Система вогню роти в обороні. Система інженерних загороджень

Система вогню роти в обороні включає: ділянки зосередженого і рубежі загороджува­льного вогню артилерії і мінометів, підготовлені на підступах до оборони, перед переднім краєм, на флангах і в глибині оборони; зони вогню протитанкових засобів і суцільного багатошарового вогню усіх видів зброї перед переднім краєм, у проміжках, на флангах і в глибині оборони для знищення в першу чергу танків і інших броньованих машин противника; підготовлений маневр вогнем з метою його зосередження в короткий термін на будь-якому загрозливому напрямку або ділянці. Вона будується з урахуванням вогневих можливостей усіх видів зброї роти і приданих вогневих засобів, їх тісної взаємодії в сукупності з інженерними загородженнями і природними перешкодами.

Танки, БМП (БТР), протитанкові гранатомети, установки ПТКР і інші вогневі засоби розташовуються в опорному пункті (районі оборони) роти потай, розосереджуються так, щоб можна було вести вогонь на граничну дальність і вражати противника фланговим, перехресним і кинджальним вогнем високої щільності, мати вогневий зв'язок між собою і створювати вогневі мішки. Лінійне їхнє розташування неприпустиме. Для вогневих засобів крім основних вогневих позицій підготовляються запасні, а для чергових вогневих засобів, танків, БМП (БТР) і тимчасові вогневі позиції.

Зони вогню протитанкових засобів і суцільного багатошарового вогню усіх вогневих засобів перед переднім краєм, на флангах і в глибині оборони створюються для знищення насамперед танків і піхоти противника. Глибина зон вогню протитанкових засобів і суцільного багатошарового вогню усіх видів зброї залежить від дальності прямого пострілу, засобів боротьби з танками і дійсного вогню усієї стрілецької зброї. Тому глибина зони вогню протитанкових засобів (станкових протитанкових гранатометів, ПТРК), включаючи танки, звичайно досягає 0, 8–3 км (дальність прямого пострілу СПГ-9, гармати «Грім» — 0, 8 км, а танка Т-72 — 2, 1 км, дальність польоту ракети — до 3 км). Глибина зони суцільного багатошарового вогню стрілецької зброї складає 400–600 м. Танкові засідки організуються в проміжках і на флангах підрозділів, а також у глибині оборони для знищення танків противника, що прорвалися, раптовим і могутнім вогнем із близьких дистанцій.

Для поразки противника на можливих напрямках його наступу підготовляється маневр вогнем з метою зосередження його в короткий термін. Тому завчасно планується підготовка зосередженого вогню (ЗВ) танковими і механізованими підрозділами.

Розміри ділянок ЗВ по фронті і глибині визначаються вогневими можливостями підрозділів: для танкового взводу (4 танки) — ділянка ЗВ по ширині може складати до 160 м (по 40 м на гармату), по глибині — до 100 м; для БМП механізованого взводу ділянка ЗВ по ширині — до 75 м (по 25 м на гармату), по глибині — до 50 м; для стрілецької зброї механізованого взводу ділянка ЗВ із щільністю 10–12 куль на 1 м може складати до 100 м. Ширина ділянки ЗВ механізованої роти може складати до 300 м, а танкової роти — до 480 м.

Зосереджений вогонь зі стрілецької зброї ведеться на дальності: з автоматів і ручних кулеметів — до 600 м; з кулеметів ПК і ПКТ — до 1000 м; із великокаліберних кулеметів, установлених на БТР — до 2000 м; зі гармат БМП — 1000–1300 м; з танків 1800–2500 м. В обороні застосовується зосереджений вогонь взводу (роти) на великі дальності і може бути призначений для роти на БМП на дальність 2, 5 км, танкової роти — 3, 5–4, 5 км від переднього краю.

Для забезпечення ведення вогню вночі з танків, БМП (БТР) визначаються установки нічних прицілів по напрямках і рубежам. Для них намічаються точки наведення на добре видимі в темряві місцеві предмети або по встановлених додаткових віхах. Для кожної ділянки зосередженого вогню підготовляються всі дані для ведення вогню вночі, для стрілецької зброї — обмежувачі ведення вогню в зазначеному секторі.

Танки, БМП, БТР, гармати, установки ПТКР, протитанкові гранатомети й інші вогневі засоби розташовуються в опорному пункті роти потай, розосереджено і так, щоб можна було вести вогонь на граничну дальність і уражати противника фланговим, перехресним і кинджальним вогнем високої щільності, мати вогневий зв'язок між собою.

На ділянках, зручних для ведення флангового вогню, на передньому краї й у глибині створюються вогневі мішки. Для створення вогневого мішка підрозділи роти звичайно розташовуються кутом назад або займають у ході бою відсічні або інші позиції. По цих же ділянках місцевості веде вогонь артилерія з закритих вогневих позицій. У межах вогневого мішка встановлюються мінно-вибухові й інші загородження.

При створенні системи вогню ротам призначається смуга вогню і додатковий сектор обстрілу. Ширина смуги вогню повинна бути не менш фронту оборони підрозділу. Глибина смуги вогню визначається дальністю дійсного вогню вогневих засобів підрозділу. Щоб забезпечити можливість прикриття вогнем стиків і проміжків між підрозділами, смуги сусідніх підрозділів повинні перекриватися. Величина додаткового сектора обстрілу визначається поставленою бойовою задачею і можливостями спостереження за допомогою оптичних приладів і прицілів.

З метою введення противника в оману щодо системи вогню і розташування вогневих засобів у батальйоні можуть бути призначені засоби, які кочують, танки і БМП.

Готовність системи вогню роти визначається заняттям танками, бойовими машинами піхоти (бронетранспортерами), гранатометами, установками ПТРК і іншими вогневими засобами позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю боєприпасів.

Усі вогневі засоби повинні бути готові до широкого маневру, ведення вогню вночі й в інших умовах обмеженої видимості.

Система інженерних загороджень включає мінні поля, групи мін, вузли загороджень, завали, інші протитанкові та протипіхотні перешкоди, підготовлені до зруйнування (заміновані) об'єкти, створені перед позицією бойової охорони, переднім краєм у проміжках і на флангах роти на всю глибину ротного опорного пункту згідно задуму бою. Система інженерних загороджень утворюється в поєднанні з системою вогню, природними перешкодами і зурахуванням маневру своїх підрозділів і сусідів.

Основу системи загороджень складають мінно-вибухові загородження, які встановлюють придані інженерно-саперні підрозділи і призначені для цієї мети механізовані підрозділи.

Порядок руйнування об'єктів у глибині оборони визначається старшим командиром.

У ході бою нарощування загороджень на виявлених напрямках наступу противника здійснюється приданим інженерно-саперним підрозділом