Томас Стюарт. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организаций

Форми страхування

Відповідно закону "Про організацію страхової справи в Україні" виділяється дві форми страхування: обов'язкове і добровільне. Якщо ж мова йде про поділ страхування на державне і приватне, то тут критерієм виділення є форма власності страхової організації. Якщо така організація знаходиться у власності приватних осіб (юридичних та / або фізичних), то здійснюване нею страхування відносять до приватного страхування. Якщо страхова організація знаходиться у власності держави, то таке страхування, відповідно до історично склалася в нашій країні традицією, називають державним.

Обов'язкове страхування

Обов'язковою називається таке страхування, коли держава встановлює обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників страхових платежів. Обов'язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об'єкти страхового захисту, тобто тоді, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання іншої грошової допомоги зачіпає інтереси не тільки конкретної постраждалої особи, а й суспільні інтереси.

Приклади обов'язкового страхування:

· Обов'язкове медичне страхування

· страхування військовослужбовців

· страхування пасажирів

· страхування автоцивільної відповідальності

· страхування професійної відповідальності для деяких фахівців (наприклад, нотаріусів в Україні)

Обов'язкове страхування встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальники - вносити належні страхові платежі.

Закон звичайно передбачає:

· перелік які підлягають обов'язковому страхуванню об'єктів;

· обсяг страхової відповідальності;

· рівень або норми страхового забезпечення;

· порядок встановлення тарифних ставок або середні різниці цих ставок з наданням права їх диференціації на місцях;

· періодичність сплати страхових платежів;

· основні права та обов'язки страховика та страхувальника.

Обов'язкове страхування передбачає, як правило, суцільний охоплення зазначених у законі об'єктів. Наприклад, якщо передбачено обов'язкове страхування пасажирів відповідних видів транспорту, то зобов'язані застрахуватися абсолютно всі, хто збирається зробити поїздку.

При обов'язковому страхуванні, як правило, передбачається нормування страхового забезпечення (наприклад, мінімальна страхова сума).

Добровільне страхування

Добровільне страхування діє в силу закону на добровільних засадах. Закон може визначати підлягають добровільному страхуванню об'єкти і найбільш загальні умови страхування. Конкретні умови регулюються правилами страхування, які розробляються страховиком.

Добровільна участь у страхуванні повною мірою характерно тільки для страхувальників. Наприклад, при укладенні договорів особистого страхування страховик не має права відмовитися від страхування об'єкта, якщо волевиявлення страхувальника не суперечить умовам страхування. Це гарантує укладення договору страхування на першу вимогу страхувальника. Разом з тим страховик не зобов'язаний укладати договір страхування на умовах, запропонованих страхувальником.

Для добровільного страхування характерний вибірковий (не повний) охоплення страхувальників, пов'язаний з тим, що не всі страхувальники виявляють бажання в ньому брати участь. В умовах страхування можуть бути обмеження для укладання договорів зі страхувальниками, не відповідають пропонованим до них вимогам.

Добровільне страхування завжди обмежене за термінами страхування. Є початок і закінчення терміну в договорі. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити тільки шляхом повторного (іноді автоматичного) переукладання договору на новий термін.

Добровільне страхування діє тільки при сплаті разового або періодичних страхових внесків. Несплата веде до припинення договору.

Нормативні акти страхування
Головні нормативно-правові акти з питань регулювання страхової діяльності в Україні:
- Конституція України (статті 46, 49);
- Закон України «Про страхування», прийнятий 7.03.1996 року, зі змінами після 4.10.2001 року;
- Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»;
- «Закон про обов’язкове страхування, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», липень 2004 рік;
- Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;
- Кодекс України про адміністративні правопорушення;
- Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року;
- Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року;
- Закон України «Основи законодавства України про обов’язкове державне страхування» від 14 січня 1998 року;

- Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.
Способи страхування – це процедури, що визначають процес формування та використання страхового фонду. Виділяють наступні:

- самострахування – підприємство або особа сама створює фонд для визначених страхових випадків;

- взаємне страхування – це колективне формування страхового фонду обмеженою кількістю учасників при наявності у них спільного об’єкту страхування або однотипних страхових інтересів (медичне страхування);

- комерційне (ринкове) страхування – передбачає формування індивідуальних фондів страховиків в процесі продажу специфічного товару страхової послуги;

- соціальне страхування – здійснюється шляхом формування централізованих страхових фондів з внесків роботодавців, працівників та держави. Фонди створюються для певних видів соціальних випадків, що регулюються соціальною політикою держави відповідно до міжнародних норм.

 

 

Задача 1

Розрахувати суму страхового відшкодування для страхування автомобіля "Жигулі" з використанням системою пропорційної відповідальності якщо вартіс­на оцінка автомобіля 15540 грн.,страхова сума за угодою страхування 15500 грн, фактична сума збитків внаслідок аварії 14000грн.

Рішення
Пропорційна система передбачає участь страхувальника у відшкодуванні збитків. Рівень відповідальності страховика у відшкодуванні збитків застрахованого на стільки вищий, наскільки менша різниця між вартісною оцінкою об’єкту страхування і страховою сумою:

Q = T*S/W

де Q – страхове відшкодування;

S – страхова сума за угодою;

W – вартісна оцінка об’єкта страхування;

Т – фактична сума збитків.

Q = 14000* 15500/15540 = 13963,96грн.

Сума страхового відшкодування для страхування автомобіля “Жигулі” з використанням системою пропорційної відповідальності буде дорівнювати 13963 грн. 96 коп.

 

Задача 2

Вартість майна житлового будинку складає 23400 грн. Необхідно обґрунтувати вибір системи страхового забезпечення - пропорційної відповідальності або за першим ризиком, якщо у громадянина є кошти для страхування на суму 270 грн. і страховий тариф дорівнює 3 %.

Рішення

Отже, знаючи розмір суми, призначеної для страхування (S) і страховий тариф (Р), визначаємо страхову суму:

S1 = S / P = 270/0, 03 = 9000 грн

Якщо майно житлового будинку буде застраховано за системою першого ризику, то збиток в межах 9000 грн. буде відшкодована повністю, збиток понад цієї суми відшкодуванню не підлягає

Якщо збиток, нанесений майну житлового будинку, становитиме ті ж 9000 ден. од., то відшкодування складе всього

9000*100/23400 = 38,46% або

9000*38,46/100 = 3461,4 ден. од.

Задача З

В результаті пожежі повністю згоріло виробниче підприємство. Його пер­вісна вартість47885 грн. Знос на 01.01 2000 р. складає 18 %. Після пожежі залиши­лись будівельні матеріали на суму4572 грн., їх уцінення складає 62 %. Витрати на рятування будівлі склали 4575грн. Визначити збиток і суму страхового відшкодування за системою пропорційної відповідальності та першого ризику для виробничого підприємства при наступі страхового випадку, якщо страхова сумаза угодою складає 89 % від балансової на 01.01.2000 р. Обґрунтувати вибір системи страхового забезпечення. Розробіть пропозиції для страхової компанії щодо покращення страхового забезпечення виробничого підприємства.

Рішення

Сума зносу на 01.01.2000р. складає 47885*18/100+4575-4572*62/100 =

8621,68 грн. Отже балансова (залишкова) вартість виробничого підприємства

на 01.01.2000р. складає 8621,68грн.

Збиток виробничого підприємства при наступі страхового випадку визначається по формулі:

З = БВ + С – Т x К,

де З – збиток виробничого підприємства при наступі страхового випадку, грн;

БВ – балансова (залишкова) вартість виробничого підприємства на момент страхового випадку, грн.;

С – витрати на рятування виробничого підприємства, грн.;

Т – вартість будівельних матеріалів, які залишились після страхового

випадку і гідних для подальшого використання, грн.;
К – знецінення будівельних матеріалів, які залишились після страхового випадку, грн.

Сума зносу на 12.07.00р. складає 47885*(18/12*8)/100 = 5746,2грн., отже балансова (залишкова) вартість виробничого підприємства на момент страхового випадку 18.09.00р. складатиме:

47885 – 5746,2 = 42138,8 грн.
З = 42138,8 +4575 – 5746,2 = 40967,6грн.

При пропорційній системі сума страхового відшкодування визначається за формулою:

Q = T*S/W
де Q – страхове відшкодування;
W – вартісна оцінка об’єкта страхування;
Т – фактична сума збитків;
S – страхова сума за угодою:

20686,68 * 68/100 = 14066,942грн.

Q = 43840* 14066,942/8621,68 = 71529,144грн.

Страхування за системою першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування у розмірі збитків. Під “першим ризиком” у страховій справі розуміють ризик, вартісна оцінка якого не перевищує страхової суми. При страхуванні за такою системою збитки у межах страхової суми (перший ризик) відшкодовуються у певному обсязі, а збитки, які перевищують страхову суму (другий ризик), страховиком не відшкодовуються зовсім.

Отже, при пропорційній системі страхового відшкодування підприємство отримає 71529,144 грн. При системі першого ризику не отримає нічого, бо сума збитків перевищує страхову суму.
Такім чином ми бачимо, що страхування свого майна при пропорційній системі більш вигідне для підприємства.

 

Задача 5
Розглянути умови користання умовної францизи, якщо страхова сума складає 138 тис.грн, умовна франциза становить 27%, збитки страхувальника дорівнюють 10, 27, 32, 49 тис.грн.
Рішення.
Сума франшизи дорівнює:
27*138000/100 = 37260 грн.

При умовній франшизі не відшкодовується сума збитків у межах суми грошових коштів, які становлять франшизу. Якщо ж сума збитків перевищує франшизу, то вони відшкодовуються у повному обсязі.
Отже, збитки страхувальників А і Б, В не відшкодовуються, бо сума франшизи не перебільшує суму збитків цих осіб.
Збитки страхувальників Г відшкодовуються в повному обсязі, бо сума франшизи перебільшує суму збитків цих клієнтів.

 

Задача6.
Розглянути умови використання безумовної францизи, якщо страхова сума складає 169 тис.грн, безумовна франциза становить 16%, збитки страхувальника дорівнюють 10,26,38,49 тис.грн.

Рішення
Сума франшизи дорівнює:

169000*16/100 = 27040грн.

Для безумовної франшизи з будь-якої суми збитків вираховується франшиза. Отже, збитки страхувальників А, Б не відшкодовуються, бо сума франшизи більша за суму збитків цих осіб.

Збитки страхувальника В дорівнюватиму:

38000 – 27040 = 10960грн.

Збитки страхувальника Г дорівнюватимуть:

49000 – 27040 = 21960грн.

 

 

Томас Стюарт. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организаций

Томас Стюарт — американский экономист и публицист, широко известный своими многочисленными статьями по проблемам мировой экономики, теории управления и развития современных форм услуг в финансовом секторе. В настоящее время он занимает пост члена редакционного совета журнала «Fortune» и отмечен рядом международных премий в области журналистики.

Книга «Интеллектуальный капитал» (1997) имеет особое значение в ряду работ, вышедших в 1996—1997 годах под аналогичным названием в США и Англии. Основной заслугой автора является, на наш взгляд, то, что ему удалось, сохранив все преимущества глубокого анализа, в популярной форме изложить важнейшие проблемы, стоящие сегодня перед экономикой, в которой знания и информация становятся главными производственными ресурсами. Читатель найдет в книге прежде всего впечатляющие примеры успеха корпораций, поставивших во главу угла полное использование творческого потенциала своих работников, ознакомится со статистикой инвестиций в материальные и нематериальные активы, почувствует, сколь масштабной трансформации подвергаются и будут подвергаться современные принципы управления подобными производственными структурами.

Работа Т.Стюарта разделена на три основные части, в первой из которых он рассматривает специфику современной экономики как порождения информационной эры, во второй обращается к понятию интеллектуального капитала как источника ценности компаний и залога их успешного развития, а в третьей исследует процесс становления глобальной экономики эпохи информационных сетей и наднациональных компаний

Стремясь дать читателю адекватное представление о книге Т. Стюарта, мы предпочли включить в этот сборник элементы каждой части его работы. В первой из них наибольшее внимание привлекают главы 2 и 3, озаглавленные «Интеллектуальная компания» и «Интеллектуальный работник», во второй— глава 4 «Скрытые ценности»,и в третьей— глава 10 «Экономическая теория информации» (эти фрагменты соответствуют стр. 20-21, 32-35, 35, 36, 39-40, 41, 42-43, 43-47, 59-60, 60-61,170-172,172-175, 176-180 в издании Doubleday). ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЙ КАПИТАЛ НОВЫЙ ИСТОЧНИК БОГАТСТВА ОРГАНИЗАЦИЙ^*

 

Если вы хотите понять, чем занимается то или иное предприятие, проследите за движением его средств. Компании производят два основных вида затрат. Первый — капиталовложения. Деньги помещаются в недвижимость, оборудование и прочие долгосрочные активы, отдача от которых — в виде прибыли на инвестированный капитал — поступает лишь с течением времени. Помимо вложений в оборудование, организации производят долгосрочные инвестиции в научные исследования, опытно-конструкторские разработки и в подготовку кадров, что тоже является разновидностью капиталовложений, хотя по правилам бухгалтерского учета они обычно проходят по статье расходов. Второй вид затрат — это текущие издержки: зарплата, покупка сырья и материалов, реклама, транспортировка, арендная плата и т. п. Различие между капиталовложениями и расходами не всегда легко определить — поэтому-то, между прочим, бухгалтеры и получают такую высокую зарплату. Однако совершенно очевидно, что «информационный век» коренным образом изменил суть обоих видов затрат.

Рассмотрим ситуацию с капиталовложениями, которую анализирует Бюро экономического анализа (БЭА) при министерстве торговли США. Из его подробных выкладок видно, что с 1982 года затраты предприятий частного сектора на покупку средств производства «промышленного века» — двигателей и турбин, электрораспределительных и контрольных приборов, металлообрабатывающих станков, погрузочно-разгрузочных механизмов и машин общепромышленного назначения, оборудования для сферы услуг, горнодобывающей, нефтяной и строительной отраслей, а также сельского хозяйства — более или менее устойчиво держатся на уровне 110 млрд. долл. в год. Снижаясь в периоды промышленного спада, круто поднимаясь вверх во времена роста, они в среднем составляли названную выше цифрy¹.

В области затрат на приобретение информационной техники наблюдается, однако, постоянный рост. В 1982 году на покупку компьютеров и телекоммуникационного оборудования американские компании израсходовали 49 млрд. долл. К 1987 году эта сумма подскочила до 86,2 млрд. долл. и продолжала расти. Если изобразить динамику капитальных затрат «промышленного» и «информационного» века в виде графиков, то будет видно, что обе линии Пересе- каются в 1991 году, когда расходы на приобретение промышленного оборудования составили 107 млрд. долл., а на закупку информационной техники — 112 млрд. долл. Будем считать его первым годом информационного века. С этих пор компании расходуют больше денег на оборудование, необходимое для сбора, обработки, анализа и распространения информации, чем на машины, предназначенные для штамповки, резки, сборки, погрузки и иного рода действий с материальными предметами.

Приведенные данные впечатляют, но не дают полной картины капиталовложений в информационные системы. В них не учитывается, например, новообретенный интеллект машин, доставшихся нам в наследство от «старой экономики», таких, как программно-управляемые станки. Они также не отражают того обстоятельства, что отдача в виде роста обрабатывающей способности на один доллар капиталовложений в компьютерную технику сейчас высока, как никогда. Так, при увеличении расходов компаний на приобретение компьютеров в первой половине девяностых годов почти вдвое объемы обработанной информации выросли чуть ли не в три раза². В эти данные не включаются также инвестиции в деятельность по приобретению знаний, такую, как научные исследования и опытно-конструкторские разработки. Между тем некоторые компании, в частности японские фирмы, расходуют на эти цели больше, чем на покупку всех видов средств производства. <...>

Какова же отдача от этих капиталовложений? Их последствия трудно предсказать даже в краткосрочной перспективе. На предприятиях первые результаты обычно заключаются в усовершенствовании того, что уже есть: что-то делается быстрее, лучше, дешевле или в большем количестве. Однако у перемен есть и более отдаленные, неожиданные последствия: их невозможно предугадать, но они открывают новые возможности. Готтлиб Даймлер, Рэнсом Олдс, а также их союзники и конкуренты считали, что они просто усовершенствовали лошадь. Откуда им было знать, что распространение автомобиля превратит соседствующую с городом сельскую местность в пригороды, а их появление, в свою очередь, приведет к созданию тысяч новых рабочих мест — ведь нужно же было кому-то прокладывать дороги, строить дома, производить газонокосилки, продавать луковицы тюльпанов и развозить пиццу.