Юридичний словник. Правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного

Правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права.

Правова психологія – переживання, почуття, настрої, звички, стереотипи, що виникають у людей у зв’язку з правовими нормами і практикою їх реалізації.

Правова ідеологія – ідеї, теорії, погляди, що відбивають та оцінюють правову реальність.

Правова культура особистості – це якісне правове становище особистості, що включає знання і розуміння індивідом права, пошану до нього, а також його дії відповідно до нього.

Правова культура професійної групи характерна для осіб, які безпосередньо займаються юридичною практикою. Їм властиві глибокі правові знання, розуміння права і уміння його застосовувати в конкретній сфері юридичної практики.

Правова культура суспільства – це система загальнолюдських і національних цінностей, досягнутих суспільством у правовій сфері, що характеризують рівень його правового прогресу.

Деформація правосвідомості – це спотворене уявлення про цінність права.

Правовий нігілізм – це деформація правосвідомості, для якої характерне негативне ставлення до права, закону і правових форм організації суспільних відносин.

Правовий ідеалізм (романтизм ) - фетишизація права, перебільшення реальних можливостей його впливу на долю особистості та суспільства.

Правовий інфантилізм - відрізняється слабкістю правових знань при твердій переконаності особи в достатньому їх рівні.

Правова демагогія характерна для осіб, які володіють правовими знаннями, але виключають або принижують соціальну цінність права і використовують його виключно у своїх особистих, часто антисуспільних інтересах.

Правове виховання – це постійна, систематична дія на індивіда і суспільство з метою формування в них правової культури.

Правове навчання – полягає в передачі, накопиченні і засвоєнні правових знань у школі та інших навчальних закладах.

Правова пропаганд а– полягає в розповсюдженні правових ідей і правових вимог серед населення за допомогою публікацій з юридичної тематики і ЗМІ.

Методи правового виховання – це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких отримуються правові знання, уміння і навики, формується пошана до права і соціальних цінностей, що воно охороняє.

Правова соціалізація – це засвоєння новим поколінням принципів, норм, установок, цінностей права, що забезпечують адаптацію особистості до існуючих правових цінностей, законодавства і практики його застосування.

 

Тести для самоконтролю

1. Правосвідомість — це:

а) система уявлень про те, яка поведінка людей є припустимою з точки зору обов'язку, честі, справедливості;

б) система поглядів, уявлень, почуттів і установок, що характеризують ставлення людей до існуючої та бажаної правової системи;

в) якісний стан правового життя суспільства;

г) усвідомлення себе, свого місця у світі, у суспільстві;

д) спроможність особи усвідомлювати характер своїх дій і управляти ними.

2. До змісту правосвідомості входять такі оцінні ставлення:

а) до права і законодавства;

б) до своєї правової поведінки;

в) до злочинності і злочинців;

г) до правоохоронних органів;

д) усе перераховане.

3. Масові уявлення і настрої людей з приводу права, що виникають на основі життєвого досвіду й уривчастих, несистематизованих правових знань, – це:

а) професійна правосвідомість;

б) наукова правосвідомість;

в) буденна правосвідомість;

г) суспільна правосвідомість.

4. Правова психологія — це:

а) система правових принципів та ідей;

б) діяльність зі встановлення мотивів протиправної поведінки;

в) сукупність почуттів, емоцій і переживань, що виражають ставлення суб'єкта до явищ правової дійсності;

г) звичка додержуватися вимог норм права;

д) ставлення особи до своєї протиправної поведінки, її наслідків.

5. Який із видів правосвідомості формується на основі глибокого аналізу і узагальнення юридичних знань, виявлення закономірностей державно-правового розвитку:

а) індивідуальна;

б) професійно-правова;

в) повсякденна;

г) практична;

д) наукова.

6. Професійна правосвідомість працівників органів внутрішніх справ передбачає:

а) знання принципів і норм права;

б) загострене почуття обов'язку і справедливості;

в) прагнення використовувати будь-які засоби для викриття осіб, які вчинили правопорушення;

г) повага до прав громадян;

д) усе перераховане.

7. Правова культура особи передбачає:

а) знання СВСІУ, законів, що існують у державі;

б) переконаність у справедливості законів;

в) усвідомлене ставлення до права, уміння орієнтуватися в законодавстві;

г) дотримання законів під страхом покарання;

д) прагнення обмежувати свою поведінку рамками права.

8. Правовий нігілізм — це:

а) негативне ставлення до права, невіра в його спроможність бути ефективним регулятором суспільних відносин;

б) відсутність юридичної освіти;

в) неучасть у виборах;

г) ідеалізація права, віра в те, що з його допомогою можна вирішити абсолютно всі соціальні проблеми;

д) прагнення завоювати голоси виборців ціною необґрунтованих обіцянок.

9. Для подолання правового нігілізму необхідно:

а) підвищити якість законодавства;

б) ввести більш жорсткі санкції за правопорушення;

в) підвищити престиж юридичних професій;

г) забезпечити реальне виконання прийнятих законів;

д) усе перераховане.

10. Правова культура містить такі компоненти:

а) правова свідомість та правова поведінка;

б) позитивна правова свідомість та правомірна поведінка;

в) правова ідеологія та правова психологія;

г) правова поведінка та правова ідеологія.

11. Правова свідомість містить наступні компоненти:

а) правова ідеологія та правові знання;

б) позитивна правова свідомість та негативна правова свідомість;

в) правова ідеологія та правова психологія;

г) правові знання та правова поведінка.

12. Діяльність, спрямована на формування позитивної правової свідомості, називається:

а) правозастосування;

б) правове виховання;

в) право реалізація;

г) правотворчість.

13. Сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права, - це:

а) правова культура;

б) правова свідомість;

в) правова психологія;

г) правова ідеологія.

 

14. З яких елементів складається структура правосвідомості:

а) правова культура та правова ідеологія;

б) суб’єкт, об’єкт, зміст;

в) правова ідеологія та правова психологія;

г) правоздатність та дієздатність.

 

15. Стихійний пласт правової свідомості, виражений в окремих психологічних реакціях кожної людини тієї чи іншої соціальної групи на державу, право, законодавство, інші юридичні феномени, — це:

а) правова ідеологія;

б) правова поведінка;

в) правова психологія;

г) усе зазначене.

 

16. Сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, що в концептуальному, систематизованому вигляді відбивають і оцінюють правову реальність, — це:

а) правова ідеологія;

б) правова поведінка;

в) правова психологія;

г) усе зазначене.

 

17. Основні напрями впливу правосвідомості на правові явища, правову систему в цілому — це:

а) правова ідеологія;

б) правова поведінка;

в) правова психологія;

г) функції правосвідомості.

 

18. Система загальнолюдських і національних цінностей, досягнутих суспільством у правовій сфері, що характеризують рівень його правового прогресу, - це:

а) правова культура особистості;

б) правова культура суспільства;

в) правова культура нації;

г) правова культура індивіда.

 

Література

1. Антонович М. Правова культура українського народу в сфері прав людини: історичний розвиток та сучасний стан // Право України. – 2003. - №12. – С.75.

2. Бабкин В.Д. Правовое воспитание курсантов. – К.: Вища школа, 1983. – 53 с.

3. Головченко В. Особливості формування правової культури молоді // Право України. – 2004. - №10. – С.120.

4. Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: понятие, критерии, методика измерения. – К.: Наукова думка, 1985. – 128 с.

5. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. – 2005. - №4. – С.24.

6. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права // Право України. – 2006. - №4. – С.154-159.

7. Гранат Н.Л. Правовое воспитание: понятие, формы и методы осуществления // Юрист. – 1998. - № 11/12. – С. 2-8.

8. Гринюк Г.Ф. Правова культура і її роль у становленні та розвитку правової держави // Держава і право. Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 20. – С.31-38.

9. Дмитрієнко Ю.М. Актуальні проблеми та перспективи постоталітарної української правосвідомості // Держава і право: Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 21. – С.24-31.

10. Крижанівський А.Ф. Правова культура на перетині постмодерну і глобалізації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. - №1. – С.8-13.

11. Кутиркін А. Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України // Право України. – 2008. - № 3. – С.122 – 126.

12. Мартинюк Т. Розвиток поняття правосвідомості в період трансформації українського суспільства // Право України. – 2007. - № 2. – С. 26 - 31

13. Мартышин О.В. Национальная политическая и правовая культура в контексте глобализации //Гос. и право. – 2005. – № 4. – С.9-17.

14. Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура // Право України. – 2001. - №4. – С.21.

15. Скуратівський А. Взаємозв’язок правової культури і соціального буття в процесі суспільної трансформації // Право України. – 2004. - №1. – С.118.

16. Тимошенко В. Визначальні фактори правової свідомості // Право України. – 2008. - № 6. – С. 41 – 47.

17. Третяк С. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства // Право України. – 2005. - №4. – С.26.

18. Цимбалюк М. Онтологічний аспект дослідження права та правосвідомості // Право України. – 2007. - № 2. – С. 31 – 35.

19. Цимбалюк М. Правова реальність та онтологія правосвідомості // Право України. – 2008. - № 1. – С.22 – 27.

20. Швачка В.Ю. Правовий нігілізм у контексті правової соціалізації особистості // Актуальні проблеми держави і права. Зб.наук. праць. – Одеса: Юрид.літ., 2005. – Вип.24. - С.374-382.

21. Юрашевич Н.М. Правосознание и право: общность и различия // Государство и право. – 2005. - №7. – С.69.

ТЕМА 25. ЗАКОННІСТЬ, ПРАВОЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК

Питання, що виносяться на розгляд на семінарському занятті.

1. Поняття законності, її місце в житті суспільства. Загальні вимоги законності.

2. Поняття, соціальна цінність і об’єктивна необхідність правопорядку. Правопорядок: поняття, функції і принципи.

3. Правопорядок і суспільний порядок. Співвідношення правопорядку, законності і суспільного порядку.

4. Основні шляхи укріплення законності та правопорядку.

5. Система гарантій законності і правопорядку.

Методичні рекомендації

З правом та законом щільно пов’язане таке юридичне явище як законність. Тому, закінчуючи вивчення курсу теорії держави і права, ми розглядаємо такі взаємопов’язані фундаментальні категорії юридичної науки і практики, як законність, правопорядок і дисципліна.

Законність, з одного боку, є своєрідним правовим засобом державної влади та народу щодо встановлення і підтримання правопорядку, а з іншого – серцевиною, основою дисципліни, яка, у свою чергу, становить одну з форм проявів правопорядку у країні. Законність виражає загальний принцип ставлення суспільства до права в цілому. У зв’язку із цим, її зміст необхідно розглядати у трьох аспектах:

а) як “правовий” характер суспільного життя;

б) з позиції вимоги загальної поваги до закону і обов’язків його виконання всіма без винятку;

в) з погляду вимог реального захисту і забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку в цілому від будь-якого свавілля.

Аналізуючи зміст законності, слід врахувати, що у правовій дійсності вона виявляється в трьох аспектах, також і як:

- принцип функціонування правової системи суспільства;

- метод здійснення державної влади;

- режим суспільно-політичного життя.

Для усвідомлення сутності законності як невід’ємного елемента демократії необхідно вивчити її основоположні принципи та відповідні гарантії. У монографічній літературі наводиться різна кількість принципів законності. При цьому всі автори виділяють верховенство закону, єдність, доцільність і реальність законності.

Правопорядок – це державно-правове явище, пов’язане з державною владою, оскільки саме влада встановлює та забезпечує правопорядок, охороняє та захищає його від порушень. Без правопорядку неможлива реалізація державних завдань, здійснення сутності, форм і функцій влади. Що ж до правопорядку і громадського порядку, то необхідно виходити з того, що вони характеризують стан впорядкованості суспільних відносин, урегульованих відповідними соціальними нормами.

При вивченні теми, необхідно виконати наступні завдання письмово в зошитах із самопідготовки.

Практичні завдання

1. Засвоїти визначення понять: законність, правозаконність, правопорядок, суспільний порядок.

2. Скласти в зошиті схему: гарантії законності та правопорядку.

3. “Щоб бути вільним, необхідно підкорятися законам”. Пояснити цю думку, що належить давньоримському політичному діячу, оратору і філософу Марку Тулію Цицерону.

4. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що “демократія без законності – справа неймовірна, оскільки законність – це принцип, глибинна сутність якого полягає в рівності всіх перед законом”? Відповідь дати в письмовій формі.

5. Назвати види юридичних гарантій законності та правопорядку в незалежній України. Відповідь дати в письмовій формі.

6. Навести конкретні приклади нормативно-правових актів, спрямованих на зміцнення законності і правопорядку в нашій державі. Чи може, на вашу думку, сам факт наявності нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання та охорону певних суспільних відносин, свідчити про наявність законності?

7. Проаналізувати тезу Бориса Чичеріна: “Де немає свободи, там немає суб’єктивного права, а де немає закону, там немає об’єктивного права. Проте до цих двох засад приєднується новий елемент – влада, що має своїм призначенням охороняти закон та обмежувати свободу. Вона становить необхідну ланку будь-якого суспільного порядку”.

8. У деяких науковців (Н.В. Витрук) побутує думка, що законність стосується тільки виконання законів і тільки посадових осіб. На його думку, порушення законів, що вчиняють громадяни та інші особи, не є порушенням законності, а лише порушенням правопорядку. Заперечуючи йому, В.В. Лазарев стверджує, що обмеження суб’єктів законності посадовими особами невиправдане: законність поширюється на всіх і не містить будь-яких обмежень. Назвіть правильну, на вашу думку, точку зору та обґрунтуйте свою відповідь.

9. Скласти таблицю основоположних принципів законності.

Назва принципу	Зміст принципу

10. Підготувати реферати за темами: «Правопорядок як результат режиму законності», «Законність та демократія», «Внутрішньодержавний та світовий правопорядок».