Історія світового образотворчого мистецтваЛекція 1. Вступ. Основні напрямки мистецтва ХХ ст. Фовізм. (2 год.) Предмет та завдання курсу. Зміст та структура курсу. Особливості вивчення мистецтва ХХ ст. не віддаленого у часі. Дискусії навколо напрямків і стилів, оцінки творчості провідних майстрів ХХ ст. та їх місця в історії світової художньої культури. Принцип поділу мистецтва на «актуальне» і «неактуальне». Поняття «актуальне мистецтво» як замінника поняття «авангард», «модернізм» для першої половини ХХ ст. та «постмодернізм» для другої половини ХХ ст. Три етапи розвитку культури ХХ ст.: 1900 – 1920 рр. – гостра боротьба антиреалістичних течій в мистецтві та формування усіх модерністських течій, що пізніше виступали у різних модифікованих варіантах; 1921–1939 рр. – загострення боротьби між реакційною і демократичною культурами; 1946 – 2000 рр. – розвиток культури в умовах НТР, технологічної революції засобів ЗМІ, глобалізації світу; виникнення індустрії «масової культури», розвиток різних течій неомодернізму. Складні процеси боротьби й співіснування постмодернізму і реалізму в сучасній художній культурі. Різноманітність і парадоксальність художньої культури ХХ ст. Виникнення нових видів і жанрів — або завдяки новим технічним можливостям (кінематограф — більше ста років тому, комп'ютерна графіка — в наші дні), або внаслідок іншого переломлення традиційних (наприклад, концептуальне мистецтво, коли в картинах зображення заміняють написи). Стильова всеїдність, традиціоналізм і нестримне новаторство, синтез мистецтв – характерна ознака мистецтва ХХ ст. Проблема сприйняття та осмислення художнього авангарду. Основні напрямки мистецтва ХХ ст. «Модернізм» як система нових «художніх кодів», вкорінена у відкриттях класичного авангарду. «Авангард» як період «революційного» становлення новітнього мистецтва ХХ ст. на принципових позиціях цілковитого відкидання традицій. Проблеми осмислення й оцінки художньої практики Новітнього мистецтва. Основні течії в образотворчому мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст. Передумови їх виникнення. Париж – центр новаторських шукань у західноєвропейському мистецтві на початку ХХ ст. Роль постійних паризьких виставок «Осінній Салон» у виникненні й формуванні основних напрямків образотворчого мистецтва ХХ ст. Динамічний розвиток авангардистського руху на початку ХХ ст. Декларативна революційність відкидання традицій і художня практика на ґрунті глибинного осмислення й використання традицій світової культури. Від модернізму до постмодернізму. Фовізм (від фр. fauve – дикий) – напрям у французькому живописі кінця XIX - початку XX ст. Відмінні рису фовізму: відмова від сюжетних композицій, шукання ритмічного рішення композицій, прагнення до граничної емоційності, динамічність мазка, сили художньої виразності, яскравого колориту, чистоти, контрастності, інтенсивності локальних кольорів, зіставлення контрастних хроматичних площин, виявлення форми предметів контуром, узагальнення простору, відмова від світлотіньового моделювання і лінійної перспективи. Засновники і лідери напряму Анрі Матісс (1869–1954) і Андре Дерен (1880–1954). Участь групи фовістів на паризьких виставках «Осінній Салон». Творчість основних майстрів: Анрі Манген, Анрі Кросс, Жорж Брак (1882–1963), Шарль Комуан, Оттон Фрієз (1879–1949), П‘єр Лепард, Рауль Дюфі (1877–1953), Франц Марк(1880–1916), Альберт Марке (1875–1947), Андре Масон (1896–1987), Моріс де Вламінк (1876–1958), Жан Пюї (1876–1960), Жорж Руо (1871–1958), Кіс ван Донген (та ін.
Рекомендована література: Основна: [12], [11], [3], [1], [10], [18]. Додаткова: [20], [21], [29], [64], [22], [28], [34], [40].
Лекція 2. Кубізм. Експресіонізм. Футуризм. Абстракціонізм. Неопластицизм. (2 год.) Кубізм (від фр. cubisme, від cube – куб) – напрям в мистецтві першої чверті ХХ ст. Основні риси кубізму: прагнення звести зображення до комбінацій простих геометричних тіл, покликаних виразити «первинну структуру» світу, спроба перебудувати традиційні способи сприйняття простору, тяжіння до прямих ліній, гострих граней і кубоподібних форм. Народження кубізму як результат спільної творчості Пабло Пікассо (1881–1973) і Жоржа Брака. Відкриття методу кубізму. Роль творчих шукань Поля Сезанна в утвердженні абсолютно нової просторової системи в живописі. Три фази кубізму: Сезаннівський кубізм (1907–1909) – схильність до абстракції і спрощення форм предметів; Аналітичний кубізм (1909–1912) – поступове зникнення відмінностей між формою та простором, прагнення до стриманого, навіть суворого колориту, геометрізації в зображені людини і природи; Синтетичний кубізм (1913–1914) – радикальні зміни в художньому сприйнятті руху, розуміння поверхні картини як самодостатнього об‘єкту, а не як ілюзорного відтворення реальності, остаточна відмова від третього виміру в живописі й акцентування живописної поверхні. Еволюція кубізму від геометрізації форми зображуваних фігур, предметів в бік безпредметної формотворчості. Провідні представники кубізму: Жорж Брак (1882–1963), Пабло Пікассо, Хуан Гріс (1887–1927), Альбер Глез (1881–1953), Жан Метценже (1883–1956), Марсель Дюшан (1887–1968), Раймон Дюшан-Війон (1876–1918), Робер Делоне (1885–1941), Фернан Леже (1881–1955) та ін. Експресіонізм (від лат. expressio – вираження) – напрям у мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст. Експресіонізм як драма особистості, як тенденція до вираження гранично емоційної характеристики образу або емоційного стану самого художника; відтворення загостреного суб'єктивного світобачення, бурхлива реакція на дегуманізацію суспільства. Визначальні риси експресіонізму: зацікавленість глибинними психічними процесами; заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності; суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою. Основні угрупування: «Синій Вершник» (Der Blaue Reiter), «Міст» (Die Brucke), «Нова об’єктивність» (Die Neue Sachlichkeit), школа Баухаус. Творчість провідних представників експресіонізму: Деймс Енсор (1860–1949), Еґон Шіле (1890–1918), Едвард Мунк (1863–1944), Ернст Барлах (1870–1938), Оскар Кокошка (1886–1980), Фердінанд Ходлер (1853–1918), Франц Марк (1880–1916), Френсіс Бекон (1909–1992) та ін. Соціальне спрямування у німецькому експресіонізмі: Кете Кольвіц, Макс Бекман (1884–1950), Отто Дикс (1891–1969), Георг Гросс (1893–1959), Ернст Барлах (1870–1938), Вільгельм Лембрук. Зв‘язок соціального експресіонізму та соціально орієнтованого дадаїзму.
Футуризм – витоки й походження футуристичного руху в Італії та у Франції у 1907–1909 рр. як опозиції до течій, що передували в мистецтві. Програмні засади засновників й ідеологів футуризму – літератора Філіппо Томмазо Марінетті (1876–1944), скульптора і живописця Умберто Боччоні (1882–1963), живописців Карло Карри (1881–1966), Джіно Северіні (1883–1966), Джакомо Балли (1871–1958). Перший маніфест футуризму 1909 р. Концепція людини у футуристичному маніфесті «Мистецтво механізмів» (1923). «Маніфест футуристичного живопису» (1910) і художня практика футуризму. Еволюція футуризму. Виставка футуристів 1912 р. в Парижі як поворотний рубіж в історії футуристичного руху. Поступове наближення футуризму до кубізму і до «чистого живопису», «чистої динаміки», «чистої форми» і врешті-решт до безпредметного живопису, до кубо-футуристичної абстракції. Творчість провідних представників футуризму: Уго Боччоні, Карло Карра, Джіно Северіні, Луїджі Руссоло (1885–1947), Джакомо Балла та ін. Кубофутуризм – локальний напрям у російському авангарді початку ХХ ст. як переосмислення живописних шукань кубістів, футуристів, російських неопримітивістів. Виставки у Петрограді 1915 та 1916 рр. «Трамвай В» та «0,10». Провідні художники-кубофутуристи: Казимір Малевич (1878–1935), Давид Бурлюк (1882–1967), Наталя Гончарова (1881–1962), Ольга Розанова (1886–1918), Любов Попова (1889–1924), Надія Удальцова (1886–1961), Олександра Екстер (1882–1949) та ін.
Абстракціонізм – безпредметне мистецтво. Походження й формування абстракціонізму в мистецтві першої половини ХХ ст. Теорія і художня практика засновників абстракціонізму: Василь Кандинський (1866–1944), Піт Мондріан (1872–1944), Казимір Малевич. Виникнення угрупувань абстрактного мистецтва «Стиль», «Баухауз», «Конкретне мистецтво», «Коло і квадрат», «Абстракція і творчість». Прагнення художників знайти застосування безпредметним формам у живописі в інших видах мистецтва – архітектурі, декоративному мистецтві, дизайні. Творчість представників школи так званого абстрактного експресіонізму (ташизм) у США Джексона Поллока (1912–1956) та Марка Тобі (1890–1976). «Чистий психічний автоматизм», суб‘єктивна підсвідома імпульсивність, культ несподіваних кольорових і фактурних сполучень як метод абстрактного експресіонізму. Основні положення естетики абстрактного мистецтва: принципове відмовлення від зображення реального світу, принцип створення картини як самостійного об‘єкту, особливої реальності, механізму або організму, що має свою структуру, свій порядок форм, незалежні від зорового уявлення. Геометрична абстракція та функціоналізм в мистецтві 1920–1930-х рр. Неопластицизм як один з ранніх різновидів абстракціонізму. Художники творчого об‘єднання «Стиль». Прагнення творців неопластицизму до універсальної гармонії, врівноваженості, використання лише горизонтальних і вертикальних ліній, що перетинаються під прямим кутом, обмеження кольору трьома чистими основними кольорами: червоним, синім і жовтим, до яких можливо додавати білий і чорний. Творчість Піта Мондріана (1872–1944) як творця, ідеолога та провідного представника неопластицизму. Вплив творчих здобутків художника на формування мінімалізму та оп-арту, а також на форми сучасної архітектури, реклами та дизайну. Рекомендована література: Основна: [3], [6], [7], [10], [11], [12], [13], [17], [18]. Додаткова: [25], [26], [28], [29], [33], [38], [41], [44], [48], [49], [50], [52] [67], [70], [71]. Лекція 3. Дадаїзм. Сюрреалізм. (2 год.) Дадаїзм (або дада) – бунтарський напрямок в мистецтві 1916–1922 рр., представники якого вдалися до відкритої конфронтації з існуючою системою естетичних та суспільних цінностей, до руйнування естетики. Історія виникнення дадаїзму в Нью-Йорку і Цюріху, його розповсюдження у Німеччині і Парижі. Засновники дадаїзму Франсіс Пікабія (1879–1953) та Моріс Дюшан (1887–1968) у Нью-Йорку; Тристан Тцара (1896–1927), Гуго Балль (1886–1927), Ганс Арп (1887–1966) та ін.. у Цюриху. Дадаїзм як інтернаціональний культурний рух 1920-х рр., основним завданням якого було відтворення революційного духу своєї епохи і нічим не обмеженого прагнення свободи. Провідні представники дадаїзму: Марсель Дюшан (1887–1968), Франсіс Пікабія, Макс Ернст (1891–1976), Ханс Арп (1886–1966), Курт Швіттерс (1887–1948) та ін. Фотомонтажі Рауля Хаусмана (1886–1971) та Хана Хьоха. Реді-мейд (англ. ready-made – готовий) – термін Марселя Дюшана (1887–1968) для визначення своїх творів, експонованих на виставці 1913 р. в Нью-Йорку. Проблема релятивності естетичного та утилітарного. Реді-мейд як початок радикального перевороту в мистецтві, чітко визначеного розмежування Культури і Пост-культури. Сюрреалізм (від фр. «надреальність») – інтернаціональний, багатоплановий напрям в образотворчому мистецтві ХХ ст. Виникнення сюрреалізму на ґрунті дадаїзму. Використання ключових засобів дадаїзму – «реді-мейд», автоматичне письмо», поєднання в одному творі образів, позбавлених логічних взаємозв‘язків. «Маніфест сюрреалізму», опублікований 1924 р. французьким поетом Андре Бретоном (1872–1966). Прагнення однодумців Андре Бретона – не лише створення нового стилю в мистецтві і літературі, а перетворення світу: несвідоме начало є тою вищою істиною, що має утвердитися на землі. Теорії австрійського психолога Зігмунда Фрейда (1856–1939) про несвідоме як найважливішу сферу людської психіки, значення сновидінь для розуміння справжніх смаків, потягів і причин вчинків людини. Теорія об‘єктивного випадку та випадкової ситуації. Принцип «реальності асоціативних форм». Поєднання ірраціонального з натуралістичним. Проголошення верховенства інтуїтивного і підсвідомого в художній творчості. Перша виставка сюрреалістів 1925 р. та її учасники Джорджо де Кіріко, Пауль Клеє (1879–1940), Жан Арп, Макс Ернст, Ман Рей, Хуан Міро (1893–1983), Пабло Пікассо та ін. Основні стадії розвитку сюрреалізму в образотворчому мистецтві. Життя і творчість Сальвадора Далі (1904–1989) як кульмінація сюрреалізму. Сюрреалізм і скульптура: творчість Генрі Мура (1898–1986), Альберто Джакометті (1901–1966), Хуана Міро. Рекомендована література: Основна: [3], [6], [7], [10], [11], [12], [13], [17], [18], [35], [24], [61] Додаткова: [36], [37], [43], [75].
Лекція 4. Реджіоналізм. Поп-арт. Оп-арт. Кінетичне мистецтво. Ленд-арт. (2 год.) Ріджіоналізм, регіоналізм (від. англ. Regional –місцевий) – напрям у американському живописі 1930-х рр. Прагнення ріджіоналістів створити справжнє американське мистецтво. Звернення до місцевої тематики: життя американського села, маленьких містечок. Намагання ріджіоналістів у період Великої депресії відродити віру американців у спроможність самобутнього розвитку. Провідні представник ріджіоналізму: Томас Харт Бентон (1889–1975), Джон Стюарт Каррі, Грант Вуд (1891–1942), Едвард Хоппер (1882–1967), Пол Семіл, Дейл Ніколс, Найлс Спенсер, Норман Рокуел та ін.
Поп-арт – (popular art – популярне, загальнодоступне мистецтво) – напрям у американському мистецтві 1950–1960-х рр. як реакція на «живопис дії». Роль діяльності об‘єднання молодих художників, архітекторів і критиків лондонської «Незалежної групи» у становленні поп-арту. Перші художні твори у стилі поп-арту вихованців лондонського Королівського художнього коледжу Пітера Блейка, Джо Тілсона та Річарда Сміта. Колаж Річарда Хамілтона «Що робить наші сьогоднішні помешкання такими різними, такими привабливими?» (1956). Особливості виникнення й розвитку поп-арту у США. Провідні представники американського поп-арту: Роберт Раушенберг (1925–2008), Рой Ліхтенштейн (1923–1997), Джаспер Джонс (1930 р.н.), Джеймс Розенквіст, Том Вессельман, Клас Олденбург, Енді Уорхол (1928–1987) та ін.
Оп-арт – (від англ. Optical art – оптичне мистецтво) – напрям мистецтва другої половини ХХ ст. Оптичні ілюзії, основані на особливостях сприйняття пласких і просторових фігур, як творчий метод художників оп-арту. Роль «геометричного» абстракціонізму у виникненні й формуванні оп-арту. Завдання оп-арту як мистецтва зорової ілюзії, як провокування конфлікту між фізичною і видимою формою, долучити глядача до активної творчої співпраці з художником. Провідні художники поп-арту: Бріджет Луїза Райлі (1931 р.н.), Джозеф Альберс (1888–1976), Річард Анушкевич (1930 р.н.), Яків Агам (1928 р.н.) та ін. Творчість Віктора Вазарелі (1906–1997) – найяскравішого представника оп-арту. Кінетичне мистецтво – (грецьк. kinetikos — рух, що призводить до руху) – напрям у сучасному мистецтві, представники якого активно використовують ефекти реального руху всього твору або окремі його складові. Історія зародження й формування кінетичного мистецтва. Використання творчого досвіду художників футуристів, дадаїстів, школи Баухауз у створенні динамічної пластики. Завершення процесу формування кінетизму в творчості художників 1960-х рр. (Ніколля Шеффер та Хуліо Ле Парк). Творчість провідних представників кінетичного мистецтва: Лідней Клак, Жан Тінгелі (1925–1991), Сесар Манріке та ін. Рекомендована література: Основна: [3], [6], [7], [10], [11], [12], [13], [17], [18], [54]. Додаткова: [38], [27], [39], [46], [60], [62]. Лекція 5. Гіперреалізм. Реалізми ХХ ст. (2 год.) Гіперреалізм – напрям в образотворчому мистецтві кінця ХХ ст. Походження дефініції «гіперреалізм». Брюссельська виставка 1973 р. під назвою «Гіперреалізм». Відмінності між гіперреалізмом та фотореалізмом. Естетичні принципи сучасного гіперреалізму. Роль фотографії у творчій практиці художників геперреалістів. Гіперреалізм як антитеза концептуалізму. Проблематика гіперреалізму: реалії повсякденного життя, середовище міста, реклама, макрофотографічний портрет «людини з вулиці». Використання передових технологій і засобів фотографії та кіномистецтва: крупний план, деталізація зображення, оптичні ефекти, поліекран, авторська розкадровка та ін. Творчість провідних представників гіперрреалізму: Гай Джонсон, Дейл Кенігтон, Скот Прайор, Герхард Ріхтер (1932 р.н.), Рафаелла Спенс, Бернардо Торренс, Том Мартін, Омар Ортіс, Хі Ло Чен, Уілл Коттон, Джон де Андреа, Рон Мьюєк та ін. Реалізми ХХ ст. – особливості розвитку реалістичного напрямку в мистецтві ХХ ст. Суперечливість теорії долучення до напряму «реалізм» в його традиційному визначенні понять «магічний реалізм», «метафізичний реалізм», «ідеологічний реалізм», «ріджіоналізм», «сюрреалізм», «гіперреалізм». Прогресивні тенденції реалістичного мистецтва в умовах складних й суперечливих тенденцій розвитку мистецтва ХХ – початку ХХІ ст. Збереження академічної основи художньої майстерності й активне використання творчих здобутків провідних художників – представників нових напрямів в мистецтві кінця ХІХ–ХХ ст.: імпресіонізму, постімпресіонізму, фовізму, експресіонізму та ін. Звернення до традицій народного мистецтва як основи збереження національного «обличчя» в умовах зближення художніх культур та втрати національних відмінностей у західноєвропейському мистецтві ХХ ст. Збереження й розвиток традиційних жанрів образотворчого мистецтва: портрет, пейзаж, натюрморт, жанрова картина тощо. «Живописний реалізм» початку ХХ ст.: Андрес Цорн (1860–1920), Шимон Холлоши(1857–1918), Карой Ференци (1862–1917), Людовик Куба (1863–1956), Джордж Беллоуз (1882–1925), Роберт Хенрі (1865–1929), Уолтер Сіккерт (1860–1942), Филипп Стір (1960–1942) (та ін. «Соціальний реалізм»: Франтишек Купка (1871–1957), Кете Кольвіц (1867–1945), Костянтин Меньє (1831–1905) та ін. «Неоклассика» і національна романтика в мистецтві європейських країн: Аристид Майоль (1861–1944), Еміль Антуан Бурдель (1861–1929) Георг Кольбе (1877–1947), Джорджо Моранді (1890–1964), Ренато Гуттузо (1912–1987), Джакомо Манцу (1908–) та ін. Рекомендована література: Основна: [3], [6], [7], [10], [11], [12], [13], [17], [18], [19]. Додаткова: [42], [44], [55], [59], [73], [75]. ІV. Навчально-методична карта дисципліни «Історія світового образотворчого мистецтва» Разом: 30 год., лекції – 10 год., семінарські заняття – 8 год., індивідуальна робота – 4 год., Модульний контроль – 3 год., залік – 2 год.
V. Плани семінарських і практичних занять
|
