Психология описательная и объяснительная.

Алод — індивідуальна приватна спадкова власність на землю, що вільно відчужувалася.

Беналітет — монопольне володіння феодалів господарськими будівлями.

Бенефіцій — земельне володіння, яке дарувалося великим феодалом (королем) в пожиттєве користування васалам за умови несення військової або адміністративної служби.

Ганза (група покупців) — торговий союз міст Балтійського та Північного морів на чолі з містом Любеком у XII—XVI ст. Офіційно оформлений у 1556 p., формально існував до 1669 p. Назва з'явилась у 1267 p. в англійській королівській грамоті.

Домен — земля, на якій велося господарство землевласників.

Домінікальні землі — поміщицька, державна, церковна земля в Австрійській імперії та на західноукраїнських землях, що входили до її складу

Емфітевтичне право — довго- або вічнострокова оренда.

Євродолари — долари, що продаються за межами США.

Закупи — залежні люди в Київській Русі, які брали у феодала в борг позику (купу) і зобов'язані були відробити її

Залізний шлях — сухопутний торговий шлях, що з'єднував Київ з Тмутараканню, Малою Азією і країнами Сходу.

Золоте забезпечення — запас золота у центральних банках, призначений для покриття банківської емісії, а інколи й для забезпечення поточних рахунків та інших зобов'язань, що належать до оплати.

Капітулярій — закони і розпорядження франкських королів з династії Каролінгів.

Колон — вільний дрібний землероб у Римській імперії у І—II ст. н. е. Статус колонів змінився у IV—V ст. н. е. Комендація — форма перетворення вільних селян назалежних.

Кріпосне право — система права у Середньовіччі, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина- кріпака.

Лен — бенефіцій, що передався у спадок.

Люстрація — інвентаризація у королівських маєтках середньовічної Польщі.

Магдебурзьке право — система міського самоуправління у середні віки

Мануфактура — 1) форма промислового виробництва, яка історично передувала машинній промисловості; характеризується ремісничою технікою і поділом праці; 2) назва деяких текстильних підприємств в Україні та в інших країнах

Нобілі — знать у Стародавньому Римі, привілейована правляча верхівка, сенатори. Нобілітація — отримання дворянства в добу Середньовіччя.

Патронат — 1) за часів Римської республіки — добровільна віддача громадян у покровительство великим землевласникам; 2) у пізній Римській імперії, у добу раннього Середньовіччя — система залежності невеликих власників.

Прекарій — умовне землеволодіння, коли земля отримувалася на строк, визначений її власником.

Пул — одна з форм монополій, яка характеризується тим, що прибуток усіх учасників надходить у загальний фонд і розподіляється між ними пропорційно до розмірів їхніх капіталів.

Райфайзенка — сільський кредитний кооператив, названий ім'ям німецького громадського діяча Райфайзена Фрідріха Вільгельма, засновника кредитних кооперативів у Німеччині. Регалії — за феодалізму в Західній Європі монопольне право королів та великих феодалів на стягнення мита, судових штрафів тощо.

Рустикальні землі — селянські земельні наділи в Австрійській імперії та західноукраїнських землях, що входили до її складу

Рядовичі — залежне населення в Київській Русі, яке слугувало князю договором (рядом

Серваж — форма феодальної залежності селян у Франції в XI—XIII ст

Соляний шлях — сухопутний торговий шлях, що з'єднував Київську Русь з узбережжям Чорного моря.

Тартак — лісопилка в XVI—XIX ст.

Феод — спадкове землеволодіння в Західній Європі у добу Середньовіччя

Цензива — оброчна система користування землею. Челядь — раби в Київській Русі у IX—XI ст. (холопи

Чинш — фіксована плата в грошовій або натуральній формі за користування земельним наділом.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Болотіна Є. Економічна історія. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

2. Борисенко В. Курс української історії.

З найдавніших часів до ХХ ст. – К., 1996. 3. Бобович И. М. Истоия экономики: Уч. пособие. – М.: Проспект, 2002.

4. Голобуцький В. Економічна історія Української РСР. – К.: Вища школа, 1970.

5. Грицак Я. Нарис історії України. – К., 1996.

6. Дерев’янків Т. Промисловий переворот на Україні. Питання теорії та історії. – К., 1975.

7. Економічна енциклопедія: У 3 т. — К.: Академія; Т.: ТАНГ, 2001.

8. Економічна історія України і світу: Підручник / Б. Лановик, М. Лазарович. – К., 2004.

9. Экономическая история зарубежных стран: Курс лекций / Под. ред. В. И. Голубович. – Мн., 1998.

10. Экономическая история. Проблемы, исследования, дискуссии. – М., 1993.

11. Экономическая история зарубежных стран: Капиталистические и развивающиеся страны. – М., 1999.

12. Экономическая история зарубежных стран: Курс лекций / Под. ред. В. И. Голубович. – Мн., 1998.

13. Історія економічних вчень: Курс лекцій / За ред. В. В. Кириленка. – Тернопіль: «Економічна думка», 2007.

14. Історія економічних вчень: Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко та ін. — К., 2001.

15. Історія економічних учень: Підручник: У 2 ч / З ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2005.

16. Історія народного господарства Української РСР: У 3 т. – К.,1983 – 1987.

17. История европы с древнейших времен до наших дней: В 8 т. – М., 1988 – 1990.

18. Калина А.В. Економічна історія. Навч. посібн. для дистанційного навчання. – К.: Університет «Україна», 2007.

19. Кларк Дж. Б. Распределение богатства. — М.: Экономика, 1992.

20. Ковальчук В. М., Сарай М. І. Економічна думка минулого і сьогодення: Навч. посіб. — Т., 2000.

21. Конотопов М. В., Сметанин С. И. История экономики: Уч. для студентов вузов. – М.: Академ. проэкт, 2002.

22. Корнійчук Л. Я. та ін. Історія економічних учень. Навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2002.

23. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Економічна історія України і світу: Підручник. – К., 2001.

24. Лановик Б, Лазарович М. Економічна історія: Курс лекцій. – К., 2003.

25. Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли: от пророков до профессоров. – М.: Дело, 1996.

26. Мешко І. М. Історія економічних вчень. – К.: Вища школа, 1994.

27. Мировое хозяйство и советская экономика: шансы и иллюзии. – М., 1990.

28. Розвиток економічної думки ХХ ст.: лауреати Нобелівської премії в галузі економіки. Навч. посібн./ Укладач В. Соболєв. – Чернівці: Рута, 2002.

29. Самуельсон П. Экономика. В 2-х тт. – М.: Алгон, 1992.

30. Сурин А. И. История экономики и экономических учений. М.: Финансы и статистика, 1999.

31. Титова Н. Е. История экономических учений. Курс лекций. – М.: ВЛАДОС, 1997.

32. Худокормов А. Г. История экономических учений: современный этап. – М.: Инфра, 1998.

33. Україна і світ: Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства: Навч. посібн. / За ред. Б.Д. Лановика. – К., 1994.

34. Юхименко П. І. Економічна історія: Навч. посібн. – К.: Вікар, 2006.

35. Юхименко П., Леоненко П. Історія економічних учень. – К.: «Знання-Прес», 2002.

36. Ядгаров Я. С. История экономических учений. – М.: Инфра, 1998.

37 .http://elartu.tntu.edu.ua/bitstream/123456789/845/1/Tutorial-Levytskyi_V-Economics_and_history_of_economic_thought__2010.pdf

 

Психология описательная и объяснительная.

Дильтей считал, что описательная психология должна существовать наряду с объяснительной, которая ориентируется на науки о природе, и должна стать основой всех наук о духе. В своей критике «объяснительной» психологии Дильтей подчеркивал, что понятие причинной связи вообще не применимо в области психического (и исторического), так как здесь в принципе невозможно предсказать, что последует за достигнутым состоянием. Поскольку дать точное и объективное обоснование полученным при постижении собственных переживаний фактам практически невозможно, психология должна отказаться от попыток объяснения душевной жизни, поставив себе целью описание и анализ психических явлений, стараясь понять отдельные процессы из жизненного целого. Свою психологию Дильтей называл описательной и расчленяющей, противопоставляя описание - объяснению, расчленение - конструированию схем из ограниченного числа однозначно определяемых элементов.

Вольф - различия между описательным и объяснительным методом, а также признание того, что описательная психология является опытной основой и контрольным органом для психологии объяснительной.

Теодор Вайц - обосновал объяснительную психологию по современному естественнонаучному образцу, он предложил наряду с этой объяснительной психологией план психологии описательной.

Описательная психология, соответственно наукам об органической жизни, располагает следующими методическими вспомогательными средствами: описанием, анализом, классификацией, сравнением и учением о развитии; ей предстоит особо развиться в сторону сравнительной психологии и учения о психическом развитии.

Объяснительная или естественнонаучная психология оперирует материалом, доставляемым ей психологией описательной; на нем она исследует общие законы, управляющие развитием и течением психической жизни, и она же устанавливает отношения зависимости, в которых душевная жизнь находится к своему организму и к внешнему миру; она состоит из объяснительной науки о душевной жизни и из науки о взаимоотношениях между этой жизнью, организмом и внешним миром.

Объяснительная психология возникла из расчленения восприятия и воспоминания. Ядро ее с самого начала составляли ощущения, представления, чувства удовольствия и неудовольствия, в качестве элементов, а также процессы между этими элементами, в особенности процесс ассоциации, к которому затем присоединялись, в качестве дальнейших объяснительных процессов, апперцепция и слияние. Таким образом, предметом ее вовсе не являлась вся полнота человеческой природы и ее связное содержание.