Особливості взаємодії дільничного інспектора міліції з населенням та громадськими формуваннями у сільській місцевості

 

Взагалі під взаємодією органів внутрішніх справ із громадськістю, зокрема, з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку, із залученням останніх до охорони громадського порядку слід розуміти як наявність між ними сталих контактів, що виникають та розвиваються на основі спільних інтересів, так і спільну боротьбу з правопорушеннями, зміцнення громадського порядку і громадської безпеки [33, c. 379].

На погляд О. М. Литвинова, така взаємодія повинна організовуватися на підставі двох фундаментальних принципів: урахування громадської думки та активної співпраці при вирішенні поставлених завдань. Перший – урахування громадської думки – передбачає її вивчення, постійний моніторинг, корегування пріоритетних цілей та завдань діяльності правоохоронних органів, а також систематичні звіти перед населенням [65, c. 147].

Як зазначає О. М. Костенко, ефективну громадську думку можуть мати тільки ті особи, які свідомо та безпосередньо беруть участь у суспільній практиці. І чим свідоміша й безпосередніша ця участь, тим ефективніша громадська думка.

Другий принцип – співпраця правоохоронних органів й громадськості – визначає їх сумісну діяльність для досягнення спільних цілей. Вона обумовлює в першу чергу активне залучення громадських формувань до охорони правопорядку й боротьби зі злочинністю, інтенсифікацію пошуку нових засобів, методів і форм спільної діяльності, розробку загальної стратегії й тактики запобігання злочинам й іншим правопорушенням [66, c. 148].

Відмічаючи складний характер взаємодії суб’єктів громадської й слідчої профілактики, Ф. А. Лопушанський підкреслив, що вона створює сприятливі умови для об’єднання їх зусиль, а це підвищує антикриміногенний потенціал здійснюваних заходів, сприяє досягненню оптимальних результатів при значній економії сил та часу. Громадськість обізнана про особливості місцевих умов і фактичного стану боротьби з правопорушеннями на різних об’єктах, добре знайома з мешканцями, їх схильностями, звичаями та взаємовідносинами [67, c. 183].

У Законі України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» не встановлений перелік правопорушень, у запобіганні яких можуть брати участь члени громадських формувань. Проведене дослідження С. С. Шрамко надало можливість з’ясувати, до запобігання яким саме видам кримінальних правопорушень дільничні інспектори частіше всього залучають членів громадських формувань з охорони громадського порядку. Результати виявилися такими: до запобігання вуличній злочинності залучали громадян 44 % опитуваних; до запобігання злочинам проти власності – 29 %; до запобігання злочинності неповнолітніх – 10 %; до запобігання постпенітенціарній злочинності – 6 % [92, c. 316].

Дослідження природи взаємовідносин органів внутрішніх справ і громадськості вказує на її багатозначність, складний, взаємозалежний, багатоаспектний характер. Особливою рисою таких відносин має бути не процесуальний, а лише моральний обов’язок представників громадськості та окремих громадян надавати допомогу. Він випливає із норм моралі, статутних вимог громадських формувань, високої свідомості та зацікавленості людей у викоріненні різного роду правопорушень.

При вищезгаданому анкетуванні ми спробували з’ясувати, як громадяни відгукуються на звернення дільничних інспекторів щодо спільного здійснення профілактичної діяльності. Лише 30 % респондентів відповіли, що громадяни завжди охоче відгукуються на їх звернення; 44 % вказали на те, що громадян потрібно зацікавити; у 19 % відмовляються; 7 % неохоче ставляться до надання допомоги. На нашу думку, таке ставлення пояснюється недостатньою моральною «зрілістю» громадян до цієї діяльності, хоча й небезпідставно. Це зайвий раз свідчить про відсутність належного довірливого контакту між представниками правоохоронних органів та громадянами.

На сьогодні недостатньо лише через засоби масової інформації пропагувати серед населення почуття громадського обов’язку. По-перше, психологічний чинник впливу на свідомість людини та стан готовності громадянина до участі у правоохоронній діяльності мають систематично формуватися шляхом постійного та безпосереднього спілкування працівників правоохоронних органів із населенням. По-друге, прикладом носіїв високих моральних якостей передусім мають виступати самі представники державних органів, зокрема, правоохоронних.

Дослідженням також установлено, яка робота переважно проводилася дільничними інспекторами міліції щодо залучення громадян до профілактики правопорушень: спрямовували листи до установ, підприємств та організації 23 % опитуваних; 27 % спрямовували листи до органів місцевого самоврядування; здійснювали особисту рекомендацію до вступу у громадське формування з охорони громадського порядку 28 % респондентів; 22 % такої роботи не проводили взагалі [92, c. 317].

Варто зазначити, що підтримка тісних зв’язків із громадянами – одна з важливих форм роботи дільничного інспектора. Вона передбачає регулярне відвідування усіх домоволодінь, квартир, готелів, гуртожитків, підприємств, установ і організацій, розташованих на ділянці, й особисте знайомство з громадянами й трудовими колективами.

Основна увага при цьому приділяється особистому знайомству дільничного інспектора з мешканцями ділянки, установленню з деякими з них довірливих відносин з метою одержання інформації, необхідної для профілактики злочинів, а саме: виявлення організаторів кубел; осіб, які зловживають алкоголем, наркотиками; осіб, які вчиняють правопорушення у сімейно-побутовій сфері; осіб, які мають вогнепальну зброю; осіб, які прибули з місць позбавлення волі; інших громадян, схильних до вчинення правопорушень [81, c. 188].

Отже, органи внутрішніх справ повинні докладати зусиль для того, щоб громадськість, яка бере участь у запобіжній діяльності, активніше та результативніше виконувала свої завдання з охорони громадського порядку та запобігання злочинності.

Активність у боротьбі зі злочинністю має формуватися з використанням усіх форм і методів правового виховання, насамперед правового навчання, яке закладає основи правових знань та правового світогляду. Для цього в процесі організації взаємодії потрібне систематичне навчання членів громадських формувань.

Організація правової й спеціальної підготовки громадян, які виявили бажання виконувати обов’язки щодо охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, необхідна для одержання ними початкових знань і навичок у цій сфері [84, c. 743].

Саме співробітники органів внутрішніх справ можуть повсякденно й безпосередньо на практиці показати всі тонкощі здійснення охорони громадського порядку, навчити добровольців прийомам та методам боротьби зі злочинністю. До того ж відповідна норма передбачена у ст. 12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».

Так, у ній зазначається, що члени громадських формувань з охорони громадського порядку можуть брати участь у забезпеченні правопорядку за місцем реєстрації цих об’єднань лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах внутрішніх справ.

Тобто заняття повинні проводитися в обов’язковому порядку лише з членами громадських формувань правоохоронної спрямованості, а також із особами, які виявили бажання виконувати правоохоронні функції, але не є членами громадських формувань (позаштатні співробітники, громадські помічники тощо). Законом також передбачено, що підготовка членів громадських формувань здійснюється у порядку, встановленому МВС України.

Не менш важливим, на думку А. І. Долгової, є також формування кримінологічної культури діяльності громадян по боротьбі зі злочинністю. Громадяни, які беруть активну участь у цій боротьбі, повинні бути ознайомлені з основами вчення про причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів, вміти їх виявляти й обирати в рамках закону ефективні засоби реагування на них, грамотно аналізувати стан правопорушень та їх обставини, мати уявлення про основи соціального планування діяльності із боротьби зі злочинністю та шляхи запобігання конкретним злочинам [48, c. 18].

Як справедливо зазначається науковцями, на сьогоднішній день необхідним слід визнати прийняття загальної програми правової та спеціальної підготовки громадян, які виявили бажання брати участь в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями, де буде визначено: завдання правової та спеціальної підготовки; принципи навчання, на яких базуватиметься правова та спеціальна підготовка; терміни навчання; місця можливого проведення занять; форми та методи проведення занять; перелік обов’язкових знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти майбутні члени громадських формувань; перелік служб і підрозділів, посадових осіб, які в обов’язковому порядку повинні проводити визначені тематичними планами заняття; порядок прийняття заліків.

Реалізація наведених положень стане можливою лише за умови скоординованих дій органів державної влади. Правове навчання має підкріплюватися переконливою правовою пропагандою та агітацією, яка спонукала б до конкретних дій. Формування єдності знань, поглядів і поведінки потребують посилення емоційного впливу, яскравого та образного розкриття неприпустимості пасивної позиції, коли йдеться про боротьбу зі злочинністю.

Тут важливе поєднання теоретичного та практичного шляхів формування свідомості й культури громадян. Так званий практичний шлях може носити як організований, так і стихійний характер.

Свідомість і поведінка особи формується не тільки в результаті правового виховання як організованого, цілеспрямованого й систематичного впливу, й під впливом усієї її соціальної практики. Ця практика повинна відповідати закону й стимулювати активну участь у боротьбі зі злочинністю. Особливого значення у цьому зв’язку набуває позиція державних органів і посадових осіб. Від цього залежить, чи зуміють вони довести до загалу корисність і необхідність участі окремих громадян і громадських об’єднань у боротьбі зі злочинністю2.

Недостатню поінформованість громадян про можливість брати участь у запобіжній діяльності в цілому можна пояснити пасивністю з боку керівників правоохоронних органів у справі з мобілізації й організації своїх добровільних помічників. Слід констатувати, що на сьогодні практично не проводиться робота з формування громадської думки про необхідність активної участі громадян у запобіганні злочинності. Так, у засобах масової інформації та мережі Інтернет значна увага приділяється висвітленню фактів уже вчинених злочинів та надзвичайних подій.

Проте взагалі не йдеться про їх запобігання. Так само не розповсюджується інформація про діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку та окремих громадян у запобіганні злочинності. Висвітлення позитивних аспектів вже існуючої практики участі громадськості сприяло би популяризації такої діяльності та підвищенню інтересу й бажання залучитися до цієї справи.

Варто зазначити, що, по-перше, чітко не визначено саме поняття громадськості, тобто не зрозуміло, кого слід відносити до цієї категорії осіб. По-друге, відсутнє роз’яснення щодо форм та методів такої участі, а тому не зрозуміло, яку роль законодавець відводить представникам громадськості у діяльності із запобігання злочинності. Слід зазначити, що таке закріплення має декларативний характер.