Природно-ресурсний потенціал території

 

Природно-ресурсний потенціал території – ці­лісна система складноорганізованих об'єктів, цілісність якого визначається закономірним сполученням взаємозумовлених природних і соціально-економічних зв'язків і залежностей, що поєднують територіально всі природні ресурси (рис.6.1).

Обгрунтовують РПС за кількісними та якісними параметрами природних умов і природних ресурсів, тобто заприродно-ресурсним потенціалом (ПРП) території.

Поняття «природно-ресурсний потенціал» включає тільки вивчені елементи природного середовища:

1) природні умови –тіла й сили природи, які є істотними для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах, але не беруть безпосередньої участі в суспільно­му виробництві;

2) природні ресурси – тіла й сили, які беруть безпосередню участь у матеріально­му виробництві і невиробничій діяльності.

Ресурси, які придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не досліджені називаються потенційни­ми.

Природні умови розглядаються як сукупність властивостей, які полегшують або ускладнюють розвиток виробництва, а природні ресурси - беруть участь у процесі виробництва і виступають предметами праці.

Залучаючи тіла й сили природи у виробничий процес, людина переробляє їх у предмети, які використовує у вигляді засобів виробництва або предметів споживання. Таким чином, людина наділяє їх економічним змістом і змінює на природні ресурси.

Сфера взаємодії природи й суспільства охоплює не тільки безпосередньо експлуатовані, а й розвідані природні ре­сурси, що складають ПРП, оскільки в перспективі решта теж може бути залучена до народногосподарського обігу.

Рис.6.1. Місце природно-ресурсного потенціалу території у структурі взаємозв'язків природних і суспільних продуктивних сил суспільного

способу виробництва (за В.Г. Руденко)

 

А - природні продуктивні сили (a - розвідані природні ресурси; б - природні умови); Б - суспільні продуктивні сили (1 - засоби виробництва; 2 - робоча сила; 3 - наука; 4 - суспільні комбінації виробничого процесу); В - природно-ресурсний потенціал території (акваторії); Г - виробничі відносини.

 

 

Разом із поняттям ПРП території використо­вуються термін «потенціал при­родних ресурсів». Потенціал природних ресурсів – здатність природного комплексу або його окремих компонентів задовольняти по­треби суспільства в сировині, енергії, здійсненні різноманіт­них видів господарської діяльності. Величина природного й ландшафтного потенціалу оцінюється в натуральних показниках (м³/рік - водний, кВт-год - енергетичний).

Для ПРП території характерна ком­понентна, функціональна, територіальна та організаційна структури.

Компонентна структура ПРП - це внутрішньо- та між­видові співвідношення природних ресурсів (лісових, земель­них тощо). ПРП території ділиться на групи ресурсів: мінеральні (паливно-енергетичні й рудні корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургії, гір­ничо-хімічна сировина, будівельні матеріали), водні (поверх­неві та підземні води), земельні (за сільськогосподарським призначенням й характером грунтового покри­ву), лісові (приріст деревини за рік), фауністичні (ми­сливські, рибні, медоносні), природно-рекреаційні (придатні для створення курортних закладів тощо).

Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатністю до формування ком­плексів та участі в територіальному поділі праці, що втілює­ться в господарській спеціалізації окремих територій (видо­буток вугілля тощо).

Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів (ву­гілля + залізна руда для виплавлення металу тощо).

Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору їхньої самоорганізації, самовідтворення, ефективності їх експлуатації, охорони й відтворення.

Розвиток ПРП території у часі має циклічний характер і веде до формування ресурсних циклів, які відобра­жають життєдіяльність потенціалу природних ресурсів.

Ресурсний цикл – це сукупність перетворень і прос­торових переміщень певної речовини або групи речовин на всіх етапах використання їх людиною (вияв­лення, підготовка до експлуатації, вилучення з природного середовища, перероблення, споживання, повернення в при­роду) в межах кругообігу даної речовини на Землі. Визначення «цикл» припускає замкненість процесу.

На кожному етапі ресурсного циклу (видобуток сировини, транспортування, переробка) неминучі втрати. Під час видобутку частина сировини залишається в місцях залягання, а в відвали йде «пуста порода», на видобуток якої також витрачається енергія.

При переробці природних ресурсів утворюються побічні продукти, що становлять технологічні відходи і які завдають шкоди природі. Сьогодні першочерговою є задача зробити ресурсний цикл замкнутим (безвідходні технології).

Раціональне використання та охорона ПРП - найваж­ливіша проблема сучасності. Охорона й відновлення ПРП охоплює широкий комплекс заходів щодо функціонування природокористування - тех­нологічних, господарських, відтворювальних. Технологічні заходи в природокористуванні пов'язані з упровадженням у виробництво ресурсозберігаючих технологій.

Україна добре забезпечена мінерально-сировинними ресур­сами - це 94 види корисних копалин, які зосереджено у 7667 родовищах, з них 5860 знаходяться на державному балансі. Нині експлуатується 3222 родовища і 62 види корисних копалин.

Україна у Європі посідає перше місце за запасами марганцевої руди, самородної сірки, друге - за за­пасами залізної руди та площею орних земель. Україна одна з провідних країн за запасами кам'яного вугілля, калійної і кам'яної солей, каолінів, графіту, флюсо­вої сировини та вогнетривких глин, скляних пісків, цементної сировини.

Україна відчуває імпортну залежність у постачанні нафти, приро­дного газу, руд кольорових металів, магнезиту, апатитів, фосфоритів.

У 1985 році видобуток мінеральної сировини ста­новив 1 млрд. т на рік, що складало 20 т із розрахунку на душу населення. Нині сумарний видобуток становить понад 300 млн. т (близько 6 т). На одного жителя України припадає промислових запасів наф­ти 4, 7 т, природного газу 23 млн. м³, кам'яного вугілля 864, 7 т, бурого вугілля 50 т, залізної руди 526 т, марганцевої руди 455 т, калійно-магнієвих солей 55 т, кухонної солі 329 т.

Як предмети праці, природні ресурси оцінюються з таких позицій:

- умови формування й поширення певного виду ресурсу;

- сучасні й перспективні можливості використання;

- розміщення родовищ природних ресурсів відносно районів їх споживан­ня;

- наявність достатньої кількості робочої сили і транспортної інфраструктури для експлуатації конкретного ресурсу.

Для складання схем розміщення галузей економіки країни і ком­плексного розвитку господарства економічних районів визначають запаси певного виду ресурсу. За значенням запаси корисних копалин поділяються на:

1) балансові, ви­користання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини й гірничотехнічними умова­ми експлуатації;

2) позабалансові, які за наявного рівня технології експлуатувати економічно невигідно. До них відносять ре­сурси з малими запасами, низьким вмістом цінного компонента, складними умовами експлуатації.

Запаси корисних копалин визначають за потужністю пластів або рудних тіл, їх протяжністю, глибиною залягання, вмістом корисного компонента й іншими показниками. Вирізняють чотири кате­горії запасів корисних копалин:

А - детально розвідані й вивчені;

В і С₁ - розвідані менш детально;

С₂ - оцінені попередньо й приблизно. Під час геологічної розвідки, визначають прогнозні запаси для оцінки потенційних ресурсів.

Запаси корисних ко­палин за категоріями А, В, С₁, С₂ разом із прогнозованими запасами – геологічні запаси.

Промислові запаси – вивчені й розвідані запаси, гото­ві для експлуатації. Видобувні підприємства будують за наявності запасів мінеральних ресурсів категорій А, В, С₁.