Студопедия — Особливості проведення психокорекційного діалогу
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Особливості проведення психокорекційного діалогу






Слід наголосити, що саме діалог (незалежно від прийому психокорекційної роботи) виступає передумовою об’єктивування глибинно-психологічних детермінант особистісної проблеми суб’єкта, внутрішньої суперечливості психіки. При цьому першорядного значення набуває пізнання усталених тенденцій психіки. Здійснення глибинно-психологічної корекції можливе лише з використанням основного інструменту комунікації - діалогу. У широкому розумінні діалог – це " комунікативний процес реальних або уявних партнерів, у ході якого відбувається не просто обмін інформацією, а виявлення точок зору, смислових позицій, ціннісних орієнтацій та особистісних смислів партнерів" [6, с.271]. М.Бахтін зазначає, що діалогічність притаманна будь-якому повідомленню і тому виступає характером, рисою розуміння, діалог не лише транслює інформацію, а й дозволяє виявити партнерам своє ставлення до певної проблеми. У такому випадку пізнання як таке може бути лише діалогічним.

У психокорекційній практиці та психотерапії нині відстоюється ідея діалогізації психотерапевтичного процесу, оскільки діалог відносять до способу активізації рефлексивної активності особистості. Діалог при цьому структурується на базі спогадів чи фантазій або конструювання типових життєвих ситуацій, передбачається також рефлексивний обмін почуттями, переживаннями з приводу цих ситуацій. У деяких дослідженнях пропонуються готові алгоритми проведення діагностичного діалогу, що нівелює можливість спонтанної діалогічної взаємодії та врахування динамічних особливостей психіки. Це нерідко зумовлюється тим, що психологи-практики прагнуть полегшити складну діалогічну взаємодію з протаністом, яка потребує спонтанності та довільного напруження уваги, готовності до непередбачуваної динаміки діалогу. Процесуальна діагностика і корекція враховує динамічні характеристики психіки, що дозволяє психологу задавати динаміку діалогу адекватно феномену психіки протагоніста. При цьому попередній комунікат обумовлює наступний крок у просуванні разом з протагоністом до глибин індивідуально-неповторної психіки. Відсутність динаміки у діалозі пов’язана з однозначним трактуванням висловлювань, що призводить до абсолютизування статики. Особливо це помітно при тестовій інтерпретації малюнків, за якої діалог не відіграє істотної ролі. При тестовому підході до інтерпретації візуальної продукції передбачаються стандартизовані форми тлумачення символу та відсутність діалогу з автором: не враховується бачення образу самим суб’єктом, а значить, малюнок не використовується для пізнання глибинних передумов особистісної проблематики суб’єкта. Глибинно-психологічна інтерпретація сприяє виявленню логіки несвідомого, пізнання якої було б неможливим без діалогічної взаємодії з автором.

Психокорекційний діалог спрямований на надання допомоги суб’єкту у рефлексії його особистісної проблеми. Усвідомлення проблеми потребує від протагоніста власної дії, що виражається у акті рефлексивної комунікації, каталізація якої здійснюється психологом, результатом чого є виявлення внутрішньої суперечності. Як відомо, у класичному психоаналізі, що зорієнтований на роботу з невротиками, застосовувалася техніка монологу (прийом вільних асоціацій та їх аналіз). Психоаналітиків цікавило дослідження несвідомої сфери з метою усунення невротичних симптомів, тому діалогічна взаємодія обмежувалася розповіддю пацієнтів про свої проблеми, діалог не виступав основою пізнання. Психодинамічна теорія, у рамках якої психокорекційний вплив на суб’єкта спрямовується на гармонізацію свідомого і несвідомого, спирається у своїй методичній частині саме на діалог. Передумовою його ефективності є спонтанність, у межах якої невимушено структурується діалогічна взаємодія психолога з суб’єктом. Засадними моментами ефективності психокорекції є володіння теоретичними знаннями та інструментарієм професійної роботи, що сприяє точності діагностики і процесу діалогу. Психокорекційна робота неможлива без діалогу: глибинні аспекти піддіаються пізнанню лише за участі самої особи через діалог з нею. Символічно-образні та невербальні прояви психіки виступають при цьому підставами для психокорекційної роботи в діалогічній взаємодії. Тому прийоми, в основі яких лежить вербальна взаємодія – діалог - засвідчують свою ефективність. Зокрема, при роботі з малюнком протагоніст може використовувати «захисну нішу» у вигляді малюнкового зображення чи невербального руху. Вагомою є роль психодрами, яка повністю ґрунтується на діалогічній взаємодії. Завдяки емоційним переживанням актуалізується особистісна проблема суб’єкта, яка актуалізує його особистісну глибинну саморефлексію. Невербальні вправи (коли спонтанна моторика випереджає вербум) та проективні прийоми можуть виступати допоміжними техніками. Останні у традиційній психодіагностиці передбачають діалогічну взаємодію, яка проте, регламентується стандартизованою процедурою (робота з плямами Роршаха, методика ТАТ). Але діалогу не надається визначальної ролі, а акцент робиться на матеріалізованих аспектах – візуально-стимульному матеріалі.

У психодинамічному підході акцентується увага на феномені психіки особи, а не на матеріалізованих аспектах та засобах її пізнання. Тому діалог є визначальним і структурується (виходячи з феномену психіки суб’єкта) у напрямку поступового та багаторівневого просування до прояснення глибинних витоків особистісної проблеми. Це дозволяє здійснювати точність діагностики, яка процесуально узгоджується з відчуттям іншої людини (важливою є форма і міра представленої інформації). Набір певної кількості індивідуально-неповторного фактажу у діалозі створює підґрунтя для доказовості інтерпретацій і гіпотез психолога, що дозволяє протагоністу виявляти інфантильну статику у динаміці повторюваного поведінкового матеріалу. При цьому діалог є поліфункціональним: інформаційна функція полягає у накопиченні необхідного для діагностичних висновків матеріалу; пальпулятивна дозволяє виявляти психологічно навантажливі для протагоніста моменти; розвивальна (розгортає у просторі і часі фіксовану подію), діагностично-уточнююча (підтверджувальна) функція дозволяє психологу вибудовувати гіпотези відносно проблематики протагоніста; діагностично-корекційна допомагає суб’єкту роз’яснювати мотиви та глибинні витоки його поведінки, що слугує підґрунтям для прогресивних змін. Необхідною складовою діалогу є запитання, які каталізують розгорнуту бесіду, тобто дозволять протагоністу здійснювати вибір у використанні комунікатів, представленні інформації та структуруванні розповіді. Твердження (аналітико-корекційний коментар) застосовується лише тоді, коли у процесі діалогу виокремлена достатня кількість доказового для протагоніста матеріалу для висновків. Адже мета психокорекційного діалогу – не лише діагностувати проблему, а насамперед посприяти усвідомленню самим протагоністом власної особистісної проблематики. За таких обставин поганим помічником є жорстка формалізованість запитань, яка нівелює індивідуальну неповторність суб’єкта, а сам діалог втрачає цікавість для нього або актуалізує опори. У психодинамічному підході запитання максимально адаптуються до індивідуальної неповторності протагоніста, у ході діалогу з протагоністом відбувається аналіз та синтез свідомих і несвідомих аспектів його психіки.

Проілюструвати вищесказане спробуємо на фрагменті психокорекційного діалогу (із групи активного соціально-психологічного навчання), який сприяє об’єктивуванню усталених характеристик психіки протагоніста Л. Внутрішня суперечливість психіки Л. має індивідуально-неповторну вираженість. Протагоніст Л. представляє проблему гармонізації власного внутрішнього світу та стосунків з іншою людиною (зокрема, з власним чоловіком). Дисгармонія виражається у тому, що існує тенденція руйнування стосунків. Така суперечність породжує глибокі внутрішні страждання, відчуття слабкості, психологічної незахищеності, нівелювання яких і намагається здійснити психолог.

П.: (до Л.) Спробуйте виразити вдячність чоловікові.

Пропозиція психолога спрямована на прояснення бар’єрів у вираженні конструктивних почуттів до чоловіка.

Л.: Я вдячна тобі, Сашо, що я маю від тебе розумних дітей. Я обрала тебе по таких якостях: людяність, добре ставлення до людей (плаче). Я вдячна тобі за допомогу, інакше б не обрала спеціальність психолога. Хочу виразити вдячність за те, що відчула кохання, адже лише ти дарував мені щасливі хвилини. Це було дуже давно, але я усе пам’ятаю. Ти не забуваєш своїх дітей і багато зробив для того, щоб я отримала життєвий досвід. Ти дав мені змогу повірити у свої сили, показав, що не зможу сама впоратися з вихованням дітей, бо крім моєї любові дітям потрібна ще і чоловіча, батьківська любов. Я вдячна за те, що ти допомагаєш матеріально, забезпечуєш навчання дітей: ти є моєю опорою. (Плаче).

П.: Приємно чути, що багато за що ви вдячні цій людині. Але вам нелегко торкатися цього у процесі спілкування з чоловіком, адже виникають психологічно навантажливі почуття, стан підвищеної тривожності, у якому ви зараз перебуваєте. Якщо виражаєте вдячність, то одразу виникають сльози. Це і є та перепона, яка зашкоджає вам у позитивному ставленні до чоловіка. Ви плачете, бо у вас актуалізувалося почуття провини: не виправдали сподівань чоловіка, втратили гармонію стосунків. До того ж, ви сумніваєтесь, чи може чоловік сказати вам подібні щирі слова. Виразити вдячність - це дотик до чогось хорошого, і тому природною була б радість. Коли ви говорили про погане, то не плакали, сльози з’явилися тоді, коли заговорили про хороше в чоловікові.

Психолог здійснює інтерпретацію, яка дозволяє Л. прояснити почуття та внутрішні мотиви поведінки.

Л.: Погане я вже виплакала.

П.: Виплакали, лише по-іншому: з-за образи, невиправданості своїх сподівань.

Психолог акцентує увагу на неусвідомлюваних мотивах поведінки.

Л.: Коли я починаю плакати, чоловік гнівається, і тому я перестала плакати під час спілкування з ним.

П.: З ваших слів вимальовується світлий образ чоловіка, а ви при цьому плачете. Це парадокс, який звертає увагу.

Психолог звертає увагу на суперечність у поведінці Л.: проголошувані мотиви поведінки не співпадають з реальною поведінкою.

Л.: Зараз я зрозуміла, що мене гнітить почуття провини, але не можу зрозуміти, у чому я провинилась. Можливо, це пов’язано із батьківською сім’єю і смертю матері.

Під впливом інтерпретації психолога протагоніст самостійно віднаходить зв’язки актуальної поведінки та почуттів зі значущими людьми дитинства та драматичними подіями життя.

П.: Тоді можна думати, що у актуальних стосунках з чоловіком ви вивільняєтеся від почуття провини, яке вас бентежить: ви здійснюєте проекцію на іншу людину.

Комунікат психолога поглиблює зв’язок між інфантильними почуттями (провина) та актуальною поведінкою Л.

Л.: Так і є!

П.: У вас була можливість дякувати чоловікові, а ви повернули висловлювання так, що він у чомусь винен. Чи зможете зараз проговорити, у чому він винен?

Психолог прояснює особливості проекції Л.

Л.: Можу, але важко це робити.

П.: Звичайно! Це означає, що у цьому аспекті ви і він - одне і те ж, тобто відбувається проекція: „в чому я винна, у тому і він”. Доторкуватись до власного почуття провини вам дуже важко, ви можете говорити лише в соціально-побутових аспектах, а не в глибинно-психологічних.

Психолог показує, що існує суттєва різниця між тим, що усвідомлюється, і глибинно психологічними механізмам фактології.

Л.: Чоловік винен, що залишив мене ще на початку нашого життя. Тут виникає двоїсте почуття: і подяка, і звинувачення. Це дозволило мені відчути силу у собі, хоча це потребує від мене великих зусиль. намагаюсь зрозуміти, чому я так вчиняю – руйную стосунки?

П.: Почуття провини, фіксоване з дитячого періоду, викликає тенденцію до самопокарання. А заодно караються оточуючі: діти, чоловік.

Л.: Дійсно! Пригадую, батько говорив: ” Ти не повинна робити проступок, інакше я від тебе відмовлюсь”. Проступок полягав у тому, що я знайду чоловіка. Я розумію, що є Едипова залежність, але не можу знайти силу і послабити інфантильну енергетичну залежність. Коли мені було 18 років, батько фізично мене покарав за те, що я без його дозволу поїхала у гості до свого однокласника. Проте я вирвала із рук батька ременя і сказала: “Не дам цього зробити”. Тоді мені стало шкода його; він був жалюгідний, в очах у нього світилася наївність. Я віддала ремінь: “покарай, якщо хочеш”. Після того я перестала приїзджати додому. Зараз я намагаюсь відрегулювати відносини. Чим більше намагаюсь, тим менше мене не розуміють і батько, і чоловік. Спілкуючись зі мною, чоловік стає таким самим як батько.

Точна діагностика проблематики Л. дозволяє їй самостійно актуалізувати драматичні події дитинства, зв’язок з якими до цього часу не усвідомлювався, проте емоційно впливав на Л.

П.: Знову - такий самий. Що вас не влаштовує в ньому?

Відбувається прояснення сутності амбівалентного ставлення до чоловіка.

Л.: Він стає черствим, неуважним, дріб’язковим. Як тільки приїжджає – то такий, як був раніше, коли ми один одного кохали. Можливо, зовнішні обставини його змушують мінятися на гірше. Якби не батько, він не регресував би до такого стану.

П.: А як ви змінюєтеся?

Л.: Я менше починаю говорити і сперечатися, більше „згладжувати” ситуацію.

П.: Виходить, чоловік стає жорстокішим, менш терпеливим, більш прискіпливим, дріб`язковим. Ви ж стаєте на основі цього все кращою і кращою, „згладжуєте” ситуацію і терпите. Значить, вам внутрішньо потрібна саме така поведінка - щоб ви стали доброю, терпеливою. Можливо, чоловікові не вистачає доброти? Чомусь вам потрібно стати мовчазною. Значить, ви щось сказали таке, що спровокувало у чоловікові зміну на гірше. Можливо, його ваша відстороненість не влаштовує?

Психолог опосередковано показує Л. її власний внесок у деструктування стосунків з чоловіком.

Л.: Можливо. Він навмисне вводить мене в той стан, коли можна сказати: “мені подобається у тобі стервозність". Я не хочу бути такою.

П.: Ви справді щиро вірите у те, що йому подобається ваш бунт?

Психолог звертає увагу на викривлення у сприйнятті іншої людини.

Л.: Коли я граю таку роль, чоловік стає лагідним, йому це подобається. Налагоджуються стосунки.

П.: Значить, ви вмієте налагоджувати стосунки. У чому тоді полягає проблема?

Комунікат психолога спрямований на привернення уваги протагоніста до наявності суперечностї.

Л.: Я зрозуміла – відбувається боротьба за те, чия проблематика виявиться сильнішою, приміром так, як це відбувалося у стосунках з батьком. Дякую вам за діалог, відчуваю внутрішнє полегшення.

Як засвідчує фрагмент психокорекційної роботи, діалог має свою динаміку, яка дозволяє пізнавати статику захисних механізмів (у випадку з Л. – ригідність психіки та усталене почуття провини, від якого є потреба вивільнитися за допомогою поглиблення самоусвідомлення). При цьому пріорітетності набуває усвідомлення та прояснення самим протагоністом мотивів власної поведінки і глибинно-психологічних детермінант почуттів, які були супутніми особистісній проблемі.

Психокорекційний діалог спрямований на надання допомоги суб’єкту у рефлексії його особистісної проблеми. Діалогічна взаємодія дедалі більше спонтанно каталізується емотивністю несвідомої сфери протагоніста й точністю діагностики з боку психолога. Безпосередньому психокорекційному діалогу може передувати розповідь протагоніста про сутність психологічних проблем, які турбують його зараз. Нерідко психолог за власною ініціативою вводить форму роботи з предметною моделлю в контексті іншого прийому (наприклад, психоаналізу комплексу тематичних малюнків).

Для прикладу подаємо і фрагмент діалогічної взаємодії зі студентом Ю., на якому виявляємо сутність запитань психолога. Студенту Ю. було запропоновано довільно вибрати предметну модель із ряду представлених, аргументувавши свій власний вибір.

П.: (Звертається до Ю.): Спробуйте використати метафору " яйце" і за допомогою моделі розповісти про себе.

Психолог допомагає Ю. метафорично співвіднести композицію із баченням себе.

Ю.: Модель одразу кинулася мені у вічі. Це – мій внутрішній світ, і немає значення, що знаходиться всередині цієї конструкції. Яйце має наповнення, але воно розбите. Цим воно мені імпонує... Я – яйце, яке має товсту оболонку, довершену, майже ідеальну форму. Однак усі ці риси підкреслюються тим, що в оболонці є тріщина, дірка.

П.: Чи завжди ви відчували себе в оболонці?

Ю.: У підготовчій групі дитсадка оболонка вже була.

П.: Тоді можна думати, що ця оболонка сформувалася в сім’ї?

Ю.: Можливо.

Психолог дає діагностично значущі запитання, що каталізують рефлексію Ю.

П.: Підготовча група дозволила вам відчути оболонку?

Ю.: Так. Серед інших дітей я відчував свою відмінність від них.

П.: Відмінність чи потребу у захисті?

Ю.: Швидше " іншість".

П.: Як люди сприймали її? Чому виробилася оболонка?

Ю.: Я вирізнявся тим, що був трохи вищий на зріст за інших дітей, вихователі зверталися до мене як до старшого.

П.: Можна думати, що ви вирізнялися у позитивному аспекті, перевершували однолітків?

Ю.: Так. Але мені то не було приємним.

П.: Вам доводилося ховати свою " іншість"?

Ю.: Так.

П.: Чи були у вашому житті періоди, коли ви не відчували присутність оболонки?

Запитання психолога виводить Ю. за межі вже пізнаного, що сприяє розширенню самосвідомості.

Ю.: Ні. Іноді вона відчувалася сильніше, а іноді - слабше.

П.: За яких обставин вона проявлялася сильніше?

Ю.: Під час свят, коли інші люди - разом.

П.: Тобто оболонка і інші люди – поняття взаємопов’язані?

Запитання психолога спрямоване на встановлення взаємозв’язку нових гіпотез з матеріалом, що уже підтвердив попередні припущення.

Ю.: Так. Коли я на самоті, оболонка зникає.

П.: Але чомусь же ви добровільно обрали композицію " Яйце"? Можливо, серед людей вам хочеться ствердити себе і доводиться щось ховати під шкаралупу?

Психолог висуває гіпотезу на основі попередньо отриманої від протагоніста інформації та спонтанних відповідей Ю.

Ю.: Так. Мені хочеться проявитися серед людей і водночас незручно це робити. За умови, якщо мене ніщо не тривожить, я швидше оберу позицію бути на самоті, аніж в компанії.

П.: У вас є недовіра, що люди вас гідно оцінять чи приймуть?

Психолог висуває наступну гіпотезу.

Ю.: Є невпевненість в людях, в їх доброму ставленні до вас? Можливо, і в собі також є невпевненість?

Відповідь протагоніста уточнює гіпотезу психолога.

П.: Невпевненість у тому, що вас позитивно сприймуть?

Ю.: Так. Я не вірю в те, що люди щиро сприймають мене позитивно.

П.: Тобто люди сприймають вас таки позитивно?

Ю.: Так. Під час роботи у групі АСПН я зрозумів, що не даю собі права прийняти схвалення, ось в цьому - проблема.

Протагоніст на основі каталізуючих запитань психолога самостійно віднаходить причини власної поведінки, які полягають в труднощах «прийняття схвалення».

П.: За цим може стояти почуття меншовартості. Це видається не логічним, бо ви з дитинства перевершували однолітків за фізичним розвитком і за розумовим потенціалом. Звідки ж виникло почуття меншовартості? Хто з батьків до вас ставився таким чином, що породив такий феномен? Ви розчарувалися або пережили певні емоції з-за того, що позитив змінився на негатив, або ж до вас висувалися надто високі вимоги?

Запитання психолога спрямовані на виявлення глибинних чинників проблематики Ю. Вони окреслюють напрямок подальшої рефлексії Ю.

Представляємо аналітико-корекційний аналіз роботи зі студентом психологічного факультету Ю. Наведений вище фрагмент стенограми засвідчує, що ним не усвідомлюється базальне почуття тривоги, що сформувалося в ранній період дитинства під впливом перебування у сім’ї дідуся і бабусі, зокрема, їх стосунків. Психоаналітичним висновкам сприяв матеріал проектування Ю. особистісної проблематики на предметну модель " Яйце": протагоніст звертає увагу на такі її якості, як цілісність і кругла форма, що має отвір, можливість сховатися усередину (захист). Психокорекційний діалог засвідчив, що внаслідок ідентифікації з бабусею, терпіла психологічний тиск з боку діда, Ю. мимохіть навантажується тривогою. Це почуття на поведінковому рівні трансформується у відчуття невпевненості у соціально значущій ситуації та в інтимних стосунках. Внутрішня напруга, що породжується неусвідомлюваним енергетичним осередком, провокує формування системи психологічних захистів, що має вияв у суб’єктивному відчутті занурення у " шкаралупу", яка, проте, має отвір (саме тому Ю. і обрав модель " Яйце"). " Яйце" для Ю. символізує бажане відчуття захищеності, здатність до інтелектуальної діяльності, можливість для розвитку власного потенціалу. Проте неусвідомленим залишається те, що Ю. " захищається" від тривоги, страху невизнання його особистісних характеристик та не підтвердження соціально значущих досягнень. Така ілюзія змушує психіку програмувати неуспіх, у результаті чого є можливість повернення в " шкаралупу". Завдяки захисним тенденціям у Ю. спостерігається суб’єктивна інтегрованість психіки, що має вияв у роз’єднанні емоційної та когнітивної сфер психіки, яке спричинює дисгармонійність внутрішнього світу та стосунків з людьми. Неусвідомлюваність базальної тривоги значно блокує особистісний потенціал Ю. та його професійне становлення як психолога-практика, оскільки Ю. остерігається відчуття розчарування, що глибинно детермінується почуттям меншовартості. Це зумовлює недовіру до схвалення його вчинків, досягнень іншими людьми. У цьому проявляється об’єктне відношення – недовіра до позитиву через присутність почуття провини. Останнє спричинює психологічне " омертвіння", зумовлене дією психологічних захистів, це символізує привабливість для автора " шкаралупи", оболонки. За таких умов будь-яке реальне досягнення втрачає для протагоніста значущість, оскільки енергетично сильнішими (привабливими) залишаються нереалізовані наміри. У цьому проявляються відступи від реальності: об’єктивна реальність підміняється бажаною, ідеальною за неусвідомлюваною логікою: " я присутній не в реальних результатах діяльності, а у власних намірах", що природно викликає недовіру протагоніста до визнання його успіхів з боку інших людей, адже несвідоме " знає" про ілюзорність такої позиції. Психіці Ю. доводилося відчужувати агресивні прояви дідуся (внаслідок ідентифікації Ю. з бабусею), і батька – за небажання досягати соціально значущих успіхів. Ідентифікація з " родинними" чоловіками породжує тенденцію до відчуження себе самого. Присутність едипової залежності зумовлює формування умовних цінностей, зокрема, неприйняття агресії та значущість захисту, психологічної захищеності. Система психологічних захистів (яку символізує «шкаралупа») сприяє підтриманню ілюзії психологічної сили, ідеалізованості “Я” шляхом прагнення реалізації просоціальних цінностей через ілюзорність ідеалізованих намірів. Спостерігається присутність почуття готовності до поразки. Внаслідок внутрішньої суперечності відбувається перевитрата психічної енергії, породжується феномен ходіння " хибним колом": прагнення до " високості" та визнання досягнень (просоціальне спрямування) та страх поразки, розчарування (інфантильні тенденції).

Підводячи підсумок, можна ствердити, що психокорекційний діалог є передумовою об’єктивування глибиннопсихолгічних детермінант особистісної проблеми суб’єкта, яка полягає у внутрішній суперечливості психіки. Остання не піддається розв’язанню у зв’язку з механізмами витіснень, породжених едіповою залежністю. Так, Л. завдяки психокорекційному діалогу вдалося усвідомити зв’язок актуальних труднощів у стосунках з чоловіком і ситуації проблемних стосунків з батьком. Почуття провини перед батьком трансформувалося у своєрідну стабілізовану і деструктивну поведінку з чоловіком. Психокорекцій ний діалог з Л. Дозволив протагоністу не лише вивільнити капсульовано емоції, започатковані у стосунках з первинним лібідним об’єктом – батьком, а й усвідомити інфантильні витоки характеру внутрішнього самовідчуття та актуальних труднощів у спілкуванні.

 







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1289. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Меры безопасности при обращении с оружием и боеприпасами 64. Получение (сдача) оружия и боеприпасов для проведения стрельб осуществляется в установленном порядке[1]. 65. Безопасность при проведении стрельб обеспечивается...

Весы настольные циферблатные Весы настольные циферблатные РН-10Ц13 (рис.3.1) выпускаются с наибольшими пределами взвешивания 2...

Хронометражно-табличная методика определения суточного расхода энергии студента Цель: познакомиться с хронометражно-табличным методом опреде­ления суточного расхода энергии...

Индекс гингивита (PMA) (Schour, Massler, 1948) Для оценки тяжести гингивита (а в последующем и ре­гистрации динамики процесса) используют папиллярно-маргинально-альвеолярный индекс (РМА)...

Методика исследования периферических лимфатических узлов. Исследование периферических лимфатических узлов производится с помощью осмотра и пальпации...

Роль органов чувств в ориентировке слепых Процесс ориентации протекает на основе совместной, интегративной деятельности сохранных анализаторов, каждый из которых при определенных объективных условиях может выступать как ведущий...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия