Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Як зверстати два рисунки





На одній полосі можуть бути розташовані два рисунки, які зверстані врозріз. При відкритій верстці один з них зверстують угорі, а другий — унизу полоси. При закритій верстці між цими зображеннями має бути не менше ніж три рядки тексту, і вони з текстом між ними зверстуються на оптичній середині полоси (три восьмих тексту, що залишився — над і п'ять восьмих — під групою зображень).

Якщо на одній полосі розташовані два рисунки малого формату, їх можна розмістити поруч, врозріз з текстом. При цьому, якщо вони не займуть повного формату рядка, то вертикальний пробіл між ними має бути значно меншим, ніж поля; якщо ж їхній сумарний формат відрізняється від формату рядків на 1-1,5 кв., то краще розмістити їх по краях полоси, давши весь пробіл між ними. Обидва ці рисунки можна розмістити й в оборку (коли сумарний формат ілюстрацій більше формату рядка набору, то саме цей варіант єдиний): перше зображення — до зовнішнього краю полоси, а друге — до корінцевого поля (на парній полосі перше зображення — уліво, друге — вправо, на непарній перше — вправо, друге — уліво). Між такими ілюстраціями повинно бути не менше ніж три повноформатних рядки (при закритій верстці), і всю групу розташовують на оптичній середині; при відкритій верстці перше зображення розташовують угорі, друге — унизу полоси.

Якщо два рисунки, розташовані врозріз, істотно відрізняються за висотою, то їх варто вирівняти по нижній лінії і над меншим за висотою малюнком зробити оборку, формат якої дорівнює формату цього зображення, а висота — не менше ніж чотири рядки тексту.

Вплив розташування матеріалів на розвороті й обороті полоси на ілюстративну верстку

Погоджене розташування всіх зображень на кожному розвороті видання має дуже велике значення для його художнього оформлення.

Якщо на обох полосах розвороту зверстують рисунки врозріз, то їх варто вирівнювати по нижній лінії, розташовуючи більший за висотою на оптичній середині. При значній різниці у висоті цих ілюстрацій їх розташовують по оптичній середині полос. При наявності на кожній полосі розвороту зображень в оборку рекомендується: якщо рисунки мають однакові розміри, розмістити їх симетрично щодо корінця; якщо ж рисунки мають різні як за форматом, так і за висотою розміри, то — по одній діагоналі, зміщуючи рисунок на парній полосі трохи нагору, а на непарній — униз (при закритій верстці) чи розташовуючи зображення на парній полосі вгорі, а на непарній — унизу (при відкритій верстці). Так само рекомендується робити при наявності на парній полосі зображень врозріз, а на непарній — зображень в оборку. Розворот з чотирма ілюстраціями в оборку (по дві на полосі) краще робити симетричним, розташовуючи нижні рисунки до корінцевого поля, але іноді рекомендують усі чотири рисунки в цьому випадку розташовувати до зовнішнього поля.

При розташуванні напівтонових малюнків на полосі не можна також не враховувати звороту полоси, тому що збіг такого малюнка з наявною на звороті таблицею, крупнокегельним заголовком і т.п. значно погіршить сприйняття малюнка через натиск і просвічування паперу.

Як зверстати зображення, що займають цілу полосу

Ілюстрації, що мають значно менший, ніж полоса набору, формат, але зверстані, за вказівкою видавництва, на окрему полосу (фронтиспис, рисунки на вклейках і т.п.), розташовують точно на оптичній середині полоси з рівномірною виключкою за форматом рядка набору «у червону». Як правило, на таких полосах колонцифру не ставлять. На полосах, які розташовуються на вклейках, зазвичай набирають норму, але в обсяг колонцифр вони не входять; інші полоси з малюнками в загальний обсяг входять — на наступних полосах колонцифри ставлять з урахуванням такої полоси. Досить часто в художніх виданнях зворот полоси, зайнятої ілюстрацією, залишають порожнім. У цих випадках полоса з малюнком повинна бути обов'язково непарною.

У технічних, наукових і навчальних виданнях полоси, зайняті ілюстраціями, верстають звичайним шляхом. За указівкою видавництва, іноді такі полоси беруться в рамку з тонких лінійок; рамка повинна точно дорівнювати формату полоси набору. Дуже важливо правильно розташувати дрібні рисунки, зібрані на одній полосі; обов'язково враховувати наступне:

1. Необхідно, щоб рисунки розташовувалися за номерами;

2. Необхідно, щоб зберігалася прямокутність полоси, тому при верстці таких полос без рамок потрібно прагнути розташовувати зображення по можливості вкрай полоси;

3. Відбиття між малюнками повинні бути рівномірними і не занадто великими.

Підпис під малюнком

Підписи під малюнками (текстівки) повинні бути набрані на видимий формат зображення, крім напівтонових ілюстрацій — фацети, а для штрихових малюнків — поля чи підставки. Для малюнків, зверстаних в оборку, ніяких винятків з цього правила бути не може. Дуже довгі підписи, що займають більше ніж 4-5 рядків під малюнком, зверстуються врозріз, але не займають повного формату рядка набору, дозволяється (як виняток) набирати на повний формат. Останній рядок підпису (іноді єдиний) виключається «у червону» стосовно формату ілюстрації. Якщо підпис має експлікацію (пояснення елементів малюнка), набрану зниженим кеглем (нонпареллю), то наприкінці основного тексту підпису ставлять двокрапку, а експлікацію відбивають від підпису на 2-4 п. і останній рядок її також виключають «у червону» стосовно видимого формату малюнка.

Відбиття підпису від малюнка (включаючи фацет) не повинно перевищувати кегля основного шрифту, відбиття зображення від тексту зверху також має бути в межах кегля основного шрифту, а від тексту знизу — у межах двох кеглів основного шрифту. Загальна висота ілюстрації з підписом і усіма відбиттями повинно бути кратне кеглю основного шрифту. При відкритій верстці над малюнком, який розташований зверху полоси, відбиття зверху не роблять, а відбиття знизу — у межах двох кеглів шрифту з врахуванням звідності верстки; над малюнком, який розташований внизу полоси, роблять відбиття зверху в межах кегля, а останній рядок підпису повинен витримувати лінію останнього рядка тексту.

Розташування підпису збоку від малюнка надзазвичай небажано, це допускається в технічній книзі тільки в безвихідних ситуаціях.

Запитання для самоконтролю

1. Які є види верстки ілюстрацій в книжково-журнальних виданнях?

2. Яким чином забезпечити дотримання правил звідності верстки при верстці ілюстрацій?

3. Які правила зверстки рисунків стосовно тексту?

4. Які правила зверстки зображень врозріз?

5. Які правила зверстки ілюстрацій в оборку?

6. Як зверстати на полосі два рисунки?

7. Який вплив розташування матеріалів на розвороті й обороті полоси на ілюстративну верстку?

8. Як зверстати підпис під малюнком?

 


10. Ілюстрації

10.1. Теорія кольору

Зараз ми розглянемо ще одну важливу тему, без знання якої просто неможливо працювати з графічними програмами і програмами верстки. Зазвичай , кожен із вас знає, що таке колір. Разом з тим, якщо спробувати дати визначення поняттю «колір», то виявиться, що зробити це не так просто. Викликано це наступними причинами. По-перше, сприйняття кольору — процес індивідуальний для кожної людини і залежить від множини, яка не підлягає моделюванню факторів (зовнішньої освітленості, сприйняття кольору оком й ін.). По-друге, колір неможливо виміряти безпосередньо (як масу чи відстань), оскільки з погляду фізики колір, що ми бачимо, це відбита об'єктом частина видимого спектра.

Однак для комп'ютерних технологій і поліграфії вимагаються більш точні способи опису й обробки кольорів з урахуванням специфіки галузі, так звані колірні моделі.

Колірні моделі

Колірна модель — це сукупність абсолютних або відносних параметрів кольору, що дозволяють однозначно описати даний колір у колірному просторі, що використовується.

Наявність великого числа колірних моделей викликано різною фізичною природою кольору, що застосовується на різних етапах підготовки видання. На моніторі ми бачимо колір, що випромінюється екраном, а на папері — колір, відбитий аркушем паперу. Для опису кольорів, утворених різними методами, і призначені колірні моделі.

RGB

Ця модель одержала свою назву за першими літерами англійських слів Red (Червоний), Green (Зелений), Blue (Синій). Будь-який колір у моделі RGB утворюється шляхом змішування в різних пропорціях трьох базових кольорів: червоного, зеленого і синього. Колір у цій колірній моделі описується трьома значеннями в діапазоні від 0 до 255. Кожне значення відповідає одному з базових кольорів і вказує на його вміст у даному кольорі. Значення записують у наступному порядку: червона, зелена і синя складові. Наприклад, чистий червоний колір у моделі RGB представлений у такий спосіб: 255, 0, 0 (рівень червоного максимальний, а зелена і синя складові відсутні). Зелений колір можна записати як 0, 255, 0, а синій — як 0, 0, 255.

Оскільки модель RGB описує кольори, що випромінюються, чистий чорний колір повинен мати параметри 0, 0, 0 (жоден колір не випромінюється, усі складові рівні 0). Білий колір відповідає максимуму випромінювання — рівень кожної складової максимальний, колір має параметри 255, 255, 255. З цієї причини модель RGB називається адитивною.

Ми розглянули поки що тільки п'ять кольорів. Інші кольори можна одержати, змінюючи рівень кожної складової з кроком 1. Наприклад, задавши максимальні рівні червоного і зеленого кольорів, ми одержимо жовтий колір (255, 255, 0).

 
 

У тривимірній системі координат колірну модель RGB можна представити у вигляді куба (рис. 10.1)

Рис. 10.1. Модель RGB

Точка початку координат відповідає чорному кольору (Black). У найближчій до вас вершині куба рівні всіх трьох складових максимальні — це точка білого кольору (White). Діагональ, що з'єднує точки чорного і білого кольорів, — шкала сірого (Grayscale). Вона містить 256 відтінків сірого. Саме це число відтінків найбільше використовується в комп'ютерній графіці. Вершини куба, що розташовуються на осях, відповідають червоному, зеленому і синьому кольорам (Red, Green, Blue). У цих точках відповідні складові мають максимальні значення. І, нарешті, три вершини, що залишилися, відповідають кольорам, утвореним шляхом змішування двох основних кольорів: червоного і зеленого, червоного і синього, зеленого і синього. Це жовтий (Yellow), пурпурний (Magenta) і блакитний (Cyan) кольори відповідно.

У колірній моделі RGB працюють монітор і сканер.

CMYK

На відміну від моделі RGB, ця модель описує кольори, отримані в результаті відбиття світла об'єктами. Модель CMYK називається субтрактивною, оскільки кольори в цій моделі утворюються шляхом вирахування з чорного кольору: Cyan (Блакитний), Magenta (Пурпурний), Yellow (Жовтий). Ці кольори є базовими для цієї колірної моделі. Вони утворюють так звану поліграфічну тріаду і називаються тріадними. На відміну від моделі RGB, у колірній моделі CMYK рівень складових задається значеннями в діапазоні від 0 до 100% (хоча величина 100% у моделі CMYK відповідає 255 одиницям у моделі RGB). Оскільки колірна модель CMY (а зараз ми говоримо саме про неї, тому що на даний момент розглядалися тільки три кольори) є оберненою моделі RGB, то при змішуванні двох субтрактивних кольорів результуючий колір виявляється більш темним, ніж вихідні, а при змішуванні всіх трьох складових повинен виходити чорний колір. Білий колір — це повна відсутність фарби (рівні всіх складових дорівнюють 0).

У тривимірній системі координат колірну модель CMY також можна представити у вигляді куба (рис. 10.2.).

 
 

Рис. 10.2. Модель CMY

У точці початку координат рівні всіх складових дорівнюють кольору (White). Найближча до вас вершина куба — це точка чорного кольору (Black). У ній рівні всіх трьох складових мають максимальні значення. Діагональ, що з'єднує точки білого і чорного кольорів, — це шкала сірого (Grayscale). Вершини куба, що розташовуються на осях, відповідають блакитному, пурпуровому і жовтому кольорам (Cyan, Magenta, Yellow). У цих точках рівні відповідних складових мають максимальні значення. На трьох вершинах, що залишилися, розташовуються кольори, що утворяться у результаті змішування двох базових кольорів: блакитного і пурпурового, блакитного і жовтого, пурпурового і жовтого. Це синій (Blue), зелений (Green) і червоний (Red) кольори відповідно.

Однак практика показала, що колірна модель СMY не підходить для друкованих процесів, оскільки вона розрахована на ідеальні фарби. Реальні фарби відрізняються від ідеальних, причому, зазвичай ж, у гірший бік. Через наявні домішки за допомогою трьох базових фарб (Cyan, Magenta, Yellow) не можна одержати весь колірний діапазон. Це призводить, зокрема, до того, що при змішуванні трьох цих фарб замість чорного кольору утвориться брудно-коричневий. Для усунення даного недоліку до трьох фарб додали четверту — чорну (Black), і колірна модель одержала назву CMYK — Cyan, Magenta, Yellow, Blaск. У слові Black використовується не перша літера, а остання, щоб уникнути плутанини з кольором Blue моделі RGB. Таким чином, чорний колір у моделі CMYK утвориться за допомогою тільки однієї складової — чорної (0, 0, 0, 100), хоча іноді застосовують так званий «суперчорний» (0, 100, 0, 100 чи 100, 0, 0, 100). Користуватися «суперчорним» кольором (100, 100, 100, 100) не варто, оскільки при такій кількості фарби відбувається перезволоження паперу і фарба проступає на інший бік аркуша.

Зона застосування колірної моделі CMYK — повноколірний друк, з нею працює більшість пристроїв друку.

HSB

Колір у моделі HSB описується за допомогою трьох параметрів: Hue (Тон), Saturation (Насиченість) і Brightness (Яскравість).

Параметр Hue характеризується положенням на колірному колі і визначається величиною кута (від 0 до 360°). Параметр Saturation визначає насиченість кольору. Збільшення насиченості призводить до збільшення концентрованості кольору, а зменшення — до його розбілення. Параметр Brightness визначає ступінь освітленості чи затемненності кольору.

Цю модель можна представити у вигляді циліндра, у якому контур основи (коло) відповідає вісі зміни параметра Hue, радіус основи— вісі зміни параметра Saturation, а бічна сторона — вісі зміни параметра Brightness

(рис. 10.3.).

Ця модель більше, ніж інші відповідає традиційному сприйняттю кольору людиною і найбільш проста в розумінні: спочатку можна визначити колірний тон, а потім задати йому насиченість і яскравість.

Недоліком моделі є необхідність перетворювати зображення в модель RGB для зображення на екрані монітора чи в модель CMYK для наступного друку.

 
 

Рис. 10. 3. Модель HSB

Lab

Колірна модель Lab була розроблена Міжнародною комісією з висвітлення (CIE) для усунення недоліку вищеописаних колірних моделей. Зокрема, вона покликана стати апаратно-незалежною моделлю, тобто визначати колір незалежно від типу пристрою (монітора, принтера і т.п.).

Колір у даній колірній моделі визначається трьома параметрами. Це світлість (L) і два хроматичні компоненти: а — параметр, що змінюється від зеленого до червоного кольору, і b — параметр, що змінюється від синього до жовтого. Значення параметрів а і b задаються числами, що знаходяться в діапазоні від -128 до 127. Світлість змінюється в діапазоні від 0 до 100%. Максимальне значення світлості відповідає максимальній яскравості кольору і навпаки.

Для параметра а значення -128 відповідає зеленому кольору, а +127 — червоному. Для параметра b значення -128 — це синій колір, а значення +127 — жовтий. Усе це за умови, що L дорівнює 100%.

Дана колірна модель використовується в багатьох програмах як проміжний варіант при перетворенні однієї колірної моделі в іншу. Наприклад, колір моделі RGB спочатку перетворюється в модель Lab і лише потім — у CMYK, оскільки модель Lab має найбільше колірне охоплення в порівнянні з іншими моделями.

На рис. 10.4. дана порівняльна характеристика охоплення колірного діапазону різними колірними моделями.

Як видно з рисунка, колірні охоплення моделей RGB і CMYK трохи відрізняються: самі яскраві кольори моделі RGB неможливо передати за допомогою колірної моделі CMYK, а для самих темних кольорів моделі CMYK немає аналогів у моделі RGB.

 

 

 
 

Рис. 10.4. Порівняльна - характеристика колірних моделей

Якщо говорити про можливу кількість представлених кольорів, то тут на першому місці знаходиться кольоровий слайд. Колірне охоплення монітора вужче, ніж у кольорового слайда (у монітора проблеми з відображенням чистого блакитного і чистого жовтого кольорів). Ще більш вузьке колірне охоплення мають пристрої друку (тут проблеми з дуже яскравими кольорами і кольорами низької щільності).

Високоточні колірні моделі

Високоточні колірні моделі були створені з метою досягнення більш високої якості друку, ніж друк з використанням колірної моделі CMYK. Такі моделі будуються шляхом додавання до чотирьох кольорів моделі CMYK додаткових кольорів (зазвичай двох). До таких моделей належать моделі Hexachrome і Big-gamut CMYK.

У моделі Hexachrome друк здійснюється шістьма кольорами: до кольорів моделі CMYK додані два кольори — Green (зелений) і Orange (жовтогарячий).

У системі Big-gamut CMYK передбачені додаткові друковані форми для стандартних базових кольорів.

Однак високоточні колірні моделі поки що не одержали поширення через складність друку шістьма кольорами.

Плашкові кольори

Плашковим називається колір, для друку якого використовується заздалегідь приготовлена фарба (на відміну від колірної моделі CMYK, де колір утворюється шляхом змішування чотирьох базових кольорів).

Плашкові кольори ще називають кольори за каталогом (тобто фарби, які готові до використання), оскільки вибір кольору здійснюється за допомогою спеціального каталогу, наданого фірмою-виготовлювачем фарб.

Перевагою плашкових кольорів перед тріадними є більш висока точність передачі кольору. Недолік їх полягає в необхідності виводу для кожного плашкового кольору окремої плівки, що може істотно збільшити вартість друку. Крім того, за допомогою плашкових кольорів не можна відтворити фотографії.

Резюме

Для опису кольору в поліграфії і комп'ютерній графіці використовують різні колірні моделі: RGB, CMYK, HSB, Lab та ін. Модель RGB описує випромінювання кольору, з нею працюють монітор і сканер. Модель CMYK ‑ колір, що утворюється в результаті відбиття світла об'єктами, використовується при друці. Колір у моделях RGB, CMYK утвориться шляхом змішування базових кольорів. При друці застосовуються також плашкові кольори, для яких є готові фарби.

10.2. Формати файлів зображень

Знання файлових форматів і їх можливостей є одним із ключових факторів у підготовці видань до друку, підготовці зображень для web і в комп'ютерній графіці взагалі. Так, сьогодні немає такого калейдоскопа розширень, як на початку 90-х, коли кожна компанія-виробник редакторів зображень вважала своїм обов'язком створити свій файловий тип, а то і не один, однак це не означає, що усі потрібно зберігати в TIFF, а стискати JPEG'ом». Кожний, із форматів, що сьогодні затвердилися, пройшов природний добір, довів свою життєздатність і потребу. Усі вони мають якісь характерні риси і можливості, що роблять їх незамінними в роботі. Знання особливостей, тонкостей технології важливо для сучасного дизайнера так само, як для художника необхідно розбиратися в розходженнях хімічного складу фарб, властивостях ґрунтів, типів металів і породах дерева.

Нижче наведено перелік найбільш поширених форматів файлів зображень:

· GIF (CompuServe Graphics Interchange Format)

· JPEG (Joint Photographic Experts Group)

· PNG (Portable Network Graphics)

· TIFF (Tagged Image File Format)

· Adobe PostScript

· EPS (Encapsulated PostScript)

· PDF (Portable Document Format)

· Scitex CT

· Adobe Photoshop Document

· Adobe Illustrator Document

· Macromedia FreeHand Document

· CorelDRAW Document

· PICT (Macintosh QuickDraw Picture Format)

· WMF (Windows Metafile)

· BMP (Windows Device Independent Bitmap)

· RTF (Microsoft Rich Text Format)

Усі графічні дані в комп'ютері можна розділити на дві великі групи: растрову і векторну.

Векторна графіка

Вектори здійснюють математичний опис об'єктів відносно точки початку координат. Простіше кажучи, щоб комп'ютер накреслив пряму, потрібні координати двох точок, що з`єднуються по найкоротшій, для дуги задається радіус і т.п. Таким чином, векторна ілюстрація (приклад зліва) це набір геометричних примітивів. Більшість векторних форматів можуть так само містити впроваджені у файл растрові об'єкти або посилання на растровий файл (технологія OPI). Складність при передачі даних з одного векторного формату в інший полягає у використанні програмами різних алгоритмів, різної математики при побудові векторних і опису растрових об'єктів.

OPI (Open Prepress Interface) — технологія, розроблена фірмою Aldus, що дозволяє імпортувати не оригінальні файли, а їхні образи, створюючи в програмі лише копію низької виділивності (ескіз) з посиланням на оригінал. У процесі друку на принтер, ескізи підмінюються на оригінальні файли. Застосування OPI— технології, замість простого впровадження (embedding) дає можливість заощаджувати ресурси комп'ютера (насамперед, пам'ять), помітно підвищуючи його продуктивність. OPI — технологія є основною при роботі з імпортованими графічними файлами в таких програмах, як FreeHand і QuarkXPress, широко застосовується і в інших продуктах.

Векторні формати

EPS

Формат EPS (Encapsulated PostScript) підтримується більшістю програм верстки і графічного редагування. Він створений фірмою Adobe як вихідний формат для друку графічних зображень. Якщо вам необхідно зберегти зображення для використання його у програмах верстки, таких як QuarkXPress, Adobe Illustrator або PageMaker, використовуйте формат EPS. Формат EPS часто використовують для експортування файлів із кольороділеними оригіналами зображень CMYK з однієї програми в іншу. Якщо ви передаєте файл із зображенням для друку в друкарню, то зазвичай використовується формат EPS.






Дата добавления: 2014-11-12; просмотров: 260. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.181 сек.) русская версия | украинская версия