Етап зародження документних потоків та масивів у суспільстві

 

Існування людської цивілізації можливо лише за умов спадкоємності соціокультурних традицій поколінь, що здійс­нюється через успадкування суспільне значущої інформації. Передавання інформації може здійснюватися двома основни­ми способами: через безпосередню діяльність; через знакове опосередкування.

При всіх перевагах першого способу він не забезпечує виконання найважливішої соціальної функції — меморіальної або функції пам'яті. Прагнення зафіксувати, зберегти та пе­редати цінні відомості, накопичені суспільною практикою, сприяло винаходу знакових систем, а також засобів та спосо­бів закріплення знаків на матеріальному носії, тобто до появи основних складових будь-якого документа.

Складний процес формування документної комунікації відбувався поступово, протягом кількох сотень тисячоліть, виникненню власне документа передував прадокумент, пе­ріод функціонування якого характеризується як етап заро­дження ДП та М в суспільстві

Найдавніші зразки прадокументів належать до епохи палеоліту (2 мільйони років - 15 тис. років до н.е.). Тоді лю­дина фіксувала своє початкове знання про світ у виді прикрас та насічок на кістках тварин, знаряддях праці (списах, палицях, дрючках та ін.). Для закріплення числової інформації ви­користовувалися кістки плодів, горіхи, зуби та фалангові кіс­тки тварин. Прикладом може бути кістковий браслет із Мезину (пізньопалеолітичне поселення на Чернігівщині), який одночасно виконував функції лічильної бирки, календаря, прикраси та музичного інструменту тину кастаньєт.

Перехід до нової стадії фіксування та передачі інформа­ції здійснюється завдяки виникненню художнього відображення дійсності - живопису. Найдавніші зразки наскального печерного мистецтва знайдено в печері Ла-Феррасі (Франція), де на кам'яних блоках продряпані зображення тварин та жіночі фігурки, які мають орнамент, покритий бурою вохрою (вік знахідки - приблизно 27 тис. років до н.е.).

Про здатність первісних людей свідомо фіксувати на матеріальному носії результати духовної діяльності свідчать також частково оброблені фігурні камені, кістки, ікла, чере­пашки, які використовували як талісмани, амулети, прикраси. Всюди, від Піренейського півострова до Сибіру, зустрічають­ся чуринги - кам'яні та кісткові пластини з зображеннями у вигляді радіальних та поперечних ліній, прямокутників, кон­центричних кіл, спіралей. Значний символічний зміст мали також жіночі статуетки - "палеолітичні Венери", що викорис­товувалися як підвіски. Всі ці предмети виконували знакову функцію, їх поява знаменує важливий період розвитку прадокумента.

За думкою В. А. Соколова, розквіт палеолітичного мис­тецтва означав значне збагачення документного комунікацій­ного каналу та ретроспективної соціальної пам'яті, що було передумовою нових досягнень матеріальної та духовної куль­тури. Так, орнамент та схематизовані зображення первісного мистецтва - це попередники писемності у вигляді піктограм та ієрогліфів.

Дійсно, в епоху мезоліту (14-10 тис. років тому) зо­браження людей та тварин у печерах Європи, Африки, Аме­рики, Австралії мають вже стилізований характер, поряд із ними зустрічається багато символів - стрілки, хрести, кола, овали, прямокутники, змійки, ялинки тощо. Як фарби вико­ристовуються вохра, двоокис магнезію та кольорова глина. Фарби наносилися на малюнки пальцем або пензликом, зроб­леним із шерсті тварин.

Таким чином, у процесі розвитку первісного мистецтва поступово формувалися основні компоненти документа: зна­кова система, засоби та способи фіксування інформації, мате­ріальний носій та його конструкція.

Власне писемність виникла тоді, коли малюнки та зо­браження набули свідомого інформативного характеру, коли за допомогою окремих малюнків — піктограм людина почала цілеспрямовано закріплювати й передавати соціальне значи­му інформацію. Так виникла піктографія (від лат,- "намальо­ваний")- малюнкове письмо, що складалося з окремих зображень, які читалися завдяки певній послідовності розміщення всіх компонентів малюнка.

У часи широкого розповсюдження піктограм існували правила написання різних видів зображень, що передавали ї образи богів, воїнів, міфічних персонажів, сцен релігійного характеру та ін. Велике інформативне навантаження мали кольори: чорний означав ніч, смерть; червоний, жовтий, оранжевий - вогонь, сонце, тепло; блакитний - небо, світ, день, воду; зелений - рослинність, родючість та ін.

Але піктографія не є письмо у власному смислі слова, тому що вона не фіксує певної мови. Можливості піктографії обмежені, оскільки вона непридатна для передавання абстрактних образів та понять.

Наступна стадія розвитку прадокументів як первісних складових ДП та М пов'язана з появою у письмі окремих умовних позначень - символів, які стали основою ідеографії (іdea - ідея, образ та grapho - пишу). Ідеографічне письмо складалося з ідеограм, що передавали окремі поняття, словосполучення поза їх звукового значення, але ідеограми вже відповідали слову або поняттю певної мови.

Більшість дослідників датують виникнення писемності ІV - III тисячоліттям до н. е. Однак, в Ірані знайдено цифрові значки та бирки, датовані 8500 роком до н. е. Поблизу міста Мелітополя на деяких печерах, гротах та плитах Кам'яної Могили знайдено письмена, що належать до 6200 р. до н. е. Фахівці припускають, що їх залишили жреці Шумеру, які відвідували ці місцевості у пошуках місць розселення навколо Чорного моря. На стінах печер красною та чорною фарбами намальовано різноманітні ритуальні сцени: полювання на Не­бесного Оленя, жіночі божества, шумерський бог Місяця, ім'я якого написано на плитах. Можливо, цей своєрідний ар­хів низовин Дніпра став предтечею наступних архівів Месо­потамії.

На гончарних виробах культури Яншао (Китай) знай­шли ідеограми, що використовувалися для позначення цифр 5, 7, 8, - їх датовано V — IV тис. до н. е. Найдавніші піктогра­ми, датовані 3400 р. до н. е., знайдені на глиняних табличках із Ніппура (Південний Ірак).

Ідеографія стала основою писемності всіх широко відо­мих найдавніших цивілізацій - єгипетської, китайської, шу­мерської, в яких було поширене ієрогліфічне (словесне) письмо. Так, у IV тис. до н. е. виник шумерський клинопис. Знаки видавлювали на м'яких глиняних табличках де­рев'яною паличкою - стилем, після обпалювання або вису­шування таблички ставали міцними як камінь. Прямокутний стиль тримали нахилено, видавлюючи одним його кутом, у результаті верхня частина лінії клиновидно стовщувалася (звідси - "клинопис").

Поширення у IV - III тис. до н. е. словесного письма, виникнення засобів та способів фіксування інформації, а та­кож спеціально сконструйованого для цього матеріального носія сприяли зростанню кількості документів, їх змістовно­му розмаїттю, що зумовило початок нового етапу еволюції ДП та М.