Глава 13. ИСПОЛНЕНИЕ ТРЕБОВАНИЙ НЕИМУЩЕСТВЕННОГО

Хутрова підгалузь обробляє хутра лисиць, куниці, видри, норки, шкурки кролів, ховрахів, хом'яків та водяних щурів, овечі шкурки й шту­чне хутро та виготовляє з них хутрові та шубні вироби. У минулому вона мала переважно кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудова­ні і працюють хутрові підприємства в Харкові, Балті (Одеська область), Красиограді (Харківська область), Тисмениці (Івано-Франківська об­ласть), Львові, Одесі, Жмеринці.

У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкурок, що сприяє поліпшенню їх якості, зовнішнього вигляду та асортименту виробів з них. Суттєве значення має використання трикотажного штуч­ного хутра, яке імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро вигото­вляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики в Жовтих Водах (Дніпропетровська область) і Ясіні (Закарпатська область). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку, вдосконалюючи технології обробки хутрової сирови­ни Із застосуванням нових сгінких барвників, впроваджуючи автоматизовані системи управління виробництвом.

7. Проблеми та перспективи розвитку легкої промисловості

 

Проблеми, які існують зараз в промисловості України можна умовно розподілити на три групи:

I. Проблеми, які були породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР:

§ проблема міжгалузевого обміну

§ оптової дистрибуції товарів

§ сировинна проблема (зокрема, проблема давальницької сировини)

§ проблема відносно великих виробничих витрат

§ спаду виробництва протягом 1991-1999

II. Проблеми економіки перехідного періоду (пов’язані з недосконалістю українського законодавства):

§ проблема захисту українського виробника

§ недосконале оподаткування підприємств

III. Економічно-соціальні проблеми, які сформувалися протягом переходу до ринкової економіки

§ проблема великих масштабів тіньового сектору виробництва та імпорту продукції

§ великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього населення)

§ нестача кваліфікованих управлінців

Аналіз проблем

I. Багато проблем, з якими зараз стикається українська промисловість породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР, серед них:

Неможливість здійснення міжгалузевого обміну.

· Підприємства текстильної промисловості спеціалізувалися на виконанні обмеженої кількості технологічних та виробничих операцій і залежали від великої кількості суміжних виробництв-постачальників необхідних комплектуючих. Так, рівень міжгалузевого обміну дорівнював 70-80% продукту який було вироблено.

· Після 1991 року більшість підприємств були відірвані від їх звичних торгівельних партнерів. (До цього часу Росія та Білорусь постачали на українські підприємства сировину: тканини, шерстяні тканини, в’язані та нев’язані тканини).

Сировинна проблема тісно пов’язана з проблемою втрачених взаємозв’язків між галузями та країнами:

· Хоча Південна Україна і була головним виробником бавовни для всього СРСР, але після 1956 року, коли поля бавовника були “перепрофільовані” в кукурудзяні – місцеве виробництво котону було знищено. А це означає, що зараз Україна не може похвалитися розвиненою субіндустрією, яка б постачала сировину для українських виробників одягу.

· Головним постачальником бавовни для України був Узбекистан з Україна імпортувала приблизно 180,000 тон на рік. Бавовна ж, як і хімічні нитки - сировинні компоненти необхідні для в-ва одягу - майже не виробляється Україною.

Тому зараз текстильні підприємства зіткнулися з проблемою відносно великих виробничих витрат.

Проблема виробництва продукції з використанням давальницької сировини.

· Більш як 90% текстильної продукції України виробляється з давальницької сировини. На українських фабриках, відсутні оборотні засоби, щоб почати виробництво конкурентної продукції, погано налагоджена система збуту. Зарубіжні компанії завантажують виробничі потужності українських фабрик (оплата за використання укр.. фабрики здійснюється частиною продукції, яку було вироблено, таким чином українське п-во має кошти, для того, щоб платити заробітну платню своїм працівникам). Натомість іноземна компанія отримує прибутки, реалізовуючи цю продукцію на ринках Західної Європи.

· В 2000 році з давальницької сировини було виготовлено більш як 90% швейних та 70% трикотажних виробів. Так, більшість фірм - такі фірми як “Дана”, “Желань” (власник єдиної на Україні розгалуженої сітки дистриб’юторних магазинів “Михаїл Воронін”) – починали працювати з давальницькою сировиною в 1991 році (тоді її частка складала 90-95% об’єму випуску продукції.) Тепер – планується зменшити цю цифру до 40%.

· Слід зауважити, що т. я. виробництво в швейній індустрії базувалося на давальницькій сировині, в 2000 експорт галузі перевищив імпорт. В 2000, більш як 90% верхнього одягу було вироблено з давальницької сировини.

Проблема дистрибуції товару.

· Централізовану систему оптової та роздрібної дистрибуції товарів було зруйновано. Фабрики були змушені винаходити власні методи для продажу своєї продукції.

· Як результат розпаду старої системи дистрибуції товарів за останні 5 років кількість магазинів, які займалися продажем одягу скоротилася на 23%. Натомість з’явилася безліч базарів.

· Біля 80% від загальнонаціонального продажу одягу здійснюється на базарах, а також через власні магазини підприємств–виробників.

Проблема – застаріле обладнання.

Обладнання фабрик було застарілим вже на момент 1991 року. Тільки наприкінці 1980-х років галузь почала поступово оновлювати свої основні фонди. Але це було зроблено не на всіх підприємствах.

II. Проблеми економіки перехідного періоду:

З іншого боку бачимо проблеми, які є наслідками непослідовної політики реформування української держави:

Проблема захисту українського виробника.

· В Україну продовжує надходити контрабандою текстильна продукція - за оцінками операторів, на українських базарах продається не менш як 70% одягу без відома фіскальних органів. Так, роздрібний продаж офіційно імпортованого товару приносить не більш як 10 млн. грн., за даними ж Держкомстату – імпорт зимового одягу складає 41 млн. грн. (за 2000 рік).

· Як правило, 40-60% тіньового товару потрапляє до України з Турції, Китаю, Польщі. Так, в 2000 році за даними Держкомстата в Україну було ввезено 1,8 млн. шт. Верхнього одягу, з них 1,2 млн. шт. – нелегально. І, уже зараз 80% продукції на ринках – турецького виробництва.

Недосконале оподаткування підприємств.

III. Економічно-соціальні проблеми, які cформувалися протягом переходу до ринкової економіки

Þ Небажання інвесторів вкладати кошти в текстильну пром-ть. Цьому сприяє політична нестабільність в країні, відсутність реформованого податкового законодавства.

Як наслідок, з попереднього пункту випливає проблема

Þ Великих масштабів тіньового сектору. Так, за даними Держкомстату, українські виробники одягу виробили минулого року – 6 млн. шт. верхнього одягу, з них – 1 млн. було реалізовано на вітчизняному ринку. Реально ж на ринку продається вдвічі більше вітчизняного товару – 2 млн. шт.[10, с.57]

Þ Сегмент споживачів з низькими доходами, з місячним доходом меншим, ніж Euro 120 становить приблизно 80% ринку споживачів.

Þ Неконкурентоздатність української текстильної продукції порівняно з дорогим одягом із Західної Європи.

· Українські споживачі воліють купувати фірмові речі, з гарантією якості, і хоча дорогий товар із Західної Європи і забезпечує лише 10-15%, від загального продажу на споживацькому ринку, тобто на Україні в нього мало покупців, але його купують.

· Нездатність конкурувати з більш дешевою продукцією, яка імпортується з Терції, Польщі. Споживачі купують те, що або якісніше або дешевше. Такий товар залишається лідером по продажу – і становить 75-80% від загального продажу.

Þ Виникає необхідність в кваліфікованих управлінцях,які б розумілися на фінансових, економічних принципах функціонування п-ва в умовах ринкової економіки.

Висновок до 2 розділу

Легка промисловість, як і багато інших вітчизняних галузей, переживає чимало проблем у своєму розвитку.

Так, на початок 1991 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які були зайняті у виробництві тканин та суконь, сьогодні їхнє число коливається в межах 100.

До головних проблем галузей легкої промисловості можна віднести:

· Проблема міжгалузевого обміну,

· Оптової дистриб’юції товарів,

· Сировинна проблема (зокрема, проблема давальницької сировини),

· Проблема відносно великих виробничих витрат.

· Спаду виробництва протягом 1991-1999

· Проблема захисту українського виробника,

· Недосконале оподаткування підприємств.

· Великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього населення),

· Нестача кваліфікованих управлінців

3. Пропозиції до розв’язання проблем

легкої промисловості

· Захист українського виробника

Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких законів.

Для розв’язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже – нехай податкова вирішує, розподіляє ці податки [11, с.19].

Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію – 18%, натомість у нас – цілих 20-25%. Що, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж: фабрика- магазин. В найгіршому – повертається у вигляді імпортного товару, вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.

· Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем доходів.

Оскільки дешева продукція користується попитом у населення. То існує конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю. У вітчизняної продукції з’явився ще один конкурент – одяг “Секунд хенд” (тільки минулого року він займав об’єм ринку, який дорівнює приблизно 51.000 тонам або Euro 120 млн. Імпорт “Секунд хенд”: здебільшого (80%) завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що “Секунд хенд” став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на внутрішньому ринку.

Так, загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%, в’язаного одягу – на 22%, і швейних виробів – на 59% від виробництва 1999 року.[1, с.38-39]

Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку. Які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з Китаю.

Так як саме ці громадяни забезпечують основний оборот коштів: адже продажі товарів для цієї групи людей приносять дохід: 60 млн. грн., 15-20 млн. приносять малозабезпечені споживачі і покупці які купують дорогу модний одяг – витрачають на це 10-15 млн. грн. на рік. [10, с.58]

Наступна пропозиція є логічним завершенням попередньої пропозиції:

· “Повернення” на свій внутрішній ринок та закріплення на ньому.

Декілька років тому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку забезпечувала продавцям приблизно 50% продажів. Після кризи 1998 року українським виробникам вдалося заповнити ніші, які звільнилися постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та мілкі виробники одягу.

· Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі.

Українські фірми, які не збанкрутіли протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв”язки щодо постачання сировини з західними експортерами

Котон імпортується з Росії. Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану. Льон – з Росії та Беларусі. Киргиз стан, Молдова та Німеччина є основнимми постачальниками хлопку. Шерсть імпортується з Росії, Беларусі, Литви, Англії.

· Потрібно налагодити нові зв’язки для постачання сировини. Так, вже в2000, імпорт в”язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%.

Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі вже є на українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company (Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV, і Czech-Ukrainian JV Gamayun.

Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії.

· Українські п-ва мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.

Зараз же основна їхня проблема полягає саме у відсутності цієї стратегії. Ця проблема є не тільки в текстильній галузі, і не тільки проблемою українських виробників. І в цьому плані вона є результатом іншої - нестачі кваліфікованого персоналу. Українські виробники текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управляти фінансами на підприємстві.

Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності.

· Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.

Українські компанії, і це особливо виразно видно на текстильній галузі є дуже обмеженими в своїх можливостях “знаходити” фінансові ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так сталося завдяки дуже жорстким фінансовим регуляціям та інструментам, які діють зараз на українському ринку.

 

Глава 13. ИСПОЛНЕНИЕ ТРЕБОВАНИЙ НЕИМУЩЕСТВЕННОГО