Денежная масса. Денежные агрегаты.

У вигляді стрункої теоретичної системи філософська концепція розвитку - діалектика - вперше викладена в творах Георга Гегеля, який виходить з припущення, що абсолютний початок реальності споріднений характеру мислення, тому що в іншому випадку не могло б бути зафіксоване думкою. У вченні про потенційно первісну та історично актуально досягнену діалектичну тотожність суб'єкта та об'єкта, мислення та буття знайшов містифікований вираз факт об'єктивності мислення та суспільної свідомості людей у різноманітних видах соціальної діяльності (предметно-трудової, мовної, політичної, культурот-ворчої тощо). Прирівнюючи пізнавальне відтворення об'єктів у людському мисленні до онтологічного «породження» їх в дійсному світі, а практичне опредметнення людських знань - до продовження їх творення глибинами духу, Георг Гегель стверджував, що духовний розвиток людства - це особливий самостійний процес, що має свій зміст, рушійні сили та закони розвитку. Поняття, вважав «розглядати як форму, але як безмежну, творчу форму, що охоплює повноту всілякого змісту й служить разом з тим його джерелом». Узагальнивши величезний історичний матеріал, проаналізувавши поступ людської думки (загального духовного досвіду людства), висловив її цілісний закономірний розвиток в поняттях «абсолютної ідеї», «світового розуму». В «Науці логіки» Георга Гегеля є справді енциклопедичний нарис діалектики. Приведено в чітку систему понятійний апарат діалектики як теорії розвитку, сформульовано сукупність закономірностей, що відбивають універсальні зв'язки світу та його пізнання. Основними закономірностями є розуміння розвитку як єдності протилежностей; взаємозв'язку кількісних та якісних змін; діалектичного заперечення. Проголошена Георгом Гегелем теза «все розвивається», втрачає свою силу при переході від його логіки до природи. Допускалося, що природа не змінюється в тому сенсі, що «тут нема природного, фізичного процесу породження в лоні внутрішньої ідеї, що складає основу природи». «Ніщо не вічне під Місяцем, і в цьому багатоманітна гра її (природи) форм викликає нудьгу». Осягнуті розумом закономірності природи, її логос - це не що інше, за Георгом Гегелем, як сліди дрімаючого в ній Розуму. Пізнаючи їх, лише здійснюєш чисте, безпристанне кружляння в самому собі, сам себе хватаєш за хвіст, переконуєшся в тотожності думки та дійсності». Поняття в процесі залишається у самого себе і через нього нічого не покладається нового за змістом. Тріадний ритм розвитку від «в-собі-буття» до «для-себе-буття» і від нього до «в-собі-і-для-себе-буття» є розгортання того, що вже є, закладено, ідеально перетворене «в поняття» речі. Тому нічого реально нового бути не може. І в цьому полягає одна із обмеженостей гегелівського розуміння розвитку: якщо на початку розвитку лежить ідея, апріорі багатша, ніж будь-яке з її проявів, то виникнення нового в природному та історичному світі - це лише видимість.
Діалектика Гегеля - це широко розроблена система взаємозв'язків та взаємопереходів категорій, що внаслідок органічного злиття онтологічного та гносеологічного моментів в його філософії (тотожності мислення та дійсності) виступають загальними формами не тільки пізнання, але й об'єктивного світу. Всю природу, суспільне життя, все мислення, всю історію зображує через ланцюжки силогізмів, що наділяються повнотою дійсного життя. Якщо Розум розвивається діалектично, то ідійсність, внаслідок тотожності мислення і дійсності, повинна розвиватися діалектично. Світ повинен підпорядковуватися законам діалектичної логіки. Та «містифікація, якої зазнала діалектика в руках Гегеля, зовсім не завадила тому, що саме Гегель перший дав узагальнене та свідоме зображення її загальних форм руху. Та Карл Маркс вважав, що у Гегеля діалектика стоїть на голові. Потрібно поставити її на ноги, щоб виявити під містичною оболонкою раціональне зерно.
Подолавши гегелівський ідеалізм в розумінні суспільства, Карл Маркс зберіг та розвинув його історичну діалектику. На її основі обґрунтовується концепція діалектико-матеріалістичного розуміння історії - процесів розвитку людського суспільства. Орієнтуючись на узагальнення висновків науки та практики, матеріалістична діалектика намагається сформувати філософський образ динамічного світу, що перебуває в постійному розвитку, сформулювати філософські закономірності, які втілювали б в собі знання про універсальні зв'язки та закономірності буття. Фрідріх Енгельс розглядав діалектику як вчення про найзагальніші закони руху, загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення, а Володимир Ленін - як вчення про розвиток в його найповнішому, вільному від односторонності вигляді. Матеріалістична діалектика розглядається ще і як напрям думки, сукупність таких пізнавальних засобів та методів, що дозволяють зрозуміти складну, суперечливу дійсність, яка постійно змінюється.

43. Розкрийте сутність альтернатив діалектики (Метафізика, софістика та електика, догматизм та релятивізм)

Метафі́зика — філософія буття, роздуми про граничні і надчуттєві принципи і засади буття. Відомі філософи й богослови розвинули на грані релігії й науки таке вчення, як метафізика. Ще Аристотель називав метафізику першою філософією. Метафізика – це наука про надчуттєві принципи буття. Метафізика є підготовкою до Євангелізації. Вона може допомогти знайти спільну мову у багатьох спірних міжконфесійних і міжпартійних питаннях. Вона допомагає у спілкуванні з різноманітними категоріями слухачів, пропонуючи уважно вислухати їхню позицію, у чомусь погодитись з їхніми висловами і вміло вказати на несумісність, чи некоректність їхніх помилкових висловів.

Відомий фізик, засновник квантової теорії поля Макс Планк писав: "Бог для віруючих стоїть на початку мислення, а для фізиків на кінці мислення." Образно кажучи, наука допомагає людям рухатись вперед, а релігія вказує напрямок руху. Релігія й наука виходять із того самого джерела і ведуть до тієї самої мети. Вони обидві є виявом людського мислення, шукання й відчування. Вони обидві шукають правди: "і спізнаєте правду, і правда визволить вас" (Ів. 8.32). Релігія веде до Бога прямо, шукаючи Творця, а наука йде до Творця посередньо, шукаючи Його крізь творіння. Релігія доходить до повної таємниці, до останніх причин усього, що існує, а наука затримується на поверхні, відкриваючи другорядні причини та послідовні зв'язки. Відносини релігії та науки зводяться до самої людини, до її волі, щирості, бо не сама наука веде до віри, чи невіри, а особиста настанова людей, які займаються наукою. Великі вчені, які були засновниками природничих наук, були глибоко віруючими. Відомі фізики, астрономи: І. Ньютон, М. Копернік, В. Гершель, Й. Кеплер, Г. Ерстед, А. Ампер, А. Вольта, А. Беккерель, Р. Мілікен, А. Едінгтон, А. Ейнштейн, А. Комптон, А. Кастлер стверджували, що між релігією й наукою нема суперечностей, а наукові дослідження приводять до визнання Бога як Творця Всесвіту

Софістика - альтернативою діалектики є також софістика, оскільки вона виступає одним із негативних виявів метафізичного способу мислення. Софістика (від грец. sophismal-міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) виявляється у формі аргументації, яка базується на суб'єктивістському тлумаченні фактів, подій заради збереження і утвердження існуючих теоретичних положень чи виправдання існуючого порядку речей. У своїх побудовах софістика використовує різні логічні помилки, підміну понять, невірні форми висновків, а також мовні виверти і хитрування, багатозначність понять. Поширеним видом софістики є маніпулювання фактами, за допомогою яких можна довести що завгодно. У наш час софістика широко використовується для того, щоб довести, що в історії радянського суспільства взагалі немає жодної світлої плями, а є лише помилки. Метафізичність такого підходу очевидна, тому що подібний підхід однобічний, а значить, антидіалектичний.

Критикуючи софістику, слід мати на увазі, що в історії розвитку науки вона виконує і позитивну роль, сприяючи виробленню наукової критики застарілих положень свідомості, бо виникає як відповідна реакція на загрозу системи знань, що склалась.

Еклектика - У процесі пізнання метафізика часто-густо виявляється у формі еклектики. Еклектика (від грец. elektikos - той, що вибирає) -це механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які безпринципно запозичують з протилежних концепцій; використовування й підтасовування з певною тенденційною метою вирваних з контексту фактів, формулювань, цитат тощо. Еклектика - це, образно кажучи, "мішанина", тому вона не є ані теорією розвитку, ані теорією пізнання, ані методом, ані світоглядом. Небезпека еклектики полягає в тому, що вона нерідко маскується під діалектику.

Догматизм - Одним із негативних виявів метафізичного способу мислення, якому властива підміна аналізу живої дійсності закостенілими, незмінними формулами, є догматизм. Це спосіб засвоєння і застосування знань, у якому те чи інше вчення або положення сприймаються як закінчена вічна істина, як догма, використовуються без урахування конкретних умов життя. Догматизм виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, які не можуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання. Раз є певна істина, то вона згідно з догматизмом правильна для будь-якого випадку, для будь-яких умов розвитку. Відомо, яку негативну роль відіграв догматизм на зламі XIX і XX ст., коли фізика зіткнулася з принципово новою природничо-науковою картиною світу, але намагалася чіплятися за класичну механіку, з позиції якої нову картину світу зрозуміти було неможливо. Великої шкоди догматичні стереотипи завдають сьогодні при спробах пояснення складних процесів соціально-політичного життя нашої країни з позицій учорашнього дня.

Релятивізм - Противагою догматизму є релятивізм (від лат. relativus - відносний). Релятивізм виходить з однобічного підкреслювання постійності, змінності дійсності і заперечення відповідної стійкості речей і явищ. Якщо догматизм ґрунтується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності, то релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності. І, звичайно, тут релятивізм виступає як різновид метафізичного тлумачення істини. Отже, релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива.

 

Денежная масса. Денежные агрегаты.

Денежная масса- совокупность покупательных платежных средств, определенных таковыми официально государством, обслуживающих товарооборот страны и принадлежащих физическим, юридическим лицам и властным структурам.

Расчет денежной массы идет с помощью так называемых денежных агрегатов, каждый последующий денежный агрегат превышает предыдущий на совокупность средств, как правило все менее ликвидных с точки зрения их владельца. То есть последний денежный агрегат, это и есть денежная масса страны. Ни в коем случае, денежную массу нельзя считать как сумму денежных агрегатов, получится постоянный повторный счет.

М0- наличные деньги

М1- М0+денежная база.

Средство до востребования- которые 5 минут на счет назад положил, и через 5 минут можете уже взять, по таким счетам самый низкий процент, зато оперативно/мобильно пользуемся этими счетами.

М2, превышает агрегат М1, на величину средств в срочных вкладах- вклады на определенный срок (год, 2 и более), по таким вкладам и более высокий процент.

М3 превышает М2 на совокупную стоимость гос.ценных бумаг- гос.краткосрочные облигации, облигации гос.федерального займа, -||- сберегательного займа.

Специалисты употребляю термин- квази деньги- деньги во вкладах в банках и ценные бумаги- могут быть заморожены на время.

Различают национальную и международную методики расчета денежной массы. Согласно нац.методике в абсолютном большинстве стран, денежная масса считается по агрегату М2- вся совокупность средств в нац.денежной единице, исключение- США, которые денежную массу включают в ценные бумаги.

Методика МВФ- денежная масса считается по агрегату М2х- все виды средств на банковских счетах и депозиты в иностранной валюте. Благодаря этой методике мы можем сопоставлять между собой показатели денежно массы между собой. Никаких ценных бумаг нет. В России их надо добавить к М2.

По международной методике М2х считается в долларах. В США убирают ценные бумаги из М2 (тк у них они включены в М2).

Характеристика структур денежной массы, коэффициент наличности.

Кн=М0/М2(по М2х)-характеризует долю наличных средств во всей денежной массе.

Структура денежной массы считается тем лучше, чем ниже, чем показатель наличности. В отечественной практике, коэффициент наличности достигает почти 30%- начало феодализма- показатель большого недоверия к банковской системе. Особо высок- после 1998 и 2007-2008 года- в течении кризисов. В зарубежных странах 7-9%- доверие к банковской сфере.

Инфляция.

Масса денег = товарооборот*цена/Скорость обращение = М=P*Q/V.

Км = денежная масса/ВВП = М2/ВВП- коэффициент монетизации, у нас он гораздо меньше, чем в развитых странах, у нас он 0,1-0,2%, в развитых странах 0,8-0,9-1% реально в качестве платежных средств мы используем ценные бумаги и иностранную валюту.

Современная трактовка инфляции - сложный многофакторный процесс, связанный с кризисными явлениями, внешними проявлениями которого является рост цен, дефицит товаров, переполнения каналов обращения денежными средствами, что в конце концов выливается в снижение покупательной способности денежной единицы страны.

Измеритель инфляции- рост цен,

Индекс =I=p1/p0- по свободным цнеам

Агрегированный индекс цен(по совокупность товаров) =J=∑p1*q1/∑p0*q0*(q0) по потребительским отраслям.

Инфляция считается как индекс цен сквозным образом по всей экономике. В современных странах, используется методика расчета инфляции по потребительским отраслям, это считается вполне корректным, т.к. именно потребительские конечные отрасли показывают истинный рост цен в хозяйстве.

Для расчета инфляции, существует еще такая методика, которая получила название- паритет покупательной способности. В соответствии с этой методикой формируется международная товарная корзина, и она помещается в условия разных денежных единиц. Курс рубля к доллару получается 14-15 рублей за доллар. Все что по регулируемым ценам, все из корзины убирается, работают только свободные цены.

Объективные предпосылки инфляции на современном этапе.

1.Отказ от золотого стандарта- потеряли контроль над эмиссией денег-символов.

2. Углубление социальной политики (гуманизация общества)- идут соц.выплаты М увеличивается без добавление Q, результат- рост цен для восстановления балансировки.

3. Рост специфических доходов- связаны с пиаром- с рекламированием тех или иных компаний (предвыборная компания). М добавляется Q не добавляется- результат- рост цен.

4. Ценовые сговоры монополий- экономика всех современных стран монополизирована, всюду есть антимонопольные службы, но сила монополии может пренебрегать всем и имеют большую силу на рынке, поэтому ценовые сговоры наблюдаются постоянно.

5. Рост милитаризации- рост производства военной промышленности- это третье подразделение или яма, это не средство производства.

Типы инфляции:

инфляция спроса и предложения

 

Кредит.

Различия между филиалами и дочерними предприятиями иностранных банков:

Филиалы иностранных банков в качестве надзорного органа имеют материнский банк- банк той страны, резидентами которой они являются.

Дочерние предприятия в качестве надзорного органа имеют тот банк, на территории которого они работают.

Реально работают дочерние предприятия, но в законе прописаны «банки».

Их надзорный орган- ЦБ России- банк на территории страны которого они работают.

Дочерние предприятия находятся точно в такой же системе ограничений, как отечественные коммерческие банки- для них устанавливается такая же ставка рефинансирования, норма резервирования, такая же страховая норма.

Дочерние предприятия установлены для того чтобы не было сильной конкуренции со стороны иностранных банков, а филиалы имеют возможность проводить более свободные операции, тк они под надзором только материнского банка.

По условиям вступления в ВТО, мы должны перейти на филиалы, вместо дочерних.

Сейчас примерно 111 дочерних иностранных банков.

55- небанковские кредитные организации.

Наши предприятия относят к территории страны, на которой они работают.

Наша банковская система- двухуровневая.

Специалисты утверждают, что реально у нас не двухуровневая, трех уровневая система, высший уровень- ЦБ страны, второй- прослойка- сильнейшие государственные банки (государственные- тк контрольные пакеты акций находятся у государства)они работают по особым правилам, в уставе написано, что это коммерческие банки, а работаю они реально не на принципах коммерции. А по особым правилам, которые устанавливает ЦБ, нижний- коммерческие банки, небанковские …. (то что в законе прописано ко второму уровню).

Парабанковская система- система работающая параллельно, на ряду с банковской. (раздаточный).

Основная точка зрения- в парабанковской системе должны быть представлены структуры для ссудных операций- кредитные союзы, кооперативы, ломбарды, и второе- с элементами кредитования, но не ради ссудных операций- лизинговые, факторинговые, инвестиционные фонды.

Вторая точка зрения:

В парабанковской системе надо отражать только структуры, созданные ради проведения ссудных операций- лизинговые и остальные не подпадают вообще.

 

Функции ЦБ:

-эмиссионная

Эмиссия- выпуск денег в обращение, приводящий к увеличению его объема.

В настоящее время существует безналичная и наличная эмиссия.

Безналичная эмиссия ЦБ- первична, осуществляется в порядке кредитования коммерческих банков под залог ценностей, ЦБ по решению своего совета директоров принимает решение предоставить деньги данному банку или нет. (по результатам аудиторской проверки).

Коммерческий банк обосновывает необходимость и обязательно дает залог для получения этих денег. Форма залога (ценности)- иностранная валюта, высоколиквидные бумаги, весовой драг.метал. пропорционально стоимости этих ценностей ЦБ делает запись на счете коммерческого банка. Эти ценности идут под залог кредита, а не под залог выпущенных денег в безналичной форме- запись на счетах банка.

Ком. банк может предоставлять другому коммерческому банку ссуду- банковский мультипликатор (схема в раздатке).

В мультипликаторе участвует и межхозяйственный кредит, тк он предоставляется в денежной форме, но коммерч. кредит с отсрочкой платежа в банковском мультипликаторе не участвует, тк это товарная форма.

Тк деньги эмитируются под залог, они называются кредитными. Но обеспеченность этих денег не этими залоговыми формами, обеспеченность то ВВП.

В силу того что эмиссия первоначальная носит кредитный характер, все, а не только классические.

Наличная эмиссия вторична, она обосновывается коммерческим банком.

ЦБ по закону должен отслеживать, на какие цели пошли наличные деньги.

Если коммерческому банку требуется доп наличная масса (в основном те кто работают с физическими лицами) он делает заявку в ЦБ, тот принимает ее, если да, то ЦБ проводит операцию, ЦБ с корреспондентского счета данного банка переводит наличную сумму денег на специальный счет оперу, а с этого счета деньги из хранилищ ЦБ инкассируются в оборотные кассы коммерческого банка.

Нижней границей наличной эмиссии является план счетов- кассовых оборотов. Если расход больше прихода, то идет эмиссия банкнот.

Верхняя граница- конкретное состояние экономики.

От понятия эмиссия надо отличать понятие выпуск денег.

Выпуск наличных денег в каждой стране осуществляется ежечасно в переделах сумм, изымаемых из обращения. Выпуск не ведет к общему увеличению денежной массы.

Наличная эмиссия банка России составляет 15-20 всей эмиссии в общем объеме денежной массы.

-денежно кредитное регулирование- вторая функция:

Регулируется денежная масса страны. Если ее необходимо придержать, то проводится политика дорогих денег. Если надо облегчить ссуду денег, то ЦБ использует инструменты там, чтобы денежная масса не тормозилась, политика дешевых денег. Изменение процентной ставки ЦБ- ставка рефинансирования=8,25%.

Ставка рефинансирования зависит от темпов инфляции и инфляционных ожиданий, чем выше темп инфляции, тем выше ставка рефинансирования и от нее движутся все кредитные ставки, повышается межбанковский процент.

Ставка рефинансирования, является нормативным показателем, вся штрафная система банков построена на этой ставке.

Изменении норм обязательных резервов.

ОР- жесткие % ставки по которым идут отчисления от привлеченных средств, коммерческих банков, только не от заемных, на специальные резервные счета в центральном банке.

Крах банка не должен быть крахом клиента.

С резервных счетов переправляют средства на поддержку данного банка (1995 год- финансовых пирамид, 1996 год, 98 год)

Пионерами в создании резервного кольца, являются американцы с 1913 года- резервный банк, позже и другие банки.

Нормы обязательных резервов дифференцируются- чем раньше деньги запрошены клиентом, тем выше норма обязательного резервирования. Самые высокие по счетам вкладов до востребования. По долгосрочным депозитам- самая низкая.

Сейчас только 2 ставки 5,5- для юр. лиц, для физических лиц- 4%.

Функции резервного кольца:

-работает как подстраховка,

-вопрос ликвидности банка,

-материальная база для самого ЦБ.

По резервным счетам ЦБ проценты не начисляет. За рубежом более мягкая политика.

Норма обязательного резервирования с налогом- разные вещи.

Если политика дорогих денег, то норма резервирования повышается, и наоборот.

-операции ЦБ на открытом рынке с бумагами.

Открытый рынок- справедлив лишь для США, в России только открытый, а там и закрытый есть- это рынок, где федеральная резервная система не решает с каким дилерами будет торговая и в какой день. На открытом рынке конкурируют многочисленные первичные дилеры. На закрытом рынке США- точная знаю с каким и когда торговать.

В России первичный рынок- обеспечивает выпуск ценной бумаги в обращение, ее первая стадия реализации после печатания. Бумаги покупают первые владельцы. Здесь используется цена размещения- нормальная цена, или номинальная цена с дисконтом.

Вторичный рынок- где обращаются ранее выпущенные бумаги, совокупность любых операций с этими бумаги в результате которых осуществляется постоянных переход прав собственности от одних владельцев- другим. Здесь работает рыночная цена.

Бумаги: только правительственные облигации- эмитируются казначейским отделом Минфина. По федеральному закону ЦБ при первичной эмиссии бумаги Минфина не имеет права покупать, тк это считается кредитованием правительства- покрытие дефицита бюджета. ЦБ эти бумаги предлагает (заставляет) крупнейшим гос. банкам, они покупают правительственные облигации после их эмиссии по цене размещения или по номинальной цене или по этой цене с дисконтом. Гос банки продают правительственные облигации прочим коммерческим банкам, но последние годы эти банки сами покупают правительственные бумаги.

В приказном порядке не могут приобретать. В настоящее время основной метод в российской практике: центральный банк объявляет правительственные бумаги лучшей залоговой формой при кредитовании коммерческих банков. Если ЦБ покупает у банков правительственные бумаги, рубли идут в коммерческие банки (политика дешевых денег), а сели продает – рубли идут в ЦБ политика дорогих денег). Аналогичную схему покупки-продажи бумаг ЦБ проводит с облигациями. Валютное регулирование: свободно плавающий курс, валютная интервенция, валютный коридор, фиксированный жесткий курс. Чем жестче политика, тем денежная масс М2 растет медленнее.

Административные методы: замораживание счетов, предел процентов для коммерческих банков сверх ставки рефинансирования (характерно для 90-х годов, банков мало --- монополии), маржа между покупкой и продажей валюты (дефолт 98 г.). административные методы характерны для раннего этапа развития рыночной экономики или критических ситуаций.