Поняття про уяву

Термін «уява» може бути вживаним у широкому значенні (як образний за змістом психічний процес, в котрому відбувається як відтворення готових образів, так і побудова нових), або у вузькому значенні (як специфічний процес, який полягає саме в перетворенні даного).

Якщо виходити з широкого розуміння уяви як терміну, що охоплює будь-який психічний процес у образах, то цей термін включить і уявлення та пам'ять; цей погляд на уяву (його відстоювали У. Джеме, П. П. Блонський та ін.) нівелює її специфіку. Він спирається на твердження, що для роботи уяви є необхідним минулий досвід - так само, як і для пам'яті та уявлення, - а також на те, що певні перетворення образів відбувається вже в процесі їх відтворення.

Другого погляду додержувались С. Л. Рубинштейн, В. А. Роменець та ін. Дійсно, у образних за змістом психічних процесах є багато спільного; у низьких малоусвідомлених формах уява та пам'ять можуть майже не розрізнюватись. Але не викликає сумніву існування між ними найбільш істотних розбіжностей, коли ми розглядаємо вищі, довільні, усвідомлені форми (в яких людина не поринає в непевний мрійливо-ностальгічний стан, а діє, усвідомлюючи мету, призначення своїх дій). Основна відмінність власне уяви від образной пам'яті пов'язана з іншим ставленням до дійсності. Образи пам'яті відтворюють минулий досвід, і якщо й перетворюють певні його аспекти, це не є головним. З пам'яттю пов'язана свідома настанова на точність відтворення, що призводить до свідомого обмеження будь-якого довільного фантазування. Для уяви є характерним інше ставлення до минулого досвіду і усього безпосередньо даного (через відчуття та сприймання):

ПСИХОЛОГІЯ

це висхідна свобода по відношенню до них, яка і дає можливість їх перетворювати. Ця свобода насамперед постає як незалежність по відношенню до минулого. Функція пам'яті полягає в збереженні результатів минулого досвіду, функція уяви - в їхньому перетворенні. Пам'ять об'єднує ряд репродуктивних психічних процесів, а уява (разом із мисленням та інтуїцією) належить до продуктивних. Уява є образим психічним процесом, який передбачає відхід від минулого досвіду, перетворення даного і породження на цій основі нових образів, які є продуктами творчої діяльності людини та прообразами для неї.

Будь-яка уява породжує щось нове, змінює те, що дано у сприйманні. Ця зміна, перетворення, відхилення від даного може виразитися, по-перше, у тому, що людина створює собі картину того, чого в дійсності вона ніколи не бачила, по-друге, у створенні картини того, чого взагалі ще не було, але має бути здійснене (проект на майбутнє), нарешті, у побудові фантастичної картини, котра ніби зовсім неузгоджена з дійсністю. Але й у цьому випадку вона враховує її суттєві сторони та найбільш значущі риси. Тобто відхід уяви від дійсності не є втечею від неї; цей відхід є необхідним, щоб глибше проникнути в дійсність. Отож, можна погодитись, що уява разом із відчуттям, сприйманням, пам'яттю, інтуїцією та мисленням належить до пізнавальних процесів.

Досить довго - до середини XX ст. - науковці не могли наблизитись до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію - і це було ще однією причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація якраз виступає психологічним механізмом пам'яті та уявлення. Якщо уявляти уяву як процес, побудований на асоціативному зв'язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням готових елементів - згідно з законами схожості, суміжності та контрасту. Тоді усе нове у нашій уяві може бути пояснене як рокіровка старого; але залишаться незбагненними ані стани

творчого натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.

Найбільш вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера. Психологічним механізмом уяви є бісоціація. Бісоціація (як принцип творчий) має ту ж глибинну відмінність від асоціації (як принципу нетворчого), що й уява - від пам'яті. Асоціація - це царина звички, рутини, стереотипу; асоціативним є таке встановлення зв'язків між ідеями та образами, в якому немає нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині досвіду, в одній «асоціативній матриці». Бісоціацією стає момент раптової зустрічі ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується стрибком думки від одного асоціативного контексту до іншого. Відбувається переструктурування досвіду.

Бісоціативний акт лежить в основі не тільки уяви, але й гумору, де також дуже важливим є момент раптової, неочіку-ваної демонстрації добре знайомої ситуації в новому світлі. Факт «старіння» реприз та анекдотів свідчить про те, що саме миттєва (бісоціативна) зустріч ідей та образів, які раніше ніколи не траплялися разом, призводить до почуття смішного. Потім, коли зв'язок цих ідей стає звичним (тобто утворюється єдина асоціативна матриця) повторення колись кумедної ситуації стає нудним. Те, що можна сказати про повторення смішного, слід поширити і на всяке дублювання оригінального взагалі.

Умовою, необхідною для здійснення акту бісоціації, є тимчасове усунення свідомого контролю. Особливості підсвідомої роботи, відображені у сновидіннях, полегшують бісоціативний зв'язок. Бісоціації, за А. Кестлером, сприяє саме підсвідома робота психіки, - а не свідома (повністю освітлена і доступна контролю, програмована завчасно, дисциплінована і стереотипна), чи несвідома (повністю позбавлена свідомого контролю, автоматична, така, що відбувається на рівні навичок). Місце бісоціації - саме між свідомим і несвідомим,

ПСИХОЛОГІЯ

там, де немає ані стереотипного руху думки, ані стереотипних автоматизованих навичок. Тільки у цьому динамічному стані психіки, вільному від стереотипів, творча уява може поєднувати непоєднуване, утворювати нові синтези.

Головну відмінність рис асоціативної та бісоціативної дії наведено в табл. 2.5.1.

Таблиця 2.5.1 Відмінність рис асоціативної та бісоціативної дії

 

Асоціативна дія (звички)	Бісоціативна дія (оригінальність)
оригінальність обмежена матрицею; нове виникає лише на базі тих матриць, які вже взаємодіяли	бісоціація незалежних матриць, які взаємодіють вперше
керівництво до-1 позасвідомими процесами	керівництво підсвідомими процесами
динамічна рівновага	активація регенеративних можливостей
нездатність до варіативності; ригідність змінних варіацій теми	вища мінливість («відійти, щоб далі стрибнути»)
повторення	новизна
консервативність	десгруктивність - творчість

Отже, уява, оскільки її психологічним механізмом визнано бісоціацію, безумовно повинна мати підсвідомі компоненти, вона завжди має гнучко вивільнятись від тісних рамок існуючого досвіду, створювати нові зв'язки, сміливо порушувати усталене і будувати нове.

Уява постійно балансуює на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту і другого, деструктивності і конструктивності; тому вона завжди створює широкий простір для самовизначення людини як митця. Звісно, самої лише уяви як окремого психічного процесу замало для того, щоб відбулася повноцінна творча діяльність людини; тут уява вступає в плідний союз із інпіими творчими психічними процесами - інтуїцією і мисленням. Інтуїтивні осяяння утворюють передумови бісоціативних зв'язків в уяві, а останні дають напрям точним операціям творчого мислення, опосередкованим знаками (словами, мовою). Мова здебільшого

пов'язується зі свідомим, тоді як несвідоме функціонує поза мовним процесом. Вербальне свідоме мислення виступає підпорядкованим інтуіції та уяві у вирішальній фазі творчого акту, але саме воно дозволяє митцю надати продуктам уяви, відкриттям довершених форм.

Місце уяви серед інших психічних процесів у світлі ознак продуктивності - репродуктивності та висвітлюваної через психологічні механізми якісної специфіки, наведемо в табл. 2.5.2.

Таблиця 2.5.2 Співставлення уяви та деяких інших психічних процесів

 

 

Психічний процес	Психологічний механізм	Характер продуктів
Процеси пам'яті. Уявлення	Асоціація	Репродуктивні психічні процеси
Уява	Бісоціація	Продуктивні (творчі) психічні процеси
Інтуїція	Інсайт (осяяння)
Мислення	Опосередкування

Характеристики та фактори уяви. Стадії творчого процесу

Уява може характеризуватись з кількісного та якісного боку; Здатність породжувати певну кількість нових образів протягом певного проміжку часу ми назвемо продуктивністю уяви. Але сама кількість нових образів за одиницю часу не може вважатися ознакою рівня розвитку уяви. Інколи кількість зовсім не свідчить про нову якість і відкриває перед людиною «дурну безкінечність» недоладних образів; так велика кількість грошей в державі може виявляти не її багатство, а лише інфляцію. Тому від продуктивності як кількісної характеристики уяви не слід відокремлювати характеристики якісні. До них належить осмисленість - відповідність образів уяви певному призначенню, їхня сутнісна глибина, міра вираження в них якоїсь прихованої реальності. Ця харак-

ПСИХОЛОГІЯ

теристика виявляє ту глиоину уяви, яка зовсім відсутня при пласкому комбінуванні образів - і яка є головним виміром участі уяви в пізнанні людиною дійсності. Також якісну сторону уяви презентує оригінальність - міра індивідуальності, несхожості на інші, тих образів, які є продуктами уяви. У дослідженні уяви, в якому великій кількості досліджуваних пропонується певне творче завдання, справді оригінальним буде таке вирішення завдання, яке зустрінеться лише один раз. Сила творчої уяви та її рівень, як зазначає С. Л. Рубінштейн, визначаються співвідношенням двох показників:

того, наскільки уява дотримується обмежувальних умов, від яких залежить її насиченість смислом, об'єктивна значущість ЇЇ продуктів;

• того, наскільки нові й оригінальні, відмінні від без посередньо даного її породження.

Уява, що не задовольняє водночас обом умовам, є творчо безплідною, якою б формально продуктивною вона не видавалась. Отож, головними характеристиками уяви виступають:

• продуктивність;

• осмисленість;

• оригінальність.

Аналіз творчої уяви як складного явища дозволяє дослідникам виділити фактори, які у взаємодії складають цю єдність. Французький вчений Т. А. Рібо наводив такі фактори уяви:

Інтелектуальний фактор. У ньому уява береться в якості пізнавального процесу, в якому відбувається дисоціація (розкладення) образів та асоціація за окремими й випадковими ознаками. Головним інтелектуальним моментом уяви Рібо визнає «мислення за аналогією» Конкретними прийомами такого мислення за аналогією виступають персоніфікація (намагання усе наділити душею) та перетворення (перенесення значення з одного предмету на інший на засаді окремої схожості);

Емоційний фактор. Усі форми творчої уяви неможливі без емоцій; усі афективні стани можуть впливати на уяву.

Несвідомий фактор. Суттєвими рисами натхнення виступають раптовість та безособовість; воно залежить не від волі індивіда, а від несвідомої діяльності духа (проте самий стан натхнення є не причиною уяви, а її симптомом).

Органічні умови уяви.. До них Рібо зараховує анатомічні (відстежені кореляції між розвитком певної ділянки кори головного мозку та художнім або мислительним типом творчості) та фізіологічні.

Початок єдності. Синтетичний принцип єдності факторів творчої уяви може виявляться у трьох формах: органічній (нормальній, творчій); нестійкій (репродуктивній, нездатній до творення нового) та крайній (хворобливій, яка виявляє себе у маренні).

У єдиному творчому процесі уява йде поруч з інтуїцією й випереджає мислення. Згідно стадійним теоріям творчого процесу різних авторів у цьому процесі виділяється різна кількість стадій, але у їх переліку проступає єдина послідовність.

За теорією Енгельмейєра, у кожному винаході простежується «тріакт»: бажання (окреслена мета); знання (план досягнення); вміння (матеріальне виконанні); стадій творчого процесу теж три:

1) зародження задуму - тут діє інтуїтивне мислення, пов'язане з водінням, народжується принцип, необхідною людською здібністю є геній;

2) дискурсивне мислення - тут діє логіка і відбувається емпіричне дослідження, виникає схема, необхідною людською здібністю виступає талант;

3) двобій винаходу з матерією - будується конструкція, від людини вимагається старанність.

За теорією Уоллеса, у процесі творчого мислення виділяється чотири стадії, при цьому найбільш відповідальною стадією виступає третя, пов'язана з інтуїтивним осяянням (інсайтом):

1) підготовка - на цій стадії окреслюється завдання;

2) визрівання - на цій стадії відбувається підсвідома робота над завданням, пошуки рішення (щоб дати йому визріти,

ПСИХОЛОГІЯ

людині треба лідволіктися, зайнятися зовсім іншими питаннями);

3) інсайт (раптове усвідомлення рішення);

4) перевірка - тут для оцінки вірності рішення під ключається мислення.

Гетчінсон теж виділяє чотири стадії, подібні до наведених вище:

1) орієнтації (накреслення орієнтирів проблеми);

2) фрустрації (зустрічі із перешкодою, яку нетворче, стереотипне мислення не в змозі подолати);

3) інсайту;

4) перевірки.

Згідно теорії Дьюї, в творчому мисленні виділяється п'ять стадій:

1) окреслення завдання;

2) аналіз;

3) висунення гіпотез;

4) обговорення;

5) оцінка рішення

У останній моделі творчого процесу головна роль справді відводиться мисленню, а не уяві з інтуїцією, але стадія висунення гіпотез у всякому разі передбачає необхідність задіяння уяви.

Види уяви. «Техніки» уяви

За характером продуктивності виділяють:

• відтворюючу уяву - продукти якої вже були відомі раніше;

• творчу уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

• пасивну уяву - яка виявляється у хворобливих фантазмах, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

• активну уяву - яка відбувається в рамках творчої діяльності, підкореній певній меті.

РОЗДІЛ 2

За характером образів знаходять:

• конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі і т. ін.

• абстрактну уяву - вона оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виділяють:

• сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);

• творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації). Саме за цим поділом уяви в шахістів відрізняють «по зиційну» і «комбінаційну» гру.

За якісними особливостями, обумовленими конкретними сферами застосування, Т. А. Рібо наводить такі типи уяви:

• пластична - вона застосовує точно визначені у просторі образи та їх сполучення, відповідні дійсним відношенням предметів, має зовнішній характер;

• розпливчата - вона застосовує емоційні образи, які не мають певних обрисів у просторі (уява у музиці);

• містична - вона застосовує символи; містицизм перетворює природні образи в символічні, прагнучи втілити ідеал у формах зовнішньої природи;

• наукова - насичена науковим мисленням (у науках, які тільки будуються, вона виступає в якості наукової міфології; у науках, що склались, вона оживлює логічні схеми);

• уява в практичному житті й механіці - її образи за необхідності втілюються у речову форму;

• уява у сфері торгівлі - тут найбільша роль належить інтуїції, оскільки цей тип уяви присвячений здогадкам;

• уява у сфері утопії - тут образи уяви відбивають етичні та соціальні стосунки.

Перетворення дійсності в уяві відбувається за допомогою засобів, які називаються «техніками» уяви. До них належать:

Комбінування, сполучення даних у досвіді елементів у нові, більш-менш незвичні комбінації. Це найбільш проста техніка уяви, саме її мали на увазі дослідники минулої доби, коли вважали механізмом уяви асоціацію.

Аглютинація, варіант комбінування, в якому сполученню підлягає не випадковий набір рис; відбувається цілепря-мований їх підбір згідно певного задуму, концепції.

Акцентування, підкреслювання певних рис явища, яке перетворює його загальний вид. Воно повинно виділяти характерне, суттєве, істотне.

Гіпербола та літота - зміни величин, кількісне зростання та зменшення - є особливими варіантами акцентування (акцентується дуже велике, або дуже мале по відношенню до дійсності). Коли в уяві одразу відбувається збільшення одних сторін і зменшення інших, йде мова про поляризацію.

Ідеалізація, побудова вільних від усього дріб'язкового ідеалізованих образів, які інколи викликають ілюзію виключності та досконалості певного явища. У прагненні до ідеалу полягає головна суть мрії.

Типізація, специфічне узагальнення. Через конкретне в образі, який виступає типом, виділяється загальнозначуще.

Алегорізація, створення алегорії - використання образу в переносному значенні. Образ виступає лише умовно обраним знаком якогось явища дійсності.

Метафоризація, побудова метафор. Метафора є більш глибоким уявним відображенням явища, ніж алегорія, оскільки між метафоричним образом та його значенням існує певна подібність, аналогія.

Символізація, використання символів, є найбільш глибокою за значенням, сутнісним наповненням технікою уяви. Розуміння мови символів допомагає людині свідомо отримувати послання від власного несвідомого (сновидіння та ін.). Символ відрізняється від знаку тим, що він є не умовно обраним для позначення, а глибинно, сутнісно єдиним із тим, що він позначує. На відміну від поняття символ має необмежений об'єм значення. Вираженню через символи підлягає тільки загальнолюдське, належне до самого способу існування людини.

У техніці уяви завжди створюється складна динамічна єдність свідомого і несвідомого.

РОЗДІЛ 2

Запитання для повторення й самоперевірки

1. Що таке уява?

2. У чому полягає «широке» і «вузьке» розуміння уяви?

3. Який психологічний механізм уяви?

4. У чому відмінність бісоціації від асоціації?

5. Яке місце займає уява серед інших психічних процесів?

6. Як ви розумієте оригінальність уяви?

7. Скільки виділяється стадій у творчому процесі?

8. За якими ознаками виділяють види уяви?

9. Які ви знаєте техніки уяви?

10. Що таке літота?

11. Чим символ відрізняється від знака?

Література

1. Джемс У. Психология. - М., 1991.

2. Розет И. М. Психология фантазии. - М., 1980.

3. Роменець В. А. Виховання творчих здібностей у сту дентів. - К., 1973.

4. Роменець В. А. Психологія творчості. - К.: Либідь, 2000.

5. Роменець В. А. Фантазія, пізнання, творчість. - К.: Вища шк., 1965.

6. Рибо Т. А. Творческое воображение. - СПб., 1901.

7. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. - СПб.: Питер Ком, 1998. - 688 с.

8. Фрейд 3. Толкование сновидений. - М., 1991.

9. Энгелъмейер П. К. Эврилогия, или Всеобщая теория творчества. - СПб., 1910.

10. Юнг К. Г. Архетип и символ. - М., 1991.

Глава 2.6 Увага

Загальна характеристика уваги

Психічне життя людини можна порівняти з потоком образів сприйнятих предметів і явищ, думок і почуттів, вражень від них, споминів про те, що було і образів майбутнього, яке уявляє людина. Цей потік постійно поповнюється все новою інформацією, все новими образами, пов'язаними з повсякденною діяльністю, спілкуванням з іншими людьми, змінами в своєму фізичному і психічному стані. В такий ситуації найважливішою і необхідною умовою упорядкованості психічної діяльності, ефективності усіх її видів є увага. Саме увага забезпечує успішну трудову і навчальну діяльність. Уважність необхідна у повсякденному житті, у спілкуванні з іншими людьми, у побуті.

Найважливішою особливістю протікання усіх пізнавальних процесів є їхній вибірковий і направлений характер. Із безлічі об'єктів людина завжди вибирає щось одне, те, про що думає, що уявляє. Цю особливість свідомості пов'язують з такою його властивістю, як увага. При цьому свого особливого змісту як пізнавальний процес увага не має, вона є динамічною стороною усіх пізнавальних процесів.

Увага - це спрямованість і зосередженість свідомості, що забезпечує підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

Спрямованість виявляється у довільному або мимовільному виборі, вибірковості об'єктів, який відповідають потребам суб'єкту, меті і задачам його діяльності. Концентро-ваність виявляється в одночасному відволіканні від всього стороннього, у тимчасовому ігноруванні усіх інших об'єктів. При цьому відображення стає більш ясним і чітким, думки і інформація утримуються в свідомості доти, доки діяльність не

РОЗДІЛ 2

буде завершена, доки не буде досягнута її мета. Таким чином, забезпечуються контроль і регулювання діяльності.

У своїх вищих формах увага пов'язана з регулюванням протікання психічних процесів і свідомої поведінки людини.

В залежності від об'єкту зосередження увага може виявлятися у сенсорних, мнемічних, розумових і рухових процесах. На цій основі виділяють такі форми прояву уваги: сенсорна (перцептивна), інтелектуальна, моторна (рухова).

Найбільш вивченою у нинішній час є сенсорна увага (зорова, слухова). Більшість даних, що характеризують увагу, отримані, фактично, при її дослідженнях. Сприяючи підвищенню ефективності сприймання, пам'яті, мислення, увага виявляєтся немов би всередині самих пізнавальних процесів. Саме з нею пов'язані повнота і точність сприймання. Ослаблення уваги може призвести до значних порушень пер-цептивних процесів і викривлення образу, що формується.