Курсовая работа

Найрозумніше планування часу не зможе замінити техніку розумової роботи — уміння, що формується стихійно чи цілеспрямовано, виконувати ті чи інші дії, типові для даного виду праці, в нашому випадку — навчальної.

Проте, як правило, раціональні уміння і навики не складаються стихійно.

Найбільш загальне для всіх навчальне уміння — це вміння читати.

За даними статистики людина сприймає за рахунок зору 90% інформації, а з них — 70% за рахунок читання.

Робота з психолого-педагогічною літературою — професійно-орієнтоване читання.

Є три способи читання: переглянути, прочитати, вивчити.

Читання може бути суцільне і вибіркове.

Середні показники читання згідно даних різних досліджень відображені у наступній таблиці:

Вид літератури	Швидкість читання (стор./год.)
суцільне	вибіркове	читання-вивчення
Художня	25-35	50-60	--
Навчальна	15-18	20-25	7-9
Наукова (за своєю спеціальністю)	12-15	30-35	10-12

Масові експерименти довели; що цілеспрямоване навчання (і самонавчання) дозволяють підвищити швидкість читання в 3-15 разів.

Слід довести швидкість читання хоч би до 300-350 слів за хвилину.

Мета продуктивного швидкісного читання в тому, щоб читати швидше і якомога змістовніше. Швидкісне читання — це швидке сприйняття інформації тексту з оптимальним найкращим коефіцієнтом усвідомлення і засвоєння. Три якості швидкісного читання — швидкість, розуміння, запам’ятовування — обов’язкові. Деякі закордонні автори, наприклад у США, використовують у цьому ж розумінні термін “інтенсивне читання”.

Шляхи підвищення швидкості читання:

 усунення недоліків, якщо вони є (малий кут зору, внутрішня артикуляція, регресії в читанні, відсутність гнучкості у процесі читання, неуважне читання);

 своєчасне навчання правильній техніці читання (тренування 2-3 місяці по 1,5-2 год. на день). Для цього щодня потрібно читати одну-дві газети, один журнал за фахом і 50-100 стор. будь-якої книжки;

 використання спеціальних вправ (наприклад, у книзі Ф.Лезера “Рациональное чтение: более быстрое и основательное. – М., 1980.);

 розвиток пам’яті, адже добре розвинута пам’ять робить читання більш раціональним і ефективним.

Культура читання включає не тільки техніку самого читання, але й володіння технікою пошуку необхідних літературних джерел (методика користування бібліотечними каталогами, картотекою, довідково-інформаційними виданнями тощо), уміння працювати з книгою (уміння робити необхідні записи, складати план прочитаного, тези, конспект тощо).

Справжнім компасом в океані книг є каталог — покажчик друкованих видань, які зберігаються у бібліотечному фонді. Він є в кожній бібліотеці. Каталог складається з карток, в яких занотовані основні характеристики книги: шифр, який позначає місце зберігання книги в бібліотечному фонді і використовується для швидкого знаходження книги працівниками бібліотеки; автор, назва, підзаголовочні дані та інша інформація.

Каталоги бувають різної форми. Залежно від способу групування карток каталоги поділяються на алфавітні, систематичні та предметні.

В алфавітному каталозі картки групують в алфавітному порядку (прізвища авторів або назви творів відповідно до літерного складу початкових слів у бібліографічному описі літературних джерел).

Систематичний каталог розкриває фонд бібліотеки за змістом. У ньому всі описи друкованих видань розставляють за певною логічною системою знань (за таблицями УДК – універсальною десятковою класифікацією або ББК – бібліотечно-бібліографічною класифікацією), а всередині цих розділів – за алфавітом прізвищ авторів або назв книжок.

Художня література не відноситься ні до якого підрозділу УДК і, відповідно, бібліографічні картки розміщуються в алфавітному каталозі.

У предметному каталозі картки з бібліографічним описом різних видів друкованої продукції групують за змістом, але не за галузями знань, як у систематичному каталозі, а за предметами, питаннями, яким присвячені книжки, журнальні та газетні публікації. До предметного каталогу звертаються в тому випадку, коли потрібно знайти літературу з конкретної теми, але назви книг і автори невідомі. Цей вид каталогу є необов’язковим для всіх бібліотек.

Генеральна систематична картотека (ГСК) — це картотека статей, у якій відображено статті з газет, журналів, збірників, книжок у систематично-алфавітному порядку (за таблицями УДК або ББК).

Бібліографічні покажчики, списки літератури відображують фонд бібліотеки за змістом (це можуть бути універсальні покажчики, списки нових надходжень до бібліотеки, картотеки рецензій або тематичні галузеві (як поточні, так і ретроспективні)).

Довідкова література – це енциклопедії, довідники, словники з усіх галузей знань. Ці видання можуть бути як універсальні, так і галузеві.

Для одержання літератури в бібліотеці студент заповнює спеціальну картку — читацьку вимогу, де вказується шифр книги, прізвище автора, назва і місце видання книги, прізвище та ім’я студента.

Після виконання працівниками бібліотеки замовлення на літературу студент починає роботу з книгою.

Види записів при роботі з книгою:

 складання та запис бібліографії;

 анотації — це дуже стислий, короткий виклад змісту книги, статті;

 резюме — дає оцінку всього друкованого тексту або його частин; містить інформацію, що важливе, оригінальне, нове, що знадобиться далі;

 цитати;

 виписки;

 тези — стислий виклад основних думок прочитаного; частину тез записують у вигляді цитат;

 плани;

 конспекти.

Важливо вміти правильно вести бібліографічні записи. Літературу слід записувати точно у відповідності з правилами, що існують. У бібліографічних записах важливий кожний знак, кожна кома, двокрапка і т.д. Бібліографічний опис буває повним і аналітичним.

Приклади повного бібліографічного опису:

а) книги, що мають не більше трьох авторів:

Мороз І.В. Структура дипломних, кваліфікаційних робіт та вимоги до їх написання, оформлення і захисту. — К.: Курс, 1998. — 56 с.

Кравець В.П., Говорун Т.В., Кікінежді О.М. Стратегія статевого виховання школярів. — Тернопіль: Навчальна книга “Богдан”, 2000. — 32 с.

Опис книг, що мають чотирьох і більше авторів, починається із заголовку.

б) книги під заголовком:

Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; за ред. І.А.Зязюна. — К.: Вища школа, 1997. — 347 с.

Аналітичний опис видання відокремлюється від назви джерела інформації двома похилими лініями — //.

Приклади аналітичного бібліографічного опису:

а) статті з книг:

Попова М.В. Система планування на засадах педагогіки життєтворчості // Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття: Наук. метод. зб.: У 2 ч. — К.: ІЗМН, 1998. — Ч. 2. — С. 89-93.

б) статті з журналів:

Болсун С. Модель ідеального вчителя // Рідна школа. — 1999. — № 2. — С. 55-59.

в) статті з газет:

Цимбалюк І. Психологія педагогічної праці // Завуч. — 2002. — № 2. — С. 4-5.

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти // Директор школи. — 2000. — № 39-40. — С. 4-8.

Точність потрібна не лише в описі книг, статей, але й при цитуванні, оформленні різних виписок.

Серед записів при роботі з книгою широко використовують складання планів. Існують такі типи планів:

Структурний план. Він складається у відповідності до структури твору, що вивчається (від вступу до висновків). За основу такого плану береться перелік основних розділів і параграфів.

Предметний чи логічний план. Він може бути складений у формі переліку назв основних питань, які відповідають заголовкам книги чи в формі запитань по тексту книги.

Тематичний план. Особливість його в тому, що він складається на основі вивчення кількох творів з даної теми (при підготовці до лекції, при написанні курсової чи дипломної роботи).

План-конспект включає в себе крім плану теми письмовий переказ прочитаного з доведеннями і власними замітками.

Конспектування книги — у нього входять різні форми запису — план, тези, виписки, доведення, цитати, висновки і т.п. Найбільш поширений прийом конспектування: текстуальний — скорочений запис усіх головних положень, висновків і узагальнень.

У процесі конспектування можна використовувати мову маргіналій. Її може розробити для себе кожний студент самостійно. Вона служить основою для короткої оцінки тексту. Один із прикладів такої мови — значки, розроблені проф. Е.С. Жариковим (Студентський меридіан. – 1975. – №1):

0 — несуттєво,	трикутник — незгоден,	? — незрозуміло
V — нове,	Х — невірно,	! — важливо

Техніка роботи пам’яті, шляхи запам’ятовування, покращення пам’яті — спеціальне, складне і об’ємне питання. Воно дуже цікаво і з урахуванням конкретних потреб студентів описано у книзі Ф.Лезера “Тренировка памяти” (М., 1979).

Комплексні заходи розвитку пам’яті:

1. цільова установка на запам’ятовування,

2. відсів несуттєвої інформації,

3. сприймання інформації різними аналізаторами,

4. прийом запам’ятовування надовго,

5. прийом запам’ятовування на завтра,

6. використання методу асоціацій.

Відомий вітчизняний педагог П.П. Блонський писав: “Ми не збираємось навчити студента “всьому”, але ми повинні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно”.

Самоосвіта може бути двох видів:

 систематична,

 ситуативна (коли знання і навички набуваються у міру виникнення

потреби в них).

Систематична самоосвіта дозволяє повністю реалізувати вибрану професійно-освітню стратегію.

Ніякі зусилля викладачів не виявляться ефективними, якщо студенти не будуть розширювати спектр джерел самоосвіти.

Традиційні джерела самоосвіти студентів:

 книги;

 періодична преса (педагогічні газети і журнали);

 засоби масової інформації;

 навчання на різних курсах (іноземні мови, курси по формуванню іміджу, курси стенографії, курси навчання роботі в мережі Інтернет тощо);

 робота в літніх дитячих таборах;

 волюнтаристська робота;

 громадська діяльність;

 дослідницька діяльність та ін.

Зростає значення мережі Інтернет як джерела самоосвіти, що останнім часом стає все більш доступним.

 

 

Курсовая работа

“ОТОПЛЕНИЕ И ВЕНТИЛЯЦИЯ”

 

Выполнил:

 

 

Проверил:

 

Москва