Позначення проходів, комендантська служба на нихПри займанні військами позицій і районів на місцевості необхідно: розвідати наявність мін на місцевості, перевірити споруди, об’єкти техніку; не входити в будівлі та інші споруди до перевірки їх на мінування; не пересувати з місця і не піднімати залишену противником бойову техніку і предмети озброєння без попередньої перевірки їх на наявність мін-сюрпризів. Дані про загородження противника добуваються розвідкою. При цьому виявляють: - розташування загород на місцевості, їх протяжність по фронту і в глибину, можливість обходу; - технічний стан, ступінь готовності, організацію прикриття вогнем; - способи встановлення мін, їх тип, наявність мін з елементами невилучення. Для розвідки мінно-вибухових загород, встановлених дистанційними системами мінування в кожній механізованій (танковій) роті, батареї готують одне відділення. Розвідка встановлює: час і спосіб мінування; напрям, висоту польоту і кількість літаків (вертольотів), які виконували мінування; інтервал скидання мін (контейнерів); кількість випущених противником ракет або зарядів з мінами; місце падіння мін (контейнерів) тип мін і межі мінування районів (шляхів). Мінно-вибухові загороди, встановлені дистанційними системами мінування, частини і підрозділи долають за рішенням командира, як правило самостійно. У всіх випадках не допускається довготривале перебування військ у замінованих районах і на шляхах пересування. Для подолання перешкод в кожному батальйоні (дивізіоні) створюють групи розмінування, а в кожній роті (батареї) призначають відділення розмінування. До складу групи розмінування виділяють одне-два відділення, які знають прийоми розмінування, споряджені засобами пошуку мін і їх знищення. Кожне відділення повинне мати дві-три кішки з шнурами, п’ять-сім захоплюючих ложок, один-два сачки для збирання протипіхотних мін, дві котушки з чорно-білою стрічкою, вісім-десять прапорців для позначення. Особовий склад обладнується індивідуальними засобами і пристосуваннями (рис. 9.1). При виході підрозділу із замінованого району танками, обладнаними мінними тралами типу КМТ-5, або вручну, прокладають магістральні проходи (по одному на батальйон). На кожну механізовану /танкову/ роту готують прохід, який забезпечує вихід роти на магістральний прохід, або із замінованого району. Екіпажі танків, бронетранспортерів, бойових машин можуть готувати індивідуальні проходи, кожний на свою машину.
Рис 9.1. Індивідуальні засоби і пристрої для подолання мінно-вибухових загороджень, які встановлені дистанційними системами мінування. а – каток з твердого дерева; б – сачок для збирання протипіхотних мін; в- захисна маска; г –наколінник; контейнер з 2-3 мм сталі для знищення протипіхотних мін; е – ложка для захоплювання; 1 – металічні труби; 2 – фартух з 4 мм резини або брезенту; 3 – дерев’яний каток; 4 – обід; 5 – щиток з 3 мм оргскла; 6 – розвертка; 7 – тасмя; 8 – парусина; 9 – 5 мм пориста резина; 10 –1-5 м’яка резина. При самостійному доланні мінних полів танками і бойовими машинами, забезпеченими індивідуальними засобами тралення, підрозділ діє в наступному порядку: - вистрілює піросигнал, показуючи рубіж, на якому трали КМТ-6 переводяться в похідне положення; - один танк обладнаний мінним талом типу КМТ-5, просувається попереду танків, оснащених талами типу КМТ-6 на дистанції 50–100 м. КМТ-6 знаходиться в похідному положенні. При підриві міни під тралом КМТ-5 командир танку дає по радіо сигнал “Міни” і вистрілює піросигнал. Почувши сигнал і орієнтуючись по світловому сигналу, екіпажі танків переводять трали КМТ-6 в робоче положення і продовжують рух за курсом. Після проходження мінного поля екіпаж танку з тралом типу КМТ-5 знову. Долання інженерних загород може здійснюватися по проходам. Кількість проходів, спосіб і час їх долання, визначає загальновійськовий командир. Проходи в своїх загородах готують завчасно, до початку наступу, а в загородах противника — в ході наступальних дій. В залежності від способу наступальних військ проходи в мінних полях противника можуть прокладатися ще до початку наступу. В кожному випадку вони повинні надійно прикриватися вогнем. Для швидкого їх закриття готують мінні шлагбауми.
Рис 9.2. Схема подолання мінного поля танками, які оснащені тралами. 1 – танк з тралом типу КМТ-5; 2 – танки з тралами КМТ-6.
Ширину проходу в своїх мінних полях і в мінних полях противника, розміщених перед переднім краєм оборони, приймають 6–8 м, а в мінних полях, розміщених в глибині оборони противника — не менше 4 м. Для пропуску через протипіхотні мінні поля особового складу /в колону по одному/ можуть влаштовуватись проходи у вигляді стежок шириною 0, 4–1, 0 м, на яких з допомогою заряду розмінування знищують протипіхотні міни. Долання мінних полів може здійснюватись по колійних проходах. Ширина кожної колії повинна бути не менше 1, 1 м, а міжколійного не протраленого проміжку близько — 1, 5 м. Такий прохід забезпечує пропуск по ньому танків та інших гусеничних машин, у яких відстань між внутрішніми краями гусениць 2–2, 5 м. Колійний прохід проробляють двома танками, обладнаними мінними тралами типу КМТ-5; танки рухаються один за другим, відстані між танками 25–30 м. Проходи, які співпадають з напрямком шляхів руху військ, роз-ширюють до 12 м і більше. Розширення проходів, як правило, виконують силами інженерних підрозділів. Для влаштування суцільного проходу з допомогою тралів типа КМТ-5 необхідно проходження трьох-чотирьох танків з тралами уступом вправо /вліво/. Колійні проходи можуть розширюватись вибуховим способом з допомогою ланок продовженого заряду розмінування, а також вручну(рис. 9.3). Для самостійної перевірки на мінування і для розмінування районів розміщення (позицій) і місця виконання задач підрозділів військ і спеціальних військ оснащуються міношукачами ІМП комплектами розмінування КРІ і КР0. З допомогою міношукача ІМП знаходять протитанкові міни з металічним корпусом, які встановлені в ґрунті на глибині до 40 см, у воді — до 1, 2 м; міни з дерев’яними, тканинними і пластмасовими корпусами і металічними підривниками виявляють в ґрунті на глибині 12 см, а протипіхотні фугасні міни з металічними підривниками — до 8 см.
Рис. 9.3. Розширення колійного проходу подовженими зарядами. 1 – подовжені заряди; 2- протралена колія; 3 – детонуючий шнур; 4 – запалювальна трубка; 5 – мінне поле.
Таблиця 9.1. Склад комплектів КРІ та КРО
При пошуку мін міношукачем пошуковий елемент безперервно і плавно переміщують в горизонтальній площині паралельно поверхні землі на висоті 5–7 см, в смузі шириною 1, 5 м /стоячи/ і до 1 м /лежачи/. При находжені під пошуковим елементом міни /металічного предмету/ в телефонах прослуховуються зміни тону звуку. Характер предмету з’ясовується щупом. Збірний щуп складається із стального загостреного наконечника довжиною 310мм, діаметром 5 мм і руків’я, яке складається із трьох окремих частин. Щупи можуть виготовлятись у військах у вигляді руків’я і прикріпленої до неї металічного наконечника діаметром 5–7 мм. Для пошуку мін стоячи щупи роблять довжиною 1, 5–2 м, для пошуку мін лежачи — 0, 8 м. Щуп тримають під кутом 20–45° до поверхні землі і плавно проколюють ним ґрунт на глибину 10–15 см через кожних 10–20 см. При роботі в положенні лежачи, щуп тримають майже паралельно поверхні землі. Якщо щуп наштовхується на твердий предмет, то проколами уточнюють його контури. Розвідку і знищення осколкових протипіхотних мін, встановлених з дротяними розтяжками, здійснюється кішкою зі шнуром довжиною 30–50 м. Кішку послідовно закидають вперед на місцевість /мінне поле/ і протягують назад. Наявність мін визначають за їх вибухами. Для прокладення проходу вручну призначають відділення з засобами пошуку, пристроями для знаходження /знищення/ мін і позначення проходу (рис. 9.4).
Рис. 9.4. Прокладання проходу в мінному полі відділенням оснащеним міношукачами. 1-6 – номера розрахунку з міношукачами; 7 – командир відділення; 8 – чорно-біла стрічка; 9 – односторонній знак позначення проходу.
Відділення розгортається уступом праворуч або ліворуч. 1-й номер дотримується заданого напряму за поміченим орієнтиром, рухаючись серед проводить пошук мін міношукачем і показує ліву (праву) межу проходу чорно-білою стрічкою. Виступом вправо /вліво/ від 1-го номеру на дистанції 10–15 м один від одного рухаються інші номери. Вони орієнтуються за кінцями чорно-білих стрічок /довжиною 15 м/, закріплених до поясного паска кожного номера. Останній, 6-й номер для позначення правої /лівої/ границі проходу тягне за собою чорно-білу стрічку яка розмотується з котушки. 1-й номер, закінчивши пошук, залишається для охорони проходу; 2-й і 3-й номери повертаються на вихідний рубіж (орієнтиром є чорно-біла стрічка, розтягнута 1-м номером), беруть знаки і позначають ними границі проходу: 2-й ліворуч, 3-й праворуч. При оснащені міношукачами і щупами відділення ділиться на три розрахунки по два номери в кожному. При виході до границі мінного поля 1-й розрахунок, витримуючи заданий напрям, здійснює пошук мін в смузі шириною 2, 5–3 м /перші номери щупами, другі – міношукачами/. Кожний номер 1-го розрахунку тягне за собою чорно-білу стрічку довжиною 15 м, прикріплену до поясного паска. 1-й номер 2-го розрахунку і 2-й номер 3-го розрахунку тягнуть за собою чорно-білі стрічки, розмотуючи з котушок (стрічками позначаються границі проходу). В протитанкових мінних полях можуть бути встановлені протипіхотні осколкові міни з розтяжками. Для їх тралення призначають двох чоловік з кішками. Тільки після тралення протипіхотних мін в смузі наміченого проходу на глибину 15–20 м розрахунки починають пошук протитанкових мін. Операція повторяється до кінця прокладання проходу на всю глибину мінного поля. Знайшовши міну, її вилучають або переміщують за межі проходу, або позначають з метою наступного їх стягування кішками або знищення накладними зарядами. Проходи в мінних полях перед переднім краєм позначають односторонніми знаками, які добре видно зі сторони наших військ і непомітними зі сторони противника (рис 5).
Рис. 9.5. Позначення проходів односторонніми знаками з світловими а – вигляд знаку спереду; б – повздовжній розріз знаку; 1 – світловий сигнал; 2 – односторонні знаки (30× 30см); 3 – прохід.
Для забезпечення пропуску військ по проходам організовується комендантська служба. Проходи позначають вказівниками з такими ж номерами, як і дороги, що підходять до них. На кожні три-шість проходів призначається комендант. Він завчасно встановлює зв’язок з командирами частин і підрозділів, для яких підготовлені проходи, виставляє комендантські пости, ставить задачі старшим постів, організовує і контролює їх дії, розподіляє засоби для розширення проходів, їх позначення і закриття. На кожний прохід призначають комендантський пост у складі 3–4 чоловіки. Старший посту організовує регулювання руху військ по проходу, виставляючи регулювальників на початку і в кінці проходу, зустрічає підрозділ, який підходить до проходу і забезпечує їх пропуск. Комендантські пости обладнуються сигнальними засобами для регулювання руху (рис. 9.6). Організація комендантської служби на проходах звичайно покладається на підрозділи інженерних військ. Для вирішення питань з прокладення проходів в кожному батальйоні першого ешелону створюють позаштатну групу розгородження або підсилюють батальйон підрозділом інженерних військ /від відділення до взводу/ з засобами розгородження. Концепція “наземної мінної війни” викликає необхідність постійно мати групу розгородження в кожному батальйоні /дивізіоні/, а інколи і в кожній роті /батареї/ і потребує навчання особового складу всіх підрозділів прийомам і способам пошуку і знешкодження мін, в першу чергу дистанційно встановлених.
Рис. 9.6. Схема комендантської служби на проходах. 1-12 – регулювальники; 13, 14 – командири відділень; 15 – командир взводу; 16 – знаки для позначення проходів; 17 – знаки для позначення шляхів виходу до п
9.2. Міни Збройних Сил України та іноземних армій
|
