Транспортний комплекс України

Транспорт – найважливіша ланка у сфері економічних відносин. Він належить до галузей матеріального виробництва тому, що бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв’язок між виробництвом і споживанням, між різними галузями народного господарства, містом і селом, між регіонами та країнами.

Транспорт сприяє територіальному розподілу праці, є активним фактором економічної спеціалізації господарства окремих районів, неможливої без обміну продукцією. Він сприяє інтеграції України в загальноєвропейську економічну систему.

Транспорт впливає на розвиток господарства як споживач енергії, металу, гуми та інших продуктів. На нього припадає значна частина основних виробничих фондів та промислово-виробничого персоналу.

Транспорт – це комплекс, який складають окремі його види: наземний (залізничний, автомобіль­ний, гужовий), водний (морський, річковий), трубопровідний та повітряний. У них свої особливості, переваги та сфера застосування.

За призначенням транспорт поділяється на такі види: загального користування (для перевезення готової продукції, сировини та напівфабрикатів із місць виробництва до пунктів споживання або подальшої переробки, задово­лення потреб населення у просторовому переміщенні), відомчий (внутрішньовиробничий, внутрішньозаводський, внутрішньо-будівельний, внутрішньопортовий, внутрішньогосподарський) та особистого призначення.

Єдина транспортна система – це територіальне поєднання взаємозв'язаних видів транспорту, які, взаємодіючи, задовольняють потреби народного господарства й населення в перевезеннях вантажів і пасажирів, що розвивається під впливом господарства у цілому та окремих його галузей.

На транспорт найбільше впливає промисловість, тому що вона формує основні вантажопотоки. Транспортний фактор є одним із вирішальних при розміщенні промислових підприємств.

Сільське господарство впливає на роботу транспорту залежно від ступеня його інтенсивності та агропромислової інтеграції. Транспорт вивозить сільськогосподарську продукцію в натуральному та переробленому вигляді, завозить корми, паливо, добрива, будівельні матеріали, сільськогосподарські машини тощо. Чим вище рівень агропромислової інтеграції, тим нижче транспортні витрати, бо відходи переробки сільськогосподарської продукції залишаються усередині АПК.

Будівельна індустрія впливає на розміщення транспорту через великі потоки вантажу, особливо при концентрації будівництва у визначеному районі.

З транспортом пов'язані внутрішня і зовнішня торгівля. Обсяг вантажообороту з зарубіжними країнами залежить від економічних стосунків із ними. У внутрішній торгівлі вантажооборот залежить від багатьох факторів: територіальної організації торгівлі, особливостей товарних ресурсів, розмірів і складу товарообігу, концентрації населення як споживача роздрібного товару та ін.

У процесі виробництва продукції та обміну нею між містами, регіонами, окремими державами складаються транспортно-економічні зв'язки, які виявляються у вантажопотоках. Головним у вивченні транспорту є встановлення основних направлень перевезення вантажів і пасажирів, виявлення нераціональних перевезень та оптимального поділу вантажів між окремими видами транспорту. Аналіз зв'язків дозволяє дати рекомендації щодо раціонального розміщення підприємств і галузей господарства.

Роботу транспорту забезпечує транспортна інфрастру­ктура – економічно збалансована сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв'язку, різноманітного технічного обладнан­ня. Ефективність її функціонування досягається раціональним розподілом загального обсягу перевезень між окремими видами транспорту залежно від найвигіднішого використання кожного з них. На територіальну організацію транспорту впливає просторова залежність транспортних мереж від розміщення продуктивних сил. Це чітко виявляється в наявності первинних форм просторового розосередження транспорту – транспортних вузлів, пунктів.

Транспортний вузол – це комплекс транспортних споруд у пункті, де сходяться, перетинаються або розгалужуються не менш як три лінії одного чи двох видів магістрального транспорту, котрі, взаємодіючи, обслуговують транзитні та місцеві перевезення вантажів і пасажирів. Залежно від видів транспорту, що стикуються, розрізняють вузли залізнично-автошляхові (Донецьк, Харків), залізнично-водно-автошляхові (Одеса, Київ, Миколаїв, Херсон) і водно-автошляхові (Алушта, Ялта).

Економічними озна­ками великих транспортних вузлів є характер розміщення продуктивних сил і чисельність населення районів, які обслуговуються. Залежно від цього транспортні вузли поділяють на малі, середні та великі з активним (вузли-центри добувної промисловості – переважає відбуття) та пасивним (вузли – центри обробної промисловості – переважає прибуття вантажів) транспортним балансом. Транспортні вузли поділяють за:

1) територіально-функціональним призначенням (розвитком соціально-економічних зв'язків);

2) характером експлуатаційної роботи:

- що обслуговують переважно транзитні пасажирські та вантажні потоки, в тому числі перевалочні;

- обслуговують місцеві промислові підприємства і потреби населення міс­та;

- місцеві, які не здійснюють транзитних операцій.

Найважливішими транспортними вузлами України є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Донецьк.

Робота транспортної системи характеризується довжиною мережі шляхів сполучення, рухомим складом, чисельністю зайнятих на транспорті, вагою вантажів, що перевозяться, вантажооборотом, пасажирооборотом. За 2005 р. усіма видами транспорту перевезено 775, 1 млн т вантажів, а вантажооборот склав 395, 5 млрд тонно-кілометрів; перевезено 3, 3 млрд пасажирів, пасажирооборот становив 87, 9 млрд пас. км.

В Україні на 10 тис. км² території припадає 372 км залізничних колій, 78 км внутрішньоводних, 1933 км автомобільних шляхів з твердим покриттям.

Залізничний транспорт. Залізничний транспорт України розвивається з 60-х років ХІХ ст. На цей вид транспорту припадає основна частина вантажообігу і перевезень пасажирів. Він має вирішальне значення в забезпеченні економічних зв'язків як у межах України, так і з іншими державами.

Протяжність основних залізниць становить 22, 8 тис. км., з них електрифіковано – 10, 4 тис. км (47, 2%). Найгустіша мережа залізниць – у Донбасі та Придніпров’ї. На цей вид транспорту припадає понад 60% вантажообороту країни.

Найбільші залізничні вузли України – Київ, Харків, Ло­зова, Фастів, Ясинувата, Волноваха, Дебальцеве, Жмеринка, Шепетівка, Синельникове, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Полтава, Бахмач, Корос­тень, Козятин, Львів. Основні магістралі з Донбасу йдуть на Москву через Харків – Курськ, Куп'янськ – Валуйки – Єлець; на захід – через Харків на Львів; через Мерефу та Ворожбу в західні обла­сті та Санкт-Петербург, у Кривий Ріг через Ясинувату – Дніпропетровськ. У південному напрямку залізниці пролягають до портів Азовського і Чо­рного морів, а також на Кавказ через Ростов-на-Дону; до Поволжя на схід проведена магістраль Куп'янськ-Лиски.

Україна, сполучена з Молдовою залізницями Роздільна – Тирасполь – Бендери – Кишинів та Кам'янець-Подільський – Бельци – Рибниця.

В Україні шість залізниць, які об'єднані департаментом «Укрзалізни­ця». Залізничний транспорт України посідає четверте місце у світі після Росії, США та Канади. Обсяг вантажних перевезень українських заліз­ниць перевищує сумарний обсяг перевезень країн Європейського співтовариства, разом узятих.

У 2005 р. залізницями було перевезено 336, 1 млн т вантажів та понад 500 млн пасажирів. Для забезпечення неперервних вантажних і пасажирських перевезень побудовано швидкісні залізничні лінії – Київ–Харків, Київ–Дніпропетровськ.

Для України важливою є інтеграція в європейську транспортну систему, тому що через її територію проходять 4 транспортних коридори. Для цього необхідна електрифікація залізниць. Тому у останні роки за програмою розвитку електрифіковано 2148 км залізниць, що дає змогу збільшити обсяг перевезень електротягою до 85%.

Здійснюється модернізація транспортних вузлів міжнарод­ного значення. Таким інтервузлом є м. Ковель. Він з'єднаний з Любліном вузькою європейською колією, через нього проходитиме й автомобільний шлях Брест – Одеса. Проектна потужність – 85 тис. т вантажів при серед­ньому терміну зберігання 10 днів.

Транспортна мережа України потребує значної реконструкції, особливо у широтному напрямку. Особливо велика потреба у швидкісних магістралях.

Автомобільний транспорт найбільш ефективний у перевезенні ван­тажів на короткі відстані, доставки їх до залізничних станцій, пристаней і портів, обслуговування місцевого й сільськогосподарського вантажообороту. У 2005 р. вантажооборот автомобільного транспорту досяг 8, 7 млрд. тонна/км, було перевезено 2, 8 млрд. пасажирів.

Україна, сполучена автомобільними шляхами з Централь­ним, Північно-Кавказьким і Поволзьким економічними районами Росії, з Молдовою та Білоруссю. Найважливіші автомагістралі: Київ – Брест; Москва – Харків; Дніпропетровськ – Запоріжжя – Сімферополь: Львів – Київ; Дніпропетровськ – Нікополь; Харків – Ростов-на-Дону.

Автотранспортом перевозять продукцію здебільшого сільського господарства, харчової та легкої промисловості, будівельні матеріали, а в районах Донбасу і Придніпров'я – продукцію вугільної промисловості. Вантажний парк, зосереджений переважно (70%) у господарствах та автопідприємствах (АТП) двох систем – агропрому (58%) та корпорації «Укравтотранс» (12%), інші – на підприємствах більш як 80 відомств.

Переважна сфера використання автотранспорту – перевезення всередині підприємства (технологічні), в межах міста, між населеними пунктами областей. Частково автотранспорт використовується в міжреспубліканських і міжнародних перевезеннях.

Автомобільно-транспортний комплекс потребує значного оновлен­ня, структури парку за вантажопідйомністю, типами кузова та двигуна.

Розвиток приватного підприємництва та фермерства потребує різних автомобілів вантажопідйомністю 0, 6–2, 0 т з різноманітним устаткуванням. Їх частка має становити 60–70% від зага­льної кількості автомобілів (зараз 18%).

Потребує вдос­коналення система технічного обслуговування та ремонту автомобілів за рахунок розвитку мережі їх сервісного обслуговування, створення сучас­них засобів діагностики технічного стану, модернізації авторемонтних заводів.

Нормативне функціонування автомобільного транспорту можли­ве лише за умови відповідного розвитку мережі автошляхів. Щоб досягти європейського рівня забезпечення автошляхами, треба побудувати май­же 200 тис. км шляхів, у тому числі 60% у сільській місцевості. Актуальним є створення швидкісних автомагістралей, які б з'єднували Західну Європу з країнами СНД.

Необхідне будівництво автомагістралей: Чернівці – Хмельницький – Шепетівка для зв'язків України з Молдовою, Білоруссю та країнами Балтії, а також на лінії Черкаси – Суми для зв'язку з Росією. Потребують реконструкції готелі й мотелі, пункти автосервісу для вантажних і легко­вих автомобілів з-за кордону, автомобільні шляхи Львів – Рівне – Житомир – Київ – Полтава – Харків – Луганськ і Чоп – Івано-Франківськ – Терно­піль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Кривий Ріг – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Донецьк. Цими шляхами щороку транзитом перевозиться 70–80 тис. т різних вантажів із країн Західної Європи в Росію, Казахстан, Таджикистан, Туреччину та інші країни.

Територія України має велике транзитне значення: коефіцієнт її транзитності становить 3, 75 (Польщі – 2, 92). Міністерства транспорту європейських країн спланували створити 9 дорожно-транспортних коридорів, у трьох з яких задіяна Україна: Берлін – Краків – Львів – Київ (третій коридор), Трієст – Будапешт – Чоп – Львів (п'ятий коридор), Гельсинки – Москва – Санкт-Петербург – вихід на Київ, Одесу та країни Європи. Будівництво нових магістралей зі світовими стандартами забезпечить зручний вихід України до Південної і Центральної Європи, Центральної Росії, Кавказу, Близького Сходу, Середньої Азії. Першою чергою будівництва є автомагістраль Лісабон – Київ (Трієст – Будапешт – Київ). Техніко-економічні розрахунки здійснено за рахунок ЄБРР, Італії, Великобританії. Довжина автомагіст­ралі становитиме 735 км. Проїзд буде платним.

Морський транспорт. Україна має сприятливі умови для розвитку мор­ського транспорту: на півдні її територію омивають Чорне й Азовське моря, котрі практично не замерзають і з'єднуються із Середземним мо­рем з подальшим виходом до Світового океану. Довжина морської берегової лінії України становить 1050 км.

Найважливішимипортами на Чорному морі є Одеса, Іллічівськ, Південний, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч. З 1978 р. діє одна з найбільших у світі паромна переправа Іллічівськ-Варна протяжністю 435 км. Зв'язків України з Північним Кавказом забезпечує залізнично-паромна переправа через Керченську протоку.

Великі по­рти на Азовському морі – Маріуполь, Бердянськ.

Через порти Чорного й Азовського морів здійснюються зовнішньоекономічні зв'язки країни. Основні експортні вантажі – залізна руда, кокс, чорні метали, хімічні продукти; імпортні – машини, устаткування, мінерально-сировинні ресурси, ліс та ін.

Основу морського транспорту України становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) та Українське–Дунайське (УДП) пароплавства, що володіють транспортним флотом сумарним тоннажем 5, 2 млн т і па­сажирським флотом на 9, 9 тис. місць. Усього на території України розташовані 18 портів і 8 судноремонтних заводів.

Зміна економічних пріоритетів у зовнішній торгівлі призводить до перерозподілу вантажопотоків. Наприклад, треба забезпечити регулярне ввезення (до 40 млн т на рік) сирої нафти з країн Близького Сходу або Південного Середземномор'я. Збільшується надходження імпортного зерна й продуктів для Росії та інших країн СНД із США, Австралії, Аргентини. Збільшується імпорт машин, устаткування, продуктів харчування з країн Західної Європи. Серед вантажопотоків можна виділити імпорт зрідженого газу (до 17 млрд м³), експорт марганцевої руди, цементу до 3 млн т, сірки до 2 млн т.

Великі можливості є для експорту транспортних послуг. Відбувається модернізація та розвиток виробничої бази. Створюються комплекси для приймання імпортних енергоносі­їв, у тому числі реконструкція Одеської нафтогавані, модернізація комплексів у портах Маріуполі, Миколаєві, спорудження екологічно чистих спеціалізованих комплексів у портах Іллічівську, Південному, Дніпро-Бузькому.

Відповідно до розробленої концепції розвитку морських портів і судноремон­тних заводів України до 2010 р. в Ізмаїлі збудувано танкерну базу з нафтопричалом (0, 4 млн т на рік). Передбачено, провести реконструкцію потужностей з експорту мінеральних добрив. У Рені передбачається створення потужностей для переробки мінеральних добрив та нафтопродуктів. У порту Одеса створюються відповідні потужності з перероб­ки нафти на 12 млн т на рік, у Миколаєві – 1 млн т міндобрив, у Херсоні – хімічних вантажів, у Маріуполі – насипних вантажів (вугілля, добрива).

В організації пасажирських перевезень морським транспортом основним завданням є вдосконалення туристсько-експлуатаційних перевезень, підвищення якості обслуговування пасажирів.

Річковий транспорт, як і морський, має ряд переваг перед сухопутним, зокрема, готові природні шляхи, використання течії води, можливість одночасно перевозити великі вантажі й пасажирів.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні 4, 4 тис. км, у тому числі з навігаційною обстановкою 3, 9 тис. км. Основна внутрішня вод­на артерія – Дніпро (1200 км).

Головні річкові порти на: Дніпрі – Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь, Херсон; Дунаї – Ізмаїл, Кілія.

Вантажі перевозяться річками Дніпром, Дунаєм, Чорним і Середземним морями із заходом в річкові порти Румунії, Німеччини, Угорщини, Австрії, а також у морські порти Туреччини, Греції, Ізраїлю, Франції, Італії.

Основні завдання розвитку річкового транспорту: застосу­вання великовантажних суден для внутрішніх перевезень масових вантажів; збільшення перевезень: у контейне­рах, у ліхтеровозах; експортно-імпортних вантажів у суднах типу річка-море; буксирним флотом; скоротити простої суден, вагонів та автомобілів, розвинути відомчі причали, оснастити їх сучасною перевантажувальною технікою.

Трубопровідний транспорт – найекономічніший вид транспортування рідкого палива, пального й технологічного газу, різних хімічних продуктів. Довжина трубопроводів загального користування становить 43, 5 тис. км. В Україні його створено у 20-ті роки в Прикарпатті, де вперше було побудовано газопровід Дашава – Стрий – Дрогобич (1924 р.).

Діють нафтопроводи Долина – Дрогобич; Битків – Надвірна; Качанівка – Охтирка; Гнідинці – Прилуки – Кременчук – Херсон; Кре­менчук – Черкаси; Самара – Лисичанськ – Кременчук – Херсон, який зерез Снігурівку підведено до Одеси, через нього надходить в Україну сибірсь­ка нафта з Росії. Через західні області (Волинську, Львівську, Закарпатську) проходить трансєвропейський нафтопровід «Дружба». Працює нафтопродуктопровід Кременчук – Лубни – Київ.

Нафтопроводами поставляється 93% усієї нафти, яку спожи­ває Україна. В Україні діє 12 основних нафтопроводів завдовжки у 2, 6 тис. км з діаметром труб 720 мм. Система нафтопроводів забезпечувала доставку нафти переважно з Росії, однак виникла потреба в закупівлі її на світовому ринку.

Найоптимальніший варіант транспортування нафти – у порти Одеси з країн Близького Сходу й Середземномор'я, перевалка її в Одесі й перекачування на нафтопереробні заводи Херсона, Кременчука й Лисичанська. Ця схема забезпечує можливості закупівлі нафти в кількох держав і транспортування її безпо­середньо в Україну без транзиту через інші країни.

Газопровідний транспорт України забезпечував доставку газу з Росії (79%), Туркменістану (5%) і 16% за рахунок його видобутку в Україні, чого зараз недостатньо. Найбільші газопроводи Шебелинка – Харків; Шебелинка – Брянськ; Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Одеса – Кишинів; Шебелинка – Диканька – західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи на Чехію, Словаччину й Польщу. На сході України проходять траси газопроводів Північний Кавказ – Москва; північнокавказький газ споживається у Донбасі.

В Україні працює мережа продуктопроводів: аміакопровід Тольятті – Горлівка – Одеса; етиленопровід з Угорщини до Калуша.

Довжина діючої системи газопроводів становить 34 тис. км, основним завданням залишається підтримувати їх у працезда­тному стані.

Одна з головних проблем розвитку трубопровідного транспорту – його реконструкція. Більшість тубопроводів України використовується протягом від 20 до 50 років.

Повітряний транспорт – наймолодший і найбільш швидкісний, од­нак поки що дорогий. Поряд з перевезеннями вантажів, пошти й пасажирів він здійснює санітарні перевезення, аерофотозйомки, хімічну об­робку посівів та боротьбу з лісовими пожежами.

Найбільші аеропорти України – Бориспіль (Київ), Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Вінниця, Львів, Луганськ, Запоріжжя, Сімферо­поль, Чернівці, Херсон, Миколаїв, Івано-Франківськ.

Головна державна компанія – «Авіалінії України». Створено також компанію «Міжнародні лінії України» за участю інозем­ного капіталу.

Повітряний транспорт перевозить переважно пасажирів. У останні роки зросла роль міжнародних перевезень. Відкриті повітряні лінії до США, Канади, Ізраїлю, Німеччини, Польщі, Австрії та інших країн. Зменшення частоти польотів на короткі відстані, тарифна політика, а також розвиток наземних видів транспорту зробили ряд місцевих аеропортів неперспективними, що призвело до їх закриття. Найперспективніші аеропорти: Бориспіль, Жуляни, Лу­ганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Одеса, Івано-Франківськ, Сімферополь, Харків; з місцевих – Вінниця, Кірово­град, Полтава, Ужгород, Херсон та Керч.

Завданням розвитку повітряного транспорту є збільшення загального обсягу перевезень, спорудження нових, реконструкція старих аеропортів та ін.

Міський пасажирський транспорт – це метрополітени, трамваї, тролейбуси, автобуси, таксі. Метрополітени працюють у Києві (1960), Харкові (1978) і Дніпропетровську (2003). Довжина колії в 2005 р. становила 104 км. Цим видом транспо­рту перевезено 687 млн пасажирів.

Трамвайний транспорт функціонує у 24 містах України. Перші трамвайні колії на її території прокладено в Києві (1892), Львові (1894), Дніпропетровську (1897). Загальна довжина трамвайних колій у містах України становить 2, 2 тис. км. Трамвайним транспор­том користується понад 1, 5 млрд осіб щороку. З кінця 70-х років працюють швидкісні трамваї.

Масовим видом внутрішньоміського транспорту є тролейбусний, вперше вони вийшли на лінію в Києві (1935) і Харкові (1939). Протяжність тролейбусних ліній становить 4, 2 тис.км. Тролейбусами перевозиться щороку понад 2, 7 млрд пасажирів у 46 містах.

У 400 містах і містечках України здійснюють внутрішньоміські перевезення пасажирів автобуси загального користування.

У подальшому транспорт розвиватиметься за рахунок удосконалення структури вантаже- та пасажирообігу, витрат на перевезення, поліпшення всіх основних техніко-економічних показників роботи транспорту та раціоналізації розподілу вантажів між окремими його видами.

В Україні створюється єдина національна системи зв'язку, здійснюється модернізація зв'язку в 24 обласних центрах, установлюються сучасні цифрові АТС, створюється волоконно-оптична лінії зв'язку Північ–Південь, Схід–Захід. Працює міжнародна телекомунікаційна лінія ІТUR, яка обуєднала Італію, Туреччину, Україну, Росію. Вона інтегрована із системами ТЕL («Трансєвропейські лінії»), ТАЄ («Транс-Азія-Європа»), ВS-FOCS (Чорноморська волоконно-опти­чна кабельна система), що дало змогу Україні приєднатись до цифрової мережі європейських країн, Близького та Середнього Сходу, а також до системи FLAG («Волоконно-оптична лінія навколо земної кулі»).

Нині відбувається процес створення власної системи супутникового зв'язку, який поєднається із системою мобільного зв'язку. Створено підприємство «Укрзв'язоксупутник».

4 БЛОК ЗАВДАНЬ для самостійної роботи

 

& 2? Теми рефератів (есе, доповідей)

 

1. Сучасний стан, проблеми, перспективи розвитку металургії України.

2. Особливості структури і розвитку галузей машинобудування.

3. Проблеми та перспективи розвитку провідних галузей сільського господарства (за вибором).

 

Завдання для самоконтролю знань