УМОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ

Попередня розмова про особливості й функції мовлення педагога ставить майбутнього вчителя перед питанням: за яких умов його мов­лення може бути інструментом продуктивного розв'язання педагогіч­них завдань? Розгляньмо деякі з них, на наш погляд, найістотніші в діяльності вчителя-початківця.

По-перше, професійне мовлення вчителя має відповідати вимогам культури мови. Це важливий показник рівня його інтелігентності, освіче­ності, загальної культури. Його передумовою є знання мови, адже мовлен­ня є засобом існування, використання мови. Мова як сутність, як специ­фічна знакова система виявляється в мовленні. Мовлення — це функціо­нування мови. Тому продуктивність мовленнєвої діяльності вчителя залежить передусім від того, наскільки його мова відповідає нормам сучасної літературної мови — орфоепічним, граматичним, синтаксич­ним, акцентологічним. Мова, яка відповідає цим нормам, є правильною. Правильність — одна з характеристик культури мови.

Під терміном «культура мови» розуміють відповідність її не тільки сучасним літературним нормам, а й іншим якостям, що свідчать про її комунікативну досконалість. Неточність, логічність, чистота, виразність, багатство, доцільність.

Як свідчить досвід, педагогічні помилки студентів під час практики в школі нерідко є результатом низького рівня культури мови. Наведімо кілька прикладів. Ось як студенти пояснювали дітям значення термінів: фагоцитоз — це живлення; фонема — мінімальна частина слова; синан­троп — давні люди (використані матеріали досліджень викладачів Пол­тавського педагогічного університету Л. Безобразової і С. Лебеденко). Помилки під час викладу нового матеріалу: «моя особиста думка поля­гає в тому...», «промислова індустрія міста зросла...» (тавтологічні спо­лучення, треба: «моя думка...», «промисловістьміста...»); «Полтавщина» (треба «Полтавщина»), «український» (треба «український»), «одинад­цять» (треба «одинадцять»). А ось як майбутня вчителька «стимулюва-

ла» активність учнів, проводячи бесіди у класі (наводимо її стандартні звертання до учнів «Зараз будете відповідати на мої запитання», «Так, добре, сідай», «Чого ви мовчите?», «Піднімайте руки», «Говори го­лосніше», «Що, ніхто більше не знає?»)

У чому полягає педагогічна неефективність мовлення студентів у наведених прикладах? Відзначмо кілька моментів майбутній учитель не тільки не формує в учнів установку на оволодіння нормами сучас­ної літературної мови, а й спонукає їх до засвоєння неправильних мов­них зразків, в учнів формується картина світу, неадекватна сучасним науковим уявленням, не виховується культура наукового мислення, не стимулюється пізнавальна активність учнів, створюються психологічні бар'єри у спілкуванні з ними через використання стандартних мовних моделей, що заважають встановленню контакту, веденню діалогу зі шко­лярами

Можна порадити студентам скласти для себе умовну ідеальну мо­дель мовлення вчителя і орієнтуватися на неї в процесі професійного навчання, а пізніше — становлення як учителя під час самостійної педа­гогічної діяльності¹ Ця модель може містити такі показники, як пра­вильність, чистота, багатство, точність, виразність мови

По друге, професійне мовлення вчителя має бути своєрідною «сло­весною дією» (термін К Станіславського), мета якої — здійснення інте­лектуального, емоційно-вольового, морального впливу на учнів Слова вихователя, звернені до вихованців, повинні нести в собі енергію його почуттів, переживань Мовлення вчителя може бути в одних ситуаціях засобом збудження активності учнів (наприклад, пізнавальної актив­ності на уроці), в інших — засобом гальмування їхніх психічних реак­цій (наприклад, зняття негативних емоцій) Слово справжнього вчителя переконує, навіює, викликає в учнів відповідні почуття, формує їхнє ставлення до того, про що він говорить

Тому важливо орієнтувати себе у спілкуванні з учнями на цілеспря­мований добір мовних і мовленнєвих засобів, на чітке визначення того, яке педагогічне завдання і надзавдання розв'язуватиметься цими засо­бами Позитивний результат дає використання таких елементів само-тренінгу Перед спілкуванням з учнями поставте перед собою запитан­ня і дайте на них відповіді з якою метою я говоритиму (для чого?), для кого я говоритиму (як учні сприйматимуть мої слова, чи зрозуміють мене?), що спонукає мене говорити про це, які мовні і мовленнєві засо­би дадуть мені можливість досягти мети, яким я хочу бачити резуль-

¹ Для цього радимо скористатися такими книжками Коваль А П Культура ділового мовлення Писемне та усне ділове спілкування — 2-ге вид, переробл і допов — К 1977 — С 193 — 280, Коваль А П Культура української мови — К 1966 — С 192, Учіться висловлюватися /ПІ Білоусенко, Ю О Арешенков, Г М Віняр та ш - К, 1990 - С 126, Чак Є Д Барви нашого слова - К, 1989 — С 176, Бабич Н Д Практична стилістика І культура української мови — Л, 2003 - С 241-384

тат свого мовлення (на рівні змісту — засвоєння інформації — і на рівні сприйняття смислу — формування почуттів, ставлення)?

По-третє, ефективність професійного мовлення вчителя залежить від його спрямованості, зверненості до учнів. Головна мета спрямованості мов­лення — викликати учнів на діалог з учителем, залучити їх до співпраці, створити атмосферу співроздумів і співпереживання. Не менш важливим є завдання зорієнтувати учнів на внутрішній діалог із самим собою.

Слова вчителя повинні завжди мати точну адресу — їхній добір здійснюється з розрахунку, що вони сприйматимуться конкретними учнями. Педагог-майстер будує своє мовлення, передбачаючи можливу реакцію учнів на свої слова, навіть на тон, голос, яким вони будуть ска­зані. Таке передбачення сприятиме раціональній організації мовлення, дасть змогу скоригувати його під час спілкування.

Що надає мовленню спрямованості? Передусім це наявність власно­го ставлення до того, про що вчитель говорить, щирість його слів. Для мудрого педагога його мовлення, спілкування з дітьми — це спосіб самовираження, «саморозкриття духовного багатства перед учнями» (В. Сухомлинський).

Спрямованість мовлення вчителя залежить також від його вміння будувати свій монолог як діалог з учнями, як пряме звернення до їхнього розуму, почуттів, переживань. У його розповіді будуть і безпосередні спонукання до спільної роботи («поміркуймо, пофантазуймо, пристаньмо до думки цього дослідника...», «гадаю, вас теж схвилювала ця історія, у вас виникли запитання...»); і висловлювання власних оцінок, вражень, роздумів («я не можу не поділитися з вами своїми враженнями (мірку­ваннями)...», «мені важко погодитися з такими висновками...», «ця книжка переконала мене в тому, що...»).

Мовленню вчителя може надати спрямованості використання про­стих, але ефективних прийомів: займенника «ми» замість «я» (наприк­лад: «ми з вами сьогодні помандруємо до...» замість «я вам розкажу про...»), риторичних запитань, мета яких — активізувати увагу, збуди­ти зацікавленість, спонукати до роздумів; використання таких прийомів стилістичного синтаксису, як антитеза, повтор тощо¹.

Спрямованість професійного мовлення вчителя надає йому характе­ру діалогу з учнями, робить його жвавим, привабливим.

Обов'язковою передумовою ефективності професійного мовлення є володіння його технікою.

У сучасній соціальній психології компоненти техніки мовлення — голос, дикція, темп, інтонація — визначаються як акустична система відтво­рення людини людиною². Дослідженнями встановлено, що вони вико­нують при цьому важливі функції, а саме: створюють імідж людини,

¹ Докладніше про це див.: Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура україн­
ської мови. — С. 136 — 142.

² Див.: Лабунская В. А. Невербальное поведение: социально-перцептивньїй
подход. — С. 16 — 17.

який закріплюється у свідомості оточення; дають змогу виявити пси­хічну індивідуальність людини, визначити її емоційний стан. Так, особ­ливості техніки мовлення вчителя можуть створити образ спокійного, врівноваженого педагога або, навпаки, категоричного владолюбця. Мов­лення одного педагога свідчить про його знервованість, метушливість, іншого — про скутість, сором'язливість, невпевненість у собі. Подібне враження від учителя, звісно, не надасть йому привабливості в очах учнів, а негативні особливості мовлення — скоромовка, невиразність у вимовлянні слів, «ковтання» кінцевих звуків тощо — можуть навіть стати об'єктом учнівських пустощів і пародіювання.

Отже, володіння технікою мовлення є не тільки елементом культу­ри педагогічної діяльності вчителя, а й передумовою позитивного сприй­няття його учнями, батьками, колегами.

Як допомогти собі у формуванні мовленнєвої культури? Як органі­зувати самонавчання? Поміркуймо над цим, визначивши орієнтовні напрями самостійної роботи з удосконалення власного мовлення.