СкороченняВ українській мові розрізняють наступні види скорочень: абревіатура — скорочене слово, складене із перших літер слів, що входять у повну назву (СНД, НДР, РФ, вуз); складноскорочені слова, складені з частин скорочених слів (колгосп) або усічених і повних слів (Укртелеком); і графічні скорочення по початкових літерах (р. — рік), вроздріб слів (див. — дивися), по характерних літерах (млрд. — мільярд), а також по початкових і кінцевих літерах (ф-ка — фабрика). Крім того, у текстах застосовують літерні позначення одиниць фізичних величин. Усі літерні абревіатури набирають прямим шрифтом без крапок і без розбивки між літерами, складноскорочені слова і графічні скорочення набирають як звичайний текст. У виділених шрифтами текстах усі ці скорочення набирають тим же, видільним шрифтом. Літерні скорочення одиниць фізичних величин набирають малими літерами (крім випадків, коли одиниця утворена від прізвища вченого — тоді скорочення починається з прописної) того ж шрифту, яким набраний весь текст, без крапок (крапки вживають як знак скорочення в словах, що входять у найменування одиниці, але не є таким, наприклад, мм рт. ст.). Скорочення від чисел відбивають вузьким нерозривним пробілом. Індекси і показники, що зустрічаються в скороченнях, ніколи не відбивають від стосовних до них знаків (кГ/мм2). При скороченнях подвійними літерами (тт. — товариші) між ними крапок не ставлять і одну від одної не відбивають. Виділення в текстовому наборі Виділенням називають особливе оформлення окремих слів чи частин тексту, що підкреслює їхнє значення. Усі види виділень поділяють на три групи: - шрифтові виділення, виконані шляхом заміни характеру накреслення шрифту, — набір курсивом, напівжирним, жирним, напівжирним курсивом, прописними або капітельними літерами, шрифтами іншого кегля, навіть іншої гарнітури; - не шрифтові виділення, виконані шляхом зміни інтервалу між літерами (набір врозрядку) або між рядками набору (додаткові відбиття окремих рядків), зміни формату набору (набір «у новий рядок», набір із однією — або двосторонніми втяжками), підкреслення тексту тонкими або напівжирними лінійками, виводу окремих частин тексту в рамці та т.п.; - комбіновані виділення, виконані одночасно двома способами, наприклад, набір напівжирним врозрядку, набір напівжирним шрифтом збільшеного кегля з виключкою у «новий рядок» і додатковими відбиттями, набір курсивом з виведенням тексту в рамку і т.п. Набір рубрик Рубриками називають заголовки розділів, глав, параграфів і інших самостійних частин видання. Найчастіше рубрики набирають з використанням шрифтових (видільними шрифтами, прописними і т.п.) і не шрифтових (особливі відбиття, виключка в «новий рядок» і ін.) виділень. Основні особливості набору рубрик полягають у наступному: у рубриках неприпустимі перенесення слів; текст рубрик розподіляють по рядках обов'язково за змістом з урахуванням красивого компонування рядків; якщо розмір рядка рубрики менше формату на 1-2 кегельні, то рядок варто довести до повного формату збільшенням міжслівних пробілів; якщо рубрики набирають прописним, то необхідно збільшувати міжрядкову відстань (на 2 п.), а міжслівні пробіли трохи збільшують; якщо до складу рубрики входить порядковий номер, то набирається в тому ж рядку після цифри чи крапки, що стоїть за цифрою, ставлять вузький пробіл (при наявності знака параграфа його відокремлюють від цифри також вузьким пробілом). Наприкінці рубрик, що набираються окремими рядками, крапку не ставлять. Якщо рубрика, що набирається в підбір з текстом та наприкінці має крапку, то після крапки ставлять широкий пробіл, якщо ж наприкінці такої рубрики крапки немає, то її відокремлюють від наступного тексту звичайним міжслівним пробілом. Оформлення рубрик має бути зроблено одним стилем по усьому виданню. Акцидентний набір і основні види книжково-журнальної акциденції Акцидентним чи дріб'язковим набором називають набір дрібних самостійних замовлень — запрошень, афіш, бланків і т.п., а також окремих елементів книг і журналів — титулів, складальних обкладинок, оголошень і т.п., при якому в одній формі поєднуються різні шрифти і матеріали. Усі види акцидентних робіт зазвичай поділяють на три групи: видавнича, акцидентна продукція, у тому числі книжково-журнальна акциденція й особливі види видань — проспекти, буклети, каталоги й інші; афішноплакатна продукція й акцидентна продукція малих форм — запрошення, бланки, товаросупроводжувальна документація, візитні картки і багато інших видів «дріб'язків». До книжково-журнальної акциденції належать: - складальні обкладинки і суперобкладинки; останнім часом застосовують найчастіше мальовані обкладинки, однак у простих виданнях складальні обкладинки мають дуже велике поширення; складальна обкладинка повинна містити назву книги й у переважній більшості випадків — прізвище автора (у деяких випадках на обкладинці розташовують ті ж дані, що і на титулі); - титульні аркуші (титули) — сторінки, що передують тексту видання; на титулі розташовуються прізвище автора (авторів), назва книги, назва видавництва і його марка, місце і рік видання; крім того, на титулі може бути дана назва організації, від імені якої випускається дане видання, прізвища титульного редактора, перекладача, упорядника, вказівка про допуск книги як підручника, навчального посібника (гриф), а також вказівка на порядковий номер видання (при перевиданнях); - контртитули — додаткові титульні аркуші (головним чином, у багатотомних виданнях, перекладених книгах), розташовані на одному розвороті з титулом, ліворуч від нього, у багатотомних виданнях на контртитулі розташовують дані, що належать до усього видання, а на титулі — тільки те, що до даного; у перекладених виданнях на контртитулі розміщують, як правило, прізвище автора і назва книги мовою оригінального видання, а іноді і відомості про видавництво, що випустило книгу вперше та її видання, з якого зроблений переклад; - фронтисписи — рисунки, розташовані на одному розвороті з титулом; найчастіше на фронтисписі розташовують портрет автора або ж рисунок, що відбиває загальний зміст або ж найбільш характерні моменти змісту книги; як правило, під рисунком на фронтисписі підпис не роблять; - шмуцтитули — внутрішні титули, тобто окремі сторінки, на яких розташовують рубрику, що належить до розділу або частини книги, а іноді і номер цієї частини; шмуцтитул завжди розташовують на непарній полосі, залишаючи зворот порожнім; - шапки — заголовки, що належать до розділу або частини книги, але розташовані не на шмуцтитулі, а вгорі полоси, з яких починається розділ, і відділені від тексту досить великим пробілом; - ініціали — заголовкові літери на початку глав, розділів видання, що набираються шрифтом значно підвищеного кегля, часто спеціальними орнаментованими знаками з використанням кліше; ініціал є особливим видом рубрикації й елементом художнього оформлення видання; - складальні рамки і колонлінійки, що складаються з лінійок орнаментів та є особливим елементом художнього оформлення видання; до цього типу книжково-журнальної акциденції варто віднести також заставки і кінцівки — прикраси на початку глав або розділів (заставки) і на кінцевих полосах наприкінці глав, розділів і частин видання (кінцівки); - книжкові оголошення, що містять відомості про зміст або про дані випущених видавництвом книг; книжкові оголошення розташовують на вільних полосах наприкінці видання, на третій полосі обкладинки в брошурах, на клапанах суперобкладинки і т.п. - у журнальних виданнях титульний аркуш майже завжди заміняють шапкою на першій полосі, що містить також текст або зміст номера; назва журналу, його номер, місяць і рік видання, назва органа, що випустив даний журнал, а також рік початку видання журналу; - газетно-журнальні оголошення — це, як правило, реклама (у тому числі і видавнича реклама) будь-якого оформлення, а також репертуарні оголошення, програми радіо і телебачення, оголошення про працевлаштування і багато інших видів оголошень, що набираються за правилом акцидентного набору. Основні види угрупування рядків в акцидентному наборі Для акцидентних робіт характерний набір текстів з розбивкою їх по групах різного за призначенням значення та з різним складальним оформленням. Розташування шрифтових рядків у групах називають угрупуванням рядків. Насамперед важливо, щоб розбивка текстів по рядках виконувалася строго за змістом, отже, вибір угрупування залежить від характеру тексту (див. рис.8.2).
Рис. 8.2. Схеми угрупування рядків в акцидентному наборі Класичним вважається відкрите трьохрядкове угрупування (а), у якому набір поділяється на групи по три рядки помітно різного формату, вирівняних по центру; при цьому середній рядок — найдовший, а останній — найкоротший. У таку тверду схему укладається далеко не всілякий текст, тому застосовують варіанти трьохрядкового угрупування (б), у яких обов'язковою умовою є, досить велика різниця форматів окремих рядків. При необхідності згрупувати відкритим угрупуванням більше трьох рядків, треба щоб будь-які суміжні три рядки мали один із варіантів трьохрядкового угрупування (в). Інший вид угрупування — східчасте угрупування (г) — характеризується набором усіх рядків приблизно в однаковому форматі з розташуванням їх східцями при рівних відступах між суміжними рядками. У блоковому чи замкнутому угрупуванні всі рядки повинні бути рівними між собою за форматом, щоб їхні контури утворювали прямокутник. Це досягається за рахунок зміни міжслівних і міжлітерних пробілів. Блокове угрупування може бути симетричним (д) або асиметричним (е). У фігурному угрупуванні рядки розташовують так, щоб їхні контури утворили геометричну фігуру — трикутник, трапецію, ромб, коло і т.п. (ж). Іноді застосовують змішані угрупування рядків (з), розміщуючи окремі частини тексту блоковим і відкритим угрупуванням. Прапорові угрупування припускають наявність однієї (рідше — двох) загальної вісі; при угрупуванні по лівій вісі (і) початку всіх рядків розташовуються по вісі, а закінчення їхнє довільне, при угрупуванні по правій вісі (к), навпаки, довільний початок кожного рядка, а кінці їхні знаходяться на одній вісі. Можливі варіанти прапорових угрупувань по середній вісі або по двох осях (л). Одночасно застосовувати відкрите і прапорові угрупування не рекомендується. Угрупування з косими й овальними рядками (м) збільшують трудомісткість набору, але в окремих випадках застосування їх припустиме. Основні правила набору титулів, контртитулів. Титульний аркуш завжди набирають на формат видання, причому бажано, щоб хоч один елемент (текстовий рядок, лінійка) мав формат рядка набору в даному виданні. Текст титулу найчастіше набирають шрифтом тієї ж гарнітури, але якщо рубрикацію в книзі набирають шрифтом іншої гарнітури, то шрифт титулу узгоджується зі шрифтом рубрик. Кегль шрифтів на титулі вибирають у залежності від загальної кількості тексту і значущості окремих елементів титулу. Головними рядками титулу є назва книги (у зібраннях творів) чи прізвище автора. Ці рядки розташовують на оптичній середині полоси і виділяють шрифтами найбільшого кегля (від 12 до 24 п.), а іноді — і другим кольором. Прізвище автора (авторів) набирають у верхній частині полоси прописними кг. 10-12 п. Надзаголовкові відомості, якщо вони є, набирають, як правило, зверху полоси і відокремлюють їх тонкою лінійкою на повний формат рядка. Гриф — рядки, що показують, що книга є підручником або навчальним посібником, найчастіше набирають шрифтом кг. 8 п. чи прямим курсивом, слово «допущено» виділяють окремим рядком а іноді — розрядкою. Назва видавництва, місто і рік видання розташовують у нижній частині полоси. Над назвою видавництва може розміщуватись його марка — кліше. У переважній більшості випадків титул набирають шрифтами світлого накреслення. Угрупування рядків на титульному аркуші можуть бути різними, але завжди схожими з загальною системою рубрикації у виданні. Контртитул має бути зв'язаний з титулом по побудові, шрифтам, угрупуванням рядків і розміщенню пробілів, тобто контртитул набирають точно так само, як титул. Фронтиспис завжди зверстують на оптичну середину полоси. Складальні обкладинки в простих виданнях найчастіше повторюють цілком чи частково титул (деякі елементи титулу можуть бути виключені); головна відмінність таких обкладинок від титулу — застосування шрифтів напівжирного накреслення. Для окремих видань складальні обкладинки виконують за спеціальними макетами поза зв'язком з титульним аркушем. Шмуцтитули зазвичай містять 1-3 рядки тексту, а іноді ще номер розділу або прізвище автора окремого додатку. Шмуцтитули набирають з тим же угрупуванням рядків і шрифтами тієї ж гарнітури, що і титул, але значно зменшеного кегля. Головні рядки розташовують на оптичній середині полоси. В окремих випадках на шмуцтитулах можуть бути також розташовані ілюстрації чи застосовані додаткові фарби.
|
