Правове регулювання окремих видів інформаційних ресурсів.

Архівні ресурсш Складовою інформаційних ресурсів суспільства є Національний архівний фонд. Відносини, пов'язані із його формуванням, обліком, зберіганням і використанням, регулюються Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи».

Національний архівний фонд є сукупністю архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації.

Під архівним розуміються документ, який незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця і часу створення та

¹ Див., напр.: Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп'ютерної інформації: автореф. дис. на здобутгя наук, ступеня канд. юрид. наук / Азаров Д.С. - К.₅ 2003. - С 9.

КОСТЕЦЬКА TJL

форми власності на нього, припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об'єкта рухомого майна.

Архівний документ, культурна цінність якого визнана відповідною експертизою і який зареєстрований як складова Національного архівного фонду, є документом останнього.

Національний архівний фонд формується з архівних документів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також архівних документів громадян і їх об'єднань. Внесення документів до Національного архівного фонду або вилучення таких із нього здійснюється на підставі експертизи їх цінності комісією з фахівців архівної справи і діловодства, представників наукової і творчої громадськості, інших фахівців.

Принципи та критерії визначення цінності документів, порядок створення та діяльності експертних комісій затверджено спеціальною Постановою Кабінету Міністрів від 16 листопада 2002 р. № 1739,

Документи Національного архівного фонду можуть перебувати в будь-якій формі власності. Право власності на такі документи охороняється законом.

Власністю держави є архівні документи, що нагромадилися за час діяльності органів державної влади, державних підприємств, установ та організацій, а також документи, передані державним архівним установам іншими юридичними і фізичними особами без збереження за собою права власності.

Архівні документи, що нагромадилися за час діяльності органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ та організацій, а також документи, передані архівним відділам міських рад іншими юридичними і фізичними особами без збереження за собою права власності, є власністю територіальних громад.

Архівні документи, що не мають власника або власник яких невідомий, переходять у власність держави на підставі рішення суду, винесеного за заявою державної архівної установи, крім випадків, передбачених законами України.

Власник документів Національного архівного фонду та інші особи, які користуються зазначеними документами, не мають права їх знищувати, пошкоджувати або змінювати зміст цих документів.

Для забезпечення збереженості документів власники або уповноважені ними юридичні чи фізичні особи зобов'язані, зокрема, утримувати в належному стані будівлі і приміщення архівних уста-

S9

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

нов, підтримувати в них необхідний технологічний режим, а також у випадках, передбачених законом, створювати копії для страхового фонду і фонду користування документами Національного архівного фонд}, іншим чином забезпечувати їх збереженість, а у разі віднесення їх до унікальних чи надання у користування поза архівними установами забезпечувати страхування за правилами, встановленими законодавством. Власник, який не забезпечує їх належної збереженості, може бути за рішенням суду позбавлений права власності на ці документи.

Вилучення документів Національного архівного фонду у власника або уповноваженої ним особи без їх згоди, крім випадків, передбачених законами України, забороняється. Документи, вилучені відповідно до закону для провадження дізнання, попереднього (досудового) слідства, здійснення судочинства, підлягають обов'язковому поверненню власнику або уповноваженій ним особі, але не пізніше ніж через один рік після закінчення провадження у справі.

Документи Національного архівного фонду, що натежать державі, територіальним громадам, не можуть бути об'єктом приватизації, купівлі-продажу, застави або інших угод, пов'язаних із переданням права власності, і надаються лише в тимчасове користування. Право власності на зазначені документи може бути передане лише згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і законами України.

Право власності на документи Національного архівного фонду, які не є власністю держави, територіальних громад, передається лише після попереднього письмового повідомлення центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства або уповноважених ним архівних установ за умови отримання новим власником реєстраційного свідоцтва. У разі продажу документів Національного архівного фонду держава має переважне право на їх придбання.

Документи Національного архівного фонду підлягають обов'язковому державному обліку, що ведеться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право на доступ до документів Національного архівного фонду чи їх копій на підставі особистої заяви і документа, що посвідчує особу.

Особи, які користуються документами Національного архівного фонду за службовим завданням, подають документ, що підтверджує їх повноваження. Вимагати від користувачів надання документів, не

КОСТЕЦЬКА Т.Л,

передбачених законом, забороняється. Про відмову в доступі до документів користувачеві повідомляється письмово із зазначенням вичерпних підстав відмови.

Забороняється також відносити до державної або іншої передбаченої законами України таємниці інформацію про місця зберігання документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, а також створювати таємні архіви (архівні установи, про існування яких не заявлено публічно) для зберігання таких документів.

За законом, архівні установи мають право відмовити, зокрема, неповнолітнім, особам, визнаним судом недієздатними, та особам, які грубо порушували порядок користування архівними документами, а також в інших випадках, в доступі до документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам.

Доступ до документів Національного архівного фонду, що містять конфіденційну інформацію про особу, а також створюють загрозу для життя чи недоторканності житла громадян, обмежується 75 роками від часу створення цих документів, якщо інше не передбачено законом, Раніше зазначеного строку доступ здійснюється з дозволу громадянина, права та законні інтереси якого можуть бути порушені, а в разі його смерті — із дозволу спадкоємців.

Використання відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду, здійснюється шляхом: надання документів для користування фізичним та юридичним особам; видачі архівних довідок, копій документів та іншим способом задоволення запитів фізичних і юридичних осіб; повідомлення про документи, в яких містяться відомості, що можуть бути використані органами державної влади й органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими сторонами: публікування, експонування та в іншій формі популяризації архівних документів тощо.

Інформаційними ресурсами є також бібліотечні фонди. Закон України «Про бібліотеки та бібліотечну справу в Україні», який визначає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечної системи, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Бібліотечна справа визначається як складова інформаційної, культурно-освітньої та виховної діяльності.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Закон визначає, що бібліотека є книгосховищем, зібранням книг і рукописних матеріалів, призначених для громадського або приватного користування; культурно-освітня і науково-інформаційна установа, яка збирає та зберігає друковані і рукописні матеріали та носії і здійснює довідково-бібліографічну роботу.

Із фондів бібліотек, що є у державній і комунальній власності, фондів бібліотек самоврядних організацій, взаємопов'язаних скооперованим комплектуванням, єдиним довідково-пощуковим апаратом, системою депозитарного зберігання, перерозподілу та спільним використання фондів, і які відображають науковий, культурний, інформаційний потенціал суспільства складається Державний бібліотечний фонд України.

Особливо цінні, рідкісні документи та колекції включаються до Державного реєстра національного культурного надбання України (положення, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. № 466).

Комплектування бібліотечних фондів здійснюється шляхом отримання обов'язкового примірника документів у порядку, встановленому Законом України «Про обов'язковий примірник документів», що випускаються за цільовими програмами книговидання, придбання документів за готівковий і безготівковий рахунки, документообміну, отримання в дарунок, депонування та іншого безкоштовного одержання документів.

Бібліотеки можуть створюватися на основі всіх форм власності. Право на заснування бібліотек належить органам державної влади, місцевого самоврядування, самоврядним організаціям та юридичним особам, у тому числі іноземним.

Право на бібліотечне обслуговування, вільний вибір бібліотек відповідно до своїх потреб має, за законом, кожний громадянин України, а також іноземці та. особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах. Це право забезпечується створенням мережі бібліотек та різноманітністю їх видів, безкоштовністю основних бібліотечних послуг.

Доступ до документів та надання бібліотечних послуг користувачам здійснюються з додержанням вимог щодо забезпечення охорони державної таємниці, забезпечення зберігання фондів бібліотек, а також відповідно до статутів (положень) бібліотек, правил користування ними. Так, наказом Міністерства культури України від 5 травня 1999 p., № 275, затверджено «Типові правила користування бібліотеками в Україні», на підставі яких кожна бібліотека розробляє власні

КОСТЕЦЬКА ТА.

правила користування відповідно до її статусу, цільового призначення, складу користувачів, спеціалізації бібліотечних фондів.

Запитаний для самоконтролю

1. Розкрийте поняття науково-технічної інформації.

2. Чи може науково-технічна інформація бути об'єктом права власності?

3. Що є інформаційними ресурсами науково-технічної інформації?

4. Визначте поняття реклами та її основні види за чинним законодавством.

5. Що означає поняття «медична інформація» у вузькому та широкому значеннях?

6. Визначте поняття «екологічна інформація». Які відомості за чинним законодавством становлять її зміст?

7. Який зміст має поняття «геологічна інформація»?

8. Що розуміється під поняттям «комп'ютерна інформація»?

9. Визначте поняття «архівний документ». Назвіть основні нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини доступу до архівних документів.

10. В яких випадках право на користування архівними документами може бути обмежене?

11. Яким встановленим законодавством способом здійснюється комплектування бібліотечних фондів?

TEMA 9. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ

Види інформації з обмеженим доступом. Поняття і види таємної інформації. Державна таємниця як об'єкт правового регулювання. Правове регулювання конфіденційної інформації. Різновиди конфіденційної інформації. Правовий режим конфіденційної інформації, що є власністю держави. Проблеми правового регулювання комерційної таємниці. Професійна та службова таємниця.

Ключові слова: таємна інформація, конфіденційна інформація, державна таємниця, банківська таємниця, комергййна таємниця, професійна, службова таємниця, адвокатська таємниця.

На рівні дефініції поняття інформації з обмеженим доступом у чинному законодавстві відсутнє, тому узагальнено під такою можна розуміти відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей¹.

Подібне визначення базується, зокрема, на положеннях ст. ЗО Закону «Про інформацію», за якими громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Передбачено також, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

Марущак А. Правові основи захист}' інформації з обмеженим доступом: курс лекцій / А. Марущак. ~ К.: КИТ, 2007. - С 23.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правом режимом поділяється на конфіденційну та таємну.

При цьому слід наголосити, що неповнота, непослідовність і суперечність правових норм щодо інформації з обмеженим доступом, зумовлює різні підходи в спеціальній, зокрема навчальній, літературі до визначення системи відомостей, що утворюють таку інформацію. Особливо це стосується кваліфікуючих ознак як конфіденційної, так і таємної інформації.

Конфіденційна інформація, за ст. ЗО (ч. 2) Закону України «Про інформацію», - інформація з обмеженим доступом, що містить відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні держави, окремих фізичних чи юридичних осіб і поширю-ються відповідно до передбачених ними умов.

Таким чином за суб'єктами конфіденційну інформацію можна поділити на таку, яка:

> є власністю держави;

> перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб.

Для збереження інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ, тобто надано статус конфіденційної.

Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідні відносини регулюються «Інструкцією про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. № 1893).

Стосовно змісту передбачено, що до такої інформації не можуть бути віднесені відомості про:

> стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

> аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

> стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення;

> соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення стосовно прав і свобод людини і громадянина, а також фактів їх порушень;

> незаконні дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

> інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

Переліки відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування» («ДСК»), розробляються експертними комісіями згідно з орієнтовними критеріями віднесення інформації до конфіденційної і затверджуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, в яких утворюються або у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебувають ці відомості.

На підставі рішення відповідної експертної комісії інформація включається до переліку відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. При цьому відповідна інформація має відповідати таким вимогам:

1) створюється за кошти державного бюджету або перебуває у володінні, користуванні чи розпорядженні організації;

2) використовується з метою забезпечення національних інтересів держави;

3) не належить до державної таємниці;

4) унаслідок розголошення такої інформації можливе:

~ порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина;

- настання негативних наслідків у внутрішньо- чи зовнішньополітичній, економічній, військовій, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній сферах та у сферах державної безпеки і безпеки державного кордону;

- створення перешкод у роботі державних органів.