Студопедия — Міжнародні трудові стандарти
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Міжнародні трудові стандарти






Міжнародні трудові стандарти – головний результат міжнародно-правового регулювання соціально-трудових відносин, яке є регламентацією за допомогою угод держав питань, зв'язаних із застосуванням найманої праці, поліпшенням його умов, охороною праці, захистом індивідуальних і колективних інтересів працівників. Формальним виразом такого регулювання є норми, закріплені в актах, прийнятих Організацією Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародною організацією праці (МОП), регіональними об'єднаннями держав.

Міжнародно-правове регулювання соціально-трудових відносин – ровесник ХХ століття. Його зародження відноситься до початку ХХ століття і є результатом сукупної дії багатьох чинників, в числі яких боротьба трудящих, вимоги профспілок, вплив ідей видатних мислителів ХІХ століття, прагнення різних держав, а також підприємців, зрівняти умови конкуренції на міжнародних ринках. Важливу роль в активізації діяльності держав в цій області зіграв тиск соціал-демократичних партій і ліво-ліберальних кругів, які розглядали міжнародне регулювання соціально-трудових відносин як один з інструментів пом'якшення класових суперечностей, упровадження соціальних почав в життя суспільства, установлення стійкого миру між народами, торжества соціальної справедливості, еволюційного реформування капіталізму.

Після жовтня 1917 року суперництво капіталізму і соціалізму стало робити значний вплив на міжнародно-правове регулювання соціально-трудових відносин.

Могутній поштовх розвитку міжнародного трудового права дало створення в 1919 році Міжнародної організації праці, її активність по створенню нормативних актів (конвенцій і рекомендацій), число яких в 1919-1939 роки (між війнами) досягло 133.

Після другої світової війни діяльність ООН по закріпленню і захисту прав людини, зокрема в соціальній і економічній областях, подальша активізація нормотворчої діяльності МОП, ухвалення норм праці, створюваних регіональними організаціями держав в Європі, Америці, Африці, на Близькому Сході, – все це завершило формування міжнародного трудового права.

Міжнародні стандарти праці – одне з досягнень сучасної цивілізації, що відобразило результати діяльності держав по внесенню в ринкову економіку соціальних цінностей, розробки зусиллями світової спільноти інструментів соціальної політики, прийнятної для держав, що входять в її склад.

Змістом цих стандартів є концентрований вираз досвіду багатьох країн, плід ретельного відбору найцінніших і універсально значущіших норм і положень національних систем правового регулювання соціально-трудових відносин, підсумок зіткнення різних думок і підходів, різнорідних політичних сил і інтересів, ідеологічних концепцій, знаходження юридичних формул, трансформованих в міжнародні норми.

По суті справи, міжнародними зусиллями створене зведення модельних актів по соціально-трудових відносинах, творче освоєння якого є необхідною умовою розробки і вдосконалення будь-якої національної системи трудового права, прагнучої відповідати загальним вимогам цивілізованого суспільства.

Ці акти – об'єкт уважного вивчення, запозичення, практичного використання як визнаного в цивілізованому світі еталону, свого роду міжнародного кодексу праці. Він включає вельми різноманітні і різнорідні елементи: акти ООН і МОП, діючі у всесвітньому масштабі, і акти локальної дії, прийняті регіональними організаціями держав (рис. 5.1)

5.2. Регулювання соціально-трудових відносин в нормативних актах Організації Об'єднаних Націй (ООН)

 

Головний внесок нормативних актів ООН в міжнародно-правове регулювання соціально-трудових відносин полягає у тому, що вони сформулювали пакет основних прав людини, які повинні міститися в законодавстві будь-якої країни, що претендує на те, щоб її вважали цивілізованою. Ці права, безперечно, відносяться до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

У числі проголошених ООН основних прав людини – комплекс трудових прав, закріплених головним чином в двох актах: у Загальній декларації прав людини і в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права.

Слід зазначити, що ці акти відрізняються по юридичній силі. Загальна декларація прав людини схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року у вигляді резолюції. Вона не має обов'язкового характеру. Це в більшій мірі програмний, політичний документ. Але його авторитет і моральна сила великі. Саме він заклав наріжний камінь в міжнародний захист прав і свобод людини.

 
 

Рис. 5.1. Укрупнена структура зведення міжнародних модельних актів по соціально-трудових відносинах

У Загальній декларації прав людини виділений і сформульований пакет основних невід'ємних і невідчужуваних трудових прав людини:

– право на працю;

– право на вільний вибір роботи;

– право на захист від безробіття;

– право на справедливі і сприятливі умови праці;

– право на рівну платню за рівну працю без якої-небудь дискримінації;

– право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує людині гідне існування для нього самого і його сім'ї, і доповнювану при необхідності іншими засобами соціального забезпечення;

– право створювати професійні союзи і вступати в них для захисту своїх інтересів;

– право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня і на оплачувану періодичну відпустку.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права схвалений Генеральною Асамблеєю ООН в 1966 році. По своїй юридичній природі це багатобічний міжнародний договір (конвенція), ратифікований величезною більшістю держав – членів ООН, у тому числі і СРСР. Він обов'язковий для України, яка у той час входила до складу СРСР.

Серед соціальних і економічних прав, проголошених і закріплених в цьому акті, трудові права займають значне місце. До числа основних трудових прав увійшли:

– право на працю;

– право на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи справедливу заробітну платню без дискримінації;

– задовільні умови існування для працівників і їх сімей;

– безпечні і здорові умови праці;

– однакові для всіх можливості просування по роботі винятково на основі трудового стажу і рівня кваліфікації;

– право на відпочинок;

– право на профспілкову організацію;

– право на страйк;

– особлива охорона праці і інтересів жінок-матерів, дітей і підлітків.

Як видно, трудові права в Пакті сформульовані докладніше, ніж в Декларації, круг цих прав ширший і, крім того, в Пакті (на відміну від Декларації) містяться конкретні зобов'язання держав, що ратифікували Пакт, по втіленню в життя положень, що містяться в ньому.

Разом з Пактом про економічні, соціальні і культурні права, в 1966 році ООН прийняла другий міжнародний пакт – Пакт про цивільні і політичні права, також ратифікований СРСР. Цей пакт містить загальногромадянські права, тобто права суспільно-політичного характеру. До них віднесені два права, що мають відношення до трудових відносин: заборона примусової праці і вільне здійснення права на асоціацію, включаючи право на створення профспілок.

Слід зазначити, що в Міжнародному пакті про цивільні і політичні права виділені види праці, які не включаються в поняття «примусова праця». Не вважаються примусовою працею каторжні роботи у вигляді покарання за злочин, призначеного компетентним судом; робота, яку, як правило, повинна виконувати особа, що знаходиться в ув'язненні на підставі законного розпорядження суду, або особа, умовно звільнена від такого висновку; служба військового характеру, а в тих країнах, в яких признається відмова від військової служби по політичних або релігійно-етичних мотивах, – служба, що передбачається законом для осіб, що відмовляються від військової служби по вказаних мотивах; служба, обов'язкова у випадках надзвичайного положення або біди, загрозливих життю або благополуччю населення; робота, яка входить в звичайні громадянські обов'язки.

Розглянуті вище акти є головним, але не єдиним внеском ООН в створення міжнародних соціально-трудових стандартів.

Важливі норми принципового характеру містяться в конвенціях ООН про ліквідацію расової дискримінації, дискримінація жінок і про захист прав трудящих-мігрантів і членів їх сімей.

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок від 18 грудня 1979 року покладає на держави, що ратифікували її, особливі зобов'язання відносно ліквідації дискримінації жінок у області зайнятості і забезпечення трудящим жінкам рівних прав з чоловіками.

Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (7.03.1966 роки) зобов'язує держави, що ратифікували її, заборонити і ліквідувати расову дискримінацію у всіх її формах, і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом без відмінності раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, зокрема, при реалізації трудових прав.

У світлі вказаної Конвенції слід вважати незаконними вимоги працедавців при прийомі на роботу або згодом відомостей про національне або етнічне походження працівника.

Конвенція ООН про захист прав трудящих-мігрантів і членів їх сімей схвалена 45-й сесією Генеральної Асамблеї ООН в 1990 році. Вона містить наступні основні положення.

· Трудящі-мігранти і члени їх сімей мають право бути повністю інформованими державою походження або державою роботи по найму ще до свого від'їзду або найпізніше у момент їх виїзду в державу роботи по найму про всі умови їх допуску і, зокрема, про умови їх перебування і оплачуваної діяльності, якої вони можуть займатися, а також щодо вимог, які вони повинні дотримувати в державі роботи по найму, і щодо органу, в який вони повинні поводитися з метою якої-небудь зміни цих умов.

· Заборонена дискримінація мігрантів у сфері праці і трудових відносин; встановлено, що вони користуються не менш сприятливим поводженням, ніж те, яке застосовується до громадян держави роботи по найму. Це відноситься як до індивідуальних, так і до колективних трудових прав. Трудящі-мігранти і члени їх сімей користуються правом вільного пересування по території держави роботи по найму і свободою вибору місця мешкання в ньому.

· Трудящі-мігранти мають право створювати профспілки в державі роботи по найму.

· У країнах, де прийом на роботу трудящих-мігрантів зв'язаний з обмеженнями, ці останні повинні перестати застосовуватися до трудящого-мігранта, що прожив в країні працевлаштування більше п'яти років.

· Трудящий-мігрант не повинен позбавлятися права на мешкання або отримання роботи, або висилатися з держави прийому тільки на підставі невиконання зобов'язань, які витікають з трудового договору, якщо тільки виконання такого зобов'язання не було однією з умов отримання дозволу на роботу.

· Після закінчення перебування в країні роботи по найму працівник-мігрант і члени його сім'ї мають право перевести все своє заробітчанство і заощадження на батьківщину і вивезти своє особисте майно і речі. Висилка з країни не позбавляє працівника-мігранта заробітної платні, що належить йому, і інших виплат.

· Державу роботи по найму повинні у разі потреби видавати працівникам-мігрантам дозвіл на тимчасову відсутність в країні прийому, враховуючи їх особливі потреби і обов'язки відносно держави походження. Це не повинне впливати на дозвіл перебування і на роботу в країні прийому.

· У разі смерті трудящого-мігранта або розірвання браку держава роботи по найму повинна позитивно вирішити питання про надання членам сім'ї цього мігранта дозволу на проживання.

· Працівник-мігрант і члени його сім'ї мають право у будь-який момент виїхати в державу свого походження і залишитися в ньому.

· Відносно трудящих-мігрантів, які одержали обмежений по термінах дозвіл на роботу, держава роботи по найму може:

– надавати право вільного вибору діяльності за умови, що трудящий-мігрант законно проживав на території держави роботи по найму протягом передбаченого в його національному законодавстві періоду, який не повинен перевищувати двох років;

– обмежувати доступ трудящого-мігранта до трудової діяльності зважаючи на надання пріоритету місцевим громадянам. Проте будь-яке таке обмеження непридатне до трудящому-мігранту, законно проживаючому на території країни прийому протягом передбаченого в національному законодавстві періоду, який не повинен перевищувати п'яти років.

5.3. Стандарти Міжнародної організації праці (МОП)

Найбільше число нормативних положень, що відносяться до праці, містять Статут і акти МОП – організації, спеціально створеної для вирішення задач, пов'язаних з соціально-трудовими відносинами, головного центру міжнародної нормативної діяльності по питаннях соціально-трудових відносин.

МОП має статус спеціалізованої установи ООН, пов'язаної з нею особливою угодою. Ця угода визнала за МОП основну відповідальність за діяльність у області міжнародних трудових і соціальних проблем.

Визначальне значення МОП в регулюванні соціально-трудових відносин має розробка, ухвалення і контроль за виконанням міжнародних трудових стандартів – конвенцій і рекомендацій.

За 1919-2001 роки прийнято 184 конвенції і 192 рекомендації. Їх юридична природа різна.

Конвенція – це міжнародний акт, який після його ратифікації[2] державою-членом МОП є обов'язковим для виконання. Вона містить тільки самі основні загальні положення.

Рекомендації не підлягають ратифікації. Але вони містять докладний розгляд конкретних соціально-трудових проблем, положення яких можна і корисно використовувати в законах, підзаконних і інших актах, а також в угодах і колективних договорах. Рекомендації виконують роль орієнтирів при виробленні політики, розробці національного законодавства і практичних заходів в соціально-трудовій сфері.

Конвенції і рекомендації охоплюють, по суті, всі основні питання праці, зайнятості і соціально-трудових відносин, і утворюють Міжнародний кодекс праці.

Вони служать мінімальними стандартами для держав-членів МОП, і не повинні використовуватися для погіршення положення трудящих і підприємницької діяльності.

У Статуті МОП міститися програмні положення, що визначають основні напрями створення міжнародних трудових стандартів.

Цілі нормативної діяльності МОП, згідно преамбулі до її Статуту, полягають в поліпшенні умов праці шляхом використання наступних методів: регулювання кількості годин роботи, включаючи встановлення максимальних меж робочого дня і тижня; регулювання ринку праці; запобігання безробіттю; забезпечення гідного рівня заробітної платні; захисту трудящих від професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві; охорону праці дітей, підлітків і жінок; забезпечення немолодих трудящих і інвалідів; захисту працівників-мігрантів; визнання принципу рівної заробітної платні за рівну працю; визнання свободи асоціацій; організації професійного і технічного навчання.

Цей перелік не є вичерпним і не виключає застосування інших методів.

Філадельфійська декларація Генеральної конференції МОП, прийнята 10 травня 1944 року, визначила цілі і задачі роботи Міжнародної організації праці після другої світової війни. Вона розширила задачі діяльності МОП і стала складовою частиною Статуту. Декларація до певної міри передбачила статут ООН і Загальну декларацію прав людини (див. додаток 3.1).

У Філадельфійській декларації проголошується, що МОП бере на себе зобов'язання: 1) сприяти ухваленню країнами світу програм, направлених на досягнення повної зайнятості і підвищення рівня життя; 2) надання трудящим можливості застосовувати свої сили в тих професіях, де вони можуть досягти якнайповнішого розвитку своїх здібностей і внести найбільший внесок в загальний добробут; 3) забезпечення, як засіб досягнення цієї мети, можливостей професійного навчання і пересування працівників, включаючи міграцію; 4) проведення політики у області заробітної платні і інших умов праці, направленої на те, щоб забезпечити отримання всіма справедливої частки плодів прогресу і встановити прожитковий мінімум всім, хто цього потребує; 5) визнання права на колективні переговори і участь трудящих в розробці і застосуванні соціальних і економічних заходів; 6) розширення і поліпшення соціального забезпечення і медичної допомоги; 7) захист життя і здоров'я трудящих всіх професій; 8) забезпечення добробуту дітей і захист материнства; 9) забезпечення необхідного живлення, житла і умов для відпочинку і культурного розвитку; 10) забезпечення рівного доступу до освіти.

Як основоположний принцип проголошується, що всі люди, незалежно від раси, віри або статевих ознак, мають право на здійснення свого матеріального добробуту і духовного розвитку в умовах свободи і гідності, економічної стійкості і рівних можливостей.

Фундаментальні принципи соціальної політики, закріплені в Статуті МОП, зв'язують держави-члени МОП незалежно від того, чи ратифікували вони відповідні конвенції. Зміст цих принципів уточнений в прийнятій на
86-й сесії Міжнародної конференції праці в червні 1998 року Декларації про основоположні принципи і права у сфері праці.

На відміну від конвенції декларація, як і статут, обов'язкова до виконання всіма країнами-членами МОП. Її необхідність визначається і глобалізацією світової економіки, коли економічне зростання сам по собі не гарантує соціальний прогрес, коли зростання багатства поєднується із зростанням убогості.

Економічне зростання має найважливіше значення, але недостатній для забезпечення рівності, соціального прогресу і викорінювання бідності. Економічна політика і соціальна політика повинні взаємно підсилювати одна одну.

Декларація сформулювала чотири принципи, дотримання яких є обов'язковим для всіх держав-членів МОП. Це: а) свобода об'єднання і дієве визнання права на ведення колективних переговорів; б) скасування всіх форм примусової або обов'язкової праці; в) дієва заборона дитячої праці; г) недопущення дискримінації у області праці і занять.

Ці принципи найшли нормативний вираз у восьми конвенціях, ратифікація яких для всіх держав-членів МОП визнана першочерговою: № 87 (1948 р.) про свободу асоціації і захист права на організацію; № 98 (1949 р.) про право на організацію і на ведення колективних переговорів; № 29 (1930 р.) про примусову працю; № 105 (1957 р.) про скасування примусової праці; № 100 (1951 р.) про рівну винагороду за працю рівної цінності; № 111 (1958 р.) про дискримінацію у області праці і занять; № 138 (1973 р.) про мінімальний вік прийому на роботу; № 182 (1999 р.) про якнайгірші форми дитячої праці.

Розглянуті програмні положення визначають рамки і напрями нормотворчої діяльності МОП і, тим самим, обкреслюють зміст конвенцій і рекомендацій.

Цей зміст характеризується певною внутрішньою єдністю і складає значний масив різноманітних норм, що охоплюють широкий круг питань і розповсюджуються на величезну більшість трудящого населення.

Нормативні акти МОП зачіпають широкий круг проблем соціальної політики і включають положення, що відносяться до права соціального забезпечення, вільного часу трудящих, будівництва житла для працівників, їх побутового обслуговування, статистики праці, професійно-технічної освіти і професійної орієнтації, організації діяльності державних органів по управлінню працею.

Багато актів МОП відносяться не тільки до залежних (найманих) працівників, але і до незалежних, підприємців, а у ряді випадків – до всього населення.

Зараз першорядне значення в діяльності МОП придбаває соціальний аспект. Крах соціалістичної системи і процес глобалізації економіки спровокували, серед іншого, справжній вибух уваги до соціального середовища. Проблеми, що чекають свого рішення, зачіпають тепер набагато ширший круг країн, груп або певних категорій населення. Соціальні проблеми, які раніше нерідко ігнорувалися, виникають в тій чи іншій мірі в кожній країні.

У справі соціального захисту і соціального забезпечення МОП виконала велику роботу. Більше 30 конвенцій і майже 20 рекомендацій цілком відносяться до даної проблеми. Ці питання знаходять віддзеркалення і в інших міжнародних актах. Найважливіший нормативний документ – прийнята в 1952 році Конвенція № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення – вперше в міжнародному праві затвердила принцип універсальності соціального забезпечення, що охоплює всі верстви населення і всі види соціального страхування і забезпечення.

Конвенція визначає мінімальні норми різних допомог у відсотках від загальної суми колишніх доходів або заробітної платні; критерії для визначення доходів і заробітчанства різних категорій трудящих, на базі яких обчислюються допомоги. Конвенція, проте, не передбачає обов'язковий захист всіх трудящих. Норми мінімальних допомог в ній досить низькі. Тому в подальших Конвенціях № 121, 128, 130 та інших, що відносяться до окремих видів страхування, передбачається зобов'язання країн добиватися вищих рівнів допомог, ніж в Конвенції № 102.

Тепер майже повсюдно реформа систем соціального захисту і її посилення стає однією з найбільш пріоритетних задач. Всі люди потребують соціального захисту і гарантованих доходів. Вони визначаються, звичайно, рівнем розвитку суспільства, але соціальний захист не відбувається автоматично.

Одного разу прийнявши на себе, за допомогою ратифікації Конвенції, зобов'язання, які з неї витікають, держава має право шляхом денонсації відмовитися від її подальшого застосування, тобто не вважатися більш зв'язаним її положеннями.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 3023. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Билет №7 (1 вопрос) Язык как средство общения и форма существования национальной культуры. Русский литературный язык как нормированная и обработанная форма общенародного языка Важнейшая функция языка - коммуникативная функция, т.е. функция общения Язык представлен в двух своих разновидностях...

Патристика и схоластика как этап в средневековой философии Основной задачей теологии является толкование Священного писания, доказательство существования Бога и формулировка догматов Церкви...

Основные симптомы при заболеваниях органов кровообращения При болезнях органов кровообращения больные могут предъявлять различные жалобы: боли в области сердца и за грудиной, одышка, сердцебиение, перебои в сердце, удушье, отеки, цианоз головная боль, увеличение печени, слабость...

Типовые ситуационные задачи. Задача 1. Больной К., 38 лет, шахтер по профессии, во время планового медицинского осмотра предъявил жалобы на появление одышки при значительной физической   Задача 1. Больной К., 38 лет, шахтер по профессии, во время планового медицинского осмотра предъявил жалобы на появление одышки при значительной физической нагрузке. Из медицинской книжки установлено, что он страдает врожденным пороком сердца....

Типовые ситуационные задачи. Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт. ст. Влияние психоэмоциональных факторов отсутствует. Колебаний АД практически нет. Головной боли нет. Нормализовать...

Эндоскопическая диагностика язвенной болезни желудка, гастрита, опухоли Хронический гастрит - понятие клинико-анатомическое, характеризующееся определенными патоморфологическими изменениями слизистой оболочки желудка - неспецифическим воспалительным процессом...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия