Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

УРОК — ТЕАТР ОДНОГО АКТОРА





Згадаймо слова відомого донецького вчителя В. Шаталова, навколо якого кипіли пристрасті захоплення, зневаги, заздрощів, розчарування в 70 —90-х роках XX ст.: «Думка, образ, слово можуть приходити до нас несподіваними комбінаціями. При цьому одні з них можуть переважати, інші відігравати допоміжні ролі, але, будучи взаємопов'язаними, відосо­битись вони вже не можуть ніколи. Це природні властивості нашої пам'яті, які знаходяться у витоках і наукового, і літературного (мис­тецького. — Авт.), і будь-якого іншого сприймання довколишнього світу»!. Хто коли-небудь слухав Шаталова, відвідав його уроки з фізи­ки, історії, географії, не міг не сповнитися поваги до нього за його різнобічні дидактичні пошуки, великий талант об'єднувати аудиторію, добирати собі помічників у відбуванні педагогічного дійства. Тим-то і викликав пристрасті Шаталов, що не вписувався в стереотип байдужого до позитивних почуттів учнів педагога. Зазнали зневаги в Україні, пе­редусім в отупілих керівників освітою, за подібні шаталівським пошу­ки М. Щетинін на Кіровоградщині, М. Гузик на Одещині. Доречно наго­лосити, що М. Гузик переніс ідею театру в клас і на школу, очоливши її як директор. Щоправда, вперше цю ідею реалізував на Черкащині в ці самі роки О. Захаренко.

Звичайно, вибудувати педагогічну дію за принципом театральної на уроці — справа зовсім не проста. Ще важчою вона є в межах школи.

Колективна дія акторського ансамблю на сцені зовсім інша, ніж пе­дагогічна дія в класі, де педагог-актор має відразу стати педагогом-режисером, передавши свої акторські функції учням. Постає питання, як зробити учнів діяльними, не байдужими до вчителя, до теми уроку. Більше того, як зробити їх щасливими від перебування на уроці, у школі, від спілкування з учителем на уроці і учителями в школі.

Для вчителя важливо, починаючи зі студентських років, опановувати курс практичного педагогічного мистецтва. З чого слід починати? З ос­мислення педагогічної дії. Це характерно і для театральної школи.

К. Станіславський пропонував різні варіанти початку роботи з уч­нями, наприклад організацію самодіяльного спектаклю, в якому діти за власним вибором виконували б ролі чи імпровізації, відвідували і об­говорювали театральні спектаклі, брали участь у дискусіях тощо. Але в усіх цих випадках він спрямовував учнів до певної мети, допомагаючи усвідомити сутність того мистецтва, якого вони прийшли навчатися.

Мистецтво актора — це мистецтво сценічної дії. У театрі лише те набуває сили і переконливості, що виражається через дію. Дія є голов­ним засобом сценічної виразності. Через активну цілеспрямовану органіч­ну дію втілюється внутрішнє життя образу і розкривається ідейний

1 Шаталов В. Ф. Учить всех, учить каждого // Педагогический поиск. — М., 1987. - С. 150


задум твору Цьому завданню мають підпорядковуватись артистична техніка і творчий метод, якщо під дією розуміємо живий органічний процес, спрямований на здійснення визначеної мети

Педагогічну дію поєднує з театральною їхня органічність, що спря­мовує процес творчості за законами самої природи Це означає, що і актор, і педагог, як і в житті, мусять набути досвіду по-справжньому бачити, слухати, мислити, переживати, а не уявлятися такими, що мис­лять, переживають, діють Проте в органічності прихована і відмінність між актором та педагогом, а отже, й між відповідними діями Якщо актор має навчитися правильно сприймати, оцінювати, знаходити рішення і впливати на суб'єктів, які його оточують, в умовах художнього уза­гальнення, то педагог, концентруючи в собі акторсько-режисерські мож­ливості, — доводити результати свого впливу до художнього узагаль­нення Якщо акторові доводиться на сцені по-новому вчитися всього, що йому вже знайоме в житті, то педагогові слід навчатися бути природ­ним, самим собою, тобто вчителем з поглибленим баченням життя через призму своєї професії Та йому не завадить і систематично тренувати органічність дії для умов публічності Досконалість і акторської, і педа­гогічної професії слід відкривати в їх труднощах Доказом цього є сло­ва Станіславського «Пам'ятайте, моє завдання — навчити вас важкої пращ »' У нього є дивовижні за своєю мудрістю і точністю фрази про почуття «Збуджуйте ваші почуття, але не торкайтеся їх», «У найкра­щих акторів [почуття] з'являються інтуїтивно»2

Молодий педагог уперше переступає поріг класу «Скільки труд­нощів його очікує1 У нього немає досвіду, і йому ні з чим порівнювати кожну нову педагогічну ситуацію Він навчається бути і врівноваже­ним, і суворим, і поступливим, і вимогливим, і незворушним, і життєра­дісним Якщо всі ці якості йому допомогли виробити його педагоги-наставники ще у вузі, то тоді йому потрібно бути самим собою Але це трапляється, на жаль, нечасто А діти не чекають У них свої критерії і судження »3 Ці слова належать В Шаталову Всі його пошуки мали за мету звільнити учня від обов'язку навчатись і перетворити його на інтерес, на мотивоване, естетично значуще самонавчання У його книжках «Куди і як зникли трійки» (1979), «Педагогічна проза» (1980), «Точка опори» (1987) окреслено основоположні принципи перетворення важкої пращ пізнання на радість співпраці з учителем Пізнати істину в радо­сті — найважливіше з надзавдань у концепції Шаталова, що ґрунтуєть­ся передусім на засвоєнні теорії як засобі прогресування кожного учня.

Виклад матеріалу, наприклад з фізики, на думку Шаталова, значно продуктивніший у педагогічному відношенні, коли він подається ве-

1 Станиславский К С Статьи Речи Беседы Письма — С 504

2 Там само - С 519

3 Шаталов В Ф Учить всех, учить каждого // Педагогический поиск —
С 142


ликими блоками (тема, розділ). Це дає учням змогу краще його осмис­лити, усвідомити логічні взаємозв'язки там, де раніше були лише ок­ремі правила, параграфи, закони. Учневі надається можливість побачи­ти весь шлях, а не його частину. Ось як відбувається робота над новим матеріалом за методикою Шаталова.

Перший етап — розгорнуте, образно-почуттєве пояснення вчи­телем дібраних для уроку параграфів.

Другий етап — стислий виклад навчального матеріалу за опор­ним плакатом (збільшена копія листка з опорними сигналами), озву­чення, дешифрування закодованого за допомогою різних символів ос­новних понять і логічних взаємозв'язків між ними.

Третій етап — вивчення опорних сигналів, які отримує кожен учень і вклеює їх у свої альбоми.

Четвертий етап — робота з підручником і листком опорних сигналів у домашніх умовах.

П'ятий етап — письмове відтворення опорних сигналів на на­ступному уроці.

Шостий етап — відповіді на опорні сигнали (письмові й усні: тихі, магнітофонні, за листками взаємоконтролю тощо).

Сьомий етап — постійне повторення і поглиблене вивчення раніше вивченого матеріалу (організація взаємодопомоги — «педагогіч­ний десант» — не лише між однокласниками, а й з учнями старших і молодших класів).

Отже, сім етапів роботи над теоретичним матеріалом. Глибоке розумін­ня теоретичних питань породжує бажання випробувати власні сили в діяльності. Педагогічна дія вчителя викликає відповідно дію учня. 71 % загальної кількості етапів проходять самі учні. Через образно-почуттєве мислення вчителя за допомогою постійного тренінгу розвивається об­разно-почуттєве мислення учня. Позитивні естетичні почуття стають спонукою (мотивом і мотивацією) педагогічної дії самих учнів (частко­во шостий і сьомий етапи). Причому, як і передбачав Станіславський, почуття з'являються несвідомо, інтуїтивно, як результат тренінгу, психо­фізичної дії.

Завдяки педагогічному надзавданню, яке визначається змістом опор­них сигналів, «виробляється надзвичайно важливе вміння — віднахо­дити незвичайне у явищах і предметах буденних, надокучливих, а це вже відмітна риса таланту. Складові таланту цілеспрямованість, напо­легливість у пошуку, вміння узагальнювати розрізнені факти, спостере­ження й думки. Талант (і про це слід завжди пам'ятати) розвивається з почуття любові до справи. Можливо навіть, що талант, по суті, і є лише любов'ю до справи, до процесу праці... Але кому ж, як не вчителеві, прищеплювати дітям любов до справи, цю постійну націленість на по­шук, цю внутрішню потребу відкривати прекрасне незалежно від його знаходження: чи то в математичних формулах, літературних компози-


діях, чи у філософських суперечностях?!»1. Для вчителя його дія запо­чатковується увагою учнів.

Проблема уваги в педагогічно-театральній дії видається на перший погляд спрощеною. Навряд чи хтось заперечуватиме необхідність для вчителя досконало володіти своєю увагою. Специфічні умови його праці ставлять такі вимоги, виконання яких без здатності керувати увагою неможливе: вчитель має підпорядковувати свою поведінку гуманістичній цілеспрямованості навчально-виховного процесу, узгоджувати її з пра­вилами педагогічної етики та з власними творчими завданнями. Він мусить враховувати реакції класу, чітко усвідомлюючи вікову психо­логію; він повинен з дотриманням міри сприймання розраховувати кожен порух, жест і міміку, кожен звук свого голосу, домагаючись в усьому граничної виразності з максимальною економією виразних за­собів тощо. На думку психологів, структура педагогічної праці містить понад 200 компонентів. Чи може вчитель виконувати всі ці численні вимоги, якщо не мобілізовано апарат його уваги, якщо очі і вуха не підготовлені до найзагостренішого сприймання всього, що його оточує не лише в класі і в школі, а й поза школою? Щоправда, й тут є свої невирішені питання. Хоч би яким зосередженим був учитель, хоч би як майстерно він володів перенесенням уваги з одного об'єкта на інший, цим не вичерпується сутність питання. Лише порушенням цього питан­ня ми викликаємо цілу низку нових питань і непорозумінь.

Учитель не може водночас з однаковим рівнем уваги, з однаковою внутрішньою активністю стежити за виразністю власної поведінки на уроці і за поведінкою всіх учнів. На що передусім слід звертати увагу? Що саме має бути об'єктом уваги в цю мить його творчого життя?

Так постає питання про правильний вибір об'єкта уваги.

Хто обізнаний з особливостями педагогічної професії, розуміє, що вчи­тель уособлює в собі і творця уроку, і виконавця, і режисера виконання творчого задуму для отримання найвагомішого результату — глибокого знання учнями опрацьовуваної на уроці теми. Однак це станеться лише тоді, коли своєю творчою активністю він змоделює естетично впливовий образ для об'єднання всіх учнів позитивним естетичним почуттям, викли­кавши таке почуття в кожного учня зокрема. Створений учителем образ живе своїм життям і за логікою цього життя в кожний період його існу­вання має певний визначений об'єкт уваги. Це змушує нас ретельно про­аналізувати суб'єкт уваги, тобто вирішити питання про те, як увага педа­гога поєднує в собі виконавця-актора і створений ним образ.

Психологи поділяють увагу на мимовільну й довільну залежно від співвідношень зовнішніх і внутрішніх чинників2. Мимовільною є така увага, яка складається в ході взаємовідносин людини із середовищем

1 Шаталов В. Ф. Учить всех, учить каждого // Педагогический поиск. —
С. 158.

2 Див.: Психологія / За ред. Г. С. Костюка. — К., 1968. — С. 372.


незалежно від ЇЇ свідомого наміру. Довільна увага свідомо спрямовуєть­ся і регулюється особистістю. Будучи вольовою, вона характеризує таке ставлення особистості до зовнішнього світу, в якому людина виходить за межі безпосередньої ситуації, ставить перед собою більш чи менш віддалені цілі і за допомогою спеціальних засобів (образу і викликаних ним почуттів) скеровує і підтримує увагу до об'єктів, пов'язаних з таки­ми цілями.

Залежно від характеру дій людини увага її буває зовнішньою і внут­рішньою. Зовнішня пов'язана з об'єктами поза людиною, внутрішня — з відчуттями образів, створюваних уявою, фантазією. Види й форми уваги завжди взаємозумовлені, взаємоперехідні, взаємозалежні і важ­ливі для педагога, на думку К. Ушинського, з трьох причин:

— як барометр, за яким він може судити про розвиток вихованця;

— як ворота, через які тільки він має доступ до душі вихованця;

— як матеріал для опрацювання1.

Тепер поставимо перед собою питання: до чого довільно, неусвідом-лено тяжіє увага вчителя-початківця, якщо він не знає законів свого мистецтва, не володіє внутрішньою технікою?

До об'єктів, які незалежно від волі вчителя чи навіть всупереч їй оволодівають його увагою, належить передусім учень. У руках учнів — доля вчителя. Фізично вчитель від учнів віддалений, думками й почут­тями він переноситься в їхню особистісну сутність. Здебільшого вчи-тель-початківець, особливо в старших класах, переконаний, що його учні вже добре обізнані з багатьох питань і здатні критично осмислювати його підготовленість до уроку та фахову компетентність. Хоч це й не так, але страх заповзає в душу, земля вислизає з-під ніг. Неначе й був якийсь творчий задум, але швидко розмився. Витрачено третину часу на пояснення теми уроку, а він не пам'ятає, що робив і що говорив. Тепер він намагається стежити за собою, підпорядковувати свою педагогічну поведінку контролю свідомості, і тоді об'єктом уваги стає він сам — його поведінка, його переживання.

Доки увага була прикута до учнів, вона була зовнішньою. Тепер, пе­реключившись на власну свідомість, вона стає внутрішньою. Зовнішній світ неначе перестав існувати. Щось там роблять учні, посміхаються, кашляють — учителеві немає до них діла: він нічого не бачить і не чує.

Увага педагога тяжіє до трьох об'єктів: учня, самого вчителя, мате­ріалу теми уроку. Запитаймо себе, чи бажані, чи необхідні ці об'єкти з погляду педагогічного мистецтва. Звичайно, ні. Однак вони завжди й неминуче намагаються оволодіти увагою вчителя-початківця, нездатно­го цьому щось протиставити.

Не лише початківець, а й досвідчений учитель, що добре володіє за­конами свого мистецтва, часто-густо піддається загрозі підпасти під

1 Див.: Ушинский К. Д. Людина як предмет виховання // Вибр. твори. — Т. 1. - С. 248-249.


владу цих шкідливих для творчості об'єктів. Особливо це стосується тих випадків, коли вчитель змушений тримати відповідальний для себе творчий іспит.

Описані стани вчителя, своєрідні у кожного за формою вияву та ідентичні за об'єктом зумовлення, нерідко виявляються як психофізіо­логічна домінанта, тобто така реакція людського організму, яка погли­нає всі його сили, духовну і фізичну енергію.

Такі переживання властиві вчителю у класі, акторові на сцені, кожній людині в різних життєвих ситуаціях. Згадаймо червоні спітнілі обличчя школярів і студентів за екзаменаційним столом чи болісні страждання недосвідченого оратора перед великою аудиторією, або спілкування з видатною людиною. Напружені м'язи, ніяковість, незграбність, збенте­ження, навіть страх. Сильне серцебиття, втрата здатності послідовно мис­лити і володіти власною увагою, не кажучи вже про увагу аудиторії, є атрибутами цієї неприємної, негативної психофізіологічної домінанти.

Як боротися вчителеві з цією згубною для його творчості домінан­тою? Яким чином її подолати? Очевидно, для цього слід виробити своє­рідну протиотруту, яка змогла б з успіхом їй протистояти, конкурувати з нею і, нарешті, витіснити, знищити ЇЇ. Але перемогти негативну домі­нанту можна дише за допомогою більш сильної позитивної. Для цього слід створити у своїй психіці, свідомості осередок збудження, достатньо потужний, щоб відвернути на себе енергію негативних переживань відпо­відної домінанти. Таким збудженням, новою, сприятливою для творчості, позитивною домінантою є активна зосередженість.

Зосередженість особливо характерна для вищої стадії уваги — ЇЇ довільності, тобто коли увага, пов'язана з великим інтересом до об'єкта, переходить у захоплення ним. Завдання педагога й полягає в тому, щоб навчитися створювати в собі цю домінанту активного зосередження. Лише таке зосередження на вищому ступені розвитку (захоплення до­вільно обраним об'єктом) здатне перемогти заперечну домінанту і забез­печити потрібні для творчості умови. Безумовно, ця домінанта активно­го зосередження і є психофізіологічною неусвідомленою установкою.

За допомогою психофізіологічної установки вчитель спроможний тримати безперервну лінію уваги, зосереджує увагу учнів і об'єднує їх позитивними естетичними почуттями. Це дає йому змогу переносити увагу з одного об'єкта на інший, не створюючи розривів у цьому безпе­рервно плинному процесі. Вчителеві достатньо розірвати безперервну лінію уваги, і в утворену щілину ввіллється один із шкідливих об'єктів — першопричина знищення творчого самоутвердження вчителя, а через нього — і самоутвердження учня.

Тримати безперервну лінію уваги надзвичайно важко, якщо вчитель не підготувався до виконання педагогічної дії, не розробив партитури >року, не встановив чітко визначеної послідовності в чергуванні об'єктів і не збагнув тих причин, з яких увага образу переноситься з одного об'єкта на інший.


На перший погляд здається, що коли увага вчителя цілком захопле­на власним «Я» і рівнем своєї фахової підготовки, то учнівський клас перестає для нього існувати. Насправді це не так. Клас, наповнений уч­нями, — це те середовище, яке безперервно підтримує, розвиває своїми реакціями позитивну домінанту педагогічної уваги вчителя. Клас не­обхідний для педагогічної творчості, як повітря для життя людини. Спро­буйте змусити вчителя проводити урок без учнів, і він одразу задих­неться від творчої безпорадності; його педагогічна увага, позбувшись спонукальних впливів реакцій учнів, почне різко згасати. Жодна реакція в класі, навіть незначна, не залишається поза увагою вчителя, вона неод­мінно впливає на його творчу увагу, вона допомагає чи заважає. У тому разі, коли допомагає, вчитель може відволіктися від класу, не усвідом­лювати його, але це якраз і свідчить про наявність домінанти педаго­гічної зосередженості, тієї психофізіологічної установки, що зумовлює творчість і характеризує її як неусвідомлену.

Стає зрозумілим винятково велике значення у творчості і вихованні вчителя безперервної уваги і її зосередженості. Важливо виховати вчи­теля зі здатністю швидко і легко створювати в себе стійку домінанту педагогічної зосередженості, іншими словами, здатність швидко й легко захоплювати свою увагу об'єктами педагогічного життя.

У повсякденному житті будь-якої людини, зокрема і вчителя, об'єкти захоплюють увагу і приковують її до себе. У поодиноких випадках ува­га до об'єкта цілеспрямовується силоміць. Здебільшого це відбувається, коли необхідно прочитати важку для сприймання книжку, підготува­ти нецікавий урок, уважно прослухати непопулярну лекцію, тобто коли ми зайняті важкою і складною роботою, яка ще не стала предметом нашого захоплення.

Інакше буває на уроці. Об'єкт педагогічної уваги сам по собі не становить для вчителя інтересу, особливо коли він його відбуває деся­тий, п'ятнадцятий, сотий раз. У цьому разі всі об'єкти уваги і педагогіч­не середовище вчителеві знайомі, вивчені, не обіцяють жодних несподі­ванок. Але ж на уроці все має бути цікавим і захоплюючим. Ось чому вчитель зобов'язаний поставити перед собою вимогу навчитися зосе­реджувати свою увагу, робити її стійкою і безперервною. Лише за таких умов увага, на думку К. Станіславського, стає «провідником почуття».







Дата добавления: 2014-11-12; просмотров: 315. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия