Рассмотрим работу каждой расы пони.

Зміна ФРЧ за рах-к фак-торів:	Формула	Розрах.	Значення
- ЧР	D ФРЧЧР = D ЧР * КД0 * ТРД 0	4 * 225 * 7,8	+7020
- КД	D ФРЧКД = ЧР 1 * DКД * ТРД 0	164 + (-10) * 7,8	-12792
- ТРД	D ФРЧТРД = ЧР 1 * КД1 * D ТРД	164 * 215 * (-0,3)	-10578
Перевірка: D ФРЧ = ФРЧ 1 - ФРЧ 0 = D ФРЧ ЧР + D ФРЧКД + D ФРЧ ТРД	-16350

Як видно з розрах-ків під-тво використовує наявні труд. ресурси недостатньо повно. В сер-му 1м роб-ком відпрацьовано 215 днів, замість 225, внаслідок чого цілоденні втра-ти роб. часу на 1го роб-ка зросли на 10 дн, а на всіх – 1640дн або 12792 год. (1640*7,8).

Істотними є і внутрішньо змінні втрати роб. часу: за 1 день вони становили 0,3 години, а за всі відпрацьовані дні усіма прац-ками – 10578 год. (164*215*0,3). Для виявлення причин цілоденних і внутрізмінних втрат роб. часу зіставляють дані факт-го і план-го балансу роб. часу. Вони можуть бути зумо-влені об'єкт-ми і суб'єкт-ми обставинами, непередбаченими планом: додатк. відпуст-ками з дозволу адміністрації, захворював-ннями роб-ків з тимчасовою втратою пра-цездатності, прогулами, простоями через несправність устаткування, машин, механі-змів, через те, що немає роботи, сировини, матеріалів, електроенергії, палива і т. д. Втрати роб. часу можуть бути викликані різними суб’єкт-ми та об’єкт-ми обстави-нами. Втрати викликані суб’єкт-ми факто-рами (додатк. відпустки з дозволу адмін.-ї, прогули, простої) можна вважати не вико-ристаними резервами збільш-ня ФРЧ.

Заг. втрати роб. часу становлять: 23370 год. (12792+10578) або 8,8% (23370 / 264450).

Для виявлення причин цілоденних та вну-трішньо змінних втрат роб. часу спів став-ляють дані факт-го та план-го балансу роб. часу. Недопущення втрат роб. часу рівно-значно вивільненню праці 13роб-ків (23370 / 1755). Скорочення втрат роб. часу з вини прац-ків та під-ва є резервом зростання вир-ва прод-ї, що не потребує дод. інвес-тицій. Щоб його підрахувати, необхідно втрати роб. часу помножити на базисний середньогодинний виробіток продукції (284,9 грн.): 23370 · 284,9 = 6,7 млн. грн.

 

25. Аналіз продуктивності праці

Показники прод-ті праці характ-ть якісний бік викор-ня роб. сили на під-ві. Прод-сть праці (ПП) визначається 2ма показ-ми: кількістю прод-ї, випущеної за одиницю роб. часу, або к-стю часу, витраченого на вигот-ня 1го виробу. Останній показник називають трудомісткістю продукції.

ПП визначають як у натур., так і в грош. вимірах. Натур. вимірники викор-ть там, де виробляють 1 вид прод-ї або декілька дуже схожих виробів. Грош.вимірник має універ-сальніший характер і може бути викор-й на будь-якому під-ві, в галузі тощо. Для оцін-ки рівня інтенсивності викор. персоналу застос-ся сис-а узагальнюючих часткових та доп-х показників ПП.

Узагальнюючі пок-ки: 1) середньорічний (обсяг випу-ску прод-ї / ССЧр).

2)середньоденний(середньорічний/відпрацьовано 1-м роб-ком днів).

3)середнього денний виробіток прод-ї 1-м роб-ком (середньоденний/ТРД).

Часткові: 1)в-ти часу на ви-во 1ці прод-ї певного виду; 2)випуск прод-ї певного виду в натур. виразі за 1люд/день або люд/год.

Допоміжні: 1) в-ти часу на виконання 1-ці певного виду робіт або 2) обсяг виконаних робіт за 1-цю часу.

Найб. узагальнюючим з них є середньоріч-ний виробіток прод-ї, 1м прац-ком – прод-ть праці. Його величина залежить не тільки виробітку роб-ків, а й від їх питомої ваги в заг. чисельності персоналу, від к-ті відправ-них ними днів та тривалості роб дня.

Закінчують аналіз підрахунком резервів зростання прод-сті праці та опрацюванням заходів з їх реалізації. ПП = ПВ_р * КД * ТРД *ГВ, (пит.вага роб-ків в заг.чисель-ті персоналу * к-ть днів, відпрацьованих 1-м роб-ком в сер-му за 1 рік * тривалість роб. дня * середньогод. виробіток роб-ка).

Факторний аналіз.

▲ППпв_р = ▲ПВр * КД⁰ * ТРД⁰ * ГВр⁰;

▲ППкд = ПВр¹*▲ КД* ТРД⁰*ГВр⁰;

▲ППтрд = ПВр¹*КД¹*▲ТРД* ГВр⁰;

▲ППгв_р = ПВр¹* КД¹*ТРД¹▲ГВр.

Перевірка: сума всіх розрахованих значень.

Особливо ретельно аналіз-ся зміна сер. ден-ного виробітку, так як він зумовлює серед-ньоденний та середньогодинний. Величина цього пок-ка залежить від багатьох факто-рів: кваліфікації роб-ків, їх труд. стажу, віку, орг-ції праці, її мотивування, техніки та технології ви-ва. Аналогічно аналізують вплив факторів на зміну середньорічн. ви-робітку роб-ка, яка залежить від КД, ТРД ГВР.

 

26. Аналіз використання фонду оплати праці. Аналіз фонду оплати праці (ФОП) починається з розрахунку абсол. та відн. відхилення його факт-го рівня від базис-ного. Абс. відхилення (DФОПабс) розрахо-вується як різниця між факт. та базисним ФОП. DФОПабс = ФОП1 – ФОП0. На абс. відхилення ФОП впливає 2фактори: 1) чис-ть роб-ків; 2) середньорічна З/П 1го роб-ка.

Оскільки абс. відхилення визначається без врахування зміни обсягу вир-ва прод-ї, то по ньому не можливо оцінити економію або перевитрати кошів на оплату праці.

Відн. відхилення розраховується як різниця між факт. ФОП та базисним фондом, скоригованим на індекс обсягу в-ва прод-ї. При цьому коригується тільки змінна час-тина (ФОПзм), яка змінюється пропорційно обсягу вир-ва прод-ї. Постійна частина (ФОПпост) не змінюється залежно від обсягу випуску. DФОПвід = ФОП1 – (ФОПзм0 • Івп + ФОПпост0)

У процесі наступного аналізу визначається вплив факторів на зміну ФОП. Змінна частина ФОП залежить від обсягу вир-ва прод-ї, її структури, питомої трудомісткості та середньогод. оплати праці. Постійна частина ФОП залежить від чис-ті прац-ків, кількості відпрац. днів 1м прац-ком в середньому за рік, сер. тривалості роб. дня та середньогодинної З/П.

Для детермінованого факторного аналізу відх-ня по ФОП можуть викор-ватися наступні моделі: 1)ФОП = ССЧ • РЗП 2) ФОП = ССЧ • КД • ДЗП.

3)ФОП = ССЧ • КД • ТРД • ГЗП

Велике значення має також вивчення фак.-торів впливу на середню З/П прац-ка (річну та денну), яке можна провести на основі моделей :РЗП = КД • ТРД • ГЗП,

ДЗП = ТРД • ГЗП

Розрах-к впливу факторів по вказаним мо-делям виконується методом абс. відхилень.

У процесі аналізу необхідно встановити відповідність між темпами росту середньої З/П та ПП. Для розширеного відтворення, отримання необхідного прибутку та рента-бельності важливо, щоб темпи росту ПП випереджували темпи росту її оплати.

Темп росту сер. З/П: Т_РЗП= РЗП ¹ / РЗП⁰. Темп росту ПП: Т_ПП = ПП¹ / ПП⁰.

Для визначення суми економії (-Е) або перевитрат (+Е) ФОП у зв’язку із зміною співвідношення між темпами росту ПП та її оплати можна використати формулу: ±Е_ФОП= ФОП¹ * (Трзп - Тпп) / Трзп

28.Аналіз екстенсивного завантаження та інтенс-сті використання вир. обладна-ння. Аналіз роботи обладнання базу-ється на системі пок-ків, що характ-ть викор-ня його чис-ті, часу роботи і потужності.

Для характ-ки ступеня екстенс-го заван-таження обладнання вивчають баланс часу його роботи. До нього входять:

- календарний фонд часу (ФРЧ_к) – максима-льно можливий час роботи обладнання (к-сть календ. днів у зв. періоду множать на 24 та на к-сть од-ць встановленого облад-ня);

- режимний фонд часу (ФРЧ_р) – визначають множенням к-сті одиниць встановленого обладнання на к-сть роб. днів зв. періоду і на к-сть годин щоденної роботи з урахуванням коефіцієнту змінності;

- можливий фонд (ФРЧ_м) – відрізняється від режимного часом перебування обладнання в плановому ремонті;

- плановий фонд (ФРЧ_п) – час роботи обладнання за планом;

- фактичний фонд часу роботи обладнання (ФРЧ_ф) за даними обліку.

Для характ-ики повноти викор-ня часу роботи обладнання визначають показники:

- коефіцієнт використання календарного фонду часу: К_кф = ФРЧф / ФРЧк;

- коефіцієнт використання режимного фонду часу: К_рф = ФРЧф / ФРЧр; - коефіцієнт використання можливого фонду часу: К_мф = ФРЧф / ФРЧм;

Осн. пок-ком, за допом. якого оцінюють повноту викор-ня фонду часу роботи обла-днання є коефіцієнт екстенс-го заванта-ження обладнання: К_екс = ФРЧф / ФРЧпл.

Він відображає ступінь викор-ня планового фонду часу роботи обладнання.

Під інтенс. завантаженням облад-ня розу-міють випуск прод-ї за од-цю часу (в серед-ньому за одну машино-годину). Пок-ком інтенс-ті роботи обладнання є коефіцієнт інтенс-ті його завантаження, який від обра-жає ступінь виконання плану по серед-ньогодинному виробітку: К_інт = ГВф/ГВпл.

Узагальнюючий пок-ник, що комплексно характ-зує викор-ня облад-ня, - коефіцієнт інтегрального навантаження. Визначається як добуток коефіцієнтів екстенс. та інтенс. завантаження обладнання: ІК = К_екс · К_інт

За групами однорідного облад-ня розра-ховують зміну обсягу вир-ва прод-ї за рахунок його к-сті, екстенс-ті та інтенс-ті викор-ня за наст. детермінованою фактор-ною моделлю: ОВП= К·КД·К_зм·ТЗ·ГВ.

Ця модель дозволяє визначити резерви зро-стання обсягу випуску прод-ї за рах-к уник-нення цілоденних та внутрішньозмінних простоїв, збільшення к-сті вир. обладнання, та зростання середньогодинного виробітку.

29. Аналіз ефективності використання виробничих запасів. Для характ-ки ефект-ті викор-ня вир. запасів застос-ть систему узагальнюючих та індивідуальних пок-ків. До узаг. показників належать прибуток на гривню матер. витрат, матеріаловіддача, матеріаломісткість. Прибуток на гривню матер. витрат є найбільш узаг-чим пок-ком ефект-ті викор-ня матер. ресурсів. Визнача-ється діленням суми одержаного прибутку від осн. дія-сті на суму матер. витрат.

Матеріаловіддачу визначають діленням вартості виробленої прод-ї на суму матер. витрат; Показує, скільки виробле-но прод-ї з кожної гривні спожитих матер. ресурсів.

Матеріаломісткість прод-ї М_м – відношення суми матер.витрат до вартості виробленої прод-ї. Показує, скільки матер. в-т припа-дає на вир-во од-ці прод-ї.

Індивід. (часткові) пок-ки заст-ть для характ-ки ефект-ті викор-ня окремих видів матер. ресурсів (місткість сировини, палива, металомісткість, енергомісткість).

Факторний аналіз М_м прод-ї можна прове-сти методом ланцюгових підстановок за моделлю: М_м = (С+П+Е) / ОВП

Оборотність вир. запасів характ-ся рядом взаємозалежних пок-ків: тривалістю 1го обороту в днях, к-стю оборотів за певний період (коеф-т оборотності), сумою зайня-тих на під-ві оборотних активів на одиницю прод-ї (коефіцієнт завантаження).

Тривалість 1го обороту обор. активів обчислюється за формулою Тоб= Фоб* Д/ ЧД, де Фоб – середньорічна варті-сть вир. запасів; Д – число днів в аналіз. періоді (при аналіт. розр-ках прийнято вва-жати, що тривалість року–360,кварталу– 90 і місяця–30дн.). ЧД – розмір чистого доходу (виторгу) від реаліз. прод-ї (ф.2, ряд. 035).

Зменшення тривалості 1го обороту свідчи-ть про поліпшення викор-ня запасів. К-сть оборотів за певний період, або коеф-т обо-ротності оборотних активів, обчисл-ся за формулою Коб = ЧД / Фоб

Чим вище за даних умов коеф-т обор-сті, тим краще викор-вуються вир. запаси. Коеф-т завант-ня запасів в обороті, зворо-тний коеф-ту обор-сті, визначається за формулою Кз = Фоб / ЧД.

Прискорення оборот-ті обор. активів має велике народногосп. значення. При цьому із запасів під-ва вивільняються величезні суми активів, які можна дод-во направляти на фінанс-ня розширення вир-тва.

30. Аналіз операційних витрат під-ва.

Витрати опер. дія-ті є осн. видом витрат під-ва, пов’язаних з вир-вом і реалізацією прод-ї (тов.,робіт,п-г), у складі яких виділя-ють: 1) С/в реал-ної прод-ї; 2) адмін. в-ти; 3) в-ти на збут; 4) ін. операц. витрати.

При аналізі виконання кошторису витрат опер. дія-ті необхідно дати оцінку дотрима-ння обсягу витрат за ек. елементами та структурних змін в складі заг. кошторису. При факторному аналізі відхилень за кош-торисом слід виходити із адитивної моделі його функціональ­ного зв'язку:

КВ= МВ + ВОП +СВ+АМ + ІВ, де КВ - сума кошторисних витрат опер. дія-ті під­ва; МВ – матер. витрати; ВОП - витрати на оп-лату праці; СВ – витрати на соц. страх-ня; АМ – аморт. відрахування; ІВ – ін. витрати.

Синтетичним пок-ком оптимізації вит­рат опер. дія-ті є зміна граничного рівня вит-рат, який визначається відношенням витрат до доходу опер. дія-сті. Заг. відхилення граничного рівня витрат (∆ГЗ) проти базового: ∆ГЗ = (З¹ / Д¹ ) – (З⁰ / Д⁰), де 3° і 3' - базовий і звітний рівні витрат опер. дія-ті; Д° і Д ^’ – баз.і зв.рівні доходу опер. дія-ті.

На зміну гран. рівня витрат впливають фактори:•зміна структури прод-ї;• зміна С/в окремих виробів; • зміна цін на прод-ю.

Для проведення факторного аналізу гран. рівня вит­рат викор-ть наступну методику:

1. Визначають заг. відхилення гран. рівня витрат: ∆ГЗ= _і^ф * С_і^ф) / _і^ф * Ц_і^ф) - _і⁰ * С_і⁰) / _і⁰ * Ц_і⁰),

де К_і – к-сть од-ць прод-ї (робіт, послуг) і-го виду; С_і – с/в прод-ї (роб,п-г) і-го виду; Ці - ціна прод-ї (робіт, послуг) і-го виду.

2. Щоб розрахувати вплив структ. зрушень треба виз­начити гран. рівень в-т за факт. обсягом прод-ї при базовому рівні її С/в та цін, після чого цей рівень порівняти з базовим:

∆ГЗстр = _і^ф*С_і⁰) / _і^ф*Ц_і⁰) - _і⁰*С_і⁰) / _і⁰*Ц_і⁰)

3. Щоб розрахувати вплив собівартості окремих виробів не­обхідно розрахувати граничний рівень витрат за фактич­ним обсягом та собівартістю продукції при базових цінах і цей рівень порівняти базовим: ∆ГЗсв= _і^ф * С_і^ф) / _і^ф * Ц_і⁰) - _і⁰ * С_і^ф) / _і^ф * Ц_і⁰).

4. Щоб розрахувати вплив цін на зміну гра­ничного рівня витрат необхідно фактичний рівень гра­ничних витрат порівняти з рівнем витрат, розрахованим за фактичним обсягом і собівартістю про­дукції при її базових цінах: ∆ГЗц= _і^ф * С_і^ф) / _і^ф * Ц_і^ф) - _і^ф * С_і^ф) / _і^ф * Ц_і⁰). Сумарний вплив факторів буде визначатися: ∆ ГЗ = ∆ГЗ_стр + ∆ГЗ_св- ∆ГЗ_ц.

 

1. Зміст, функції та предмет економічного аналізу.

Термін «аналіз» від грец означає розкладання. В заг розумінні означає процеси уявного чи фактичного розкладання цілого на складові частини для пізнання його внутр. природи. На цьому розумінні даного терміну засноване поняття економічного аналізу у вузькому розумінні – розчленування економічного явища чи процесу на складові елементи з метою поглибленого вивчення їх як частин цілого.

Економічний аналіз — це система спеціальних знань для до­слідження зміни та розвитку економічних явищ, процесів у їх взає­мозв’язку та взаємозумовленості, що визначається суб’єктивними та об’єктивними причинами з метою забезпечення цільового управління ними.

У процесі економічного аналізу реалізуються 3 осн ф-ції:

1. оціночна – визначає відповідність стану економічної сист її цільовим параметрам ф-ціонування та потенційної можливості

2. діагностична –полягає у встановленні причинно-наслідкових змін екон сист у кількісному і якісному вимірюванні впливу факторів на цю зміну.

3. пошукова – виявляє невикористані резерви та потенційні можливості зміни і розвитку екон сист, обґрунтовує механізм їх мобілізації.

Предметом тої чи іншої науки слід вважати те специфічне, що відрізняє її серед чисельності інших наук.

Господарська д-сть та процеси, що в ній відбуваються є об’єктом вивчення багатьох наук. Екон аналіз вивчає переважно результати господарювання. Вони є осн об’єктами вивчення.

Предметом екон аналізу є причини утворення та змін в результаті господарювання.

Під предметом екон аналізу розуміють причинно-наслідкові зв’язки економічних явищ і процесів.

Виділяють наступні об’єкти, через які розкривається предмет екон аналізу:

1. виробн., фін., інвестиційна, маркетингова та ін. види д-сті.

2. ресурси всіх видів

3. виробн. та управл структури

4. організація виробн. і праці

5. форми господарювання і власності

 

3. Фактори і резерви в екон аналізі

Фактори екон аналізу – це діючі сили, які призводять до позит чи негат змін у стані об’єкта і показниках, які відображають цей стан.

За хар-ром впливу фактори є:

1. інтенсивні (якісні)

2. екстенсивні (кількісні)

За складом фактори є:

1. прості

2. складні (комплексні, складаються з кількох елементів)

Для аналізу певного показника проводять систематизацію факторів, які на нього впливають. Систематизація в цілому – це розміщення явищ, що вивчаються чи об’єктів в певному порядку з виявлення їх взаємозв’язків і підпорядкованостей.

Першим зі способів систематизації є складання детермінованих факторних систем. Скласти детерміновану факторну систему означає представити явище, що вивчається у вигляді алгебраїчної суми, частки чи добутку кількох факторів, що визначає його величину і знаходиться з ним у функціональній залежності. Напр.: детермінована факторна система валового продукту: Вал прод = Сер чисел працівн*к-ть відпрац днів*сер-год виробіток*трив роб дня.

Розвиток детермінованої факторної сист досягається за менш загальні, поступово наближаючись за своїм змістом до простих.

Слово резерв з франц – запас, з лат – зберігати.

В екон практиці термін резерви застосовується в 2 значеннях:

1. резервами вважають запаси ресурсів, які необхідні для забезпечення безперервності процесу виробництва. Вони створюються на випадок додаткової потреби підприємства в матеріальних чи ін. ресурсах.

2. можливості підвищення ефективності виробництва. Саме в цьому значенні розглядається дане поняття в екон аналізі.

2. Класифікація видів екон аналізу.

Виділяють наступні ознаки видів екон аналізу:

1. За часовим критерієм:

- перспективний - аналіз результатів госп д-сті з метою визначення їх можливих значень в майбутньому. Вихідним пунктом перспективного аналізу є визнання певної стійкості мін екон показників від одного звітного періоду до іншого. Його завданням є прогнозування перспективних планів, оцінка очікуваного виконання планів.

- Оперативний – по часу наближений до моменту здійснення госп операції. Він являє собою сист щоденного вивчення виконання планових завдань з метою швидкого втручання в необхідних випадках у процес виробництва для забезпечення ефективного і безперервного ф-ціонування госп комплексу. Оперативний аналіз проводиться на основі даних оперативного обліку та безпосереднього спостереження за процесом виробництва. Частіше в первинних документах екон показники наводяться в натуральному виразі. Вивчення саме натуральних показників – особлива риса оперативного аналізу. Другою його характерною рисою є відносна неточність пов’язана з наближеністю в розрахунках.

- Поточний – ретроспективний аналіз результатів здійсненої госп д-сті, що проводиться на основі фін, стат. звітності. Осн завданнями поточного аналізу є об’єктивна оцінка результатів діяльності і комплексне виявлення невикористаних резервів,їх мобілізація для підвищення екон ефективності д-сті в майбутніх періодах. Суттєвих його недоліком є те, що виявлені резерви визначають назавжди втрачені можливості росту ефективності д-сті, оскільки відносяться до минулого періоду. Поточний аналіз найбільш повний аналіз госп д-сті, що базується на результатах оперативного аналізу та є підґрунтям для перспективного аналізу.

2. За просторовою формою:

- внутр. – проволиться керівними та спеціалістами всіх структурних рівнів. Він спрямований на комплексне дослідження екон розвитку господарюючого суб’єкта для забезпечення найповнішого використанні його потенціалу.

- зовн. – проводиться загально-державними, територіальними екон інститутами, фін-кред установами, партнерами підпр. З метою оцінки місця госп суб’єкта в ринковому середовищі для визначення стратегії і тактики екон відносин.

3. За повнотою розглядуваних питань:

- комплексний (аналіз всієї госп д-сті)

- локальний (аналіз окремих підрозділів підпр)

- тематичний (аналіз окремих питань: використання ресурсів, маркетингової політики, фін результатів та ін.)

4. За організаційною формою:

- централізований

- децентралізований

5. За формою досліджуваних екон відносин:

- техніко-економічний

- соц.-економічний

- функціонально-вартісний

6. За ступенем автоматизації:

- проведення робіт за допомогою обчислювальної техніки та спец програмного забезпечення

- без застосування програмного забезпечення.

 

 

4. Детерміноване моделювання і перетворення факторних сист.

Моделювання – це один з важливих методів наукового пізнання, за допомогою якого створюється модель(умовний образ об’єкта). Його сутність в екон аналізі полягає в тому, що взаємозв’язок дослідження показника з факторами передається у формі математичного рівняння.

У факторному аналізі моделі є:

- детерміновані (функціональні) - за допомогою яких досліджуються функціональний зв'язок між результативним показником і факторами.

- схоластичні (кореляційні)

Детермінований аналіз має типи факторних моделей:

- адитивні: у=х₁+х₂+…+х_n

- мультиплікативні: у=х₁*х₂*…*х_n

- кратні: у= х₁/х₂

- змішані (комбіновані) поєднання попередніх моделей.

Перетворення детермінованих факторних моделей.

Перетворення мультиплікативних моделей здійснюється шляхом послідовного розчленування факторів вихідної системи на фактори співмножники. Напр.: детермінована модель валового продукту. ВП-валовий продукт,ЧР-середньорічна чисельність робітників, КД-кількість відпрацьованих днів за рік, ГВ-годинний виробіток 1-го робітника, РВ –річний виробіток 1-го робітника, ТВ-тривалість робочого дня(год). ВП=ЧР*РВ; ВП=ЧР*КД*ДВ; ВП=ЧР*КД*ГД*ТД.

Аналогічно здійснюється перетворення адитивних моделей за рахунок розчленування 1-го чи кількох факторних показників на складові елементи.

До кратних моделей застосовуються методи їх перетворення:

1.подовження – передбачає подовження чисельника вихідної моделі шляхом заміни одного чи кількох факторів на суму однорідних показників. Напр.: Собівартість одиниці продукції(С) можна представити як функція 2х факторів: суми витрат(В) і обсягу випуску продукції(ОП). С=В/ОП. Якщо загальну суму витрат замінити окремими їх елементами: матеріальні витрати(МВ), витрати на оплату праці(ЗП), витрати на соціальні заходи(ВС), амортизація(А), інші витрати(ІВ), то детермінована факторна модель, буде мати вигляд адитивної моделі з новими факторами. С=(МВ+ЗП+ВС+ІВ+А)/ОП=МВ/ОП(матеріаломісткість)+ЗП/ОП(трудомісткість)+А/ОП(фондомісткість)+ІВ/ОП.

2.Формальний розклад – передбачає подовження знаменника вихідної системи шляхом заміни 1-го чи кількох факторів на суму чи добуток однорідних показників. Напр.: при аналізі показників рентабельності (відношення прибутку(П) до собівартості реалізованої продукції(СРП)) собівартість можна розглянути: Р=П/СРП=П/(МВ+ЗП+ВС+А+ІВ)

3.Розширення – передбачає розширення вихідної моделі за рахунок множення чисельника і знаменника дробу на 1 чи кілька нових показників. Напр.: показник середньорічного виробітку продукції 1-м робітником(РВ) визначається діленням випуску продукції(ВП) на середньорічну чисельність робітників(ЧР). РВ=ВП/ЧР. Якщо внести в цю модель показник кількість відпрацьованих днів усіма робітниками(ЗКД) можна представити це так: РВ=ВП*ЗКД / ЧР*ЗКД=ВП/ЗКД * ЗКД/ЧР = ДВ*КД.

4.Скорочення – створення нової факторної моделі шляхом ділення чисельника і знаменника дробу на один і той самий показник. Напр.: показник рентабельності власного капіталу(Рвк) це відношення прибутку(П) до середньої суми власного капіталу(ВКсер): Рвк=П/ВКсер; Якщо поділити на обсяг реалізованої продукції(ОР), то буде новий набір факторів і отримуємо рентабельність продажу(Рпр) і капіталомісткість(Км): Рвк=(П/ОР) / (ВКсер/ОР) = Рпр/Км.

5. Сутність та класифікація методів економічного аналізу.

Під методом економічного аналізу розуміють науковий спосіб вивчення, становлення та розвитку господарських явищ і процесів. Він є сукупністю прийомів і способів дослідження господарської діяльності будь-якого економічного об’єкту шляхом виявлення і визначення взаємозв’язку і змін його параметрів кількісного і якісного вимірювання, впливу окремих факторів на цю зміну.

До методів економічного аналізу відносяться:

1.Абстрактно-логічні: аналіз, синтез, індукція, дедукція,експеримент, абстрагування, моделювання, формалізація.

Аналіз економічних явищ – це абстрактно розумове розчленування цих явищ на складові частини за допомогою логічних висновків та моделювання. Розподіл складного явища на елементи дає можливість пізнати сутність досліджуваних об’єктів, визначити внутрішні зв’язки та суперечності.

Синтез – об’єднання однорідних явищ у визначені групи, узагальнення впливу різних факторів, визначення підсумків діяльності досліджуваних об’єктів.

Індукція – спосіб вивчення економічних явищ від часткового до загального, від окремих факторів до результату, від причин до наслідків.

Дедукція – спосіб вивчення явищ від загального до часткового, від наслідків до причин.

Експеримент – свідома зміна руху природних процесів шляхом створення штучних умов, які необхідні для виявлення відповідних властивостей.

Абстрагування –виділення 1 або декількох сторін предмета, які цікавлять дослідника з одночасним відкидання інших властивостей і зв’язків цього предмету.

Моделювання – процес пізнання з використанням об’єктів, які заміщують оригінал і служать джерелами інформації для нього.

Формалізація – вивчення об’єктів і процесів шляхом відображення спеціальної символіки.

2.Метод порівняння – здійснюється через зіставлення одного показника з іншими з метою визначення спільних рис або розбіжностей між ними.

3.Методи елімінування – виключення впливу всіх крім одного факторів на величину результативного показника. Цей прийом виходить з умовного визначення того, що всі фактори змінюються незалежно один від одного.

4.Статистичні методи: середніх величин, групування індексів динамічних рядів.

5.Балансовий метод – прийом зіставлення взаємопов’язаних показників господарської діяльності. Його використання є доцільним коли зв'язок між окремими показниками відображаються у формі балансу, тобто рівних підсумків отриманих в результаті низки різноманітних зіставлень цих показників.

6.Графічний метод.

7.Методи пропорційного ділення часткової участі та інтегралів.

8.Математичні методи: теорія ігор, кореляційно-регресійний аналіз, математичне програмування.

9.Еврестичні прийоми дослідження.

10.Методи комплексної економічної оцінки.

 

7. Методи комплексної економічної оцінки.

Комплексна оцінка господарської діяльності певної ланки народного господарства представляє собою її узагальнюючу характеристику отриману в результаті всебічного дослідження об’єкту по сукупності показників які відображають всі аспекти господарських процесів. Для отримання узагальнення комплексних оцінок застосовують різні методи зведення сукупності показників в єдиний інтегральний показник що дозволяє визначити відмінність досягнутого стану від бази порівняння по групі обраних показників.

Необхідність порівняльної комплексної оцінки виникає як правило в двох випадках:

1.коли необхідно порівняти роботу декількох господарюючих суб’єктів за наявними даними про їх діяльність;

2.коли необхідно порівняти успішність діяльності одного підприємства за ряд звітних періодів.

До методів комплексної економічної оцінки відносяться:

1.метод сум;

2.метод суми місць;

3.метод відстаней.

Метод сум використовується для дослідження показників групи одно направлених економічних показників. Показники, зростання яких позитивно впливає на результати діяльності назив. позитивно направленими (рентабельність, прибуток, продуктивність праці). Зростання негативно направлених показників погіршує результати діяльності підприємства (собівартість, брак, простої).

Для порівняльної оцінки викор. відносні показники % викон.плану чи темпів росту. Найкраще підприємство визнач. по макс.сумі позит.направлених чи мін.сумі негатив. направлених показників.

Критерій оцінки найкращих підприємств для позитив.направ.групи показників визнач. За формулою: maxK_j=∑x_ij

Де K_j комплексна оцінка j-го об’єкту підприємства.

x_ij - темп росту (% виконання плану) і-го показника підприємства

n- кількість аналізованих показників

Критерій оцінки найкращого підприємства для негатив.направ.групи показників: minK_j=∑x_ij.

Метод суми місць передбачає попереднє аранжування присвоєння місць всіх об’єктів дослідження по окремих показниках. x_ij відповідає новий параметр S_ij, який визнач.місце кожного об’єкту серед інших по і-му показнику. Складається таблиця балів S_ij на підставі якої розраховується конкретне значення узагальнюючої оцінки: K_j= ∑S_ij

Метод відстаней. Його основою є визначення квадратів відхилень факторних показників кожного з об’єктів еталону.

Критерії оцінки при цьому розрах. K_j=∑(x_ij-x_0j)²

Де x_0j - принятий для і-го показника еталону.

Критерій оцінки найкращого об’єкту - minK_j.

Даний метод дозволяє одночасно аналізувати різнонаправлені показники при цьому для позитивно направлених за еталоном приймається максимальне значення певного показника, а для негатив.направлених мінім.значення. Всі відносні показники мають бути виражені у %.

6. Методи елімінування

Якщо зв'язок між результативним показником і факторами має функціональний характер, то для аналізу такого явища використовують прийоми елімінування.

Елімінування означає виключення впливу всіх крім одного факторів на величину результативного показника. Цей прийом виходить з умовного визначення того, що всі фактори змінюються незалежно один від одного.

Методи елімінування:

1.метод ланцюжкових підстановок

2.метод абсолютних відхилень

3.метод відносних відхилень

4.індексний метод.

Метод ланцюгових підстановок є найбільш універсальнішим. Використовується для розрахунку впливу факторів в усіх типах факторних моделей. Він полягає у визначені впливу окремих факторів на зміну величини результативного показника за допомогою поступової заміни базисної величини кожного фактора факторній моделі його фактичним значенням.

З цією метою визначається ряд умовних значень результативного показника, які враховують зміну певного фактору припускаючи, що інші фактори залишаються незмінними.

Порівняння величини результативного показника до і після заміни рівня певного фактору нейтралізує (елімінує) вплив всіх інших факторів крім досліджуваного та робить можливим визначення його впливу на приріст результативного показника.

При цьому в першу чергу підлягають заміні кількісні фактори, структурні і якісні фактори. Для ілюстрації алгоритму ланцюгових підстанов розглянемо показник У, який описується формулою: У=х₁*х₂*х₃. при цьому базисний рівень (У₀) та звітний рівень (У’) показники становлять: У⁰=х₁⁰*х₂⁰*х₃⁰, У’=х₁’*х₂’*х₃’.

В процесі аналізу послідовно змінюють базисні параметри, що входять у формулу на звітні і розрахункові результативні показники.

Базисний показник: У⁰=х₁⁰*х₂⁰*х₃⁰;

Перший умовний показник(І заміна): У_ум1= х₁’*х₂⁰*х₃⁰;

Другий умовний показник(ІІ заміна): У_ум2= х₁’* х₂’*х₃⁰;

Фактичний показник(ІІІ підстановка): У’=х₁’*х₂’*х₃’.

Таким чином вплив факторів на зміну значення показника У визначатиметься так:

Вплив фактору х1 на зміну У: ∆Ух₁=Уу_м1-У⁰;

Вплив фактору х2 на зміну У: ∆Ух₂=У_ум2-У_ум1;

Вплив фактору х3 на У: ∆Ух₃=У’-У_ум2

У результаті розрахунків виконується перевірка: ∆У= У’-У⁰=∆Ух₁+∆Ух₂+∆Ух₃.

Метод абсолютних відхилень(різниць) є технічним спрощенням методу ланцюгових підстановок, але може використовуватися тільки для досліджень мультиплікативних факторних моделей. Що розрахувати вплив першого кількісного фактору на результативний показник необхідно абсолютне відхилення цього фактору помножити на базисний рівень всіх інших факторів які включає модель.

Вплив другого фактору розраховується множенням факторного значення першого фактору на абсолютне відхилення другого фактору та на базисне значення факторів, вплив яких ще не визначався.

Вплив третього фактору визначається як добуток факторного значення першого і другого факторів та абсолютного відхилення третього фактору.

Таким чином таке використання методу абсолютних відхилень вплив факторів розраховується множенням абсолютного відхилення досліджуваного фактору на звітне значення факторів, які стоять ліворуч від нього у факторній моделі та базисного значення факторів, які стоять праворуч.

Алгоритми застосування методу абсолютних відхилень детермінованої факторної моделі виглядає наступним чином:

У=х₁*х₂*х₃;

∆Ух₁= ∆х₁*х₂⁰*х₃⁰ ;

∆Ух₂= х₁’*∆х₂*х₃⁰;

∆Ух₃= х₁’*х₂’*∆х_3;

Перевірка та висновки здійснюються аналогічно попередньому методу.

Метод відносних відхилень так само як і метод абсолютних відхилень використовується тільки для мультиплікативних факторних моделей. Він відрізняється від попередніх тим що розрахунки впливу факторів на досліджуваний показник проводяться виходячи з відносних показників їх приросту.

Методика застосування способу відносних відхилень для моделі У=х₁*х₂*х₃