СОЛОНЦІ

Солонцями називають грунти, які у вбирному
комплексі ілювіального горизонту (В) містять багато натрію і
магнію. Вони поширені в субаридних і аридних областях різних термічних поясів, але найбільшу площу вони займають в субборе-
альному поясі. Формуються на рівнинних понижених елементах мак-
рорельєфу таких, як Придніпровська, Середньодунайська, При-
каспійська, Західно-Сибірська низовини.

Кількість опадів на цих територіях коливається від 100 до
550 мм, коефіцієнт зволоження — від 0,2 до 0,9. Важливим фак-
тором формування солонців є інтенсивне випаровування грунто-
вих вод.

Грунтоутворюючими породами для солонців є різноманітні
пухкі дрібнозернисті породи.

Формуються солонці під специфічною солонцевою рослинністю,
для видів якої характерна глибока коренева система (полини, ко-
хія, кермек, камфоросма, піретрум та інші види). На солонцях
Лісостепу і Степу поширена костриця. Біологічна продуктивність
солонців набагато нижча за продуктивність зональних грунтів. На
поверхні солонців багато водоростей (носток і діатомові). Земле-
рийних тварин дуже мало.

Профіль солонцю має таку будову (див. рис. 29.2):

Горизонт А — гумусний, сірого забарвлення, грудкувато-пилу-
ватий, пухкий. Потужність 3—10 см.

Горизонт Е — надсолонцевий, ясно сірого забарвлення, листу-
вато-шаруватої неміцної структури, потужність 5—10 см. Часто
горизонти А і Е важко розмежовувати і тоді горизонт Е познача-
ють індексом А і називають надсолонцевим. Загальна потуж-
ність його досягає 20—30 см.

Горизонт Впа — солонцевий, темно-бурого забарвлення, щіль-
ий, з характерною стовпчастою структурою.

Горизонт Bsa — підсолонцевий. Порівняно з солонцевим має
меншу щільність. Містить карбонати, гіпс і водорозчинні солі.
Загальна потужність горизонтів Впа і Bsa 40—50 см.

Класифікація солонців. За характером водного режиму і комп-
лексом властивостей, які пов’язані з ним (особливості сольового
режиму, накопичення гумусу тощо), солонці поділяють на три ти-
пи: автоморфні, напівгідроморфні і гідроморфні. На підтипи поді-
ляють залежно від розташування в тій чи іншій біокліматичній
зоні (табл. 14).

Крім солонців виділяють солонцюваті грунти (чорноземи, каш-
танові, сіро-бурі та ін.), які мають деякі ознаки солонців: лужну
реакцію, брилисту структуру, щільний і злитий горизонт В, наяв-
ність увібраного натрію (5—15% суми увібраних катіонів).

Генезис солонців вивчало багато вчених (К. К. Гедройц,
В. А. Ковда, О. Н. Соколовський, О. М. Можейко, Б. В. Андрє-
єв та ін.). Численними дослідженнями було встановлено, що про-
філь цих грунтів формується під впливом складної комбінації
процесів, серед яких варто виділити такі:

— процес осолонцювання

Типи	Підтипи
Автоморфні (грунтові води глибше 6 м)   Напівгідроморфні (грунтові води на глибині 3—6 м)     Гідроморфні (грунто- ві води на глибині 1—3 м)	Чорноземні Каштанові Напівпустинні Лучно-чорно- земні Лучно-каш- танові Напівгідро- морфні мер- злотні Чорноземно- лучні Каштаново- лучні Лучні мер- злотні Лучно-болотні

(насичення вбирного комплек-
су натрієм, надходження соди
в грунтовий розчин, пептизація
колоїдів під впливом натрію);

— процес осолодіння (руй-
нування пептизованих мінера-
лів і винесення їх вниз по про-
філю разом з розчиненими ор-
ганічними речовинами);

— елювіально-глейовий про-
цес в надсолонцевому гори-
зонті;

— дерновий процес у верх-
ній частині надсолонцевого го-
ризонту;

— накопичення легкорозчи-
нних солей, гіпсу, карбонатів
в підсолонцевому горизонті;

— оглеєння нижньої части-
ни профілю гідроморфних солонців.

Щодо походження солонців вчені висунули кілька теорій, але
жодна з них не е універсальною. Загальним для всіх теорій є виз-
нання провідної ролі іону натрію в розвитку солонцевих ознак.

Доведено, що солонці в природних умовах утворюються різни-
ми шляхами:

— розсоленням солончаків, засолених нейтральними соля-
ми;

— завдяки дії на грунт розчинів, які містять соду;
— в результаті біогенного накопичення натрієвих солей, в тому
числі і соди, а також внаслідок підняття солей по капілярах у
верхні горизонти з глибини залягання засолених порід;

— накопиченням в грунтах гідрофільних колоїдів, які зумов-
люють формування солонцевих властивостей. Утворення гідрофіль-
них колоїдів зумовлено гальміролізом — руйнуванням натрієвих
мінералів сольовими розчинами.

Характерними властивостями солонців є чітка диференціація
профілю на генетичні горизонти, різкий перерозподіл по профілю
тонкодисперсної маси, висока щільність солонцевого горизонту,
високий вміст водорозчинних солей і увібраного натрію (15—60%
суми увібраних катіонів), лужна реакція грунтового розчину. Со-
лонці мають погані водно-фізичні і фізико-механічні властивості.
В сухому стані вони кам’яніють і розтріскуються, при зволоженні
дуже набухають, стають в’язкими і липкими. В такому стані вони
мають низьку водопроникність. Завдяки високому вмісту гідро- фільних колоїдів солонці утримують значну кількість води, недо-
ступної для рослин.

Солонці у землеробстві можна використовувати лише після до-
корінного поліпшення їх родючості. Основним меліоративним за-
ходом на солонцях є гіпсування з метою заміщення натрію на
кальцій. Для цього в грунт вносять кальцієві солі: гіпс, фосфогіпс,
хлорид кальцію та ін. Гіпсування проводять, як правило, у поєднан-
ні з промиванням грунту прісною водою.

При наявності в підсолонцевому горизонті карбонатів каль-
цію і гіпсу проводять меліоративну глибоку оранку спеціальним
плугом, який переміщує гіпсовий горизонт ближче до поверхні
грунту і перемішує його з масою солонцевого горизонту (само-
гіпсування солонців). Меліоровані солонці потребують високих
доз органічних і мінеральних добрив.

СОЛОДІ

Солоді також поширені у всіх географічних поясах
Землі в умовах помірно посушливого і сухого клімату. Вони трап-
ляються на території Придніпровської, Причорноморської, Там-
бовської, Західно-Сибірської, Прикаспійської низовин, на рівни-
нах Північної Америки, Австралії, в басейнах р. Парана, Уругвай
(Південна Америка), Замбезі (Африка) та в інших регіонах.

Формуються солоді виключно на мезо- і мікропониженнях рель-
єфу наприклад, поди півдня України, під гідрофітними рослин-
ними угрупованнями: заболочені луки, різнотравно-злакові луки,
осикові або березові гаї на западинах тощо.

Отже, солоді — це гідроморфні або напівгідроморфні грунти.
Вони мають різко диференційований профіль, в якому виділяють
такі горизонти (див. рис. 29, 3):

Горизонт О — лісова підстилка або дернина.

Горизонт А — гумусний, буруватого забарвлення, пронизаний коренями трав, часто оторфований. Потужність 3—10 см.

Горизонт Eg — елювіальний, осолоділий, білястий, борошнис-
тий з шарувато-лускуватою структурою. Часто містить залізомар-
ганцеві конкреції та іржаво-охристі плями. Потужність 10—20 см.

Горизонт Bt,g — вимивання, темно-бурого забарвлення, стовп-
чато-призмоподібної структури, з присипкою SiO₂ на гранях
структурних агрегатів, щільний, в’язкий. Потужність 50 см і біль-
ше.

Нижче залягають горизонти Вса, g; Bsa, g, які утворюють по-
ступовий перехід до грунтоутворюючої породи.

За ступенем гідроморфності солоді поділяють на три підтипи:
солоді лучно-степові (грунтові води на глибині 6—7 м), лучні (во-
ди на глибині 1,5—3 м) і лучно-болотні (воли на глибині 1—1,5 м).

На думку К. К. Гедройца (1912), солоді є продуктом розсо-
лення і вилуговування солонців, інакше, солоді утворюються з
солонців в результаті заміщення обмінного Na⁺ на Н⁺. При цьому
руйнуються мінерали грунтового вбирного комплексу. Оксиди,
які при цьому утворюються, виносяться в нижні горизонти. Вино-
ситься також частина органічних речовин. Ці процеси зумовлюють
руйнування солонцевого горизонту, який перетворюється на осо-
лоділий.

У горизонті А солоді містять 3—7% гумусу, в осолоділому —
до 1%. Вбирний комплекс насичений Са²⁺, Mg²⁺ і Na⁺. В горизон-
тах А і Eg часто є водень і алюміній, які зумовлюють кислу ре-
акцію. Горизонт вмивання має нейтральну або слабко лужну ре-
акцію. Висока щільність цього горизонту робить його водонепро-
никним. На ньому часто виникає верховодка, яка перезволожує
верхню частину профілю. Порівняно з солонцями солоді містять
значно менше водорозчинних солей (до 0,3%).

Солоді — низькородючі грунти. Це зумовлено низьким вміc-
том поживних елементів, кислою реакцією верхніх горизонтів, не-
сприятливими водно-фізичними властивостями. Необхідними за-
ходами підвищення їх родючості є глибоке розпушування, внесен-
ня високих доз органічних і мінеральних добрив, вапнування.

Формування солодей на замкнених пониженнях обмежує їх ви-
користання у землеробстві. Тривалий час вони перебувають у пе-
резволоженому стані, що не дає змоги своєчасно проводити по-
льові роботи. Здебільшого солоді використовують як сіножаті і
пасовища.

Розділ 20
ГРУНТИ УКРАЇНИ