Система державної оборони. Воєнна доктрина

Прийняті Верховною радою України Декларація про державний суверенітет України, акт проголошення незалежності, підтверджений на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. створили необхідні умови подальшого просування по шляхах розбудови правової, демократичної і суверенної держави. Прийняті, та вступили в дію найважливіші закони і законодавчі акти України з питань військової сфери і державної безпеки.

Перш за все це Закон " Про Оборону України", який прийнято 6 грудня 1991 р. Цей закон встановлює основи організації оборони України та повноваження державних органів стосовно її забезпечення, а також обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни.

Оборона України — це комплекс політичних економічних, військових, соціальних та правових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності захисту інтересів держави і мирного життя народу.

Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запобігання військового нападу та збройного відбиття можливої агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин. Це положення яскраво характеризує миролюбну зовнішню політику України. Наша країна прагне до мирного співіснування з усіма державами. Вона підтримує свою обороно­здатність на достатньому рівні для захисту від агресії.

Оборона країни базується на тому, що наша країна:

- не визнає війну як засіб розв’язання міжнародних проблем;

- прагне до нейтралітету й дотримання неядерних принципів (не мати, не виробляти, не купувати, і не розміщувати ядерної зброї);

- не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у жодному народі образу ворога;

- ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не стане сама об'єктом агресії.

Організація Оборони України, згідно Закону, включає:

- формування військової політики держави та її військової доктрини, розвиток військової науки;

- здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії;

- охорону державних кордонів;

- підготовку, розвиток, формування й забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони;

- вироблення і проведення військово-технічної політики та забезпечення Збройних Сил озброєнням, військовою технікою, продовольством, речовим майном та іншими матеріальними ресурсами у повному обсязі;

- мобілізаційну підготовку народного господарства, державних органів і систем управління до дій в умовах військового стану;

- підготовку населення і території країни до оборони.

Цей комплекс напрямків діяльності та заходів щодо забезпечення Оборони України має чіткий розподіл з повноважень державних органів і осіб. Так, формування і проведення військової політики держави, законодавче регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснюється виключно Верховною Радою України.

Верховна Рада України утворює Раду оборони України, яка діє згідно з Положенням " Про Раду оборони України" від 11 жовтня 1991 року.

Верховна Рада Українизатверджує:

- військову доктрину і концепцію військового будівництва;

- обсяг бюджетних асигнувань на оборону, загальну структуру та чисельний склад Збройних Сил України;

- основні напрямки співробітництва України з іншими державами у військовій сфері;

- Міністра оборони України;

- військову присягу;

- державну програму розвитку озброєння та військової техніки.

Верховна Рада України заслуховує Президента України про стан оборони, звіти Прем'єр Міністра України, Міністра оборони України та інших посадових осіб з питань оборони, запроваджує військовий стан на Україні, оголошує стан війни, приймає рішення про відміну військового стану, про припинення стану війни та про укладення миру; визначає військові звання.

Президент України згідно з Законом про оборону є Верховним головнокомандуючим Збройними Силами України і головою Ради оборони України вживає необхідних заходів щодо забезпечення обороноздатності України та постійної бойової готовності України.

Президент України як Верховний головнокомандуючий Збройними Силами України:

- подає на затвердження парламентом проекти військової доктрини, концепції військового будівництва, державної програми розвитку озброєння та військової техніки, а також пропозиції щодо загальної структури Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на оборону, фінансування вказаної програми;

- вносить на затвердження Верховної Ради України кандидатуру на посаду Міністра оборони України, який згідно з Указом Президента України " Про Збройні Сили України" від 12 грудня 1991 року у виконанні функціональних обов'язків підпорядковується безпосередньо Президенту України і виконує обов'язки командуючого Збройними Силами України;

- координує діяльність державних органів у галузі оборони;

- веде переговори і підписує міжнародні та міждержавні договори з військових питань;

- затверджує плани розвитку, мобілізаційні та стратегічні плани використання Збройних Сил;

- оголошує загальну чи часткову мобілізацію, стан війни у випадку військового нападу на Україну і невідкладно вносить це питання на розгляд Верховної Ради України, за­проваджує військовий стан в окремих місцевостях, вводить в дію нормативні акти військового часу і припиняє їх дію;

- приймає рішення та видає наказ Збройним Силам про ведення бойових дій;

- призначає та звільняє вище командування Збройних Сил України, присвоює вищі військові звання;

- приймає рішення про призов громадян України на строкову службу та звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, а також про мобілізацію військовозобов'язаних у військовий час та про демобілізацію;

- встановлює повноваження, організацію і порядок діяльності органів військового управління.

Рада оборони України, головою якої є Президент — є вищим державним органом колегіального керівництва з питань оборони та безпеки України. До її складу згідно з Постановою Верховної Ради України входять такі посадові особи:

- Голова Верховної Ради України;

- Прем'єр Міністр України;

- Голова комісії Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки;

- Секретар Ради національної безпеки і оборони;

- Міністр служби спасіння та рятувальних робіт.

Повноваження Ради оборони України і її компетенція визначаються положенням про Раду, яке теж затверджено парламентом 11 жовтня 1991 року. На Раду оборони покладаються такі основні завдання:

В мирний час:

- забезпечення постійної готовності військ і народного господарства для відбиття збройної агресії, звідки б вона не виходила;

- послідовна і наполеглива реалізація проголошеної Декларацією про Державний суверенітет України концепції нейтралітету, зниження рівня військового протистояння, створення без'ядерної зони;

- співробітництво з суміжними та іншими державами з питань взаємної безпеки;

- об'єднання зусиль всіх державних органів, громадських організацій, трудових колективів і громадян України для вирішення невідкладних завдань по підтримці і подальшому вдосконаленню обороноздатності республіки на рівні оборонної достатності;

- керівництво заходами щодо захисту населення і народного господарства у мирний і воєнний час;

- забезпечення недоторканості державного кордону.

В загрозливий період і у випадку війни:

- загальне керівництво відмобілізуванням військ і переведенням народного господарства на військовий стан;

- підготовка резервів для Збройних Сил;

- організація захисту населення і забезпечення його життєдіяльності.

В особливий період і під час війни Рада оборони України бере на себе функції державної влади і управління:

Кабінет Міністрів України керує діяльністю усіх підпорядкованих йому органів та організацією по забезпеченню оборони, оснащенню Збройних Сил озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальними засобами; мобілізаційною підготовкою і мобілізаційним розгортанням народного господарства та переведенням його на режим роботи в умовах військового стану, видає відповідні нормативні акти.

Міністерство оборони України є органом державного управління Збройними Силами України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони.

Згідно з Законом про оборону Міністерство оборони України:

- оцінює військово-політичну обстановку та визначає рівень військової загрози;

- готує обґрунтування рішень Верховної Ради України з питань оборони;

- бере участь у розробці проекту військової доктрини та формуванні військового бюджету України;

- розробляє та подає на розгляд Президента України проекти державних програм будівництва і розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння та військової техніки, пропозицій щодо асигнувань на потреби оборони;

- здійснює керівництво бойовою, оперативно-тактичною та морально психологічною підготовкою військ;

- керує військовою наукою, організовує і проводить військово-наукові дослідження;

- планує і організовує підготовку і перепідготовку військовозобов'язаних, призов громадян на дійсну строкову службу і звільнення в запас військовослужбовців, які відслужили визначені строки служби, призов військовозобов'язаних на збори, а також мобілізацію у військовий час та демобілізацію;

- здійснює співробітництво зі Збройними Силами інших держав.

Що стосується обов'язків громадян України, Закон про оборону (ст. 12) чітко оголошує: " Захист Батьківщини є конституційним обов'язком громадянина України". Це дуже важливе положення як з боку соціальної і юридичної відповідальності, так і з боку військово-патріотичного виховання громадян.

В законі про оборону України в стиснутому вигляді розглядаються питання про Збройні Сили України, стан війни, військовий час, мобілізацію, територіальну оборону. Збройні Сили України визначаються як " військова державна структура, яка призначена для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та неподільності України від нападу ззовні" (ст. 13).

Принципи побудови Збройних Сил України, їх чисельність та склад, порядок комплектування, дислокації та мобілізації визначаються Законом про Збройні Сили України, який прийнято 6 грудня 1991 року, та іншими актами законодавства України.

Використання Збройних Сил України для виконання завдань, не пов'язаних з обороною держави, вирішується виключно Верховною Радою України, а в деяких випадках Президентом України.

Відповідно до принципів будівництва та діяльності у Збройних Силах України, використовується державна мова, військово-патріотичне виховання військовослужбовців здійснюється на національно-історичних традиціях народу, діяльність будь-яких політичних партій та рухів забороняється.

У випадку війни Збройні Сили України свої завдання виконують у тісній взаємодії з Прикордонними військами України, Службою безпеки України та іншими військовими формуваннями. В мирний час, Збройні Сили України також тісно взаємодіють з військами цивільної оборони, прикордонними військами. Наприклад, при організації територіальної оборони.

Воєнну доктрину необхідно розглядати як документ, що являє собою науково обґрунтовану Концепцію підготовки Збройних Сил, населення до збройного захисту країни військовими засобами, способи і форми ведення бойових дій.

Воєнна доктрина не носить постійного характеру, є документом певного періоду (наприклад перехідного періоду розвитку держави), що відображає зміни у військовій організації. Найбільших змін зазнає та частина доктрини, яка відображає військово-стратегічні й військово-економічні сторони. Відносно стабільною за своїм характером є військово-політична сторона Доктрини, яка характеризує військово-політичну обстановку, основні загрози воєнній безпеці, будівництво військової організації й підготовку до війни, керівництво Збройними Силами у ході війні.

Воєнна доктрина — документ особливої державної ваги, є обов’язковим для всіх міністерств, відомств, структур, органів виконавчої влади щодо підготовки країни до оборони.

Одним з найважливіших положень у Воєнній доктрині є питання про противника і союзника, яке визначає спрямованість Військового будівництва й розбудови Збройних Сил. Дані з цього питання, мають закритий характер.

Стратегічним завданням України в галузі оборони є захист її державного суверенітету і політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів.

Проголошуючи свою Воєнну доктрину, яка має оборонний характер, Україна виходить з того, що завданням Збройних Сил є відбиття збройної агресії, завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну та припинення воєнних дій за умов, вигідних для України.

У Воєнній доктрині підкреслено, що основними завданнями забезпечення воєнної безпеки є:

у мирний час — прогнозування мети і характеру можливої війни для її запобігання, будівництво власних Збройних Сил у межах взятих на себе міжнародних зобов'язань, створення і підтримання воєнного потенціалу на рівні, достатньому для стримування збройної агресії, забезпечення недоторканності державних кордонів у повітрі, на суші і морі, припинення можливих провокацій та посягань на суверенітет країни, підтримання постійної готовності Збройних Сил до відбиття можливої агресії з боку будь-якої держави (коаліції держав) із повітряно-космічного простору, суші або моря;

у воєнний час — мобілізація всіх матеріальних та людських ресурсів країни для відбиття збройної агресії, завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну та припинення воєнних дій за умов, вигідних для України.