Росія за Петра I

 

 

 

 

 

 

 

Росія за Петра I

У Росії у XVIII ст. поряд зі зміцненням і оформленням станового ладу відбуваються глибокі зміни в економічному і соціальному розвитку, зачепили всі сторони народного господарства і соціального обличчя країни. В основі цих змін лежав процес розкладу феодалізму і генезису капіталістичних відносин, що почався ще у XVII ст. Кульмінацією цього процесу стала, звичайно, епоха Петра I (1672-1725) царя-перетворювача. Петро I правильно зрозумів і усвідомив складність тих завдань, котрі стояли перед країною, і приступив цілеспрямовано до їх здійснення.

Абсолютизм і державний устрій. За Петра I в Росії остаточно утвердився абсолютизм, Петро був проголошений імператором, що означало посилення влади самого царя, він став монархом самодержавним і необмеженим.

У Росії була проведена реформа державного апарату - замість Боярської думи засновувався Сенат, до складу якого входили девять сановників, найближчих Петру I. Сенат був законодавчим органом, контролював фінанси країни і адміністрації діяльність. На чолі Сенату стояв генерал-прокурор.

Реформа державного управління торкнулася і систему наказів вони замінялися колегіями, число яких досягало 12. Кожна колегія відала певною галуззю управління: зовнішніми стосунками управляла Колегія іноземних справ, флотом Адміралтейська, збором доходів - Камер-колегія, дворянського землеволодіння - вотчини і т.д. Містами відав Головний магістрат.

У цей період тривала боротьба між верховною та світською владою та Церквою. У 1721 р. була створена Духовна колегія,або Синод, що свідчило про повне підпорядкування церкви державі. У Росії скасовувалася посаду патріарха, спостереження за церквою доручалося обер-прокурору Синоду.

Була реорганізована система місцевого управління, країна була розділена в 1708 р. на вісім губерній (Московську, Петербурзьку, Київську, Архангельську, Смоленську, Казанську, Азовську і Сибірську) на чолі з губернаторами, у віданні яких знаходилися війська. Оскільки території губерній були величезні, їх підрозділів на 50 провінцій. У свою чергу провінції ділилися на повіти.

Ці заходи свідчили про створення в Росії єдиної адміністративно-бюрократичної системи управління - неодмінного атрибуту абсолютистського держави.

Реформи Петра I торкнулися армію та флот. У країні з 1705 р. введена рекрутська повинність, встановлювалась норма виставлення солдата на довічну службу - з 20 селянських дворів один рекрут. Таким чином армія створювалася за єдиним принципом комплектування, з однаковим озброєнням і обмундирування. Вводилися нові військові статути. Було організовано офіцерські училища. В армію поставлялися артилерійські знаряддя, побудовано багато кораблів. Так, до 1725 Балтійський флот мав більше 30 лінійних кораблів, 16 фрегатів і більше 400 інших судів. За Петра I російська армія і флот стали одними з найсильніших в Європі.

Важливим підсумком і законодавчим закріпленням усієї реформаторській діяльності Петра зявився Табель про ранги (1722), що був закон про порядок державної служби. Прийняття цього закону означало розрив з попередньою патріархальної традицією управління, втіленої в місництва. Встановивши порядок чиновиробництва у військовій і цивільній службі не за знатності, а за особистими здібностями і заслугам Табель про ранги сприяв консолідації дворянства і розширення його складу за рахунок відданих цареві осіб з різних верств населення.

1.ЕКОНОМІЧНИЙ Розвиток мануфактурного виробництва характерна ознака економічного розвитку Росії полягала в визначальну роль самодержавного держави в економіці, його активній і глибоке проникнення в усі сфери господарського життя. Заснований Петром 1 Берг-, Мануфактур-, Комерц-колегії - і Головний магістрат були інститутами державного регулювання національної економіки, органами здійснення торгово-промислової політики самодержавства. У промисловій політиці простежуються два етапи: 1700-1717 рр.. - Головний засновник мануфактур - скарбниця; з 1717 мануфактури стали засновувати приватні особи. При цьому власники мануфактур звільнялися від государевої служби. На першому етапі пріоритет віддавався випуску продукції для воєнних потреб. На другому етапі промисловість стала виробляти продукцію і для населення.

Указом 1722 міські ремісники були обєднані в цехи, але на відміну від Західної Європи їх організовувало держава, а не самі ремісники, для виготовлення виробів, необхідних армії і флоту.

Більш високої формою промислового виробництва було мануфактура. В результаті перетворень Петра I в першій чверті XVIII ст. у розвитку мануфактурної промисловості відбувся різкий стрибок. У порівнянні з кінцем XVII ст. кількість мануфактур збільшилася приблизно у пять разів і в 1725 р. склало 205 підприємств.

Особливо великі успіхи були досягнуті в металургійній промисловості, що викликалося необхідністю озброєння армії та будівництва флоту. Поряд із заводами в старих районах (Тула, Кашира, Калуга) виникли заводи в Карелії, а потім на Уралі. Саме в цей період почалося широке освоєння залізних і мідних руд Уралу, який незабаром став основною металургійною базою країни. Виплавка чавуну досягла 815 тис. пудів на рік, за цим показником Росія вийшла на третє місце в світі, поступаючись лише Англії та Швеції. Було організовано велике виробництво міді. На другому місці йшли текстильні мануфактури, що одержали розвиток в центрі країни. Тут працювали також шкіряні підприємства, які забезпечували виробами перш за все армії.

За Петра I в Росії виникли нові галузі: суднобудування, шелкопряденіе, скляне і фаянсове справа, виробництво паперу.

У розвитку великої промисловості велику роль відігравала держава. Воно будувала заводи, допомагало приватним підприємцям, забезпечувало мануфактури робочою силою.

На мануфактурах використаний як вільнонайманий, так і примусову працю селян, які працювали на вотчинних підприємствах своїх поміщиків, а також приписних селян з державної і палацової села. Указом 1721 купцям була дозволена купівля заводів для своїх селян-кріпаків, які стали називатися згодом посесійними. Таким чином, у першій чверті XVIII ст. відбувся стрибок у розвитку великого виробництва і у використанні вільнонайманого праці. Це можна вважати другим етапом у початковий період генезису капіталістичних відносин у промисловості України (перший етап - XVII ст.).

Торгівля. В роки царювання Петра I отримала стимули до розвитку внутрішня і зовнішня торгівля. Цьому сприяли розвиток промислового й ремісничого виробництва, завоювання виходу до Балтійського моря, поліпшення шляхів сполучення. У цей період були побудовані канали, що зєднали Волгу і Неву (Вишньоволоцький і Ладозький). Між окремими частинами країни посилився обмін, зростали обороти російських ярмарків (Макаріївській, Ірбітський, Свенської та ін), у чому проявлялася формування всеросійського ринку.

Для розвитку зовнішньої торгівлі мали важливе значення не тільки будівництво Петербурзького порту, але й підтримка російських купців та промисловців з боку уряду Петра I. Це знайшло відображення в політиці протекціонізму і меркантилізму, у прийнятті заступницького тарифу 1724 Відповідно до нього (а в його розробки брав участь сам імператор) заохочувався вивіз російських товарів за кордон і обмежувався ввезення іноземних виробів. Більшість закордонних товарів обкладали дуже високим митом, доходила до 75% вартості товару. Доходи від торгівлі сприяли накопиченню капіталів у сфері торгівлі, що теж вело до зростання капіталістичного устрою. Загальна особливість розвитку торгівлі полягала в проведенні політики меркантилізму, суть якої полягала в накопиченні грошей за рахунок активного торгового балансу.

Держава активно втручався в розвиток торгівлі:

вводилися монополії на заготівлю і збут певних товарів: солі, льону, юхти, пеньки, тютюну, хліба, сала, воску тощо, що призвело до підвищенню цін на ці товари усередині країни й обмеження діяльності російських купців;

нерідко збут певного товару, на що була введена державна монополія, передавався конкретного відкупники за сплату їм великої суми грошей різко були збільшені прямі податки (митні, питні збори) і т.п.;

практикувалося примусове переселення купців в Санкт-Петербург, який був в той час невпорядкованим прикордонним містом.

Застосовувалася практика адміністративного регулювання вантажопотоків, тобто визначалося, в якому порту і чим торгувати. Грубе втручання держави в сферу торгівлі призвело до руйнування хиткою основи, на якій трималося благополуччя купців, перш за все позикового і лихварського капіталу.

Грошова реформа. В умовах, коли відбулося істотне розширення промислового виробництва, збільшилися обороти внутрішньої і зовнішньої торгівлі, потрібно реформувати грошову систему. Вона склалася в XVII ст. і тепер, в епоху петровськіх перетворень, і перестала відповідати інтересам господарського розвитку. Для оптової торгівлі і зовнішньоторговельних операцій ходила у зверненні срібна копійка виявилася надто дрібної грошовою одиницею. У той же час для дрібної ринкової торгівлі вона була надто цінною. Тому Петро 1 провів реформу монетного справи. Нею передбачалася карбування золотої, срібних та мідних монет. В основу монетної системи був покладений десятковий принцип: рубль, гривеник, копійка. Головними одиницями нової монетної системи стали мідна копійка і срібний рубль, який для полегшення зовнішньоторговельних розрахунків за вагою був прирівняний до талера, використався як грошова одиниця в ряді європейських країн. Карбування монети стала монополією держави.

Сільське господарство. Помітним явищем в історії сільського господарства XVIII ст. став процес територіального поділу праці, що почався ще в XVII столітті. В основному завершилося формування районів, які спеціалізувалися на виробництві певної сільськогосподарської продукції, чіткіше позначилася їх торгова спрямованість. У землеробстві переважало виробництво зернових, технічних культур, серед яких провідне місце займали льон та коноплі.

Соціальна політика. У галузі соціальної політики петрівське законодавство слід було в принципі тієї загальної тенденції, яка намітилася у XVIII ст. Прикріплення селян до землі, зафіксоване Укладення 1649 р., в той період не тільки не змінилося, але і отримало подальший розвиток. Про це свідчить введення нової системи обліку населення та оподаткування, проведене з метою підвищити ефективність контролю за збором податків з населення. Держава, прагнучи виявити кожного індивідуального платника податку, ввів новий принцип оподаткування - подушну подати. Податки стали збиратися - тепер не з двору, а з ревізькій душі 1.У 1718-1724 рр.. була проведена перепис усього податного населення, причому всі внесені в списки повинні були платити певну подушну подати на рік. Введення подушної подати привело до декількох важливих наслідків: закріпленню існуючих соціальних структур, посилення влади поміщиків над селянами і, крім того, поширенню податкового тягаря на нові групи населення.

Інший найбільшої ініціативою в галузі державного регулювання соціальних відносин стала спроба Петра I стабілізувати правлячий клас економічно і політично. У цьому відношенні важливу роль зіграв Указ про порядок спадкування рухомих і нерухомого майна від 23 березня 1714, відомий як указ про майорате. За новим законом всі земельні володіння дворянина повинні були передаватися в спадщину тільки одного старшого сина або дочки, а за їх відсутності - одному з членів сімї. У тривалій історичній перспективі петровський указ зберіг би великі земельні володіння неподільними, перешкодив би їх роздроблення. Проте російське дворянство надзвичайно вороже його зустріло. Указ про майорате, незважаючи на неодноразові нагадування та загрози, так і не було проведено в життя, а в наступні царювання було відмінено. Історія цього законодавчого положення добре показує межі і можливості державного втручання в раціоналізацію соціальних відносин, регулювання правлячого стану.

У той же час він мав важливе значення, тому що з цього моменту дворянський маєток зрівнювалася в правах з боярської вотчиною, відмінностей між ними не стало - маєток, як і вотчина, стало успадкованими. Цей указ знаменував злиття двох станів феодалів в єдиний клас. З цього часу світських феодалів стали називати дворянами.

Якщо Укладення 1649 оформило кріпосне право для основної маси сільського населення, то податкова реформа розповсюдила кріпацтво на верстви населення, які були або вільними (гулящі люди), або мали можливість знайти свободу після смерті пана (холопи). І ті, й інші навічно ставали кріпаками.

Результати перепису населення, проведеної Петром, дають уявлення про чисельність населення Росії, воно становило 15,5 млн. чоловік, з них 5,4 млн. були чоловіки, з яких і стягувалася подати.

Посилення податкового гніту спричинило масову втечу селян. У 1724 р. Петро видав указ, який забороняв селянам йти від поміщиків на заробітки без письмового дозволу. Так у Росії було покладено початок паспортну систему.

3. Азовські походи.

Наприкінці XVII на століття відновилися активні воєнних дій проти Туреччини. Це визначалося багатьма причинами: була потрібна виходу до моря, потрібно було покласти край непрекращавшимися вторгненнями Кримського ханства в южнорусские землі й забезпечити можливість більшого використання коштів і заселення родючих земель Півдня. Під час підготовки першого Азовського походу врахували помилки Кримських походів Голіцина в 1687 і 1689 рр.

Основного удару в 1695 року направили на турецьку фортеця Азов у гирлі Дону. Для походу до Азову виділили 31 тисячу чоловік, добірні російські полки. Облога Азова тривала місяці і лаврів російському зброї не принесла. Попри ретельну підготовку, перший Азовський похід не приніс успіху. Отсутствовало єдине командування, був досвіду облоги сильних фортець, бракувало артилерії. Та головне, у обложили був флоту, щоб блокувати Азов із боку моря, и перешкодити доставці підкріплень, боєприпасів та продовольства осаждённым.

З осені 1695 р. почалося підготування до нового походу. Указ про будівництво флоту вийшов друком січні 1696 р. Петро влаштовує верфі у Воронежі та інших околишніх місцях. Було побудовано 2 великих корабля, 23 галери, 4 брандера і 1300 стругов. Сюди, до Воронежу, стягнули війська — до 40 тисяч солдатів та стрільців. До Азову рушила армія, вдвічі більша, ніж у 1695 р., та19 липня 1696 року Азов узяли.

То був перший великий зовнішньополітичний успіх Петра I. Проте, Османська імперія продовжувала контролювати Керченську протоку й Чорне море, опанувати яким було тільки внаслідок довготривалої й важкої війни, у якій були потрібні союзники. Їх пошуки з'явилися одній з причин "Великого посольства" до Європи (1697-1698).

2. Велике посольство 1697 -1698 рр.

У історії Другої світової дипломатії важко знайти інше настільки значна підприємство. Велике посольство, що складається з 250 людина, очолюваних адміралом Ф.Я.Лефортом, генералом Ф.А.Головиным і П.Б.Возницыным, відправлялося з Москви 9 березня 1697 року. У його був і сам Петро I під назвою "урядника Преображенського полку Петра Михайлова".

Цілі Великого посольства: 1) розширення антитурецькою коаліції через включення у ній держав, які мали потужними військово-морських сил (Англії, Голландії); 2) ознайомлення з економікою й участі державним пристроєм країн Європи, ні з постановкою військової справи (вивчення кораблебудування, збройового виробництва, фортифікації); 3) вербування іноземних фахівців; 4) закупівля озброєння. Посольство відвідало Польщу, Пруссію, Францію, Голландію, Англію, Австрію.

У результаті переговорів з'ясувалося, що шансів на висновок союзу у Європі для війни із Туреччиною немає: європейські держави готувалися до війни друг з одним за іспанське спадщину. Це виключало змога Росії продовження війни із Туреччиною, однак у умовах можна було розпочати війну за виходу Балтийскому морю, бо Швеція у цій обстановці не могла прогнозувати підтримку жодній із великих країн Європи. Боротьба за Балтію диктувалася багатьма обставинами, передусім, необхідністю повернення древніх російських земель у Фінської затоки, і навіть об'єктивними потребами розвитку економіки країни, її ринку, вкрай нуждавшегося в розширенні зовнішніх економічних зв'язків.

Росія вирішила спробувати залучити до свій бік Польщу й Данію, які мали серйозні протиріччя зі Швецією у Прибалтиці. Особливо була позиція Польщі, у якій тим часом відбувалася боротьба у зв'язку з виборами нового короля. Найбільші змогу зближення Польщі та Росії відкривала перемога кандидатури саксонського курфюрста Августа. Дипломатична та військова допомогу, надана йому Росією, сприяла його перемозі під час виборів та затвердження польською престолі. У результаті Росія війні зі Швецією мала союзниками Польщу, Саксонію і Данію.

Але починати війну з Швецією до замирення із Туреччиною було неможливо, оскільки це складало реальну загрозу війни на два фронту. Е.И.Украинцев, старий будинок і досвідчений наказовій ділок, посланий Петром, після довгих роздумів і важких переговорів уклав із Туреччиною перемир'я на 30 років. Згідно з умовами Азов і частина азовського узбережжя, у якому будувався Таганрог, відходили до Росії (було дозволено тримати галерний флот в Азовському морі). Цар отримав звістку звідси 8 серпня 1700 року, але в наступного дня оголосив війну Швеції.

3. Перший етап Північної війни 1700 – 1709 рр.