Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Шляхи розвитку ВТБ





 

Розвиток ВТБ підприємств автомобільного транспорту пов’язано з будівництвом нових і розширенням, реконструкцією та технічним переозброєнням діючих підприємств. При визначенні шляхів розвитку підприємств автомобільного транспорту до того чи іншого виду необхідно керуватись наступним.

Новим будівництвом є створення підприємств на новій площадці по затвердженому у встановленому порядку проекту.

Розширення діючого підприємства – це будівництво філії названого підприємства, будівництво нової і розширення існуючої будівлі або споруди для ТО і ПР РС, відкритої або закритої стоянки для його зберігання.

Реконструкцією діючого підприємства є: переобладнання або будівництво будівлі або споруди основного виробництва, яке визвано знищенням існуючої будівлі або споруди; будівництво взамін відкритої або закритої стоянки будівлі або споруди для ТО і ПР, КПП, діагностичного комплексу, пристроїв підігрівання або розігрівання двигунів.

До технічного переозброєння діючого АТП відносяться роботи, пов’язані з встановленням нових типів технологічного обладнання без розширення виробничих площ, а також впровадження потокових методів ТО, нових технологічних процесів. До технічного переозброєння відносяться окремі заходи по охороні природи, покращенню стану допоміжних служб.

 

1.4.1 Реконструкція діючої ВТБ

Аналіз стану стаціонарної виробничої бази показує, що збудовані в 50 … 60 рр., минулого століття чи використовувані непристосовані для ТО і ремонту будівлі і споруди частково чи повністю прийшли в непридатність і не відповідають сучасним вимогам норм проектування. Придатність діючих виробничих фондів не перевищує 60..80 %.

Не зважаючи на кількісне зростання та покращення деяких техніко-економічних показників, структурна основа виробничої бази суттєво не змінювалась, так як АТП залишилось комплексним підприємством. Розвиток здійснювався в рамках окремих АТП з технологічно замкненим циклом виконання ТО та ремонту автомобілів без застосування прогресивних форм організації, орієнтованих на концентрацію, спеціалізацію і кооперування.

Діюча в АТП виробнича база розраховувалась на рухомий склад малої і середньої пасажиромісткості чи вантажопідйомності. ЇЇ розвиток здійснювався шляхом добудов і надбудов до існуючих приміщень та споруд, і набору обладнання, якого не вистачає. Крім того, постійно посилювалась невідповідність між геометричними параметрами сучасних моделей автомобілів і обладнання та розмірами відповідних виробничих приміщень. Така невідповідність ускладнювала використання нового обладнання і підйомно-транспортних засобів, понижувала ефективність використання діючих приміщень та споруд.

Процес реконструкції заключається в оновленні і якісному вдосконаленні діючих виробничих фондів. Він здійснюється за єдиним проектом через: ліквідування застарілих приміщень і будівель; заміну морально застарілого і фізично зношеного обладнання, його модернізацію; докорінну перебудову окремих зон чи ділянок ВТБ з покращенням їх технічних показників; механізацію і автоматизацію виробничих процесів, впровадження нової технології; перепланування та перебудову приміщень і споруд в зв’язку з їх моральним зношенням чи зміною технологічної схеми виробництва, обмеження викидів в навколишнє середовище та знешкодження.

Необхідність реконструкції АТП викликається змінами, що відбуваються в структурі автомобільних парків, конструкції автомобілів та умов їх експлуатації, підвищення вимог до якості транспортних засобів, рухомого складу і його технічної підготовки, економії паливно-енергетичних ресурсів та забезпечення охорони навколишнього середовища. Ці зміни формують вимоги технічної політики в області автомобілебудування, визначають основні напрямки науково-технічного прогресу в галузі і створюють необхідні передумови для прискорення технічного розвитку АТП.

Особливість реконструкції – оновлення активної і пасивної частин основних фондів підприємства. Поряд з ліквідуванням старих приміщень і споруд здійснюється перебудова і переобладнання зон, цехів і ділянок на новій технічній базі. При цьому вирішується цілий комплекс питань, пов’язаних з механізацією і автоматизацією виробничих процесів, зміненням морально і фізично застарілого обладнання, впровадженням прогресивної технології, ліквідуванням вузьких місць з можливим незначним приростом виробничих площ та встановленням додаткового обладнання.

Важливою особливістю реконструкції є науково обґрунтоване визначення розмірів підприємства, масштабів концентрації рухомого складу. Реконструкція автопідприємств повинна здійснюватись з врахуванням вимог сучасної науки й техніки, організації виробництва та управління, досвіду роботи передових автопідприємств.

Одна з таких вимог – створення автопідприємств, оптимальних за розмірами потужностей ТО і ремонту рухомого складу. Відсутність обґрунтованих даних по цьому питанню стримує розвиток виробничо-технічної бази автомобільного транспорту, знижує якість ТО і ремонту рухомого складу та ефективність його експлуатації. Визначення оптимальних розмірів потужностей реконструйованих АТП тісно пов’язане з питаннями концентрування, спеціалізації і кооперування виробництва.

Етапи реконструкції.Важливим етапом реконструкції є варіантне обґрунтування доцільності тієї чи іншої форми розвитку ВТБ. Приймається той варіант розвитку, який забезпечує отримання техніко-економічних показників не нижче, ніж на діючих передових підприємствах галузі. Такий результат може бути досягнутий в тому випадку, якщо забезпечується високий коефіцієнт збереження діючих потужностей, тобто з виробничого використання не буде виключена велика частина існуючих до реконструкції основних фондів; питомі капітальні витрати не перевищать відповідні витрати, спрямовані на нове будівництво аналогічних потужностей ВТБ; терміни окупності капітальних вкладень будуть коротші, ніж при новому будівництві; структура основних виробничих фондів покращиться в порівнянні з тією, що була раніше; продуктивність праці працівників АТП і якість ТО та ремонту автомобіля значно зростуть.

Якщо аналіз варіантних розрахунків показує недоцільність спланованих заходів за обраними формами розширеного відтворення, тоді приріст виробничих потужностей здійснюється іншим шляхом, більш сприйнятним для галузі чи регіону.

Щоб обрати оптимальне рішення, необхідно виконати техніко-економічний аналіз по питанням, необхідним при визначенні капітальних вкладень і відображаючим значимість намічених заходів.

Види реконструкції.В залежності від об’єму робіт по відношенню до вартості діючих виробничих фондів розрізняють наступні види реконструкції: мале (часткове), середнє та комплексне. Основними показниками виду реконструкції є коефіцієнти вибуття КВ та оновлення КО основних фондів.

Часткова реконструкція спрямоване переважно на заміну морально і фізично застарілих активних основних фондів, тобто КВ = КО, а чисельне значення цих показників, як правило, повинно відповідати умовам 0,1 < КВ < 0,2 і 0,1 < КО < 0,2. При цьому виконується незначний об’єм будівельних робіт, пов’язаних з переплануванням цехів і відділків та встановленням нового технологічного обладнання.

Середня реконструкція передбачає заміну активних і пасивних елементів основних виробничих фондів, комплексну механізацію і автоматизацію виробництва. При цьому КО > КВ; 0,21 ≤КВ ≤0,3; 0,21 ≤КО ≤0,4.

При комплексному реконструюванні здійснюється докорінне оновлення основних фондів на основі досягнень науково-технічного прогресу. При цьому КО > КВ; 0,31 ≤КВ ≤0,5; 0,41 ≤КО ≤0,6.

Основними економічними показниками, які свідчать про необхідність проведення реконструкції АТП, повинні бути мінімальна швидкість перевезення і максимальне відпрацювання на один списковий автомобіль, а для спеціалізованого підприємства – мінімальні витрати при забезпеченні планового рівня працездатності рухомого складу і максимальний рівень продуктивності праці ремонтних працівників.

З досвіду роботи підприємств автомобільного транспорту видно, що найбільш поширеним методом оцінки ефективності реконструкції є порівняння техніко-економічних показників реконструйованого АТП з його показниками після реконструкції. В будь-якому випадку необхідний еталон для порівняння, орієнтування на оптимальний організаційно-технічний рівень розвитку ВТБ і рівень економічної ефективності, який буде досягнуто в результаті реконструкції.

З метою вибору оптимального рішення про доцільність реконструкції виробничо-технічної бази слід виконати техніко-економічний аналіз з ряду питань, необхідних при визначенні капітальних вкладень.

Для одержання вихідної інформації повинні бути вивчені такі питання:

1. Соціально-економічна характеристика району чи регіону, в якому намічається реконструкція ВТБ. Показниками соціально-економічної ефективності реконструйованих підприємств у регіоні можуть бути: доля місцевих ресурсів, яка припадає на реконструйоване підприємство; рівень регіональної концентрації і спеціалізації виробничої бази і рухомого складу автотранспорту загального користування у загальній кількості автомобілів регіону, водопостачання регіону і доля використання оборотної води в АТП; рівень загазованості по­вітряного середовища; забезпеченість працюючих на підприємстві житловою площею і потреба в ній; наявність вільних трудових ресурсів і можливість їх використання; стан санітарно-гігієнічних умов праці і техніки безпеки на діючих АТП і потреба розвитку цих об'єктів.

2. Характеристика фактичного використання виробничих потужностей, які підлягають реконструкції, з визначенням таких показників: забезпеченості ВТБ технологічним устаткуванням і його змінного навантаження; рівня фондооснащеності, фондоозброєності і механоозброєності і співвідношення цих показників з нормативними даними; коефіцієнта технічної готовності автомобілів; продуктивності праці ремонтних робітників у динаміці за останні 3...5 років; структури основних виробничих фондів і їх вікового складу; наявності вузьких місць, що стримують дальший розвиток підприємства; наявності резервних потужностей, які забезпечують динамічний розвиток провізної здатності АТП; рівня концентрації, спеціалізації і кооперування ВТБ і можливості удосконалення цих форм організації.

3. Характеристика фактичного використання рухомого складу (РС), яка включає такі техніко-експлуатаційні показники: коефіцієнт використання календарного часу РС; середній час перебування РС на лінії; транспортну продукцію, яку одержують з одиниці потужності рухомого складу чи одного кілометра пробігу; середню технічну та експлуатаційну швидкості; коефіцієнт використання пробігу і вантажопідйомності; середній час простою РС під вантажно-розвантажувальними операціями; вироблення на одну середньооблікову тонну чи на один середньообліковий автомобіль.

4. Характеристика вартісних і натуральних показників використання основних виробничих фондів: фондовіддача; фондоозброєність; фондомісткість; капіталомісткість одиниці потужності рухомого складу; коефіцієнти оновлення і зношеності основних фондів; коефіцієнт засвоєння виробничої потужності.

5. Характеристика нормативів ефективності виробничих фондів і капіталовкладень; строк окупності капітальних вкладів; коефіцієнт приведених поточних і одноразових витрат; нормативний коефіцієнт ефективності основних фондів; рентабельність основних фондів.

6. Характеристика територій для розміщення виробничих, житлових та інших об'єктів соціально-культурного, торговельно-побутового і комунального призначення. Ця характеристика повинна містити відомості про раціональне вирішення питань генерального плану; можливості утилізації виробничих відходів; методи зведення будівель і споруд; необхідність локального перепланування окремих зон, ділянок і цехів і економічну доцільність підвищення компактності забудови території. Ефективне локальне перепланування забезпечує скорочення земельних ділянок під об'єкти будівництва, витрат в пасивну частину основних виробничих фондів і витрат виробництв, що в цілому підвищує продуктивність праці. Об'ємно-планувальне і конструктивне вирішення будівель і споруд повинне забезпечувати зміну технологічного процесу, пов'язаного з перебудовою і зміною складу устаткування без суттєвої реконструкції будівель і відповідних витрат.

7. Обсяги спрацювання застарілих споруд і дальше використання основних фондів, що вибувають; обґрунтування на нових об'єктах технологічних процесів, механізації і автоматизації; наявність бази будівельної індустрії і будівельних матеріалів; забезпеченість буді­вельниками і можливість залучення невистачаючих трудових ресур­сів; строки виконання будівельних робіт; форми організації фінансу­вання капітальних вкладень; соціально-економічний ефект, на який сподіваються від проведення реконструкції.

8. Для реконструйованих підприємств необхідно розробити пер­спективні плани засвоєння проектних потужностей, в яких повинні відбитися питання організації праці і виробництва, передових форм управління, методів технологічної підготовки виробництва та ін. Основним фактором для розрахунку часу засвоєння потужностей ВТБ є темпи зниження трудомісткості робіт.

Одержані за пунктами 1-8 дані дадуть змогу об'єктивно провести техніко-економічні обґрунтування при розробці схем розвитку виробничо-технічної бази окремого автопідприємства, автооб'єднання чи регіону.

Ефективність реконструкції. Методологія визначення економічної ефективності реконструкції поки що недостатньо розроблена. Нечітке визначення цілей реконструкції, відсутність єдиного методологічного підходу до класифікації її за видами і коштами, що виділяються, планування і матеріально-технічного постачання, призводить до певних моральних і матеріальних витрат.

Показники ефективності реконструкції повинні відбивати суттєві сторони у розвитку будівельної індустрії, новизну обладнання і осна­щення, удосконалення технологічних процесів, прогресивність форм організації і управління. Реконструкція сприяє підвищенню організа­ційно-технічного рівня ВТБ, який зумовлює основні техніко-економічні показники роботи автопідприємства в цілому.

Показниками, що характеризують стаціонарну виробничу базу, є рівні фондооснащеності ВТБ, забезпеченості площами для ТО і ПР, пристосованості приміщень для ТО і ПР сучасних і перспективних моделей автомобілів, прогресивності застосованих будівельних конструкцій.

Для показників, що характеризують стан технологічного облад­нання, використовують: структури виробничих фондів, устаткуван­ня; рівні фондоозброєності і механоозброєності ремонтних робітни­ків, механізації і автоматизації виробничих процесів, експлуата­ційної технологічності устаткування; коефіцієнт руху основних виробничих фондів.

Рівень технологи визначається такими факторами: ступенем пото­ковості виробництва; рівнем типізації технології; укомплектованістю спеціалізованими пристосуваннями.

Необхідними умовами вдосконалення форм організації ВТБ є під­вищення рівня концентрації автотранспортних засобів; поглиблення спеціалізації робіт з ТО і ремонту; розширення кооперування між об'єктами автомобільного транспорту.

Рівень управління можна характеризувати такими показниками: економічністю апарату управління; оснащеністю технічної служби засобами діагностики; ритмічністю виробництва; стабільністю кадрів.

Головними економічними показниками, які свідчать про необхід­ність проведення реконструкції АТП, повинні бути мінімальні собі­вартість перевезень і максимальне вироблення на один обліковий автомобіль, а для спеціалізованого підприємства – мінімальні витрати при забезпеченні планового рівня працездатності рухомого складу і максимальний рівень продуктивності праці ремонтних робітників.

Із досвіду роботи підприємств автомобільного транспорту найпо­ширенішим методом оцінки ефективності реконструкції є порівняння техніко-економічних показників реконструйованого АТП з його по­казниками до реконструкції. У будь-якому випадку необхідні еталон для порівняння, орієнтація на оптимальний організаційно-технічний рівень розвитку ВТБ і рівень економічної ефективності, який буде досягнутий в результаті реконструкції.

Для аналізу реконструкції слід використати систему часткових показників, а для планування необхідно застосовувати узагальнюючі показники, що характеризують кінцеві результати роботи технічної служби на автомобільному транспорті. Такими показниками є продуктивність праці ремонтних робітників; коефіцієнт технічної готовності рухомого складу; питомі капітальні витрати на ВТБ і витрати на ТО і ремонт; рівень кваліфікації персоналу.

Диференційований підхід до оцінки ефективності реконструкції може чіткіше визначити умови, особливості і можливий рівень орга­нізації робіт на конкретному АТП. На цій основі можна створити обумовлену нормативну базу для кожного показника окремо.

Інтегральна оцінка ефективності реконструкції дає змогу поряд з визначенням сучасного стану прогнозувати основні напрями перспективного розвитку ВТБ, а також формувати єдину технічну політику в галузі.

1.4.2 Технічне переозброєння виробництва ТО і ремонту

 

Технічне переозброєння слід розглядати відповідно до основних форм оновлення засобів праці.

Перша форма являє собою розширення діючого устаткування за рахунок введення в експлуатацію додаткового, аналогічного за своїми техніко-економічними характеристиками і вартістю. При цьому обсяг продукції, що випускається, збільшується, а технічний рівень і ефективність виробництва залишаються на попередньому рівні. Уже тепер виникає необхідність своєчасно знімати з виробництва заста­рілі моделі устаткування і заміняти їх сучасними.

Друга форма оновлення засобів праці характеризується заміною старого устаткування тією ж кількістю аналогічного, але нового устаткування. Ця форма оновлення техніки порівняно з першою є більш ефективною, бо дозволяє зменшити вік технічних засобів і витрати на їх утримання.

Третя форма оновлення засобів праці характеризується заміною старого устаткування на нове, технічно і економічно більш ефективне.

Технічне переозброєння виробництва на базі нової прогресивної техніки дає змогу не тільки раціонально використати капіталовкладення, які йдуть для цього, а й забезпечити економію живої праці.

Така форма оновлення засобів праці визначає якісну особливість і актуальність цієї інтенсивної форми переозброєння на сучасному і перспективному етапах розвитку виробництва. Інтенсивна форма технічного переозброєння виробництва багато в чому зумовлює високі темпи зростання економічної ефективності виробництва в умовах дефіциту трудових ресурсів. Отже, ця форма оновлення засобів праці характерна і проявом своєї соціальної суті. Сприяючи зростанню ефективності виробництва, вона разом з тим викликає якісні зміни у складі працівників, які беруть участь у процесі випуску продукції. Провідним напрямом третьої форми оновлення засобів праці є комплексна механізація і автоматизація виробництва.

Таким чином, суть технічного переозброєння полягає в оновленні активної частини виробничих фондів на основі впровадження нової техніки і прогресивної технології, підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів, модернізації діючого устаткування, вдосконалення форм організації виробництва і праці в умовах обмежених матеріальних і особливо трудових ресурсів.

Необхідність технічного переобладнання полягає у тому, що підвищення технічної озброєності праці, поліпшення якісного складу засобів праці залишаються головними факторами зростання її продуктивності. У технічному переозброєнні виробництва виявляється дія закону підвищення продуктивності праці.

Інтенсифікація виробництва викликає необхідність удосконалення форм відтворення засобів виробництва, і в першу чергу машин і устаткування. Для розробки довготривалих перспективних планів розвитку галузі потрібні фундаментальні обґрунтування дальшого удосконалення прогресивних форм організації виробництва в процесі його переозброєння і знаходження оптимальних розмірів підприємства.

З цією метою розробку основних концепцій технічного переобладнання слід здійснювати з урахуванням дій закону концентрації, спеціалізації і кооперації виробництва на базі досягнень науково-технічного прогресу. Вирішення цих проблем повинно враховувати не тільки економічну ефективність, а й соціальну, яка відповідав потребам всебічного духовного розвитку і зростання матеріального добробуту трудящих.

Так, відомо, що засоби праці в міру їх експлуатації спрацьовуються і втрачають свою здатність задовольняти потреби у виробництві продукції. Експлуатація спрацьованого устаткування потребує значних витрат на його утримання у справному стані. Це призводить до необхідності оновлення засобів праці, тому що експлуатація застарілих засобів праці суттєво гальмує інтенсифікацію виробництва, зростання його ефективності.

Одним з найважливіших напрямів прискорення технічного розвитку АТП є механізація виробничих процесів. Нині фактичний рівень механізації становить 17...25 %. Автопідприємства в основному укомплектовані достатньо тільки тим устаткуванням, без якого операції ТО і ремонту не можуть бути виконані взагалі (верстатне, шиноремонтне, зварювальне, фарбувальне, дрилі, домкрати, знімачі тощо). Не вистачає устаткування, обладнання та приладів, які забезпечують значне підвищення продуктивності і поліпшення умов праці ремонтних робітників (механізовані мийки, пости централізованого змащування, конвеєри, спеціалізовані стенди і пости, пристрої вентиляції і виведення відпрацьованих газів, засоби індивідуального захисту).

Більшість АТП не укомплектовані устаткуванням, яке забезпечує контроль якості виконання ТО і ремонту і економії дефіцитних ресурсів (контрольно-діагностичне, спеціалізоване обладнання за видами робіт, економетри та ін.).

Урахування численних факторів і умов, що характеризують особливості виробничої бази конкретного АТП, дасть змогу науково обґрунтувати доцільність механізації, визначити її економічну ефективність, а також визначити кількість робітників, що вивільнились.

Як показує аналіз, трудовитрати на ТО і ремонт автомобілів перевищують нормативні значення. Це показник рівня технологи ТО і ремонту автотранспортних засобів у комплексних АТП, відсутності спеціалізованих виробництв, де є можливість застосування високопродуктивного устаткування і прогресивної технологи. Докорінна зміна технологічних процесів ТО і ремонту також здійснюється в процесі технічного переозброєння виробництва.

Види технічного переозброєння. Залежно від форм оновлення засобів праці можуть бути виділені три види технічного переозброєння: мале, середнє і комплексне.

При малому технічному переозброєнні здійснюється заміна незначної частини морально застарілого устаткування, а також відбуваються модернізація і вдосконалення діючих засобів праці. При цьому виді технічного переозброєння коефіцієнт оновлення засобів праці, як правило, перевищує коефіцієнт вибуття, тобто КО > КВ, а значення цих коефіцієнтів коливається в межах: 0,1 КО 0,3; 0,1 КВ 0,2.

При середньому технічному переозброєнні повністю замінюють застаріле устаткування тією ж кількістю аналогічного, але нового устаткування, підвищується рівень механізації і автоматизації виробництва за рахунок упровадження незначної частини прогресивного, більш продуктивного устаткування. Коефіцієнт оновлення теж перевищує коефіцієнт вибуття, а їх значення перебувають у межах : 0,3 КО 0,5; 0,2 КВ 0,4.

Комплексне технічне переозброєння характеризується значним оновленням парку устаткування, підвищенням рівня механізації і автоматизації виробничих процесів, втіленням прогресивної технології.

Коефіцієнт оновлення перебуває в межах 0,3...0,5, а коефіцієнт вибуття – 0,4…0,6.

Особливістю технічного переозброєння є переважно інтенсивна форма відтворення капітальних вкладень, які полягають в оновленні засобів праці без збільшення виробничих площ і при відносному чи абсолютному скороченні кількості працюючих.

У процесі технічного переозброєння виникає необхідність часткового переобладнання виробничих, побутових і складських площ, під­ведення чи ліквідації комунікацій, поліпшення енергетичного постачання. Однак зміна пасивної частини основних фондів не повинна перевищувати 10 %.

Етапи технічного переозброєння. При розробці організаційно-технічних заходів повинно бути передбачене технічне переозброєння в обсязі не менше 40 % ліміту капітальних вкладень, виділених на виробниче будівництво. В плани технічного переозброєння повинні включатися в першу чергу так) заходи, які забезпечують докорінне поліпшення ефективності використання основних фондів, прискорення темпів заміни застарілих засобів праці і проведення робіт у стислі строки.

Плани технічного переозброєння автопідприємств повинні складатися з таких розділів:

зведені техніко-економічні показники, які характеризують кінцеві цілі і результати технічного переозброєння;

заходи з технічного переозброєння;

потреба в матеріально-технічних ресурсах і устаткуванні;

обсяг будівельно-монтажних робіт;

розмір витрат капітальних вкладень.

Методика розрахунку потреб капітальних вкладень АТП передбачає визначення потреб капітальних вкладень, пов'язаних із зростанням обсягу підвезень, поповненням парку і відтворенням основних фондів.

Встановлену потребу в обсягах капітальних вкладень необхідно коректувати з урахуванням інтенсивних факторів розвитку ВТБ. Основними параметрами для оцінки інтенсивних факторів є коефіцієнти централізації ТО і ПР, спеціалізації ТО і ПР, кооперування виробництва ТО і ПР, руху основних виробничих фондів та інтегральний коефіцієнт використання ВТБ.

Рівні централізації, спеціалізації і кооперування визначаються відповідними коефіцієнтами.

Діючою методикою розподілу видів і обсягів робіт з ТО і ПР рухомого складу між комплексними автопідприємствами і спеціалізованими станціями технічного обслуговування встановлені оптимальні рівні централізації робіт з ТО і ПР, які складають для вантажних АТП 0,22...0,3, для змішаних – 0,25…0,32, а для пасажирських – 0,3...0,35.

Етапи оновлення засобів праці містить:

1. Аналіз стану і формування прогресивної структури парку технологічного устаткування.

2. Розробку і реалізацію організаційно-технічних заходів, які забезпечують підвищення експлуатаційної надійності діючого устаткування.

3. Визначення оптимального строку служби устаткування.

4. Розрахунок фактичної потреби засобів праці.

При груповому оновленні устаткування однакових чи технологічно подібних моделей визначається в першу чергу кількість нових засобів праці для заміни застарілих. Далі здійснюється розрахунок річних капітальних вкладень і економії на поточних витратах.

При втіленні принципово нових засобів праці визначається виробнича програма, яку намічено планувати за допомогою нової технології. Одночасно визначається кількість устаткування, яке підлягає списанню чи передачі на інші ділянки виробництва.

У ряді випадків для підвищення продуктивності встановленого устаткування і ефективності його використання доцільно здійснювати модернізацію засобів праці. Доцільність модернізації особливо наявна в умовах багатоступеневої о характеру процесу технічного переозброєння виробництва і в період, коли потрібно усунути збитки від морального спрацювання устаткування чи розширити його технологічні можливості.

Найважливішим складовим елементом технічного переозброєння виробництва є розробка, виготовлення і використання нестандартного технологічного устаткування. Потреба у нестандартному устаткуванні визначається необхідністю дальшої механізації і автоматизації трудомістких процесів, пов'язаних із засвоєнням виробів і технологіч­них процесів, застосування прогресивних матеріалів і нових видів сировини. Застосування нестандартного устаткування порівняно з універсальними засобами дасть змогу підвищити продуктивність праці, зменшити витрати живої і минулої праці за рахунок зниження собівартості устаткування і використання прогресивних методів впливу на предмет праці.

Ефективність технічного переозброєння. В основу розрахунку ефективності оновлення засобів праці покладена формула приведеної річної економії

 

, (1.1)

 

де Sріч – річна економія на експлу­атаційних витратах від застосування нового устаткування.

Ку – капітальні вкладення на устаткування, грн.;

Ен – нормативний коефіцієнт економічної ефективності;

Капітальні вкладення на оновлення устаткування включають витрати на придбання нового устаткування за винятком ліквідаційної вартості старого устаткування. Нерідко в процесі технічного переозброєння виробництва оновлення устаткування може бути пов'язане із зміною виробничих площ. У цьому випадку вивільнення площ чи додаткова потреба в них повинна враховуватися при розрахунку капіталовкладень. У склад необхідних капіталовкладень включаються також витрати на спорудження нового фундаменту і монтаж на ньому устаткування.

У загальному вигляді сумарні капіталовкладення можуть бути розраховані за формулою:

 

(1.2)

 

де Кнов – вартість нового устаткування, грн.;

Кл – ліквідаційна вартість старого устаткування, грн.;

Кв.п – економія чи витрата на вироб­ничих площах, грн.;

Кі.с. – витрати на будівництво інших споруд, грн.

При розрахунку розміру скорочення експлуатаційних витрат враховуються ті параметри нового устаткування, які визначають його переваги порівняно з застарілим. До таких параметрів, як правило, належать продуктивність праці, експлуатаційна надійність, ефективність устаткування, якість випущеної продукції. Ці та інші перевалі нового устаткування і визначають етапі експлуатаційних витрат, за якими здійснюється розрахунок приведеної річної економії.

 






Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 231. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.096 сек.) русская версия | украинская версия