Досвід охорони громадського порядку в сільській місцевості в законодавстві зарубіжних країн

 

На сучасному етапі розвитку наявність ряду правових, організаційних, фінансових та інших проблем значно уповільнюють процес створення ефективно функціонуючої системи безпеки на місцевому рівні.

Повноцінне місцеве самоврядування немислимо без можливості задоволення потреби населення в належному громадському порядку.

Досвід демократичного розвитку країн, механізм соціального управління яких достатньою мірою децентралізований, свідчить, що їх поліцейські системи мають, як правило, багаторівневу побудову. Муніципальна поліція в зарубіжних країнах створюється владою автономних територіальних утворень, їм підпорядковується, утримується за рахунок місцевого бюджету, функціонує в межах чітко визначеної юрисдикції та виконує завдання з обслуговування населення. Представляючи собою один з елементів в організаційній структурі національних поліцій, муніципальна поліція в повному обсязі вирішує завдання охорони громадського порядку в муніципалітетах. При цьому дублювання поліцейських функцій різних рівнів, як правило, не допускається.

Так, наприклад, місцева поліція США складається з безлічі поліцейських формувань, що відносяться по своїй організації до різних типів.

Є два види місцевої поліції: муніципальна поліція міст і поліцейські служби графств і округів. Роль місцевої поліції дуже значна. Досить сказати, що, порівняно з федеральними поліцейськими агентствами або поліцією штатів, вона найчисленніша. На частку місцевої поліції припадає 90 % всього поліцейського складу країни [94, c. 49].

В обов’язки місцевої поліції входить:

- забезпечення безпеки особистості;

- попередження і припинення злочинів та адміністративних правопорушень;

- виявлення і розкриття злочинів;

- охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки;

- захист приватної, державної, муніципальної та інших форм власності;

- надання допомоги фізичним і юридичним особам у захисті їх прав та законних інтересів.

Організаційна структура поліції округів всюди різна, тому що вона залежить від чисельності населення, що проживає на території, що обслуговується. Якщо у великих містах США – в Нью-Йорку, Чикаго, Сан-Франциско, Детройті – в поліцейському департаменті організаційно присутні практично всі традиційні поліцейські служби, то в невеликих містах і округах їх, як правило, три: чергова служба, патрульно-постова і карного розшуку (не рахуючи підрозділів тилового і технічного забезпечення).

Діяльність місцевої поліції спрямовується і фінансується місцевими органами влади, вони ж визначають і чисельний склад поліцейського департаменту.

Безпосереднє керівництво діяльністю поліції здійснює найчастіше шериф.

Виконавчий глава поліцейського органу – комісар, суперінтендант або шеф поліції – зазвичай призначається мером, головою міста або місцевим законодавчим органом. У великих поліцейських департаментах глава вибирається шляхом всенародного голосування або він займає цей пост в результаті службової кар’єри (від патрульного офіцера до сержанта, лейтенанту, капітану і до помічника глави) [44, c. 138].

Поліція графств і округів виконує функції по контролю за дотриманням федеральних і місцевих законів, розслідує більшість звичайних злочинів і підтримує громадський порядок в рамках своєї юрисдикції. Поліція графства в своїй роботі підпорядковується місцевому органу влади – раді графства. Організаційно така поліція включає підрозділи поліцейських, які несуть патрульну службу і розслідують незначні злочини і правопорушення, а також забезпечують дорожній контроль на обмежених територіях. Поліцейські функції на території графств і округів часто здійснюють шерифи.

У поліцейській системі США існує історично сформований інститут поліції, який сьогодні не зустрічається в інших країнах. Це – служба шерифів. Служби шерифів в основному здійснюють поліцейську владу в графствах, деяких містах і сільських поселеннях (на відміну від міст і штатів, де діють департаменти поліції).

Як правило, шерифи обираються. Лише в деяких графствах шериф призначається губернатором штату. Найчастіше термін повноважень шерифа – два роки, рідше – три або чотири. При цьому не потрібно, щоб кандидат мав спеціальну кваліфікацію. Особи, які обираються на пост шерифа, нерідко позбавлені досвіду поліцейської роботи. Попереднє навчання поліцейській справі зустрічається не скрізь, хоча в США видається чимало спеціальної поліцейської навчальної літератури, в тому числі для шерифів, а представники цієї служби можуть надходити в поліцейські навчальні заклади.

Дострокове усунення шерифа від посади може мати місце тільки внаслідок вчинення ним злочину за посадою або аморального вчинку.

Шерифи звичайно підрозділяються на три основні категорії:

- шерифи з мінімальними правами відповідають за управління в’язницею, транспортування ув’язнених, забезпечення безпеки суден, вручення повісток до суду, проведення аукціону з продажу закладеної нерухомості або конфіскацію майна за рішенням суду та ін.;

- шерифи з обмеженими правами на додаток до перерахованих вище обов’язків виконують традиційні правоохоронні функції, такі як розслідування злочинів та патрулювання всередині свого округу;

- шерифи, що виконують весь набір правоохоронних функцій незалежно від кордонів округу.

Наприклад, у північно-східних штатах повноваження шерифа значно звужені. Більшу частину роботи з охорони правопорядку забезпечує поліція штату. У шерифа є заступники, їхні посади аналогічні посаді заступника начальника поліції поліцейського департаменту.

На території США знаходиться більше 3000 офісів шерифів з чисельністю від двох чоловік і вище. Найбільший офіс шерифа – в Лос-Анжелесі, де налічується більше 11 тис. офіцерів [36, c. 67].

У невеликих округах в юрисдикцію шерифа входить територія округу, у великих округах – частина території, де не діє муніципальна поліція.

У багатьох сільських районах, особливо в південних штатах, традиційно шериф сприймається як більш впливова політична фігура, ніж адміністрація округу.

Свої функції шериф виконує за допомогою співробітників, званих заступниками або помічниками, число яких залежить від стану правопорядку в графстві, розміру його території та асигнувань, що виділяються органом місцевого самоврядування.

Підтримка порядку на ввіреній шерифу території та розслідування злочинів є лише однією з його численних обов’язків. Багато обов’язків шерифа далекі від безпосередньої поліцейської роботи, в тому числі і від розслідування злочинів, хоча передбачається, що він повинен здійснювати боротьбу зі злочинністю. Шериф виконує не тільки загальні поліцейські функції, але і є свого роду допоміжним чиновником у кримінальному та цивільному процесі. В цьому відношенні в його обов’язки входить вручення судових повісток та інших документів, виконання функції судового пристава, забезпечення безпеки суден та охорона ув’язнених, адміністративне управління в’язницею графства або округу, а в деяких регіонах шериф є також збирачем податків. Шериф і його апарат також ведуть нагляд за додержанням законів про охорону навколишнього середовища, про рибну ловлю, про водний спорт.

За відправлення будь-яких офіційних процедур шериф стягує збір (наприклад, за виклик до суду, вручення ордера на арешт і т.д.), який складає його дохід крім встановленої йому твердої заробітної плати. Його матеріальне становище вище, ніж у професійного поліцейського чиновника відповідного рівня.

У більшості випадків поліція невеликого населеного пункту представлена ​​невеликим поліцейським формуванням, що складається з трьох-п’яти чоловік, або констеблем. Найчастіше констебль обирається місцевим населенням на строк від двох до чотирьох років. У деяких штатах він призначається місцевим органом влади. Зазвичай констебль, крім основного обов’язку – стежити за громадським порядком, займається збором місцевих податків, бере участь в організації та проведенні виборів, забезпечує виконання судових рішень.

Передбачається, що в його обов’язки входить також затримання злочинців і навіть розслідування дрібних правопорушень. Однак на практиці діяльність констебля у сфері боротьби зі злочинністю незначна.

В Італії поліцейські функції виконують такі державні структури: Державна поліція (Polizia di Stato), Корпус карабінерів (Arma dei Carabinieri), Генеральне командування фінансової гвардії (Guardia di Finanza) і Пенітенціарна поліція (Polizia Penitenziaria). У деяких регіонах Італії існують власні поліцейські формування: Провінційна (Polizia Provinciale) або Муніципальна поліція (Polizia Municipale). Ці підрозділи здійснюють повсякденну поліцейську роботу на території свого регіону [80, c. 144].

До державної поліції Італії тісно примикають служби місцевої поліції, які підпорядковуються адміністративно-територіальним одиницям.

Це муніципальна (комунальна) поліція (Polizia Municipale), провінційна поліція (Polizia provinciale) і сільська поліція (Polizia Rurale, в основному на Сардинії) – всі вони є цивільними структурами з особливими повноваженнями. Місцева поліція організована відповідно до законів певного регіону на місцеві засоби і зазвичай поєднує характеристики військової і поліцейської структур, залишаючись при цьому самостійною організацією, яка не входить в сили порядку Італії.

Особливістю поліцейської системи Канади є те, що вона поділяється на федеральну, провінційну та муніципальну. У своїй діяльності кожна з цих інституцій керується спеціальним Статутом про поліцію Канади, Кримінальним кодексом Канади, законами провінцій і муніципальними законами [82, c. 134]. На території Канади діє майже 800 поліцейських формувань та департаментів. Федеральна поліцейська служба – це Королівська канадська кінна поліція, створена федеральним урядом. Вона забезпечує застосовування федеральних законів на всій території Канади. Управління працівниками Королівської канадської кінної поліції здійснює охорону правопорядку як на федеральному, так і на провінційному рівні, що є компетенцією лише федерального уряду. Провінційні поліцейські служби (самостійно або у співпраці з Королівською канадською кінною поліцією) патрулюють головні траси провінції, виконують поліцейські функції в сільській місцевості і невеликих містах. Найчисельнішими є підрозділи муніципальної поліції, які розслідують найбільшу кількість злочинів. Всі поліцейські підрозділи є підконтрольними цивільній владі. Представницькими органами влади на місцях є поліцейські ради (комісари), а в провінції – генеральний прокурор.

Також, слід зазначити про особливості взаємодії поліції з громадськістю у сфері охорони громадського порядку в деяких зарубіжних країнах.

Світовий досвід показує, що взаємодія поліції і суспільства досить складний, часом досить суперечливий процес. Однак в умовах швидко мінливого світу і глобалізації всіх сторін життєдіяльності людини – це, можливо, єдиний інструмент, що дозволяє ефективно протистояти сучасної злочинності.

Дослідимо сучасний досвід участі громадськості у запобіганні та протидії злочинності у Білорусі. Правовою основою діяльності різних громадських формувань правоохоронної спрямованості є Закон Республіки Білорусь «Про участь громадян в охороні правопорядку» від 26.06.2003 р. Закон передбачає такі організаційно-правові форми участі громадян в охороні правопорядку:

1) індивідуальна участь (повідомлення органам кримінального переслідування про факти злочинів, що готуються, вчиняються чи які вчинені; інформування про причини та умови, які зумовлюють вчинення злочинів; сприяння правоохоронним органам у профілактиці чи припиненні правопорушень; пропаганда правових знань, що сприяє запобіганню злочинам) (ст. 7);

2) позаштатне співробітництво із правоохоронними органами;

3) участь в об’єднаннях громадян, що сприяють правоохоронним органам в охороні правопорядку (створення без статуту самодіяльних груп з охорони правопорядку за місцем проживання чи знаходження своєї власності) (ст. 9);

4) членство у добровільних дружинах (охорона громадського порядку, життя й здоров’я громадян та їх власності; профілактика та припинення правопорушень; забезпечення безпеки дорожнього руху; охорона громадського порядку у випадках надзвичайних подій; навчання громадян основам безпечної поведінки у громадських місцях й забезпечення безпеки житла, навчання прийомам самозахисту; заходи з охорони державного кордону) (ст. 12) [75].

У даному нормативно-правовому акті найбільше уваги приділено саме роботі та правовому статусу добровільних дружин. Для цього виділено цілу гл. 3. На нашу думку, таке законодавче оформлення видів діяльності громадськості у запобіганні злочинності з акцентуванням на визначених напрямах роботи певним чином впливає на реальну практику реалізації даної запобіжної стратегії.

Як показує сучасний стан залучення громадян до протидії злочинності, у Білорусі найбільш поширеною є саме робота добровільних дружин у різних її проявах. На даний час форми їх роботи та взаємодії з правоохоронними структурами мало чим відрізняються від їх радянських аналогів. Держава намагається максимально розширити географію діяльності дружинників та залучити до їх лав якомога більше членів. Добровільні дружини формуються за територіально-виробничим принципом. Вони створюються за рішенням органів місцевого самоврядування чи керівництва певних підприємств, вищих навчальних закладів.

На даний час у Білорусі нараховується понад 4 тис. сформованих і зареєстрованих добровільних дружин загальною чисельністю близько 45 тис. осіб [47]. З них близько 1,4 тис. дружин чисельністю 15 тис. членів функціонують і охороняють громадський порядок у сільській місцевості [38]. Як правило, дружинники виконують покладені на них правоохоронні функції у неробочий час, у вихідні та святкові дні. Патрулювання здійснюється групами з 3-4 осіб разом із співробітником патрульно-постової служби органів внутрішніх справ. Маршрут патрулю проходить здебільшого через найбільш криміногенні місця конкретних населених пунктів. Посилення роботи патрулів здійснюється переважно у святкові дні чи дні, коли відбуваються культурно-масові та спортивні заходи.

У дружинників Білорусі залишився всім відомий із радянських часів знак – червона пов’язка дружинника, яка відрізняє його від решти громадян та правоохоронців. Для таких заходів керівництво намагається матеріально зацікавити працівників до участі у роботі дружин. Для цього до основної заробітної плати нараховується десятивідсоткова премія із розрахунку одного часу патрулювання.

Достатньо поширеною в даній країні є практика проведення конкурсів на звання «Найкраща добровільна дружина» і «Найкращий дружинник». Подібні заходи відбуваються у багатьох районах міст. Такі конкурси запроваджуються з метою:

- пропаганди діяльності добровільних дружин й активізації роботи із залучення громадськості до участі в охороні правопорядку;

- вдосконалення знань й навичок членів дружин, необхідних для забезпечення громадського порядку;

- сприяння зниженню криміногенної обстановки;

- підвищення ефективності роботи із духовного, морального та правового виховання громадян;

- узагальнення й поширення досвіду найкращих добровільних дружин;

- виявлення найбільш підготовлених членів таких формувань для створення із них резерву для служби в органах внутрішніх справ.

16.04.2014 р. у Білорусі набув чинності Закон «Про основи діяльності із профілактики правопорушень». Відповідно до його вимог передбачається створення громадських пунктів охорони порядку (далі – ГПОП), які існували в Радянському Союзі. Самим керівництвом МВС Білорусі визнається, що за модель взято організацію таких пунктів за прикладом Росії [30, c. 4].

Починаючи із 2002 р., у Білорусі проводиться Єдиний День профілактики. Він спрямований на удосконалення профілактики злочинів та зниження рівня криміногенності у державі. Враховуючи, що багато заходів у межах даного Дня реалізуються у громадських місцях, до їх здійснення активно залучаються представники добровільних дружин. Єдиний День профілактики проводиться у чотири етапи.

Вони охоплюють різні за характером та спрямованістю заходи, адресовані різним контингентам громадян. Особлива увага приділяється особам, які знаходяться під адміністративним наглядом; громадянам, які мають не зняту чи не погашену судимість; неповнолітнім із неблагополучних сімей та ін.

У республіці здійснюються спроби запровадження найкращих зразків профілактики злочинності на кшталт проектів «Neighborhood Watch» (Сусідське спостереження), які широко поширені у США та Великій Британії.

Програма «Сусідський нагляд» у США спрямована на створення сусідських організацій з нагляду за станом громадського порядку на певній території. Такі програми ведуть, як правило, комунальні співробітники поліції (community police officer). Участь співробітників поліції обмежується організацією періодичних спільних заходів.

Програма проводиться за трьома напрямками:

- об’єднання в групи або загони громадян, які проживають в певному районі, для ведення спостереження за підозрілими особами та інформування про це поліції;

- маркування майна шляхом проставлення спеціального номера (наприклад, поштового коду будинку і квартири або ініціалів власника) для полегшення виявлення майна;

- організація відвідувань поліцейськими домовласників і жителів району та надання консультативної допомоги у забезпеченні охороною квартир і будинків.

Формальна сторона участі в програмі «Сусідський нагляд» мінімальна, головне – це бажання сприяти створенню більш безпечних умов життя. Основна діяльність «сусідів» – доведення будь-якої інформації кримінального характеру до відома поліції. Іноді ця діяльність включає створення цивільних дружин з патрулювання території. Сьогодні в США налічується понад 100 тис. таких організацій [86, c. 37].

Аналогічна програма розроблена у Великобританії, де фінансування і контроль над її реалізацією покладено на місцеві органи влади. Програма включає наступні елементи:

1. Рекомендації поліції домовласникам і квартиронаймачам про підвищення безпеки житла, в тому числі про використання дверних замків та інших технічних засобів, про маркування майна.

2. Підготовка анкет та проведення опитувань жителів з приводу виявлення слабких ланок у системі заходів майнової безпеки (запитальники включають пункти про правила поведінки та дотримання безпеки житла).

3. Участь громадськості в роботі комісій з попередження злочинності.

4. Пропаганда заходів програми.

Програма «Зупинимо злочинність» спочатку набула поширення в США і, довівши свою дієвість, була запозичена поліціями країн Західної Європи. Мета програми «Зупинимо злочинність» – мотивування громадян до співпраці з поліцією по боротьбі зі злочинністю шляхом забезпечення неформальної матеріальної винагороди за цінну інформацію, зручності контакту з поліцейськими співробітниками, анонімності та конфіденційності особистих даних про свідка. Програма стимулює інтерес громадян до проблеми боротьби зі злочинністю двома засобами.

По-перше, ведеться цілеспрямована інформаційна підтримка програми з федеральними, регіональними і місцевими каналами засобів масової інформації (телебачення, радіо, друкованих видань, електронних засобів масової інформації), де публікуються матеріали про скоєні злочини з проханням посприяти у їх розкритті; інформація про нерозкриті злочини передається в певний день відразу по всіх засобах масової інформації.

По-друге, передбачена преміальна система (як правило, за рахунок позабюджетних коштів), що дозволяє нагороджувати значною грошовою премією людей, які повідомили поліції інформацію, в результаті відпрацювання якої судом було винесено вирок по серйозним злочинам (програма працює тільки по фелоніям: вбивства, зґвалтування, корупція, збройні пограбування, квартирні крадіжки, підпали, розбої та інші фелонії). Розмір матеріальної винагороди в поліції Великобританії, наприклад, визначається в кожному випадку за результатами оперативної перевірки наданої інформації, однак не перевищує суму приблизно в 3 тис. дол. США (1,5 тис. фунтів стерлінгів); зазвичай це незначні винагороди у розмірі 300-500 дол. США.

В американській поліції матеріальну винагороду у випадках розслідування корупції, незаконного обігу наркотиків, організованій злочинній діяльності, економічних злочинів залежить від передбачуваної вартості матеріального майна (нерухомість, машини, банківські рахунки), яке буде конфісковано в результаті судового розгляду по передбачуваному звинуваченню. Розмір винагороди не обмежений – він може становити мільйони доларів.

Справа в тому, що тільки частина конфіскованого майна (менше 25 %) йде в дохід держави, решта матеріальних коштів спрямовуються в ту правоохоронну організацію, яка займалася розслідуванням злочину. Тому, наприклад, якщо на етапі попереднього слідства (або оперативної розробки отриманої інформації) стає ясно, що мова йде про сотні мільйонів доларів, нажитих злочинним шляхом, поліцейські співробітники можуть заплатити за доказову інформацію значні суми [39, c. 127].

Про ефективність програм «Crime Stoppers» свідчить те, що їх використовують у багатьох країнах світу – США, Великобританії, Канаді, Індії, Австралії, Південній Африці, країнах Карибського басейну.

Безумовною перевагою програми є гарантована анонімність і захищеність інформатора, постійне нагадування населенню про те, що поліція потребує їх підтримки.