Студопедия — Неофройдизм
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Неофройдизм






  1. Предчеловек
  • австралопитек 1,5 млн лет назад
  • человек умелый 2-3 млн лет назад — умение обрабатывать гальку и изготовлять простейшие орудия труда
  1. Древнейший человек
  • питекантроп 1 млн лет назад, о. Ява; ходили на двух ногах
  • синантроп 500-700 тысяч лет назад, Пекин; пользовались огнем
  1. Древний человек
  • неандерталец 100-200 тысяч лет назад, Германия; зачатки речи
  1. Новый человек
  • кроманьонец 30-40 тысяч лет назад; жили общинами, разделение труда
  • современный человек.

 

Неофройдизм

Цей напрям, засвоївши основні схеми й орієнтації ортодоксального психоаналізу, переглянув базову для нього категорію мотивації. Вирішальну роль було відведено впливам соціокультурного середовища та його цінностям.
Уже Альфред Адлер прагнув обґрунтувати несвідомі комплекси особистості соціальними чинниками. Підхід, який накреслив Адлер, розвинула група дослідників, яких традиційно називають неофройдистами. Те, що Фройд пояснював особливостями біології організму, закладеними в ньому потягами, неофройдисти пов´язували з врощенням індивіда в культуру, яка історично склалася. Ці висновки було зроблено на значному антропологічному матеріалі, почерпнутому під час вивчення обрядів і звичаїв племен, далеких від західної цивілізації.
Лідером неофройдизму традиційно вважають Карен Хорні (1885-1953). Вона, спираючись на психоаналітичну практику, доводила, що всі конфлікти, які виникають у дитинстві, породжені стосунками дитини з батьками. Саме через характер цих взаємин в дитини виникає банальне відчуття тривоги, яке відображає її безпорадність у потенційно ворожому світі. Невроз - це ніщо інше, як реакція на тривожність. Збочення та агресивні тенденції, які описав Фройд, є не причиною неврозу, а його результатом. Невротична мотивація набуває трьох напрямів: рух до людей як потреба в любові, рух від людей як потреба в незалежності та рух проти людей як потреба у владі (ненависть, яка породжує протест та агресію).
Пояснюючи неврози, їхній генезис і механізми розвитку конкретним соціальним контекстом, неофройдисти критикували капіталістичне суспільство як джерело відчуження особистості (у значенні, якого цьому терміну надав Маркс), втрати нею своєї ідентичності, забування свого Я тощо.
Орієнтація на соціокультурні чинники замість біологічних визначила особливості неофройдизму. При цьому істотну роль у зародженні цього напряму відіграло те, що його лідери апелювали до філософії марксизму. Під знаком цієї філософії формувалися теоретичні основи російської психології в радянський період.

1.1.1. Аналітична психологія К. Юнга

За К. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, яке утворюється із слідів пам'яті, що залишається від усього минулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народження.

Колективне несвідоме утворюється з різних рівнів, які визначаються загальнолюдською, національною та расовою спадщиною. Найбільше значення мають сліди минулого" тобто досвід тваринних предків людини. Колективне несвідоме виявляється у вигляді архетипів. К. Юнг називав архетипи первинними образами, оскільки вони пов'язані з міфічними і казковими темами. Він також вважав, що архетипи організовують не лише індивідуальну, але і колективну фантазію (наприклад, лежать в основі міфології народу, його релігії, визначаючи психологію народу, його самосвідомість). Через актуалізацію певних архетипів культура робить вплив і на становлення індивідуальної психіки людини.. К. Юнг зарахував до архетипів основні складові структури особистості, виділяючи такі елементи: Персону, Его, Тінь, Аніму (у чоловіків), Анімус (у жінок) і Самість.

К. Юнг створив типологію особистості, в основі якої лежить спрямованість людини на себе або на зовнішнє. Відповідно до цього він розподіляв людей на інтровертів та екстравертів. Інтроверти в процесі індивідуалізації звертають більше уваги на внутрішню частину своєї душі, будують свою поведінку на основі власних ідей, власних норм і переконань. Екстраверти, навпаки, більше орієнтовані на Персону, на зовнішню частину своєї душі, вони легше встановлюють соціальні зв'язки і краще усвідомлюють, що відбувається навколо них. Щодо походження типів, то, за К.Юнгом, вони визначаються не обставинами життя людини, а її природженими властивостями.

Згідно аналітичної теорії, особистість - це сукупність природжених і реалізованих архетипів, а структура особистості визначається індивідуальною своєрідністю співвідношення окремих властивостей архетипів, рівнями несвідомого і свідомого, а також екстра- або інтровертованістю особистості.

1.1.2. Індивідуальна психологія. А. Адлер

Відомим учнем З. Фрейда, який виступив проти біологізаторських тенденцій свого вчителя, був А. Адлер (1870—1937). Він заснував так звану індивідуальну психологію. На відміну від глибинної психології З. Фрейда, в теорії А. Адлера немає жодних постулатів про приховані неосяжні сили і структури психічного життя. Не природжені потяги, не природжені архетипи, а відчуття спільності з іншими людьми, що стимулює соціальні контакти і орієнтацію на інших людей, — ось та головна сила, яка визначає поведінку і життя людини, стверджував А. Адлер.

А. Адлер вважав соціальне почуття природженим, хоча специфічність взаємин людей й визначається характером суспільства, в якому проживає людина. Отже, у цьому аспекті точка зору А. Адлера так само біологічна, як і погляди З. Фрейда і К. Юнга. В той же час Адлер був єдиним, хто вважав найважливішою тенденцією в розвитку особистості її прагнення зберегти в цілісності свою індивідуальність, усвідомлювати і розвивати її. З. Фрейд в принципі відкидав ідею про унікальність кожної особистості, досліджуючи те загальне, що властиве сфері несвідомого.

На думку А. Адлера, структура особистості єдина і тому не може бути розчленованою на три інстанції («Воно», «Я» та «Над-Я»). Детермінантою розвитку особистості є потяг до вищості, прагнення влади, самоствердження. Однак цей потяг не завжди може бути реалізований, наприклад, внаслідок дефектів у розвитку або несприятливих соціальних умов виникає почуття неповноцінності.

Теорія особистості А. Адлера є добре структурованою системою, що базується на декількох базових поняттях: фіктивний фіналізм, прагнення до переваги, почуття неповноцінності і компенсації, суспільний інтерес, стиль життя, креативне «Я».

Фіктивний фіналізм (фіктивні цілі) — суб'єктивні причини психологічних явищ. Психологічні феномени неможливо зрозуміти, не ґрунтуючись на принципі фіналізму, лише фінальні цілі можуть пояснити людську поведінку. Фінальна мета може бути фікцією, тобто недосяжним ідеалом, але є реальною стимул-реакцією і дає остаточне пояснення поведінки.

 

1.1.2. Соціокультурна теорія особистості. К. Хорні

Хорні погоджувалась з Фрейдом в питанні про значення дитячих переживань для формування особистості. Однак Хорні відкидала твердження Фрейда про вирішальну роль інстинктів. Вона не погоджувалась з тим, що сексуальна анатомія дитини диктує певну спрямованість подальшого розвитку особистості. Згідно з її переконаннями, вирішальним фактором в розвиткові особистості є соціальні відносини між дитиною і батьками.

Згідно з Хорні, для дитинства характерними є дві потреби: потреба в задоволенні і потреба в безпеці. Задоволення охоплює всі основні біологічні нужди: в харчах, сні і т.ін. Головною потребою в розвиткові дитини є потреба в безпеці – бути бажаним, любимим, захищеним від ворожого світу. У задоволенні цієї потреби дитина повністю залежить від своїх батьків. Якщо батьки не задовольняють потреби в безпеці, дуже імовірно патологічний розвиток особистості. Багато моментів можуть фруструвати потреби дитини в безпеці: нестійка, навіжена поведінка, насмішки, невиконання обіцянок, занадто часте опікування, а також надання явної переваги її братам і сестрам. Однак основним результатом такого дурного поводження з боку батьків є розвиток у дитини установки базальної ворожості.

В цьому випадку дитина опиняється між двох вогнів: вона залежить від батьків і в той же час відчуває по відношенню до них почуття образи. Цей конфлікт приводить в дію такий захисний механізм, як витіснення. Витіснені почуття ворожості і образи виявляються у всіх взаємовідносинах дитини з іншими людьми як тепер, так і в майбутньому. В цьому випадку говорять, що у дитини виявляється базальна тривога.

Базальна тривога - інтенсивне і універсальне відчуття відсутності безпеки - одна з основних концепцій К. Хорні. 3 точки зору Хорні, базальна тривога у дитини веде до формування неврозу у дорослого. Щоб справитись з базальною тривогою, дитина змушена вдаватись до різних захисних стратегій. Хорні описала 10 таких стратегій, які отримали назву невротичних потреб. В своїй книзі “Наші внутрішні конфлікти” (1945) Хорні розділила список з десяти потреб на три основні категорії, кожна з яких являє собою стратегію оптимізації міжособистісних відносин з метою досягнення почуття безпеки в оточуючому світі.

К. Хорні створила свою теорію психології жінки як новий погляд на відмінності між чоловіками і жінками в контексті соціокультурних впливів. Хорні доводить, що соціальні системи з їх чоловічим домінуванням постійно змушують жінок відчувати себе залежними і неспроможними... Ідеї Хорні, в яких підкреслюється значення культури і статевих ролей, добре узгоджуються з сучасним феміністським світоглядом.

1.1.4. Гуманістичний психоаналіз. Е. Фромм

Найбільш "соціалізованим" ученням неофрейдизму визнається теорія відчуження Еріка Фромма (1900-1980), який стверджував, що проблема відчуження, яку висунув К. Маркс у суспільно-економічному аспекті, слід поширити й на психічну діяльність людини. В умовах науково-технічного поступу людина втрачає зв'язки зі світом таз іншими людьми. Виникає відчуження людини, яке Б. Фромм називає "негативною свободою". Людина стає "вільною від усього" і тому відчуженою. Цей стан пригнічує людину і породжує неврози. Людина потерпає під тягарем свободи, вона не хоче бути "вільною" вона прагне мати певні стосунки з іншими людьми, спілкуватися з ними, але навколишній світ не дає їй такої можливості. Внаслідок чого людина стає самотньою.

Е. Фромм підкреслював двоїсту природу людини. З одного боку, вона тягнеться до незалежності, а з іншого - хоче позбавитися цієї незалежності, яка призводить до відчуження. Для подолання відчуженості Е. Фромм пропонує прищеплювати людям гуманістичні засади, в основі яких лежить почуття любові. Це почуття притаманне найбільш розвиненому типу соціального характеру людини - духовному, продуктивному. Потреба в любові передбачає два її види - любов до себе і любов до інших людей. Відчуження згубно діє на людину, породжує неврози, а любов сприяє її оздоровленню і загалом - покращанню суспільства.

У прагненні до подолання відчуженння стимулюючими чинниками є чотири екзистенціальні потреби: у встановленні зв'язків (зближення з іншим через підпорядкування, владу або любов), у подоланні себе (здатність піднятися над своїм пасивним існуванням, будуючи або руйнуючи власне життя), у почутті укорінення (яке породжує почуття стабільності світу, що знову стає для людини рідною домівкою), у самоідентичності ("Я - це Я, і ніхто інший"), у системі поглядів (розвиток послідовного, виваженого погляду на дійсність). Е.Фромм вважав, якщо незадоволена хоча б одна з цих потреб, результатом стає психічне захворювання людини.

Е. Фромм був упевнений, що для кожного історичного періоду характерний прогресивний розвиток індивідуальності відповідно прагненню людей до особистої свободи. Проте, значного рівня автономії і свободи вибору люди досягають ціною втрати почуття безпеки і появою почуття особистої незначущості. Подолання почуття самотності, власної незначущості і відчуженості вимагають відмови від особистої свободи і пригнічують розвиток індивідуальності. Б.Фромм описав декілька стратегій "утечі від свободи":

- авторитаризм, що визначається як "тенденція поєднати себе з іншим, щоб набути сили, втраченої індивідуальним "Я". Мазохічна форма авторитаризму виявляється в надмірній залежвторності особистості, або приречення на безвихідь. Теорія Бріксона про періоди розвитку Его суттєво вплинула на психологію і суміжні галузі наукового знання.

1.2. Диспозиційний напряму у психології особистості

Назва диспозиційного напряму плоходить від англійського слова disposition - Теоретичну його основу вибудовують дві основні ідеї.

Перша полягає в тому, що люди демонструють певну стабільність у своїх вчинках, думках і емоціях, незалежно від перебігу часу, подій і життєвого досвіду. Друга основна ідея диспозиційного напряму пов'язана з тією обставиною, що немає двох людей, повністю схожих між собою.

Гордон Оллпорт, Ганс Айзенк, Раймонд Кеттел - цих психологів об'єднують як представників диспозиційного напряму у вивченні особистості. Диспозиційні психологи погоджувались у тому, що закономірною властивістю особистості є демонстрація певної постійності вчинків, думок, почуттів незалежно від плину часу, подій та життєвого досвіду. Суть особистості визначається тими її схильностями, які е її невід'ємним атрибутом і які вона проносить через усе життя. На думку диспозиційних психологів, найсуттєвіші властивості особистості пояснюються такою психологічною реальністю, як риси.

Риси - це фундаментальні одиниці особистості, кожна з яких є узагальнененою схильністю діяти певним чином у відповідній типовій ситуації. Разом з тим, представники цього напряму по-різному визначають кількість та сутність базових параметрів, необхідних для адекватного опису особистості.

Слід зазначити, що далеко не всі психологи погоджуються щодо стабільності особистості. Опоненти цього підходу доводять, що поведінка людини з перебігом часу і у різних обставинах зберігає лише незначну постійність особистісних проявів.

 

1.2.1 Структурна теорія рис особистості. Р. Кеттелл

У визначенні Кеттелла особистість являє собою систему рис, яким він дає власну класифікацію. На його думку, риса - це деяка ментальна сутність, що відповідає за узгодженість спостережуваного поведінки. Далі він розрізняє вихідні і поверхневі риси. Перші являють собою реальні внутрішні сили особистості, що лежать в основі і надалі визначають множинні зовнішні прояви. Поверхневі ж риси є відкритими, видимими змінними, що відбуваються на поверхні. Вони - всього лише продукт взаємодії вихідних рис, тому не такі значущі. Вихідні риси Кеттелла ділить на формовані середовищем і конституціональні (спадкові).

З модальної точки зору вчений розрізняє риси: динамічні (що призводять до дії в певному напрямку), риси-здатності (що визначають ефективність досягнення мети) і темпераментальні (пов'язані з внутрішніми мотивами особистісних реакцій).

Використовуючи інформацію про різні рисах індивідуума, Кеттелла склав дуже просте рівняння, що характеризує можливе поведінку людини в конкретній ситуації. Воно має вигляд: R = slTl + s2T2 + s3T3 +... + SnTn,

де Т - певна риса; s - її оцінка.

Це специфікаційних рівняння дає можливість передбачити реакцію індивідуума в майбутньому на основі характеристик його особистості, оцінених у сьогоденні. Рівняння можна використовувати в тестуванні.

Особливу увагу у своїх роботах Кеттелла приділяє більш докладного розгляду динамічних рис він поділяє їх на три групи: аттітюди, ерги і почуття.

1.2.2. Теорія типів особистості. Г. Айзенк

Айзенк був глибоко переконаний у тому, що риси особистості й типи визначаються насамперед спадковістю. Відповідно до його теорії, вплив навколишнього середовища практично не важливий для формування особистості. На його думку, генетичні фактори набагато більше впливають на подальшу поведінку, ніж дитячі враження.

Айзенк сформулював концепцію ієрархічної чотирирівневої моделі людської особистості. Нижній рівень - специфічні дії або думки, індивідуальний спосіб поведінки або думки, які можуть бути, а можуть і не бути характеристиками особистості. Другий рівень звичні дії або думки, які за певних умов повторюються. Третій рівень - риси особистості, а четвертий, вищий рівень організації поведінки, - це рівень типів, або суперфакторів.

Айзенк провів детальне емпіричне дослідження психологічних особливостей екстравертів та інтровертів і в світлі його даних можна змалювати їх психологічні портрети.

1.2.3. Г. Олпорт і психологія індивідуальності

Гордон Оллпорт (1887-1967) вважав особистість відкритою системою, розвиток якої здійснюється у взаємозв'язку з іншими людьми. Він виходив з того, що людина перш за все соціальна, а не біологічна істота і тому не може розвиватися без контактів з довколишніми людьми, з суспільством. Звідси його різке неприйняття положення психоаналізу про антагоністичні, ворожі стосунки між особистістю і суспільством. Оллпорт вважав, що взаємини особистості з суспільством є не прагненням до адаптації, а взаємодією.

Особистість, за його визначенням, - це динамічна організація особливих мотиваційних систем, звичок, установок і особистісних рис індивіда, які визначають унікальність його взаємодії з середовищем, передусім соціальним. Однак, у цих стосунках немає рівноваги між довкіллям і людиною. Людина повинна весь час встановлювати нові стосунки і розвивати наявні. Отже, постійний розвиток особистості є основною формою її існування.

Оллпорт стверджував, що кожна людина неповторна і індивідуальна, оскільки вона є носієм своєрідного поєднання якостей, потреб, які він називав рисами. Особистісна риса - це готовність (диспозиція) поводитися схожим чином у різних ситуаціях. Особистісні риси визначають схожість поведінки індивіда, незважаючи на плин часу та зміну ситуацій.

Риси особистості Оллпорт поділяв на основні та інструментальні. Основні риси стимулюють поведінку і є природженими, генотипічними, а інструментальні - формуються в процесі життя людини, тобто є фенотипічним утворенням. Основні риси гармонійно пов'язані з інструментальними, що й сприяє формуванню особистості. Сукупність цих рис і складає ядро особистості, надає їй унікальності й неповторності. Хоча основні риси й природжені, вони можуть видозмінюватися, розвиватися протягом життя, в процесі спілкування людини з іншими людьми. Суспільство стимулює розвиток одних рис особистості і гальмує розвиток інших.

У подальших працях Оллпорта риси отримали назву диспозицій, серед яких він виділив три типи: кардинальні, центральні й вторинні.

1.3. Загальна характеристика гуманістичного напряму

У гуманістичній психології людину розглядають як свідому і розумну істоту, активного творця власної особистості та свого стилю життя. Людина визначається прагненням до самовдосконалення. Сама сутність людини зумовлює її постійний рух до творчості й самодостатності, якщо цьому процесу не перешкоджають обставини.

Прихильників гуманістичних теорій особистості насамперед цікавить те, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події у своєму житті. Вони описують феноменологію особистості, а не шукають їй пояснення; тому теорії даного типу іноді називають феноменологічними. Описи особистості і подій у її житті тут в основному зосереджені на дійсному життєвому досвіді, а не на минулому або майбутньому, подаються в термінах типу "сенс життя", "цінності", "життєві цілі" тощо.

Цей напрям, засвоївши основні схеми й орієнтації ортодоксального психоаналізу, переглянув базову для нього категорію мотивації. Вирішальну роль було відведено впливам соціокультурного середовища та його цінностям.

 

1.3.1. Феноменологічна теорія особистості К. Роджерса

Однією з важливих особливостей теорії Роджерса є феноменологічний підхід до особистості, згідно з яким, основою особистості виступає психологічна реальність, тобто суб'єктивний досвід, відповідно до якого інтерпретується дійсність. Визначальну роль у поведінці людини відіграє її здатність пізнавати світ і створювати на цій основі суб'єктивну реальність, тобто реальність свідомо сприйняту особистістю в даний момент часу.

Фундаментальне поняття теорії Роджерса - "Я-концепція", що складається із сприйняття себе і своїх взаємин з іншими людьми, а також з цінностей "Я". Я-концепція включає не лише сприйняття себе реального, але також і уявлення про те, якою би людина хотіла бути. Не зважаючи на те, що "Я" людини постійно змінюється в результаті досвіду, уявлення людини про себе залишається відносно постійним.

Згідно теорії К.Роджерса, основною рушійною силою функціонування особистості є тенденція до самоактуалізаціїу тобто потреба людини реалізувати свої природні потенційні можливості. Люди здатні визначати свою долю, вони відповідальні за те, які вони є, тобто свобода самовизначення закладена в їхній природі. Для людей природно рухатися в напрямку дедалі більшої диференціації, автономності, зрілості.

Залежно від того, яку увагу отримувала людина протягом життя, формується той або інший тип особистості. За Роджерсом, існує два протилежні типи особистості: "повноцінно функціонуюча" і "непристосована";.

Відкриття Роджерса пов'язані не лише з новим поглядом на само-актуалізацію і самооцінку людини, але і з його підходом до психокорекції. Карл Роджерс стверджує, що основний бар'єр, який заважає людям спілкуватись, - це природна тенденція обговорювати, оцінювати, схвалювати чи засуджувати поведінку чи твердження інших. Створений ним напрямок психотерапії отримав назву клієнтцен-трована терапія, одним із принципів якої є безоціночне сприйняття клієнта і його проблем.

1.3.2. Теорія само актуалізації А. Маслоу

Американський психолог А. Маслоу (1907-1970) - один із основоположників гуманістичної теорії, головною характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації, самовираження, до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба нести людям добро. Він стверджував, що людині не властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, як вважав 3. Фрейд. Навпаки, в них закладено інстинкт збереження своєї популяції, що змушує людей допомагати одне одному. Потреба в самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою - видатним людям. Суспільство може процвітати, якщо воно знаходить шляхи розвитку здорових, сильних, розумово повноцінних особистостей. Поступ суспільства відбувається не революційним шляхом, не соціальними перетвореннями, а задоволенням гуманістичних потреб людини.

За А. Маслоу, ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати за певних умов. Однак, ці потреби в самоактуалізації задовольняються лише під час задоволення інших потреб і передусім фізіологічних. Більшості ж людей не вдається досягти задоволення навіть нижчих потреб. Ієрархія потреб, згідно з Маслоу, охоплює:

- фізіологічні потреби;

- потреби в безпеці;

- потреби в любові й прихильності;

- потреби у визнанні та оцінці;

- потреби в самоактуалізації - реалізації здібностей і талантів.

Самоактуалізацію досягає лише невелика кількість людей, котрі являють собою особистості. Маслоу називає такі їхні особистості,як невимушеність у поведінці, ділову спрямованість, вибірковість, глибину та демократичність у стосунках, незалежність, творчі прояви та ін.

А. Маслоу психологію розглядає як один із засобів, що сприяє соціальному і психічному благополуччю. Вчений вважав,що поняття самоактуалізації особистості – це повне використання людиною своїх талантів, здібностей, можливостей тощо.

Особистісне зростання, за Маслоу, є задоволення чимраз вищих потреб, якими в його ієрархії є потреби в самоактуалізації. Рух до самоактуалізації не може початися, поки індивід не звільниться від домінування нижчих потреб, як від потреби у безпеці та визнанні. Прагнення до високої мети саме по собі є показником психічного здоров’я. Процес особистісного зростання здійснюється шляхом самоактуалізації, що передбачає тривалість, безперервність процесу зростання і максимальний розвиток здібностей.

Розділ 2. Розгляд відносно теорії

2.1.1. Аналітична психологія. К. Юнг.

EGO-СПРЯМОВАНІСТЬ

Нікола Тесла був яскраво вираженим інтровертом, тобто був спрямований на свій внутрішній світ. Він не мав друзів не спілкувався ні з ким ближче ніж з братом, який помер, коли Нікола був ще дитиною, тим самим лишивши відбиток на свідомості молодшого Тесли на все життя. Не можна сказати, що винахідник нікого не любив але свої почуття виражав скупо, часто тримаючи їх у собі. Прослідковується схильність до замкнутості, самітності та зосередженість на собі. У своїй автобіографічній книзі Нікола Тесла не згадує жодної людини, яку назвав би другом, а роботу в лабораторії проводив сам, дослухаючись до внутрішнього голосу. На думки інших, ще з підліткового віку не зважав, в ньому жив сильний внутрішній голос і лише одному йому довіряв Тесла. Він завжди вирізнявся оригінальністю мислення, за що його винаходи ставлять ряд з геніальністю Деонардо да Вінчі.

Опираючись на раціональні функції Ніколу Тесла впевнено можна віднести до розумового типу, адже його феноменальний розум, його геніальність не залишає в цьому сумнівів. Більше ніж 1000 його винаходів говорять самі за себе. Але говорячи про ірраціональні функції, Теслу можна віднести до інтуїтивного типу адже він завжди і в усьому спирався на внутрішній голос, на вивільнення якогось підсвідомого «Я».

 

2.1.2. Індивідуальна психологія. А. Адлера

Як на мене, зрілого Ніколу Теслу назвати неповноцінним важко. Він повністю і без залишку віддавався роботі, успіхам в якій був безмежно радий, а от про дитинство так сказати не можна. Нікола ріс одиноким, тихим хлопчиком. В дитинстві часто боявся висловлювати власну думку, недолюблював свого батька, який всіляко обмежував його волю, не дозволивши реалізувати прагнення стати інженером. Звичайно, це не могло безслідно минути не лишивши по собі відбитку в на життєвій позиції зрілого Тесли. Можливо саме через це винахідник мало спілкувався з людьми. Він завжди знав про свій потенціал і користувався ним, нікому нічого не доводячи, а лише керуючись тим, що його винаходи справді можуть стати корисним. Він більше боровся з силами природи, ніж із впливом чужої думки.

 

Особистісний тип Особистісні характеристики Приклади для підтвердження
Керуючий Напористість Навіть після того як американський вкладник Морган перестав спонсорувати лабораторію Тесли, дослідник не припинив своєї роботи, збергши, або виготовивши самостіно потрібну апаратуру, і вже через два роки повністю зміг наздогнати втрачені темпи.
Беручий Дані типи особистості не були чітко простежені у біографії Тесли.
Уникаючий
Соціально-корисний Висока активність Нікола Тесла розробив близько 1000 винаходів, застосування яких не просто не втратило свою актуальність, а знайшло спосіб використання лише тепер. Це він придумав програму електрифікації, винайшов радіо та описав як буде працювати телефон, телевізор, інтернет.
Високий соціальний інтерес Так, звичайно Тесла отримував дохід віз запатентованих і проданих винаходів але майже всі виручені кошти вкладав у нові винаходи, для реалізації задуманого. Він не міг зупинитися на досягнутому, розуміючи, що може принести ще більше, ніж уже було створено ним.
Турбота про інших людей Опрацювавши біографію винахідника, не можу назвати винаходу, який би не був корисним. Звичайно його експерименти з перемінним струмом були небезпечні і наслідки могли бути непередбачуваними і саме тому лабораторії будувалися далеко від міст і великих поселень.

Розглянувши таблицю можна сказати, що Ніколі Теслі властивий соціально-корисний особистісний тип.

 

1.1.3. Соціокультурна теорія особистості. К. Хорні

Опрацювавши біографію Ніколи Тесли, я не знайшла таких рис, які б підходили йому по типах невротичних потреб. Я можу виділити лише потребу у владі, але у владі не над кимось або для самоствердження, а для влади над силами природи. Він прагнув спростувати вже існуючі закони (наприклад, твердження про те, що змінний струм існувати не можна або те, що не можна керувати блискавками).

2.2.1. Феноменологічна теорія особистості К. Роджерс

Згідно теорії К. Роджерса особистість постійно потребує позитивної уваги. За його теорією це основна умова розвитку особистості. Нікола Тесла неординарна особистість оскільки йому не так важливо було почути оцінку з боку інших, як бути впевненим у тому, що він сам робить. Звичайно, він потребував підтримки в моральному плані. Оскільки багато з його винаходів випереджали час, то робота Тесли постійно піддавалася гострій критиці і вважалася непотрібною. Звертаючи на це увагу підтримка зовсім не завадила б. найгостріше це проявилося після низки невдалих дослідів, що супроводилося розчаруванням в собі і відмови від нього спонсорів, що фактично означало банкрутство, а як наслідок неможливість продовження подальшої роботи. Саме в цей період найбільше проявилася потреба в позитивній увазі.

Відносно дитячого віку, то тут все не однозначно. Батьки відносилися до юного винахідника не так, як він це заслуговував. В основному це відноситься до стосунків із батьком. Тесла був приучений до того, що похвалу потрібно заслужити. Виникла потреба у обумовленій позитивній увазі. В той же час мама Тесли намагалася всіляко допомогти синові, доводячи, що він заслуговує на те, аби його любили просто так, без явних на те причин. Отже потреба в безумовній позитивній увазі також частково була реалізована.

 

Риси повно функціонуючої людини

Відкритість переживанню Я не можу сказати, що Тесла був надто експресивним. Його можна назвати скоріше стриманим.
Екзистенційний спосіб життя Нікола ніколи не повторювався. Постійними були лише його ідеали і цілі. Кожен його винахід був унікальним і тому нерідко не сприймався суспільством.
Органомічна довіра Нікола Тесла як ніяка інша відома мені людина вмів прислухатися до самого себе. Він часто стверджував, що для роботи йому не потрібні плани та креслення, йому достатньо повною мірою уявити це, точніше змогти повністю побачити той образ, який виникає в його уяві і змогти роздивитися його. Він опирався на свою уяву і відчуття. Перші ведіння почали з’являтися ще в 15 років і спочатку лякали. «Керувати» ними Тесла навчився лише в 25.
Емпірична свобода Через часту критику, Тесла спочатку був змушений, а потім просто звик, бо знав, що лише він у відповіді за те, що робить опиратися лише на свої сили бо ніхто й уяви не міг, які геніальні ідеї сидять в голові винахідника.
Креативність Ідеї Тесли були на стільки грандіозними, що викликають захоплення до тепер. Він сам сказав: «Багато з моїх винаходів випередили свій час, вони з’явилися надто рано».

2.2.2. Проблема самоактуалізації А. Маслоу

Потреби в самоактуалізації

В юності Н. Тесла мріяв стати інженером але його батько відмовлявся навіть слухати про це і заборонив говорити про науки, прагнучи зробити з сина священника. Нікола вже майже змирився, але відразу після смерті батька подає документи до університету і саме на інженерний факультет як і мріяв раніше. Він прекрасно розумів. Що не зможе реалізувати своїх ідей, не маючи на те спеціальної освіти.

Пізнавальні потреби

Вони почали реалізуватися ще з дитинства оскільки Тесла ріс допитливим і проводив багато часу за книжками. В дорослому віці книги замінили експерименти та власні праці.

Потреба у визнанні

Ніколі потрібно було лише аби його роботу цінували або хоча б підтримували і не визнавали як непотрібну.

Біологічні потреби

Вони задовольняються лише на елементарному рівні. Так, Тесла сам казав про те, що йому вистачає лише чотири години для сну, а в період, коли він працював над винаходом Нікола міг не спати скільки йому було потрібно, не звертаючи уваги й на інші базові потреби.

 

2.3.1. Структурна теорія рис особистості. Р Кеттел

Відчуженість

Нікола Тесла не спілкувався тісно з іншими людьми. Він часто лишався сам, хоча й не намагався уникати інших але так йому краще працювалося, а це було для Тесли головним.

Сміливість, відповідальність

Винахідник часто проводив складні небезпечні досліди і не намагався їх уникати. До того ж він повністю усвідомлював відповідальність за них і знав, що ставить під загрозу життя своє та, можливо, навіть інших. Нікола чітко розумів: якщо щось піде не так йому не уникнути суспільного осуду.

Практичність

Можливо ця риса проявилася саме через те, що на мрії та фантазії не вистачало часу, а ведіння, які бачив Тесла не підкорялися йому в тому плані, як стверджував сам винахідник, що не він був їх автором. До того ж винаходи розроблені Ніколою набули широкого практичного застосування.

Інші вихідні риси не були на стільки категоричними вони могли проявлятися залежно від ситуації і змінюватись відносно обставин і тому чітко виділити ту чи іншу рису важко

 

2.3.2 Теорія типів особистості за А. Айзенком.

За теорією типів особистості Айзенка Нікола Тесла стабільний інтроверт. В нього переважають риси замкнутої, витривалої, стійкої особистості. Такі люди зачасту продукують оригінальні цікаві ідеї.

 

2.3.3. Психологія індивідуальності Г. Оллпорта

Нікола реально сприймав навколишній світ, хоча завжди вірив, що багато в ньому зовсім не таке як здається на перший погляд. Він завжди був впевненим у тому, що робить бо був не просто знавцем своєї справи, а фактично став її головним автором. Тесла завжди хотів аби його винаходи були корисними і був впевнений, що вони стануть в пригоді всім без виключення, так і сталося. Най глобальнішими проектами винахідника стала програма електрифікації, винайдення двигуна, змінного електроструму, розробка радіоприймача, ідея безпровідного зв’язку (телефон, інтернет), телевізора, в що в той час ніхто не вірив і не міг собі уявити. Кожну невдачу Тесла сприймав як досвід і не покидав надій, продовжуючи роботу далі. Він вмів подати і представити себе та свої винаходи (існує неофіційна думка про те, що він міг одночасно співпрацювати з урядами царської Росії та США, не залишалася осторонь Німеччина та інші країни), пізніше слава винахідника почала працювати на нього і тоді вибирали не його, робив вибір він сам.

 







Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 1417. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Тема: Кинематика поступательного и вращательного движения. 1. Твердое тело начинает вращаться вокруг оси Z с угловой скоростью, проекция которой изменяется со временем 1. Твердое тело начинает вращаться вокруг оси Z с угловой скоростью...

Условия приобретения статуса индивидуального предпринимателя. В соответствии с п. 1 ст. 23 ГК РФ гражданин вправе заниматься предпринимательской деятельностью без образования юридического лица с момента государственной регистрации в качестве индивидуального предпринимателя. Каковы же условия такой регистрации и...

Седалищно-прямокишечная ямка Седалищно-прямокишечная (анальная) ямка, fossa ischiorectalis (ischioanalis) – это парное углубление в области промежности, находящееся по бокам от конечного отдела прямой кишки и седалищных бугров, заполненное жировой клетчаткой, сосудами, нервами и...

Метод Фольгарда (роданометрия или тиоцианатометрия) Метод Фольгарда основан на применении в качестве осадителя титрованного раствора, содержащего роданид-ионы SCN...

Потенциометрия. Потенциометрическое определение рН растворов Потенциометрия - это электрохимический метод иссле­дования и анализа веществ, основанный на зависимости равновесного электродного потенциала Е от активности (концентрации) определяемого вещества в исследуемом рас­творе...

Гальванического элемента При контакте двух любых фаз на границе их раздела возникает двойной электрический слой (ДЭС), состоящий из равных по величине, но противоположных по знаку электрических зарядов...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия