Методи вимірювання продуктивності праці

Аналіз і планування показників продуктивної праці припускають знання методичних основ вимірювання його динаміки і рівня продуктивності. Таке знання базується на розумінні економічного змісту продуктивності праці, визначенні критеріїв, за допомогою яких можна оцінити зміни продуктивності в часі і в просторі. У теорії і в господарській практиці використовуються різні методи вимірювання вироблення і продуктивності праці. Всі вони повинні задовольняти наступним вимогам:

– повністю враховувати фактичний обсяг робіт і витрати робочого часу;

– будуватися на єдиній методологічній основі обліку і вимірювання результатів продуктивності праці;

– використовувати одиницю вимірювання, яка не може спотворювати показники продуктивності праці;

– маніпулювати показниками продуктивності, які мають бути крізними, зведеними, зіставними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у використанні.

Застосування того або іншого методу обумовлене, по-перше, рівнем, на якому вимірюється продуктивність праці, а по-друге – задачею, яка стоїть перед економічною службою, що робить розрахунки.

По рівню вимірювання продуктивності праці можна виділити:

а) індивідуальні робочі місця (бригади, ділянки);

б) рівень підприємств і галузей.

Визначення обсягу виробництва і вироблення на індивідуальних робочих місцях здійснюється натуральним методом (числення продукції в штуках, тоннах, метрах і т. д.). Метод простий, наочний і достовірний. Проте його практичне застосування обмежене тим, що рідко на робочому місці, і тим більше – в бригаді або на ділянці, виробляється продукція, абсолютно однакова по трудомісткості, складності, номенклатурі. Тому частіше використовується умовно–натуральний метод, при якому один вид продукції або роботи прирівнюється до іншого (переважаючого) по відносній трудомісткості. При цьому при розрахунках обсягів продукції і вироблення повинна бути використана незмінна (нормативна) трудомісткість одиниці продукції. Застосування коефіцієнтів приведення до умовно-натуральних показників по споживчих властивостях продукції (потужність, вага, зміст корисних компонентів і т. п.) для вимірювання продуктивності праці неприйнятне, оскільки між цими фізичними і трудовими показниками немає функціонального зв'язку.

Натуральний метод не має широкого розповсюдження, оскільки підприємства і галузі випускають здебільше різнорідну і непорівнянну продукцію. Крім того, за допомогою цього методу неможливо врахувати зміну обсягів незавершеного виробництва, яке в деяких галузях в загальному обсягі продукції займає вельми значну частину.

Коли на робочих місцях, в бригадах і на ділянках виробляється велика кількість різноманітної продукції, не має сенсу перераховувати всю номенклатуру продукції до одного якогось натурального вимірника. Обсяг виробництва і вироблення визначають в трудовому вимірюванні – в незмінних нормо-годинах (обсяг робіт умножається на відповідні норми часу, результати підсумовуються). Трудовий метод вимірювання продуктивності володіє рядом недоліків (недостатнє обґрунтування і нерівна напруженість норм, їх часті перегляди і т.д.), що не сприяє об'єктивній оцінці рівня і динаміки продуктивності праці навіть на окремих робочих місцях і в бригадах. Крім того, в більшості випадків на підприємствах розраховується лише технологічна трудомісткість, яка виражає витрати часу тільки основних робітників. До того ж норми трудовитрат часто непорівнянні у зв'язку з різним ступенем їх обґрунтованості. А на окремі види робіт або трудові функції нерідко взагалі відсутні науково обґрунтовані нормативи праці.

На рівні підприємств, їх крупних підрозділів і в галузях народного господарства, для вимірювання обсягів виробництва і продуктивності праці в основному застосовується вартісний метод: всі види і обсяги продукції, робіт і послуг виражаються в єдиному грошовому показнику, який визначається шляхом множення об'ємних показників на відповідні оптові ціни. Вироблення також розраховується в грошовому виразі.

Складність методики вартісного методу вимірювання продуктивності праці полягає у виборі прийнятного для конкретних умов способу числення обсягів виробництва. Найбільш споживаними є показники валової, товарної і реалізованої продукції. При однакових оптових цінах валова продукція, розрахована по заводському методу, відрізняється від товарної на величину залишків незавершеного виробництва, а реалізована від товарної – на суму залишків призначеної для реалізації, але не реалізованої продукції. Таким чином, при визначенні вироблення по обсягу валовій продукції виходить, здавалося б, найточніший результат. Проте в умовах ринкової економіки набагато більш важливе вимірювання продуктивності по реалізованій продукції, оскільки збільшення незавершеного виробництва і накопичення залишків нереалізованої продукції не мають позитивного економічного значення.

Гідність вартісного методу полягає в широких можливостях порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві, так і в економіці в цілому. У зв'язку з цим, вартісної метод застосовується на всіх етапах планування і обліку як на галузевому, так і на територіальному рівні.

Показники продуктивності праці, розраховані по валовій і товарній продукції, мають схожі достоїнства і недоліки. Недоліки полягають, перш за все, у тому, що показник вироблення в більшій мірі визначається витратами минулої (упредметненого) праці, ніж витратами живої праці. На величину продуктивності і її динаміку серйозний побічний вплив роблять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягів незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. При численні валової або товарної продукції часто має місце повторний рахунок через те, що вартість продукції підприємства-постачальника впливає на продуктивність підприємства-споживача.

Спотворення показника вироблення, виникаюче у разі зміни асортименту продукції, відбувається тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріаломісткістю і низькою трудомісткістю.

Для усунення спотворюючого впливу змін матеріаломісткості на показники обсягів виробництва і вироблення застосовуються додаткові методи вимірювання: по умовно-чистій, чистій, нормативно чистій продукції і за нормативною вартістю обробки. Використання цих методів повністю або частково усуває спотворюючий вплив змін матеріаломісткості, але кожний з них має той або інший недолік, і по суті жоден повністю не відповідає вимогам ринкової економіки.

Обсяг умовно-чистої продукції визначається шляхом віднімання з вартості валової продукції прямих матеріальних витрат (на сировину, комплектуючі вироби, енергію, паливо і т.п.). Залишаються заробітна платня з нарахуваннями, амортизація основних фондів і прибуток. Вплив змін матеріальних витрат усувається, але зростає питома вага прибутку і амортизаційних відрахувань, їх зміни можуть спотворити показники вироблення і продуктивності праці.

Чиста продукція розраховується шляхом виключення з вартості валової продукції всіх матеріальних витрат, включаючи амортизацію. При розрахунку обсягів і продуктивності праці спотворюючий вплив витрат минулої праці повністю усувається, але істотно зростає питома вага прибутку і в умовах різно-прибутковості різних видів продукції саме прибуток виконує головну роль в спотворенні показників обсягів чистої продукції і продуктивності праці, які обчислюються на її основі. У більшості зарубіжних країн істотних відмінностей в рівні прибутків немає, тому багато західних економістів вважають метод чистої продукції цілком прийнятним для визначення обсягів виробництва і продуктивності праці.

Нормативно-чиста продукція (НЧП), на відміну від чистої, включає норматив заробітної платні з нарахуваннями і середньо-галузевий прибуток. За рахунок цього усувається вплив різно-прибутковості різних видів продукції, В практиці застосування цього методу виникли певні труднощі і недоліки. По-перше, з'явилася необхідність створити цілу систему нормативів заробітної платні на всі види продукції, паралельну системі оптових цін. У масовому виробництві це не склало особливих труднощів, але в штучному і дрібносерійному з часто змінною номенклатурою продукції викликало серйозні утруднення. По-друге, при розробці нормативів заробітної платні, які складають основу НЧП, виявилася тенденція до завищення даних нормативів, що привело до відносного збільшення трудомісткості, а значить – до уповільнення темпів зростання продуктивності праці. По-третє, показник НЧП слабо пов'язаний з кінцевими фінансовими результатами роботи підприємств: можна одержати хороші «нормативно-чисті» показники обсягів випуску продукції і продуктивності праці, але не мати прибутку, наприклад, за рахунок перевитрати матеріальних ресурсів. Вже з однієї цієї причини використання показника НЧП як основного методу при оцінці діяльності підприємств в умовах ринкової економіки представляється недоцільним. Він знайде широке застосування тільки в цілях аналізу.

Метод нормативної вартості обробки (НВО) застосовується для визначення обсягів виробництва і продуктивності праці в легкій промисловості. У нормативи вартості обробки включаються: заробітна платня виробничих робітників з нарахуваннями; норматив цехових витрат; норматив загальнозаводських витрат. Виробничі матеріальні витрати в НВО не входять. Не знаходить в ній віддзеркалення і прибуток. В умовах ринкової економіки метод НВО слід віднести, як і метод нормативної чистої продукції, до аналітичних, але не до основних методів вимірювання обсягів виробництва і продуктивності праці.

Відмінність і різноманіття методів вимірювання обсягів виробництва і продуктивності праці роблять легко здійсненним вирішення будь-якої практичної задачі, яка може стати предметом уваги економічної служби підприємства.