Студопедия — Тактико-технічні характеристики озброєння і бойової техніки
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тактико-технічні характеристики озброєння і бойової техніки






Інформація про озброєння і техніку іноземних армій та її характеристики наведено нижче в таблицях 4.1 та 4.2.

 

Таблиця 4.1. Озброєння США

Основні показники 5, 56 мм АВМ16А1 7, 62 мм СВМ21 7, 62 мм єдиний кулемет М60 12, 7 мм крупно-каліберн. кулемет " Браунинг" 11, 43 мм пістолет " Кольт" ПТУР " Дракон" ПТУР " ТОУ"
Рік прийняття на озброєння              
Маса з спорядженим магазином (ракети), кг 3, 68 4, 99 17, 2   1, 36 6, 12  
Початкова швидкість кулі (снаряду), м/с              
Прицільна дальність, м           1000/30 3750/65
Темп стрільби (постріл), хв. 700–950 - 550–600 450–550      
Бойова Швидко стріль- ність: - при стрільбі одиничними пострілами     45–65     10–20            
- при стрільбі чергами 150–200            
Ємкість магазину (стрічки) 20–30            

 


Таблиця 4.2. Озброєння ФРН

Основні показники 7, 62 мм АВGЗ 7, 62 мм єдиний кулемет MG3 9 мм пістолет " Вальтер" 9 мм пістолет- кулемет " УЗИ" МР2А1 44 мм проти танковий гранатомет " Лянце" ПТУР " Мілан"
Рік прийняття на озброєння            
Маса з спорядженим магазином (ракети), кг 4, 9 2, 5 0, 88 4, 1 10, 3 6, 6
Початкова швидкість кулі (снаряду), м/с 780-800       168/210  
Прицільна дальність, м           2000/25
Темп стрільби (постріл), хв. 500–600 700–1300        
Бойова швидко стріль-ність:            
- при стрільбі одиничними пострілами         3–4  
- при стрільбі чергами            
Ємкість магазину (стрічки)   50/250   25/32    

Таблиця 4.3. Бронетехніка

Основні показники США ФРН
БТРМ113А1 БМП М2 " Бредлі" БМП " Мардер"
Рік прийняття на озброєння      
Екіпаж + дес.від., чол. 1+12 3+6 3+7
Маса, тонн   22, 6 28, 2
Габарити 4, 86× 2, 68× 1, 826 6, 2× 3, 2× 2, 9 6, 8× 3, 2× 2, 8
Озброєння 12, 7 мм кулемет 25 мм гармата 7, 62 мм кулемет ПУ ПТУР " ТОУ" 20 мм гармата два 7, 62 мм кулемети
Боєкомплект 2000 патронів 900 пострілів 2200 патронів 6 ракет " ТОУ" 1250 пострілів 5000 патронів
Потужність двигуна, к.с.      
Швидкість руху по шосе (на плаву), км/г 65 (5, 6) 66 (7) 75 (-)
Запас ходу, км      

4.3. Тактика дій мотопіхотного відділення, взводу в обороні

Для забезпечення успішного ведення бойових дій велике значення має інформованість військовослужбовців про можливості, порядок і способи ведення бойових дій підрозділами, а також бойові характеристики техніки та озброєння армій інших країн світу. Володіючи такою інформацією, командир здатний чітко розпланувати хід бою і провести розрахунок сил та засобів.

Командування армій США, ФРН готують підрозділи своїх сухопутних військ для ведення воєнних дій як із застосуванням лише звичайних засобів ураження, так і з використанням ядерної зброї. До основних видів бою вони відносять наступ, оборону і стримуючі дії.

Відділення в обороні в залежності від характеру місцевості займає позицію шириною від 30 до 100 м при підсиленні 90 мм протитанковим гранатометом або кулеметом, ширина оборонної позиції відділення може досягати 125 м.

Відділення у взводному районі оборони готує основну і одну-дві запасні позиції. Вогневим групам відділення призначаються ділянки, які рівні приблизно половині всієї оборонної позиції, а вогневим засобам — сектори і основний напрямок для ведення вогню.

Характер інженерної підготовки оборони залежить від обстановки, місцевості, відведеного часу, наявності сил і засобів. Інженерне обладнання місцевості в обороні відділення звичайно починається з основної позиції, де відкопуються одиночні чи парні окопи. Відстань між одиночними окопами не перевищує 10 м, між парними — 20 м. Перед фронтом оборони відділення можуть встановлюватись дротяні загороди та міни.

При переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником відділення для обладнання позиції пристосовує місцеві предмети (воронки, канави) чи відкопує одиночні окопи для стрільби лежачи. В подальшому одиночні окопи дообладнуються у відкриті окопи-щілини для стрільби з коліна і укриття в положенні — лежачи. Глибина і ширина окопів — 60 см, довжина — 180 см. На їх підготовку витрачається близько 1 год. В наступні 2 години здійснюється заглиблення і попарне з’єднання окопів-щілин між собою. Такі ж самі окопи відриваються на запасних позиціях відділення. Одночасно з відриванням окопів відділення розчищає сектори обстрілу і маскує позиції від наземного і повітряного спостереження.

По мірі удосконалення основної позиції половина кожного відкритого окопу перекривається дерево-земляним покриттям товщиною 45 см. В окопах влаштовуються одна-дві ніші для укриття в положенні лежачи. Якщо є час та необхідні матеріали, то замість ніш в окопах рекомендується обладнювати бліндажі на дві людини кожний. На обладнання напівзакритих окопів і окопів з нішами (бліндажами витрачається відповідно 4–4, 5 і 6–7 (8–10) годин.

Основна і запасна позиції можуть з’єднуватися між собою ходами з’єднання.

Розвиток окопів і ходів може призводити до створення ділянок траншей. В період ядерної, артилерійської і авіаційної підготовки противника, особовий склад відділення ховається на дні окопів-щілин і вкривається зверху плащ-палатками.

Після закінчення артилерійської і авіаційної підготовки противника, особовий склад відділення швидко займає свої місця і готується до відбиття атаки. З підходом противника на дистанцію дійсного збройно-кулеметного вогню відділення відкриває вогонь зі всіх наявних засобів. По мірі наближення противника до переднього краю інтенсивність вогню посилюється з метою нанесення йому максимальних втрат і не допущення зайняття ним позиції, що обороняється. Танки противника знищуються вогнем з 90 мм протитанкового гранатомету і протитанковими гранатами. Інші вогневі засоби відділення рекомендується використовувати для ураження піхоти, що слідує за танками чи на танках. Якщо противнику вдалось увірватися на позицію, відділення вибиває його вогнем, гранатами і штиками. При проходженні танків противника через зайняту позицію склад відділення ховається в окопах, пропускає їх, а потім відкриває вогонь по наступаючій за танками піхоті. У випадку прориву оборони на сусідніх ділянках відділення займає одну із запасних позицій для відбиття атак з флангу чи тилу.

В ході оборони бронетранспортер мотопіхотного відділення знаходиться в укритті. Водій бронетранспортера чи спеціально виділений стрілок вогнем із великокаліберного кулемета знищує наступаючого противника перед фронтом оборони, а також прикриває фланги і тил відділення.

Вихід із бою і відхід відділення здійснює лише за наказом командира взводу, зазвичай групами, які прикривають одна одну вогнем. Вихід з бою вночі може відбуватися одночасно всім відділенням під прикриттям виділеного від взводу відділення.

Мотопіхотний взвод в обороні отримує задачу нанести поразку противнику вогнем ще до підходу його до переднього краю, не допустити прориву в глибину, у випадку вклинення — знищити вогнем і контратаками при взаємодії з іншими підрозділами роти, відновити зайняте положення. Для оборони:

в армії США взвод обороняє опорний пункт (позицію) до 400 м по фронту і до 200 м в глибину; відділення — до 100–125 м по фронту;

в армії ФРН взвод обороняє опорний пункт 500× 300 м, відділення — позицію до 150 м по фронту.

Бойовий порядок взводу частіше всього будується в лінію. Система вогню взводу в обороні організовується таким чином, щоб забезпечити поразку противника на далеких підходах, наростання інтенсивності вогню по мірі наближення противника до переднього краю оборони, встановлення загороджувального вогню близько до переднього краю, знищення вогнем противника, який вклинився. Відділенням призначаються сектори, які перекривають один одного для ведення вогню, і рубіж встановлення загороджувального вогню. Особливу увагу приділяють протитанковому вогню.

Інженерне обладнання взводного опорного пункту передбачає обладнання основних і запасних позицій мотопіхотних відділень, штатних і приданих вогневих засобів, улаштування командного пункту командира взводу, розчищення секторів обстрілу і обладнання загороджень перед переднім краєм та на флангах опорного пункту.

Особливу увагу приділяють маскуванню позицій взводу від наземного і повітряного спостереження.

Бій мотопіхотного взводу починається з підходом противника на відстань дійсного вогню штатних і приданих вогневих засобів.

Кулеметники і стрільці ведуть вогонь по піхоті противника, намагаючись відсікти її від танків. Розрахунки ПТУР ведуть вогонь по танках противника.

Якщо противнику вдалось вклинитись у взводний район оборони, взвод намагається знищити його вогнем і рішучими діями. По противнику, що вклинився в оборону сусіднього взводу, ведеться фланговий вогонь, щоб не допустити розширення прориву в сторону оборони взводу. При створенні загрози оточення, взвод займає кругову оборону, використовує для цього запасні і додаткові позиції.

Мотопіхотний взвод веде бій у складі першого чи другого ешелону роти. Він готує район до оборони і займає в ньому опорний пункт.

Ширина по фронту взводного району оборони і опорного пункту залежить від характеру місцевості, поставленої задачі і боєздатності взводу. При сприятливих умовах взводний район оборони може складати 750 м, а опорний пункт 400 м по фронту. Взводний район оборони, включаючи запасні позиції співпадає з глибиною опорного пункту і складає 200 м. Проміжки між опорними пунктами взводів роти можуть складати 200 м. Вони прикриваються вогнем всіх видів наявної зброї, а також протитанковими і протипіхотними загородами.

Знаходячись в першому ешелоні роти, взвод у взаємодії з іншими підрозділами, приданими і підтримуючими засобами вирішує завдання зупинити противника перед переднім краєм оборони і не допустити його вклинення у взводний район оборони.

При дії у складі другого ешелону роти взводу може ставитись завдання підтримати вогнем взводи першого ешелону, не допустити проникнення противника в глибину району оборони, забезпечити фланги і тил роти, а у випадку вклинення противника в оборону у взаємодії з іншими підрозділами вибити його і відновити початкове положення.

Бойовий порядок взводу будується звичайно в лінію відділень, що забезпечує максимальну щільність вогню перед переднім краєм і на флангах взводного району оборони.

Система вогню взводу організується на основі використання штатних і приданих вогневих засобів з метою забезпечити: враження противника на дальніх підступах; наростаючу інтенсивність вогню по мірі наближення противника до переднього краю оборони; постановку загороджувального вогню на рубежі у безпосередній близькості від переднього краю; знищення противника, який вклинився в оборону; прикриття загород і підтримку контратаки. Відділенням призначаються взаємно перекриті сектори для ведення вогню і рубіж постановки загороджувального вогню. Найближчий рубіж загороджувального вогню призначається якомога ближче до переднього краю оборони (як правило, на віддалі до 200 м від нього).

Командно-спостережний пункт командира взводу обладнується напівзакритим окопом з нішами чи бліндажами на 2–3 людини.

Успіх оборони взводу залежить від утримання кожним відділенням позиції. Стійкою обороною взвод створює умови для проведення контратаки силами більш крупних підрозділів з метою відновлення втраченого положення.

4.4. Тактика дій мотопіхотного відділення, взводу в наступі

Відділення, як правило, діє по фронту до 100 м із завданням знищити противника і заволодіти визначеним об’єктом (вогневою точкою, окопом, ділянкою траншеї і т.д.).

В залежності від характеру виконуваних задач відділення у наступі поділяється на маневрову і вогневу групи. Завдання маневрової групи зблизитись з противником і знищити його або змусити здатися в полон. Вогнева група призначається для підтримки маневреної групи веденням вогню по раніше виявлених і нових вогневих засобах. В якості маневреної чи вогневої групи передбачається використати будь-яку із вогневих груп відділення.

Мотопіхотне відділення може переходити в наступ із положення безпосереднього стикання з противником чи з районів зосередження.

На вихідний рубіж для наступу мотопіхотне відділення висувається у розчленованому строю. В залежності від характеру місцевості і вогню противника групи слідують поряд одна за одною. Вийшовши на вихідний рубіж, відділення розгортається в лінію і без затримки просувається до рубежу атаки.

При переході в наступ із безпосереднього зіткнення з противником, вихідним рубежем зазвичай є передній край, з якого відділення починає просування до рубежу атаки.

В ході просування маневрена і вогнева групи прикривають вогнем одна одну. Рубіж атаки звичайно призначається на відстані 100–150 м від об’єкту атаки. Відділення може пройти рубіж атаки без зупинок або ж використовуючи складки місцевості, вести вогонь з рубежу атаки, забезпечуючи вихід на нього інших відділень і одночасну атаку переднього краю оборони противника всім взводом.


Атаку об’єкту передбачається здійснювати двома способами: стрімким кидком всього відділення або поєднанням вогню по об’єкту вогневої групи з атакою об’єкта маневреною групою. Відділення в ході атаки веде з коротких зупинок прицільний або направлений в бік цілі вогонь із всіх наявних вогневих засобів. Вогонь із автоматичної зброї рекомендується вести короткими чергами.

Командир відділення керує підлеглими в бою голосом і сигналами, переміщуючись з одною із груп або у проміжку між ними. Зв’язок з командиром взводу він підтримує по радіо.

При виході до об’єкту атаки відділення закидує траншею (окоп) ручними гранатами, вривається в неї, очищує від противника і продовжує наступ до виконання поставленого завдання.

Водій бронетранспортера вогнем із крупнокаліберного кулемета забезпечує розгортання відділення для атаки. Потім бронетранспортер відводиться в укриття і знаходиться в готовності висунутися вперед для посадки особового складу. Зв’язок з водієм броне­транспортера підтримується по радіо.

Атака відділення при необхідності може підтримуватись двома наявними на бронетранспортері кулеметами, вогонь з яких ведуть водій і спеціально виділені 1–2 солдати.

Діючи сумісно з танками мотопіхотне відділення може вести наступ попереду танків або ж позаду них, дотримуючись дистанції 200–300 м. Якщо місцевість або протитанкова оборона противника ускладнює просування танків, то піхота наступає спереду танків, а танки підтримують її вогнем. Після просування піхоти вперед і знищення перепон танки обганяють її і наступають спереду піхоти. При підтримці наступу сильним артилерійським і мінометним вогнем піхота звичайно просувається за танками.

При веденні бойових дій в населеному пункті відділенню може ставитися завдання захопити окрему споруду (будівлю). В цьому випадку особовий склад підрозділяється на дві групи — штурмову і прикриття. Стрілки штурмової групи, до якої звичайно входить і командир відділення, діють попарно. Найбільш доцільно очищати будівлю від противника починаючи з верхнього поверху. Особовий склад відділення повинен мати при собі лише самий необхідний мінімум екіпірування.

Мотопіхотний взвод при наступі в складі роти може діяти в першому або другому ешелоні (резерві). Фронт наступу:

в армії США

- взводу......................................... до 400 м;

- відділення.................................. до 100 м.

в армії ФРН

- взводу......................................... 200–250 м;

- відділення.................................. до 100 м.

Для нього визначається об'єкт атаки на глибині 1–1, 5 км. Рубіж переходу в атаку позначається як можна ближче до противника і, в залежності від характеру місцевості, може знаходитись на відстані 100–150 м від переднього краю.

При наступі на добре підготовлену, насичену протитанковими засобами і недостатньо пригнічену вогнем оборону противника мотопіхота діє в пішому порядку попереду танків, знищуючи живу силу і протитанкові засоби противника. Танки, в свою чергу, ведуть боротьбу з танками, броне­транспортерами і вогневими засобами противника, забезпечуючи тим самим просування мотопіхоти. БТР, БМП діють на деякій відстані від танків, в готовності до розвитку успіху атаки. Зв'язок між піхотою і танками здійснюється по радіо.

Оволодівши об'єктом атаки, взвод продовжує наступ, окремі вогневі засоби в глибині оборони знищуються діями з флангу (тилу) або обходяться, а потім знищуються силами другого ешелону (резерву). При відході противника командир взводу організовує пере­слідування.

В разі зупинки наступу взвод організовує кругову оборону, окопується і готується до протидій можливим контратакам. Наступ поновлюється після відбиття контратак.

При діях в другому ешелоні (резерві) взвод для розвитку успіху, прикриття флангів надає вогневу підтримку першому еталону. Взводу другого ешелону (резерву) ставиться задача наступати в напрямку і знищувати противника в опорних пунктах, які обійшли підрозділи першого ешелону, замінити підрозділи першого ешелону, які зазнали значних втрат.

 

5. Ядерна, хімічна, бактеріологічна і запальна зброя іноземних армій та захист від неї

5.1. Ядерна, хімічна, бактеріологічна і запальна зброя іноземних армій

5.1.1. Ядерні боєприпаси. Вражаючі фактори ядерного вибуху

Ядерною зброєю називається зброя масового знищення, вибухової дії, яка базується на використанні внутрішньої ядерної енергії, яка виділяється при реакціях поділу деяких ізотопів урану або при термоядерних реакціях синтезу легких ядер ізотопів водню. Ця зброя включає різні ядерні боєприпаси: бойові частини ракет і торпед, авіаційні і глибинні бомби, артилерійські снаряди і міни з ядерними зарядними пристроями, засоби керування ними та носії. Інколи в залежності від типу заряду вживають більш вузькі поняття, наприклад: атомна зброя; пристрої, в яких використовується реакції поділу, термоядерна зброя, комбіновані заряди, нейтронна зброя. Потужність ядерного вибуху характеризує трьохтиповий еквівалент. Це означає, що якщо потужність якого-небудь ядерного вибуху, наприклад, дорівнює 20000 т то при даному ядерному вибуху виділяється така ж енергія, як і при вибуху 20000 т тринітротолуолу. Тротиловий еквівалент виміряється в тоннах, кілотоннах, мегатоннах.

При вибуху потужністю 20000 т в ланцюгову реакцію поділу вступає біля 1 кг плутонію або урану. Інша частина ядерної речовини, яка не вступила в реакцію розсіюється в навколишньому просторі енергією вибуху. Якщо потужність заряду, в яких використовується реакції важких ядер, обмежені до 1000 т то застосування реакції синтезу в термоядерних і комбінованих боєприпасах дозволяє створювати зброю практично з необмеженою потужністю.

Ядерні боєприпаси в залежності від потужності поділяються на:

- надмалі 1000 т

- малі 1–10 тис. тон

- середні 10–100 тис. тон

- великі більше 100 тис. тон

В залежності від завдань, які вирішуються з застосуванням ядерної зброї, типу і місця знаходження об’єктів ядерні вибухи поділяються на:

1. повітряні;

2. наземні;

3. підземні;

4. підводні;

5. надводні;

6. висотні.

Повітряний ядерний вибух здійснюється в атмосфері на висоті, при якій область не доторкається поверхні землі, води, але не вище 10 км

Наземний ядерний вибух здійснюється на поверхні землі (контактний) або на такій висоті, при якій область випромінювання доторкається поверхні землі.


Надводний ядерний вибух здійснюється на поверхні води або на такій висоті, при якій область випромінювання доторкається поверхні води.

Підводний ядерний вибух здійснюється в воді на певній глибині.

Висотний ядерний вибух здійснюється вище границі тропосфери Землі вище 10 км.

Уражаючими факторами ядерного вибуху є:

1. вибухова хвиля;

2. світлове випромінювання;

3. проникаюча радіація;

4. електромагнітний імпульс;

5. радіоактивне зараження місцевості.

Вибухова хвиля ядерного вибуху — один з основних уражаючих факторів. Вона являє собою область різкого стиснення середовища, що поширюється від центру вибуху з над­звуковою швидкістю. На її долю припадає 45–55% енергії вибуху.

В залежності від того, в якому середовищі поширюється хвиля — в повітрі, воді, чи ґрунті, її називають повітряною вибуховою хвилею, вибуховою хвилею в воді та сейсмовибуховою хвилею в ґрунті.

Основними параметрами вибухової хвилі, які визначають її уражаючу дію, є надлишковий тиск, швидкісний напір, час дії вибухової хвилі.

На поширення вибухової хвилі суттєво впливають рельєф місцевості, міська забудова, лісові масиви, метеорологічні умови, потужність і тип ядерного вибуху.

Ураження людей викликає як пряма дія повітряної вибухової хвилі, так і другорядна (літаючими частинами споруд, падаючими деревами, каменем, ґрунтом і т.п.). Характер і степінь ураження людей залежить від надлишкового тиску; травми від дії вибухової хвилі умовно поділяють на легкі (Р=0, 2–0, 4 кгс/см. кв), середні (Р=0, 5 кгс/см. кв), і важкі (Р=2, 5 кгс/см.кв.).

При тиску понад 1 кгс/см. кв. травми можуть бути дуже важкими та смертельними.

Метальна дія швидкісного напору є основою при виведенні з ладу озброєння та воєнної техніки. Пошкодження озброєння та воєнної техніки після відкидання (при ударі до ґрунту) можуть бути більш значними, ніж при безпосередній дії вибухової хвилі.

Основний метод захисту особового складу, озброєння та воєнної техніки від ураження вибуховою хвилею — ізоляція їх в сховища. Перекриті траншеї зменшують радіус уражаючої дії в 2 рази, а бліндажі — в 3 рази. Особовий склад, який знаходиться в міцних підземних спорудах на глибині більш 10 м, не вражається навіть в тому випадку, якщо ця споруда знаходиться в епіцентрі повітряного ядерного вибуху.

Світлове випромінювання ядерного вибуху являє собою електро­магнітне випро­мінювання, яке включає ультрафіолетову і інфрачервону область спектру і діє протягом декількох секунд.

Джерелом світлового випромінювання є область випромінювання (вогняний шар), який складається з розжарених продуктів вибуху і повітря. З цієї області випромінюється велика кількість променевої енергії в надзвичайно короткий проміжок часу, в наслідок чого відбувається швидке нагрівання опромінених предметів, обвуглення або загорання горючих матеріалів та опіки живих тканин.

Світлове випромінювання складає 30–40% всієї енергії ядерного вибуху. На відкритій місцевості світлове випромінювання володіє більшим радіусом дії в порівнянні з вибуховою і проникаючою радіацією.

Основним вражаючим фактором світлового випромінювання є світловий імпульс — кількість світлової енергії, яка падає на 1 м кв освітленої поверхні, перпендикулярної до напрямку випромінювання, за весь час світіння ділянки вибуху.


Ураження людей світловим випромінюванням виражається на виникненні опіків різних степенів на відкритих і захищених ділянках шкіри, а також в пошкодженні очей. Опіки можуть бути безпосередньо від випромінювання або від полум’я, яке виникає при загоранні різних предметів під дією світлового випромінювання. Розрізняють чотири степені опіків: опік першого степеня являє собою поверхневе пошкодження шкіри, який зовнішньо проявляється в її почервонінні; опік другого степеня характеризується появою пухирів; опік третього степеня викликає омертвіння глибоких шарів шкіри; при опіку четвертого степеня обвуглюється шкіра і підшкірна клітковина, а інколи і більш глибші тканини.

Захист від світлового випромінювання більш простіший, ніж при інших уражаючих факторах ядерного вибуху, оскільки будь-яка непрозора перешкода, об’єкт, який створює тінь, може служити захистом від світлового випромінювання, фортифікаційні споруди з перекриттям, а також танки, бойові машини повністю захищають від опіків світлового випромінювання.

Проникаюча радіація являє собою гамма-випромінювання і потік нейтронів, які випромінюються в навколишнє середовище з зони ядерного вибуху. Як вражаючий фактор проникаюча радіація досягає особливо великих розмірів при застосуванні нейтронних боєприпасів. Час дії проникаючої радіації для наземних об’єктів залежить від потужності боєприпасів і може складати 15–25 с з моменту вибуху.

Вражаюча дія проникаючої радіації характеризується величиною дози випро­мінювання — тобто кількістю енергії радіоактивного випромінювання, яке поглинається одиницею маси опроміненого середовища. Доза проникаючої радіації залежить від типу ядерного боєприпасу, потужності і виду вибуху, а також від відстані до центру вибуху. Розрізняють експозиційну дозу і дозу поглинання.

Експозиційна доза вимірюється в рентгенах. Один рентген — це така доза гамма випромінювання, яка створює в 1 см куб повітря близько 2 млрд. пар іонів. Доза поглинання вимірюється в радах. Один рад — це така доза, при якій енергія випромінювання 100 ерг передається 1 граму речовини.

Ураження особового складу проникаючою радіацією обумовлено її здатністю іонізувати живі тканини, що приводить до виникнення променевої хвороби. В залежності від тривалості опромінення прийняті наступні сумарні дози гамма-випромінювання, які не приводять до зниження боєздатності особового складу: одноразове опромінення імпульсне або протягом 4‑ х перших діб — 50 рад; багаторазове безперервне опромінення або протягом 30-х перших діб — 100 рад, на протязі 3-міс. — 200 рад; на протязі року — 300 рад.

Захист особового складу від проникаючої радіації забезпечується використанням бойової техніки, фортифікаційний споруд.

Електромагнітний імпульс (ЕМІ). При ядерному вибуху в результаті взаємодії гамма-випромінювання і нейтронів з атомами навколишнього середовища виникають потужні електромагнітні поля. Ці поля внаслідок їх короткочасності прийнято називати електромагнітним імпульсом, який найбільш повно проявляється при наземних та низьких повітряних вибухах. Найбільше ЕМІ впливає на системи зв’язку, сигналізації та керування. Під дією ЕМІ в цих системах виникають небажані електричні струми та напруги, які можуть викликати пробої ізоляції, пошкодження трансформаторів, згоряння розрядників, псування напівпровідникових приладів. Захист від ЕМІ досягається екрануванням ліній енерго­зберігання і керування, а також апаратури.

Радіоактивне забруднення місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води та інших об’єктів виникає після випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху.


Джерелами радіоактивного забруднення при ядерному вибуху є: продукти поділу ядерних вибухових речовин, які утворюються в ґрунті та інших матеріалах під впливом нейтронів — наведена активність.

Степінь забрудненості місцевості оцінюється потужністю дози, яка вимірюється в рентгенах на годину. На місцевості, яка стала об’єктом радіоактивного забруднення при ядерному вибуху утворюються 2 ділянки: район вибуху та слід хмари.

Значення радіоактивного забруднення як уражаючого фактора визначається тим, що високий рівень радіації може спостерігатись не тільки в районі, який прилягає до місця вибуху, але й на відстані десятків і сотень кілометрів від нього. Радіоактивне забруднення місцевості може бути небезпечним протягом кількох діб і тижнів після вибуху.

За степенем небезпеки заражену місцевість по сліду хмари прийнято ділити на наступні чотири зони. Зона Апомірного зараження. Дози випромінювання до повного розпаду РР на зовнішній межі зони Д=40; на внутрішній дорівнює 400 рад. Зона Бсильного зараження. Дози випромінювання на кордонах Д=400 рад. і Д=1200 рад. Зона Внебезпечного зараження. Дози випромінювання на кордонах Д=1200 рад і Д=4000 рад. Зона Гнадзвичайного зараження. Дози випромінювання на внутрішній межі зони Д=3000 рад, а всередині Д=7000 рад.

Радіоактивне забруднення може викликати поранення особового складу як шляхом зовнішнього опромінення, так і при потраплянні радіоактивних речовин всередину організму.

Забруднення різних об’єктів, зброї, техніки, продуктів вимірюється в мілірентгенах на годину (мР/год).

Нейтронна зброя. Ядерні боєприпаси, вибухи яких супроводжуються підвищеним нейтронним опроміненням, називається нейтронними. На даний час в США розробляються ядерні заряди нейтронного типу для артилерійської системи калібру 155 мм і 203, 2 мм та для бойової ракети типу “Ланс”. При вибуху ядерного заряду нейтронного типу біля 80% всієї енергій виділяється у вигляді надшвидких нейтронів, інша енергія витрачається на інші уражаючі фактори. Радіус дії нейтронного потоку перевищує радіус дії вибухової хвилі і світового випромінювання майже в 4 рази.

Захист особового складу від нейтронних зарядів забезпечується використанням бойової техніки і фортифікаційних споруд.

Носіями ядерної зброї є балістичні і крилаті ракети, літаки-носії, артилерія, підводні лотки і надводні кораблі, озброєні ракетами і торпедами з ядерним зарядом. Ці засоби прийняті на озброєння армій країн блоку НАТО, в першу чергу, в Збройних силах США.

 

5.1.2. Отруйні речовини, їх призначення, класифікація

Хімічна зброя — це отруйні речовини і засоби їх застосування. Основу хімічної зброї складають отруйні речовини ( ОР ) — токсичні хімічні сполуки, які дають можливість застосовувати їх для ураження людей, тварин і зараження місцевості протягом тривалого часу. Знаходячись в бойовому стані, вони пошкоджують організм людини, проникаючи через органи дихання, шкіряні покрови і рани. Крім того, людина може отримати пошкодження після вживання заражених продуктів харчування і води, а також при дії ОР — такий стан речовин, в якому вони застосовується для досягнення максимального ефекту. ОР існують у вигляді пари, аерозолю, крапель.

По тактичному призначенню і за характером вражаючої дії ОР поділяються на групи: смертельні (для смертельного поранення або для виведення з ладу людей на тривалий час), ті, що тимчасово виводять з ладу (діють на нервову систему і викликають психічні розлади), і навчальні.


За фізіологічним впливом на організм ОР поділяються на: нервово-паралітичної дії, загально отруйної, психохімічної і подразнюючої дії, задушливі.

В залежності від тривалості зберігання уражаючої здатності ОР поділяються на дві групи: стійкі, які зберігають свою уражаючу дію від кількох годин і діб до кількох тижнів, нестійкі, які втрачають свою дію через кілька десятків хвилин після їх застосування.

До хімічної зброї належать також спеціальні хімічні речовини (фітотоксиканти), які призначенні для пошкодження різних видів рослин (гербіциди призначені для знищення трав’яного покрову, злакових і овочевих культур; альдегіди — вражають водяний покров; дефоліанти — приводять до опадання листя рослин, лесиканти — висушують рослини).

До хімічних засобів ураження належать хімічні боєприпаси (артилерійські снаряди і міни, хімічні бойові частини ракет, хімічні фугаси, шашки, гранати і патрони) і хімічні бойові прибори та механічні генератори аерозолів.

Суттєву увагу приділено заміні звичайних систем хімічної зброї бінарними системами. На відміну від звичайних хімічних боєприпасів бінарні заряджаються не готовими ОР, а двома нетоксичними або малотоксичними вихідними компонентами. Компоненти містяться в корпусі боєприпасах (снаряда, бомби) ізольовано один від одного. Зберігання запасів та транспортування цих компонентів небезпечні.

При бойовому використанні бінарних хімічних боєприпасів проходить змішування (з’єднування) компонентів. Вони вступають між собою в хімічну реакцію з утворенням високотоксичних ОР нервово-паралітичної дії типу зарин або Ві-Екс.

Змішування компонентів та реакція між ними досягається після відстрілювання снаряду (викиду бомби), руйнування поділяючої їх перегородки та штучного перемішування з допомогою спеціальних приладів.

Отруйні речовини нервово-паралітичної дії. За своїми фізичними властивостями ОР, які належать до даної групи, являють собою безколірні рідини, які практично не мають запаху, володіють високою токсичністю. Зимою вони не замерзають.

Потрапляючи в організм людини через органи дихання, шкірні покрови та травний тракт, ці ОР вражають нервову систему. Характерними симптомами отруєння є різке звуження зіниць, погіршення зору, виділення слини, нудота, погіршення дихання, порушення координації рухів, параліч. Для захисту від нервово-паралітичних ОР використовуються засоби індивідуального захисту, протигази, ОЗК, бойову техніку, сховища з фільтро­вентиляційними установками. Виявлення даних ОР здійснюється приладами ВПХР (військовий прилад хімічної розвідки) з індикаторною трубкою з червоним кільцем і крапкою.

Отруйні речовини, які пошкоджують шкіру. Іприт являє собою злегка жовту або темно-буру рідину з запахом часнику. Легко поглинається тканиною, шкірою, деревом, фарбою, дуже стійкий.

Застосовується в вигляді пари, аерозолю, крапель. Володіє різноманітною шкідливою дією. В організм потрапляє через органи дихання, шкіру та шлунково-кишковий тракт. Діє на шкіру та очі. При потраплянні на шкіру через 2–3 години відбувається її почервоніння. Через добу на місці почервоніння утворюються дрібні пухирці, наповненні прозорою рідиною. При вдиханні парів іприту ознаки ураження з’являються через декілька годин у вигляді сухості і свербіння в носоглотці, потім відбувається набряк слизової носоглотки, який супроводжується гнійними виділеннями. В важких випадках виникає запалення легень, смерть наступає на 3–4 день від задухи.

Особливо чутливими до парів іприту є очі. Потрапляння в очі крапельного-рідкого іприту може викликати повну втрату зору. При потраплянні іприту в шлунково-кишковий тракт через 30–40 хв. з’являються різкі болі в шлунку, слиновиділення, нудота, рвота.


Виявлення іприту здійснюється з допомогою приладу ВПХР з індикаторною трубкою з одним жовтим кільцем. Для захисту від іприту використовують протигази, ОЗК, техніку та сховища.

Отруйні речовини загальної дії. До них належать синильна кислота (безколірна рідина з запахом гіркого мигдалю), хлорціан (безколірна рідина з різким неприємним запахом).

Застосовуються у вигляді пари. Незахищений особовий склад ОР уражає через органи дихання і при потраплянні в організм з їжею і водою.

Ознаки ураження: металевий присмак в роті, подразнення очей (при дії хлорціану), відчуття гіркот







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2900. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

КОНСТРУКЦИЯ КОЛЕСНОЙ ПАРЫ ВАГОНА Тип колёсной пары определяется типом оси и диаметром колес. Согласно ГОСТ 4835-2006* устанавливаются типы колесных пар для грузовых вагонов с осями РУ1Ш и РВ2Ш и колесами диаметром по кругу катания 957 мм. Номинальный диаметр колеса – 950 мм...

Философские школы эпохи эллинизма (неоплатонизм, эпикуреизм, стоицизм, скептицизм). Эпоха эллинизма со времени походов Александра Македонского, в результате которых была образована гигантская империя от Индии на востоке до Греции и Македонии на западе...

Демографияда "Демографиялық жарылыс" дегеніміз не? Демография (грекше демос — халық) — халықтың құрылымын...

Мотивационная сфера личности, ее структура. Потребности и мотивы. Потребности и мотивы, их роль в организации деятельности...

Классификация ИС по признаку структурированности задач Так как основное назначение ИС – автоматизировать информационные процессы для решения определенных задач, то одна из основных классификаций – это классификация ИС по степени структурированности задач...

Внешняя политика России 1894- 1917 гг. Внешнюю политику Николая II и первый период его царствования определяли, по меньшей мере три важных фактора...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия