Студопедия — У роботі з батьками учнів використовують різноманітні її види й методи роботи. Проаналізуємо найважливіші з них.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

У роботі з батьками учнів використовують різноманітні її види й методи роботи. Проаналізуємо найважливіші з них.






1. Цей Протокол, англійський, арабський, іспанський,
китайський, російський і французький тексти якого є рівно
автентичними, підлягає здачі на зберігання до архіву Організації
Об'єднаних Націй. 2. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй
направляє завірені копії цього Протоколу всім державам-учасницям
Конвенції (995_021) і всім державам, які підписали Конвенцію.
 

Конвенція - це документ, спрямований не лише в майбутнє, але й сьогодення, бо діти, в першу чергу, - наш сьогоднішній світ, а вже потім - наше майбутнє. Цей документ для України дуже своєчасний. В епоху руйнування політизованих стереотипів, перегляду багатьох життєвих орієнтирів за звичкою повторюють: "Все краще - дітям", "Діти - єдиний привілейований клас". На практиці ж, повсюдно й досить активно руйнують ці принципи. Тому діти особливо потребують соціальної і батьківської турботи. Конвенція надає нові можливості виявлення конкретної любові до дітей. Сучасна цивілізація, її гуманістичні передумови набувають у наші дні загальнолюдського характеру. Разом з тим, відомо багато фактів порушень і зловживань, жертвами яких стають діти. Ось чому в кожній сім'ї батькам необхідно засвоїти такі положення Конвенції, як право дитини на життя і право дитини на батьків. Необхідно також засвоїти три принципи реалізації Конвенції: знання основних положень; розуміння проголошених у ній прав; підтримка й конкретні заходи та справи, спрямовані на реалізацію її в життя.

Програмі реальних дій на користь дітей присвячені ще два документи, підписані у 1990 році в ООН на Всесвітній зустрічі на найвищому рівні. "Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захист та розвиток дітей" і План реалізації цієї декларації у 90-х роках. У цих двох документах розроблені заходи спільноти, спрямовані на захист прав дитини, охорону її здоров'я, забезпечення продуктами і харчуванням, захист гарантій сімейних можливостей. Ці міжнародні документи повинні стати для батьків визначальними, щоб у вирі щоденності й побутових негараздів не втратити висоти батьківських почуттів і відповідальності, щоб у сьогоденні батьки орієнтувалися не лише на сучасне дитини, а й на її майбутнє.

У "Конвенції про права дитини" підкреслено, що діти мають право на особливу турботу і допомогу, для чого в сім'ї як найважливішому осередку суспільства і природного середовища для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей, повинен бути забезпечений необхідний захист.

Доведено, що для повного і гармонійного розвитку особистості дитині необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові, взаєморозуміння. Тільки такі умови сприятимуть підготовці дітей до самостійного життя в суспільстві і вихованні їх у дусі загальнолюдських ідеалів, миру і власної гідності.

Якщо батьки жорстоко поводяться з дитиною або не турбуються про неї, якщо свідомо чи несвідомо вони шкодять фізичному або моральному здоров'ю дітей, відповідні компетентні органи на основі рішення суду позбавляють їх батьківських прав і ухвалюють рішення про направлення дітей на виховання в державні заклади. Особливий наголос на роль сім'ї зроблено в Плані реалізації Декларації про забезпечення виживання, захист і розвиток дітей у 90-х роках: "В сім'ї розпочинається прилучення дітей до культури, цінностей і норм суспільства. Сім'я несе основну відповідальність за забезпечення харчування дітей з дитячого до підліткового віку" (розділ "Роль сім'ї").

Конвенція застерігає батьків від авторитаризму в сімейному вихованні. Вона закликає їх будувати взаємовідносини з дітьми на високій морально-правовій основі. Повага до думки, поглядів, до особистості дитини повинна стати в сім'ї не лише виявом норми загальнолюдської культури, але й нормою права. Сімейна педагогіка повинна будуватися батьками на основі рівноправності особистостей, рівноправних суб'єктів права, а не на основі вимог старших, не на сліпому підкоренні одних іншим. Батьки повинні прагнути до того, щоб стрижневим у формуванні підростаючої особистості стало виховання шанобливого ставлення до законів, до прав інших людей.

Таким чином, Конвенція про права дитини 1989 року, Декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей 1990 року ввібрали в себе основні положення про охорону життя і здоров'я дітей, про роль, права і обов'язки батьків, спрямовані на створення умов для такої охорони, на виховання дітей у сім'ї. У відповідності з названими документами узгоджені законодавчі і нормативні акти, що регламентують становище дітей в Україні, виховні функції батьків, роль сім'ї у формуванні особистості дитини. Правові відносини сім'ї і держави регламентуються нормативними документами, указами і постановами. Сім'я перебуває під захистом держави, яка проявляє турботу про сім'ю шляхом створення і розвитку мережі загальноосвітніх закладів, виплати допомоги з нагоди народження дитини, по догляду за нею, надання допомоги і пільг багатодітним сім'ям, надання допомоги у вихованні і медичному обслуговуванні, інших видів допомоги. Але сьогодні всього цього вкрай недостатньо. Держава має по-справжньому повернутися обличчям до сім'ї, її потреб.

Система державної освіти забезпечує загальноосвітню і професійну підготовку громадян, їх духовний і фізичний розвиток. Конституція зобов'язує батьків турбуватися про виховання дітей, залучення їх до праці, виховання у них працелюбства. Держава гарантує кожній дитині отримання загальної безплатної освіти. Одним з основних принципів виховання в сім'ї є рівноправність батька і матері по відношенню до своїх дітей. Він охоплює всі аспекти життя дітей у сім'ї і означає, що всі питання, пов'язані з дітьми, батьки вирішують спільно, ніхто з них не має переваги перед іншим. Цей принцип створює найкращі умови для забезпечення інтересів дітей, гарантує захист від прояву батьківського егоїзму, слугує грунтом для об'єктивних розумних рішень.

Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а також дітей непрацездатних і тих, хто потребує допомоги. Матеріальне утримання дітей є необхідною передумовою для забезпечення всіх інших батьківських прав і обов'язків. Матеріальне забезпечення дітей - це моральний обов'язок батьків. До батьків, які не виконують свого обов'язку перед дітьми щодо їх утримання і виховання, може бути застосований суворий моральний захід -позбавлення батьківських прав. Підставою для такого рішення може стати жорстоке поводження з дітьми, вияв на них шкідливого, аморального впливу, антисуспільна поведінка: алкоголізм, наркоманія, проституція, хуліганство, тяжкі психологічні розлади. Недобросовісне виконання батьківських обов'язків у справі виховання дітей не проходить безслідно, воно обов'язково відобразиться на особистості дитини. В цих випадках органи опіки здійснюють нагляд, регулюють відносини батьків, інших родичів, якщо складається тяжка ситуація у справі виховання дітей. Для правового розв 'язання таких ситуацій в нових умовах життя в Україні вживаються заходи, в тому числі й на державному і законодавчому рівні.

У роботі з батьками учнів використовують різноманітні її види й методи роботи. Проаналізуємо найважливіші з них.

Відвідування батьків удома допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати треба лише родини, діти з яких створюють певні проблеми в школі. Безумовно, з батьками таких учнів необхідно передусім встановити тісний взаємозв'язок, проте відвідувати потрібно сім'ї всіх учнів.

Відвідування може мати різну мету: загальне ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини, залучення батьків до участі в роботі школи.

Перш ніж відвідувати родину, необхідно мати певні відомості про неї та її зв'язки зі школою, відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями тощо. Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого початку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розцінюється як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому бесіду про дітей починають з позитивних мо­ментів їх характеру і поведінки. Поступово переходять до негативних якостей учня. Своє судження варто висловлювати спокійно, тактовно

У створених ним закладах ("Установа для бідних" в Нейгофі, "Притулок для сиріт" у Станці, Бургдорфський інститут) Песталоцці виконував роль турботливого батька, згуртовував вихованців в одну сім'ю. Не розкриваючи детально педагогічних поглядів ученого, зазначимо, що саме в Станці у нього зароджується ідея елементарної і освіти, за допомогою якої кожна сільська жінка могла б дати своїй дитині найпотрібніші знання.

Елементарна освіта в Песталоцці поділяється на інтелектуальну, фізичну й моральну. За його переконанням, всі ці три сторони освіти | повинні здійснюватися в нерозривній єдності, причому починаючи з першого дня життя людини. Виходячи з того, що "час народження дитини є першою годиною її навчання" [17, с. 80], Песталоцці висуває вимогу - різнобічно й гармонійно розвинути всі природні сили і здіб­ності людини. Стосовно розумової освіти, то її елементи, як, зрештою, й фізичної та моральної, закладаються в сім'ї, проте мова йде не про загальне навчання, яке здійснюється в школі, а про виділення в процесі ознайомлення учнів з предметами найпростіших елементів для спосте­реження, оволодіння якими сприятиме розвиткові логічного мислення ітей та успішному здобуттю ними освіти в майбутньому. Тому педаг°г виділяє такі елементи навчання, як число, форма, назва, ігно-оуючи, проте, низку інших суттєвих ознак і властивостей предмета.

Велике значення, на думку вченого, має співпраця сім'ї та школи й для здійснення фізичного виховання дітей, оскільки в сім'ї мають місце його елементи - рухи суглобів, що є початком цього виду виховання. "Природно-домашня гімнастика" починається зразу після народження дитини, коли мати пеленає її, допомагає сидіти, стояти, вчить ходити. Отримавши природне фізичне виховання в сім'ї, дитина, переконаний Песталоцці, повинна засвоїти розроблену ним "шкільну елементарну гімнастику", яка складається з ряду вправ суглобів.

На "елементарній гімнастиці" базується у Песталоцці теорія елементарної професійної освіти. Враховуючи специфіку жіночої та чоловічої праці, він розробляє ряд послідовних вправ для хлопчиків, які б сформували силу їх руки, і дівчаток - для вироблення спритності пальців. Ці методи радить використовувати і в сім'ї, наприклад, у процесі в'язання, виготовлення мережива тощо.

Центром педагогічної системи Песталоцці є елементарна мораль­на освіта, в основі якої лежить формування почуття діяльної любові до людей. Тут зв'язок між школою і сім'єю беззаперечний і особливо сильний, оскільки в основі любові до людства лежить природна любов дитини до матері. Турбота матері про свою дитину викликає любов, яка є джерелом усіх інших моральних почуттів: вдячності, слухня­ності, довір'я. Мистецтво виховання полягає в тому (тут школа має докласти максимум зусиль), щоби цю любов перенести з матері на інших членів сім'ї, потім - на друзів, близьких людей, аж поки дитина не проникнеться любов'ю до всього людства. Отже, ведучи мову про співпрацю сім'ї та школи у вихованні дитини, Песталоцці розглядає і ряд інших важливих питань.

В контексті розроблення ученим завдань морального виховання варто наголосити й на тому, що він вперше дав глибоку розробку методики вивчення дітей, розробив схеми проведення спостережень, підведення підсумків та висновків. Він настоює на необхідності ведення щоденника учителями і, що цікаво, пропонує вносити в нього й записи батьків, які також зобов'язані спостерігати за поведінкою ді­тей у вільний від занять час. Така співпраця батьків і вчителів, за пере­конанням Песталоцці, уможливить правильний аналіз поведінки дітей та їх окремих рис. Вивчення задатків дітей, їх здібностей, нахилів рекомендує батькам і вчителям проводити в комплексі, цілісно В історії української педагогічної думки питання співпраці сім'ї та школи має свої глибокі корені. Уже в епоху родового суспільства в перших виховних закладах слов'янських народів - "будинках молоді" - вихованці знайомилися з історією свого роду, традиціями, моральними нормами [18, с. 5].

З прийняттям християнства в Київській Русі спостерігається активізація освітньої діяльності, проте на початку розвитку шкільної справи не доводиться говорити про співпрацю сім'ї та школи, оскільки, коли в 988 р. князь Володимир наказав віддавати дітей знаті "в ученье книжное", то це наштовхнулося на несприйняття з боку батьків, та й у новостворених навчальних закладах діти були ізольовані від домаш­нього впливу. Аж в кінці ХІ - на початку XII ст., коли у пам"ятках| давньоруської писемності з'являється термін "навчання грамоти", що було аналогічне елементарній початковій освіті, заможніші батька жертвують кошти на утримання такого типу шкіл.

В контексті висвітлюваної теми зазначимо, що у XV - XVI ст., час захоплення польською культурою, значна частина незаможної селянства й міщанства вчила своїх дітей у церковних школах або мандрівках дяків, оплачуючи курс навчання, оскільки міцно трималися своєї віри, так як вбачали в ній запоруку збереження своєї національ­ності [12 с. 19].

Особливе місце в історії розвитку освіти в Україні посідають братства, які стали на захист православної віри й національної куль­тури, засновували свої школи: в Перемишлі, Рогатині, Києві, Вінниці, Львові, Луцьку та інших містах. Організація навчального процесу Львівської братської школи зафіксована у Статуті, який став зразком для інших братських шкіл. Стосовно питання, що нами висвітлюється, то Статутом було передбачено такий порядок прийому учня у школу: коли батько приводив сина, то зобов'язаний був підписати угоду з учителем, в якій зазначалося, чого школа має навчити учня; крім того, визначалися обов'язки батьків чи опікунів - сприяти навчанню та вихованню своєї дитини. Угода підписувалася у присутності двох свідків, якими найчастіше були сусіди. До обов'язків батьків відно­силася й перевірка домашніх завдань, виконаних сином-учнем [12].

Дотримуючись хронології", наведемо міркування Дмитра Туптала (св. Дмитрій Ростовський), вихованця Києво-Могилянської колегії, про плекання дітей в сім'ї: "Мала дитина подібна до дошки, приготовленої для картини (порівняй з Дж. Локком - душа дитини нагадує "чисту дошку"): який образ намалює на ній мистець., такий назавжди й залишиться. Так і дитина: яке виховання дадуть їй батьки, якого спо­собу життя ЇЇ навчать - боговгодноіо чи богоненависного, янгольсько­го чи бісівського, в такому вона й залишиться на все життя".

Не деталізуючи стану освіти на Україні в XIX ст., згадаємо побіжно, що в І864 р. і 1871 р. було прийнято статути гімназій І прогімназій, які, поряд з Іншими, давали конкретні педагогічні вказівки щодо зв'язку гімназії і сім ї. Наголошувалося, що вчителі повинні бути у погоджених стосунках з батьками, що батьки не повинні самоусуватися від своїх обов'язків у зв'язку зі вступом дитини в гімназію. Рекомендувалося зміцнення стосунків між батьками та вчителями. Згідно з Циркуляром 1887 р., вводилася система класних наставників, в обов'язки яких входило спостереження за успіхами, розвитком І моральністю учнів, а також посередництво між школою й сім'єю.

У Галичині в кіпці XIX - на початку XX ст. питання співпраці сім'ї та школи теоретично обґрунтовували Г. Врецьона, О.Барвінський, О.Іванчук, В.Ільницький, І.Ющишин та інші. На практиці це проявлялося у влаштуванні свят, вечорів, концертів, фестивалів, сходин тощо національного спрямування.

У цей час вирішення складних проблем єдності та взаємозв'язку родинного і шкільного виховання на перший план висуває такі проб­леми, як пропаганда поєднання виховного впливу сім'ї і школи з урахуванням вимог та специфіки кожного з них; пошуки конкретних форм взаємозв'язку сімейного та шкільного виховання з метою забез­печення комплексності виховних впливів на молоде покоління; поси­лення індивідуального підходу до конкретної сім'ї й дитини; визна­чення координаційної ролі школи у педагогічному всеобучі батьків та населення. Батьківський всеобуч, що здійснювався шляхом розроб­лення методичної літератури, проведення лекцій для батьків, був одним із засобів педагогїзації сім'ї.

У створених ним закладах ("Установа для бідних" в Нейгофі, "Притулок для сиріт" у Станці, Бургдорфський інститут) Песталоцці виконував роль турботливого батька, згуртовував вихованців в одну сім'ю. Не розкриваючи детально педагогічних поглядів ученого, зазначимо, що саме в Станці у нього зароджується ідея елементарної і освіти, за допомогою якої кожна сільська жінка могла б дати своїй дитині найпотрібніші знання.

Елементарна освіта в Песталоцці поділяється на інтелектуальну, фізичну й моральну. За його переконанням, всі ці три сторони освіти | повинні здійснюватися в нерозривній єдності, причому починаючи з першого дня життя людини. Виходячи з того, що "час народження дитини є першою годиною її навчання" [17, с. 80], Песталоцці висуває вимогу - різнобічно й гармонійно розвинути всі природні сили і здіб­ності людини. Стосовно розумової освіти, то її елементи, як, зрештою, й фізичної та моральної, закладаються в сім'ї, проте мова йде не про загальне навчання, яке здійснюється в школі, а про виділення в процесі ознайомлення учнів з предметами найпростіших елементів для спосте­реження, оволодіння якими сприятиме розвиткові логічного мислення ітей та успішному здобуттю ними освіти в майбутньому. Тому педаг°г виділяє такі елементи навчання, як число, форма, назва, ігно-оуючи, проте, низку інших суттєвих ознак і властивостей предмета.

Велике значення, на думку вченого, має співпраця сім'ї та школи й для здійснення фізичного виховання дітей, оскільки в сім'ї мають місце його елементи - рухи суглобів, що є початком цього виду виховання. "Природно-домашня гімнастика" починається зразу після народження дитини, коли мати пеленає її, допомагає сидіти, стояти, вчить ходити. Отримавши природне фізичне виховання в сім'ї, дитина, переконаний Песталоцці, повинна засвоїти розроблену ним "шкільну елементарну гімнастику", яка складається з ряду вправ суглобів.

На "елементарній гімнастиці" базується у Песталоцці теорія елементарної професійної освіти. Враховуючи специфіку жіночої та чоловічої праці, він розробляє ряд послідовних вправ для хлопчиків, які б сформували силу їх руки, і дівчаток - для вироблення спритності пальців. Ці методи радить використовувати і в сім'ї, наприклад, у процесі в'язання, виготовлення мережива тощо.

Центром педагогічної системи Песталоцці є елементарна мораль­на освіта, в основі якої лежить формування почуття діяльної любові до людей. Тут зв'язок між школою і сім'єю беззаперечний і особливо сильний, оскільки в основі любові до людства лежить природна любов дитини до матері. Турбота матері про свою дитину викликає любов, яка є джерелом усіх інших моральних почуттів: вдячності, слухня­ності, довір'я. Мистецтво виховання полягає в тому (тут школа має докласти максимум зусиль), щоби цю любов перенести з матері на інших членів сім'ї, потім - на друзів, близьких людей, аж поки дитина не проникнеться любов'ю до всього людства. Отже, ведучи мову про співпрацю сім'ї та школи у вихованні дитини, Песталоцці розглядає і ряд інших важливих питань.

В контексті розроблення ученим завдань морального виховання варто наголосити й на тому, що він вперше дав глибоку розробку методики вивчення дітей, розробив схеми проведення спостережень, підведення підсумків та висновків. Він настоює на необхідності ведення щоденника учителями і, що цікаво, пропонує вносити в нього й записи батьків, які також зобов'язані спостерігати за поведінкою ді­тей у вільний від занять час. Така співпраця батьків і вчителів, за пере­конанням Песталоцці, уможливить правильний аналіз поведінки дітей та їх окремих рис. Вивчення задатків дітей, їх здібностей, нахилів рекомендує батькам і вчителям проводити в комплексі, цілісно В історії української педагогічної думки питання співпраці сім'ї та школи має свої глибокі корені. Уже в епоху родового суспільства в перших виховних закладах слов'янських народів - "будинках молоді" - вихованці знайомилися з історією свого роду, традиціями, моральними нормами [18, с. 5].

З прийняттям християнства в Київській Русі спостерігається активізація освітньої діяльності, проте на початку розвитку шкільної справи не доводиться говорити про співпрацю сім'ї та школи, оскільки, коли в 988 р. князь Володимир наказав віддавати дітей знаті "в ученье книжное", то це наштовхнулося на несприйняття з боку батьків, та й у новостворених навчальних закладах діти були ізольовані від домаш­нього впливу. Аж в кінці ХІ - на початку XII ст., коли у пам"ятках| давньоруської писемності з'являється термін "навчання грамоти", що було аналогічне елементарній початковій освіті, заможніші батька жертвують кошти на утримання такого типу шкіл.

В контексті висвітлюваної теми зазначимо, що у XV - XVI ст., час захоплення польською культурою, значна частина незаможної селянства й міщанства вчила своїх дітей у церковних школах або мандрівках дяків, оплачуючи курс навчання, оскільки міцно трималися своєї віри, так як вбачали в ній запоруку збереження своєї національ­ності [12 с. 19].

Особливе місце в історії розвитку освіти в Україні посідають братства, які стали на захист православної віри й національної куль­тури, засновували свої школи: в Перемишлі, Рогатині, Києві, Вінниці, Львові, Луцьку та інших містах. Організація навчального процесу Львівської братської школи зафіксована у Статуті, який став зразком для інших братських шкіл. Стосовно питання, що нами висвітлюється, то Статутом було передбачено такий порядок прийому учня у школу: коли батько приводив сина, то зобов'язаний був підписати угоду з учителем, в якій зазначалося, чого школа має навчити учня; крім того, визначалися обов'язки батьків чи опікунів - сприяти навчанню та вихованню своєї дитини. Угода підписувалася у присутності двох свідків, якими найчастіше були сусіди. До обов'язків батьків відно­силася й перевірка домашніх завдань, виконаних сином-учнем [12].

Дотримуючись хронології", наведемо міркування Дмитра Туптала (св. Дмитрій Ростовський), вихованця Києво-Могилянської колегії, про плекання дітей в сім'ї: "Мала дитина подібна до дошки, приготовленої для картини (порівняй з Дж. Локком - душа дитини нагадує "чисту дошку"): який образ намалює на ній мистець., такий назавжди й залишиться. Так і дитина: яке виховання дадуть їй батьки, якого спо­собу життя ЇЇ навчать - боговгодноіо чи богоненависного, янгольсько­го чи бісівського, в такому вона й залишиться на все життя".

Не деталізуючи стану освіти на Україні в XIX ст., згадаємо побіжно, що в І864 р. і 1871 р. було прийнято статути гімназій І прогімназій, які, поряд з Іншими, давали конкретні педагогічні вказівки щодо зв'язку гімназії і сім ї. Наголошувалося, що вчителі повинні бути у погоджених стосунках з батьками, що батьки не повинні самоусуватися від своїх обов'язків у зв'язку зі вступом дитини в гімназію. Рекомендувалося зміцнення стосунків між батьками та вчителями. Згідно з Циркуляром 1887 р., вводилася система класних наставників, в обов'язки яких входило спостереження за успіхами, розвитком І моральністю учнів, а також посередництво між школою й сім'єю.

У Галичині в кіпці XIX - на початку XX ст. питання співпраці сім'ї та школи теоретично обґрунтовували Г. Врецьона, О.Барвінський, О.Іванчук, В.Ільницький, І.Ющишин та інші. На практиці це проявлялося у влаштуванні свят, вечорів, концертів, фестивалів, сходин тощо національного спрямування.

У цей час вирішення складних проблем єдності та взаємозв'язку родинного і шкільного виховання на перший план висуває такі проб­леми, як пропаганда поєднання виховного впливу сім'ї і школи з урахуванням вимог та специфіки кожного з них; пошуки конкретних форм взаємозв'язку сімейного та шкільного виховання з метою забез­печення комплексності виховних впливів на молоде покоління; поси­лення індивідуального підходу до конкретної сім'ї й дитини; визна­чення координаційної ролі школи у педагогічному всеобучі батьків та населення. Батьківський всеобуч, що здійснювався шляхом розроб­лення методичної літератури, проведення лекцій для батьків, був одним із засобів педагогїзації сім'ї. Тогочасні публікації наголошували на необхідності подолання протиріч між школою і сім'єю, вимагали посилити взаємозв'язок між ними. Одним із практичних кроків у вирішенні цього питання стало видання друкованого органу Руського товариства педагогічного - жур­налу "Учитель", редакція якого друкувала фахові статті не тільки для учителів, але й батьків, оскільки лише "спільний і гармонійний вплив родини І школи, сих двох наймогутніших виховуючих інституцій, за­певнить правильний розвій молодежи і збереже Ідеали нашого націо­нального виховання". Тому, за переконанням І. Ющишина, перед учителями стоїть важливе завдання - ознайомлювати батьків із найваж­ливішими питаннями шкільного та сімейного виховання [30, 5 - 8].

Вчені, педагоги - виховники твердять, що в основному родина дає і повинна давати дитині родинну чуйність у формі особливої ніжності та люб'язності, яка є теплом душі й характеру. Розум і знання можна розвивати всюди, в тому числі, і, в школі, але душевна теплота, чутливість (емоційність) плекаються тільки в родині. Саме в ній створюється атмосфера люб'язності, яка конче необхідна для формування характеру й особистості дитини.

Далі саме родина є першою школою для дитини, де закладається мова. Першими вчителями перших слів є мати-батько. І до школи на шостому році життя дитина приходить з немалим словниковим запасом.

Найважливішу роль у вихованні завжди відводили матері. У народі казали: "Тільки в світі правди, що рідная мати", "В дитини пальчик заболить, а в матері - серце", "Що мати навчить, то й батько не перевчить». Так вважали і галицькі педагоги, громадські діячі початку XX ст. Зокрема, І. Бартошевський писав: "Мати відіграє загалом важливішу роль при вихованні дитини, ніж батько, оскільки батько найчастіше занятий, змушений працювати на утримання цілої родини, а інколи не вистачає йому потрібних властивостей або охоти. Мати є для дитини найкращою учителькою моральності, прищеплення любові до Бога та ближнього" ".прикмети добрі (напри­клад, лагідність і доброта серця, працьовитість, ощадність, справед­ливість, побожність, скромність, вірність і т.д.) як і злі (гнівливість, марнотратство, легкодушність і т.д.) швидше від матері, ніж віл батька переходять па дітей. Навіть талант до науки, музики тощо більше унаслідують по матері ніж по батьку". Наслідки відсутності матері дуже красномовно вказано у цих рядках: "Діти, виховані без тепла, материнської любові бувають звичайно похмурі, самозакохані, злі, скриті і піддатливі до скоєння гріха; їх душа подібна на тінистий закуток, до якого не доходить промінь сонця і в якому водяться жаби, змії, оводи та інші гидкі створіння" [23].

З огляду на те, що виховання-дуже відповідальна справа, І. Бартошевський застерігав від сліпої материнської любові, яка може при­вести до розвитку такої негативної якості як розпещеність. З цього приводу він зазначав: "Розпещена дитина не зможе колись у світі з відповідною силою духа боротися з труднощами І перепонами, що зу­стрічатимуться на шляху".

Важливу роль у вихованні дисциплінованості І.Бартошевський відводив батьку: "Без участі батька материнська любов може легко виродитись у велику поблажливість і уступчивість дитині. То ж саме батько при своїй фізичній силі, духовній висшості є для дитини першим авторитетом, якого вона має безумовно поважати".

Народна педагогіка виходить з того, що виховання дитини слід розпочинати в ранньому віці. Таке виховання, на думку Г. Ващенка, власне, слід розпочинати з раннього дитинства, основою для якого повинна слугувати гідна поведінка самих батьків та злагода в родин­ному житті, що потверджується словами самого педагога: "Дійсно любов і згода, що панують у родині, роблять життя її приємним і щасливим навіть за несприятливих зовнішніх умов і закладають основи для розвитку у дітей доброї вдачі, що є однією з передумов щасливого життя у зрілому віці. Особливо велике значення у родинному житті мають перші роки життя дитини і навіть умови народження її. Численні факти свідчать про те, що діти, які народилися в ненормальних умовах, або ті, що жили ненормальним утробним життям, часто в дозрілому віці мають великі хиби фізичні й психічні, а іноді - навіть родяться каліками. Усе це треба мати на увазі батькам, коли вони хочуть, щоб їхні діти виросли здоровими, працездатними й розумними" [2, 15 - 34].

Народна педагогіка, сповідувана Г. Ващенком, широко викорис­товує принцип природовідповідності, який в свою чергу висуває інші виховні принципи. Серед них - принцип гуманності у ставленні до дитини. Традиційне поняття, сформоване у народу в сиву давнину, що дитина, як і всі живі істоти, вимагає піклування від батьків, протягом зіків доповнюється емпіричним знанням дитячої психології, а з прийняттям християнства підсилюється впливом релегійної моралі, яка розглядає дитину як дар божий. Найбільш природовідповідним вихованням українська народна педагогіка вважає виховання в сім'ї. Сім'я, на думку народу, може забезпечити нормальний розвиток дитини, ЇЇ всебічне виховання. Українська народна педагогіка задовго до наукової довела, що у формуванні людини вирішальну роль відіграють перші роки її життя. Така педагогіка особливо високо підносить авторитет жінки-матері. Великої поваги заслуговує жінка й тому, що на ній лежить головна турбота про виховання дітей. Основним фактором виховання, як уже говорилося, в українській педагогіці є сім'я. Сім'ї відводиться роль первісного колективу, де в перші роки життя дитина формується і де в основному здійснюється її підготовка до життя. З сім'ї дитина виносить перші враження, поведінка членів сім'ї є першим прикладом для наслідувана дитиною. Від взаємин у сім'ї великою мірою залежить, якою буде дитина у своєму ставленні до людей. В сім'ї здійснюється перше трудове, моральне, естетичне, патріотичне виховання підростаючого покоління, і воно тим успішніше, чим розумніше будуються взаємини в ній [8, с. 314-315].

Quot;Друга, дуже важлива справа у родинному вихованні, наголошує Г. Ващенко, - це релігія, яка в усьому нашому суспільстві відсутня. А саме родинна школа - то практика релігійного життя. Ту закладаються перші навички молитви Хресного знамені, перше бачення ікони як символу всюдиприсутності Бога. Саме в родині практикується релігійне життя - молитва вранці і ввечері, в родинній школі релігія схоплюється, практикується, бачиться в щоденному; житті, як цінну вартість, як конечність, як потребу для життя людини й її гідності" [9, 129].

У педагогічній спадщині Г. Ващенка робиться акцент на поєднанні перших понять про Бога з молитвою. "Всі розмови з» дитиною в дошкільному віці про Бога зводяться до однієї теми: все нам дав Бог- і дерева, й сонце, й воду, і звірят. Ми його не бачимо, але він нам усе дав. Про нього нагадують нам ікони, до яких молимось. Цей Бог дав нам усе, бо Він нас любить. Він наш Батько - Отець. Він хоче, щоб ми були добрі і любили Його. Ось такою повинна бути "програма" родинного катехизму для батьків" [9, 130].

Занепад релігійності в родині викликає занепад найкращого суспільства. Є цілий ряд релігійних нагод чи подій в родині, що мають виховне значення. Такими є молитви за померлих своїх рідних, предків, річниці їхньої смерті чи всякі інші родинні ювілеї, що повинні на першому місці мати релігійно-молитовний характер.

Подальшим завданням родинної школи є любов до книжки. Потім - плекання таких чеснот, як пошана до старших, допомога старшим і релігійність, милосердя, особиста чистота, любов до порядку, ощадність, доброта, гарна поведінка за столом, у розмові, в товаристві, різні практичні щоденні функції, правдомовність, готовність допомогти, щирість, а також патріотизм, любов до рідної історії. Це формується тільки в родині. Цього ніхто не може зробити - тільки батьки

Таких міркувань стосовно релігійного родинного виховання притримувався Г. Ващенко. Як у вихованні в цілому, так і у вихованні релігійному, - наголошував Г. Ващенко, - перше слово належить роди­ні. Основним засобом для цього є приклад дорослих, як уже за­значалося вище, бо слово тут, хоч і має силу, але далеко не першо­чергову. Отже, оточення, в якому живе дитина, на думку Г. Ващенка, мусить бути у всьому християнським [9, 136-137]. Вчений робить акцент на релігійному вихованні дитини, яке розпочинається з перших років її життя дитини і поглиблюється в дошкільному періоді. В цьому вихованні провідну роль відіграють родина і дошкільні заклади як одне органічне ціле. Також велику роль в релігійному вихованні дітей дошкільного віці, на думку педагога, відіграє природа, якщо підхід до цього питання є вмілим з боку родини і педагога [9, 137].

Як стверджує вчений, негативний вплив у родинному вихованні має розходження батьків у своїх вимогах до дітей, що спричиняє дезорієнтацію дитини та підриває авторитет батьків. У родинному вихованні дитини потрібно йти середнім шляхом, тобто уникати зайвої суворості і не покладатися на природу, задовільняти тільки здорові потреби дитини, застосовуючи при цьому певну дисципліну" [7, 126].

Професор Г. Ващенко включав родинне (сімейне) виховання до системи національного виховання як органічну її підсистему здебільшого з позиції етнопедагогіки і етнопсихології, хоча таких термінів як родинне виховання не вживав. У систему національного виховання повинно входити також родинне виховання, причому мати повинна бути увільнена від праці до трьох років після народження дитини, бо ніщо не зможе замінити материнської любові, так необхідної в тому віці для вщеплення тієї властивості в душу дитини. Це зумовлює в свою чергу знання педагогіки і дитячої психології, без чого сліпа любов може призвести до звихнення дитячої психіки. До повного виховного процесу мусить бути міцний зв'язок між школою і родиною, виховними молодечими організаціями, які можуть мати великий доповнюючий вплив на виховання волі, характеру й патріо­тизму. Наслідуючи українські національні традиції, педагог закликає виховувати в юнацтва "моральну чистоту, свідомість дівочої та юнацької честі, стриманості, підкорення статевих почувань принципам моралі",. Його хвилює плекання наших традицій щодо виховання уї молоді потреб здорового родинного життя, пошани до батьків і взагалі до старших, що він вважає основою державного і суспільного ладу [7,141]. Такими вбачає переконання Г. Ващенка в педагогічній концепції] родинного виховання дослідниця А. Бойко.

В основі народного виховання лежить трудовий принцип.! Першим обов'язком батьків народна педагогіка вважає підготовк)! молоді до праці, а згідно з принципом природовідповідності у навчанн§ і вихованні, до праці необхідно привчати з раннього дитинства.

Невід'ємним та обов'язковим компонентом гармонійного розвитку підростаючих поколінь, за традиціями народної педагогіки, є естетичне і фізичне виховання. Фізичне виховання - один з найдавніших і найважливіших складників цілеспрямованого впливу на підростаюче покоління. У народній педагогіці чітко визначено мету фізичного виховання: зміцнення здоров'я і сприяння правильному фізичному розвитку. Фізичне виховання дітей розпочинається з перших днів і життя дитини. Мати допомагає природному розвитку дитини, тренуючи з раннього віку м'язи, скеровуючи рухи і відповідним вправ­лянням сприяючи розвитку в кожному з м'язів більшої сили і міцності, а в усьому організмі - більшої стійкості, спритності [8, 315].

Як складову частину родинного виховання Г. Ващенко роз­глядає виховання поваги до батьків і старших. Розлад у родинних взаєминах, на його думку, не тільки заслуговує на осуд. Він підриває педагогічні позиції сім'ї, вкрай негативно впливає на виховання потомства, риє прірву між батьками та дітьми, сіє ворожнечу між родичами й свояками, знецінює високі духовно-моральні вартості, ослаблює міць держави, нації [7, 138].

Серед українських педагогів XX ст. найбільш глибоке і повне обгрунтування питання виховної ролі сім'ї знаходимо у працях В.Сухомлинського - педагога-новатора, гуманіста за своєю природою. Як директор Павлиської середньої школи (Кіровоградська обл.), Василь Олександрович проводив активну науково-дослідницьку робо­ту, працював у різноманітних галузях педагогіки. "В ранньому дитин­стві людина повинна пройти велику школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин. Ці взаємовідносини - найголовніше мораль­не багатство сім'Г, - переконаний вчений [25, 344]. Тому він під­гримував тісні стосунки з сім'ями своїх вихованців та заохочував до цього весь педагогічний колектив. Як приклад - організація і функціо­нування у Павлиші батьківської школи, в темах занять якої на першому місці розмова про те, як зробити дитину щасливою. Ця проблема Ј стрижневою у багатьох статтях В. Сухомлинського. У них, а також у практичній педагогічній діяльності він доходить висновку, що для справжнього щастя треба навчити людину працювати, і для цього потрібні зусилля як сім'ї, так і школи. Взагалі для педагогічної спадщини Василя Олександровича, як і для його праці, характерним є паралельний розгляд виховного впливу школи та батька-матері. Які б питання він не піднімав - культ книжки, самовиховання, взаємостосун­ки хлопчиків і дівчат, інтелектуальна освіта - завжди наголошує, що "ні школа без сім'ї, ні сім'я без школи не можуть справитися з найтоншими, найскладнішими завданнями становлення людини". Школу в Павлиші, яку він очолював, можна назвати справді школою-родиною, настільки переплелися в ній стосунки батьків, учителів, дітей.

Проблеми родинності і сьогодні відіграють важливу роль у діяльності національної школи. Адже родинне виховання повинно стати основою життєдіяльності школи, а тому новий тип національної школи в Україні визначається як школа-родина. Здоровою є лише та родина (школа), в якій вчителі люблять дітей, а діти з пошаною і любов'ю ставляться до вчителів (батьків), оточуючих і живуть у згоді між собою. Школа, яка будується на таких принципах і є майбутнім нашого суспільства, основою життєдіяльності народу.

Українська національна школа-родина дає можливість виховати дітей етнічно-національно усвідомленими, із засвоєними загально­людськими цінностями (родина, праця, здоров'я, гуманність, воля, мова народу, історична пам'ять тощо). Школа-родина дає можливість навчити дітей жити в полі культурному просторі.

Історико-педагогічний досвід переконує в тому, що співпраця сім'ї та школи - надзвичайно важливий чинник становлення й розвитку особистості, запорука ефективності виховних впливів, гарант міцності сформованих ідеалів й переконань.







Дата добавления: 2015-10-18; просмотров: 656. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Случайной величины Плотностью распределения вероятностей непрерывной случайной величины Х называют функцию f(x) – первую производную от функции распределения F(x): Понятие плотность распределения вероятностей случайной величины Х для дискретной величины неприменима...

Схема рефлекторной дуги условного слюноотделительного рефлекса При неоднократном сочетании действия предупреждающего сигнала и безусловного пищевого раздражителя формируются...

Уравнение волны. Уравнение плоской гармонической волны. Волновое уравнение. Уравнение сферической волны Уравнением упругой волны называют функцию , которая определяет смещение любой частицы среды с координатами относительно своего положения равновесия в произвольный момент времени t...

Педагогическая структура процесса социализации Характеризуя социализацию как педагогический процессе, следует рассмотреть ее основные компоненты: цель, содержание, средства, функции субъекта и объекта...

Типовые ситуационные задачи. Задача 1. Больной К., 38 лет, шахтер по профессии, во время планового медицинского осмотра предъявил жалобы на появление одышки при значительной физической   Задача 1. Больной К., 38 лет, шахтер по профессии, во время планового медицинского осмотра предъявил жалобы на появление одышки при значительной физической нагрузке. Из медицинской книжки установлено, что он страдает врожденным пороком сердца....

Типовые ситуационные задачи. Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт. ст. Влияние психоэмоциональных факторов отсутствует. Колебаний АД практически нет. Головной боли нет. Нормализовать...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия