Семінар №3

План:

1. Особистість засновника буддизму.

2. Чотири «істини» буддизму та його етика.

3. Буддистський канон та історія розповсюдження буддизму.

4. Головні школи буддизму та формування його міфології.

Методичні рекомендації:

Буддизм – найстарша з світових релігій, що виникла у VІ ст. до е н.е. в Північній Індії. Засновник – Сіддхартха Гаутама, який після просвітлення став називатись Буддою (Просвітленим). Поширена в країнах Південно-Східної та Центральної Азії, налічує в наш час близько 354 млн. послідовників. Буддизм – це не тільки релігія, а свого роду спосіб мислення, який так само пристосовується до багато чисельних магічних обрядів тантричного ламаїзму, так і до суворого, наповненого глибоким змістом споглядання японського дзен. Одна з головних вимог буддизму – ненасильництво, пошана до життя в будь-якому його прояві. Для буддизму є характерною віротерпимість, толерантність, здатність співіснувати, переплітатись з будь-якими іншими релігійними віруваннями, що не приводить до втрати сенсу буддизму, а, навпаки, сприяє його поширенню в світі. Багаточисельність напрямів буддизму, форм культу наочно демонструють стару для буддизму, але нову для Європи ідею – культ є лише формою звертання до Бога, а не сутність віри. Буддизм звернений до всього людства без будь-яких обмежень і тому відноситься до світових релігій.

Розглядаючи перше питання, слід розкрити:

– суспільно-історичні передумови виникнення буддизму та його ідейні джерела: Веди і філософський коментар до Вед – Упанішади; віровчення брахманізму, особливо такі його положення, як карма, дхарма і сансара, реінкарнація. Виділити спільні риси індуїзму та буддизму. Характер буддизму як негативної реакції на елітарність, ритуалізм брахманізму; як відповіді на засадниче питання: як досягти звільнення від колеса перевтілень всім, а не лише членам касти брахманів. Буддизм, (як пізніше християнство та іслам) сформувався як вчення про шлях досягнення спасіння кожною людиною, незважаючи на стать, націю, касту чи суспільне становище;

– особистість засновника буддизму Сіддхартхи Гаутами, історію його життя й діяльності. Зміст буддизму як вчення про людину, яка самостійно, без Божественного Одкровення, тільки шляхом власних роздумів досягла вищої мудрості і відкрила шлях спасіння для себе й інших. Підкреслити, що виклад життя Будди є складовою віровчення буддизму, розкриває шлях, який має пройти людина для усвідомлення істини. Будда – не надприродна істота, а мислитель і вчитель. Особливо слід звернути увагу на чотири зустрічі Сіддхартхи, що стали поштовхом до пошуку істини і вибору серединного шляху, відкинення крайнощів гедонізму чи аскетизму;

– основи віровчення буддизму – «чотири шляхетні істини», які проголосив Будда у своїй першій проповіді після досягнення «просвітлення». Вчення Будди не прагне вирішити долю людини чи походження світу, а тільки відповідає на питання, як досягти спасіння. Це досягнення йде через усвідомлення шляхетних істин та дотримання етичних вимог, “восьмеричного шляху спасіння”. У вченні Будди домінують риси філософсько-етичної концепції, а не релігії. Умовою спасіння проголошується не поклоніння надприродному, а слідування певним етичним нормам. Єдиним прагненням буддизму є досягнення Нірвани шляхом дотримання моралі й оволодіння своїм тілом та свідомістю. Але ідея спасіння є ідею власне релігійною, а не філософською. Розглядаючи вчення буддизму, важливо відокремити його риси як філософсько-етичного вчення, так і світової релігії, їх інтегральний зв’язок;

– зміст вчення Будди, викладений у священній книзі буддизму – Трипітака, що складається з трьох основних частин:

1) Віная-пітака, в якій викладено статут і правила для чернечих громад;

2) Сутра-пітака – власне зміст вчення буддизму;

3) Абідхарма-пітака – філософські коментарі та тлумачення положень вчення. Трипітака канонізована на Першому буддійському соборі у місті Раджагріха (Індія). Тексти збереглися мовами палі й санскрит та у перекладах на тибетську й китайську мови. В цілому буддійський канон складає 54 книги, відредаговані на VІ буддійському соборі 1954–1966 р. р.;

– таку особливість буддизму, як відсутність централізованої структури, церковної ієрархії, мирне співіснування декількох напрямів. Основою віровчення всіх напрямів є “чотири шляхетних істини” та “восьмеричний шлях спасіння”, вони відрізняються між собою лише інтерпретацією основних ідей та культом:

– а) хінаяна (мала колісниця спасіння) це первісний буддизм в усій його індивідуальності та суворості. Основна ідея – лише ченці і черниці можуть досягти Нірвани шляхом особистого вдосконалення, медитації. Миряни, допомагаючи чернечим громадам, накопичують добрі справи, які в наступному житті можуть допомогти їм стати ченцями і досягти Нірвани. Будда шанується як людина, великий вчитель;

– б) махаяна (велика колісниця спасіння). Виникла ще в ІV ст. до н. е., засновником вважається Нагарджуна. Головна відмінність від хінаяни – віра в можливість досягнення Нірвани для всіх, а не лише для ченців. Спасіння стає колективною справою, де провідну роль відіграють боддхісатви – святі, що досягли осяяння, але не пішли в Нірвану, а залишились допомагати іншим досягати спасіння. Махаяна почитає Будду і боддхісатв як істоти надприродні, молитви до яких допомагають досягти спасіння. Сформувалось вчення про загробний світ;

– в) тантричний буддизм, або ваджраяна (діамантова колісниця спасіння). Основна ідея – можливість швидкого досягнення Нірвани шляхом засвоєння від наставників таємного вчення і дотримання складних магічних ритуалів, особливу увагу слід приділити провідному різновиду тантричного буддизму – ламаїзму, який сформувався у Тибеті у VІІ–ХІV ст. н. е., особливостям його церковної ієрархії, віровчення та культу. З усіх напрямів буддизму власне ламаїзм включає всі елементи релігії: вшанування Будди як Бога, творця світу; ієрархію надприродних істот будд і боддхісатв, ідамів та ін.; вчення про загробний світ; складну ієрархію духовенства; пишний культ.:

Висвітлюючи питання, слід показати характерні особливості кожного з напрямів буддизму; особливості їх віровчення, культу.

Література:

Підручники:

1. Буддизм: Словарь/ Л.Л. Абаева, В.П. Андросов, Э.П. Бакаева и др.; под общ. ред. Н.Л. Жуковской. – М.: Республика, 1992. – 285 с.

2. Гараджа В.И. Религиоведение: учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений и преподавателей сред. шк. / В.И. Гараджа. – М. Аспект Пресс, 1998. – 348 с.