ПЕРЕДМОВА 9 страницаЗАБРУДНЕННЯ ШУМОВЕ – будь-які звуки, що виникають не з природних джерел. Призводять до підвищення втомлюваності у людини, знижують її розумову активність і працездатність (до 40-70%), спричинюють фізичні та нервові захворювання, а при інтенсивності звуку 90-100 дБ (децибел) – поступову втрату слуху. Музикальні звуки більшої інтенсивності (120-130 дБ) є шумовим наркотиком. При значеннях 170 дБ відбувається контузія і смерть людини. ЗАБРУДНЮВАЧІ – будь-який фізичний агент, хімічна речовина або біологічний вид (головним чином мікроорганізми), що надходять у навколишнє середовище або виникають в ньому в кількості, що виходить за рамки звичайної чисельності, і викликають забруднення середовища. За походженням розрізняють природні і антропогенні забруднювачі, причому деякі з останніх не піддаються біологічній деградації, внаслідок чого вони акумулюються в трофічних ланцюгах. ЗАБРУДНЮЮЧА ВОДУ РЕЧОВИНА – речовина у воді, що викликає порушення норм якості води. ЗАБРУДНЮЮЧА (нормована) РЕЧОВИНА – хімічна або інша речовина або суміш речовин, за якими необхідно встановити ГДК. ЗАКАЗНИК – вилучена із сфери господарського користування територія або акваторія, в межах якої постійно або тимчасово забороняється використання певних видів природних ресурсів (окремих груп тварин, рослин, корисних копалин і т. д.), де перебувають під охороною окремі елементи природного комплексу (рослинні угруповання, мисливська фауна, рибні запаси тощо); ця територія створюється для збереження та відтворення природних комплексів чи окремих їх компонентів. Найчастіше зустрічаються мисливські заказники, які створюються для збереження та відтворення промислових тварин. Виділяють тимчасові і постійні заказники. Останні можуть бути державного та місцевого підпорядкування. ЗАКИСЛЕННЯ, ацидифікація (від лат. кислий) – зсування pH середовища у кислий бік (pH< 6). Однією з причин закислення є кислотні дощі. Оксиди сірки й азоту, що потрапляють в атмосферу внаслідок роботи ТЕС і автомобільних двигунів, поєднуючись з атмосферною вологою, утворюють дрібні крапельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на землю кислотними дощами. ЗАКОН БІОГЕННОЇ МІГРАЦІЇ АТОМІВ (В.І. Вернадського) – міграція хімічних елементів у біосфері та інших геосферах здійснюється або за безпосередньої участі живої речовини, або ж відбувається в середовищі, геохімічні особливості якого зумовлені живою речовиною, як сучасною, так і тією, що функціонувала на Землі в минулі геологічні епохи. ЗАКОН ВЕКТОРА РОЗВИТКУ (ЗАКОН НЕЗВОРОТНОСТІ ЕВОЛЮЦІЇ) – організм, популяція, вид не може повернутися до вихідного або попереднього стану, який вже існує в ряду його пращурів. Екосистема, яка втратила частину своїх елементів або змішалася з іншою в результаті дисбалансу компонентів, може повернутися до первинного стану, якщо в ході змін відбулися мікроеволюційні зміни у межах самих екологічних елементів. ЗАКОН ВНУТРІШНЬОЇ ДИНАМІЧНОЇ РІВНОВАГИ (М. Реймерс) – речовина, енергія, інформація та динамічні якості окремих екосистем та їхні ієрархії взаємопов’язані настільки, що будь-яка зміна одного з цих показників викликає відповідні фізико-структурні кількісні зміни інших, у результаті зберігається загальна сума речовинно-енергетичного та інформаційного балансу при збереженні динамічних якостей екосистеми. Наслідком цього закону є те, що при будь-якому місцевому перетворенні природи відбуваються відповідні реакції у межах біосфери, що спричинює відносну незмінність еколого-економічного потенціалу природних ресурсів. "ЗАКОНИ" ЕКОЛОГІЇ Коммонера – сформульовані в 1974 році американським екологом Б. Коммонером. 1. Все пов'язано з усім. Існує загальний зв'язок процесів і явищ в природі. Закон покликаний застерегти людину від необдуманого впливу на окремі частини екосистем, що можуть призвести до непередбачених наслідків. (Наприклад, осушення боліт призводить до обміління річок). 2. Все має кудись діватися. Відходи від господарської діяльності людини є неминучими, тому необхідно думати як про зменшення їх кількості, так і про шляхи подальшої утилізації. 3. Природа "знає" краще. Цей закон про необхідність організації розумного, свідомого природокористування. Не можна забувати, що людина – теж біологічний вид, що віна є частиною природи, а не її володар. Це означає, що не можна намагатися підкорити природу, а потрібно співіснувати з нею. В умовах, коли ми не маємо повної інформації про механізми та закономірності функціонування природних систем, їх підпорядкування одна одній, без точного знання наслідків перетворення природи неприпустимі жодні її "покращення". 4. Ніщо не дається задарма. Цей закон про необхідність раціонального природокористування. "... Глобальна екосистема являє собою єдине ціле, в рамках якого нічого не може бути виграно або втрачено і яка не може бути об'єктом загального поліпшення". Платити потрібно енергією за додаткове очищення відходів, добривом – за підвищення врожаю, санаторіями та ліками – за погіршення здоров'я людини і т д. 5. Все, що виручено з природного середовища, має бути повернене.
ЗАКОН ЕКОЛОГІЧНОЇ КОРЕЛЯЦІЇ - речовина, енергія, інформація та динамічні якості окремих екосистем та їх ієрархії взаємопов’язані настільки, що що будь-яка зміна одного з цих показників викликає відповідні функціонально-структурні кількісні зміни, при цьому зберігається загальна сума речовинно-енергетичних, інформаційних і динамічних якостей екосистеми ЗАКОН КОНСТАНТНОСТІ (В.І.Вернадського) – кількість живої речовини біосфери (для даного геологічного періоду) є величиною постійною. Будь-яка зміна кількості живої речовини в одному регіоні біосфери призводить до такої ж зміни, тільки з протилежним знаком. Високоорганізовані види замінюються на менш організовані, більші за розмірами – на дрібні, корисні – на менш корисні та навіть шкідливі. Важливий висновок закону – правило обов’язкового заповнення екологічних ніш. ЗАКОН МАКСИМУМУ – кількісна зміна екологічних умов не може збільшити біологічну продуктивність екосистеми та господарчу цінність агро системи зверх речовинно-енергетичних лімітів, які визначаються еволюційними властивостями (включаючи добір і селекцію) біологічних об’єктів та їхніх угруповань. Цей закон широко використовується у США і Канаді для визначення рівноважної врожайності аграрних культур, що вказує на резерви збільшення врожайності без нераціонального використання земель і матеріальних ресурсів. ЗАКОН МІНІМУМУ (Лібіха) – успішну життєдіяльність організму обмежує екологічний фактор, кількість і якість якого близькі до мінімуму, необхідного організму. Витривалість організму визначається найслабшою ланкою в ланцюзі його екологічних потреб. ЗАКОН ОПТИМУМУ – кожний екологічний фактор має певні межі позитивного впливу на організми (зона оптимуму). ЗАКОН ПАДІННЯ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ- у рамках однієї суспільно-економічної формації (способу виробництва) та одного типу технологій природні ресурси стають все менш доступними і потребують збільшення витрат праці та енергії на їх вивільнення і транспортування. ЗАКОН ПІРАМІДИ ЕНЕРГІЙ (ПРАВИЛО 10% Ліндемана) – з одного трофічного рівня екологічної піраміди переходить на інший її рівень не більше 10% енергії. ЗАКОН РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ЗА РАХУНОК ОТОЧУЮЧОГО ЇЇ СЕРЕДОВИЩА – будь-яка відкрита біологічна система може існувати тільки за рахунок використання речовинних, енергетичних, інформаційних можливостей оточуючого її середовища. Отже, людина та суспільство не зможуть існувати без використання природних ресурсів. Задача людства – навчитися раціонально використовувати ці ресурси, вивчаючи закономірності і механізми функціонування надорганізменних біологічних систем, та охороняти їх від виснаження та деградації. ЗАКОН ТОЛЕРАНТНОСТІ (лат. tolerantia - терпіння) – екологічний закон, сформульований у 1913 році американським зоологом В. Шелфордом, згідно з яким присутність або процвітання організму в даному місці помешкання залежить від комплексу екологічних факторів, до кожного з яких організм має певний діапазон пристосованості (толерантності). Межі стійкості за кожним екологічним фактором знаходяться між його мінімальним та максимальним значеннями, які визначають ареал поширення виду (екологічний стандарт виду). Пізніше закон толерантності був доповнений Ю.Одумом (1979): 1. Організм може мати широкі межі пристосованості щодо одного фактора і вузькі - щодо іншого. 2. Організми з широким діапазоном пристосованості до більшості екологічних факторів зазвичай широко поширені (наприклад, горобець). 3. Чинники середовища, які мають у конкретних умовах максимальне несприятливе (як надмірне, так і недостатнє) значення, обмежують можливості існування виду в даних умовах, всупереч і незважаючи на оптимальний збіг інших чинників. Якщо умови за одним фактором не є оптимальними, то може знизитися межа стійкості до іншого екологічного фактору (наприклад, при низькому вмісті азоту в ґрунті знижується посухостійкість злаків). ЗАКОН ФІЗИКО-ХІМІЧНОЇ ЄДНОСТІ ЖИВОЇ РЕЧОВИНИ (В.І.Вернадського) - вся жива речовина планети є фізично та хімічно єдиною та має спільне походження. ЗАЛУЖЕННЯ – система заходів, спрямованих на створення або поліпшення продуктивного трав'яного покриву на схилах ярів, пагорбів, річкових терас з метою закріплення поверхні і запобігання ерозії. ЗАМКНЕНИЙ ЦИКЛ ВИРОБНИЧИЙ – багаторазове, теоретично безкінечне повторне використання у виробництві природного ресурсу (води, повітря тощо) з попереднім охолодженням, очисткою та іншими процесами, які повертають ресурсу необхідну для заданої технології якість. Повної замкненості циклу досягти неможливо, завжди мають місце втрати ресурсу. Крім того, енергія є незворотною: її потік завжди односпрямований. ЗАМКНЕНА ВОДОЙМА (відокремлений водний об'єкт) – невелика за площею і непроточна штучна водойма, що не має гідравлічного зв'язку з іншими поверхневими водними об'єктами. ЗАМКНЕНА СИСТЕМА ВОДОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ – система водного господарства підприємств, промислових вузлів виробничих комплексів, що забезпечує повернення всіх рідких відходів після відповідної обробки для повторного використання або переробки на вторинну сировину. Впровадження цієї системи призводить до зменшення кількості стічних вод. ЗАМКНУТІСТЬ СИСТЕМИ – повна реутилізація речовин в межах системи з практичною відсутністю їх виходу за межі системи (за виключенням енергії та інформації). ЗАМОР – масова загибель риби та інших водних організмів, що виникає внаслідок зменшення чи збільшення вмісту кисню у воді або забруднення води отруйними речовинами та при “цвітінні” водойм. Концентрація кисню у водоймі може зменшуватися при масовому розвитку водоростей, зоопланктону та при забрудненні водойми стічними водами, на окислення яких витрачається розчинений у воді кисень. У прісних водоймах З. частіше спостерігається взимку або влітку, в нічний час при тихій та теплій погоді. ЗАПОБІГАННЯ ЗАБРУДНЕННЮ - використання процесів, практичних методів, матеріалів або продукції, які дозволяють уникати забруднення, зменшувати його або боротися з ним; можуть включати рециклинг, очищення, зміни процесу, механізми управління, ефективне використання ресурсів і заміну матеріалу. До потенційного зиску від запобігання забруднення відносять зменшення негативних впливів на навколишнє середовище, підвищення ефективності і зниження вартості. ЗАПОБІГАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ЗБИТКУ ВІД ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА - оцінка в грошовій формі можливих негативних наслідків від забруднення природного середовища, яких вдалося уникнути в результаті природоохоронної діяльності територіальних органів системи Міністерства охорони природного навколишнього середовища, здійснення природоохоронних заходів і програм, спрямованих на збереження або поліпшення якісних і кількісних параметрів, що визначають екологічну якість (стан), навколишнього природного середовища в цілому та її окремих еколого-ресурсних компонентів. ЗАПОБІЖНІ ЗБИТКИ БІОЛОГІЧНИМ РЕСУРСАМ - оцінка в грошовій формі кількості об'єктів тваринного і рослинного світу, збережених або доданих в результаті своєчасно проведених за певний період часу відповідних природоохоронних заходів. ЗАПОБІЖНІ ЗБИТКИ ЗЕМЕЛЬНИМ РЕСУРСАМ - оцінка в грошовій формі негативних наслідків, пов'язаних з погіршенням і руйнуванням грунтового покриву, яких вдалося уникнути (запобігти) в результаті своєчасного проведення тих чи інших природоохоронних заходів. ЗАПОВІДНА СПРАВА – теорія й практика організації та збереження заповідних територій різних рангів. На заповідних територіях охороняються як окремі носії біорізноманіття – види, популяції, екосистеми, так і середовище в цілому. Ранг заповідної території визначається науковою значущістю об’єктів, що охороняються, та її площею. Серед заповідних територій найвищий ранг мають заповідники й національні парки, потім заказники й заповідно-мисливські господарства, а також пам’ятки природи. ЗАПОВІДНИК – вища категорія охоронних природних територій; виділена державою територія або акваторія, яка представляє собою незмінений або слабко змінений людиною природний комплекс, що назавжди виключається з господарського використання (в тому числі відвідування людьми) заради збереження в незайманому вигляді еталонів природи, охорони представників тваринного, рослинного світу, ландшафтів і вивчення природних об’єктів, що мають особливу екологічну, генетичну, наукову або культурну цінність: типові та рідкісні ландшафти, еталонні ділянки природного середовища, рідкісні геологічні утворення, угруповання рослин і тварин із характерним генофондом тощо. Будь-яка діяльність, що порушує природні комплекси або загрожує стану природних об'єктів, заборонена як на території заповідника, так і в межах встановлених навколо них охоронних зон. На території З. категорично забороняються всі види господарської діяльності (мисливство, рибальство, вилов тварин, усі види лісокористування, заготівля сіна, лікарських трав, збирання квітів, випасання худоби), застосування будь-яких хімічних засобів, шумових дій. Розрізняють З. біосферні (Карпатський, Чорноморський, Асканія-Нова) та природні (“Медобори”, “Горгани”, “Мис Мартьян” та ін.). ЗАПОВІДНИК БІОСФЕРНИЙ – заповідник міжнародного значення, не змінений людиною природний територіальний комплекс, де відбуваються природні процеси, характер яких дозволяє виявити спонтанні зміни в біосфері, в тому числі глобально-антропогенні зміни. ЗАПОВІДНО – МИСЛИВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО – ділянка території, виділена для інтенсивного відтворення дичини і проведення суворо регульованих полювань. На його території також є невелике лісове господарство і проводяться наукові дослідження. ЗАРЕГУЛЮВАННЯ СТОКУ – будівництво гребель на річках та утворення водосховищ. Внаслідок З. с. змінюється гідрологічний, гідрохімічний та гідробіологічний режими зарегульованої річки. ЗАСМІЧЕННЯ ВОДНИХ ОБ'ЄКТІВ – скидання або надходження іншим способом у водні об'єкти предметів чи зважених часток, що погіршують стан та утруднюють використання водних об'єктів (Водний кодекс України). ЗАСОЛЕННЯ ГРУНТІВ – підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей, обумовлене потраплянням їх з ґрунтовими та поверхневими водами (засолення первинне) або викликане нераціональним зрошенням (засолення вторинне). Засолення ґрунтів – одна з причин, що обмежують розвиток зрошуваного землеробства. Основною причиною надходження солей у ґрунт є інтенсивне випаровування мінералізованих ґрунтових вод. Серед засолених ґрунтів виділяють солончаки та солончакуваті ґрунти. ЗАХИСНІ ЛІСОВІ НАСАДЖЕННЯ – штучно створені ліси, лісові смуги для захисту полів, ґрунтів, доріг, населених пунктів від посухи, суховіїв, ерозії; водойм - від забруднення стічними водами з полів, тваринницьких комплексів, а також для покращення кліматичних та гідрологічних умов місцевості. ЗАХИСТ СЕРЕДОВИЩА – комплекс міжнародних, державних, регіональних і локальних адміністративних, правових, технологічних, планових, соціально-економічних, політичних і суспільних заходів, спрямованих на охорону природного середовища. ЗАХОРОНЕННЯ ВІДХОДІВ – ізоляція відходів, які не підлягають подальшому використанню у спеціальних сховищах з метою запобігання потрапляння шкідливих речовин у навколишнє природне середовище. ЗВАЖЕНИЙ ПИЛ – тверді частинки в повітрі, компонент забруднення атмосфери. Зважений пил на 90% складається з дрібнодисперсних фракцій, які важко вловлюються пиловловлювачами. Зважений пил може накопичуватися в легенях і становить загрозу для здоров'я людини. На частинках з.п. осідають такі небезпечні речовини, як важкі метали і поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ), включаючи бенз(а)пірен. Небезпечне забруднення викликають частинки автомобільних покришок, що зношуються та стираються, й азбесту. Повітря квартири може забруднюватися з.п. від старого поролону. Основними джерелами з.п. в містах є підприємства хімічного та паливно-енергетичного комплексів, автотранспорт. ЗГРАЯ – це тимчасове об’єднання тварин, які виявляють біологічно корисну організованість дій. Зграї полегшують виконання певних функцій в житті виду: захисту від ворогів, добування їжі, міграції. Найбільш поширена зграйність серед птахів і риб, у ссавців характерна для собачих. ЗДАТНІСТЬ ДО САМООЧИЩЕННЯ – властивість розкладати забруднювачі до речовин, які засвоюються живими організмами і залучаються в біотичний кругообіг. Базується на поглинанні та розкладанні забруднювачів переважно мікроорганізмами-редуцентами, залежить від їх кількості та фізіологічної активності. Іноді забруднювачі спочатку адсорбуються неорганічними речовинами, а потім розкладаються організмами. У багатьох регіонах України інтенсивність забруднення ґрунтів перевищує їхню З.С. Антропогенне навантаження на ріки нині перевищує З.С. ЗДОРОВ’Я –об’єктивний стан і суб’єктивне відчуття повного фізичного, психічного та соціального комфорту; один із показників успішності збереження оточуючого людину середовища (природного та соціального). Рівень захворюваності та середня очікувана тривалість життя - основні критерії успішності соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Здоров’я людини на 50% залежить від способу життя, на 20% - впливу спадкових чинників, на 20% - від екологічного стану довкілля, на 10% - від рівня медичного обслуговування. В історичному аспекті до 30-х років минулого століття в економічно розвинених країнах світу стан здоров’я населення визначався переважно за рахунок більш повного забезпечення фізіологічних потреб людини (кількість та якість продуктів харчування), з 30-х по 60-ті роки – підвищення якості медичного обслуговування, з 70-х – збереження екологічного стану довкілля. Здоров’я людини забезпечується сукупністю природних і соціальних умов, які разом визначають якість життя – ступінь відповідності середовища життя людини її потребам. Співвідношення між потребами людини (у природних, матеріальних, духовних, соціальних благах) та ступенем їх забезпеченості – рівень життя населення. Інтегральним показником якості та рівня життя населення є тривалість життя, особливо рівень захворюваності і смертності дітей (рівень смертності дітей до 1 року вважається індикатором екологічного стану довкілля). В Україні рівень смертності перевищує рівень народжуваності: в 1991 році – на 39 тисяч чоловік, у 1994 році – на 243 тисячі, у 1995 році – на 276 тисяч, у 2000 році – на 268 тисяч, у 2010 році – на 178 тисяч. Середня тривалість життя – 66 років. Близько 30% українських дітей народжується з патологією, у структурі захворюваності дітей збільшується частка спадкової і вродженої патології. В Україні 60% населення страждають на алергічні захворювання. У структурі смертності перше місце посідають хвороби системи кровообігу, друге – злоякісні новоутворення, третє – хвороби органів дихання. До моменту закінчення школи 45% учнів мають різні хронічні захворювання, 30% - морфо-фізіологічні відхилення. ЗЕЛЕНА ЗОНА – територія за межами міста, зайнята лісами, лісопарками та іншими озелененими територіями, яка виконує захисні, санітарно-гігієнічні та рекреаційні функції. Відпочиваючи у зеленій зоні, людина відновлює свою працездатність і добре самопочуття на 60% швидше, ніж під час відпочинку у межах міста. ЗЕЛЕНА КНИГА — список, до якого вносять рідкісні й типові для певної місцевості рослинні спільноти, які потребують особливого режиму їхнього використання. Зелену книгу вперше у світі розробили фахівці України. Українські ботаніки запропонували охороняти не лише окремі види (див.Червона книга України), а й цілі ценози, та встановили критерії виділення угруповань, які потребують охорони.У З.к. представлено 126 рідкісних й типових рослинних спільнот, охорона яких спрямована на збереження їх ценотичної структури, популяцій рідкісних видів рослин та умови їх місцезростання. "ЗЕЛЕНІ" – представники громадських рухів і партій, що ставлять перед собою завдання охорони навколишнього середовища. Вони виступають за скорочення споживання енергії та природних ресурсів, широкий розвиток маловідходних технологій, використання альтернативних джерел енергії, за повну заборону ядерної зброї, застосування ядерного палива і т. д. Рух виник за кордоном в 60-і роки, в нашій країні став активним у 80-ті роки ХХ століття. ЗЕЛЕНІ НАСАДЖЕННЯ – сукупність деревних, чагарникових і трав'янистих рослин на певній території. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ – грунти, які використовуються або можуть бути використані в галузях народного господарства. ЗЕМЕЛЬНІ УГІДДЯ – грунти, які систематично використовуються або придатні до використання для конкретних господарських цілей і відрізняються за природно-історичними ознаками. ЗЕМЛЕКОРИСТУВАЧ – підприємство, установа, організація, громадянин, яким в установленому порядку надана земельна ділянка для користування нею. ЗМІНА ЛАНДШАФТУ – набуття ландшафтом нових або втрата колишніх властивостей під впливом зовнішніх факторів або саморозвитку. У природоохоронній літературі займає серединне положення в ланцюгу понять: вплив на ландшафт – З.Л. – наслідки господарської діяльності або для здоров'я населення. Розрізняють прямі та опосередковані З.Л. в ході функціонування, динаміки або розвитку ландшафту, оборотні та необоротні З.Л., прогресивні і регресивні З.Л., цілеспрямовані та побічні З.Л., спонтанні (пов'язані з ендогенними факторами) і зовнішні (зумовлені екзогенними факторами), З.Л. в цілому або ж зміна окремих компонентів ландшафту. ЗМІНА ПРИРОДИ ЛЮДИНОЮ – неминуче (за законом розвитку системи за рахунок оточуючого середовища) вилучення речовини людством, зміна фізичних і хімічних параметрів природи в процесі власного розвитку. Умовно в історії людства виділяються декілька етапів зміни природи людиною: 1) вплив людства на біосферу як звичайного біологічного виду; 2) над інтенсивне полювання без зміни екосистем у період становлення людства; 3) зміна екосистем через природно існуючі процеси – випасання худоби тощо; 4) інтенсифікація впливу на природу через розорювання земель та вирубку лісів, що призвело до докорінного перетворення частини екосистем; 5) глобальна зміна всіх екосистем біосфери у цілому (початок ХІХ століття, ситуація загострилася на початку ХХІ століття). Значно небезпечними є загрози теплової кризи та кризи, пов’язаної з порушенням глобальної екологічної рівноваги (недотримання принципу Ле Шательє-Брауна. Див. Принцип Ле Шательє-Брауна. ЗОНА САНІТАРНОЇ ОХОРОНИ (ЗСО) ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ – територія санітарної охорони джерел питного водопостачання, що встановлюється на водозбірних басейнах шляхом організації спеціального режиму, що забезпечує захист джерела від забруднення і зберігання потрібної санітарної якості води. Включає пояси: 1) пояс суворого режиму, на якому заборонене постійне проживання людей, утримання худоби і сторонніх осіб (охоплює площу водозабору та 30-50 - метрову смугу навколо неї); 2) два пояси режиму обмежень, куди входить саме джерело водопостачання і басейн його живлення. ЗСО поверхневих (відкритих) водозаборів охоплюють смуги завширшки не менше 100 метрів обабіч річок, смугу на відстані 200 метрів проти течії та 100 метрів за течією. Водозабірні споруди у сільській місцевості, де існує небезпека забруднення патогенними організмами, нітратами, пестицидами, охороняються з дотриманням правил ведення рільництва і тваринництва: 1) зберігання гною на спеціальних гідроізольованих майданчиках і витримування його там протягом не менше 6 місяців для звільнення від патогенних мікроорганізмів та яєць гельмінтів; 2) збирання гнійних стоків у спеціальні гідро ізольовані гноєзбірники; 3) використання гною і стоків тваринницьких ферм в якості добрив; 4) дотримання правил транспортування добрив і пестицидів, їх зберігання і внесення у грунт; 5) використання гранульованих пестицидів короткотривалої дії; 6) використання хлорорганічних пестицидів не частіше, ніж один раз на рік; 7) не розорювання земель ближче 50 метрів від берегів водотоку при схилах не більше 0,0005, а при схилах, більших за 0,003 – ближче за 100 метрів. При заборі води з будь-якого джерела об’єми і темпи водозабору не повинні перевищувати обсяги і темпи водовідведення, щоб запобігти виснаженню джерела. Для кожного джерела має бути свій показник допустимого забору води. ЗОНА ЕКОЛОГІЧНОГО ЛИХА – ділянки території, де в результаті господарської або іншої діяльності відбулися глибокі незворотні зміни навколишнього природного середовища, які потягли за собою суттєве погіршення здоров'я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екологічних систем, деградацію флори і фауни. ЗОНА НАДЗВИЧАЙНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ – ділянки території України, де в результаті господарської та іншої діяльності відбуваються стійкі негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що загрожують здоров'ю населення, стану природних екологічних систем, генетичним фондам тварин і рослин. ЗОНА САНІТАРНО-ЗАХИСНА – смуга, що відділяє промислове підприємство від селітебної території; складає від декількох до сотні километрів. ЗООБЕНТОС – сукупність тварин, що живуть на дні морських і прісних водойм. До складу прісноводного зообентосу входять переважно личинки різних комах, молюски, малощетинкові черви. Морський зообентос складається здебільшого з молюсків, багатощетинкових червів, вищих ракоподібних, голкошкірих. Багатьох представників зообентосу охоче поїдають риби. ЗООЛОГІЧНІ ПАРКИ – природоохоронні культурно-освітні установи, метою організації яких є створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі, проведення екологічної освітньо-виховної роботи серед населення. ЗООПЛАНКТОН – сукупність тварин, які населяють товщу води і пасивно переносяться нею. Відносяться найпростіші, веслоногі рачки, личинки молюсків тощо. ЗООХОРІЯ – див. ФОРИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ. ЗООЦЕНОЗ [від гр. zoon - тварина, жива істота, koinos - загальний] – частина біоценозу; сукупність взаємопов’язаних і взаємозалежних видів тварин, що склалася на певній теріторії, зазвичай, у межах одного біоценозу. ЗРІЛІСТЬ ЕКОСИСТЕМИ – стабільний стан екосистеми, який характеризується оптимальною структурою та функціонуванням, максимальною біологічною продуктивністю та мінімальною ентропією. І ІЄРАРХІЯ ПРИРОДНИХ СИСТЕМ (екосистем) [гр. hierarchia від hieros - святий і arche - влада] – функціональна підрядність екологічних систем різного рівня (входження більш дрібних і простих систем у більш великі і складні). Прикладом І.П.С. може бути ряд: фація (біогеоценоз, елементарний ландшафт, екосистема) – місцевість – урочище – ландшафт - ландшафтна зона – фізико-географічний сектор – біосфера. Кожен рівень ієрархії має свої особливості кругообігу речовин: на перших рівнях переважають вертикальні зв'язки, на наступних - все більшу роль в якості системоутворюючих починають відігравати горизонтальні або латеральні зв'язки. ІМЕННА РАЗОВА ЛІЦЕНЗІЯ – спеціальний дозвіл на одноразове використання певних об'єктів тваринного світу із зазначенням місця і терміну його дії, а також кількості допустимих до використання об'єктів тваринного світу (закон "Про тваринний світ"). ІМПУЛЬСНА СТАБІЛЬНІСТЬ [від лат. impulsus - поштовх до чого-небудь і stabilis - стійкий, міцний] – проміжна стадія розвитку екосистеми, яка підтримується регулярними різкими фізичними збуреннями. ІМУНІТЕТ – несприйнятливість організму до захворювань, шкідників або забруднюючих речовин. ІНВАЗІЯ – зараження людини, тварин і рослин тваринними паразитами. Хвороби, спричинені інвазією, називають інвазійними. Деякі з них (наприклад короста, спричинена кліщем), є заразними. ІНВАРІАНТ ЛАНДШАФТУ [від лат. invarians - незмінні] – сукупність властивих ландшафту властивостей, які зберігаються незмінними при перетворенні даної категорії (виду) ландшафту під впливом різних чинників. Поняття введено В.Б. Сочавою. Кожен з І.Л. врешті-решт піддається перетворенням, але не внаслідок динаміки, а в процесі еволюційного розвитку. В якості І.Л. виступає його вертикальна, горизонтальна і тимчасова структура. На підставі І.Л. можна побудовати ієрархічні та генетичні класифікації ландшафтів. ІНВЕРСІЯ (атмосферна) – переміщення охолоджених шарів повітря донизу та скупчення їх під шарами теплого повітря, що веде до зниження розсіювання забруднюючих речовин і збільшення їх концентрації у приземній частині атмосфери.
|
