Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Юридичний словник. Правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного





Правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права.

Правова психологія – переживання, почуття, настрої, звички, стереотипи, що виникають у людей у зв’язку з правовими нормами і практикою їх реалізації.

Правова ідеологія – ідеї, теорії, погляди, що відбивають та оцінюють правову реальність.

Правова культура особистості – це якісне правове становище особистості, що включає знання і розуміння індивідом права, пошану до нього, а також його дії відповідно до нього.

Правова культура професійної групи характерна для осіб, які безпосередньо займаються юридичною практикою. Їм властиві глибокі правові знання, розуміння права і уміння його застосовувати в конкретній сфері юридичної практики.

Правова культура суспільства – це система загальнолюдських і національних цінностей, досягнутих суспільством у правовій сфері, що характеризують рівень його правового прогресу.

Деформація правосвідомості – це спотворене уявлення про цінність права.

Правовий нігілізм – це деформація правосвідомості, для якої характерне негативне ставлення до права, закону і правових форм організації суспільних відносин.

Правовий ідеалізм (романтизм) - фетишизація права, перебільшення реальних можливостей його впливу на долю особистості та суспільства.

Правовий інфантилізм - відрізняється слабкістю правових знань при твердій переконаності особи в достатньому їх рівні.

Правова демагогія характерна для осіб, які володіють правовими знаннями, але виключають або принижують соціальну цінність права і використовують його виключно у своїх особистих, часто антисуспільних інтересах.

Правове виховання – це постійна, систематична дія на індивіда і суспільство з метою формування в них правової культури.

Правове навчання – полягає в передачі, накопиченні і засвоєнні правових знань у школі та інших навчальних закладах.

Правова пропаганда – полягає в розповсюдженні правових ідей і правових вимог серед населення за допомогою публікацій з юридичної тематики і ЗМІ.

Методи правового виховання – це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких отримуються правові знання, уміння і навики, формується пошана до права і соціальних цінностей, що воно охороняє.

Правова соціалізація – це засвоєння новим поколінням принципів, норм, установок, цінностей права, що забезпечують адаптацію особистості до існуючих правових цінностей, законодавства і практики його застосування.

 

Тести для самоконтролю

1. Правосвідомість — це:

а) система уявлень про те, яка поведінка людей є припустимою з точки зору обов'язку, честі, справедливості;

б) система поглядів, уявлень, почуттів і установок, що характеризують ставлення людей до існуючої та бажаної правової системи;

в) якісний стан правового життя суспільства;

г) усвідомлення себе, свого місця у світі, у суспільстві;

д) спроможність особи усвідомлювати характер своїх дій і управляти ними.

2. До змісту правосвідомості входять такі оцінні ставлення:

а) до права і законодавства;

б) до своєї правової поведінки;

в) до злочинності і злочинців;

г) до правоохоронних органів;

д) усе перераховане.

3. Масові уявлення і настрої людей з приводу права, що виникають на основі життєвого досвіду й уривчастих, несистематизованих правових знань, – це:

а) професійна правосвідомість;

б) наукова правосвідомість;

в) буденна правосвідомість;

г) суспільна правосвідомість.

4. Правова психологія — це:

а) система правових принципів та ідей;

б) діяльність зі встановлення мотивів протиправної поведінки;

в) сукупність почуттів, емоцій і переживань, що виражають ставлення суб'єкта до явищ правової дійсності;

г) звичка додержуватися вимог норм права;

д) ставлення особи до своєї протиправної поведінки, її наслідків.

5. Який із видів правосвідомості формується на основі глибокого аналізу і узагальнення юридичних знань, виявлення закономірностей державно-правового розвитку:

а) індивідуальна;

б) професійно-правова;

в) повсякденна;

г) практична;

д) наукова.

6. Професійна правосвідомість працівників органів внутрішніх справ передбачає:

а) знання принципів і норм права;

б) загострене почуття обов'язку і справедливості;

в) прагнення використовувати будь-які засоби для викриття осіб, які вчинили правопорушення;

г) повага до прав громадян;

д) усе перераховане.

7. Правова культура особи передбачає:

а) знання СВСІУ, законів, що існують у державі;

б) переконаність у справедливості законів;

в) усвідомлене ставлення до права, уміння орієнтуватися в законодавстві;

г) дотримання законів під страхом покарання;

д) прагнення обмежувати свою поведінку рамками права.

8. Правовий нігілізм — це:

а) негативне ставлення до права, невіра в його спроможність бути ефективним регулятором суспільних відносин;

б) відсутність юридичної освіти;

в) неучасть у виборах;

г) ідеалізація права, віра в те, що з його допомогою можна вирішити абсолютно всі соціальні проблеми;

д) прагнення завоювати голоси виборців ціною необґрунтованих обіцянок.

9. Для подолання правового нігілізму необхідно:

а) підвищити якість законодавства;

б) ввести більш жорсткі санкції за правопорушення;

в) підвищити престиж юридичних професій;

г) забезпечити реальне виконання прийнятих законів;

д) усе перераховане.

10. Правова культура містить такі компоненти:

а) правова свідомість та правова поведінка;

б) позитивна правова свідомість та правомірна поведінка;

в) правова ідеологія та правова психологія;

г) правова поведінка та правова ідеологія.

11. Правова свідомість містить наступні компоненти:

а) правова ідеологія та правові знання;

б) позитивна правова свідомість та негативна правова свідомість;

в) правова ідеологія та правова психологія;

г) правові знання та правова поведінка.

12. Діяльність, спрямована на формування позитивної правової свідомості, називається:

а) правозастосування;

б) правове виховання;

в) право реалізація;

г) правотворчість.

13. Сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права, - це:

а) правова культура;

б) правова свідомість;

в) правова психологія;

г) правова ідеологія.

 

14. З яких елементів складається структура правосвідомості:

а) правова культура та правова ідеологія;

б) суб’єкт, об’єкт, зміст;

в) правова ідеологія та правова психологія;

г) правоздатність та дієздатність.

 

15. Стихійний пласт правової свідомості, виражений в окремих психологічних реакціях кожної людини тієї чи іншої соціальної групи на державу, право, законодавство, інші юридичні феномени, — це:

а) правова ідеологія;

б) правова поведінка;

в) правова психологія;

г) усе зазначене.

 

16. Сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, що в концептуальному, систематизованому вигляді відбивають і оцінюють правову реальність, — це:

а) правова ідеологія;

б) правова поведінка;

в) правова психологія;

г) усе зазначене.

 

17. Основні напрями впливу правосвідомості на правові явища, правову систему в цілому — це:

а) правова ідеологія;

б) правова поведінка;

в) правова психологія;

г) функції правосвідомості.

 

18. Система загальнолюдських і національних цінностей, досягнутих суспільством у правовій сфері, що характеризують рівень його правового прогресу, - це:

а) правова культура особистості;

б) правова культура суспільства;

в) правова культура нації;

г) правова культура індивіда.

 

Література

1. Антонович М. Правова культура українського народу в сфері прав людини: історичний розвиток та сучасний стан // Право України. – 2003. - №12. – С.75.

2. Бабкин В.Д. Правовое воспитание курсантов. – К.: Вища школа, 1983. – 53 с.

3. Головченко В. Особливості формування правової культури молоді // Право України. – 2004. - №10. – С.120.

4. Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: понятие, критерии, методика измерения. – К.: Наукова думка, 1985. – 128 с.

5. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. – 2005. - №4. – С.24.

6. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права // Право України. – 2006. - №4. – С.154-159.

7. Гранат Н.Л. Правовое воспитание: понятие, формы и методы осуществления // Юрист. – 1998. - № 11/12. – С. 2-8.

8. Гринюк Г.Ф. Правова культура і її роль у становленні та розвитку правової держави // Держава і право. Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 20. – С.31-38.

9. Дмитрієнко Ю.М. Актуальні проблеми та перспективи постоталітарної української правосвідомості // Держава і право: Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 21. – С.24-31.

10. Крижанівський А.Ф. Правова культура на перетині постмодерну і глобалізації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. - №1. – С.8-13.

11. Кутиркін А. Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України // Право України. – 2008. - № 3. – С.122 – 126.

12. Мартинюк Т. Розвиток поняття правосвідомості в період трансформації українського суспільства // Право України. – 2007. - № 2. – С. 26 - 31

13. Мартышин О.В. Национальная политическая и правовая культура в контексте глобализации //Гос. и право. – 2005. – № 4. – С.9-17.

14. Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура // Право України. – 2001. - №4. – С.21.

15. Скуратівський А. Взаємозв’язок правової культури і соціального буття в процесі суспільної трансформації // Право України. – 2004. - №1. – С.118.

16. Тимошенко В. Визначальні фактори правової свідомості // Право України. – 2008. - № 6. – С. 41 – 47.

17. Третяк С. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства // Право України. – 2005. - №4. – С.26.

18. Цимбалюк М. Онтологічний аспект дослідження права та правосвідомості // Право України. – 2007. - № 2. – С. 31 – 35.

19. Цимбалюк М. Правова реальність та онтологія правосвідомості // Право України. – 2008. - № 1. – С.22 – 27.

20. Швачка В.Ю. Правовий нігілізм у контексті правової соціалізації особистості // Актуальні проблеми держави і права. Зб.наук. праць. – Одеса: Юрид.літ., 2005. – Вип.24. - С.374-382.

21. Юрашевич Н.М. Правосознание и право: общность и различия // Государство и право. – 2005. - №7. – С.69.

ТЕМА 25. ЗАКОННІСТЬ, ПРАВОЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК

Питання, що виносяться на розгляд на семінарському занятті.

1. Поняття законності, її місце в житті суспільства. Загальні вимоги законності.

2. Поняття, соціальна цінність і об’єктивна необхідність правопорядку. Правопорядок: поняття, функції і принципи.

3. Правопорядок і суспільний порядок. Співвідношення правопорядку, законності і суспільного порядку.

4. Основні шляхи укріплення законності та правопорядку.

5. Система гарантій законності і правопорядку.

Методичні рекомендації

З правом та законом щільно пов’язане таке юридичне явище як законність. Тому, закінчуючи вивчення курсу теорії держави і права, ми розглядаємо такі взаємопов’язані фундаментальні категорії юридичної науки і практики, як законність, правопорядок і дисципліна.

Законність, з одного боку, є своєрідним правовим засобом державної влади та народу щодо встановлення і підтримання правопорядку, а з іншого – серцевиною, основою дисципліни, яка, у свою чергу, становить одну з форм проявів правопорядку у країні. Законність виражає загальний принцип ставлення суспільства до права в цілому. У зв’язку із цим, її зміст необхідно розглядати у трьох аспектах:

а) як “правовий” характер суспільного життя;

б) з позиції вимоги загальної поваги до закону і обов’язків його виконання всіма без винятку;

в) з погляду вимог реального захисту і забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку в цілому від будь-якого свавілля.

Аналізуючи зміст законності, слід врахувати, що у правовій дійсності вона виявляється в трьох аспектах, також і як:

- принцип функціонування правової системи суспільства;

- метод здійснення державної влади;

- режим суспільно-політичного життя.

Для усвідомлення сутності законності як невід’ємного елемента демократії необхідно вивчити її основоположні принципи та відповідні гарантії. У монографічній літературі наводиться різна кількість принципів законності. При цьому всі автори виділяють верховенство закону, єдність, доцільність і реальність законності.

Правопорядок – це державно-правове явище, пов’язане з державною владою, оскільки саме влада встановлює та забезпечує правопорядок, охороняє та захищає його від порушень. Без правопорядку неможлива реалізація державних завдань, здійснення сутності, форм і функцій влади. Що ж до правопорядку і громадського порядку, то необхідно виходити з того, що вони характеризують стан впорядкованості суспільних відносин, урегульованих відповідними соціальними нормами.

При вивченні теми, необхідно виконати наступні завдання письмово в зошитах із самопідготовки.

Практичні завдання

1. Засвоїтивизначення понять: законність, правозаконність, правопорядок, суспільний порядок.

2. Скласти в зошиті схему: гарантії законності та правопорядку.

3. “Щоб бути вільним, необхідно підкорятися законам”. Пояснити цю думку, що належить давньоримському політичному діячу, оратору і філософу Марку Тулію Цицерону.

4. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що “демократія без законності – справа неймовірна, оскільки законність – це принцип, глибинна сутність якого полягає в рівності всіх перед законом”? Відповідь дати в письмовій формі.

5. Назвати види юридичних гарантій законності та правопорядку в незалежній України. Відповідь дати в письмовій формі.

6. Навести конкретні приклади нормативно-правових актів, спрямованих на зміцнення законності і правопорядку в нашій державі. Чи може, на вашу думку, сам факт наявності нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання та охорону певних суспільних відносин, свідчити про наявність законності?

7. Проаналізувати тезу Бориса Чичеріна: “Де немає свободи, там немає суб’єктивного права, а де немає закону, там немає об’єктивного права. Проте до цих двох засад приєднується новий елемент – влада, що має своїм призначенням охороняти закон та обмежувати свободу. Вона становить необхідну ланку будь-якого суспільного порядку”.

8. У деяких науковців (Н.В. Витрук) побутує думка, що законність стосується тільки виконання законів і тільки посадових осіб. На його думку, порушення законів, що вчиняють громадяни та інші особи, не є порушенням законності, а лише порушенням правопорядку. Заперечуючи йому, В.В. Лазарев стверджує, що обмеження суб’єктів законності посадовими особами невиправдане: законність поширюється на всіх і не містить будь-яких обмежень. Назвіть правильну, на вашу думку, точку зору та обґрунтуйте свою відповідь.

9. Скластитаблицю основоположних принципів законності.

Назва принципу Зміст принципу
   
   
   
   
   

10. Підготувати реферати за темами: «Правопорядок як результат режиму законності», «Законність та демократія», «Внутрішньодержавний та світовий правопорядок».






Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 334. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.101 сек.) русская версия | украинская версия