Стилі сучасної української літературної мови.

Функціональний стиль – це стилі і мови і мовлення, а точніше – це стилі функціонального аспекту мови.

Функціональний стиль – це різновид мовлення з властивими йому засобами, який використовується для спілкування, повідомлення та впливу.

Форми спілкування разом з екстралінгвістичними чинниками, які його супроводжують, є основою функціональних стилів.

Функціональний стиль мовлення – це різновид літературної мови, який ґрунтується на різних типах мислення і характеризується сукупністю мовних засобів, що відповідають цим типам мислення, а також принципам і прийомам добору елементів мовного коду учасниками спілкування залежно від змісту, контексту та ситуації, в яких вони перебувають.

Функціональні стилі – відкриті різновиди мовного коду, між ними існує взаємодія, взаємовплив. Сукупність стилів становить стилістичну систему мови.

Питання про поділ на функціональні стилі досить складне, в основу кладуть різні засади, проте ми виділяємо: офіційно – діловий (ОДС), науковий (НС), публіцистичний (ПС), художній (ХС), розмовно – побутовий (РПС), конфесійний стиль.

Стилі не відособлені один від одного, кожен має в собі елементи іншого. Крім того, в будь-якому стилі переважають загальномовні, міжстильові засоби. Стилі взаємодіють між собою. Найбільше це стосується художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Більш замкнуті, стійкіші – ОДС,НС, конфесійний стиль.

Під впливом контексту й ситуації спілкування засоби мовного коду можуть варіюватися, що дає підстави твердити про можливість виокремлення не лише функціональних стилів мови, стилів індивідуального мовлення, а й інших категорій, зокрема, регістрів спілкування.

Регістр (лат. registrum – cписок, перелік) – різновид дискурсу, тексту, що сформувався під впливом ситуативного контексту в спілкуванні соціалізованих особистостей. Зв’язки між текстом (дискурсом) і контекстом мають діалоговий характер (текст одночасно віддзеркалює контекст і реалізує його вимоги), тому можна сказати, що регістри і мовленнєві жанри формують дискурс, виступаючи формами його реалізації та існування.

Регістр не тотожне поняття стилю чи підмови. Функціональні стилі мають об’єктивний характер, охоплюють загальноприйняті стилістичні норми. Функціональні стилі мовлення враховують лише один аспект контексту – соціальний. Регістр як організація контексту.

Отже, стиль - це явище, що надзвичайно тісно пов’язане з екстралінгвальним, а точніше, зумовлене ним. Це явище стає зрозумілим лише при врахуванні мети (цілей), завдань, ситуації і сфери спілкування і звісно, змісту спілкування.

Простіше - умовно: як тільки мова починає функціонувати (у дійсності - (насправді) мова завжди в динаміці), то зразу ж підлаштовується під вплив конкретних потреб, завдань спілкування. Інакше: мовні одиниці використовуються згідно з правилами мовних норм і у той же час підлягають іншим законам - законам функціонування, утворення мовлення, що обумовлені комплексом діючих у тій чи іншій сфері спілкування екстралінгвальних факторів. (Комплекс екстралінгвальних факторів надзвичайно багатий і кожен раз виступає у нових поєднаннях.)

Отже, у мові, в мовній свідомості носіїв мови стиль існує у вигляді принципів відбору і поєднання мовних засобів у соціально значимих сферах спілкування. Ці принципи реалізуються в процесі функціонування мови, створюючи системність стилю.

У абстракції система мови (у аспекті її передачі й опису) - як результат функціонування мови в різних сферах спілкування. Тобто у абстрактній системі мови стилі існують як ресурси, а не системи. Спершу вивчаємо фонетику, лексику і граматику мови, а потім - розвиваємо мовлення (практичне засвоєння стилістики). Проблема виділення стилів полягає у тому, що реально б для класифікації виходити із різних функцій мови. Але із трьох функцій виділяють 5 стилів: функція спілкування (розмовний), функція повідомлення (діловий і науковий), функція впливу (ХС і ПС). А як же утворюються пари стилів? Немає відповіді. Очевидно, що потрібно опиратися на сфери спілкування (екстралінгвістичний фактор). Ієрархії екстралінгвістичних факторів відповідає ієрархія в функціонально - стильовій диференціації мови. Схематично так: кожен функціональний стиль поділяється на підстилі, а ті в свою чергу, на більш приватні різновиди аж до появи у мовленні індивідуального. Це не значить, що втрачаються загальні риси макростилю. Наприклад, у всіх різновидах наукової мови зберігаються спільні специфічні риси, що властиві НС взагалі. Але разом з тим залежно від есктралінгвістичних факторів: галузі науки, жанру, завдань, способу викладу, появі у мовленні індивідуальних рис - певне висловлювання (текст) має, крім основних рис НС, певні стильові особливості.

Один текст може містити різні риси (різних стилів). Розрізняють стилетворчі засоби: монологічне чи діалогічне мовлення, масовий чи не масовий характер комунікації, різновиди масової комунікації (лекція, диспут, бесіда) і звісно особливості змісту. Також форма: усно, письмово. Важко врахувати усі екстралінгвістичні фактори. Адже і темперамент, і мовні звички, рівень і характер освіти, інтереси, настрій у момент мовлення важливі. А ще сюди ж зараховують вік, річний доход (прибуток, сімейний стан). Не всі фактори стилетворчі, проте багато впливають на мовлення.

Функціональний стиль базується на принципі соціального вибору. (А вік, стать і подібне не дає можливого вибору).

Отже, до функції стилів - виділяють 5 основних (6-й окремо - конфесійний, фідеїстичний, релігійний).

Суспільні функції мови часто переплітаються, то і функціональні стилі мають специфічні елементи і міжстильові загальномовні засоби.

Класифікація стилів може стосуватися практично усіх розвинених мов.