Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Технологізація соціальної роботи із сиротами у вищій школі





Розглядаючи процеси соціалізації різних груп клієнтів соціальної роботи, вітчизняні та зарубіжні автори створювали власні підходи до роботи з відповідними групами. Загальноприйнято вважати такі підходи технологіями, у випадку соціологічної науки – соціальними технологіями, а при їх системному розгляді – технологізацією.

Досліджуючи соціалізацію такої специфічної групи клієнтів, як особи з функціональними обмеженнями здоров’я, О. Дікова-Фаворська зазначає, що здобуття вищої освіти, престижної спеціальності, гідно оплачуваної праці – це чи не єдина можливість подолати стан відчуження, соціальної ексклюзії, в якому вони опинилися за об’єктивних умов, пов’язаних зі станом здоров’я. Інвалід повинен бути підготовлений до конкурентної боротьби у професійній діяльності, розраховуючи тільки на власні сили, свій інтелект, ділові навички, підготовку й талант. Для вирішення цих завдань, як слушно зазначає автор, необхідно розробити комплексну програму інтеграції, адаптації та самореалізації людей з особливими потребами на державному рівні. Вона повинна включати спеціальні завдання з виховання, освіти, соціального супроводу, соціальної роботи із цією категорією людей, які повинні здійснюватися з позиції забезпечення рівних можливостей, рівного доступу й інтеграції [147] та вимагає розробки спеціальної соціальної технології для успішного виконання завдань інтегрованого навчання [148, с. 262].

Розглянемо соціально-технологічні та модельні розробки з роботи із сиротами. Вибір їх обмежений, проте установи соціального спрямування займались створенням інноваційних моделей соціальних послуг [139; 167; 168; 200; 236; 238; 239] та технології соціальної роботи з випускниками професійно-технічних закладів – сиротами та особами, позбавленими батьківської опіки [201, с. 32–45].

Так, у межах проекту ОБСЄ «Сприяння працевлаштуванню вихованців закладів для дітей-сиріт в Україні» його автори створили та запустили пілотний проект щодо сприяння працевлаштуванню, вивчили сучасний стан ринку праці в Україні, профорієнтаційну складову, за результатами чого розроблено програму тренінгу, плани занять і проекти документації з організації стажування та подальшого працевлаштування сиріт після закінчення професійно-технічних навчальних закладів [200].

Досить новим для України є такий вид технологічної соціальної допомоги, як гейткіпінг (від англ. Gatekeeping – контроль за воротами, «кураторство») – складна категорія соціальної роботи, яку можна розглядати як нову філософію, концепцію та механізм захисту й забезпечення прав дітей, що визначає засади прийняття рішень стосовно них на вищому рівні професійної компетентності. Відображає нові підходи до реформування системи опіки над дітьми загалом і запобігання розміщення їх в інтернатних закладах зокрема [169, с. 59].

Автори В. Андрончик, В. Бушанська, Л. Дума, Н. Зимівець, І. Луценко, Р. Краплич, К. Сіллевіс, С. Чебан, Р. Оуденховен розробили навчально-методичний посібник та робочий зошит для старшокласників і випускників інтернатних закладів, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [236; 239]. Посібник призначений здебільшого для молодшої шкільної групи сиріт, проте, як уже зазначалось у підрозділі Ошибка! Источник ссылки не найден., є дійсно інноваційним.

Розробники моделі соціальної адаптації до самостійного життя в громаді дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, вважають, що вихованцям у межах моделі мають бути забезпечені: можливості здобуття знань про безпечну поведінку, здоровий спосіб життя; права, можливості отримання допомоги щодо представництва інтересів у різних закладах, установах; побудову та підтримання родинних стосунків; можливість вирішення кризових ситуацій; а також додатково: здобуття (або вдосконалення) навичок вирішення побутових проблем, пов’язаних із самообслуговуванням, веденням домашнього господарства, спілкуванням, отримання психологічної допомоги, допомоги в працевлаштуванні та матеріальної підтримки тощо [167, с. 110–111].

Автори моделі підготовки випускників інтернатних закладів до самостійного проживання передбачили такі основні послуги: сприяння соціальній адаптації до проживання в суспільстві; вивчення потреб дитини, складання плану догляду, інформування про ресурси, підтримка, перенаправлення до інших фахівців. Серед короткотермінових проблем дитини: оформлення пакета документів, визначення статусу, закріплення житла. Науковці також вважають за необхідне приділяти увагу і правовій освіті, захищати права та свободи, здійснювати профілактику протиправних дій, сприяти забезпеченню розвитку навичок із самообслуговування, безпечної роботи з технікою та обладнанням [168, с. 17–20].

У 2008 р. вийшов друком посібник з тренінгу, який автори спрямували на підготовку до самостійного життя дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Головні теми цього тренінгового курсу з соціальної адаптації: успішне спілкування; здоров’я як ресурс і результат благополуччя; професія як основа життєвого успіху; сімейні цінності; правова культура молоді; як зробити дозвілля цікавим та змістовним; правова культура молоді тощо. Загальний погодинний обсяг програми – 56 годин 40 хвилин. Ця праця адресована, перш за все, спеціалістам центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді [259].

У праці «Розбудова навичок самостійного життя і сприяння зайнятості для випускників професійно-технічних навчальних закладів – колишніх вихованців інтернатних установ для дітей-сиріт» розглянуто норми трудового законодавства, основні аспекти кар’єрного зростання, способи підвищення кваліфікації; як закріпитися на робочому місці; закони та особливості домашньої економіки тощо [238].

На основі вивчення вітчизняного досвіду різних шкіл соціальної роботи, авторський колектив у складі Н. Комарової, А. Зінченко, Н. Романової, І. Пєши, Т. Бондаренко, О. Полянського запропонував типову технологію надання соціальних послуг клієнту та технологію надання соціальних послуг випускникам професійно-технічних навчальних закладів із числа дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яка передбачає надання соціальних послуг клієнту протягом трьох етапів [201, с. 32–45].

Підготовчий етап передбачає вивчення соціальної ситуації клієнта й оточення; діагностування психосоціальних характеристик клієнта й середовища; на основі аналізу зібраної інформації формулювання проблеми; визначення пріоритетних потреб, цілей та завдань; прогнозування, моделювання й обґрунтування майбутньої діяльності; вибір методів і засобів втручання; визначення критеріїв оцінювання; розробку плану дій; документальне оформлення домовленостей, угод, контрактів тощо. Завдання соціального працівника на першому етапі застосування типової технології полягає в діагностуванні реальних проблем клієнта й розробці шляхів їх вирішення. Підсумками першого (підготовчого) етапу мають бути: чітке усвідомлення соціальним працівником ситуації, яка склалася з клієнтом, розуміння її особливостей, причин, найбільш впливових факторів, які потрібно усунути або змінити, визначення мети і завдань допомоги, методів та засобів, котрі доцільно застосувати до самого клієнта і його найближчого та ширшого соціального оточення для досягнення очікуваних результатів; розуміння клієнтом коренів своїх проблем, сформована готовність до співпраці і мотивація до застосування особистих зусиль, погодження з визначеними цілями, завданнями, методами, термінами й зобов’язаннями, бажання діяти за визначеним планом; розроблений пакет діагностичної, планувальної та погоджувальної документації, визнаний усіма учасниками; наступна реалізація планів.

На етапі реалізації здійснюються безпосередні дії для розв’язання окремих завдань, випробовуються заплановані методи й засоби втручання, оцінюється їх ефективність щодо проміжних результатів, які були заплановані, або проводиться коригування, якщо з’явилися позапланові завдання, що вимагають негайної реалізації.

Другий етап –реалізації – у різних наукових, академічних, спеціалізованих джерелах може мати назву етапу безпосереднього надання послуг тощо. Основними підсумками другого етапу є формування критеріїв можливості переходу до наступного, третього етапу. Мова йде про зміни, що сталися з клієнтом, оточенням і ситуацією загалом унаслідок проведеної роботи.

Третій етап – підсумковий – у різних літературних джерелах може мати назву етапу оцінювання й припинення, стабілізації, згортання тощо. Підсумковий етап містить: оцінку змін, які відбулися в процесі надання соціальних послуг і після того, як вони були отримані клієнтом; вивчення нових потреб, які з’явилися в клієнта в результаті змін, що сталися, і вимагають задоволення; розробку, якщо це потрібно, нового, додаткового плану соціальної допомоги або припинення роботи з клієнтом, якщо ситуація це робить можливим; підготовку клієнта до згортання соціальної допомоги (соціального супроводу) як складову припинення роботи. Підсумковий етап включає аналіз і оцінювання результатів, що стосуються як окремих пріоритетів клієнта, так і вирішення проблеми в цілому, поступове припинення активного втручання, за потреби – додаткове кураторство для профілактики небажаних явищ, закріплення позитивних змін, простеження довгострокових наслідків роботи.

Також автори цієї моделі наводять перелік напрямів, на які рекомендують звернути увагу при організації технології роботи з клієнтом: соціально-демографічні характеристики клієнта; стадія життєвого циклу клієнта; проблеми, що турбують його; проблеми, що турбують соціального працівника; проблеми, що турбують людей, які становлять оточення клієнта; прояви, ознаки, які зробили проблему або потреби клієнта такими, що їх було помічено; терміни, коли це було помічено; люди, які це помітили; події, обставини, які передували тому, що проблему або потреби клієнта було помічено; основні особистісні стресові чинники, які заважають клієнтові нормально функціонувати, зумовлюють потребу соціальної допомоги; основні міжособистісні стресові чинники, які заважають клієнтові нормально функціонувати [201, с. 35–36].

Практика доводить, що найбільш результативна робота властива мультидисциплінарним командам, що спромоглися зібрати навколо конкретного випадку фахівців різного профілю: організаторів, соціальних педагогів, психологів, медиків, юристів тощо.

У найбільш загальному вигляді визначити типову технологію соціальної роботи з клієнтом можна таким чином: вивчити й діагностувати ситуацію клієнта, розробити план вирішення проблеми, узгодити його з клієнтом, реалізувати адекватні заходи, оцінити їх результати.

Автори технології надання соціальних послуг випускникам професійно-технічних навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Н. Комарова, А. Зінченко, Н. Романова допомагають випускникам адаптуватись до нових умов життя, які суттєво відрізняються від умов життя в державній установі, де вони проживали раніше. Ця технологія спрямована на виконання таких завдань:

-допомогти випускникам розібратися з основами законодавства України, які стосуються забезпечення їхніх прав, виконання громадських обов’язків, з урахуванням інтересів і потреб колишніх дітей-сиріт, надати знання щодо механізмів застосування цих прав;

-сприяти діяльності державних органів і громадських організацій щодо реалізації їхніх функцій стосовно практичного вирішення соціальних проблем зазначеної категорії молоді;

-переконати молодих людей у необхідності активних дій щодо адаптації до нових умов життя, довести їх ефективність, показати шляхи і механізми цієї діяльності;

-визначити основні соціальні проблеми, що виникають у людей цієї категорії;

-здійснювати соціально-психологічне консультування з проблем міжособистісних стосунків;

-проводити роботу з родичами молоді цієї соціальної групи щодо соціально-психологічних проблем, які очікують клієнтів після закінчення освітніх закладів.

Технологія соціальної допомоги для цієї групи клієнтів включає:

-перший етап – особисте знайомство, встановлення контакту, який завершується розробкою плану соціального супроводу клієнта;

-другий етап (безпосередньої реалізації втручання) – реалізація соціального супроводу клієнта;

-третій етап (підсумковий) – припинення надання соціальної допомоги й оціночних заходів.

У межах технології соціальний працівник виконує набір дій: оцінювальну, допоміжну; організаційну; освітньо-виховну, консультативну, посередницьку, координаційну, адвокатську, адміністративну та аналітичну. Як зазначають автори технології, на підставі аналізу результатів соціального супроводу робиться висновок про його припинення або доцільність продовження ще на певний термін. Припинення може бути здійснено як у разі досягнення очікуваних результатів, так і в разі невиконання умов угоди клієнтом [201, с. 45].

При формуванні індивідуального плану роботи з отримувачем послуг у соціальному гуртожитку для сиріт необхідно враховувати такі напрями життєдіяльності: підтримка здоров’я, лікування, дотримання здорового (безпечного) способу життя; ведення домашнього господарства; формування бюджету; освіта, додаткове навчання, розвиток здібностей; забезпечення гарантованими пільгами, виплатами; працевлаштування, забезпечення житлом; організація змістовного дозвілля; розвиток особистості, вироблення навичок виконання соціальних ролей; встановлення та підтримка стосунків з соціальним оточенням. Кожен наступний індивідуальний план роботи з отримувачем послуг складається з урахуванням рівня досягнення цілей попереднього плану, визначення нових потреб, підсумкового звіту [166, с. 16].

О. Скідін пропонує найважливіші різновиди робіт у технологіях виховної діяльності подавати у вигляді такого рисунка (рис. 3.1).

Виховна робота вищого закладу освіти
Соціальні технології
Діагностування (Д)   Моделювання (М)   Прогнозування (П)
Основні види робіт
1. Визначення критеріїв і відповідних рівнів організації виховної діяльності   1. Побудова моделей виховної роботи   1. Оцінювання ефективності можливих шляхів та форм подальшого розвитку певного спрямування роботи
2. Розпізнавання найбільш істотних дефектів роботи   2. Визначення кількісно-якісних меж моделі   2. Оцінювання ймовірності одержання результатів
3. Визначення причинно-наслідкових зв’язків дефектів   3. Розробка запропонованих механізмів і технологій побудови моделі   3. Дослідження динаміки соціального планування, програмування, проектування, управління

Рис. 3.1. Найважливіші види процедур та операцій у технологіях виховної діяльності (за О. Скідіним) [247; 246]

 

Соціальна технологія відрізняється від інших технологій наявністю алгоритмізованих, стандартизованих засобів і процедурних прийомів формування й реалізації соціальних програм, соціотехнологічних проектів. За допомогою соціальних технологій реалізується функція виявлення, розкриття, використання потенціалу соціальної структури освітньої організації за умов пошуку оптимального її функціонування за допомогою управлінського регулювання [272, с. 264]. Технологія – зовсім не сукупність механічно формалізованих процедур та операцій. Крім поділу діяльності на етапи, важливою для неї є й послідовність їх виконання. Саме тому технологія вимагає введення чіткого порядку проведення кожної процедури чи операції. У соціальній технології послідовність встановлюється на підставі тривалих спостережень, експериментів, досліджень [248, с. 9].

Як технологізацію можна також розглядати комплексну виховну роботу зі студентською молоддю у вищих закладах освіти, запропоновану колективом авторів одного із ВНЗ м. Одеса, за загальною редакцією Т. Осипової. Комплекс пропонованих заходів включає такі види виховання: національне; моральне; громадянське та правове; екологічне; статеве; розумове та інтелектуальне; трудове; економічне; фізичне; естетичне; емоційне тощо [135].

Ми погоджуємось із вищезазначеними технологічними підходами, соціальними технологіями та моделями з роботи з групами клієнтів цих авторів. Результатом технологізації є детальне вивчення напрацювань і створення основ власної соціальної технології, в основу якої покладено запропоновану нами практичну модель соціалізації студентів-сиріт в умовах ВНЗ, яка буде мати ті риси, які відповідають віку, особливостям соціального розвитку, соціологічній характеристиці проблем та їх наслідків при вході в доросле життя.

Враховуючи особливості соціальної взаємодії сиріт з основними агентами соціалізації, наявність критеріїв і бар’єрів соціалізації, ми пропонуємо власну модель у межах цього дослідження і її подальше використання. Моделлю будемо називати певний порядок дій, при чіткому наслідуванні яких особа, яка має виконувати функцію соціального працівника, матиме змогу організовувати процес соціалізації на істотно якісному рівні. Ця діяльність буде поділена на періоди, важливими є послідовність виконання завдань, залучення до цього виду робіт різних компетентних осіб.

Виходячи із соціологічної характеристики проблем студентів-сиріт, можна виділити такі модельні періоди соціалізації (як і пропонувалось у вищезазначених моделях і технологіях):

· 1) адаптаційний (від вступу у ВНЗ до закінчення І курсу);

· 2) основний (найбільш тривалий – II–IV курси);

· 3) завершальний (останній курс навчання у ВНЗ).

Під час першого – адаптаційного – періоду студент-сирота є об’єктом соціальної взаємодії та виступає учасником соціальних відносин. Соціальна взаємодія студента-сироти зі своєю новою малою соціальною групою включає в себе встановлення емоційного контакту із сусідами по кімнаті в студентському гуртожитку, одногрупниками тощо (що передбачає активізацію діяльності агентів соціалізації, розвиток соціалізаційного потенціалу стдентів-сиріт у всіх сферах життєдіяльності). Додатково студентам необхідно налагодити контакти із викладачами, співробітниками гуртожитків та ВНЗ в цілому. Також відбувається деяка перебудова свідомості сиріт щодо особливостей навчального процесу у ВНЗ, який суттєво відрізняється від попередніх навчальних закладів. Зміна соціального оточення після вступу приводить до часткової втрати соціальних контактів з колишніми агентами соціалізації. За умови наявності значного соціалізаційного потенціалу у окремих студентів-сиріт, можливий і більш ранній перехід між цими періодами.

Бар’єрами соціалізації сиріт, особливо на початковому етапі, є: неправильний вибір спеціальності, слабкі знання, отримані від загальноосвітніх навчальних закладів, слабке усвідомлення власних перспектив, негативний вплив колишнього оточення, особисті лінощі та негативний соціальний досвід сиріт у минулому. Також із часом виявляються схильності до різних форм девіантної поведінки, що є впливом колишнього виховання, специфічностей, які зумовлюються в межах їх генетичної програми.

Другий період – основний, найбільш тривалий, відповідає навчанню на II–IV курсах. У цьому періоді студент-сирота перебуває зазвичай тоді, коли він успішно адаптувався до нових умов навчання, проживання, не має академічних заборгованостей, а тому може приступати до нового навчального року та наступного періоду в своєму житті.

Третій період є завершальним (відповідає останньому курсу навчання у ВНЗ, його ще можна називати «підготовкою до виходу із ВНЗ»). У цьому періоді студент-сирота зазвичай перебуває лише тоді, коли він успішно пройшов попередні періоди соціалізації, має позитивні відгуки з боку адміністрації факультету, структурних підрозділів ВНЗ та бачить сенс у здобутті повної вищої освіти.

Важливим фактором соціалізації на останніх етапах навчання є якісне проходження студентом практик, які передбачені навчальними програмами й дають змогу більш детально ознайомитись із реальним ринком праці.

Надзвичайно важливим критерієм у цьому періоді є наявність осіб, які виконували раніше функцію опікуна (піклувальника), колишні вчителі, завучі, вихователі, тобто особи, які виконували функцію «істотного іншого», який би був джерелом соціальної підтримки, натхнення, емоційного розвантаження.

Відповідно до поставлених нами завдань, визначимо методи їх досягнень, а саме: анкетування, індивідуальна бесіда, тестування, консультування із залученням фахівців (куратори академічних груп, заступники декана з виховної роботи, юрисконсульти, психологи тощо).

Зрозуміло, що ці методи будуть використовувати практичні працівники. Так, анкетування являє собою надання відповідей на чіткі запитання, поставлені в анкеті. Як і будь-яке інше, це анкетування ґрунтується на думці, що студент-сирота відверто відповідає на запитання. З анкети можна отримати діагностичну інформацію про соціальне становище, рівень освіти, поінформованість особи щодо певних прав, особливості поведінки, плани на майбутнє. Тобто це анкетування більш схоже на заповнення аплікаційної форми, з якої посадовці будуть отримувати основну інформацію щодо місць попереднього виховання, основних контактів студента тощо.

Під індивідуальною бесідою будемо розуміти такий метод дослідження, що організовується з метою вивчення індивідуальних особливостей, які анкетуванням виявити важко, наприклад, емоційно-вольову сферу студента.

Під час оформлення основних моментів можливе постійне користування таким методом, як консультування, під яким розуміється вид діяльності, який застосовують, як правило, фахівці щодо поставлених запитань чи існуючої проблематики. Найактуальнішими є запитання соціального та юридичного характеру, організації навчального процесу, спортивно-масової й науково-дослідної роботи. У студентів-сиріт, які мають проблеми з навчанням та вади фізичного розвитку, частіше виникають консультативні запитання щодо складання академічних заборгованостей – від можливості перескладання до термінів на додаткове опрацювання навчальних матеріалів. При проведенні подібних консультацій дуже важлива присутність на них, крім студентів І курсу, студентів-сиріт старших курсів навчання, оскільки це дасть змогу студентам-новачкам пройнятися довірою до думки «старших товаришів» і більш ефективно вирішувати відповідні проблеми.

Базуючись на результатах проведеного соціологічного дослідження, пропонуємо практичну модель соціалізації та комплексного соціального супроводу студентів-сиріт у вищих навчальних закладах (Додаток В), що дасть можливість своєчасно адаптувати сиріт до навчання у ВНЗ, під час і після завершення навчання в них.

Особливу увагу слід звернути на процес соціального становлення студентської молоді з числа сиріт, оскільки саме цей етап життя людини є підготовчим до самостійного існування в сучасному суспільстві. Таким чином, слід поетапно розглянути роль соціального працівника та студента-сироти, а також виокремити індивідуальну програму розвитку студента-сироти в контексті інклюзивного навчання у ВНЗ.



 


Пропонуємо проводити комплексний соціальний супровід студентів-сиріт на кожному періоді, а саме:

І період

1. Соціальна робота:

· розробка графіка індивідуальної та колективної виховної (корекційної) роботи, тобто розробка своєрідної індивідуальної комплексної програми розвитку студента з особливими освітніми потребами;

· надання додаткових послуг та форм підтримки у процесі навчання, що містить у собі: консультування щодо особливостей користування майном гуртожитку (за умови відповідного проживання) у ВНЗ; особливостей приготування їжі, розташування місць закупівлі якісних продуктів харчування, товарів загального вжитку, одягу, взуття; місць побутового обслуговування;

· організація колективних зібрань студентів-сиріт із спільним обговоренням основних питань їх життєдіяльності;

· представлення в разі потреби інтересів сиріт у органах державної влади, місцевого самоврядування;

· сприяння медичному обслуговуванню, подальший контроль за станом здоров’я студентів-сиріт, ведення тристороннього діалогу між спеціально уповноваженим органом охорони здоров’я, студентом, комісією соціального захисту профспілки, органом самоврядування, соціальним працівником; розробка відповідно до цього графіка санаторно-курортного оздоровлення та лікування (у разі потреби).

2. Юридичне та економічне консультування:

· організація надання (отримання) державних пільг та гарантій, поселення студентів-сиріт до студентських гуртожитків (у разі потреби); сприяння звільненню студентів-сиріт від сплати за проживання у студентських гуртожитках;

· ознайомлення студентів із плануванням власного бюджету, використанням власних коштів;

· залучення до різноманітних правових зустрічей; забезпечення права власності на нерухоме (рухоме) майно сиріт, особливо тих, хто виїхали на навчання з основного місця проживання.

3. Психологічна допомога:

· супровід дітей-сиріт, встановлення контакту із сім’ями опікунів (піклувальників);

· діагностика особистих проблем, індивідуальних характеристик, виявлення індивідуальних факторів, які можуть вплинути на процес підготовки студента-сироти;

· узгодження питання адаптації, супутніх труднощів;

4. Організація спостереження за динамікою розвитку студента-сироти, інформаційне насичення з боку ВНЗ, профспілок та органів самоврядування:

· ознайомлення з особливостями навчального процесу у ВНЗ, зазначення відмінностей від загальноосвітніх навчальних закладів тощо;

· розповсюдження тематичних методичних посібників, у яких доступно б надавались відповіді на найбільш поширені запитання сиріт;

· запобігання можливим конфліктам з учасниками навчального-виховного, соціально-побутового процесів;

· проведення бесід із залученням фахівців різних установ та закладів із пропагуванням здорового способу життя, форм сімейної підтримки;

· щорічне інформування студентів про існуючі пропозиції щодо пільгового оздоровлення в університетських санаторіях-профілакторіях, базах відпочинку тощо;

· щорічне інформування про можливість отримання додаткової фінансової підтримки від ВНЗ, профспілки у зв’язку із важким матеріальним становищем, оздоровленням, лікуванням;

· щомісячна розсилка на електронну пошту інформаційних пакетів, в яких повідомляється про основні питання та пропозиції за сферами студентського життя;

· ознайомлення студентів-сиріт з особливостями суспільного життя, районування міста, розміщення бібліотек, магазинів, лікувальних установ; висвітлення чіткого розуміння структури інституцій з прав людини у ВНЗ, місті, області, державі.

ІІ період

1. Соціальна робота:

· продовження основних видів роботи з І періоду;

· розробка графіка індивідуальної та колективної виховної роботи;

· тісна співпраця із органами місцевого самоврядування у частині постановки на квартирний облік для подальшого отримання упорядкованого житла (після завершенні навчання у ВНЗ); сприяння в отриманні необхідного комплекту документів.

2. Інформаційне насичення з боку адміністрації факультету, профспілок та органів самоврядування:

· щорічне перепоселення студентів-сиріт до студентських гуртожитків, у разі потреби – зміна оточення (зміна кімнат, гуртожитків);

· широке інформування про можливе підвищення соціальних позицій у зв’язку із залученням до громадської, спортивної, науково-дослідної роботи, діяльності з проведення факультетських, університетських, загальноміських заходів;

· проведення підготовки до подальшого проживання у комунальних квартирах з роз’ясненням про особливості оплати за комунальні послуги тощо;

· зустрічі із адміністрацією ВНЗ, профспілок та органів самоврядування із обговоренням різних проблем студентів, організація круглих столів.

3. Психологічна допомога:

· подальше проведення профорієнтаційної та роз’яснювальної роботи;

· запобігання конфліктам з учасниками навчально-виховного та соціально-побутового процесів;

· надання додаткових послуг та форм підтримки у процесі навчання.

4. Юридичне та економічне консультування:

· сприяння наданню (отриманню) державних пільг та гарантій студентам у зв’язку із досягненням повноліття; сприяння звільненню студентів-сиріт від сплати за проживання у студентських гуртожитках;

· ознайомлення студентів з особливостями складання власного бюджету, орієнтовним використанням власних коштів;

· залучення до різноманітних правових зустрічей та консультацій.

ІІІ період (підготовка до виходу із ВНЗ)

1. Соціальна робота:

· продовження основних видів роботи із ІІ періоду;

· перевірка проведення щотижневого контролю кураторами академічних груп та завідувачами випускових кафедр за ходом виконання графіків дипломування студентів-сиріт;

· сприяння розвитку контактів студентів-сиріт із потенційними працедавцями;

· виїзди студентів-сиріт V курсу до інтернатних закладів з метою проведення своєчасної профорієнтації майбутніх абітурієнтів;

· проведення консультацій підрозділом зі сприяння працевлаштуванню студентів та випускників ВНЗ, служб зайнятості;

· отримання сиротами-випускниками матеріальної допомоги від ВНЗ у зв’язку із працевлаштуванням. Згідно зі встановленою процедурою така допомога виплачується за місцем попереднього навчання сиріт при наданні документів, що засвідчують прийняття на роботу.

2. Інформаційне насичення з боку ВНЗ, профспілок та органів місцевого самоврядування:

· кінцева співпраця із органами місцевого самоврядування у частині отримання упорядкованого житла (після завершення навчання у ВНЗ);

· створення умов для повної самореалізації студентів-сиріт, залучення їх до організації та проведення громадської, спортивної, науково-дослідної роботи, діяльності з проведення факультетських, університетських, загальноміських заходів тощо.

3. Психологічна допомога:

· сприяння у вирішенні індивідуальних проблем студентів-сиріт у відносинах із сім’ями колишніх піклувальників та інших агентів соціалізації;

· подальше проведення профорієнтаційної та роз’яснювальної роботи щодо основних сфер життєдіяльності студента-сироти.

Створена модель буде успішною лише при дотриманні таких критеріїв:

· наявність двостороннього контакту між студентом-сиротою та соціальним працівником (причому перший у жодному разі не відмовляється від допомоги другого);

· активність самих студентів у вирішенні власних проблем (соціальний працівник лише створює для цього умови, виступає як другорядна особа або якщо й пропонує допомогу, то не заважаючи самостійності студента);

· взаємодія студента-сироти та соціального працівника для подолання проблемних моментів;

· доброзичливість, наявність двостороннього позитивного контакту між сторонами діалогу;

· соціальна підтримка здійснюється упродовж усього терміну навчання;

· підтримка цієї категорії випливає з умов реального життя, проблемних питань, які щоденно виникають і які необхідно постійно вирішувати.

Отже, можна сказати, що побудова моделі (технології) в контексті інклюзивного навчання у ВНЗ також сприятиме засвоєнню соціальних норм, входить у структуру загального процесу соціалізації особистості й містить у собі: визначення рівня соціальної недостатності студентів-сиріт як носіїв соціальної ексклюзії; вивчення соціального середовища (в тому числі ВНЗ); дослідження провідних соціальних норм соціального середовища; виявлення рівня активності студентів-сиріт у засвоєнні визначених соціальних норм; розробку індивідуальних заходів, що сприяють засвоєнню соціальних норм у навчанні, спілкуванні, позитивному ставленні до себе, планів на майбутнє тощо; включення студентів-сиріт у ці види діяльності на основі об’єкт-суб’єктних, суб’єкт-об’єктних відносин; забезпечення гласності з питань засвоєння й дотримання студентами-сиротами соціальних норм, у випадку їх позитивного засвоєння. Однак, якщо вищезазначені норми не будуть засвоєні студентом-сиротою, відбудеться зворотний процес із дезадаптивними ознаками.

Очевидно, основними виконавцями головних завдань моделі є такі агенти соціалізації: студент-сирота; комісія соціального захисту профспілки студентів (студентського самоврядування); сім’я опікунів (піклувальників), колишні вихователі; соціальний працівник, соціальна служба; психолог, психологічна служба ВНЗ; адміністрація факультету, ВНЗ; орган охорони здоров’я, лікарні за місцем проживання; відділ опіки та піклування, органи державної влади та місцевого самоврядування.

У нашому випадку можна сказати, що критеріями ефективності соціалізації сиріт у такому випадку будуть: отримання якісних знань; залучення студентів до організованого молодіжного руху; розвиток навичок спільного проживання в гуртожитку тощо. Відповідно, бар’єрами соціалізації будуть: неправильний вибір спеціальності, низький освітній рівень, відсутність системної соціальної роботи у ВНЗ; слабке усвідомлення власних перспектив, негативний соціальний досвід сиріт; погіршений стан здоров’я; відсутність мотивації тощо.

 

35.4. Контрольні питання до теми

· Дайте визначення сиріт, як клієнтів соціальноі роботи?

· Які нормативно-правові акти регулюють питання соціального становлення сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа?

· Назвіть орієнтовний перелік пільг та гарантій дітям-сиротам, дітям позбавлених батьківського піклування, та особам з їх числа? (на прикладі студентів-сиріт вищих навчальних закладів)

· Побудуйте ланцюг соціальної роботи із сиротами у певному навчальному закладі (у вигляді технології, моделі тощо).


36. Технології соціальної роботи з сексуальними меншинами (Жойд, 310)


37. Технології соціальної роботи з особами, які мають ризиковану сексуальну поведінку (Повєрін, 320)

 


38. Технології соціальної роботи з особами, які схильні до суїциду (Григор’єва, 310)

 


 

39. Технології соціальної роботи із особами без постійного місця проживання (Субота)

 

 


 

РОЗДІЛ III КОНКРЕТНІ ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ У РІЗНИХ ЗАКЛАДАХ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

 

 

40. Технологія соціальної роботи у органах охорони здоров’я (наркологія, онкологія, пологові, Пренатальні та перенатальні відділення) (Бекдамирова, 320)


 

41. Технології соціальної роботи із особами хворими на ВІЛ/СНІД (Замотай, 310)


 

42. Технології соціальної роботи із особами хворими на туберкульоз (Танковська, 310)


43. Технології соціальної роботи з військовослужбовцями, та членами їх сімей (Шебанова)






Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 616. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.022 сек.) русская версия | украинская версия