СоцреалізмЗ 1934 до поч. 80-х рр. XX ст. домінуючим методом (напрямом) в українській літературі став соціалістичний реалізм.Соціалістичний реалізм. Псевдохудожній метод, проголошений єдино можливим і найдосконалішим у радянській літературі, по суті – набір жорстких догм і шаблонів. Визначальними для нього були позалітературні і позаестетичні принципи: партійність (висловлення в творі позиції Компартії як єдино можливої ідеї), перекручені поняття народності та інтернаціоналізму Поняття прекрасного могло застосовуватись тільки для прославлення радянського ладу та його містифікованих, реально не існуючих героїв (Павлик Морозов, О.Матросов), потворне – у зображенні всіх представників інших суспільних устроїв та ворогів ладу. З погляду поетики прикметними рисами (точніше, вимогами, які формулювалися на з’їздах і висловлювалися у постановах) соцреалізму є: історичний оптимізм (кінцевим результатом історичного прогресу є комунізм), конфлікт в радянській дійсності є боротьбою хорошого зі ще кращим, а потворне – окремими недоліками, обов’язково подоланими у творі, вузька робітничо-селянська тематика, сакралізація радянської історії та вождів, обов’язковою була наявність позитивних героїв (комуністів) і негативних. Соцреалістична критика твори сучасників оцінювала виключно з точки зору втілення догм. У випадку їх недотримання творчість отримувала ярлики "буржуазна" та "націоналістична", вилучалася з бібліотек, надалі не публікувалася, автор піддавався цькуванню у пресі, а за значні відхилення – репресіям. Твори класики оцінювалися з точки зору "передбачення" радянського ладу, у випадку неспівпадіння – генії перетлумачувалися у вигідному світлі і навіть містифікувалися (Т.Шевченко – атеїст), митці меншого масштабу просто замовчувалися. В той же час у середовищі соцреалізму творилися високомистецькі твори, які відповідали деяким його вимогам, але ставили гуманізм вище партійності (наприклад, "Собор" О.Гончара). Відношення письменників до соц. Реалізму мало негативний характер.Тих кто про це ваублічно заявляв піддавали репресіям.Деяким митцям довелося йти на поступки що врят своє життя.Як наприклад. Максим Рильський Після ув'язнення, з 1931 року зазнає змін у своїй творчісті, і в збірці «Знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів Загалом соціалістичний реалізм був набором догм, створених для контролю партії над письменниками, перетворення літератури в агітацію. Неокласицизм Неокласицизм – літ. течія в укр.. поезії 20-х років ХХ ст.., представники якого орієнтувалися на античні традиції та художню практику класицистів 17-18 ст. Неокласицизм – обстоювання високої культури мистецького мислення й досконалість поетичного вираження. Неокласицизм заперечував модне, злободенне, мелодраматично-сентиментальне, бунтарське, примітивно-побутове. Визначальні риси неокласицизму: - використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів; - проголошення гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми; - оспівування земних насолод; - прагнення наслідувати мистецтво минулих епох; - віддання переваги історико-культурній та морально-психологічній проблематиці. Неокласики об'єдналися навколо журналу "Книгар" (1918-1920). До українських неокласиків ";Умовна назва гуртка київських поетів кінця 20-х – початку 30-х років XX cт(так зване "п’ятірне гроно") традиційно відносять: М.Зерова, М.Драй-Хмару, П.Пилиповича, М.Рильського(рання творчість),, Юрія Клена (О.Бургарта.), Окрім того до українських неокласиків відносять: В. Домонтовича (В. Петрова), М. Могилянського, А. Ніковського, Б. Тена, Г. Кочуру. Основні ознаки творчості: відсутність ідейної заангажованості, орієнтація на античність, французький модернізм та російський "срібний вік" (які вони поєднували з українськими реаліями та мотивами), інтелектуалізм, елітарність (поети-неокласики були водночас академічними літературознавцями, перекладачами). Вони усі культивували свободу творчості на противагу тодішнім більшовицьким ідейно заангажованим літературним угрупованням, орієнтувалися на високе мистецтво класицизму, "аристократію духу".
|
