Студопедия — Фёдор Михайлович Достоевский 7 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Фёдор Михайлович Достоевский 7 страница






Орган самоорганізації населення діє згідно з положенням, яке затверджується зборами (конференцією) жителів на підставі рі­шення сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її ство­рення) ради про створення органів самоорганізації населення.

При цьому в положенні мають бути зазначені:

1) назва та юридична адреса органу самоорганізації населення;

2) основні завдання та напрями діяльності органу самооргані­зації населення;

3) права та обов'язки членів органу самоорганізації населення;

4) територія, в межах якої діє орган самоорганізації населення;

5) строк повноважень органу самоорганізації населення та по­рядок їх дострокового припинення;

6) порядок використання коштів та іншого майна, порядок звіт­ності;

7) порядок припинення діяльності органу самоорганізації насе­лення;

8) інші питання, пов'язані з діяльністю органу самоорганізації населення.

Орган самоорганізації населення вважається таким, що діє лише після його легалізації, яка здійснюється двома способами: реєст­рацією або повідомленням про заснування, яке робиться відповід­ним виконавчим комітетом сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її створення) ради.

Статусу юридичної особи орган самоорганізації населення на­буває лише після його реєстрації виконавчим комітетом відповід­ної місцевої ради (тієї, що дала дозвіл на його утворення).

Для реєстрації органу самоорганізації населення уповноважені зборами (конференцією) жителів за місцем проживання їхні пред­ставники подають до реєструвального органу заяву. До заяви про реєстрацію органу самоорганізації населення додаються:

1) копія рішення відповідної ради про надання дозволу на
створення органу самоорганізації населення;

2) протокол зборів (конференції) жителів за місцем проживан­ня з рішеннями про обрання членів органу самоорганізації насе­лення та його персональний склад, про затвердження положення, про обрання уповноважених представників для проведення реєст­рації органу самоорганізації населення;

3) Положення, затверджене зборами (конференцією) жителів за місцем проживання - у двох примірниках;

4) персональний склад членів органу самоорганізації населення із зазначенням прізвищ, імені та по батькові, року народження, місця проживання.

Закон визначає дві групи повноважень ■ органу самоорганізації населення - власні та делеговані.

Власними вважаються такі повноваження органу самоорганізації населення, які були йому надані під час утворення. Закон України «Про органи самоорганізації населення» передбачає, що органи само­організації населення можуть здійснювати такі власні повноваження:

1) представляти разом із депутатами інтереси жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, селища, міста у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади;

сприяти додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рі­шень місцевих рад та їхніх виконавчих органів, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (в разі її створення) ради, рішень, прийнятих місцевими референду­мами;

3) вносити в установленому порядку пропозиції до проектів міс­цевих програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць і проектів місцевих бюджетів;

4) організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного се­редовища, проведення робіт із благоустрою, озеленення та утри­мання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кла­довищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майдан­чиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо; з цією метою можуть створюватися тимчасові або постійні бригади, ви­користовуватися інші форми залучення населення;

5) організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони пам'яток історії та культури, лік­відації наслідків стихійного лиха, будівництві та ремонті шляхів, тротуарів, комунальних мереж, об'єктів загального користування із дотриманням установленого законодавством порядку проведення таких робіт;

6) здійснювати контроль за якістю надаваних громадянам, які проживають у житлових будинках на території діяльності органу самоорганізації населення, житлово-комунальних послуг і за якіс­тю проведених у зазначених житлових будинках ремонтних робіт;

7) надавати допомогу навчальним закладам, закладам та орга­нізаціям культури, фізичної культури і спорту у проведенні куль­турно-освітньої, спортивно-оздоровчої та виховної роботи серед населення, розвитку художньої творчості, фізичної культури і спор­ту; сприяти збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам'яток історії та культури, впровадженню в побут нових обрядів;

8) організовувати допомогу громадянам похилого віку, інва­лідам, сім'ям загиблих воїнів, партизанів і військовослужбовців, малозабезпеченим та багатодітним сім'ям, а також самотнім гро­мадянам, дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклу­вання, вносити пропозиції з цих питань до органів місцевого само­врядування;

9) надавати необхідну допомогу органам пожежного нагляду в здійсненні протипожежних заходів, організовувати вивчення насе­ленням правил пожежної безпеки, брати участь у здійсненні гро­мадського контролю за додержанням вимог пожежної безпеки;сприяти відповідно до законодавства правоохоронним ор­ганам у забезпеченні ними охорони громадського порядку;

10) розглядати звернення громадян, вести приймання громадян;

11) вести облік громадян за віком, місцем роботи чи навчання, які мешкають у межах території діяльності органу самоорганізації населення;

12) сприяти депутатам відповідних місцевих рад в організації їхніх зустрічей з виборцями, приймання громадян і проведенні ін­шої роботи у виборчих округах;

13) інформувати громадян про діяльність органу самоорганіза­ції населення, організовувати обговорення проектів його рішень з найважливіших питань.

Фінансову основу діяльності органу самоорганізації населення становлять:

- кошти відповідного місцевого бюджету, які надаються йому сільською, селищною, міською, районною у місті (в разі її ство­рення) радою для здійснення наданих органові самоорганізації на­селення повноважень;

- добровільні внески фізичних та юридичних осіб; інші надхо­дження, не заборонені законодавством.

Орган самоорганізації населення самостійно використовує фінансові ресурси, отримані з місцевого бюджету, на цілі та в ме­жах, визначених відповідною радою.

Матеріальною основою діяльності органу самоорганізації на­селення є майно, передане йому радою в оперативне управління.

Члени органу самоорганізації населення виконують свої обов'язки на громадських засадах. За рішенням зборів (конферен­ції) жителів за місцем проживання керівник і секретар цього орга­ну можуть працювати в ньому на постійній основі з оплатою їх­ньої праці за рахунок коштів, переданих органу самоорганізації населення.

Формою роботи органу самоорганізації населення є його засі­дання, які скликаються його керівником або заступником керівни­ка в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал.

Очолює орган самоорганізації населення його керівник - особа, яка обирається зборами (конференцією) жителів за місцем прожи­вання та очолює орган самоорганізації населення і наділена відпо­відними повноваженнями у здійсненні організаційно-розпорядчих функцій в порядку, передбаченому положенням про цей орган.

Керівник органу самоорганізації населення здійснює такі пов­новаження:

1) організовує роботу цього органу;

2) скликає і проводить його засідання;

3) організовує виконання рішень органу самоорганізації населення;

 

4) є розпорядником коштів, підписує рішення та інші докумен­ти органу самоорганізації населення;

5) представляє цей орган у відносинах з фізичними та юридич­ними особами;

6) виконує доручення органу самоорганізації населення;

7) здійснює інші повноваження, визначені законами України, а також прийнятим відповідно до них положенням.

Контроль за фінансовою діяльністю органу самоорганізації на­селення в межах своїх повноважень здійснюють:

1) сільська, селищна, міська, районна у місті (в разі її створен­ня) рада та її виконавчі органи;

2) виконавчий комітет, який здійснив реєстрацію органу само­організації населення;

3) збори (конференція) жителів за місцем проживання;

4) органи державної влади.

Повноваження органу самоорганізації населення можуть бути достроково припинені в разі:

1) невиконання рішень сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її створення) ради, її виконавчого комітету - за рішен­ням відповідної сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її створення) ради, яка дала дозвіл на його створення;

2) невиконання рішень зборів (конференції) жителів за місцем проживання або невиконання своїх повноважень, а також саморозпус­ку - за рішенням зборів (конференції) жителів за місцем проживання;

3) порушення Конституції та законів України, інших актів за­конодавства - за рішенням суду.

Орган самоорганізації населення припиняє свої повноваження також у разі перебудови або реорганізації будинків, вулиць, квар­талів, мікрорайонів, районів у містах, сіл, селищ, у межах яких во­ни діють, якщо така перебудова, реорганізація пов'язана з відсе-ленням (переселенням) жителів, які брали участь у зборах (конфе­ренції), що заснували цей орган.

7. Сфера компетенції та повноваження місцевого самоврядування

Поняття компетенції місцевого самоврядування; законодавче закріплення компетенції місцевого самоврядування; делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади.

У Європейській хартії місцевого самоврядування, Конституції та інші законодавчих актах України, в юридичній літературі широко застосовуються терміни «компетенція місцевого самоврядування», «сфера компетенції місцевого самоврядування», «повноваження місцевого самоврядування», «компетенція органів місцевого само­врядування», «повноваження органів місцевого самоврядування», «предмети відання місцевого самоврядування та його органів» тощо. На жаль, відсутність нормативних визначень цих термінів обумовила різне їх тлумачення. При цьому висловлюються різні думки як щодо сутності компетенції, так і щодо змісту цього поняття, його співвідношення з іншими близькими поняттями й термінами.

Зокрема, в Європейській хартії місцевого самоврядування вжи­вається термін «компетенція місцевого самоврядування». Це - но­вий для українського законодавства та вітчизняної юридичної нау­ки термін, він іще не отримав ні нормативного, ні доктринального визначення. У закордонній літературі під компетенцією місцевого самоврядування розуміють установлену нормами конституції, за­конів, підзаконних актів сукупність прав, обов'язків і предметів відання територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування для здійснення функцій і завдань місцевого само­врядування'.

В аналізі змісту поняття «компетенція місцевого самовряду­вання» необхідно враховувати такі фактори:

1) конституційна модель місцевого самоврядування в Україні передбачає, що ядром компетенції місцевого самоврядування є предмети відання та повноваження територіальної громади, во­ни обумовлюють і визначають зміст предметів відання та повно­важень органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Такий висновок базується на положеннях ст. 143 Конституції України: «Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або че­рез утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлю­ють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підпри­ємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції».

Слід також підкреслити, що поняття «компетенція терито­ріальної громади» не збігається за своїм змістом із поняттям «ком­петенція місцевого самоврядування», воно, на наш погляд, співвідноситься з останнім як частина з цілим. Така оцінка пов'язана з тим, що, по-перше, компетенція територіальної громади фактично ще не отримала юридичного закріплення (Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», інші законодавчі акти ви­значають, як правило, повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування), по-друге, окремі функції місцевого самоврядування реалізуються на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях і отримали юридичне вираження в компетенції обласних і районних рад, територіальні межі діяль­ності яких не збігаються з територією окремої громади;

2) компетенцію місцевого самоврядування не можна розгляда­ти як механічну суму компетенцій територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування, оскільки до компетен­ції останніх законом віднесено як самоврядні, так і делеговані пов­новаження, реалізація яких пов'язана з виконанням функцій та зав­дань виконавчої влади. Водночас компетенцію місцевого самовря­дування мають становити виключно самоврядні повноваження, саме вони виступають юридичним вираженням призначення та функцій місцевого самоврядування як публічної влади терито­ріальної громади. Отже, поняття «компетенція місцевого самовря­дування» та «компетенція органів місцевого самоврядування» та­кож можуть розглядатись як тотожні, вони перетинаються, але не збігаються.

Що стосується змісту поняття «компетенції місцевого само­врядування», то Хартія передбачає, що він має визначатися на ос­нові дотримання таких принципів.

1. Принципу правової автономності місцевого самоврядування: «основні повноваження і функції місцевих властей мають визнача­тися конституцією або законом держави» (ч. 1 ст. 4). Законодавче визначення компетенції місцевого самоврядування вже саме по собі є важливою гарантією права територіальної громади на само­стійне вирішення всіх питань місцевого значення, оскільки у право­вій державі заборонено втручання органу публічної влади у сферу компетенції іншого органу.

2. Принципу повноти повноважень місцевого самоврядування та необмеженості самоврядних прав: «повноваження, якими наділяються місцеві власті, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися ін­шим, центральним або регіональним органом, якщо це не передба­чене законом» (ч. 4 ст. 4).

3. Принципу субсидіарності: «муніципальні функції, як пра­вило, здійснюються, переважно, тими властями, які мають най­тісніший контакт з громадянином. Наділяючи тією чи іншою функцією інший орган, необхідно враховувати обсяг і характер завдання, а також вимоги досягнення ефективності та економії» (ч. 3 ст. 4).

Принцип субсидіарності сьогодні розглядається як один із най­важливіших принципів організації інститутів влади в цілому. Ос­новна ідея цього принципу полягає в тім, що публічна влада по­винна втручатися лише тією мірою і в тих межах, за яких суспільство та його групи, починаючи від індивідуумів до сім'ї, територіаль­них громад та інших значніших груп, не в змозі задовольнити свої різнобічні потреби.

Необхідно зазначити, що вперше цей принцип отримав достат­ньо повне формулювання в енцикліці папи Пія XI, яку було опуб­ліковано 1931 р. з нагоди 40-ї річниці Кегат поуагат: «Не можна змінювати або порушувати цей найбільш важливий принцип соці­альної філософії: повноваження, які вони здатні здійснювати з влас­ної ініціативи і власними засобами, не повинні бути відібрані у людей та передані до громади, так, було б несправедливо і суттєво порушило б громадський порядок, якщо забрати у нижчого соціаль­ного утворення функції, які воно може здійснювати саме, і передати їх соціальному утворенню вищого порядку. Єдина мета будь-якого суспільного втручання полягає в тому, щоб допомогти членам су­спільства, а не знищити або поглинути їх»2.

У визначенні принципу субсидіарності, наведеному в енцикліці папи Пія XI, закладено певну двозначність, бо реалізація цього принципу включає два діаметрально протилежні аспекти: з одного боку, субсидіарність передбачає, що влада вищого територіального рівня може втручатись у сферу влади нижчого рівня лише тією мі­рою, в якій остання продемонструвала свою нездатність. Тобто, субсидіарність у цьому значенні базується на принципі невтручання державної влади або органу місцевого самоврядування вищого те­риторіального рівня у вирішення питань місцевого значення.

З іншого боку, субсидіарність прямо передбачає втручання -влада вищого рівня не лише має право, а й повинна втручатись у сферу влади нижчого рівня. Водночас це втручання передбачає не підміну (заміщення), а певний тип допомоги, яка заохочує владу низових рівнів і наділяє їх повноваженнями. Як влучно зазначив Жак Делор, «субсидіарність є не лише межею втручання вищих влад у справи особи чи громади, але також і обов'язок цих влад діяти стосовно цих осіб або громад таким чином, щоб надати їм мож­ливість вирішувати самим».

Отож, відповідно до принципу субсидіарності, передавати повноваження від влади нижчого рівня до влади вищого рівня дозволяється лише тією мірою, якою самі ці повноваження мо­жуть бути краще здійснені на вищому рівні. При цьому непоруш­ною залишається ідея, що ці повноваження повинні здійснювати­ся на рівні, настільки близькому до громадянина, наскільки це можливе.

Зі змісту ч. З ст. 4 Хартії видно, що обидва ці аспекти принципу субсидіарності знайшли в Хартії досить чітке відображення.

Аналіз відповідних положень Хартії дозволяє розглядати принцип субсидіарності в його юридичному та політичному зна­ченнях.

Так юридичне значення субсидіарності характеризує цей прин­цип як певну формулу розподілу в законодавчих актах повнова­жень, відповідно до якої найнижчий рівень влади отримує такі повноваження, які наступний за ним територіальний рівень влади не може здійснити ефективніше. Такий розподіл повноважень до­зволяє, з одного боку, максимально наблизити процес прийняття рішення до громадянина, а з іншого, цей рівень має володіти ор­ганізаційними, матеріальними та фінансовими ресурсами, що за­безпечують обсяг та якість соціальних послуг, що надаються насе­ленню, відповідно до загальнодержавних норм.

При цьому пріоритет низового рівня в розподілі повноважень має завадити будь-яким спробам централізації в системі територі­альної організації влади.

Політичне значення принципу субсидіарності полягає і тім, що він виступає своєрідним засобом, який має забезпечити реалі­зацію повноважень якомога ближче до громадянина - повнова­ження, які вилучаються у держави, передаються лише тим орга­нам влади, якими керують або яких контролюють обрані пред­ставники.

Хартія також визначає критерії, які повинні бути застосовані в розмежуванні повноважень між владами різних рівнів, зокрема:

1) об'єктивні критерії - обсяг і характер завдання;

2) суб'єктивні критерії - ефективність і економія.

Тобто, до компетенції нижнього рівня влади має бути відне­сене все те, що не може бути більш ефективно здійснене на ви­щому рівні влади. В цілому проблема ефективності організації влади є надзвичайно складною, і різні наукові доктрини пропонують різні шляхи її досягнення. Наприклад, економічна теорія федералізму, яка базується на аналізі пропозиції послуг, оцінює її з урахуванням таких факторів, як близькість (дає можливість із мінімальними витратами визначити потреби громадян і пропози­ції щодо обсягу послуг), ефект надлишків (оптимальний розподіл повноважень досягається тоді, коли всі блага приносять користь лише членам тієї громади, яка їх виробляє), економія на масшта­бах виробництва (мірою зростання вироблених обсягів зменшу­ються витрати).

Слід зазначити, що принцип субсидіарності неможливо роз­глядати ізольовано від інших принципів, що їх покладено в основу територіальної організації влади, зокрема принципи єдності дій влади різних рівнів, солідарності, єдності застосуван­ня тощо.

4. Принципу підзаконності місцевого самоврядування. «Міс­цеві власті, в межах закону, повинні мати повне право вільно ви­рішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої ком­петенції і вирішення якого не доручене ніякому іншому органу» (ч. 2 ст. 4). Звідси випливає, що органи місцевого самоврядуван­ня можуть здійснювати лише повноваження, визначені законом. Цей принцип може бути по-різному реалізований у законодавчій практиці для визначення компетенції місцевого самоврядування. Так, наприклад, у Великій Британії від XIX ст. в основу правово­го регулювання компетенції органів місцевого самоврядування покладено правило, згідно з яким вони можуть робити лише те, що їм прямо дозволено законом, тоді як у Франції діє зовсім інше правило - органи місцевого самоврядування можуть робити все, що не заборонено законом і не віднесене до компетенції інших органів.

5. Принципу адаптації делегованих повноважень до місцевих умов: «Якщо повноваження делегуються місцевим властям цент­ральним чи регіональним органом, місцеві власті, мірою можли­вості, мають право пристосовувати свою діяльність до місцевих умов» (ч. 5 ст. 4). Крім власних (самоврядних) повноважень, орга­ни місцевого самоврядування реалізують також окремі повнова­ження органів виконавчої влади, які їм делегуються законом. Така практика є досить поширеною в країнах Європи, зокрема і в Україні. При цьому має бути забезпечена свобода дії органів міс­цевого самоврядування, вони повинні зберігати право контролю над повноваженнями, які їм делеговані (передані), і над умовами цього делегування, постійно беручи до уваги місцеву ситуацію.

5. Принципу врахування інтересів територіальних громад: «У процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються місцевих властей, з останніми мають

проводитися консультації та, мірою можливості, своєчасно і на­лежним чином» (ч. 6 ст. 4 Хартії).

* * *

У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до ві­дання місцевого самоврядування, визначено Конституцією Украї­ни, ст. 143 якої передбачає: «Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого са­моврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контро­люють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відпо­відно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та лікві­довують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції» (схема 36).

Деталізується та конкретизується компетенція місцевого само­врядування в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», в галузевому законодавстві та в інших правових актах шляхом закріплення повноважень територіальних громад та орга­нів місцевого самоврядування.

Так, зокрема, до повноважень територіальної громади чинне законодавство відносить вирішення таких питань, що мають міс­цеве значення:

- формування виборних органів місцевого самоврядування -сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, облас­них рад;

- обрання виборних посадових осіб місцевого самоврядування (сільського, селищного, міського голови);

- ініціювання питання щодо утворення органу самоорганізації населення, його обрання та дострокове припинення повноважень;

- дострокове припинення повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування у разі, якщо вони порушують Кон­ституцію або закони України, обмежують права і свободи грома­дян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

Повноваження органів місцевого самоврядування Закон Украї­ни «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює згідно з принципом розподілу повноважень: окремо визначається компетен­ція представницьких органів місцевого самоврядування - сіль­ських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, районних та обласних рад і сільського, селищного, міського голови.

 

 

Схема 36. Компетенція місцевого самоврядування

Так, сільські, селищні, міські ради правочинні розглядати й ви­рішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до їх відання. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 26) визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад, яку становлять питання, що можуть бути вирішені виключно на пленарних засіданнях відповідної ради. До них, зок­рема, відносять питання:

1) самоорганізації ради та формування її органів (затверджен­ня регламенту ради; утворення і ліквідація постійних та інших ко­місій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельнос­ті, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; на посаду та звільнення з посади секретаря ради; затвердження на пропозицію сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, ви­трат на їх утримання; утворення за поданням сільського, селищно­го, міського голови інших виконавчих органів ради; визначення відповідно до закону кількісного складу ради; затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання);

2) організації та функціонування системи місцевого самовря­дування (прийняття рішення про проведення місцевого референ­думу; прийняття відповідно до законодавства рішень щодо органі­зації проведення референдумів і виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського го­лови; прийняття рішень про наділення органів самоорганізації на­селення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передання коштів, матеріально-тех­нічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення; прийняття рішення про дострокове припинення повноважень органів терито­ріальної самоорганізації населення у випадках, передбачених за­коном; затвердження статуту територіальної громади);

3) економічного і соціального розвитку території, бюджету, управління комунальною власністю (затвердження програм соціаль­но-економічного та культурного розвитку відповідних адмініст­ративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших пи­тань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відпо­відного бюджету; встановлення місцевих податків і зборів та роз­мірів їхніх ставок у межах, визначених законом; утворення цільо­вих фондів, затвердження положень про ці фонди; прийняття рішень щодо випуску місцевих позик; прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів і джерел, а також щодо передання коштів із відповідного місцевого бюджету; при­йняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг щодо місцевих податків і зборів; установлення для підпри­ємств, установ та організацій, що належать до комунальної влас­ності відповідних територіальних громад, розміру частки прибут­ку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету; прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального май­на; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого в процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установле ному порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, лі­квідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, уста­нов та організацій комунальної власності відповідної територіаль­ної громади; прийняття рішень про передання іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визна­чення меж цих повноважень та умов їх здійснення; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з ін­шими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб); вирішення відповідно до законодавства питань про ство­рення підприємствами комунальної власності спільних підпри­ємств, зокрема з іноземними інвестиціями; заснування засобів ма­сової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їхніх керівників; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад; вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу; прийняття рішень про органі­зацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо ого­лошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, істо­ричну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, істо­рії або культури, які охороняються законом; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з чинними нормативами включає відповідну територію);







Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 634. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Роль органов чувств в ориентировке слепых Процесс ориентации протекает на основе совместной, интегративной деятельности сохранных анализаторов, каждый из которых при определенных объективных условиях может выступать как ведущий...

Лечебно-охранительный режим, его элементы и значение.   Терапевтическое воздействие на пациента подразумевает не только использование всех видов лечения, но и применение лечебно-охранительного режима – соблюдение условий поведения, способствующих выздоровлению...

Тема: Кинематика поступательного и вращательного движения. 1. Твердое тело начинает вращаться вокруг оси Z с угловой скоростью, проекция которой изменяется со временем 1. Твердое тело начинает вращаться вокруг оси Z с угловой скоростью...

Тактика действий нарядов полиции по предупреждению и пресечению правонарушений при проведении массовых мероприятий К особенностям проведения массовых мероприятий и факторам, влияющим на охрану общественного порядка и обеспечение общественной безопасности, можно отнести значительное количество субъектов, принимающих участие в их подготовке и проведении...

Тактические действия нарядов полиции по предупреждению и пресечению групповых нарушений общественного порядка и массовых беспорядков В целях предупреждения разрастания групповых нарушений общественного порядка (далееГНОП) в массовые беспорядки подразделения (наряды) полиции осуществляют следующие мероприятия...

Механизм действия гормонов а) Цитозольный механизм действия гормонов. По цитозольному механизму действуют гормоны 1 группы...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия