереджені в Карпатському економічному районі. Найбільші підприємства в Закарпатській та Чернівецькій областях. Щороку вони переробляють 2,3 млн м3 деревини. Головна проблема галузі – відсутність сучасного обладнання. Потужності підприємств не завантажені. Підприємства випускають пиломатеріали, паркет, тару тощо.

Найбільші центри лісопиляння: Брошнів, Рожнятів, Вигода, Надвірна в Івано-Франківській, Чернівці, Сколе, Стрий і Турка у Львівській, Рахів і Свалява в Закарпатській, Костопіль і Сарни у Рівненській, Ковель та Камінь-Каширський у Волинській, Малин, Овруч і Коростень у Житомирській областях (350 підприємств).

Фанерна промисловість, зосереджена переважно у Львові, Києві, Чернівцях, Оржеві та Костополі. Україна дуже відстає від розвинених країн за виробництвом пиломатеріалів і фанери з розрахунку на душу населення.

Деревно-стружкові плити виробляються в Костополі, Сваляві, Брошневі, Києві і Тересві. Деревостружкові плити виробляють 13 підприємств потужністю понад 1200 тис. м3, при потребі господарста – 2400 тис. м3. Ця галузь відстає від потреб меблевої промисловості, тому значна кількість меблів ввозиться з інших країн.

Меблева промисловість – одна з найпотужніших галузей деревообробки (працюють 50% зайнятих у деревообробці). Найбільші меблеві підприємства в Києві, Харкові, Львові, Ужгороді. Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях та інших містах.

Надзвичайно поширене виробництво будівельних матеріалів із дере­ва (вікон, дверей, паркету, плінтусів), особливо в Карпатському, Волинському і Столичному економічних районах та великих містах (із привізної деревини).

Целюлозно-паперова промисловість в Україні розвинена недостатньо, а тому й дефіцит паперу й картону. Виробництво їх зосереджене на Жидачівському целюлозно-паперовому комбінаті (Львівська область), Рахівській картонній фабриці (Закарпатська область), Херсонському целюлозному заводі, паперовій фабриці в Понінці (Хмельницька область) і Малині (Житомирська область), Ізмаїльському целюлозному комбінаті.

Лісохімічний підкомплекс об'єднує підприємства, що виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, каніфоль, скипидар, ефірну олію, формалін, карбамід, метиловий спирт, кормові дріжджі. Основними центрами лісохімії є Великий Бичків, Перечин, Свалява (Закарпатська область), Коростень (Житомирська область), Київ та ін.

Стримує розвиток лісової промисловості – нестача сировини. Обсяг лісозаготівлі становить 5,2 млн м3 ділової деревини за рік. На основні види виробництва йде 1/3 частина деревини (12,7 млн м3), на виробництво целюлози – 2% (в розвинених країнах до 45%).

Цінною сировиною для виробництва паперу є макулатура. Макулатуромісткість лісопромислового комплексу – одна з найбільших у Європі. Крім макулатури з цією метою використовують солому хлібних злаків, конопель, льону. З волокнистих культур виробляють спеціальні сорти паперу – для цигарок, малювання та креслення.

Підприємства целюлозно-паперової промисловості України поділяються на три групи: целюлозно-паперові комбінати, підприємства, які виготовляють картон та папір із привізної сировини, та переробні фабрики. Три ЦПК виробляють 104 тис. т целюлози, а також понад 100 тис. т масових видів паперу. Низький рівень технологій не дає змоги виробляти продукцію світових стандартів. Передбачено будівництво 3-х підприємств з виробництва газетного, мішкового паперу та гофрованого картону.

Меблева промисловість орієнтується у розміщенні на споживача і має випускати продукцію, яка б відповідала сучасним вимогам споживача.

Лісохімічна промисловість орієнтується на виробництво нових матеріалів: Макіївський завод – ДВП для меблевої промисловості, Надвірна – декоративний пластик (для меблевої й автомобільної промисловості), а також будівництво солом'яно-картонажного заводу в містечку Смоліно Кіровоградської області, підприємства з виробництва товарної підбіленої соломкової целюлози в Миколаївській області, паперу для друкування (200 тис. т) у Сумській області. Спорудження цього підприємства дасть змогу повністю вирішити проблему з виробництва паперу в Україні.

За рахунок власного виробництва Україна задовольняє понад 50% потреби в паперово-картонній продукції, а решту імпортує з Росії. Нині виробляються в недостатній кількості папір, попит на який зростає: газетний, етикетковий, офсетний, пергаментний та ін.

Перспективи розвитку лісового комплексу пов'язані із зменшенням використання ділової деревини в окремих галузях господар­ства, поглибленням комплексної переробки деревини, розширенням використання її замінників. Збільшення виробництва паперу, картону, деревно-стружкових плит, меблів.






Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 551. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия