Політична діяльність та її основні форми.

Суспільство як цілісна система є соціальним організмом, який виконує різноманітні функції. Ці функції реалізуються через багатоманітну суспільну життєдіяльність соціумів, тобто через систему відносин між суспільством, націями, народами, соціальними групами та індивідами. Однією з таких суспільних форм життєдіяльності людей і є їхня політична діяльність. У найбільш загальному визначенні політична діяльність — це сукупність дій як окремих індивідів, так і великих суспільних груп (класів, націй, партій, суспільних організацій тощо), спрямованих на реалізацію власних політичних інтересів, насамперед боротьби, завоювання, використання та утримання влади.

Соціально обумовлюють політичні дії людей їхні економічні інтереси, рівень розвитку соціальної структури, культурний розвиток та ін. З іншого боку, політична діяльність впливає на економічну та інші форми діяльності, прискорюючи або сповільнюючи їх розвиток. Як свідчить суспільна практика, інколи, особливо в критичних, доленосних моментах суспільного життя, зворотний вплив політичної діяльності та політики взагалі може стати визна­чальним для економічного, соціального і культурного розвитку.

Політичне життя виявляється як велика багатоманітність типів і форм політичної діяльності. Приблизно кваліфікувати її можна в такий спосіб. Політична діяльність може бути стихійною та організованою; політично усвідомленою та спонтанною; цілеспрямованою та хаотичною; простою та складною; тривалою та одномоментною; традиційною й такою, де втілюються нові форми; законною та незаконною; активною та пасивною тощо.

У реальному житті види політичної діяльності можуть здійснюватися одночасно в різних формах. Можна виділити такі, наприклад, форми політичної діяльності:

за напрямами здійснення — державна, партійна, громадсько-політична, комунікаційно-інформаційна;

за суб’єктами політики — класова, соціально-групова, національна, міжнародна, індивідуальна;

за специфікою предмета впливу — теоретична, практична;

за політичним простором — зовнішньополітична (міжнародна), внутрішньополітична (самоврядувальна);

за специфікою сфер — військова, діяльність органів безпеки та ін. [1].

У суспільному житті політична діяльність виявляється у двох аспектах — теоретичному та практичному.

Теоретичну політичну діяльність пов’язано з формуванням політичної свідомості, політичних знань тощо. Вона базується на таких теоретичних засадах, як творчість, політичне проектування, планування і т. д.

Практична політична діяльність — це конкретне управління та керівництво, добір і розстановка кадрів, розробка і прийняття рішень, організація діяльності органів державної влади, їх взаємодія з політичними партіями, суспільними організаціями, громадянами і т. ін.

Політична діяльність здійснюється на двох рівнях: перший (нижчий) — політична участь. Основними формами цього рівня є: вибори, мітинги, маніфестації, збори, страйки тощо. Другий (вищий) рівень — це професійна політична діяльність законодавчих, виконавчих та судових функціонерів, керівників політичних партій, рухів та громадських об’єднань тощо. У суспільному жит­ті поширено такі основні форми політичної взаємодії суб’єктів, як гегемонія, плюралізм, компроміс, консенсус, союз, блок, конфронтація, політичний екстремізм, конфлікт, війна [2].

Важливим є питання про те, чи можна ототожнювати поняття «політична діяльність» з поняттям «політична участь». Політична участь — це залучення членів певної соціально-політичної спільноти до процесу політико-владних відносин; вплив громадян на перебіг чинних у суспільстві соціально-політичних процесів та на формування владних політичних структур. Деякі сучасні політологи за допомогою поняття «політична участь» намагаються довести можливість реального здійснення права всіх груп безпосередньо брати участь у прийнятті рішень, безпосередньо впливати на владу. На нашу думку, політична участь є або етапом, що передує політичній діяльності, або допоміжною сферою, яка може впливати на політику у двох напрямах: засвідчувати сприйняття чи несприйняття суспільством цієї діяльності.

У сучасній політології склалась класифікація політичної участі за видами: активна й пасивна, індивідуальна й колективна, добровільна й примусова, традиційна й новаторська, легітимна й нелегітимна. Залежно від цього розрізняють політичну участь: у виборах; у прийнятті рішень; в управлінні та самоврядуванні; у виборі політичних лідерів і контролі за їхньою діяльністю; в ухваленні, реалізації й охороні законів; у виборчих політичних кампаніях, мітингах, зібраннях; у засвоєнні й передаванні політичної інформації; у страйках; у масових кампаніях громадянської непокори, визвольних війнах і революціях; у діяльності політичних партій і громадсько-політичних об’єднань і т. ін.

За масштабами політична участь поділяється на місцеву, субрегіональну, регіональну та загальнодержавну. На ступінь політичної участі впливають: політичний режим; соціокультурне та географічне середовище; рівень освіти і міра доступності інформації; рівень інституціоналізації суспільства; матеріальні можливості суб’єктів політичної участі та ін.

Політичну участь за сучасних глобальних процесів суверенізації, інтеграції, формування нового світового порядку можна розглядати як одну з основних характеристик демократії, як засіб політичної соціалізації та політичного виховання, розв’язання конф­ліктів, боротьби з бюрократією і політичним відчуженням мас [3].