Види видань

Редакторська професія передбачає набуття її представником умінь і навичок кваліфіковано працювати з текстами, які мають різне цільове призначення, належать до різних тематичних розділів та мають різну знакову природу і характер інформації. Іншими словами, йдеться про редагування багатьох видів текстів, кожний з яких має свою специфіку щодо структурної і змістової побудови.

Виходячи з характеру інформації, її цільового призначення та читацької (слухацької, глядацької) аудиторії, умовно виділимо такі види видань:

· газетно-журнальні;

· рекламні;

· інформаційні;

· наукові;

· науково-популярні;

· навчальні;

· літературно-художні;

· видання для дітей;

· перевидання.

Враховуючи найбільше поширення окремих видів видань, нижче розглянемо їх більш детально.

6.1. Газетно-журнальні видання

Перед редактором періодичних видань найперше висуваються дві вимоги:

1. Глибоке розуміння типології цих видань;

2. Досконале знання теорії і практики жанрів.

Типологія газетно-журнальних (або періодичних) видань включає в себе такий перелік: газети, журнали, бюлетені, календарі, реферативні збірники, експрес-інформаційні випуски. Кожен з цих видів має свою періодичність, призначення, формат, стиль представлення матеріалів.

Оскільки головним завданням редакції будь-якого періодичного друкованого органу є прагнення популярності, розширення кола своїх постійних читачів, або, принаймі, утримання завойованих на ринку друкованих мас-медіа позицій, високопрофесійний рівень підготовки усіх без винятку матеріалів є архіважливою справою.

Певною мірою, для досягнення такого рівня бажано дотримуватись «десяти заповідей простого писання i редагування», які залишив нам видатний діяч українського відродження Іван Огієнко.

Суть цих заповідей зводиться до наступного:

1. Ясний i простий стиль — то найкращий стиль.

2. Пильнуймо писати так, щоб усі зрозуміли написане.

3. Думаймо про це, починаючи писати чи редагувати.

4. Ніколи не забуваймо про те, що наше писання може читати навіть не зовсім підготовлений читач.

5. «Популярний» виклад корисніший за «науковий».

6. Нема стилю «наукового» і «ненаукового» — є тільки стиль зрозумілий i незрозумілий.

7. Хто пише неясно, той проповідує в пустелі.

8. Поділ способів мислення на «інтелігентський» i «народний» є некоректним.

9. «Інтелігентського» способу мислення широка публіка не розуміє.

10. «Інтелігентський» спосіб писання i редагування шкодить розвитку нашої культури, бо його розуміє тільки обмежене коло читачів, кожен працівник пера мусить дбати, аби у його писаннях переважав спосіб простий i зрозумілий.

Приступаючи до редагування газетно-журнальних текстів, що починається, як правило, після обов'язкового першого наскрізного читання, редактор передусім має оцінити ці тексти з трьох позицій:

· фактажу;

· структури;

· манери викладу.

6.2. Рекламні видання

Відправні поняття з цієї проблематики:

· форми існування реклами (слухова, зорова, зорово-слухова);

· предмет рекламних повідомлень (різноманітні товари та послуги, ідеї, політичні особистості);

· характер інформації (комерційна, політична, соціальна, прихована);

· цільове призначення реклами (реклама товарів та послуг; реклама ідей, комерційна та некомерційна; реклама благодійних фондів, політичних та релігійних організацій; спонукальна реклама тощо);

· об’єкти авторського права в рекламних виданнях (логотип фірми, товарний знак, слоган, рекламний девіз, текстовий та ілюстративний матеріали);

· типологічна структура видань з рекламними текстами (власне рекламні періодичні видання, рекламні Інтернет-сайти; проспекти; видання, поширювані поштою — такі як листи, каталоги, прейскуранти, бланки тощо).

Розібравшись у такій розмаїтій інформації щодо сутності та видово-типологічної характеристики рекламних видань, варто з’ясувати у яких жанрах найчастіше створюються рекламні тексти:

· рекламна замітка;

· рекламне оголошення;

· рекламний рядок;

· матеріали зовнішньої реклами.

6.3. Інформаційні видання

Сучасну типологію інформаційних видань складають видання бібліографічні, оглядові, реферативні. Останнім часом, із зростанням інформаційного потоку у державі, попит на нього помітно збільшується.

В основі таких видань — конкретні дані про опубліковані (або неопубліковані) роботи у різних галузях суспільної діяльності. Об'єктами для збору та опису інформації, таким чином, стають статті, збірники наукових праць, монографії, тези наукових конференцій, фахові періодичні ви­дання, а також дисертації, автореферати дисертацій, депоновані праці на правах рукописів, звіти про науково-дослідницькі і науково-конструкторські роботи.

Зміст роботи редактора залежатиме від виду конкретного видання.

Розглянемо це на прикладі підготовки бібліографічних видань.

Незважаючи на широкий різновид таких видань (бібліографічний каталог, бібліографічний огляд, бібліографічний список, бібліографічний покажчик), основною частиною їх тексту є набір даних, які дають змогу отримати загальну характеристику про той чи інший твір.

Оформляються такі дані у відповідності з існуючими стандартними вимогами. Складовими бібліографічного опису є прізвище автора, назва твору, дані про упорядника, редактора, автора передмов, приміток, назва видавництва, місце і рік видання, обсяг, наявність покажчиків, ілюстрацій тощо.

Готуючи до друку такі видання, редактор на початку з'ясовує кілька важливих аспектів:

• тематика видання;

• хронологічні межі;

• структура та система рубрикації;

• принцип опису та його мовне редагування.

Тематичний аспект бібліографічних видань надзазвичай широкий. Це й універсальні покажчики літератури за основними тематичними рубриками, що видаються в державі та за кордоном, і покажчики літератури конкретної тематики, і покажчики наукових та творчих набутків окремих персоналій.

Хронологічні межі також важливо визначити відразу: новинки за певний проміжок часу (рік, квартал, місяць), протягом всього життя автора.

Непростим є розв'язання питання щодо структури покажчика. Адже йдеться про раціональне, зручне передусім для користувача, розташування зібраного колосального обсягу інформації. Отож, не обійтися без чітко продуманої системи рубрикації, послідовності рубрик. В основу рубрикації можуть бути покладені різні способи: алфавітний, тематичний, предметний, хронологічний, змішаний.

Для прикладу, варто навести класичну структуру біобібліографічного покажчика:

• передмова;

• автобіографія;

• основні дати життя та діяльності;

• бібліографія праць;

• матеріали про автора;

• список видань, де публікувалися праці автора та література про нього;

• покажчик осіб.

Це — рубрикація так званого першого рівня. В середині деяких розділів може бути свій поділ на підрубрики. Скажімо, розділ «Бібліографія праць», зважаючи на обсяг діяльності персоналії та широту її наукових інтересів, може розділятися на такі підрозділи:

• окремі книжкові видання;

• передмови до книг;

• упорядкування й примітки до книг;

• переклади;

• наукове редагування;

• рецензування книжкових видань;

• наукові та науково-методичні статті.

А розділ «Матеріали про автора» може містити такі рубрики: «У книжкових виданнях», «У мережі Інтернет», «У періодичних виданнях» тощо.

Для зручності користування такою системою рубрикації доцільно всі позиції позначати суцільною нумерацією, розмістити їх за роками, а в межах кожного року подавати за алфавітним порядком.

І, нарешті, про принцип опису та його мовне редагування. Важлива вимога до підготовки такого виду літератури: складові бібліографічного опису подавати тією мовою і так, як вони зазначені на титулі чи каталожній картці видання. Для зручності на початку подається опис видань, що побачили світ державною мовою. Далі, за алфавітним порядком, описують видання іноземними мовами.

Шрифт