Перші дослідження проблем соціальної типології особистості

Емпірично обґрунтовану соціологічну типологію особистості започаткували американський соціолог Вільям Томас та Флоріан Знанецький у дослідженні особливостей адаптації особи до нових умов соціальної організації. Виділені типи особистості — "представник богеми", "філістер" та "творча людина" — відображали три різні шляхи адаптації: представник богеми пристосовується до ситуаційних умов, не знаходячи твердої опори в собі та пливучи за течією; філістер спирається на традицію, не виявляючи соціальної гнучкості й також не знаходячи стабільної опори в собі; творча людина спирається на власні сили і здатна змінювати моделі поведінки відповідно до динаміки соціальної організації.

Серед розгорнутих у 20-ті роки досліджень соціальної типології особистості найширший резонанс мали роботи Г.Д. Лассуелла, який здійснив типологію політичних діячів, виходячи з особливостей їхнього ставлення до різних фаз політичної дії. У книзі "Психопатологія і політика" Г.Д. Лассуелл розглянув різні підходи до типології особистості в політиці і на підставі аналізу феномену "політичної людини", виділеного Шпрангером, детально вивчив типи особистості політичних агітаторів та адміністраторів, використавши при цьому психоаналітичний підхід до соціологічного аналізу матеріалів з біографій та історій хвороби політичних активістів, що страждали від розладу психічного здоров'я.

Теорія "соціального характеру";

У межах психоаналітичного підходу виникли також теорії "соціального характеру", що з'явилися напередодні та після Другої світової війни як спроба соціологів пояснити процеси деіндивідуалізації, поширення конформізму та авторитаризму, виникнення тривожних тенденцій тоталітарного переродження демократичних держав та претензій фашизму і комунізму на світове панування. У межах теорії соціального характеру опрацьовувались питання взаємозв'язку соціально типових характеристик особистості й динаміки суспільних перетворень. Один з творців цієї теорії Б. Фромм підкреслював, що соціальний характер як сукупність особистісних характеристик більшості членів певної соціальної групи стає вирішальною передумовою того чи іншого політичного вибору за умов соціальної нестабільності, характерної для перехідного стану суспільства. Цим, наприклад, він пояснював той факт, що "нижчий середній клас" Німеччини, який завжди вирізнявся любов'ю до сили, ненавистю до слабких, агресивністю тощо, саме в період перебудови країни після Першої світової війни сприйняв нацистську ідеологію та сприяв приходові фашизму до влади. Б. Фромм зробив значний внесок до соціальної типології особистості, а виділені ним соціальні типи ("некрофіли" та "біофіли", "конформісти", "ескапісти" та ін.) стали відправною точкою для численних емпіричних досліджень у соціології, соціальній психології та соціальній психіатрії. У соціології особистості дістав визнання також підхід до дослідження соціального характеру, запропонований Д. Рісменом та його співавторами, які у книзі "Одинокий натовп" (1950) виділяють типи соціального характеру, що домінували в різні періоди історичного розвитку суспільства. До того ж перехід від традиційного до індустріального суспільства пов'язується з виникненням нового типу особистості, яка орієнтується не стільки на традиційні регулятори поведінки, скільки на внутрішню ініціативу, прагнення до нововведень та змін. Внутрішньо орієнтована особистість епохи індустріального розвитку суспільства є прикладом особистості перехідного періоду. З одного боку, вона виявляє ініціативу та цілеспрямованість щодо перетворення природи і суспільства, аз іншого — має сильну внутрішню інерцію, зумовлену існуванням традиційних регуляторів способу життя, збережених насамперед у сімейному мікросередовищі.