Розташування відділення на місці і в сторожовій охороніРозташування відділення на місці. Відділення (танк) на місці звичайно розташовується в складі взводу уздовж маршруту висування, використовуючи захисні і маскувальні властивості місцевості. Відділення на БМП (БТР), танк розташовуються в зазначених командиром взводу місцях на відстані 25–50 м один від одного. Особовий склад розміщується поблизу своїх машин. Для нього відриваються щілини, а при наявності часу влаштовуються перекриті щілини чи бліндажі. Для бойових машин піхоти (БТР), танків обладнуються окопи (укриття), місця розміщення особового складу і розташування бойової техніки ретельно маскуються. Відділення (танк) при розташуванні на місці повинне бути в постійній готовності до відбиття нападу наземного, повітряного противника і знищенню його диверсійно-розвідувальних груп. Прибувши в район розташування й одержавши задачу, командир відділення (танка) перевіряє знання особовим складом порядку відбиття наземного і повітряного ворога, сигналів оповіщення, управління і взаємодії і порядку дій по них, особисто керує обладнанням місця для розміщення особового складу, окопу чи укриття для бойової машини піхоти (танка), маскуванням і технічним обслуговуванням озброєння і бойової техніки. При проведенні технічного обслуговування машини в першу чергу проводиться дозаправлення її пальним, поповнення боєприпасами, проводиться перевірка озброєння, механізмів і приладів, їх регулювання, змащення й усунення виявлених несправностей. Про проведену роботу і бойову готовність відділення (танка) командир відділення доповідає командиру взводу. Відділення (танк) у сторожовій охороні. Відділення (танк) може бути призначене в сторожовий пост для охорони батальйону, розташованого на місці, чи від роти (взводу), призначеної в сторожову заставу. Сторожовий пост виставляється від підрозділу, що охороняється на віддалі до 1500 м, займає й обладнує зазначену йому позицію. Механізоване відділення (танк), призначене в сторожову охорону, має задачу не допустити проникнення розвідки противника до підрозділів, що охороняються, вчасно виявити появу наземного противника, попередити про нього підрозділи, що охороняються, та у випадку нападу противника завзято обороняти займану позицію. Командир відділення (танка), одержавши задачу і зайнявши позицію, виставляє одного-двох спостерігачів; визначає основні і запасні вогневі позиції бойової машини піхоти (БТР), танка, кулемета і гранатомета, місця для стрільб автоматникам; віддає бойовий наказ; організовує систему вогню, інженерне обладнання і маскування позиції; визначає порядок несення служби, ведення вогню і дій у випадку появи противника. Сторожовий пост несе службу зазвичай протягом доби. У бойовому наказі командир сторожового поста вказує: - орієнтири; - склад, розташування і характер дій противника; - задачу взводу; - задачу відділення (танка), позицію (танку — основну і запасну вогневі позиції), смугу вогню і додатковий сектор обстрілу (танку — основний і додатковий сектори обстрілу з кожної позиції), основну і запасну вогневі позиції бойової машини піхоти (бронетранспортера), основний і додатковий сектори обстрілу з кожної позиції; - задачі сусідів; - задачі особовому складу: командир відділення — навіднику-оператору (навіднику кулемета), механіку-водію (водію), кулеметнику і гранатометнику — основні і запасні вогневі позиції; автоматникам — місця для стрільби, послідовність їхнього обладнання і зміни в ході бою; навіднику-оператору (навіднику кулемета) і кулеметнику, крім того, — основний і додатковий сектори обстрілу з кожної позиції; командир танка — всьому екіпажу — порядок заняття, обладнання і зміни вогневих позицій; навіднику гармати — порядок спостереження і ведення вогню з гармати і спареного кулемета; механіку-водію — маршрут виходу на запасну вогневу позицію, а іноді і порядок спостереження, коректування вогню і маршрут відходу; - сигнали оповіщення, управління і взаємодії, порядок дій за ними і перепустка; - час готовності і заступника. Одиночних солдатів і дрібні групи противника, що підходять до позиції сторожового посту, відділення захоплює в полон чи знищує вогнем. При підході до позиції сторожового посту переважаючих сил противника відділення (танк) веде бій і утримує займану позицію до підходу підрозділів, що охороняються чи до одержання наказу на відхід. Перепустка і відклик встановлюються на кожну добу для впізнання своїх військовослужбовців. Перепусткою може служити найменування озброєння чи бойової техніки (наприклад: «Автомат», «Гармата», «Бронетранспортер»), а відкликом — назва населеного пункту, що починається з тієї ж букви, що і перепустка (наприклад: «Ачинськ», «Гродно», «Брянськ»). Перепустка повідомляється всьому особовому складу поста (застави) і підрозділів, що ведуть розвідку, а відклик — командирам цих підрозділів, а також особам, що посилаються для передачі їм наказів. Перепустка запитується в осіб, що проходять через лінію охорони й ідуть по розташуванню підрозділу вночі, а відклик — в осіб, що передають наказ. Перепустка і відклик вимовляються тихо. Усі, хто не знає перепустки, а також ті котрі прибули з наказом, але не знають відзиву, затримуються. Затриманих командир відділення (танка) опитує особисто й у залежності від обставин дозволяє їм іти далі чи направляє під конвоєм до командира, що вислав 16. Відділення в розвідці 16.1. Вимоги до розвідки Розвідка (військова, тактична) — це найважливіший вид бойового забезпечення дій військ у будь-яких умовах обстановки, що представляє собою сукупність заходів, що включають добування, збір і вивчення зведень про супротивника, місцевість і погоду в районі майбутніх дій підрозділів. Вона організується командирами всіх ступенів і штабами з метою одержання розвідувальних даних, необхідних для підготовки й успішного ведення Незалежно від того, де знаходяться війська і які бойові задачі вони виконують, їх командири завжди повинні мати максимально повну і достовірну інформацію про противника і місцевість, на якій вони будуть діяти. Досягається це грамотно організованими діями спеціальних розвідувальних підрозділів, а також мотострілкових (танкових) підрозділів, призначених для ведення військової розвідки. Характер сучасного бою, застосування засобів масового ураження значно підняли значення розвідки, що підвищило вимоги до неї. Розвідка є важливим видом забезпечення бойових дій військ. Вона ведеться безупинно в будь-яких умовах обстановки з метою добування даних про противника і місцевість. Без добре організованої, постійно й активно діючої розвідки неможливо прийняти рішення, не можна розраховувати на успішне ведення бою. Ціль розвідки при підготовці і веденні бойових дій полягає в тому, щоб добути необхідні розвідувальні дані, які дозволяють правильно визначити склад, розташування, можливості, сильні і слабкі сторони противника, ймовірний характер його дій, і на цій основі виключити раптовість його нападу і забезпечити своєчасне й ефективне застосування своїх засобів для розгрому противника в короткий термін. Основними вимогами, що пред'являються розвідці є: цілеспрямованість, безперервність, активність, своєчасність і оперативність, скритність, вірогідність і точність визначення координат об'єктів (цілей), що розвідуються. Особливо високу точність повинні мати дані про місцезнаходження засобів ядерного і хімічного нападу противника. Розвідка, крім того, повинна бути гнучкою, вестися таємно і на велику глибину. Цілеспрямованість. Ця вимога полягає в строгому підпорядкуванні заходів щодо розвідки інтересам виконання військами бойових задач. Збільшення кількості об'єктів, що підлягають розвідці, підвищення ступеня деталізації при зборі розвідувальних відомостей привели до значного розширення задач розвідки. У цих умовах тільки спрямованість в організації і веденні розвідки від верху до низу може забезпечити своєчасне виконання задач, що стоять перед нею. Цілеспрямованість досягається правильним визначенням об'єктів, районів і задач розвідки на основі глибокого знання обстановки і передбачення її змін. Виходячи з задач, поставлених перед підрозділом, ведення розвідки організовується за єдиним планом. Беызперервність. Сутність цієї вимоги полягає в тому, що розвідка повинна вестися у всіх видах бойової діяльності військ, вдень і вночі, у будь-яких умовах обстановки, місцевості і при будь-якій погоді. За найважливішими виявленими об'єктами (цілями) противника встановлюється спостереження до їхнього знищення. Зростання значення принципу безперервності розвідки обумовлено різким підвищенням маневреності і рухливості військ, що дає можливість швидко переміщати свої сили і засоби як з метою зосередження їх на визначених напрямках, так і для зміни районів їхнього розташування в інтересах захисту військ від зброї масового ураження. Активність. Сутність цієї вимоги полягає в наполегливому прагненні командирів, що організують розвідку, а також підрозділів і органів, що ведуть її, усіма силами, засобами і способами добути необхідні розвідувальні відомості до встановленого терміну. Розвідка може виконувати свої задачі тільки в тому випадку, якщо всі її органи проявляють високу активність, що досягається вмілою організацією бойового застосування різних розвідувальних сил і засобів, сміливими ініціативними діями підрозділів, призначеними у розвідку, заснованими на правильному розумінні задач і реальних умов обстановки, наявністю резерву розвідки. Кожний, хто веде розвідку, а вести її зобов'язаний весь особовий склад військ, повинен появляти кмітливість і винахідливість, щоб добути необхідні розвідувальні відомості і вчасно доставити їх безпосередньому начальнику. Своєчасність і оперативність. Сутність цієї вимоги полягає в добуванні, обробці і доведенні необхідних розвідувальних даних до зацікавлених інстанцій до встановленого терміну, для того щоб підрозділи заздалегідь могли знати максимум інформації про противника, його дії не були б для них несподіваними, а командири мали можливість передбачати характер його майбутніх дій і вчасно прийняти найбільш доцільне рішення на ведення бойових дій і ураження найважливіших об'єктів противника. У сучасних умовах при високій динамічності і швидкоплинності бойових дій, рухливості більшості об'єктів противника, особливо його засобів ядерного нападу, розвідувальні відомості швидко застарівають. Адже противник завжди буде прагнути до того, щоб якнайменше тримати свої сили і засоби, і насамперед засоби ядерного нападу, у потайних Таємність розвідки полягає в суворому збереженні в таємниці всіх заходів щодо організації і ведення розвідки, а також у прихованні від противника напрямку зосередження її головних зусиль. Достовірність і точність визначення координат розвідувальних об'єктів (цілей). Забезпечення максимальної вірогідності розвідувальних даних завжди було постійною турботою командирів усіх рівнів. І це цілком зрозуміло, тому що використання помилкових даних, прийнятих за правдиві, завжди приводило або до програшу бою, або до невиправданих втрат. Лише достовірні дані, отримані розвідкою з різних джерел, є об'єктивною базою, на якій можуть бути засновані правильне рішення і досягнення успіху в бою. Це особливо важливо зараз, коли противник з метою введення нашої розвідки в оману щодо дійсного розташування своїх сил і засобів і задуму дій проводить цілий ряд контррозвідувальних і маскувальних заходів. Тому потрібно не тільки підготувати і мати надійні сили, засоби й органи розвідки, але і домогтися того, щоб вони могли перебороти протидію противника, добути достовірні дані про нього і точно визначити координати його важливих об'єктів. Вірогідність розвідувальних даних досягається шляхом одержання їх з різних джерел, ретельного вивчення і порівняння, повторного перегляду, а при необхідності проведення додаткової розвідки відносно даних, які викликають сумнів, для того щоб вчасно розкрити заходи противника по дезінформації і маскуванню, а також виявити і відрізнити дійсні його об'єкти (цілі) від хибних. Точність визначення координат залежить насамперед від навченості особового складу підрозділів і застосування найбільш досконалих засобів і способів розвідки. Таким чином, нові засоби збройної боротьби, змінений характер бойових дій висувають підвищені вимоги до розвідки, ускладнюють умови її ведення і викликають необхідність залучення для рішення поставлених завдань значної кількості різноманітних сил і засобів. 16.2. Сили і засоби розвідки. Завдання відділення Сили і засоби для ведення розвідки визначаються командиром у залежності від поставленої задачі й умов обстановки. Силами розвідки називаються штатні розвідувальні підрозділи, підрозділи родів військ, спеціальних військ і служб, виділені для ведення розвідки. Засобами розвідки називаються розвідувальна і бойова техніка і засоби пересування, за допомогою яких ці підрозділи виконують свої задачі. Механізоване відділення (танк) може виділятися для дій як дозорне відділення (танк) і для засідки, а спеціально підготовлене механізоване відділення (екіпаж танка) — для ведення радіаційної, хімічної і неспецифічної бактеріологічної (біологічної) розвідки. Механізоване відділення може призначатися також для проведення пошуку. Крім того, розвідувальні відомості добуваються бойовими діями військ, шляхом допиту полонених і перебіжчиків, опитуванням місцевих жителів, дослідженням захоплених у ворога документів, зразків бойової техніки, озброєння, спорядження. Підрозділ, призначений у розвідку, може підсилюватися саперами з засобами розвідки і розгородження та хіміками-розвідниками. При проведенні пошуку і веденні розвідки боєм дії підрозділів можуть підтримуватися вогнем артилерії, мінометів, авіації й інших вогневих засобів. Підрозділи, виділені в розвідку, як правило, забезпечуються приладами спостереження і визначення координат цілей, об'єктів, а також засобами виявлення мінно-вибухових загороджень, хімічного і радіоактивного зараження. У всіх випадках підрозділи повинні бути забезпечені надійними засобами зв'язку і документами таємного управління (кодованими картами, переговорними таблицями). Особовому складу підрозділів, призначених у розвідку, забороняється брати із собою топографічні карти з позначками про свої війська, бойові, особисті й інші документи, по яких можна установити приналежність до частини. При діях у розвідці забороняється залишати своїх поранених, убитих, зброю і спорядження в розташуванні ворога, а також користатися залишеними противником продуктами харчування. Вислані в розвідку підрозділи, офіцери, сержанти і солдати повинні: - діяти таємно, сміло й активно добувати розвідувальні відомості відповідно до поставленого перед ними завдання; - виявляти спритність, винахідливість, ініціативу і широко застосовувати різні прийоми військової хитрості й обману противника для виконання поставленої задачі; - вміти поєднувати у своїх діях скритність, хитрість і витримку з рішучістю і сміливістю. Дії розвідників повинні бути приголомшуючими, зухвалими і раптовими для противника, що вимагає від них високої виучки і максимального напруження моральних і фізичних сил. Кожен розвідник повинен знати і розуміти свою задачу і задачу того підрозділу, у складі якого він діє. Командири підрозділів, що діють у розвідці, зобов'язані вчасно доповідати (доносити) про результати розвідки. Результати розвідки доповідаються по радіо, усно і шляхом представлення письмових повідомлень. Дані про засоби ядерного і хімічного нападу доповідаються негайно. Доповіді і повідомлення повинні бути правдивими, короткими і ясними. У повідомленні зазвичай вказується: який противник, коли і де був виявлений, характер його дій, де знаходиться підрозділ, що веде розвідку, що вирішив командир робити надалі. Способи ведення розвідки: спостереження, пошук, засідка, агресія і бій. У кожному відділенні (танку) у всіх видах бою організовується і ведеться розвідка спостереженням. Спостереження за противником ведеться безупинно особисто командиром відділення (танка) і спеціально призначеними спостерігачами і є основним способом ведення розвідки. У нічний час, а також в умовах обмеженої видимості спостереження доповнюється підслуховуванням. Досвідчений спостерігач не залишить без уваги жодного звуку. Підслухуючи, він може відрізнити рух автомашини від руху танка (БМП, бронетранспортера) і приблизно вказати, у якому напрямку рухаються і де орієнтовно зосереджуються війська. Засідка — один зі способів розвідки. Засідка як спосіб розвідки може застосовуватися у всіх видах бою, у будь-який час року і доби, у будь-яких погодних умовах, перед фронтом, на флангах і в тилу супротивника. Засідка улаштовується взводом, відділенням (танком, групою) на ймовірних напрямках руху противника в місцях, де забезпечується раптовість нападу на нього. Успіх засідки залежить від скритності її розташування, готовності до ведення влучного вогню, витримки всього особового складу, його рішучих і вмілих дій. Завдання на влаштування засідки командир відділення (танка, групи) одержує від старшого начальника на місцевості чи по карті. Зрозумівши його, командир відділення визначає порядок і таємний шлях висування до місця засідки. Відділення (танк) висувається до місця засідки в такій побудові, що забезпечує скритність пересування і бойову готовність на випадок раптової зустрічі із противником. З виходом до місця засідки командир відділення (танка) організовує спостереження і систему вогню на випадок раптового нападу противника, визначає місця розташування особового складу і вогневих засобів, і їхнього завдання, порядок дій з появою ворога і після виконання завдання, повідомляє сигнали оповіщення, керування, взаємодії і порядок дій по них. При постановці бойових завдань командир відділення (танка) указує: - орієнтири; - відомості про противника; - завдання відділення (танка); - місця розташування кожного солдата в підгрупі нападу і підгрупі забезпечення, їхні задачі, порядок відкриття вогню і дій при нападі, і після виконання завдання (порядок відходу й евакуації поранених і убитих); - сигнали відкриття вогню, нападу, відходу і заступника. Однією з умов досягнення раптовості є найсуворіша дисципліна і ретельне маскування особового складу відділення (танка) у засідці і місці засідки. Усі сліди й інші ознаки, по яких противник може знайти відділення, що знаходиться в засідці, повинні бути ретельно замасковані чи усунуті. Розташоване в засідці відділення (танк) до нападу на противника нічим себе не виявляє. Про наближення противника спостерігач попереджає командира встановленим сигналом. Коли напад відбувається на одиночних солдатів, офіцерів і дрібні групи противника, то їх варто підпускати до відділення, а потім раптово нападати на них і захоплювати в полон. Улітку 1944 р. у боях за звільнення Білорусії групі, очолюваної молодшим лейтенантом Будариним, була поставлена задача — улаштувати в тилу противника засідку і захопити полонених. Потай проникнувши в тил до фашистів, група Бударина вийшла до дороги. Виявивши рух противника, група укрилася в лісі і стала вичікувати. Пропустивши кілька великих груп противника, що ішли пішки і на автомашинах, спостерігач доклав, що до району засідки наближається група з трьох солдатів. Троє чоловік було виділено для прикриття і для обстрілу дороги на випадок раптової появи на ній автомашини із солдатами противника, а інші розташувалися по обидві сторони дороги. Як тільки солдати противника зрівнялися з засідкою, група нападу по сигналі молодшого лейтенанта Бударина напала на них. Одного солдата, який намагався вчинити опір, знищили ударом ножа, два інших були узяті в полон. Забравши документи убитого і його зброю, група з двома полоненими вночі майстерно пройшла лінію фронту на стику двох батальйонів і повернулася у свою частину без втрат. Полонені дали цінні відомості про наміри фашистів на даній ділянці фронту. При нападі на більш велику групу противника відділення, що знаходиться в засідці, повинне, використовуючи всі наявні в його розпорядженні вогневі засоби, раптово завдати поразки і, не давши опам'ятатися противникові, захопити полонених, документи і зразки озброєння. При влаштуванні засідки вночі підрозділ варто розташовувати на скорочених інтервалах і якнайближче до ймовірного шляху руху противника по одну сторону від дороги, для того щоб виключити небезпеку ураження своїм вогнем особового складу відділення. Для спостереження за противником уночі повинні використовуватися прилади нічного бачення. Пошук — це спосіб розвідки, що полягає в потайливому підході відділення до заздалегідь наміченого і вивченого об'єкта і раптовому нападі на нього з метою захоплення полоненого, документів, зразків озброєння і бойової техніки. Об'єктами нападу при проведенні пошуку можуть бути поодинокі солдати чи невеликі групи, розрахунки вогневих і інших засобів на передньому краї й у глибині розташування противника. Пошук здійснюється в пішому порядку. По досвіду бойових дій з загального числа різних розвідувальних заходів, зв'язаних із захопленням полонених і документів, більш 60% приходиться на пошук. Відділення, призначене для проведення пошуку, може підсилюватися саперами із засобами розгородження, а його дії можуть підтримуватися вогнем артилерії, мінометів і інших вогневих засобів. Відділення, призначене для проведення пошуку, зі свого складу виділяє особовий склад для захоплення полоненого (підгрупа нападу), особовий склад для пророблення проходів у загородженнях (підгрупа розгородження проходів), як правило, з числа приданих саперів, особовий склад для вогневого забезпечення дій підгрупи нападу (підгрупа вогневого забезпечення). Підгрупа нападу захоплює і доставляє у своє розташування полонених (документи, зразки озброєння). У число нападаючих включаються найбільш сміливі, фізично сильні і спритні солдати, що володіють прийомами рукопашного бою. Підгрупа вогневого забезпечення прикриває і підтримує вогнем нападаючих. До складу групи вогневого забезпечення призначаються солдати, які володіють прийомами ближнього бою, що вміють влучно вести вогонь зі зброї в умовах обмеженої видимості і метати гранати на далекі відстані. Особовий склад відділення при проведенні пошуку забезпечується маскувальними халатами. Кращим часом проведення пошуку є ніч. Пошук може проводитися і вдень, особливо в неясну погоду, чи в гарну погоду при невеликому віддаленні об'єкта від переднього краю своїх військ (100–150 м) при всебічному забезпеченні дій відділення. Задача на проведення пошуку ставиться командиру відділення, як правило, на місцевості начальником розвідки чи командиром, що організовує пошук. Після одержання задачі командир відділення з’ясовує її й оцінює обстановку. При з'ясуванні задачі командир відділення повинен зрозуміти задачу відділення, порядок і терміни проведення пошуку. Оцінюючи обстановку, він повинен вивчити розташування, склад і характер дій противника в районі дій відділення; місце розташування і склад об'єкта пошуку; стан і можливості відділення, а також приданих засобів; місцевість, її захисні і маскуючи властивості, загородження і перешкоди; час року, доби і стан погоди в період проведення пошуку. Після з'ясування задачі й оцінки обстановки починається всебічна підготовка відділення до дій, яка включає: - організацію безупинного спостереження за об'єктом пошуку і поводженням противника, вивчення місцевості в районі об'єкта нападу і визначення найбільш вигідних підступів до нього; - вироблення плану дій; - призначення особового складу для нападу на противника, а також для забезпечення дій нападаючих; - організацію взаємодії відділення з підтримуючими вогневими засобами; - проведення занять з особовим складом відділення; - прокладання проходів у наших загородженнях; - постановку задач і перевірку готовності до дій. У залежності від обстановки для підготовки відділення до проведення пошуку може бути виділено від декількох годин до декількох діб. Спостереження за об'єктом пошуку повинне вестися протягом усього періоду підготовки до пошуку. Для цього залучається весь особовий склад, що бере участь у пошуку, і в першу чергу солдати зі складу групи захоплення. При розробці плану дій у пошуку командир відділення визначає конкретний об'єкт нападу; місця прокладання проходів у загородженнях; задачі підлеглим (порядок висування відділення до об'єкта пошуку і порядок дій при нападі на об'єкт); шлях і порядок відходу, а також по яких ділянках (цілях) необхідно підготувати вогонь виділених засобів підтримки. Свій план проведення пошуку командир відділення доповідає на місцевості командиру, який організовує пошук. Відповідно до плану пошуку організовується підготовка особового складу. Для цієї цілі вибирається ділянка місцевості, подібна місцевості в районі проведення пошуку, проводяться тренування (спочатку вдень — тактико-стройовим методом, а потім — у ту частину доби, на яку призначене проведення пошуку). Про готовність до виконання задачі командир відділення доповідає старшому начальнику.
16.3. Дії дозорного відділення в розвідці Задачу дозорне відділення (танк) виконує спостереженням на ходу і з коротких зупинок шляхом огляду місцевості і місцевих предметів. Відділення діє на бойовій машині піхоти (бронетранспортері) чи в пішому порядку, а узимку — на лижах. Зв'язок з ним здійснюється зазвичай по радіо чи сигнальними засобами. Командир дозорного відділення (танка), одержавши задачу, вибирає (уточнює) напрямок руху чи пункт, до якого необхідно вийти, намічає порядок дій, віддає бойовий наказ і повідомляє пропуск. У бойовому наказі командир дозорного відділення (танка) вказує: - відомості про противника; - задачу відділення (танка); - задачі підлеглим, (напрямок і швидкість руху, сектори спостереження), порядок дій при зустрічі з противником і доповіді про помічене; - сигнали оповіщення, управління і взаємодії і порядок дій по них; - час початку розвідки і заступника. Дозорне відділення (танк) рухається від одного зручного для спостереження пункту до іншого з підвищеною швидкістю, не затримуючи руху підрозділу, від якого воно вислано. На шляху руху ретельно оглядаються місцевість і місцеві предмети, особливо місця, де можливо потайливе розташування ворога. Якщо розвідка якого-небудь об'єкта з машини ускладнена, командир відділення висилає піших дозорних (двох-трьох солдатів), призначаючи одного з них старшим, а командир танка — одного з членів екіпажа. Машина при цьому розташовується в укритті.
Розвідка населеного пункту починається з його окраїни. При підході до населеного пункту командир відділення залишає машину в укритому місці й оглядає населений пункт здалеку. При цьому особливу увагу він звертає на окремо стоячі будівлі (особливо на перехрестях), кам'яні будинки (у першу чергу на їхні верхні поверхи і підвали), посадки і чагарники на окраїні населеного пункту, де противник може мати охорону, вогневі засоби і спостерігачів. Якщо підозри про наявність противника немає, варто потай підійти до окраїни й опитати місцевих жителів, а потім подолати населений пункт по одній з його вулиць у готовності до негайного відкриття вогню. Окремі будівлі дозорні оглядають спочатку зовні. При цьому старший дозорний, розташувавшись потай, знаходиться в готовності відкрити вогонь по вікнах і дверях, а дозорний, маючи зброю напоготові, підходить спочатку до глухої стіни, потім обходить будівлю навкруги, послідовно заглядаючи у вікна. Після цього дозорний заходить у будівлю й оглядає всі приміщення, особливо підвал і горище. Старший дозорний увесь час знаходиться в готовності надати йому допомогу. При розвідці водної перешкоди дозорне відділення встановлює наявність, склад і характер дій противника на своєму і протилежному березі. Після виявлення противника на підступах до водної перешкоди, дозорне відділення обходить його чи проникає до водної перешкоди через проміжки в його бойових порядках. При підході до річки ретельно оглядаються чагарники, вимоїни й інші сховані місця як на своєму, так і на протилежному березі. Проводячи розвідку річки, дозорне відділення визначає її ширину, глибину, швидкість течії, стан заплави, ґрунт дна і берега, їхню крутість, місця, зручні для форсування, наявність переправ і їхній стан. Ширина ріки визначається окомірно і за допомогою бінокля. Течію ріки зі швидкістю до 0, 5 м/с прийнято вважати слабкою, від 0, 5 до 1 м/с — середньою, від 1 до 2 м/с — швидкою, понад 2 м/с — дуже швидкою. Наявність бродів визначається за слідами машин чи перекатами води. Глибину броду необхідно вимірити переходом убрід чи жердиною з БМП чи з плоту (човна), після чого визначити наявність загороджень на берегах і у воді. Використовуючи не зайняті противником ділянки, дозорне відділення переправляється на протилежний берег і виявляє на ньому опорні пункти противника, розташування вогневих засобів, наявність і характер загороджень. При неможливості переправитися на протилежний берег розвідка противника, ведеться спостереженням зі свого берега. При розвідці мосту дозорне відділення визначає, чи не зайнятий він противником, його параметри, вантажопідйомність, довжину і ширину. Якщо міст замінований, необхідно встановити знак «Заміновано» і шукати обхід. При огляді яру, що не проглядається зверху, дозорний спускається в яр і рухається по дну, а старший дозорний їде по його краю, постійно спостерігаючи за дозорним і знаходячись у готовності в будь-яку хвилину підтримати його вогнем. Огляд висоти проводиться рухом по її схилах чи обходом її з боку. Для огляду вершини висоти дозорні висуваються на неї потай, дотримуючись заходів маскування. На вершину висоти висуватися не потрібно. При огляді лісу дозорне відділення зупиняється і насамперед оглядає узлісся. Якщо підозр про наявність противника немає, відділення продовжує рух через гай чи ліс, звертаючи особливу увагу на яри, лощини, хащі, мости й інші місця, де можливі засідки противника. Для огляду ділянки лісу чи гаю, а також для огляду підозрілих місць командир дозорного відділення висилає піших дозорних. При розвідці перешкод і загороджень командир відділення насамперед повинен встановити, чи прикриваються вони вогнем противника. Якщо так, то встановлює сили противника, глибину і характер його оборони і доповідає про це командиру, що його вислав. Командир дозорного відділення повинен прагнути, не вступаючи в бій, обійти противника, що прикриває перешкоду (загородження), і виконати поставлену задачу. Якщо перешкода (загородження) не прикрите вогнем противника, відділення відшукує обходи (проходи) чи організує подолання перешкоди (загородження) самотужки. Ділянки зараження долаються на граничній швидкості в засобах індивідуального захисту. При необхідності відділення позначає прохід, по якому воно подолало перешкоду чи заражену ділянку місцевості, чи вказує шлях обходу, якщо загородження довелося обійти. При необхідності для огляду перешкод чи загороджень можуть висилатися піші дозорці. В усіх випадках, якщо в ході розвідки дозорне відділення знайде противника, командир відділення встановленим порядком доповідає про це командиру і продовжує спостерігати за противником до одержання вказівки від командира. Якщо противник виявив відділення й уникнути зіткнення з ним неможливо, відділення, діючи рішуче і зухвало, сміло атакує противника, прагнучи захопити полоненого, і потім швидко відходить. При раптовій зустрічі з одиночними солдатами противника відділення повинне намагатися захопити їх у полон, а при неможливості зробити це — знищити вогнем. При розвідці в горах дозорне відділення зазвичай рухається уздовж доріг, долин, хребтів і веде розвідку послідовним оглядом командних висот і спостереженням з ними. Дороги, стежки й ущелини, що відходять від напрямку руху, проглядаються командиром відділення з вигідних для спостереження пунктів чи для їхнього огляду висилаються піші дозорці. Особлива увага при цьому звертається на місця, де можливе влаштування противником засідок і різних загороджень. Для огляду важкодоступних ділянок місцевості висилаються піші дозорні. У горах дозорне відділення широко застосовує засідки, що доцільно влаштовувати в тіснинах і за поворотом доріг. При розвідці опорного пункту в обороні противника відділення (танк) повинне встановити насамперед розташування вогневих засобів у ньому, а також наявність загороджень на підступах до опорного пункту. Цю задачу відділення (танк) може виконувати шляхом ретельного спостереження за поводженням противника. Іноді при виконанні цієї задачі командир відділення повинен спровокувати противника на відкриття вогню. Розвідку в ході наступу відділення (танк) може вести попереду чи на фланзі наступаючого підрозділу. Використовуючи проміжки між опорними пунктами в обороні противника й умови місцевості, відділення повинне прагнути проникнути в розташування оборони і, спостерігаючи за нею, доповідати командиру наступаючого підрозділу про розташування вогневих засобів, позицій артилерії, командно-спостережних пунктів, загороджень і інших об'єктів противника. Коли наступаючий підрозділ буде наближатися до відділення, воно знову просувається вперед, вирішуючи ту ж задачу. Виявив висування противника з глибини, командир відділення (танка) визначає його склад, напрямок руху і без зволікання доповідає про це командиру, що його вислав. Розвідку в обороні відділення (танк) веде на підступах до переднього краю оборони. Про вихід у зазначений район командир відділення (танка) доповідає його командиру, що вислав, і веде розвідку спостереженням. Командир відділення (танка) організовує спостереження за напрямками, які противник може використовувати для свого висування до переднього краю оборони, і за районами для заняття вогневих позицій артилерії.
17. Організація, озброєння, бойова техніка і тактика дій у наступі механізованої (мотопіхотної) танкової роти іноземних армій 17.1. Організаційно-штатна структура роти іноземних армій. Для забезпечення успішного ведення бойових дій велике значення мають знання командирами і кожним військовослужбовцем тактики ведення бойових дій, бойових можливостей, а також бойових характеристик техніки та озброєння армій інших країн світу. Після вивчення тактики дій підрозділів інших армій в наступі, командир здатний провести розрахунок сил та засобів, найбільш ефективно побудувати оборону та керувати веденням підрозділом оборонного бою. Рота складається з управління роти, трьох мотопіхотних взводів і мінометного взводу. Секція управління — 11 чоловік: командир роти (капітан), помічник командира роти (лейтенант), старшина роти (перший сержант), помічник старшини роти (штаб-сержант), сержант по зв’язку, ротний писар (сержант, двоє водіїв бронетранспортерів, зброяр (капрал), радист-телефоніст і спеціаліст по обліку (рядові першого класу). Помічник командира роти одночасно являється офіцером по автотранспорту, радист-телефоніст і ротний писар — водіями автомобілів. Командир роти озброєний 11, 43 мм пістолетом, ін
|
