Людство планети, яке озброєне потужними тех-
нічними засобами, прямо і опосередковано впливає на стан грун-
тового покриву практично на всій території суші. Чим вищий рі-
вень розвитку продуктивних сил, тим більший цей вплив. Зде-
більшого людина завдає великої шкоди грунтам у процесі вироб-
ничої діяльності. В результаті значні площі родючих грунтів ста-
ють непридатними для використання.
Основними причинами зменшення площі продуктивних земель є ерозія, вторинне засолення зрошуваних земель, затоплення і під-
топлення навколо штучних водосховищ, знищення рослинності і
грунтів при добуванні корисних копалин, відведення земель під
будівництво різноманітних об’єктів, забруднення грунтів шкідли-
вими речовинами, виснаження на гумусні речовини, надмірне ущі-
льнення грунтів важкими машинами та ін. Вони свідчать про те,
що існуючі тепер типи землекористування завдають значної шкоди
грунтовому покриву і природі в цілому. Отже, людина втрачає
продуктивні землі в результаті нераціонального їх використання.
Раціональне землекористування передбачає, насамперед, охо-
рону грунтів від негативних наслідків господарської діяльності
людини. Для цього розроблена і застосовується на практиці сис-
тема грунтозахисних заходів — правових, науково-технічних, со-
ціально-економічних, спрямованих на якісне поліпшення грунтів.
Проте охорона грунтів це не тільки система заходів, а, насам-
перед, система землекористування, яка забезпечує передавання
земель майбутнім поколінням у поліпшеному стані.
Під землекористуванням розуміють порядок, умови і форми
експлуатації земель. Системи і типи землекористування форму-
валися і змінювалися в процесі історичного розвитку людського
суспільства, зміни виробничих відносин, соціально-економічних ук-
ладів з урахуванням природних факторів цієї території.
До природних факторів, які впливають на характер землеко-
ристування, належать: клімат, рельєф, тип грунту і тип рослин-
ності. У різних регіонах ці фактори неоднаково впливають на зем-
лекористування. Клімат визначає еколого-географічні межі по-
ширення культурних рослин і тваринництва. Залежно від ступеня
зволоження цієї території типом землекористування може бути
богарне землеробство, зрошуване землеробство або пасовищне
скотарство.
Землекористування залежить також від крутизни схилів. На
схилах крутизною до 8—10° людина може займатися землеробст-
вом, на крутіших — випасати худобу.
Отже, в окремих грунтово-біокліматичних поясах склалися свої
особливості землекористування. Більшість типів землекористуван-
ня на значних територіях не існує у чистому вигляді. Як правило,
одночасно на тій самій території існують два або три типи землеко-
ристування. Набір їх складається історично як результат багато-
річного досвіду, в якому враховані особливості місцевих грунтів,
рослинності, клімату і рельєфу.
Охорона грунтів в наш час сформувалася як напрям народно-
господарської діяльності і наукових досліджень в рамках пробле-
ми раціонального землекористування. На думку вчених, новою
технологією землекористування може бути «аграрно-лісове» госпо-
царство, змішане використання земель, при якому лісове госпо- дарство поєднується з землеробством, скотарством і риборозведен-
ням. Зрозуміло, що перехід на нову технологію можливий в разі
проведення необхідної роз’яснювальної роботи і соціально-еконо-
мічних перетворень.
Основними умовами раціонального використання земель є: оп-
тимальне співвідношення цілинних ділянок, лісу, ріллі, пасовищ
і сіножатей; склад і співвідношення площ багаторічних і одноріч-
них культур; доцільна мережа і розміщення доріг, населених
пунктів, зон відпочинку, національних парків, заповідників; про-
ведення меліорації і рекультивації порушених грунтів.
Основним завданням охорони грунтів є: підвищення їх родю-
чості, захист від водної і вітрової ерозії, вторинного засолення,
заболочування, підтоплення, надмірного висихання і випасання
худобою, забруднення промисловими відходами тощо.
