Поняття про темпераментВідомо, що емоційні прояви і вчинки людей в різних ситуаціях життя не є однаковими. Одні миттєво приймають найважливіші рішення, другі довго вагаються перед тим як здійснити той чи інший вчинок. Одна людина зберігає спокій в усіх ситуаціях, а інша навіть від незначної неприємності може впасти у відчай. Такі відмінності значною мірою можна пояснити темпераментом конкретної людини. Темперамент можна визначити як природну особливість поведінки, типову для даного індивіда, яка виявляється в динаміці, темпі, швидкості, ритмі та інтенсивності його реакцій на життєві впливи. Вчені віддавна звернули увагу на можливість поділу людей на декілька груп або типів темпераменту за індивідуальними особливостями реагування на різні життєві ситуації. Відомі три основні теорії пояснення суті темпераменту, з яких перші дві мають лише історичне значення. Основоположником першої (гуморальної) теорії вважають давньогрецького лікаря Гіппократа (V ст. до н. є.). Гіппократ пов'язував стан організму із співвідношенням різних рідин, начебто наявних у тілі людини. Назви основних типів темпераменту походять від назв цих рідин і збереглися донині: холеричний - від слова скоіе (жовч), сангвінічний - від $ап§иіз (кров), меланхолічний - від теіап скоіе (чорна жовч), флегматичний - від ркіе§та (слиз). Але, незважаючи на правильний опис типів, Гіппократ не зміг дати їх наукове обгрунтування. Другу (конституційну) теорію започаткував у XX ст. н. є. німецький психіатр Е. Кречмер. Головною ідеєю цієї теорії є функціональна залежність темпераменту від будови (конституції) тіла (див. главу 1.5). Е. Кречмер виділив чотири конституційні типи (астеничний, атлетичний, пікнічний, диспла- ПСИХОЛОГІЯ
Основним недоліком гуморальної та конституційної теорій було пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінювання ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда. Третій підхід до пояснення суті темпераменту пов'язаний з вченням І. П. Павлова про діяльність центральної нервової системи. На відміну від гуморальної та конституційної теорій, вчення І. П. Павлова базується на виділенні мозку як компонента організму, що регулює діяльність усіх тканин та органів; об'єднує й узгоджує діяльність складових організму як системи; відчуває на собі вплив усіх органів, внаслідок чого функціонально перебудовується; виступає органом зв'язку організму із зовнішнім середовищем. Природна основа темпераменту Згідно з вченням І. П. Павлова про вплив центральної нервової системи на динамічні особливості поведінки виділяють три основні властивості нервової системи: а) силу процесу збудження й гальмування, яка зумовлена працездатністю нервових клітин та нервової системи в цілому; б) зрівноваженість нервової системи - баланс процесів збудження й гальмування; в) жвавість нервових процесів - швидкість переходу одного процесу в інший. Особливості темпераменту залежать не від будь-якої однієї з цих властивостей, а від своєрідного їх поєднання. І. П. Павлов назвав таке поєднання властивостей нервової системи типом вищої нервової діяльності і виділив чотири основних типи (рис. 18): 1) сильний, зрівноважений, але жвавий тип вищої нервової діяльності характеризується балансом процесів
збудження й гальмування, а також жвавістю нервових процесів; 2) сильний, зрівноважений, але інертний тип вищої нервової діяльності характеризується балансом процесів збудження й гальмування на фоні низької жвавості нервових процесів; 3) сильний незрівноважений тип вищої нервової діяль ності характеризується сильним процесом збудження і менш сильним гальмуванням; 4) слабкий тип вищої нервової діяльності характеризується слабкістю процесів збудження і гальмування, а також інерт ністю нервових процесів. Хоча особливості природної організації людини мало залежать від впливу середовища і виховання, І. П. Павлов експериментально довів можливість змінювання окремих властивостей типу нервової діяльності, зокрема, він вважав, що шляхом тренування можна досягти вирівнювання первісної незрівноваженості, укріпити нервову систему слабкого типу. Наступні дослідження показали, що в процесі онтогенезу найбільш мінливою властивістю нервових процесів є жвавість. ПСИХОЛОГІЯ
Назви основних типів темпераменту (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік) збереглися від часів Гіппократа, і ними користуються в сучасній психології. Кожному окремому типу темпераменту притаманні свої характерні особливості. Сангвінік - людина із сильною, зрівноваженою, жвавою нервовою системою. Він має високу швидкість реакції, його вчинки обмірковані. Завдяки життєрадісності сангвініку властива висока опірність труднощам життя. Він любить жарт, часто стає організатором, душею компанії. Жвавість нервової системи обумовлює мінливість його почуттів, прихильностей, інтересів, поглядів, високу пристосовуваність до змін умов життя. Це товариська людина, що легко вступає в контакт із новими людьми, і тому в неї широке коло знайомств, хоча вона і не відрізняється сталістю в спілкуванні і прихильностях. Сангвінік - продуктивний діяч, але лише тоді, коли в нього є цікава йому справа, тобто при постійному збудженні. У протилежному випадку він стає нудним, млявим, відволікається. Сангвінік легко переключається з однієї справи на іншу. У стресовій ситуації діє активно, зберігає самовладання. Сангвініки найпродуктивніші в роботі, яка потребує швидкої реакції і водночас зрівноваженості. Флегматик - людина із сильною, зрівноваженою, але інертною нервовою системою. Внаслідок цього на зовнішні впливи реагує повільно, неговіркий. Емоційно зрівноважений, його важко розсердити, розвеселити. Настрій стабільний, рівний. Навіть при серйозних неприємностях флегматик залишається зовні спокійним. Флегматик має високу працездатність, добре опирається сильним і тривалим подразникам, але не здатний швидко реагувати в несподіваних важких ситуаціях. Він воліє закінчити одну справу і тільки потім братися за інше. Флегматик є стратегом, і тому він постійно звіряє свої дії з перспективою. Флегматик не любить змінювати РОЗДІЛ 4
Холерик - це людина, нервова система якої визначається перевагою збудження над гальмуванням. Через це вона дуже швидко реагує на зовнішній вплив, причому часто нерозважно. Холерик нетерплячий, і коли захоплюється, то його важко зупинити. Чекання здатне вивести його із себе. Він виявляє поривчастість, різкість рухів і неприборканість. Сила нервової системи дозволяє холерику в критичні моменти працювати довго і невпинно. У цей час його здатність до концентрації сил є дуже високою. Однак незрівноваженість нервових процесів холерика визначає циклічність у зміні його активності і бадьорості. Чергування позитивних циклів підйому настрою й енергійності з негативними циклами спаду, депресії обумовлюють нерівність поведінки і самопочуття, підвищену схильність до невротичних зривів і конфліктів. Взагалі мінливість - характерна риса холерика, і тому завбачити, як поведеться холерик у новій обстановці, дуже важко. Для холериків характерна циклічність у роботі. Меланхолік - людина з слабкою нервовою системою, яка має підвищену чутливість навіть до слабких подразників, а сильний подразник може викликати в неї зрив, розгубленість. Саме тому в стресових ситуаціях (іспит, змагання, небезпека) результати діяльності меланхоліка можуть погіршуватися в порівнянні зі спокійною звичною обстановкою. Його підвищена чутливість приводить до швидкого стомлення й падіння працездатності, а для відновлення сил йому потрібний досить тривалий відпочинок. Навіть незначний привід може викликати в нього образу, сльози. Він часто буває подавленим, невпевненим у собі, тривожним; у нього можуть виникнути невротичні розлади. У звичних обставинах меланхолік може ПСИХОЛОГІЯ
Проте, помилкою було б вважати, що кожен з нас може віднести себе до одного з основних типів темпераменту, оскільки в чистому вигляді вони трапляються досить рідко. Набагато частіше можна зустріти різні поєднання означених типів з деякою перевагою одного з них за тих чи інших життєвих обставин. У таких випадках мова йде про проміжні форми або перехідні типи, які можуть бути наслідками природних задатків або утворюватися з основних типів протягом життєдіяльності індивіда. Темперамент і особистість Темперамент є основою багатьох особистісних характеристик людини і, насамперед, характеру. Проте темперамент слід відрізняти від характеру - сукупності найбільш стійких, істотних особливостей особистості. Характер виявляється в поведінці людини, в її ставленні до світу й себе. Люди однакового темпераменту можуть бути добрими і жорстокими, працьовитими і ледачими, акуратними і неохайними. Темперамент обумовлює лише динаміку психічного реагування. Від темпераменту залежать такі особистісні риси, як вразливість, емоційність, імпульсивність і тривожність. Вразливість - це сила впливу на людину різних стимулів, період їх збереження в пам'яті та сила реакцій на них. Вразлива людина довше пам'ятає впливи на неї, довше зберігає реакцію на впливи й, окрім того, сила реакції в неї значно більше. Емоційність - це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті чи інші події. Для емоційної людини велике значення має все, що відбувається з нею і довкола неї. У неї набагато сильніше, ніж у неемоційної людини, виражені тілесні РОЗДІЛ 4
Імпульсивність - виявляється в нестриманості реакцій, у їхній спонтанності та прояві ще до того, як людина встигає обміркувати ситуацію, що склалася, і прийняти розумне рішення відносно того, як у ній діяти. Імпульсивна людина спочатку реагує, а потім думає, чи правильно вона вчинила, нерідко шкодуючи про передчасні та неправильні реакції. Тривожність - підвищена схильність людини переживати занепокоєння в будь-яких ситуаціях життя, у тому числі й тоді, коли причин для цього немає. Тривожна людина відрізняється від малотривожної тим, що в неї занадто часто виникають зв'язані з занепокоєнням емоційні переживання: острах, побоювання, страхи. їй здається, що багато чого з того, що її оточує, несе в собі погрозу для її власного «Я». Тривожна людина боїться усього: незнайомих людей, телефонних дзвінків, іспитів, офіційних установ, публічних виступів. Поняття тривожності близько до поняття нейротизму (Г. Ай-зенк). Невротики схильні до депресивних станів навіть у звичайних ситуаціях життя. Своєрідне поєднання зазначених якостей особистості створює індивідуальний тип темпераменту, і тому характеристика темпераменту має включати опис як динамічних, так і змістовних сторін особистості. Ті прояви темпераменту, що в результаті стають особистісними якостями, залежать від навчання і виховання, культури, звичаїв, традицій і багатьох інших чинників. На думку Г. Айзенка, стійкі особистісні риси людини розподіляються по двох основних параметрах: інтроверсія-екстраверсія (спрямованість на свій внутрішній світ або спрямованість назовні) і стабільність-нестабільність (рівень нейротизму). Розподіл рис особистості в координатах «інтро-версія-екстраверсія» і «стабільність-нестабільність» можна представити у вигляді графіка (рис. 19).
Типові екстраверти орієнтовані на світ зовнішніх об'єктів, через що особистісна значущість явищ суб'єктивного світу у них часто є приниженою. Для екстравертів характерними є імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, товариськість, соціальна адаптованість. Звичайно вони рухливі, відкриті в емоційних проявах люди з хорошими організаторськими здібностями. Екстраверти, як правило, орієнтуються на зовнішню оцінку, і тому можуть добре складати іспити. Вони. прагнуть до нових вражень, поступливі, добре справляються з роботою, що вимагає швидкого прийняття рішень. РОЗДІЛ 4
Особливості темпераменту впливають на характер активності особистості: на працездатність, пристосовуваність до нових умов, комунікабельність. І тому вони мають враховуватися представниками тих професій, які передбачають роботу з людьми: керівниками, викладачами, вихователями тощо. Запитання для повторення й самоперевірки 1. Як можна визначити темперамент? 2. Які є основні теорії пояснення суті темпераменту? 3. У чому полягає суть вчення І. П. Павлова про діяльність центральної нервової системи? 4. Які властивості нервової системи були покладені І. П. Пав- ловим в основу типів темпераменту? 5. Опишіть характерні особливості сангвінічного темпе раменту. 6. Опишіть характерні особливості флегматичного темпераменту. 7. Опишіть характерні особливості холеричного темпе раменту. 8. Опишіть характерні особливості меланхолічного темпераменту. 9. Які особистісні якості залежать від темпераменту? 10. Як можна охарактеризувати особливості поведінки екстраверта? 11. Як можна охарактеризувати особливості поведінки інтроверта? ПСИХОЛОГІЯ
Література 1. Белоус В. В. К исследованию влияния типов темпе рамента на эффективность индивидуальной и совместной деятельности Вопросы психологии. - 1986.- №3. 2. Максименко С. Д. Общая психология. - К.: «Ваклер», 2000. 3. Максименко С. Д., Соловієте В. О. Загальна психологія. - К.: МАУП, 2000. 4. Мерлин В. С. Очерк теории темперамента. - М.: Про свещение, 1964. 5. Небылицын В. Д. Основные свойства нервной системы человека. - М.: Просвещение, 1966. 6. Немое Р. С. Психология. - М: Просвещение, 1990. 7. Общая психология / Под ред. В. В. Богословского и др. - М.: Просвещение, 1981. 8. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - 3-е изд. - М.: Просвещение, 1986. 9. Психология индивидуальных различий. Тексты. - М.: Изд-во МГУ, 1982. 10. Психология и педагогика/ Сост. и отв. ред. А. А. Радугин. - М.: Изд-во «Центр», 1996. 11. Русалов В. М. О природе темперамента и его месте в структуре индивидуальных свойств человека // Вопросы психологии. - 1985. - №11. 12. Семиченко В. А. Психология: Темперамент. - Киев- Полтава: «Формика», 2001. 13. СтоляренкоЛ.Д., Самыгин С. И. Психология и педагогика в вопросах и ответах. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 1999. 14. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом раз витии. - М.: Прогресс, 1982. РОЗДІЛ 4 Глава 4.4 Характер Поняття про характер Якщо в основі темпераменту лежать природні динамічні особливості нервової системи людини, то характер значною мірою зумовлений суспільним життям людини, засвоєним соціальним досвідом. Характер - це сукупність сталих індивідуальних особливостей особистості, які виявляються в її діяльності і поведінці, у ставленні до інших людей, до навколишнього середовища, до праці, до самого себе. Характеризуючи будь-яку людину, можна сказати, що вона є принциповою чи безпринципною, щирою чи лицемірною, скромною чи зарозумілою, бережливою чи марнотратною, сміливою чи боягузливою, альтруїстичною або егоїстичною тощо. Це означає, що характер інтегрує у собі різноманітні психологічні якості особистості. Проте вирішальне значення в характері належить морально-вольовим якостям, зокрема, здатності долати перешкоди, душевний та фізичний біль, наполегливості, самостійності, рішучості, дисциплінованості, оскільки вони зумовлюють типові для особистості особливості діяльності і соціальної поведінки. На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей у конкретно-історичних умовах породжують типові риси характеру, а спрямованість виховання сприяє розвитку індивідуальності. (Пригадайте перенесення в іншу історичну епоху героїв відомого кінофільму «Іван Васильович змінює професію».) Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей. Сталі якості, що утворюють основу характеру, формуються та закріплюються поступово в процесі пізнання і практичної діяльності і стають типовими для даної ПСИХОЛОГІЯ
При дослідженні характеру важливе теоретичне і практичне значення має розкриття передумов його утворення і компонентів, з яких він складається. В психології існує декілька підходів до пояснювання співвідношення природного і набутого в характері людини. Згідно з першим підходом, характер зводиться до суми темпераменту і конституційних відмінностей, тобто обумовлюється лише спадковістю. Другий підхід вбачає залежність характеру лише від умов життя та соціалізації особистості, не знаходячи у ньому місця для біологічних передумов. Більш об'єктивним є визнаний у вітчизняній психології третій підхід, згідно якого характер слід розглядати як сплав типу вищої нервової діяльності людини і певних тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, що утворюються під впливом життєвого досвіду. Характер знаходить вираз у поведінці, діяльності, а також у манері спілкування людини. Наприклад, в діяльності керівників та викладачів обов'язково мають виявлятися комунікабельність, принциповість, толерантність. У той же час для успішного здійснення діяльності їм необхідні деякі специфічні якості, зокрема, керівник має виявляти заповзятливість, рішучість, адаптивність, а викладач - захопленість, спостережливість, креативність. Якості характеру виявляються також у міміці, пантоміміці. Однак визначення характеру за зовнішністю - дуже складне завдання, оскільки деякі люди намагаються замаскувати внутрішній зміст характеру зовнішньою грою. Проте, як би майстерно не грала людина ту чи іншу роль, вона іноді «знімає» маску, до якої звикли оточуючі, і показує своє справжнє обличчя. Дуже часто таке трапляється у конфліктних ситуаціях. РОЗДІЛ 4 Структура характеру Виступаючи як інтегральний показник проявів особистості, характер включає в себе різні компоненти зазначених у главі 4.1 однопорядкових підструктур: спрямованість, переконання, розумові риси, волю, емоції, темперамент. Структурність характеру виявляється у закономірній залежності між згаданими компонентами. Більшість дослідників виділяють в структурі характеру, що вже склався, зміст і форму. Зміст характеру складає спрямованість особистості: її матеріальні та духовні потреби, інтереси, ідеали та соціальні установки. Зміст характеру виявляється у вигляді певних ставлень, які вказують на вибіркову активність людини. В різних формах характеру виявляються різні способи прояву ставлень, емоційно-вольових особливостей поведінки, темпераменту. Вивчення і розуміння такого складного цілого, як характер, не є можливим без аналізу його окремих сторін або типових проявів - рис характеру. Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки людини, через які аналізується його ставлення до дійсності. В структурі характеру умовно виділяють дві групи рис. Першу групу складають риси, які входять до підструктури спрямованості особистості. Це сталі потреби, інтереси, нахили, цілі, ідеали, а також система ставлень особистості, які виступають підставою для класифікації основних рис характеру, а саме: • ставлення до інших людей, яке виявляється через такі риси характеру як «товариськість - замкненість», «правдивість - облудність», «тактовність - брутальність»; • ставлення до справи, яке виявляється через такі риси характеру як «відповідальність - несумлінність», «працьо витість - лінощі»; • ставлення до себе, яке виявляється через такі риси характеру як «скромність - самозакоханість», «гордість - смиренність», «самокритичність - самовпевненість»; ПСИХОЛОГІЯ
До другої групи відносять інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру: кмітливість, рішучість, ніжність та ін. Усі риси характеру можна також розподілити на основні (провідні), які задають загальну спрямованість розвитку всього комплексу його проявів, і другорядні, зумовлені основними. Знання провідних рис характеру дозволяє зрозуміти його суть, передбачити основні прояви. Наприклад, якщо провідною рисою студента є відповідальність, він прагне виконувати усі навчальні завдання, складати заліки та іспити у встановлений термін. Якщо ж провідна риса - лінощі, студент завжди знаходитиме виправдання невчасному виконанню графіка навчального процесу. Аналізуючи риси характеру, слід враховувати, що характер як інтегральне утворення найбільш повно виявляє себе у таких основних властивостях: повноті, цілісності, визначеності, силі. Кожна з цих властивостей акумулює у собі декілька якостей особистості. Повнота характеру вказує на гармонійний розвиток розумових, моральних, емоційно-вольових якостей особистості, різнобічність її прагнень і захоплень. Цілісність характеру - це єдність психічного складу людини, незалежність проявів рис характеру від ситуацій, відсутність розбіжностей у поглядах, єдність слова та діла. Визначеність характеру виявляється у сталості поведінки, яка базується на переконаннях та моральних уявленнях, що складають смисл життя і діяльності людини. Сила характеру - це енергія, з якою людина прагне досягти поставлених цілей, її здатність до концентрації зусиль при зустрічі з перешкодами і труднощами, вміння їх долати. В характері кожної людини можна виділити типові (загальнолюдські, національні тощо) та індивідуальні риси, які взаємодоповнюють одні одних і утворюють цілісний психічний склад особистості. Людина виявляє ті чи інші особливості поведінки залежно від того, які властивості переважають у ЇЇ характері. РОЗДІЛ 4 Акцентуації характеру Характер може виявлятися більшою або меншою мірою. Це саме стосується також й рис характеру, кожна з яких має різний кількісний ступінь вияву. Надмірний вияв окремих рис характеру та їх поєднань, крайні варіанти норми в психології називають акцептуациями характеру. У людей, акцентуації яких відхиляються від середньої норми, іноді можуть виникати деякі проблеми і труднощі, а при певних обставинах - однотипні конфлікти і нервові зриви. Для запобігання неправильних вчинків, перевантажень та ускладнень на роботі, у навчанні і в побуті кожній людині належить знати слабкі місця свого характеру. Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцен-туацій характеру. Його класифікація базується на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими. Типи акцентуацій характеру поділяються К. Леонгардом на дві групи за принципом акцентуації рис або характеру, або темпераменту. До акцентуації рис характеру К. Леонгард відносить демонстративний, педантичний, застряглий та збудливий типи. Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне». Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати» в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю. Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації -значна стійкість афекту, «злопам'ятність», прагнення і в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи. ПСИХОЛОГІЯ
До акцентуацій рис темпераменту відносяться гіпер-тимний, дистимічний, тривожний, циклоїдний, екзальтований, екстравертований та інтравертований типи. Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків. Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості, фіксація на похмурих сторонах життя. Тривожний тип. Головна риса - високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки. Циклотимічний тип. Провідна ознака - схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до зни-жено-песимістичного і навпаки. Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай. Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких емоцій. Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надати допомогу кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. їм притаманні високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність. Інтровертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий. Зазначені типи акцентуацій проявляються не завжди. Оскільки структура характеру є динамічною і змінюється РОЗДІЛ 4
Формування характеру Перші ознаки виникнення і закріплення рис характеру можна спостерігати вже на початку життя людини. Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним для становлення характеру. Цей період є оптимальним для розвитку рис характеру завдяки притаманній людині віковій сенситивності. Під впливом дорослих можуть формуватися як позитивні так і негативні риси, наприклад, доброта, чуйність, товариськість або, навпаки, егоїстичність, байдужність до людей, черствість. Початок формування таких рис пов'язаний з першими місяцями життя і значною мірою залежить від стилю спілкування з дитиною матері чи особи, що її заміняє. Пізніше формуються працьовитість, акуратність, сумлінність, відповідальність, наполегливість та інші «ділові» якості (як і їхні антиподи). Відбувається це у процесі дитячих ігор та виконання доступних видів домашньої праці зі стимулюючою підтримкою з боку дорослих. Комунікативні риси характеру стають більш виразними в початкових класах середньої школи, коли в дитини різко зростає діапазон контактів з однокласниками і вчителями, з'являються нові шкільні друзі. Розвиток і закріплення вольових рис характеру відбуваються в підлітковому віці, а його моральних й світоглядних основ - у старших класах середньої школи (період ранньої юності). В студентські роки (другий період юності) найбільш активним є розвиток «моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізації характеру і, що важливо, оволодіння повним комплексом функцій дорослої людини, включаючи громадянські, суспільно-політичні, професійно-трудові» (Б. Г. Ананьев). По закінченні вищого навчального закладу характер фактично сформований. ПСИХОЛОГІЯ
1. Як визначають поняття «характер» у психології? 2. Яким є співвідношення природного і набутого в характері людини? 3. Що називають виразними проявами характеру? 4. У чому виявляється інтегральна природа характеру? 5. Що таке риса характеру? 6. Які ставлення особистості виступають підставою для класифікації основних рис характеру? 7. Якими є основні властивості характеру? 8. Які акцентуації характеру ви знаєте? 9. Як формується характер? Література 1. Леонгардт К. Акцентуированные личности / Пер. с нем. - К.: Выща шк., 1982. 2. Левитов Н. Д. Психология характера. - 3-е изд. - М.: Просвещение, 1969. 3. Максименко С. Д. Общая психология. - К.: «Ваклер», 2000. 4. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія. - К.: МАУП, 2000. 5. Общая психология / Под ред. В. В. Богословского и др. - М.: Просвещение, 1981. 6. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - 3-е изд. - М.: Просвещение, 1986. 7. Психология и педагогика / Сост. и отв. ред. А. А. Радугин. - М.: Изд-во «Центр», 1996. 8. Симонов П. В. Темперамент, характер, личность. - М.: Наука, 1984. 9. Столяренко Л. Д., Самыгин С. И. Психология и педагогика в вопросах и ответах. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 1999. РОЗДІЛ 4 Глава 4.5 Здібності Поняття про здібності. Структура і види здібностей Відомо, що за всіх рівних умов (рівня знань, навичок, витрат часу) різні люди досягають неоднакових результатів. Якість і засоби виконання будь-якої діяльності, її успішність і рівень досягнень залежать від здібностей особистості. Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме - набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці. Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості. Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людина, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. Зазначені рівні розвитку здібностей не слід вважати незмінними, оскільки кожна репродуктивна діяльність містить елементи творчості, а творча діяльність включає репродуктивну, без якої вона не може здійснюватися. Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають поняттями талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в теорії і практиці нових результатів, які мають велике значення для суспільства. Проте, між поняттями талант і геній існує відмінність. Талановиті люди створюють нове у межах вже визначених ідей, напрямів, способів досліджень. Геніальна людина відкриває принципово нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва тощо. ПСИХОЛОГІЯ
До спеціальних здібностей належить віднести й здібності до практичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші. Згідно з іншим підходом, в структурі здібностей виділяють потенційні і актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності - це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв'язання нових завдань. Проте, розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності. Справа у тому, що далеко не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об'єктивних умов і можливостей. Отже, можна зробити висновок, що актуальні здібності складають тільки частину потенційних. Розвиток здібностей Перед психологією дуже гостро стоїть проблема виявлення закономірностей та механізмів формування та розвитку здібностей. Природну основу розвитку здібностей становлять задатки - природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи й мозку, які проявляються в типологічних особливостях людини. Однак задатки є лише передумовою здібностей. Тільки своєчасний вияв і розвиток задатків РОЗДІЛ 4
Першою ознакою зародження здібностей є нахил - стійка орієнтованість індивіда на певну діяльність, якою він прагне займатися. Справжній нахил поряд з тяжінням до діяльності призводить до швидкого досягнення високих результатів. Хибний нахил, на відміну від справжнього, може виявлятися у споглядальному ставленні до чогось або, незважаючи на активне захоплення, дає посередні результати. Окрім задатків, важливе значення для розвитку здібностей має врахування у виховному процесі сенситивних періодів формування функцій. Кожна дитина в своєму розвитку проходить періоди підвищеної чутливості до певних виховних впливів, до засвоєння тих чи інших видів діяльності. Наприклад, у віці двох-трьох років дитина інтенсивно оволодіває мовою оточення, яка згодом стає для неї рідною. Важливо підкреслити, що періоди особливої готовності до оволодіння певними видами діяльності рано чи пізно закінчуються. І якщо та чи інша функція не була розвинена у сензитивний період, то згодом ї
|
тпичний) і вважав, що кожному з них притаманний відповідний темперамент.
Характеристика типів темпераменту
звички, розпорядок життя, роботу і друзів. Він важко і повільно пристосовується до нових умов; нерідко довго коливається, приймаючи рішення, але, на відміну від меланхоліка, обходиться без сторонньої допомоги. Флегматикам підходить робота, яка вимагає методичності, тривалої працездатності й холоднокровності.
реакції, зв'язані з емоціями. Емоційна людина майже не буває спокійною, постійно перебуває під владою будь-яких емоцій, у стані підвищеного збудження або, навпаки, пригніченості.
Для типових інтровертів характерною є фіксація інтересів особистості на явищах власного суб'єктивного світу, які мають найвищу цінність для них. Інтроверти схильні до самоаналізу, нетовариські, замкнені, часто соціально пасивні. Вони, як правило, більш обережні, охайні, педантичні, краще навчаються в школі та вищому навчальному закладі, краще справляються з одноманітною роботою. Соціальна адаптація інтровертів часто проходить з ускладненнями.
12. Чому слід враховувати тип темпераменту в роботі з людьми?
• ставлення до власності, яке виявляється через такі риси характеру як «щедрість - жадібність», «акуратність - неохайність», «ощадливість - марнотратність».
Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи.
протягом життя людини, акцентуації характеру можуть бути зменшені в процесі виховання, самовиховання або психокорекції. Людині слід знати свої характерологічні особливості й удосконалювати їх у разі необхідності.
людини через виховання приводить до формування у неї здібностей. Для цього найчастіше застосовують систематичні тренування, які передбачають активне включення в діяльність.
