Особистісна невідкоригованість психолога та її вплив на його професійну діяльність

Особистісна психокорекція майбутнього практичного психолога передбачає подолання труднощів та бар’єрів, які гальмують особистісні зміни. Це потребує пізнання психологом неусвідомлюваних механізмів психіки, що детермінують особистісні дисфункції (проблематику) і нівелюють ефективність його професійної роботи.

Особистісна психокорекція гармонізує психіку в єдності свідомих та несвідомих аспектів і не завершується на певному етапі (приміром, із закінченням психокорекційної роботи в групі). Особистісне вдосконалення може тривати упродовж багатьох років. Проте проходження глибинної психокорекції сприяє процесу особистісної корекції, тобто нівелювання деструктивних проявів психіки та гармонізації внутрішньої структури, що дозволяє оптимально адаптуватися до соціуму. Відмінність відкоректованої та не відкоректованої людини полягає в ступені розвитку навичок самокорекції та пізнання власної особистості, можливості кваліфіковано наближатися до пізнання істотних характеристик власного " Я". Невідкоректованість - це обтяженість особистісною проблемою (внутрішньою суперечністю), нерозв’язаність якої породжує особистісні деструкції. Зупинимося на характерних особливостях не відкоректованої людини та їх впливові на можливість керівництва груповим процесом.

Загалом невідкоректованість характеризується такими дисфункційними характеристиками особистості:

1. Суб’єкт ефективно функціонує лише в звичних умовах, серед адаптованих до його психологічних особливостей людей.

2. Йому властивий страх зміни ситуації спілкування, вільного функціонування та самореалізації.

3. Закритість для набуття нового досвіду та пізнання власної сутності.

4. Непослідовність поведінки, невідповідність намірів реальним діям для їх досягнення.

5. Суперечливість цінностей і життєвих позицій.

6. Різкі зміни настрою, невдоволеність собою й іншими людьми.

7. Агресивність, прояви вербальної агресії.

8. Пропуски соціально-перцептивної інформації, викривлення у сприйнятті реальності та в її інтерпретації, що може бути виявлено за участі зовнішнього спостерігача.

За умов невідкоректованості психолога керівництво групою АСПН ускладнюється, оскільки невідкоректованість – це передусім обтяженість захисними тенденціями та відступами у сприйнятті об’єктивної реальності. Наявність нерозв’язаних внутрішніх суперечностей спонукає психологів-початківців невидимо для себе привносити власну проблематику у психокорекційний процес, тим самим " зашумлюючи" матеріал учасників й ігноруючи вагомі психодіагностичні акценти. Наприклад, на ефективності роботи негативно позначається розповідь керівника про особисті негаразди з метою її активізації.

Відчуття учасниками групи чисельних слабких сторін та " хворобливих точок" особистості психолога знижує у них мотивацію до навчання. Звільнення керівника від інфантильних фіксацій (які створюють потужну емоційну домінанту) шляхом власної особистісної психокорекції сприяє об’єктивності сприймання групової роботи, відкриває можливості самоаналізу керівником групи дії захисних механізмів, проекцій, перенесень, ідентифікації, раціоналізацій, що так чи інакше виникають у ході психокорекційного процесу.

Не відкоректована проблематика керівника породжує стан тривоги, при цьому страхи та побоювання учасників можуть посилити цей стан. Досягаючи певного піку, тривожність може трансформуватися в агресивність, що проявляється, зокрема, в авторитарному тиску на учасників, конфліктності, деструктивній манері спілкування " на підвищених тонах", що може гальмувати саморозкриття учасників, посилювати їх захисні тенденції. Керівник, обтяжений тривогою, втрачає психологічну прогностичність, а значить, не володіє умінням адекватно сприймати груповий досвід, " відрізняти та встановлювати відповідність минулому досвіду, а також передбачати події близького майбутнього, що дозволяє підтримувати впевненість у собі..." [див.: 9, с.145 - 149]. Внаслідок невідкоректованості керівника відбувається автоматичне включення захисних механізмів в учасників групи, пов’язаних з опорами, що може переорієнтувати їх активність з пізнання себе на те, як " перехитрити" психолога і у цьому відчути перевагу власного " Я". Тоді психокорекційний процес має небезпеку перетворитися на " ходіння хибним колом", залежного від особистісної проблематики самого психолога. Заполонений власними страхами та тривогами він, як правило, викривлено сприймає соціально-перцептивну реальність, недостатнього володіє навичками прогнозування, не бачить загальної динаміки групових та особистісних змін, що й зумовлює переорієнтацію уваги з психокорекційно значущих акцентів роботи на фоновий матеріал.

Інколи у емоційно відповідальний момент роботи в групі виникає напруженість, що може супроводжуватися готовністю до агресії, афективними реакціями того чи іншого учасника. Такі реакції можуть бути свідченням емоційного виснаження учасників, або опором на отриману інформацію, до прийняття якої вони не готові. Психологу важливо в такі моменти вміти знімати напругу (наприклад, жартом, дотепністю). Відчуття стану психічного виснаження членів групи потребує від керівника високого рівня сенситивності та професійної інтуїції. Якщо в групі напруженість пов’язана швидше з міжособистісною взаємодією, яка актуалізує захисні тенденції, то психічне виснаження спричинює потужні емоційні реакції, що загалом (в іншій ситуації) не властиві людині. Деякі учасники групи можуть демонстративно підтримувати інших з метою ствердження себе як гуманної особи. Інколи така активність є вкрай потрібною іншій людині, а інколи невиправдано знижує емоційне напруження, яка стимулює конструктивні зміни. Внаслідок відсутності когнітивного переосмислення емоцій та раціональних висновків це може закріпити непродуктивну поведінку: суб’єкт має небезпеку отримати лише прикрощі, неприємні відчуття, звинувативши у їх виникненні групу або керівника. Не відкоректований керівник може невиправдано іти на конфронтацію через інфантильний страх втрати контролю над групою, професійних позицій і самоповаги. Тоді така реакція є швидше захисною, аніж професійно зорієнтованою, оскільки провокується деструктивною поведінки учасника, має відтінок недоброзичливості, що не сприяє ефективності психокорекційного процесу.

Якщо керівник не пройшов курс психокорекції, він не може чітко уявити, які здобутки і самовідчуття приносить цей процес і які фактори спричиняють прогресивні само зміни. Відсутність прогнозування реальних перспектив розвитку особистості у поєднанні із зневірою в собі самому гальмує становлення професійної компетентності. Не відкоректованому керівникові важко визначити важливу та актуальну для учасників тему, заохотити до участі у ній внаслідок, зокрема, надмірному центруванні уваги на власній професійній позиції. Є небезпека, що подібне обговорення може втратити зв’язок із самопізнанням та глибинною рефлексією.

Керівник, в якого інфантильно виражена потреба захисту, ризикує потрапити у невиправдану психологічну залежність від учасників групи, заохочення його поведінки. Тоді втрачається необхідна доля власної автономії та нейтралітету, необхідних для оптимальності діагностико-корекційного процесу (разом з реалізацією принципу рівності).

Психолог, що не пройшов шлях глибинного пізнання детермінант власних особистісних проблем, не може надавати ефективну психокорекційну допомогу іншим, тому йому легше декларувати необхідні знання, аніж забезпечувати їх інструментальний рівень. Відсутність необхідних особистісних передумов керівника можуть відчути учасники групи і внаслідок цього зародиться пасивність, недовіра, ригідність, а їх природне прагнення до самопізнання може обмежитись отриманням нових комунікативних засобів для маніпулювання іншими людьми. Такі дії керівника можна кваліфікувати як маскувальний прийом, що приховує власний непрофесіоналізм маніпуляцією іншими людьми. При цьому створюється атмосфера емоційного підживлення від оточення.

Не відкоректований психолог часто відступає від реальності у сприйнятті самого себе, на одному полюсі якого – невиправдана ідеалізація власного " Я", на іншому – почуття меншовартості та професійна неспроможність. Професійна позиція психолога вимагає від нього уміння сміливо поглянути на слабкі сторони власної особистості та визнати сильні, враховуючи зворотну інформацію з боку інших людей. Завдяки специфіці групової роботи, яка наближає кожного її члена до об’єктивного та конструктивного сприйняття реальності, зворотній зв’язок від учасників групи стає для них самих дедалі більш значущим. Тоді самооцінка людини підвищується, з’являється готовність до розуміння іншої людини, співпраці з нею.

Острах об’єктивного самоусвідомлення іноді штовхає не відкоректованого керівника до розкриття власних таємниць, переживань суто особистісного плану, що може зашкодити груповому процесу. Така тенденція має ймовірність виникнути через хибне уявлення про дотримання принципу довіри, що ґрунтується не на сприйнятті феноменології індивідуальності учасників групи, а на переносах, заміщеннях, ідентифікаціях самого керівника. Керівник, що обтяжений особистісною проблемою, схильний заохочувати учасників до розкриття власних таємниць без забезпечення належного глибинно-психологічного аналізу. Крайнім виявом останнього може бути примушення до саморозкриття, чим порушуються принципи добровільності і спонтанності. В обох випадках така робота може виявитися навіть шкідливою, оскільки є формою маніпулювання для досягнення суб’єктивно значущих переваг (наприклад, реалізація захисної тенденції " до сили" за логікою: " я знаю те, що недоступне іншим"). Не відкоректований керівник може невидимо активізувати егоцентричні тенденції в інших членів групи, тоді психокорекційний процес має небезпеку перетворитися на змагання за утвердження його учасниками неперевершеності власного " Я". Він обтяжений побоюваннями зробити професійну помилку, тому намагається " врятуватися" за кількістю використовуваних вправ безвідносно до плинних і неповторних нюансів ситуації. За таких умов спрямування процесу у продуктивне русло ускладнюється деструктивними тенденціями самого ведучого групи.

Оскільки керівникові в його роботі важливо дотримуватися норм професійної етики, то його невідкоректованість може нівелювати таку вимогу, оскільки наявність особистісної проблематики спричинює психологічну нечутливість до інтересів і проблем інших людей. У не відкоректованого керівника є ризик спричинити в учасників глибокі дезінтеграційні процеси без позитивної інтеграції на більш високому рівні.