Введение 7 страница

127. Сутність і форми міжнародного руху капіталів (масштаби, динаміка, географія).

Капітал є одним з факторів виробництва - ресурсом, який необхідно затратити, щоб виробити товар, і являє собою весь накопичений запас коштів в продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. По джерелах походження капітал, що знаходиться в русі на світовому ринку, ділиться на офіційний і приватний капітал. Офіційний (державний) капітал - кошти з державного бюджету, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. У цю категорію руху капіталу відносяться всі державні позики, позики, дари (гранти), допомога, які надаються однією країною іншій країні на основі міжурядових угод. Приватний (недержавний) капітал кошти приватних (недержавних) фірм, банків і інших недержавних організацій, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням їх керівних органів і їх об’єднань. У цю категорію руху капіталу відносяться інвестиції капіталу закордон приватними фірмами, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування. По характеру використання капітал ділиться на:• Підприємницький капітал кошти, що прямо або непрямо вкладаються у виробництво з метою прибутку. Як підприємницький капітал, частіше за все використовується приватний капітал, хоча або сама держава, або підприємства, що належать державі також можуть вкладати кошти закордон. Позиковий капітал кошти, що позичаються з метою отримання процента. У міжнародних масштабах як позиковий капітал в основному використовується офіційний капітал з державних джерел, хоч міжнародне кредитування з приватних джерел також досягає вельми значних об’ємів.По терміну вкладення капітал ділиться на: Середньостроковий і довгостроковий капітал вкладення капіталу терміном більш ніж на 1 рік. Короткостроковий капітал вкладення капіталу терміном менш ніж на 1 рік. По меті вкладення капітал ділиться на: Прямі інвестиції вкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Вони практично цілком пов'язані з вивозом приватного підприємницького капіталу, не рахуючи відносно невеликих по об’єму зарубіжних інвестицій фірм, що належать державі. Портфельні інвестиції вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об’єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держава часто випускає свої і купує іноземні цінні папери.

128. Світове господарство: суть та етапи формування.

Світове господарство — сукупність національних економік, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансових та інших організаційних об’єднань та підприємств, об’єднаних міжнародним поділом праці, й відповідна система міжнародних економічних відносин. Одним з об’єктів світового господарства виступає саме світова торгівля, тобто міжнародний рух товарів та послуг. Світове господарство почало формуватися досить давно. Проте остаточно як цілісна система склалося близько стан років тому на рубежі ХІХ –ХХ ст. Основою його поступового формування став міжнародний ринок, утворення якого відбувалося поетапно в ХІ-ХVІІІ ст., а особливо інтенсивно – з середини ХІХ ст., коли в країнах Заходу домінуючим стає машинне виробництво.

Основними віхами у розвитку світового господарства є:

- Виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу. Результатом став економічний розподіл світу;

- Територіальний поділ світу великими державами і утворення величезних колоніальних імперій. Сформувався колоніальний поділ праці, визначальною особливістю якого стало нав’язування залежним народам такої виробничої спеціалізації, яка відповідає потребам капіталу метрополій;

- Виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного світового господарства і поклало початок протистоянню двох соціально-економічних систем.

Сучасний етап розвитку світового господарства перебуває під впливом факторів, що надають йому величезного динамізму. До них у першу чергу належать: НТР, зростаюча взаємозалежність національних господарств, радикальна перебудова соціально-економічних відносин у колишньому соціалістичному таборі.

129. Європейські інтеграційні процеси. Європейський Союз.

Передумови європейської економічної інтеграції складаються в процесі поглиблення інтернаціоналізації господарського життя європейських країн в умовах динамічних глобальних змін у розвитку світової економіки та політики. Важливе значення при цьому має внутрішньоєвропейська політико-правова, економічна, соціально-культурна та інфраструктурна інтеграційна сумісність. З політичної точки зору Європа являла собою, з одного боку, перенасичений озброєннями регіон з комплексом воєнно-політичних проблем, а з іншого - регіон, де в період після Другої Світової Війни успішно розробляються механізми співробітництва в цій сфері, особливо нині в рамках Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Формуються умови та структури забезпечення загальноєвропейської безпеки. Важливу інтегративну роль відіграють географічна компактність Європи в поєднанні з різними природно-ресурсними умовами, та великими можливостями розширення ринків товарів, капіталів і праці. ЄС являє собою інтеграційне об’єднання західноєвропейських країн, які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів. Передбачалося ліквідувати всі національні бар’єри на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики. Інституційна структура ЄС наступна: Рада Європейських Співтовариств як вищий орган інтеграційного угруповання, наділений законодавчою владою; Комісія Європейських Співтовариств як постійний виконавчий орган; Європарламент як основний консультативно-наглядовий орган; Суд Європейських співтовариств як орган юридичного контролю; Європейське політичне співтовариство; Рада міністрів ЄС; Економічна і соціальна рада; Контрольна палата. У 1991 році підписується угода між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського Економічного Простору (ЄЕП). Цього ж року приймається Маастріська угода, суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС.

130. Види економічних циклів за тривалістю, їх характеристика.

Економічний цикл - постійно повторювані коливання економічної активності. Зростання суспільного виробництва здійснюється нелінійно і супроводжується періодичним падінням. Можливі фази циклу економічного: криза, депресія (стагнація), пожвавлення, підйом. Точка максимуму кожного наступного підйому виявляється вище попередньої.

Економічні цикли поділяються:

- на функціональні цикли (у процесі яких економіка змінює свої параметри, не виходячи на іншу траєкторію розвитку);

- цикли розвитку (у процесі руху яких відбувається глибока якісна зміна структури і функціонування економіки, перехід на нову траєкторію розвитку).

Циклічність проявляється у періодичному повторенні фаз розвитку. Традиційно відзначають такі основні види економічних циклів: малі тривалістю до 4-х років на підставі несталості грошово-кредитної сфери економіки з двома фазами (спад і піднесення); середні тривалістю 5-11 років на підставі старіння і заміни основного капіталу з чотирма фазами: криза, або спад, рецесія; депресія, або стагнація, застій;пожвавлення;піднесення, або експансія, бум, впритул до пику виробництва; великі (довгі хвилі в економіці) тривалістю 40-60 років з двома фазами (спад і піднесення) на підставі різних фундаментальних причин, за думкою різних учених, зокрема:У. Джевонс пов’язував довгі хвилі з періодичністю змін плям на Сонці, що спочатку впливало на аграрне виробництво, а далі на чергування фаз підприємницької діяльності;М. Кондратьєв брав за основу революційні технологічні зміни;Й. Шумпетер віддавав перевагу змінам інноваційної активності, що було близько до поглядів Кондратьєва.Треба відзначити існування криз нециклічного характеру:структурні кризи у вигляді криз відносного перевиробництва і відносного недовиробництва;системні кризи з глибокою трансформацією усіх сторін суспільного життя, що припускає необхідність переходу до нової економічної системи.

131. Міжнародні інвестиції. Проблеми та перспективи залучення інвестицій в економіку України.

Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя та взаємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу. Вивіз капіталу – це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни у іншу. Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позиковій. Специфічною функціональною формою вивозу капіталу стала міжнародна науково-технічна допомога.Експортування підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промислові, сільськогосподарські та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємства, придбання акцій. Позичковий капітал експортується у вигляді коротко- чи довгострокових кредитів урядам або підприємцям інших країн, вкладання грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордоном тощо. Прямі іноземні інвестиції спрямовуються, як правило, у галузі, де можна недорого виготовляти конкурентоспроможні у міжнародному масштабі товари на експорт. Тим самим вони стимулюють інтеграцію в систему міжнародного поділу праці. Іноземні інвестиції сприяють не тільки збереженню існуючих і створенню нових робочих місць, але і утвердженню ринкових відносин. Україна має ряд умов, що робить її досить привабливою для іноземних інвесторів. Це є великий потенційний ринок й високий рівень освіти і кваліфікації, сприятлива кваліфікаційна структура робочої сили, зручне географічне положення в центрі Європи, і низький рівень заробітної плати.

132. Міжнародне співробітництво: суть і основні форми.

Міжнародне науково-технічне співробітництво – це форма міжнародних економічних відносин, що являє собою систему економічних зв’язків у сфері науки, техніки, виробництва. Структура міжнародного науково-технічного співробітництва включає:

ü Створення координаційних міжнародних програм спільних наукових і технічних досліджень;

ü Міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями;

ü Міжнародний інжиніринг, співробітництво з приводу проведення і складання проектів,консультації при їх виконанні;

ü Співробітництво в підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів;

ü Проведення міжнародних наукових конференцій, симпозіумів;

ü Розробка науково-технічних прогнозів та ін.

Серед видів міжнародного співробітництва розрізнять також співробітництво у розв’язанні глобальних проблем.

Глобальні проблеми – це всезагальні проблеми, що відзначаються загальнопланетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов’язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішені спільними діями всіх країн світу.

Серед глобальних проблем найчастіше фігурують проблеми миру та роззброєння, економічна, демографічна, енергетична, сировинна, продовольча, подолання бідності та відсталості. У міру розвитку людської цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми. Так, до групи глобальних проблем стали відносити проблему освоєння та використання ресурсів Світового океану, освоєння та використання космосу.

133. Міжнародні фінансові організації, їх роль у світовій економіці.

Міжнародна фінансова організація - організація, створювана на основі міждержавних (міжнародних) угод у сфері міжнародних фінансів. Учасниками угод можуть виступати держави і недержавні інститути.

Створено міжнародні фінансово-кредитні організації на основі міждержавних угод. Провідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду, Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

МВФ – наднаціональна валютно-кредитна установа. МВФ створена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в США. Метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют,створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн – членів фонду МВФ підтримує тісні зв’язки із Світовим банком, ГАТТ, Європейським банком реконструкції та розвитку, іншими міжнародними фінансово-кредитними установами. Світовий банк – це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філіали: Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР).МБРР заснований одночасно з МФВ. Членами банку можуть бути лише члени МФВ. МБРР – це найбільша у світі фінансово-кредитна установа, яка надає довгострокові кредити на державні приграми, при цьому лише урядам та центральним банкам країн. ЄБРР – міжнародний банк. Створений для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи т СРСР. Нині ЄБРР допомагає постсоціалістичним країнам у реформуванні економіки і створенні конкурентоспроможної промисловості, надає кредити від великі проекти. ЄБРР сприяє формуванню в цих країнах сучасних ринкових структур, створенню законодавчої бази, впорядкуванню валютного регулювання, переходу до конвертованості валют тощо. Банк міжнародних розрахунків сприяє організації міжнародного валютного співробітництва. Європейський інвестиційний банк надає довгострокові кредити для прискореного розвитку менш розвинутих регіонів, модернізації, реконструкції і створення нових підприємств, здійснення спільних проектів. Європейський соціальний фонд фінансує заходи, що забезпечують зайнятість у країнах ЄС. Європейський фонд розвитку (ЄФР) фінансує об’єкти національного значення та інфраструктури країн, що асоційовані в ЄС, а також компенсації їх втрат від експорту сільськогосподарської продукції та мінеральної сировини. Європейський фонд валютного співробітництва - фінансово-кредитна організація яка здійснює надання кредитів країнам ЄС.

Серед міжнародних фінансово-кредитних організацій є такі, які мають регіональний характер, тобто обслуговують інтереси окремих країн.

134. Валютний курс та макроекономічний стан України.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни або в міжнародній грошовій одиниці. При цьому слід мати на увазі, що на практиці користуються різними визначеннями курсу. Це може бути офіційний, ринковий, аукціонний курси, курс клірингових валют та ін. Валютний курс забезпечує зв'язок національної валюти з іншими валютами і дає змогу здійснювати порівняння основних макроекономічних показників однієї країни (продуктивності праці, темпів економічного зростання і т. ін.) з такими самими показниками в інших країнах. Валютний курс визначається купівельною спроможністю конкретної валюти. У сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка ринкова ціна, під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважування останніх на валютному ринку приводить до встановлення рівноважного рівня ринкового курсу валюти. Це так називана „фундаментальна рівновага”. Тут розмір попиту на іноземну валюту визначається рядом факторів: потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів даної країни, що виїжджають в іноземну державу, попитом на іноземні фінансові активи і попитом на іноземну валюту в зв’язку з намірами резидентів здійснювати інвестиційні проекти за рубежем. Розмір пропозиції іноземної валюти визначається наступними факторами: попитом резидентів іноземної держави на валюту даної держави, попитом іноземних туристів на послуги в даній державі, попитом іноземних інвесторів на активи, виражені в національній валюті даної держави, і попитом на національну валюту в зв’язку з намірами нерезидентів здійснювати інвестиційні проекти в даній державі Таким чином, існує цілий ряд факторів, що приводять до зміни фундаментальної рівноваги обмінного курсу валют. Умовно їх можна розділити на фактори структурного характеру, що відбивають стан економіки даної країни, і кон’юнктурні фактори, що постійно міняються під впливом тенденцій світового ринку.До структурних факторів можна віднести:показники економічного росту (валовий національний продукт, обсяги промислового виробництва й ін.); стан платіжного балансу, ступінь залежності від зовнішніх джерел сировини; ріст грошової маси на внутрішньому ринку; рівень інфляції й інфляційні чекання; платоспроможність країни і довіра до національної валюти на світовому ринку.

135. Фактори розвитку національної економіки.

Для національної економіки оптимальним варіантом є розширене відтворення (економічне зростання).До факторів економічного зростання належать три основні групи:1) фактори пропозиції - фізичні можливості зростання економіки (природні і трудові ресурси, технології, обсяги капіталу);2) фактори витрат усіх суб'єктів - податки на доходи, відсоткові ставки, ціни, виробничі потужності;3) фактори ефективності - виробнича (економне використання ресурсів) та розподільна (виробництво найцінніших для суспільства товарів та послуг).Є два способи впливу на економічне зростання: екстенсивний - через нарощування кількості виробничих ресурсів; інтенсивний - шляхом підвищення ефективності використання ресурсів.Ці способи співіснують у конкретній національній економіці. Якщо домінує інтенсивний, відбувається:- використання новітніх технологій;розвиток наукомістких галузей і виробництв;удосконалення засобів праці та підвищення кваліфікації робочої сили;прискорення науково-технічного прогресу. При домінуванні екстенсивного типу:застосовують традиційні управлінські методи; активно розвиваються галузі, які використовують традиційні технології та механізми організації виробництва; відбувається кількісне нарощування виробничих факторів і тільки епізодичне впровадження сучасних технологій,

136. Економічне зростання та його фактори.

Економічне зростання – центральна економічна проблема, що стоїть перед усіма країнами світу. По його динаміці судять про розвиток національних економік, про життєвий рівень населення, про те, як вирішуються проблеми обмеженості ресурсів.

Економічне зростання - це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів І послуг ч використанням незмінної технології. Розрізняють два основних типи економічного зростання-екстенсивний та інтенсивний - залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення. Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Фактори економічного зростання поділені на три групи;1) фактори пропозиції, які включають кількість і якість природних ресурсів, кількість і якість трудових ресурсів, обсяг основного капіталу, науково-технічний прогрес.2) фактори попиту; для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне виконання збільшених обсягів всіх ресурсів А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.3) фактори розподілу; здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції.

137. Світове господарство та міжнародна торгівля.

Світове господарство — сукупність національних економік, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансових та інших організаційних об’єднань та підприємств, об’єднаних міжнародним поділом праці, й відповідна система міжнародних економічних відносин. Одним з об’єктів світового господарства виступає саме світова торгівля, тобто міжнародний рух товарів та послуг.

Традиційною і найбільш розвиненою формою міжнародних економічних відносин є світова торгівля. Вона являє собою особливе місце в складній системі світогосподарських зв’язків. Міжнародна торгівля опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій і т.п. Міжнародна торгівля є важливим стимулом розвитку та підвищення ефективності виробництва кожної країни. Це обумовлюється тим, що вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів. І таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. Основними показниками міжнародної торгівлі є: величина загального експорту та імпорту країн, торгівельне сальдо країн, питома вага експорту (імпорту) країни в загальному світовому експорті (імпорті).Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Світовий товарний ринок – це частина світового ринку, система обмінних відносин якого побудована на організації купівлі –продажу продуктів матеріального виробництва. Основними видами міжнародної торгівля є: традиційна торгівля, торгівля продукцією в рамках кооперації, зустрічна торгівля.

Традиційна торгівля – це торгівля між суб’єктами різних національних економік за традиційними правилами, тобто за формулою: товар – гроші (залежно від попиту і пропонування).Торгівля продукцією в рамках кооперації – це спосіб реалізації продукції між суб’єктами міжнародної виробничої кооперації, котра здійснюється, як правило, за трансфертними цінами в пільговому режимі.Зустрічна торгівля – це сукупність міжнародних торговельних угод, за укладання яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій.

138. Роль транснаціональних корпорацій у світовому господарстві.

Транснаціональна корпорація — це група підприємств, що функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, яка знаходиться в одній конкретній країні.Транснаціоналізація веде до небувало високого рівня взаємозалежності між країнами. Будучи центрами координації і динаміки світового виробництва та обміну, ТНК формують мережу відносин, які виходять за межі національних господарських систем. Характерними рисами сучасного етапу транснаціоналізації є: 1) стрімке зростання масштабів операцій ТНК. Загальні активи їх зарубіжних філій досягли наприкінці 1990-х рр. 13 трлн дол., а загальна вартість, що створена ними, — 2 трлн дол. Приблизно 70 % світових платежів за технологію є результатом внутрішньофірмових трансакцій ТНК; 2) розширення географії діяльності ТНК. Більшість з них (90 %) базується в розвинутих країнах з ринковою економікою. Однак за останні роки до процесу транснаціоналізації все більше залучаються фірми країн, що розвиваються, а також країн Східної та Центральної Європи. У промислово розвинутих країнах розміщено близько 46 % усіх філій ТНК, у країнах, що розвиваються, — 42 %; 3) підвищення ступеня «міжнародності» операцій ТНК більшості країн, який характеризується питомою вагою зарубіжних активів, продажу, зайнятих у загальнокорпораційних показниках. На початку 1990-х рр. у найбільших ТНК США, ФРН, Японії було зосереджено 1/3 —1/4 активів; 4) збільшення трансграничного злиття і поглинання. Наприкінці 1990-х рр. ці процеси досягли 3/5 світового припливу іноземних інвестицій і поширилися у банківській сфері, страхуванні, хімічній та фармацевтичній промисловості, в секторі телекомунікацій та автомобілебудування;5) розширення транснаціоналізації середніх і малих фірм.Діяльність ТНК все більше перетворює світове господарство в єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знань, визначає загальні обриси сучасної і майбутньої світової економіки. Інтернаціоналізація веде до посилення взаємозв’язків усіх складових частин світового господарства, до глобалізації економічного розвитку. ТНК виступають основною рушійною силою цього процесу. У 1990-х рр. практично не залишилось жодної країни у світі, не охопленої їх виробничо-інвестиційними операціями.

139. Розв’язання проблеми економічної ефективності та соціальної справедливості у соціальній ринковій економіці.

Суперечність між "ефективністю" і "справедливістю" є однією з найскладніших проблем людських взаємин. Ця проблема чи не найскладніша в усій соціально-економічній науці. Саме тут економіка найтісніше переплітається із соціальною психологією, традиціями тієї чи іншої країни, з менталітетом і уподобаннями різних народів.